Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни:

«Фінансовий аналіз»

на тему

«Фінансовий аналіз позареалізаційних операцій»

Вступ

Вагоме значення має фінансове забезпеченням діяльності підприємства, оскільки фінансові ресурси є базисом, без якого неможливе функціонування й подальший розвиток підприємства. Від повноти та структури джерел фінансового забезпечення безпосередньо залежить його діяльність в умовах ринкової економіки.

Позареалізаційна операція - це діяльність підприємства, що безпосередньо не пов'язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншого майна, включаючи основні фонди, нематеріальні активи, продукцію допоміжного і обслуговуючого виробництва.

Надходження від позареалізаційних операцій поділяються на доходи від фінансової, інвестиційної діяльності (дивіденди, відсотки за цінними паперами) та непередбачені доходи, які виникають у практиці господарської діяльності (штрафи, пені та інші надходження від економічних санкцій тощо).

Мета даної роботи полягає у вивченні методів фінансового аналізу позареалізаційних ситуацій.

Завданням даної роботи є дослідити методи проведення аналізу позареалізаційних операцій.

Об`єктом дослідження є фінансова діяльність підприємств в ринкових умовах.

Предмет дослідження є позареалізаційні операції підприємств.

Робота складається зі вступу, 3-х розділів і висновків.

У першому розділі висвітлюються теоретичні питання, що стосуються сутності позареалізаційних операцій та їх видів.

У другому розділі розглядається методологія проведення фінансового аналізу позареалізаційних операцій та наводяться основні показники.

У третьому розділі наведені практичні розрахунки з фінансового аналізу.

1. Сутність та види позареалізаційних операцій

1.1 Доходи від інвестиційної діяльності

За реальних умов функціонування всі підприємства незалежно від форм власності в тій чи іншій мірі пов'язані зі здійсненням інвестиційної діяльності. Під інвестиціями у найбільш широкому трактуванні розуміють вкладення певних ресурсів з метою одержання майбутніх вигод. Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями вважають всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. [3]

На думку провідних дослідників, визначення поняття «інвестиції» є предметом дискусії серед фахівців з фінансових питань.

Узагальнюючи підходи, що мають місце в економічній літературі щодо визначення економічної сутності категорії «інвестиції», можна виділити такі основні концепції:

коли інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, хоча останні передбачають лише вкладення у відтворення основних засобів - як виробничого, так і невиробничого характеру. Інвестиції більш широке поняття, під яким слід розуміти не тільки вкладення в основні, а й у оборотні активи, в різні фінансові інструменти, окремі види нематеріальних активів;

коли інвестиції пов'язують виключно з цілями приросту капіталу або отриманням прибутку. Хоча в умовах ринкової економіки ця мета є визначальною, інвестиції можуть переслідувати й інші цілі вкладення капіталу (екологічні, соціальні);

коли інвестиції розглядають як будь-яке вкладення капіталу, навіть таке, що не пов'язане з метою отримання прибутку. Йдеться про вкладення коштів в придбання товарів довгострокового споживання (телевізорів, автомобілів);

коли інвестиції тлумачать як вкладення грошових коштів. З таким визначенням не можна погодитися, оскільки інвестування може здійснюватися в формі рухомого та нерухомого майна, нематеріальних активів, різних фінансових інструментів;

коли інвестиції характеризують як довгострокові вкладення. Безумовно, окремі форми інвестицій мають довгостроковий характер (вкладення в основні засоби, будівництво, інноваційну діяльність), однак інвестиції можуть бути короткостроковими (короткострокові фінансові вкладення, депозитні сертифікати з періодом обігу до одного року);

коли інвестиції визначають як процес реалізації інвестиційної діяльності. Є думка, що категорії «інвестиції» та «інвестиційний процес» потрібно розмежовувати, оскільки під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток чи досягається соціальний ефект; а «інвестиційний процес» включає в себе комплекс економічних заходів (таких, як розробка інвестиційної стратегії, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування та управління інвестиційним портфелем, оцінка ефективності інвестування тощо), які використовують при здійсненні підприємством інвестиційної діяльності.

Вважається, що більш докладно економічну природу інвестицій пояснює класифікація, в основу якої покладено різні ознаки, які деякі науковці [2] в подальшому пропонують використовувати:

види інвестицій;

об'єкти вкладення коштів;

характер участі в інвестуванні;

регіональні ознаки;

період інвестування;

форми власності;

ступінь ризику;

форми відтворення

За видами інвестиції поділяють на:

грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно;

майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації та виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого («ноу-хау»);

права користування землею, ресурсами, а також майнові права;

інші цінності.

За об'єктами вкладення капіталу розрізняють:

реальні інвестиції, які включають вкладення капіталу в матеріальні (будинки, споруди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», науково-технічні та проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмні засоби тощо) активи;

фінансові інвестиції, що акумулюють вкладення коштів у різні фінансові інструменти - цінні папери, депозити, цільові банківські внески.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на:

прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об'єкта інвестування та вкладанні коштів. При цьому інвестор безпосередньо залучений в усі стадії інвестиційного циклу, в тому числі в передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об'єкта інвестування, а також виробництво кінцевої продукції;

непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії), які акумулюють і розміщують на свій погляд найбільш ефективно фінансові кошти. Такі посередники беруть участь в управлінні об'єктами інвестування, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів.

У регіональному аспекті виділяють інвестиції:

внутрішні, тобто вкладення суб'єктів господарської діяльності певної держави;

іноземні - вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

зарубіжні - вкладення коштів в об'єкти інвестування за межами території певної країни.

