Фінансовий аналіз в умовах інфляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Особливості фінансового аналізу в умовах інфляції

1.1 Інфляційне середовище як фактор необхідності розробки специфічних прийомів аналізу

Як відомо, інфляція - це знецінення грошей (знаків вартості) через порушення закону їх кількості в обігу, перенасичення грошима каналів обігу і, як наслідок, зростання цін на товари та послуги, розбалансування економіки, створення для суб'єктів підприємницької діяльності якісно нових, специфічних умов функціонування. Вже на стадії так званої повзучої інфляції, коли рівень зростання цін порівняно невеликий (у межах 4-12% на рік), підприємства починають відчувати потребу у певному коригуванні своїх дій у сфері управління фінансовими ресурсами. Зокрема намагаються якомога швидше вкладати вільні гроші в матеріальні активи (і цим, між іншим, стимулюють розвиток інфляційного процесу, бо зростаючий попит на засоби виробництва, предмети споживання ескалює зростання цін на них), підвищують договірні ціни на свою продукцію для збереження адекватного рівня своєї доходності тощо. Коли настає галопуюча інфляція, тобто за темпів зростання цін до 100% на рік, а тим більше при гіперінфляції, коли інфляція сягає 100 і більше відсотків на рік, підприємства опиняються у середовищі, коли їх успішна фінансова діяльність залежить не лише (а часто і не стільки) від зусиль, спрямованих на кращу організацію виробництва, підвищення дисципліни і продуктивності праці, раціональне розміщення і використання ресурсів, а від того, як воно пристосовується, «вписується» у деформовані ринкові умови, до поведінки інших суб'єктів господарювання, до заходів, що їх вживає держава у своїй антиінфляційній політиці.

В організації фінансово-економічного аналізу роботи підприємств ця обставина не може не враховуватися, як, втім, і низка суто технічних труднощів, що виникають при проведенні аналітичних розрахунків і є результатом головним чином інфляційного зростання ринкових цін на всі товари та послуги, зміни вартості активів і пасивів підприємств, що не знаходять документованого відображення у бухгалтерському обліку. На заваді постановці і розв'язанню традиційних для економічного аналізу аналітичних задач в умовах значних темпів інфляції виявляється, як мінімум, таке.

По-перше, звітні обсяги виробництва продукції, її продажу (реалізації) у грошовому вираженні, а також вартісні показники продуктивності праці, фондовіддачі, затрат на виробництво, абсолютні показники прибутку та інші вартісні параметри діяльності підприємств без їх попередньої обробки не можуть бути об'єктами аналізу в динаміці, бо вони є незіставними. Якщо, наприклад, згідно з офіційною статистичною звітністю у підприємства за 2000 р. обсяг виробництва товарної продукції становив 48 млн. грн., а в 1999 р. він був 40 млн. грн., то це не означає, що обсяг виробництва у 2000 р. зріс на 20%, бо в умовах інфляції ціни на продукцію підприємства не могли залишитися незмінними.

По-друге, оскільки основою бухгалтерського обліку всіх господарських операцій підприємств є грошовий вимірник, а принцип відображення об'єктів обліку (основних засобів, сировини, матеріалів, палива тощо) за цінами придбання діє і в умовах інфляції, то створюються умови для послаблення зв'язку між обліковою оцінкою товарно-матеріальних цінностей та їх реальною вартістю. Це призводить до спотворення таких високоаналітичних параметрів діяльності підприємств, як собівартість продукції (а за нею і прибуток), загальна вартість активів, ліквідність підприємства. Проведення з цією метою періодичних переоцінок вартості основних засобів і оборотних активів, як правило, відстає від темпів інфляції, що спричинює втрату підприємствами оборотної частини свого капіталу (бо саме за рахунок неї вносяться до бюджету податки із штучно підвищеного прибутку). Господарська поведінка підприємства, вибір оптимальних рішень у цих умовах мають бути важливим об'єктом аналізу.

По-третє, інфляційне підвищення цін на засоби праці, предмети праці, трудові ресурси неоднаковою мірою зачіпає їх різні елементи, що утруднює оперативне планування і прогнозування господарської діяльності, призводить до зниження якості планових (бізнес-планових) параметрів як бази для аналізу і відправної точки для пошуку резервів поліпшення роботи підприємства. Тому в багатьох випадках від аналізу, що ґрунтується па порівнянні фактично досягнутих показників з плановими, доводиться або відмовлятися зовсім, або переобтяжувати рішення аналітичних задач безліччю додаткових розрахунків.

По-четверте, номінальні ставки доходності на вкладений капітал, які формуються у ринковій економіці, охопленій інфляцією, не відповідають дійсним, реальним ставкам, бо не можуть не включати в себе інфляційну складову, а це створює суттєві труднощі, зокрема, при аналізі управлінських рішень з використанням методу дисконтування [4].