За періодом інвестування прийнято розподіляти інвестиції на:

короткострокові, як правило, тривалістю не більш як один рік (короткострокові депозитні внески, короткострокові фінансові вкладення);

довгострокові, тривалістю більш як один рік.

За формами власності інвестиції поділяють на:

приватні кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

державні, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, державними підприємствами і установами;

змішані, які передбачають вкладення як приватного, так і державного капіталу в об'єкти інвестування.

За ступенем ризику інвестиції поділяються на такі види:

безризикові, які характеризують вкладення коштів в такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрат капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване отримання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку;

ризикові, ступінь ризику в яких залежить від реакції ринку на зміни результатів роботи підприємства, строків інвестування та отримання результатів, масштабів проекту, його цілей (створення нової продукції, зменшення витрат виробництва, розширення обсягів продажу тощо).

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми розрахункового прибутку - допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, а й розрахункового валового доходу після реалізації проекту - критичний ризик;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора - катастрофічний ризик.

За формами відтворення розрізняють такі інвестиції:

нове будівництво або будівництво підприємств, будинків, споруд, яке здійснюється на нових майданчиках відповідно до первісно затвердженого проекту;

розширення діючого підприємства - будівництво подальших черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;

реконструкція діючого підприємства - здійснення по єдиному проекту повного або часткового переобладнання та перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою випуску нової продукції;

технічне переоснащення - комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

Незважаючи на широкий спектр розглянутих ознак, наведена класифікація не є вичерпною і в разі потреби може бути доповнена.

Так, за видами обраної підприємством інвестиційної стратегії виділяють:

пасивні інвестиції, тобто такі, які підтримують на незмінному рівні показники прибутковості вкладень за рахунок замін застарілого обладнання:

активні інвестиції, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми та її прибутковості порівняно з раніше досягнутими рівнями за рахунок впровадження нової технології, організації випуску продукції, що користується попитом, освоєнням нових ринків збуту.

За відтворювальною спрямованістю розрізняють:

валові інвестиції, які характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів в певному періоді;

реноваційні інвестиції, що характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів, що амортизуються;

чисті інвестиції, що визначають обсяг капіталу, який інвестується в розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань.

За характером використання капіталу в інвестиційному процесі виділяють:

первинні інвестиції, які характеризують використання знов сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових фінансових ресурсів;

реінвестиції, які являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних процесів;

дезінвестиції, які являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу із інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях.

Управлінські рішення щодо доцільності інвестицій (особливо реальних), як правило, відносять до рішень стратегічного характеру. Вони потребують ретельного аналітичного обґрунтування через цілу низку причин.

По-перше, будь-яка інвестиція потребує концентрації великого обсягу грошових коштів.

По-друге, інвестиції, як правило, не дають миттєвої віддачі і внаслідок цього виникає ефект іммобілізації власного капіталу, коли кошти «омертвілі» в активах, які, можливо, почнуть приносити прибуток лише через певний час. Тому будь-яка інвестиція передбачає наявність у компанії фінансового наробітку, що дає змогу безболісно пережити етап становлення нового бізнесу (підрозділу, технологічної лінії тощо).

По-третє, в переважній більшості випадків інвестиції здійснюються із залученням позикового капіталу, а тому передбачається обґрунтування структури джерел, оцінка вартості їх обслуговування та формування аргументів, завдяки яким можна залучити потенційних інвесторів.

В основу аналітичного обґрунтування процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру покладено оцінку та порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Загальний аналіз інвестиційної діяльності підприємства здійснюється з використанням формалізованих критеріїв:

оцінки реальних інвестицій;

оцінки фінансових інвестицій.

1.2 Доходи від фінансової діяльності

Функціональна спрямованість операційної діяльності підприємств визнає пріоритетною формою здійснення реальних інвестицій. Однак на окремих етапах розвитку підприємство виправдано здійснює також фінансові інвестиції. Така спрямованість інвестицій може бути викликана необхідністю ефективного використання інвестиційних ресурсів, коли кон'юнктура фінансового ринку дає змогу отримати значно більший рівень прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність.

У зв'язку з цим фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних з диверсифікацією операційної діяльності підприємства.

Слід зазначити, що фінансове інвестування здійснюється підприємством в таких формах:

вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств;

вкладення капіталу в доходні види грошових інструментів;

вкладення капіталу в доходні види фондових інструментів.

Проте основною формою фінансових інвестицій (серед перелічених) справедливо вважають останню. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, що вільно обертаються на фондовому ринку. Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язано з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як по інструментах інвестування, так і по його строках; більш високим рівнем державного регулювання та захищеності інвестицій, розвинутою інфраструктурою фондового ринку, наявністю інформації про стан і кон'юнктуру фондового ринку, що оперативно надається. Основною метою цієї форми фінансового інвестування є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії при вирішенні стратегічних завдань.

Під цінними паперами розуміють документ, що засвідчує з дотриманням встановленої форми та обов'язкових реквізитів майнові права, здійснення або передача яких можливі лише при його поданні.

Приймаючи рішення про доцільність придбання того чи іншого фінансового активу, необхідно насамперед оцінити економічну ефективність операції, що планується. Цілком очевидно, що при цьому можна орієнтуватися або на абсолютний, або на відносний показники. В першому випадку йдеться про вартість активу, в другому - про його дохідність.

Враховуючи те, що на фондовому ринку із числа боргових та пайових цінних паперів здебільшого переважають облігації та акції, розглянемо методику оцінки вартості саме цих фінансових інструментів.