1.2 Аналіз позицій «нетто-дебітор» і «нетто-кредитор» в інфляційному середовищі

При аналізі фінансової діяльності підприємства в умовах інфляції не можна обминути питання оцінки того, наскільки воно орієнтується у виборі тактики своїх платіжних взаємовідносин з партнерами-постачальниками, покупцями, банками і т. ін. Мається на увазі пряма залежність «ціни» фінансових зобов'язань підприємства, які воно має на даний момент (кредити, кредиторська заборгованість), і грошових зобов'язань партнерів на його користь (дебіторська заборгованість) від темпів майбутньої інфляції. А це означає, що всі дії підприємства у сфері фінансових відносин з партнерами (визначення договірних цін на сировину, матеріали, готову продукцію свого виробництва, вибір тих чи інших форм розрахунків, вирішення питань щодо одержання банківських кредитів, авансів покупців, перерахування авансів постачальникам, вкладення фінансових ресурсів у цінні папери і безліч інших) мають базуватися на якомога точному прогнозуванні темпів майбутньої інфляції.

Наведемо два приклади, з яких випливають наслідки для фінансової діяльності підприємств недалекоглядності в оцінці інфляційних процесів.

Приклад 1. Підприємство 2 вересня звітного року без попередньої оплати вартості відвантажило продукцію своєму покупцеві на суму 88 тис. грн. Договірна ціна на продукцію, а також штрафні санкції за несвоєчасну сплату були встановлені з урахуванням рівня дохідності (включаючи рівень інфляції), що склався у червні - серпні. Фактично підприємство отримало платіж 29 листопада звітного року (із затримкою на 80 днів проти граничного строку, зазначеного у договорі) на суму 93,3 тис. грн., у тому числі 5,3 тис. грн. - пеня за несвоєчасну сплату. Фактичні темпи інфляції у вересні - листопаді звітного року були значно вищі, ніж у червні - серпні, що збільшило середньомісячну ставку доходності з 2,24 до 4,5%, а 93,3 тис. грн. у цінах вересня (визначається за формулою_дисконтування) - це лише 93,3: (1 + 0.045)³ = 81,7 тис. грн. [5].

Приклад 2. Підприємство 5 травня звітного року одержало без попередньої оплати 175 т матеріалу для свого виробництва за ціною 660 грн за одну тонну на суму 115,5 тис. грн. Така кількість забезпечувала чотиримісячну потребу в цьому матеріалі, причому при укладенні договору ціна і фінансові санкції за несвоєчасну сплату були встановлені на рівні середньомісячної дохідності (з урахуванням темпів інфляції), що склався у середньому за період березень - квітень, а саме - 3,6% за місяць. У подальшому підприємство спромоглося сплатити борг за поставку лише 19 серпня, платіж становив 130,1 тис. грн., у тому числі 14,6 тис. грн. - пеня за затримку платежу на 105 днів. Фактичні темпи інфляції у період травень - серпень були значно нижчі, ніж у березні - квітні, середньомісячна норма дохідності зменшилася до 2,2%. Сплачена сума 130,1 тис. грн. у цінах на 1 травня становила 130,1: (1 + 0.022)⁴ = 119,3 тис. грн. Це означає, що підприємству в інфляційній ситуації, що склалася, невигідно було закупляти наперед таку велику кількість матеріалу і довгий час мати кредиторську заборгованість щодо його сплати. [6].

Інфляційній економіці притаманні коливання рівнів зростання цін. Темпи їх часом різко зростають, а часом спостерігається або стабілізація темпів інфляції протягом певного періоду, або їх спад. В Україні ці процеси проявлялися протягом 1994-1996 рр. Так, після бурхливого сплеску темпів інфляції у вересні - листопаді 1994 р. (індекс інфляції у листопаді становив 172,3% до попереднього місяця) настав період 6-місячного невпинного спаду темпів інфляції (грудень 1994 р. - 128,4%, січень 1995 - 121,2, лютий - 118,1, березень - 111,4, квітень - 105,8, травень - 104,6%). У 1996 р. за середньорічного темпу інфляції 3,3% на місяць протягом травня - липня темп інфляції стабілізувався на рівні 0,1 - 0,7% на місяць. Після кількох місяців стабільно низьких (до 1%) на місяць) темпів інфляції наприкінці 1996 р., з січня 1997 р. вони знову почали підвищуватись (січень - 2,2%, лютий - 1,2%,), після чого багато місяців підряд їх рівень був значно меншим. Все це має грамотно враховуватися підприємствами при прийнятті рішень у сфері управління фінансовими ресурсами. Аналізуючи ефективність таких рішень, слід виходити з такого.