Облігація є емісійною ціною папера, яка закріплює права її власника на отримання від емітента в передбачений строк її номінальної вартості та зафіксованого в ній відсотка від цієї вартості або майнового еквіваленту.

Облігації випускають у формі позики капіталу, а покупець облігації виступає як кредитор, що отримує відсотки на вкладений капітал у визначені заздалегідь строки, а по закінченні строку облігації - її номінальну вартість.

Іншими словами, облігація засвідчує:

факт надання власником папери грошових коштів емітенту;

зобов'язання емітента повернути борг через певний час;

право інвестора отримувати у вигляді винагороди за надані грошові кошти певний дохід, який визначається виходячи з розміру відсотка або купонної ставки, що встановлюється від номінальної вартості облігації.

Періодичність виплати відсотка по облігації визначається умовами позики і може бути квартальною, піврічною або річною. Причому відсотки по облігаціях сплачуються незалежно від прибутку та фінансового стану акціонерного товариства - емітента до виплати дивідендів по акціях.

Існують різні види облігацій.

За строком дії облігації поділяють на:

короткострокові (від 1 до 3 років);

середньострокові (від 3 до 7 років);

довгострокові (від 7 до 30 років);

безстрокові (виплата відсотків здійснюється невизначено довго).

За характером обороту облігації поділяють на конвертовані та неконвертовані.

Конвертовані облігації підлягають обміну на акції або інші облігації відповідно до умов емісії. Найчастіше це звичайні акції акціонерного товариства, яке випустило облігації. Причому товариство не має права розміщувати конвертовані облігації, якщо кількість оголошених акцій певних категорій і типів менша від тієї кількості акцій, прав на придбання яких надають такі облігації

Власники неконвертованих облігацій подібним правом покупки акцій не володіють.

За способом погашення розрізняють:

облігації з відкладеним фондом;

облігації з викупним фондом;

відзивні облігації;

безвідзивні облігації.

Відкладений фонд призначається для погашення облігаційної позики (частково або всієї суми) за номінальною вартістю облігацій шляхом прямого обернення до власників цих цінних паперів.

Викупний фонд призначається для викупу частки облігаційної позики на ринку за раніше встановленою ціною.

Відзивні облігації передбачають можливість їх дострокового погашення за бажанням власників. При цьому рішенням про випуск облігацій визначаються вартість погашення і строк, не раніше якого облігації можуть бути пред'явлені до погашення достроково.

Безвідзивні облігації погашаються у встановлений товариством строк погашення за номіналом, тобто в розмірі тієї грошової суми, яка позначена на лицьовому боці облігації.

За способом виплати доходу облігації розрізняють:

з фіксованою купонною ставкою;

з плаваючою купонною ставкою;

з рівномірно зростаючою купонною ставкою;

з нульовим купоном (емісійний курс облігації встановлюється нижче від номінального, різниця між ними являє собою дохід інвестора, що виплачується в момент погашення облігації; відсоток по облігації не сплачується);

з оплатою на вибір (купонний дохід за бажанням інвестора може замінюватися облігаціями нового випуску);

змішаного типу (протягом певного періоду виплата доходу здійснюється за фіксованою ставкою, потім - за плаваючою ставкою).

Акція - це емісійна ціна паперу, що закріплює право її власника на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством і на частину майна, що залишається після його ліквідації. Вона є безстроковою, оскільки обертається на ринку доти, поки існує акціонерне товариство, яке її викупило.

Емісія акцій здійснюється при:

заснуванні акціонерного товариства і розміщенні акцій серед його засновників;

приватизації державних і муніципальних підприємств через акціонування та подальший викуп акцій у Фонду державного майна;

збільшенні розміру початкового статутного капіталу акціонерного товариства.

Акції свідчать про вклад їх власників - акціонерів - в статутний капітал АТ. Акціонери є колективними власниками майна товариства, що забезпечує їм право отримання частини прибутку від діяльності в АТ.

Клас акцій характеризується великим різноманіттям.

Розрізняють акції по емітенту, тобто випущені акціонерним товариством, біржею, банком, інвестиційним фондом і компанією. Причому всі акції поділяють на розміщенні та об'явлені.

Розміщенні акції - це реалізовані акції, які визначають величину статутного фонду акціонерного товариства.

Об'явлені акції - це акції, які акціонерне товариство має право розмістити додатково до розміщених. Кількість об'явлених акцій визначено в статуті.

З погляду прав акціонерів акції поділяють на звичайні (прості) та привілейовані.

Звичайна акція дає один голос при рішенні питань на зборах акціонерів і бере участь у розподілі чистого прибутку тільки після виплат доходів по облігаціях і дивідендів по привілейованих акціях. Розмір дивідендів на одну звичайну акцію визначається загальними зборами акціонерів і може бути збільшеним або зменшеним залежно від результатів фінансової діяльності товариства. Якщо стан АТ нестійким або масштаби розвитку потребують залучення великих коштів, то дивіденд по звичайних акціях може не виплачуватися, особливо в перші роки після створення АТ.

Привілейована акція права голосу не дає, якщо інше не передбачено в статуті АТ, але на відміну від звичайної акції приносить гарантований дивіденд і має переваги при розподілу прибутку та ліквідації товариства. Розмір фіксованого дивіденду по привілейованих акціях встановлюється при їх випуску, а поточні розрахунки з їх власниками відбуваються до розрахунків з власниками звичайних акцій.

За способом відображення руху акції поділяють на іменні та папери на подавця. Дані про власника іменної акції реєструються у реєстрі акціонерного товариства. Акції на подавця допускають купівлю-продаж без необхідної реєстрації нового власника.

За рівнем ліквідності акції поділяють на цінні папери високої, середньої та низької якості. Розподіл акції за рівнем ліквідності є найважливішим і найскладнішим для інвестора питанням, оскільки на рівень ліквідності впливає багато чинників, як залежних від діяльності емітенту, так і не залежних.

1.3 Непередбачені доходи

Доходи (витрати) вважаються непередбаченими, якщо вони відповідають таким ознакам:

- виникають у разі надзвичайних подій і мають одноразовий характер - прибуток (збиток) буде визначений тільки за фактом подій;

- не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів і пасивів).

Непередбачені доходи і витрати не можуть бути прийняті до уваги для фінансової оцінки банку. [3]

Позареалізаційні доходи і витрати від штрафів, пені, неустойки не характеризують якість діяльності підприємства, найчастіше вони свідчать про погану постановку обліку на підприємстві (наприклад, прибуток минулих років виявляється у звітному році).

Методика аналізу цих витрат - порівняння їх за ряд звітних періодів, з'ясування причин їх утворення (особливо штрафів), розробка різних заходів щодо зменшення позареалізаційних збитків, штрафних санкцій, більша частина яких завжди складається із санкцій за порушення договорів поставок.

Треба зазначити, що крім штрафних санкцій значно знижують суму прибутку різні непродуктивні витрати (втрати від браку, невиробничі витрати, які віднесені на собівартість продукції, та ін.).

2. Методика аналізу позареалізаційних операцій

2.1 Аналіз інвестиційної діяльності

Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів займає центральне місце в процесі обґрунтування та вибору можливих варіантів вкладення коштів в операції з реальними активами. При всіх інших сприятливих характеристиках проекту він ніколи не буде прийнятий до реалізації, якщо не забезпечить:

відшкодування вкладення коштів за рахунок доходів від реалізації товарів і послуг;

отримання прибутку, що забезпечує рентабельність інвестицій не нижче бажаного для підприємства рівня;

окупності інвестицій у межах строку, прийнятного для підприємства.

Визначення реальності досягнення саме таких результатів інвестиційних операцій і є основним завданням оцінки фінансово-економічних параметрів будь-якого проекту вкладення коштів в реальні активи.

При аналізі інвестиційних проектів зазвичай враховують такі припущення.

По-перше, те, що будь-який інвестиційних проект можна розглядати як грошовий потік, який складається з двох частин: а) інвестиційної, тобто чистого грошового відтоку, що найчастіше буває одноразовим;

б) подальшого зворотного потоку, тобто розподіленій в часі серії надходжень, які дають змогу окупити вихідну інвестицію.

По-друге, вважають що весь обсяг інвестицій здійснюється наприкінці року, який передує першому року надходжень грошових коштів, що генеруються проектом, хоча в принципі інвестиції можуть здійснюватися протягом низки подальших років. Аналогічно припускають, що притік грошових коштів має місце в наприкінці чергового року (відповідно до розрахунку прибутку - наростаючим підсумком на кінець періоду).

По-третє, основні критерії оцінки інвестиційних проектів передбачають урахування фактору часу, оскільки існує часовий розрив між вкладенням у проект і отриманням доходів по ньому.

Критичними моментами в процесі оцінки інвестиційних проектів є:

оцінка вартості капіталу, що залучається для реалізації інвестиційного проекту (вартість капіталу, під якою розуміють відносний рівень витрат при використанні того чи іншого джерела фінансування розглянуто в розд. 5;

вибір ставки дисконтування;

оцінка показників ефективності проекту;

аналіз невизначеності та ризику інвестиційних проектів

Оцінка показників ефективності проекту

Розглянемо базові принципи та методичні підходи, які використовують у сучасній практиці оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів. Основні принципи полягають у тому, що:

оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів має здійснюватися на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум та строків повернення інвестованого капіталу - з другого.

Що стосується інвестиційної діяльності, то такий принцип реалізується зіставленням прямого й зворотного потоків інвестованого капіталу;

оцінка обсягу інвестиційних витрат повинна охоплювати всю сукупність ресурсів, що використовуються і пов'язані з реалізацією проекту.

У процесі оцінки мають бути враховані всі прямі й непрямі витрати грошових коштів (власних і позикових), матеріальних і нематеріальних активів, трудових та інших видів ресурсів;

оцінка повернення інвестованого капіталу має здійснюватися на основі показника «чистого грошового потоку».

Цей показник формується за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційного проекту. При проведенні різних видів оцінки можна розглядати як середньорічний, так і диференційований такий показник по окремих періодах експлуатації інвестиційного проекту;

в процесі оцінки суми інвестиційних витрат і чистого грошового потоку мають бути приведені до поточної (сучасної) вартості;

вибір дисконтної ставки в процесі приведення окремих показників до сучасної вартості має бути диференційований для різних інвестиційних проектів.

Методичні рекомендації по оцінці інвестиційних проектів та їх відбору для фінансування, методика ЮНІДО (Організації Об'єднаних Націй по Промисловому розвитку) та інші вітчизняні і зарубіжні праці з оцінки ефективності інвестицій пропонують розрізняти прийнятні для цієї мети методи:

основані на облікових оцінках;

основані на дисконтова них оцінках.

В першому випадку чинник часу до уваги не беруть, і методи, основані на облікових оцінках, передбачають використання в розрахунках бухгалтерських даних про інвестиційні витрати і доходи без їх дисконтування.