При прискоренні темпів інфляції, коли сплата боргів відбувається дедалі менш «цінними» грошима, підприємству доцільно мати так звану позицію «нетто-дебітора», за якої його грошові зобов'язання на користь своїх контрагентів перевищують грошові зобов'язання його контрагентів та інші активи в грошовій формі, тобто має місце перевищення кредитів і кредиторської заборгованості над дебіторською. У цій позиції підприємство має можливість отримувати інфляційний прибуток і нарощувати рентабельність свого капіталу. Позиція «нетто-кредитора» (перевищення активів у грошовій формі над сумою грошових зобов'язань) з наростанням темпів інфляції призводить до погіршення фінансово-господарського становища підприємства.

У ситуації, коли має місце спад темпів інфляції, рекомендації щодо позицій «нетто-дебітора» і «нетто-кредитора» менш однозначні. Все залежить від того, наскільки точно були ці темпи прогнозовані й відображені у договорах (з покупцями, постачальниками, банками, страховими компаніями). Якщо темпи зниження інфляції значніші, ніж прогнозувалося, це дає виграш підприємству у позиції «нетто-кредитор», а позиція «нетто-дебітор» для нього невигідна.

Оцінка позицій «нетто-дебітор» і «нетто-кредитор» з «інфляційної» точки зору тісно пов'язана з правильним розв'язанням таких аналітичних задач, як, наприклад, доцільність поповнення оборотних коштів за рахунок власного капіталу (альтернатива - збільшення позикового капіталу з метою вивільнення власного капіталу для інвестицій) або, скажімо, доцільність дострокового завезення підприємством матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів тощо) у понаднормативній кількості за рахунок банківських кредитів (чи інших позикових коштів) з метою запобігання підвищенню собівартості продукції від майбутнього зростання цін на ці ресурси, та багатьох інших задач на прийняття рішень у сфері управління фінансовими ресурсами [4].

2. Методологічні засади формування інформації про дебіторську заборгованість та фінансовий аналіз

інфляційний дебіторський заборгованість фінансовий

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначаються П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість». Дебіторською заборгованістю вважають суму заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Уся дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову й поточну. Відповідно до п. 6 П(С) БО 10 у разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає у ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає у ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржником, називається сумнівним боргом. Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість у її неповерненні боржником або за якою минув строк позовної давності. - це безнадійна дебіторська заборгованість.

Оскільки виробництво продукції на підприємстві відбувається за індивідуальними замовленнями, то переважна більшість потенційних покупців, мають змогу вчасно розрахуватися за неї [8].

Для аналізу дебіторської заборгованості розраховують коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, який дорівнює відношенню суми дебіторської заборгованості за певний період до загальної суми оборотних активів підприємства. Коефіцієнт розраховують у динаміці.

Середній період інкасації дебіторської заборгованості обчислюють як відношення середнього залишку дебіторської заборгованості в періоді, що аналізується, до одноденної виручки від реалізації в цьому періоді.

Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обороту інвестованих у неї коштів протягом визначеного періоду і визначається як відношення загальної суми виручки від реалізації за період до середнього залишку дебіторської заборгованості за період, що аналізується.

Важливим є аналіз строку виникнення дебіторської заборгованості та розгляд складу простроченої дебіторської заборгованості, у межах якої виділяється сумнівна та безнадійна заборгованість [11].

Досліджується тривалість надходження коштів у дебіторській
заборгованості. Вона розраховується за формулою (2.1)

де: Т - тривалість надходження коштів в дебіторській заборгованості, дні;

СЗ - середні залишки заборгованості по розрахунках дебіторів;

Дн - дні аналізованого періоду;

ДО - сума дебетового обороту по розрахунках дебіторів.

Окремо підраховують суму збитків підприємства від несвоєчасної сплати дебіторської заборгованості. Як правило, суму
простроченої дебіторської заборгованості помножують на
ставку банківського процента за цей період і потім віднімають
суму отриманої пені. Інша методика розрахунку збитків: від
простроченої суми дебіторської заборгованості віднімають її
суму, скориговану на індекс інфляції за цей період, і суму
отриманої пені.

Треба приділяти увагу тій дебіторській заборгованості, яка буде повернута, і тій, яка не буде повернута. З цією метою визначається процент повернення заборгованості. Важливим є вивчення якості і ліквідності дебіторської заборгованості. Якість дебіторської заборгованості - це ймовірність її отримати в повній сумі.

Для цього виявляють термін дебіторської заборгованості. Практика показує, що чим більший термін дебіторської заборгованості, тим менша ймовірність її отримання. З цією метою аналізується вік дебіторської заборгованості. Доцільно скласти спеціальну аналітичну таблицю (табл. 2.1) [10].

Таблиця 2.1. Аналіз віку дебіторської заборгованості, тис. грн.

Стаття дебіторської заборгованості	У межах терміну	Інтервали часу після прострочення дебіторської заборгованості
		до 1 міс.	1-2 міс.	2-3 міс.	3-4 міс.	і т.д.

Але можна розглядати інші інтервали часу прострочення дебіторської заборгованості (наприклад, дні). Крім того, доцільно аналізувати вік дебіторської заборгованості в розрізі конкретних дебіторів. Визначається також питома вага простроченої заборгованості.