У другому випадку до уваги беруть чинник часу, тому дисконтні методи розрахунку передбачають обов'язкове дисконтування інвестиційних витрат і доходів по окремих інтервалах періоду, що розглядається.

До методів, основаних на облікових оцінках, відносять:

строк окупності інвестицій (Payback Period, pp);

облікову норму прибутку (Accounting Rate of Returr, ARR).

До методів, основані на дисконтова них оцінках, належать:

чистий приведений дохід (Net Present Value, NPV);

індекс рентабельності інвестицій (Ppofitability Index, PI);

внутрішня норма прибутку (Internal Rate of Return, IRR);

дисконтований строк окупності інвестицій (Discounted Payback Period, DPP).

У сучасній інвестиційній практиці показники оцінки ефективності реальних проектів, основані на використанні дисконтних методів розрахунку, є переважаючими.

Вони обов'язково мають бути розраховані по всіх середніх і великих реальних інвестиційних проектах, реалізація яких має довгостроковий характер. Показники, основані на облікових методах оцінки, як правило, використовують у процесі здійснення аналізу ефективності невеликих короткострокових реальних проектів.

Розглянемо суть названих методів докладніше.

Простий бездисконтний метод окупності проекту ґрунтується на тому, що визначається кількість років (місяців), необхідних для повного відшкодування початкових капітальних витрат. Іншими словами, визначається момент, коли грошовий потік доходів від проекту зрівняється із загальною сумою витрат по ньому. За допомогою цього методу розраховують саме ту точку в прогнозному життєвому циклі інвестицій, коли початкове вкладення повністю окупається із суми отриманого доходу. Йдеться про визначення періоду, починаючи з якого проект стає економічно привабливим. Показник допомагає визначити частину життєвого циклу, що залишилася, як надбавку за ризик, відображує приблизний час роботи проекту після проходження точки окупності.

Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то строк окупності визначається співвідношенням одноразових витрат до величини річного доходу, обумовленого ними. Якщо дохід розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховують прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Показник РР розраховують за формулою:



	(2.1)
	(2.2)

де P_k - розмір річних доходів протягом n років;

IC - розмір інвестицій.

Як правило, обираються проекти з мінімальними строками окупності капітальних вкладень.

Такі проекти дають змогу оцінити ліквідність і ризикованість проекту. Цей метод не враховує грошові надходження після закінчення строку окупності проекту, можливості реінвестування отриманих від проекту доходів і вартість вкладених в нього грошових коштів. Тому проекти з однаковими строками окупності капітальних витрат, але різною часовою структурою доходів визнаються рівноцінними.

Деякі фахівці при розрахунку показника «строк окупності» все-таки рекомендують враховувати часовий аспект. У цьому разі дисконтовані грошові потоки доходів порівнюють з дисконтова ними грошовими потоками капітальних витрат, тобто формула розрахунку дисконтованого строку окупності (DPP) матиме такий вид:

	(2.3)
	(2.4)

де r - коефіцієнт дисконтування.

Очевидно, що в разі дисконтування строк окупності збільшується, тобто DPP > PP. Іншими словами, проект, прийнятний за критерієм РР, може бути неприйнятний за критерієм DPP.

Необхідно зазначити, що в оцінці інвестиційних проектів критерії РР і DPP можуть бути використані двояко:

а) проект приймається до реалізації, якщо окупність має місце;

б) проект приймається тільки в тому випадку, якщо строк окупності не перевищує встановленого в компанії певного ліміту.

Метод облікової (простої) норми прибутку застосовують для оцінки проектів з коротким періодом окупності капітальних витрат (до 1 року). Проста норма прибутку - відношення прибутку, отриманого від реалізації проекту, до вихідних інвестицій. Для розрахунку рентабельності інвестиційного проекту приймають чистий прибуток (після оподаткування), до якої часто додаються амортизаційні відрахування, що генеруються проектом. В останньому випадку враховують увесь грошовий потік від проекту, а його рентабельність підвищується. Розрахунок здійснюють за формулою

	(2.5)
	(2.6)

де ЧП - чистий прибуток від проекту; А - амортизаційні відрахування.

Для реалізації обирають проект з найбільшим розміром норми прибутку. Цей метод ігнорує:

доходи від ліквідації колишніх активів, що замінюються новими;

можливість реінвестування отриманих доходів в інші прибуткові матеріальні та фінансові активи;

пере важність вибору одного з проектів, що мають однакову норму прибутку, але різні обсяги інвестування.

Метод чистого приведеного доходу NPV базується на основній цільовій настанові, яка визначається власниками компанії, - підвищення цінності фірми, кількісною оцінкою якої виступає її ринкова вартість.

Такий метод дає змогу отримати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під чистим приведеним доходом розуміють різницю між приведеною до сучасної вартості сумою чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту та і сумою інвестиційних витрат на його реалізацію.

Припустимо, прогнозується, що інвестиції ІС будуть генерувати протягом n років річні доходи в розмірі Р₁, Р₂, Р₃… Р_n. Тоді загальна накопичена величина дисконтованих доходів PV та чистий приведений дохід NPN при одноразовому здійсненні інвестиційних витрат відповідно розраховують за формулами:

	(2.7)
	(2.8)

Якщо інвестиційні витрати, пов'язані з реалізацією інвестиційного проекту, здійснюються в кілька етапів, розрахунок показника чистого приведеного доходу виконують за формулою:

	(2.9)

Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій (РІ) є по суті наслідком розрахунку показника NPN. Індекс рентабельності розраховують за формулою:

	(2.10)

якщо: РІ > 1, то проект приймають до реалізації;

РІ < 1, проект не приймають до реалізації;

РІ = 1, проект вважають і неприбутковим, і незбитковим.

На відміну від чистого приведеного доходу індекс рентабельності є відносним показником. Він характеризує рівень доходу на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень. Чим більше значення цього показника, тим вища віддача кожної грошової одиниці, інвестованої в проект. Завдяки цьому критерій РІ активно використовують при виборі одного проекту з низки альтернативних, які мають майже однакові значення NPV (зокрема, якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різний обсяг необхідних інвестицій, то обирають той, який забезпечує більшу ефективність вкладень), або при комплектуванні портфеля інвестицій з метою максимізації сумарного значення NPV. Цьому критерію віддають перевагу при комплектуванні портфеля інвестиційних проектів, коли обсяг джерел фінансування має певні обмеження. Незалежні проекти обирають в міру зменшення РІ; в портфель послідовно включаються проекти з найбільшим значенням РІ.

Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестицій (IRR). Під внутрішньою нормою прибутку інвестиції розуміють значення коефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю, тобто:

	(2.11)
при якому
	(2.12)

Економічна суть цього коефіцієнта при аналізі ефективності запланованих інвестицій полягає в тому, що IRR відображує максимально допустимий відносний рівень витрат, які можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект повністю фінансується за рахунок позики комерційного банку, то значення IRR відображує верхню межу допустимого рівня банківської відсоткової ставки, перевищення якого робить проект збитковим.

На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі інвестиційному, з різних джерел. Платою за користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами виступають відсотки, дивіденди, винагороди тощо, тобто підприємство несе певні обґрунтовані витрати на підтримання свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих доходів, називають ціною авансованого капіталу (СС). Цей показник відображує складений на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність і розраховується за формулою середньозваженої.

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижчий за поточне значення показника СС. Саме з ним порівнюють показник IRR, розрахований для кожного проекту. При цьому зв'язок між ними такий: Якщо: IRR > СС, проект слід прийняти;

IRR < СС, проект не приймається;

IRR = СС, проект є і неприбутковим, і незбитковим

Практичне застосування цього методу полягає в послідовних ітераціях з використанням табульованих значень дисконтованих множників. Для цього за допомогою таблиць обирають два значення коефіцієнта дисконтування r₁ < r₂ так, щоб в інтервалі (r₁; r₂) функція NPV = f(r) змінювала своє значення з «+» на «-» або з «-» на «+». Після цього використовують формулу:

	(2.13)

де r₁ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r₁) > 0, (f(r₁) < 0);

r₂ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r₂) < 0, (f(r₂) > 0);

Точність розрахунків обернено пропорційна до довжини інтервалу (r₁; r₂), а найбільш точне значення IRR отримують, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r₁ і r₂ ближчі один до одного значення коефіцієнта дисконтування, які задовольняють умові зміни знака функції з «+» на «-».

2.2 Аналіз фінансової діяльності

Розглянемо показники і способи оцінки основних видів облігацій.

Слід зауважити, що облігації характеризуються різними вартісними показниками, основним з яких є номінальна, конверсійна і теоретична вартість, а також викупна і ринкова ціни.

Номінальна вартість надрукована на самій облігації і найчастіше використовується як база для нарахування відсотків. Цей показник має значення тільки в двох випадках: в момент випуску облігацій при встановленні ціни розміщення, а також в моменти нарахування відсотків, якщо останні прив'язані до номіналу.

Конверсійна вартість - розрахунковий показник, що характеризує вартість облігації, в умовах емісії якої передбачена можливість конвертації її при певних умовах у звичайні акції фірми-емітента.

Поточна теоретична вартість (ціна, інвестиційна вартість) облігації визначається розмірами та можливістю отримання в майбутньому доходів по ній. Тому сучасна вартість майбутнього потоку платежів і є поточною теоретичною вартістю цінних паперів.

Для визначення поточної вартості потрібно спрогнозувати майбутній потік доходів і найти сучасні вартості майбутніх доходів на поточний момент.

Теоретична вартість - один із основних показників, що характеризує фінансові інвестиції. На основі теоретичної ціни визначається інвестиційна привабливість цінних паперів.

Викупна ціна (ціна дострокового погашення, відзивна ціна) - це ціна, за якою здійснюється викуп облігації емітентом по закінченні строку облігаційної позики.

Ринкова (курсова) ціна облігації визначається кон'юнктурою ринку. Значення ринкової ціни облігації у відсотках до номіналу називають курсом облігації.

Оскільки грошові надходження по роках по облігації з нульовим купоном (за винятком останнього року) дорівнюють нулю, вартість такої облігації з позиції інвестора розраховується за формулою:

	(2.14)

де С - сума, що сплачується при погашенні облігації;

r - прийнятний (очікуваний) рівень дохідності

n - число років, через яке відбудеться погашення облігації;

FM (r, n) - коефіцієнт дисконтування з фінансової таблиці.

Теоретична вартість безстрокової облігації, яка передбачає невизначеного довгу виплату доходу у встановленому розмірі, визначають за формулою:

	(2.15)

Грошовий потік по безвідзивних облігаціях з постійним доходом складається з однакових по роках надходжень С та номінальної вартості облігації В_н, що виплачується в момент погашення. Тому формула розрахунку внутрішньої вартості даного виду облігації буде такою:

	(2.16)

Відзивна облігація відрізняється від безвідзивної наявністю двох додаткових характеристик: викупної ціни і строку захисту від дострокового погашення. У зв'язку з цим вартість таких облігацій здійснюється за допомогою попередньої формули, в якій номінальна вартість В_н замінена викупною ціною Ц_в.