Узагальнюючим показником дебіторської заборгованості є її оберненість. Розраховується фактична та очікувана обіговість на базі умов договорів. Оберненість виступає також показником ліквідності дебіторської заборгованості.

Оберненість виступає взагалі показником ліквідності і якості дебіторської заборгованості, вона розраховується як відношення відвантаженої продукції за реалізаційними цінами до середньої
дебіторської заборгованості за аналізований період:

(2.2)

де: К - коефіцієнт оберненості дебіторської заборгованості, раз;

ОВП - обсяг відвантаженої продукції за реалізаційними цінами;

СДЗ - середня дебіторська заборгованість за аналізований період.

Цей коефіцієнт показує, скільки раз дебіторська заборгованість створюється на підприємстві і надходить йому за аналізований період.

Оберненість дебіторської заборгованості можна розрахувати в днях. Цей показник розраховується в два способи:

- як відношення кількості днів в аналізованому періоді до коефіцієнта обіговості:

(2.3)

де: О - оберненість дебіторської заборгованості;

Дн - дні аналізованого періоду;

К - коефіцієнт оберненості дебіторської заборгованості, раз;

- як відношення додатка суми заборгованості на кінець періоду і тривалості аналізованого періоду до обсягу відвантаження продукції за реалізаційними цінами:

(2.4)

де: О - оберненість дебіторської заборгованості;

Дн - дні аналізованого періоду;

ДЗк - сума дебіторської заборгованості за аналізований період;
ОВП - обсяг відвантаженої продукції за реалізаційними цінами.

Досить показовим при аналізі дебіторської заборгованості є порівняння наявного рівня заборгованості покупців з оптимальним її розміром.

Оптимальний розмір дебіторської заборгованості визначають за формулою

О = (ОР * Кс/ц * (С + СПП): 360, (2.5)

Де: ОР - плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту;

Кс/ц - коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції;

С_по - середній період обороту дебіторської заборгованості в минулому періоді;

СПП - середній період прострочення платежів.

3. Особливості признання та оцінки текучої дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість є особливим видом активів, який визначає права підприємства на отримання від контрагентів грошових коштів. Тому в більшості випадків поточна дебіторська заборгованість відноситься до монетарних активів. Вона є фіксованою сумою загальної купівельної спроможності грошової одиниці, призначеної і доступної для використання в період до дванадцяти місяців або одного операційного циклу. Від дотримання умов її визнання, достовірності оцінки і своєчасності погашення залежить рівень платоспроможності підприємства [12].

Проведені дослідження показують, що у діючих національних стандартах бухгалтерського обліку існують розбіжності відносно інтерпретації, визнання і оцінки поточної дебіторською заборгованості. Дослідженням цієї проблеми займалися багато українських учених - Ф. Бутинец, С. Голов, В. Костюченко, І. Кравченко, Г. Ямборко, Л. Ловинска і зарубіжні автори - С. Грей, Б. Нидлз, Д. Кизо, Дж. Вейгапт і Т. Уорфилд, Р. Ентоні, Дж. Рос, Е Хендрикссн і М. Ван Бреда та ін. Проте залишаються невирішеними проблеми класифікації поточної дебіторської заборгованості та її оцінки на дату первинного визнання і на дату балансу.

П(С) БУ 10 «Дебіторська заборгованість» визначає дебіторську заборгованість як суму заборгованості дебіторів на певну дату. В окрему групу виділяється поточна заборгованість, яка є фінансовим активом, до якої не відносяться придбана заборгованість і призначена для продажу.

Згідно П(С) БУ 13 «Фінансових інструментів» дебіторська заборгованість є одним з видів фінансових активів і визначається як контракт, який надає право отримувати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства.

Контрактне право означає наявність договору (не обов'язково у письмовій формі) від виконання якого не можуть відмовитися ані покупець, ні продавець, оскільки продавцем було здійснено відвантаження продукції, товарів або послуг, за які покупець повинен заплатити в певні терміни.

Первинна вартість дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію (товари, роботи, послуги) наближена до її справедливої вартості. На момент здійснення операції і покупці, і продавці аналізують ціни, що склалися на ринку, на певний вид продукції або послуг.

Справедливою вартістю визнаної дебіторської заборгованості є ринкова ціна продажу з урахуванням податків, які в неї включаються. На дату продажу (відвантаження) продукції, товарів, робіт і послуг вона є собівартістю дебіторської заборгованості і дорівнює справедливій вартості компенсації, яку підприємство чекає отримати від покупця.

Первинна вартість дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію (товари, роботи, послуги) залежатиме від:

· надання покупцеві торговельної скидки або скидок за своєчасну оплату;

· надання покупцеві скидок після реалізації;

· повернення товарів від покупців:

· періоду часу з дати відвантаження товарів до дати отримання грошових коштів.

Торговельні скидки надаються покупцям при придбанні великої партії товарів, для обліку зміни цін, які можуть бути з дати висунення рахунку до дати відвантаження товарів, а також для приховання реальної ціни від конкурентів. Торговельні скидки, як правило, вказуються у відсотках від ціни продажу. Дебіторська заборгованість в цьому випадку признається за вирахуванням скидок.

Підприємства, що надають скидки за своєчасну оплату (наприклад, 3-10 днів), економлять витрати на банківські позики для придбання запасів і фактично заробляють на цьому. Підприємство, яке надає скидку 1% при платі за 5 днів у разі можливого терміну оплати 30 днів за повну вартість, фактично отримує при цьому 14,6% [0,01 - (365: 25)]. Відвантажуючи товари або послуги, продавець не може знати, чи скористається покупець наданою скидкою і сплатить рахунок в період її дії. Тому більшість підприємств оцінюють дебіторські заборгованості за валовом методом без урахування суми скидки. При фактичній реалізації скидки покупець здійснює коригування отриманих прибутків і раніше визначеної дебіторської заборгованості.

Приведений порядок оцінки дебіторської заборгованості за умови своєчасної оплати часто критикується деякими зарубіжними вченими через те, що на дату визнання дебіторська заборгованість в окремих випадках відбивається по завищеній вартості, що суперечить принципу обачності. Вони також вважають, що невикористані покупцем скидки є штрафом для покупця, який додається до ціни продажу і є заохоченням до своєчасної оплати. Тому покупець, який здійснює оплату після завершення дії скидки, повинен заплатити додаткову суму, яка включає нереалізовану скидку. Дебіторська заборгованість в цьому випадку відбивається на момент виникнення без урахування скидки і збільшується при оплаті покупцем за межами періоду її дії.

При очікуванні підприємством значних повернень відвантаженої продукції сума визнаної дебіторської заборгованості коригується одночасно з коригуванням визнаного доходу. Зарубіжна практика ведення обліку свідчить, що підприємства формують спеціальні резерви повернення товарів, на суму яких зменшується дебіторська заборгованість. П(С) БУ 10 «Дебіторська заборгованість» формування такого резерву не передбачено, тому її оцінка за балансом може бути завищеною.

Більше проблем виникає при оцінці поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи і послуги на дату балансу, яка по П(С) БУ 10 являється фінансовим активом (окрім придбаної і призначеної для продажу) і повинна відбиватися за чистою реалізаційною вартістю.

Аналіз діючих П(С) БУ 10, П(С) БУ 13 і МСФО 39 свідчить про те, що між ними є значні відмінності у визначенні змісту, визнання і порядку оцінки на дату балансу названого виду дебіторської заборгованості.

Передусім виникає питання: яка необхідність в тому, що два положення (П(С) БУ) регулюють порядок визнання і оцінки значної частини дебіторської заборгованості, що є фінансовим активом (П(С) БУ 10 і П(С) БУ 13), і взаємозв'язок між ними. У цих стандартах немає взаємних посилань, зокрема П(С) БУ 10 не визнає дебіторську заборгованість як фінансовий інструмент. Через це складається враження, що вони торкаються різних активів.

МСФО не передбачено окремий стандарт, який визначає інтерпретацію, визнання і оцінку дебіторської заборгованості. Її розкриття здійснюється МСБУ 32 «Фінансові інструменти: розкриття і представлення» і МСБУ 39 «Фінансові інструменти: визнання і оцінка», тобто вона класифікується як один з видів фінансових інструментів.

Розглянемо, яка дебіторська заборгованість є фінансовим активом згідно П(С) БУ 10 і П(С) ВУ 13.

Відповідно до п. 6 П(С) БУ 13 фінансові активи включають грошові кошти, не обмежені для використання, і їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що містяться до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи.

Згідно п. 7 П(С) БУ 10 поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (окрім придбаної заборгованості і заборгованості, призначеної для продажу), включається в підсумок балансу за чистою реалізаційною вартістю.

У п. 9 П(С) БУ 10 вказується, що класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи і послуги (для визначення резерву сумнівних боргів, числення якого дозволяє включити її в підсумок балансу за чистою реалізаційною вартістю) здійснюється шляхом угрупування дебіторської заборгованості по термінах її непогашення зі встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи.

Таким чином, цим стандартом передбачено формування резерву сумнівних боргів лише для дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги, яка враховується на рахунку 36 «Розрахунків з покупцями і замовниками».

Підтвердження вищевикладеного знаходимо в п. 11 П(С) БУ 10: при недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги списується з активів на інші операційні витрати.

У П(С) БУ 13 приводиться таке визначення дебіторської заборгованості, не призначеної для перепродажу: це дебіторська заборгованість, яка виникає внаслідок надання грошових коштів, продажу інших активів, робіт, послуг безпосередньо боржникові і не є фінансовим активом, призначеним для продажу.

Тобто до фінансових активів відноситься також дебіторська заборгованість за розрахунками за виданими авансами: іншим підприємствам (субрахунок 371), підзвітним особам (субрахунок 372), за виданими позиками працівникам (субрахунок 377), за переплатою податків і зборів до бюджету і соціальні фонди (рахунку 64 і 65). Із стандарту витікає, що суму виданих авансів і позик слід також враховувати при формуванні резерву сумнівних боргів.

С. Голів, В. Костюченко, І. Кравченко і Г. Ямборко дотримуються думки, що дебіторську заборгованість, що є фінансовим активом, слід оцінювати на дату балансу відповідно до вимог П(С) БУ 13.

У п. 33 П(С) БУ 13 визначено: балансова вартість фінансових активів, за якими не застосовується оцінка за справедливою вартістю (до них відноситься так само дебіторська заборгованість, не призначена для перепродажу), переглядається відносно можливого зменшення корисності на кожну дату балансу на основі аналізу очікуваних грошових потоків. Цим стандартом не передбачена оцінка дебіторської заборгованості, що є фінансовим активом на дату балансу, за чистою реалізаційною вартістю, як це вимагає П(С) БУ 10.

Далі автори все-таки пропонують формувати резерв сумнівних боргів тільки для дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги. У зв'язку з цим виникають два взаємозв'язані питання: яку саме дебіторську заборгованість слід відносити до фінансових активів і як її оцінювати на дату балансу?

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що по вимогах П(С) БУ 10 і П(С) БУ 13 до дебіторської заборгованості, яка па дату балансу оцінюється за чистою реалізаційною вартістю, відноситься така, яка виникає внаслідок відвантаження продукції, товарів, робіт, послуг, виплати авансів і представлення позик.

Внаслідок виплати грошових коштів у підприємств не виникають прибутки, тому, на наш погляд, формувати резерв сумнівних боргів за виданими авансами і позиками, який відноситься на витрати, необґрунтовано. Адже він (резерв) формується для забезпечення відповідності прибутків і витрат. Крім того, підприємство має додаткові важелі впливу на вимогу повернення виплачених сум: утримання із заробітної плати працівників, накладення штрафних санкцій тощо.

Деякі дослідники, серед яких Ф. Бутинець, С. Грей, Б. Нидлз, Р. Ентоні, Дж. Рос, дотримуються погляду, що резерв сумнівних боргів формується тільки за дебіторською заборгованістю за товари, роботи і послуги (рахунки 34 «Короткотермінові векселі які отримані» і 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»).

За балансом (п. 27 П(С) БУ 2) сума певного резерву сумнівних боргів обчислюється тільки за дебіторською заборгованістю за товари, роботи і послуги.

Ми повністю згодні з вимогами П (С БУ 2 і з названими вище авторами відносно доцільності нарахування резерву сумнівних боргів лише за дебіторською заборгованістю за відвантажені товари, роботи і послуги і необхідності її оцінки на дату балансу за чистою реалізаційною вартістю.

Негативним явищем для підприємства є несвоєчасна оплата дебіторами рахунків, значне зростання якої може привести до фінансових проблем. Крім того, це є істотним чинником балансової оцінки дебіторської заборгованості.

Виходячи з принципу обачності, у складі активів повинна признаватися лише така дебіторська заборгованість, реалізація якої принесе майбутню економічну вигоду - своєчасну оплату покупцями. Якщо після закінчення певного терміну заборгованість не погашається клієнтом, то у підприємства-продавця можуть виникнути сумніви відносно оплати частини або усієї суми такої заборгованості.

Основна проблема при обліку сумнівних боргів - визначення моменту часу, в якому признавалися збитки. Для їх визнання використовуються два методи:

Метод прямого списання.

Метод резервування.

При використанні методу прямого списання в обліку не здійснюються ніякі записи до дати признання боргу безнадійним. Якщо за заборгованістю закінчився термін позовної давності або дебітор визнаний банкротом, то у тому звітному періоді, в якому це сталося, на загальну суму боргу здійснюється її списання.

Прибічники використання цього методу затверджують, що в обліку слід відбивати факти, а не оцінки. При визнанні дебіторської заборгованості підприємство-продавець упевнено в її надійності. Якщо пізніше виявляється, що у покупця немає наміру або можливості здійснити оплату, то вона втрачає вартість і списується. Більшість підприємств України застосовують цей метод, оскільки він простій і зручний. Проте він має ряд недоліків, на яких зупинімося детальніше.

По-перше, якщо по дебіторській заборгованості закінчився термін позовної давності, то втрата нею вартості сталася значно раніше, ніж на дату завершення визначеного законодавством терміну (в більшості випадків - 3 року).

По-друге, визнання банкротом покупця є процесом тривалим і прийняття судом рішення про це лише підтверджує минулу подію.

При застосуванні методу прямого списання підприємство-продавець увесь період від дати визнання до дати списання визнає дебіторську заборгованість як актив, хоча вона вже ці ознаки втратила (імовірність отримання майбутньої економічної вигоди, можливість достовірної оцінки).

Недоліком використання цього методу є також те, що прибутки і витрати признаються в різні періоди і навіть з розривом в декілька років: прибутки - у момент реалізації, витрати - за датою списання, що суперечить принципу відповідності прибутків і витрат. Тому, на нашу думку, використовувати його недоцільно, за винятком випадків, коли сума безнадійних боргів несуттєва.

Прибічники методу резервування, з якими ми повністю згодні, дотримуються думки, що витрати по сумнівних боргах слід враховувати в тому ж періоді, коли був визнаний дохід від реалізації, що підтверджує принцип відповідності і дозволяє здійснити на дату балансу достовірну оцінку дебіторської заборгованості згідно з принципом обачності. Вони стверджують, що основою для оцінок є досвід роботи з окремими дебіторами в попередніх звітних періодах, аналіз залишків неоплаченої заборгованості і дослідження ринку.

Так, С. Грей і Б. Нидлз вважають, що якщо керівництво використовує продаж в кредит для збільшення його об'єму, воно розуміє, що компанія матиме деякі збитки за сумнівними боргами. Ці збитки є витратами, які виникають у момент продажу товарів у кредит і повинні узгоджуватися з прибутками, отриманими від цього продажу.

Д. Кизо, Дж. Вейгант і Т. Уорфилд висловлюють думку, що безнадійні рахунки до отримання - це втрата доходу, наслідком якої є зменшення рахунків до отримання (активів) і відповідне зменшення прибутку та акціонерного капіталу. Втрата доходу і зменшення прибутку признаються з урахуванням витрат по безнадійних боргах. Ці автори справедливо стверджують, що витрати по безнадійних боргах слід враховувати в тому періоді, в якому була здійснена відповідна операція реалізації, з метою досягнення відповідності прибутків і витрат та отримання достовірної балансової вартості рахунків до отримання.

Сенс методу резервування полягає в тому, що при оцінці дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду враховується можливість її знецінювання внаслідок неотримання від окремих дебіторів грошових коштів і визначається розмір можливого збитку. Дебіторська заборгованість на дату балансу розраховується за чистою реалізаційною вартістю за вирахуванням з первинної вартості резерву сумнівних боргів.

П(С) БУ 10 рекомендує здійснювати оцінку суми можливих збитків по одному з методів:

- застосування абсолютної суми дебіторської заборгованості;

- застосування коефіцієнта сумнівності.

Найпростішим є метод дослідження платоспроможності окремих дебіторів, за яким резерв формується шляхом вивчення здатності окремих дебіторів здійснити оплату по виставлених їм рахунках. Якщо одним дебітором не сплачений один або декілька рахунків упродовж певного періоду, то такий дебітор визнається неплатоспроможним, а абсолютна сума його дебіторської заборгованості - сумнівною. Отже, уся сума заборгованості таких дебіторів відноситься до резерву сумнівних боргів. С. Голів, В. Костюченко, І. Кравченко і Г. Ямборко пропонують використовувати цей метод при незначній кількості покупців або при дебіторській заборгованості, не пов'язаній з реалізацією товарів, робіт, послуг.

Незважаючи на значні технічні переваги використання методу платоспроможності окремих дебіторів, на наш погляд, він містить значний недолік: розрив у часі визнання прибутків від продажу і витрат на сумнівну або безнадійну заборгованість. При його застосуванні резерв в усіх випадках формується в іншому обліковому періоді, ніж визнається сума дебіторської заборгованості і доходу від реалізації, що не відрізняє його від методу прямого списання, а сума поточної дебіторської заборгованості на дату складання фінансової звітності буде завищеною.

Вважаємо, що використання методу абсолютної суми дебіторської заборгованості суперечить принципам обачності і відповідності, і рекомендація П(С) БУ 10 по його використанню необґрунтована.

Другий метод формування резерву сумнівних боргів, рекомендований П(С) БУ 10, передбачає застосування коефіцієнта сумнівності.

Коефіцієнт сумнівності можна розраховувати такими методами:

- визначення питомої ваги безнадійних боргів в чистому доході;

- класифікація дебіторської заборгованості за термінами непогашення;

- періодизація дебіторської заборгованості - визначення середньої питомої ваги списаної упродовж періоду дебіторської заборгованості на початок звітного періоду за попередні 3-5 років.

У зарубіжній літературі використання різних методів розрахунку коефіцієнта сумнівності і джерел (баланс, звіт про прибутки і збитки) розглядається як окремі методи визначення резерву.

Метод питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати застосовується у випадку, коли існує тісний взаємозв'язок між об'ємом реалізації і сумою безнадійних боргів за попередні роки. У зарубіжній літературі він має ще назву методу звіту про прибутки і збитки, оцінки продажів в кредит, методу відсотка від нетто-реалізації. При його використанні підприємство визначає розмір сумнівних боргів виходячи з питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати. Основою для визначення суми резерву є звіти про фінансові результати діяльності підприємства за попередні періоди. Мета використання методу - узгодження відповідності прибутків та витрат, а також відповідна оцінка дебіторської заборгованості на дату балансу.

При застосуванні методу класифікації дебіторської заборгованості по термінах непогашення підприємство за основу бере дані бухгалтерського балансу. Виходячи з досвіду попередніх років, воно визначає відсоток непогашеної заборгованості, яка може стати безнадійною, не аналізуючи рахунків, виставлених окремим дебіторам. Цей метод можна використовувати двома способами: з визначенням середнього коефіцієнта сумнівності або з використанням таблиці по термінах оплати. Точнішим вважається другий спосіб, при якому до різних термінів оплати визначаються окремі процентні ставки виходячи з досвіду попередніх років.

Згідно з цим методом дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи і послуги класифікується по термінах несплати на групи. Коефіцієнт сумнівності підприємство встановлює для кожної з них, виходячи з питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати в попередніх звітних періодах. Чим більше термін непогашення дебіторської заборгованості, тим вище коефіцієнт сумнівності. При цьому важливим є те, щоб загальна сума сумнівного боргу звітного періоду не була менше розміру безнадійної заборгованості попереднього звітного періоду.

Визначена на основі класифікації дебіторської заборгованості величина резерву сумнівних боргів складає залишок резерву сумнівних боргів на одну і ту ж дату. Тому при визначенні його розміру на кінець звітного року слід брати до уваги залишок невикористаного резерву до початку року. На інші операційні витрати по цьому методі буде віднесена різниця між сумою резерву на кінець і на початок звітного періоду.

Основною метою використання методу періодизації дебіторської заборгованості є її оцінка за чистою реалізаційною вартістю, а також дотримання узгодженості прибутків і витрат.

Коефіцієнт сумнівності залежить від галузі промисловості, загальноекономічної ситуації, ефективності діяльності менеджменту по керівництву заборгованістю. Наприклад, американські компанії «Эстмен Кодак» і «Дженерал Моторс» формують резерви у розмірі 3-6% визнаною дебіторською заборгованістю, «Техако» і «Ю.С. Стеел» - 1,5, заклади охорони здоров'я США - 15-20%. Українські підприємства створюють його в межах до 10% дебіторської заборгованості або об'єму чистої реалізації.

Питання вибору методу формування резерву дискусійний, хоча в ідеалі його сума, розрахована за один період, має бути однаковою (чи майже однаковою).

Для досягнення достовірності оцінки на дату балансу дебіторської заборгованості і суми майбутніх можливих втрат від несплати виставлених рахунків підприємство може сформувати резерв за даними балансу і звіту про фінансові результати, вивчити різниці, які при цьому виникають, і досягти компромісу між оцінками активів і збитків.

Не визиває сумніву той факт, що незалежно від вибраного методу формування резерву сумнівних боргів його сума відноситься на інші витрати операційної діяльності. Фактично сума нарахованого резерву за своїм економічним змістом не відноситься до витрат, а є вирахуванням з доходу на суму несвоєчасно сплачених покупцями рахунків, який признається одночасно з визначенням дебіторської заборгованості. Інші коректировки доходу - суму наданих покупцям скидок після дати реалізації, вартість повернення покупцями продукції і товарів згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій необхідно відбивати як коригування.

У п. 14 П(С) БУ 15 «Дохід» йдеться про те, що визначений дохід (виручка від реалізації) продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов'язану з ним сумнівною і безнадійною дебіторською заборгованістю. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства відповідно до П(С) БУ 10.

Незрозуміло, чому таке виключення зроблене для сумнівної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуги). Витрати на формування резерву, на наш погляд, не можна вважати такими, які були здійснені для отримання прибутків від реалізації. Їх можна зв'язати з прибутками визначеного періоду, що суперечить п. 7 П(С) БУ 16 «Витрати», де визначено зміст витрат періоду. Отже, використання такого підходу є надмірним наслідуванням принципу обачності і суперечить економічному змісту операції.

Таким чином, поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи і послуги - це фінансовий актив, створений підприємством шляхом надання безпосередньо дебіторові продукції, товарів, робіт, послуг, який обумовлює право отримати від нього грошові кошти або інший фінансовий актив.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи і послуги (окрім придбаної заборгованості і заборгованості, призначеної для продажу) включається в підсумок балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Визнання дебіторської заборгованості і формування резерву сумнівних боргів потрібне здійснювати згідно з принципами обачності і відповідності. Якщо підприємство використовує метод прямого списання, то вважаємо за доцільне розраховувати раніше визнаний дохід, а не нараховувати витрати іншої операційної діяльності.

Размещено на Allbest.ru