Як і у випадку з облігаціями, розрізняють кілька кількісних характеристик, що використовуються при оцінці акції: внутрішня, номінальна, балансова, конверсійна та ліквідаційна вартості, а також емісійна і курсова ціни.

Внутрішня вартість являє собою розрахунковий показник, що визначають за формулою:

	2.17

де С_і - очікуваний грошовий потік в і-му періоді.

Конверсійну вартість розраховують для привілейованих акцій, в умовах емісії яких передбачена можливість їх конвертації в звичайні акції.

Номінальна вартість акції - вартість, що вказана на бланку акції. На відміну від облігації, для якої номінальна вартість має суттєве значення, оскільки відсотки по облігаціях встановлюються по відношенню до номіналу незалежно від курсової ціни, для акцій цей показник практично не має значення і несе тільки інформаційне навантаження, характеризуючи частку статутного капіталу, яка припадає на одну акцію в момент заснування компанії.

Емісійна ціна являє собою ціну, за якою акція емітується, тобто продається на первинному ринку. Ця ціна може відрізнятися від номінальної вартості, оскільки найчастіше розміщення акцій відбувається через посередницьку фірму, яка є професійним учасником фондового ринку. У цьому випадку посередницька фірма скуповує весь випуск акцій за договірною ціною і в подальшому реалізує їх на ринку за ціною, яка визначається вже цією фірмою і перевищує номінал.

З початком операцій компанії частка капіталу, що припадає на одну акцію, змінюється. З цього погляду акція характеризується балансовою вартістю, яка може бути розрахована за балансом як відношення вартості «чистих» активів (загальна вартість активів за балансом за мінусом заборгованості кредиторам) до загального числа акцій, що були випущені.

Ліквідаційна вартість акції може бути визначена тільки в момент ліквідації товариства. Вона вказує, яка частина вартості активів за цінами можливої реалізації, що залишається після розрахунків з кредиторами, припадає на одну акцію. Оскільки облікові ціни активів можуть значно відрізнятися від їх ринкових цін залежно від інфляції та кон'юнктури ринку, ліквідаційна вартість не дорівнює балансовій.

Для обліку і аналізу найбільше значення має курсова (поточна ринкова) ціна. Саме за цією ціною акція котирується (оцінюється) на вторинному ринку цінних паперів. Вона може визначатися різними способами, в основу яких покладено один і той самий принцип - зіставлення доходу по акції з ринковою нормою прибутку. Показником доходу може виступати або дивіденд, або величина чистого прибутку, що припадає на акцію.

Оцінка доцільності придбання акцій, як і у випадку з облігаціями, передбачає розрахунок теоретичної вартості акції та порівняння її з поточною ринковою ціною.

З теоретичного погляду, ціна звичайної акції має визначатися дисконтуванням усіх доходів, тобто дивідендів, які будуть по ній сплачені. Тоді формула визначення вартості акції буде такою:

	(2.18)

де C_t - дивіденд, який буде виплачений в період t;

r - ставка дисконтування (дохідності).

Формула дещо змінюється, якщо інвестор, враховуючи динаміку економічного циклу, бажає володіти акцією в період піднесення підприємства, коли воно отримує більш високі доходи, а потім планує її продаж. Для оцінки вартості такої акції використовують формулу:

	(2.19)

де P_n - ціна акції в кінці періоду n, коли інвестор планує її продати.

При визначенні вартості акції виникають труднощі з прогнозуванням дивідендів, розмір яких підставляється в чисельник формули. У зв'язку з цим розглядають три варіанти динаміки прогнозних значень дивідендів:

а) дивіденди не змінюються, тоді використовують формулу

	(2.20)

б) дивіденди зростають з постійним темпом приросту, тобто передбачається, що базова величина дивіденду дорівнює С, щороку вона збільшується з темпом приросту q. Тоді формула розрахунку вартості акції буде такою:

	(2.21)

в) дивіденди зростають із змінними темпами приросту. Якщо прогнозується, що за період володіння акцією темпи приросту дивідендів будуть змінюватися, наприклад, двічі, то формула визначення вартості акції прийме вид:



	(2.22)

де q₁ - темп приросту дивідендів за перший період, який буде тривати n років;

q₂ - темп приросту дивідендів за наступні роки;

C₀ - розмір дивідендів в першому періоді;

C₁ - прогноз дивідендів в наступний період.

Іншими важливими критеріями, що використовуються з метою, є показники дохідності.

Дохідність - це відносний показник, який розраховують як відношення доходу D, що генерується даним фінансовим активом, до величини інвестицій СІ в цей актив, тобто в найбільш загальному вигляді він може бути поданий так:

	(2.23)

Залежно від виду фінансового активу доходом D найчастіше виступають дивіденд, купонні виплати, приріст капіталізованої вартості (різниця між ціною погашення Р₁ і придбання Р₀ ціною фінансового активу). Отже, існують різні варіанти розрахунку дохідності.

Так, основними характеристиками дохідності облігації без права дострокового погашення виступають:

показник купонної дохідності;

дохідність до погашення.

Показник купонної дохідності розраховують як відношення абсолютної величини річного купонного доходу до начальної вартості облігації, тобто:

	(2.24)

де k_k - показник купонної дохідності;

С - абсолютна величина купонної дохідності;

В_Н - номінальна вартість облігації.

Купонні виплати здійснюються щороку або періодично внутрішньо річними платежами і виражаються абсолютною величиною

	(2.25)

де r - річна купонна ставка, %.

Показник дохідності до погашення УТМ розраховують відношенням середньорічного доходу (річний - відсоток плюс частина різниці між номінальною вартістю та ціною покупки облігації) до середньої величини інвестиції:

	(2.26)

де Ц_П - поточна (на момент оцінки) ціна облігації;

n - кількість років, що залишилися до погашення облігації.

Дохідність до погашення облігації з нульовим купоном визначають за формулою:

	(2.27)

В разі потреби визначення доходності акції використовують такі три показника:

дивідендну норму дохідності (дивіденд у відсотковому відносно номіналу вираженні):



	(2.28)

де Д - абсолютний рівень дивідендна в грошових одиницях;

Р_НОМ - номінальна ціна акції;

поточну норму дохідності (відношення дивіденду до ціни придбання):

	(2.29)

де Р_п - поточна ринкова ціна акції.

повну норму доходності, яка являє собою суму поточної і капіталізованої дохідності .

У цьому разі інвестор крім доходів від дивідендів отримує ще й дохід від капіталізації (дохід від приросту капіталу), який виникає тоді, коли акції скуповуються в спекулятивних цілях і через деякий час мають бути продані за ціною Р₁ більшою, ніж ціна їх придбання Р₀. При цьому використовують таку формулу:

	(2.30)

де Р_о - ринкова ціна акції на момент прийняття рішення при їх покупку;

Р₁ - очікувана ціна акції на момент її продажу.

Оцінка очікуваної дохідності конвертованої привілейованої акції також може бути отримана за допомогою попередньої формули, Р₁ тут має виступати очікувана конверсійна вартість акції.

2.3 Проблеми фінансового аналізу позареалізаційних операцій

позареалізаційний операція рентабельність капітал

Під ризиком реальною інвестиційного проекту розуміють ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрат очікуваного інвестиційного доходу в ситуації невизначеності умов його здійснення.

До несприятливих умов, які мають підлягати першочерговому обліку, на наш погляд, необхідно віднести:

зростання вартості основних засобів, необхідних для реалізації проекту внаслідок підвищення цін і тарифів (наприклад, зростання орендної плати за землю, виробничу площу, обладнання; збільшення вартості будівельно-монтажних робіт) або переоцінки вартості основних засобів. Підвищення вартості проекту може призвести до збільшення періоду спорудження і запуску відповідного об'єкта і як наслідок вплинути на всі наступні стадії та результат реалізації проекту;

підвищення вартості виробничих ресурсів, експлуатаційних витрат та видатків на оплату праці в період реалізації проекту. Це призводить насамперед, до зменшення прибутку, а отже, - до зменшення коштів, які мають бути повернені інвесторам. Строк окупності та період досягнення заданих характеристик фінансової діяльності збільшується;

зменшення ринкової ціни на продукцію, що виготовляється, в процесі її реалізації. Це знижує очікувану фінансову віддачу і в результа, також збільшує тривалість строку окупності проекту та періоду досягнення запланованих фінансових результатів;

інфляційні фактори;

зміни в державній політиці щодо оподаткування;

зміни в державній кредитній політиці;

зміни економічних механізмів управління в економічній і соціальній політиці;

інші фактори, включаючи екстремальні ситуації.

Ризик реального інвестиційного проекту є одним із найскладніших понять, пов'язаних з інвестиційною діяльністю підприємства, що має такі особливості:

об'єктивність прояву;

інтегрований характер;

високий рівень зв'язку з комерційним ризиком;

висока залежність від тривалості життєвого циклу проекту;

суб'єктивність оцінки тощо.

Слід зауважити, що метою аналізу проектних ризиків є визначення:

а) можливих шляхів зниження ризиків;

б) ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження.

Аналіз проектних ризиків передбачає вирішення таких завдань:

виявлення ризиків проекту;

оцінка ризику проекту;

визначення чинників, що впливають на ризик;

пошук шляхів скорочення ризику;

врахування ризику при оцінці доцільності реалізації проекту;

врахування ризику при оцінці доцільності реалізації способу фінансування проекту.

Всю різноманітність методів оцінки інвестиційних ризиків поділяють на дві групи:

формалізовані (кількісні) методи оцінки проектних ризиків;

неформалізовані методи.

Причому до найбільш поширених кількісних методів оцінки ризику реальних інвестиційних проектів відносять:

статистичний;

метод експертних оцінок;

метод «дерева рішень»;

метод доцільності витрат;

метод використання аналогів;

метод зміни грошового потоку.

Серед неформалізованих методів, які широко використовують у проектному аналізі, найпопулярнішими (з боку їх практичного застосування) стали:

аналіз інвестиційної чутливості;

аналіз сценаріїв проекту;

метод імітаційного моделювання;

метод поправки на ризик коефіцієнту дисконтування.

Зупинимося на більш детальному розгляді кожного з них.

Зміст статистичного методу оцінки ризиків інвестиційного проекту полягає в дослідженні доходів і втрат від вкладення капіталу та встановлення частоти їх виникнення. На основі отриманих даних здійснюється прогноз на майбутнє.

У процесі застосування такого методу вихідні дані розглядають як очікувані значення певних випадкових величин з відомими законами ймовірності розподілу.

Законом розподілу випадкової величини називають закон відповідності між можливими значеннями випадкової величини та їх ймовірностями.

3. Практична частина

На початок звітного періоду інформація про майновий стан і результати фінансової діяльності підприємства була така: