Податок на додану вартість

Суми податку, що належать до сплати в бюджет чи відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, які виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що йде за звітним періодом.

У разі, якщо сума податку на додану вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, які виникли в зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) на протязі звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, така сума зараховується в погашення заборгованості платника податку по сплаті податку на додану вартість, яка виникла за попередні звітні періоди, а при відсутності заборгованості - на зменшення податкових зобов'язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів. Це правило не розповсюджується на порядок бюджетного відшкодування при оподаткуванні операцій, що обкладаються податком по нульовій ставці.

Якщо сума від'ємного значення податку не погашається сумами податкових зобов'язань, що виникли протягом наступних трьох звітних періодів, така сума належить до відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах, визначених законодавством, протягом місяця, що йде після подання декларації за третій звітний період після виникнення від'ємного значення податку.

Розрахунок суми бюджетного відшкодування при оподаткуванні операцій по продажу товарів (робіт, послуг), які обкладаються податком по нульовій ставці, провадиться в порядку, передбаченим законодавством для платників податку, що застосовують квартальний податковий період. Таке бюджетне відшкодування здійснюється протягом місяця, що йде після надання декларації за звітний період, в якому були здійснені такі операції.

Сума бюджетного відшкодування має бути повністю чи частково зарахована в рахунок платежів по цьому податку чи іншим податкам, зборам (обов'язковим платежам), які зараховуються до Державного бюджету України. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Перш ніж навести перелік пільг, які діють згідно із законодавством України, зупинимось ось на яких питаннях: чому на відміну від інших держав цей перелік є досить поширеним та що мають на меті законодавці, вводячи ту чи іншу пільгу?

Оскільки ПДВ включається, в ціни товарів та послуг, остільки він є ціноутворюючим чинником. Якщо ж деякі товари та послуги звільняються від оподаткування, це повинно привести до зниження цін на них. Хто зацікавлений у зниженні цін? Насамперед покупці, бо вони несуть на собі основний податковий тягар. Крім того, у цьому; зацікавлені і продавці та виробники продукції, оскільки в них з'являється можливість за рахунок зниження цін збільшити обсяг реалізованої продукції в кількісному виразі. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання: по-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви) та стимулювання виготовлення окремих видів товарів (робіт, послуг).

В Україні перелік товарів та послуг, які звільняються від ПДВ, є досить поширеним. Основна причина полягає в тому, що податок стягується лише за однією ставкою, яка до того ж є доволі високою, на відміну від інших країн, де ПДВ, як правило, стягується за кількома ставками. У багатьох розвинутих країнах предмети першої необхідності оподатковуються за ставками, нижчими від основної, завдяки чому перелік товарів, які звільняються від податку, є набагато меншим [26, 307-309].

Розглянемо перелік деяких товарів (робіт, послуг), які не оподатковуються ПДВ у нашій державі.

Звільняються від оподаткування операції з :

- продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування у порядку і за переліком продуктів, установленими КМУ;

- продажу (передплати) і доставки періодичних видань (друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва), продажу книжок, учнівських зошитів, підручників і навчальних посібників вітчизняного виробництва;

- надання (згідно з переліком КМУ) послуг з вищої, середньої, професійно-технічної і початкової освіти та послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в сільський місцевості, дитячими музичними і художніми школами, школами мистецтв;

- послуг з доставки пенсій і грошової допомоги населенню;

- продажу лікарських засобів і виробів медичного призначення, зареєстрованих встановленому законодавством порядку (у тому числі аптечними закладами);

- надання послуг з охорони здоров'я згідно з переліком КМУ;

- продажу путівок резидентам України на санаторно-курортне лікування й дітей у закладах за переліком КМУ;

- надання послуг в межах норм, установлених КМУ: з утримання дітей в дошкільних закладах; школах-інтернатах; осіб в будинках для престарілих і інвалідів; харчування дітей у школах, ПТУ і громадян у закладах охорони здоров'я;

- надання послуг держслужбами зайнятості та архівними установами України;

- надання послуг з перевезення пасажирів пасажирським та автомобільним транспортом у межах району по регульованим тарифам, за винятком операцій з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат);

- надання культових послуг релігійними організаціями за переліком КМУ;

- надання послуг із поховання за переліком КМУ;

- передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів або безхазяйного майна у розпорядження державних органів або організацій, уповноважених здійснювати їх збереження або продаж згідно із законодавством;

- передачі земельних ділянок, що знаходяться під об'єктами нерухомості незабудованої землі, у разі коли така передача дозволена згідно з положенні Земельного кодексу України;

- безкоштовної передачі рухомого складу підприємством залізничного транспорту іншим підприємствам залізничного транспорту державної форми власності згідно з Порядком КМУ;

- приватизації державного та комунального майна, житлового фонду, присадибних земельних ділянок і паїв відповідно до законодавства, а також продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання;

- надання благодійної допомоги особам, визначеним ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств";

- оплати вартості фундаментальних досліджень і дослідницько-конструкторських робіт, які здійснюються за рахунок Держбюджету України;

- продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим КМУ;

- продажу товарів (робіт, послуг) громадськими організаціями інвалідів відповідно ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні";

- надання послуг в сільській місцевості з ремонту шкіл, дошкільних закладів, закладів охорони здоров'я.

- надання послуг із збирання та заготівлі окремих видів відходів за переліком КМУ [4].

Слід звернути увагу на те, що при наявності оборотів із реалізації товарів (робіт, послуг), як звільнених, так і не звільнених від оподаткування, підприємства та організації повинні вести окремий облік зазначених товарів (робіт, послуг).

Таким чином, надання пільг з ПДВ має на меті кілька основних завдань, серед них такі, як:

стимулювання експорту;

розширення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

розвиток соціально-культурної сфери.



Рисунок 2.2 - Кількість отриманих пільг в оподаткуванні на 01.10.06

3. УДОСКОНАЛЕННЯ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СПРАВЛЯННЯ ПДВ

3.1 Переваги та недоліки ПДВ, зарубіжний досвід обчислення універсальних акцизів та його використання в Україні

Податок на додану вартість характеризується рядом суттєвих переваг:

- не спотворює поведінку платників як учасників господарсько-комерційного процесу, не змінює економічних рішень під впливом цього податку;

- дає можливість регулювати фонд заробітної плати і ціну;

- ліквідує “зайві” ланки господарського управління;

- дозволяє відносно точно визначити реальну вартість кожного товару і на основі цього увійти в основу формування економічних пропорцій;

- завдяки своїй регулюючій здатності ПДВ дозволяє використовувати даний важіль як засіб стримання кризи надвиробництва і прискореного витіснення з ринку слабких та неконкурентноздатних виробників;

- через посилений вплив на рівень цін може бути використаний в антиінфляційних процесах, оскільки дає можливість автоматично отримувати кон'юнктурний прибуток, породжений інфляцією, і цим самим стримувати невиправдане збільшення цін [6].

Проте необхідно також враховувати те, що використання податку на додану вартість характеризується не лише його позитивними сторонами. Цілий ряд суперечливих, або негативних моментів роблять актуальними дискусії щодо необхідності стягнення даного податку.

Розглянемо деякі моменти:

- податок на додану вартість - це, по суті, податок на кінцеве споживання, що лягає тягарем на населення і бюджетну сферу. При досить високій ставці і високих темпах інфляції ПДВ перетворюється на один із факторів, що стримують розвиток виробництва;

- застосування ставок ПДВ на рівні 20-28% стимулює як інфляційні процеси в цілому, так і негативно впливає на високотехнологічні і наукоємні виробництва;

- є можливість ухилення від його сплати. Тому велике значення має досконалий і вичерпний бухгалтерський облік на підприємстві;

- важливою проблемою введення цього податку (як і будь-якого іншого) є підготовка громадської думки, пояснювальна робота з платниками і професійна підготовка персоналу податкових органів.

Як бачимо, ПДВ, виконуючи фіскальні функції, одночасно здійснює економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступає як дефлятор, скорочує обсяг споживання, потенційно створює можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. Одночасно ріст податкових надходжень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу в державних позиках, сприяє зниженню рівня відсотку і тим самим стимулює інвестування.

Суспільне необхідні перерозподільчі мікро- і макроекономічні ефекти цього податку виявились найбільш суспільно прийнятними. Ось чому ПДВ привертає увагу країн, які намагаються підвищити темпи економічного росту.

Проте не завжди ПДВ здатний принести успіх. Через свою адміністративну важкість податок на додану вартість малоефективний в тих країнах, які ще не досягли рівня впорядкованої ринкової економіки, високої фіскальної дисципліни, цивілізованої громадської поведінки. Окрім того, високі ставки податку не стимулюють, а навпаки - стримують економічну активність або ховають її у “тінь”. Тому, хоча й застосовувана ставка робить податок на додану вартість одним із головних джерел наповнення бюджету, але видимість його бездефіцитності дуже оманлива. В зв'язку з цим оптимальну ставку ПДВ економісти частіше за все пов'язують з рівнем 15-18%.

Таблиця 3.1 - Переваги та недоліки податку на додану вартість

Податок з обороту (універсальний акциз) - один із наймолодших у фінансовій історії. Декілька десятиліть його віку - мить у тисячолітній історії оподаткування. Податок на суму товарного обороту був уперше прийнятий німецьким рейхстагом у 1916 році за проектом Мюллер-Фульда ( доречі, представника центру тодішніх політичних сил) після тривалої парламентської боротьби і в результаті компромісу політичних партій з урядом ще не було відоме його майбутнє, проте в момент своєї прояви на фіскальній арені податок з обороту став нерядовим явищем, викликав багато пересудів. Уже тоді побачили в ньому прототип доходно-прибуткового оподаткування, але поставленого в залежність не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Оскільки податок з обороту здатний уловлювати кон'юнктурний приріст вартості, точніше цінності оподатковуваних товарів і послуг, це зближує його з оподаткуванням прибутків і спадщини.

У своєму первозданному вигляді податок з обороту був задуманий, як податок на всякий оборот товарів (продаж, поставок) за цінністю обороту незалежно від того, оплачується товар безпосередньо готівкою, в кредит чи збувається за якійсь еквівалент.

Що сьогодні являє собою нащадок первісного податку з обороту - податок на додану вартість. Якими є природа цього податку, проблеми функціонування, його призначення й організація?

Податок на додану вартість (ПДВ) обкладає споживання товарів і послуг. Податок на споживання стягується у двох формах: специфічних та універсальних акцизів.

Найкрупнішими специфічними акцизами, якими оподатковуються окремі види товарів масового споживання є акцизи на спиртні напої, бензин та інші види палива, на тютюн і тютюнові вироби. З розвитком виробництва товарів довгострокового користування розширюється й сфера підакцизних товарів: телевізори, мотоцикли, автомобілі, холодильники та інше. Розширення асортименту споживчої продукції обмежувало розвиток акцизів у специфічній формі. Введення нових акцизів на кожний товар (або товарну групу) та послугу збільшувало витрати на збір податків. Динамічні зрушення у споживанні почали вимагати відповідних змін і в законодавстві про оподаткування. Ось чому розширюється сфера застосування універсального акцизу, яким оподатковується валовий оборот торговельного або промислового підприємства. Оподатковуються всі товари, що надходять у продаж.

Універсальний акциз автоматично враховує всі зміни в товарному асортименті й стягується у трьох формах: податку з обороту в однорівневій формі ; податку з обороту в багаторівневій формі; податку на додану вартість. У першій формі він виступає як податок з продажу (США, Швеція до 1969 року, Норвегія до 1970 року) чи податок із купівель (Великобританія до 1973 року, Данія до 1967 року, Португалія до 1986 року) або як податок на виробників обробної промисловості (Франція, Греція, Фінляндія, Туреччина до податкової реформи відповідно 1968, 1987, 1964 та 1988 роки). Податок з обороту в однорівневій формі справляють на одному ступені руху товару.

Друга форма складніша, бо при її застосуванні обкладається валовий оборот на всіх ступенях руху товару, що викликає кумулятивний ефект. До оподатковуваного обороту потрапляють суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення та послуг. Таким чином, податок утримується не тільки з обороту товарів і послуг, а й з податків уже раніше сплачених за рахунками-фактурами. Перевагу здобувають фірми, у витратах виробництва яких переважають сировина і напівфабрикати, послуги власного виробництва. Ця форма штучно збільшує оподатковуваний оборот.

Третя форма - ПДВ - введена в більшості країн Західної Європи. Вона зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування всіх ступенів руху товару, але в той же час ліквідує його головний недолік - каскадний ефект. У 1954 році француз М.Лоре описав схему дії податку, здатного замінити податок з обороту. Цей податок вперше було апробовано в Республіці Кот-Дівуар у 1960 році - у Данії та частково в Бразилії, у 1968 - у ФРН і Франції. В 70-80 роках ПДВ дістав широке розповсюдження. На даний момент він є важливою складовою частиною податкових систем більш ніж у 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах [10, 248-250].

Широке застосування ПДВ зумовлене численними його перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування. Широка база оподаткування ПДВ сприяє вагомому зростанню доходів держави від податків на споживання. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають ПДВ до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування.

Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість створена на даному конкретному ступені руху товару.

Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, які дана господарська структура заплатила при купівлі товарів виробничого призначення, робіт, послуг. Саме це призводить до ліквідації кумулятивного ефекту.

Поняття доданої вартості в теоретичному плані спирається на вчення про суб'єктивну вартість, яке не визначає різниці між матеріальними і нематеріальними благами, між продуктивною й непродуктивною працею, оперуючи загальними поняттями корисностей та споживчих вартостей. Тоді в статистичному підрахунку показник доданої вартості дуже простий і зручний - це різниця між вартістю реалізованої продукції й затратами на її виробництво й реалізацією, між виручкою та витратами в будь-якому виді діяльності. Додану вартість можна також інтерпретувати як створений дохід, або вартість чистої продукції. У цьому випадку додана вартість вираховується шляхом сумування їх складових елементів - заробітної плати, процента, прибутку (дивіденди плюс нерозподілений прибуток), ренти, тобто всіх платежів на сторону, крім платежів тим господарським суб'єктам, які самі є платниками ВАТ. Але тотожній результат простіше, звичайно, одержати шляхом віднімання закупок від продажів [25, 82-84].

Податкові ставки встановлюються у процентах, ПДВ може справлятися за єдиною або диференційованими ставками. Стандартна ставка коливається від 12 % в Люксембургу та Іспанії, до 22 % у Данії й до 25 % для більшості товарів в Ірландії. Кількість ставок варіюється від однієї в Данії, що застосовується для всіх товарів, до семи у Франції. Зниженими ставками від 2,1 до 13 % обкладаються у Франції товари та послуги першої необхідності, стандартна ставка - 18,6 % - застосовується, головним чином до промислових товарів і вища - 33,3% - до товарів, що є предметами розкоші.

Саме четвертий метод, свого часу прийнятий країнами ЄС при запровадженні ВАТ, поширений у практиці оподаткування. Застосування цього методу не потребує визначення величини доданої вартості. Дана схема обчислення податку за розрахунками-фактурами вписується в теорію американського економіста В. Леонт'єва “витрати - випуск”. Цей метод має ряд переваг:

- з'являється можливість обчислювання податкових зобов'язань щотижня, щомісяця, щокварталу залежно від обсягу товарообороту, найповнішого охоплення всіх реалізованих товарів і застосування більш ніж однієї ставки;

- дає змогу застосовувати ставку при укладанні угоди , що створює юридичну й технічну зручність для податкових органів;

- дає змогу простежити рух товарів;

- забезпечується певна “нейтральність” податку відносно виробництва продукції;

- утворюється можливість збільшення об'єктів оподаткування за рахунок послуг, розвиток яких проходить швидко в найрізноманітніших формах;

- знижується можливість ухилення від сплати податку [18].

Простота, економічні та організаційно-технічні якості забезпечили ВАТ перевагу над усіма іншими типами оподаткування з обороту чи універсальних акцизів. На початок 1989 року ВАТ був запроваджений у 50 країнах світу, зовсім різних за рівнем соціально-економічного розвитку. Серед країн, що дотримуються цієї системи оподаткування, поряд із провідниками світової економіки (крім США) - Чилі (ВАТ запроваджено після воєнного перевороту Піночета), Гаїті, Сенегал, Гондурас. Від незручного податку з обороту традиційного типу з тисячами ставок, неефективного як з адміністративної, так і з економічної точки зору, вже відмовились деякі колишні соціалістичні країни Східної Європи (Польща, Угорщина), модернізувавши і зміцнивши свої податкові системи за рахунок ВАТ. Частка ВАТ у загальних податкових надходженнях бюджетів уже перебуває у межах 10-25 %, а в Чилі сягає майже 40 % ; щодо валового продукту - від 1 до 10%.

Відмовилися або зіткнулись зі значними проблемами при запровадженні ВАТ США, Канада, Австралія, Японія, Ісландія, Американці поки що задоволені звичайною існуючою системою універсального акцизу за типом податку з продажів на штатному та місцевому рівнях. ВАТ ускладнив би фінансові стосунки штатів із федерацією. У США не пройшло декілька проектів запровадження ВАТ. Американська суспільна думка, від якої залежать політичні рішення, з різних причин досі настроєна проти. Ліберали протестують проти ВАТ як регресивного податку, консерватори вбачають у ньому індиферентну до людей і бізнесу “машину грошей”. І ті, й інші побоюються інфляційних наслідків ВАТ.

Звичайно, фіскальні чиновники всіх рівнів не хочуть втрачати вже набутих традиційних навичок практичної роботи, а також очікують неминучих стартових труднощів адміністративного характеру при запровадженні ВАТ.

Емпірично розроблений ВАТ за словами американського професора К.Шоуна, колишнього члена фінансового комітету СС і президента Міжнародного інституту державних фінансів, став “найповнішою й, певно, остаточною формою історичної еволюції податків з обороту”.

Він демонструє переваги більш успішного, ніж за допомогою інших податків, вирішення проблем галузевого й територіального розміщення фінансових ресурсів, подвійного оподаткування, зменшення кількості податкових пільг.

Загалом у світі сучасних державних фінансів ВАТ учинив справжній переворот в оподаткуванні, який можна порівняти за значенням із введенням свого часу податків доходно-прибуткової групи, що стало епохою в історії фінансів. У 60-70-ті роки очні називали ВАТ монстром, інші - панацеєю. Тепер, схоже, суспільне ставлення до ВАТ цілком узгоджується з відомим емпіричним правилом сприймання нововведень: спочатку шок, потім опір, розуміння і, нарешті, згода.

Варто сказати про пільги в системі ВАТ: вилучення з оподаткування та нульову ставку. В країнах “Спільного ринку” (ЄС), де система ВАТ набула найбільшого розвитку, з соціальних і фіскальних міркувань винятки з оподаткування більш поширені, ніж застосування нульової ставки. Нині пільги з оподаткування ВАТ діють у 26 країнах світу, які прийняли ВАТ у свої податкові системи, приблизно за 200 позиціями, з них тільки близько 30 нульових ставок [26,102-105].

У Європейських країнах певні соціальні напруження виникають навколо оподаткування дитячого одягу, медичного обслуговування, державних закупок і продажів, діяльності закладів культури, неприбуткових організацій. Особливо збуджує суспільні емоції питання про звільнення від податку дитячого одягу та взуття. З цього приводу прем'єр-міністр Ірландії, який намагався запровадити ВАТ на дитячий одяг, навіть програв на виборах. На Заході дійшли висновку, що в даному випадку більш ефективною й справедливою є не податкова пільга, а пряма грошова допомога малозабезпеченим сім'ям, яка компенсує відповідні витрати.

Країни ЄС досить по-різному ставляться до оподаткування культури й мистецтва. Якщо Франція надає пільги торгівлі книгами, газетами, нотами, витворами мистецтва, а також видовищам, виставкам, театральним виставам головним чином у формі пониженої ставки ВАТ, то Данія робить єдиний виняток для газет, а Італія навіть оподатковує витвори мистецтва за підвищеною ставкою. В Англії для книг і газет встановлено нульову ставку.

За законами ЄС, “державні, регіональні й місцеві органи влади та інші установи, що підпорядковані державі не вважаються платниками стосовно діяльності й операцій, в яких вони беруть участь як органи державної влади, навіть, якщо ця діяльність супроводжується сплатою внесків, зборів та інших обов'язкових платежів.”

Звільнення від ВАТ неприбуткових організацій благодійного характеру повністю морально виправдане.

Третій спосіб стимулювання малого підприємництва через систему ВАТ побудований на ідеї оподаткування за підвищеною ставкою всіх продажів малим фірмам, яким для цього надається особливий розпізнавальний номер реєстрації. У процедурі ВАТ підвищена проти норми ставка на попередній стадії означає пільгу на наступній, бо постачальники беруть на себе сплату ВАТ за вартістю поставок малим фірмам. Останні зобов'язані лише вести облік своїх закупок. Такий порядок іменується в Бельгії розпізнавальним податком і застосовується також в Іспанії, Туреччині, Аргентині. Комісія ЄС із податкової гармонізації виступає проти цієї системи.

Деякі латиноамериканські та африканські країни прийняли з варіантами так звану систему форвайт (угода). Зміст її полягає у визначенні величини продажів за угодою між платником і місцевим податковим управлінням. Обчислення виконують, виходячи з досягнутого в попередньому році рівня з урахуванням кон'юнктурних факторів.

Не важко помітити: в системі ВАТ виняткове значення має досконалий і вичерпний бухгалтерській облік, реєстрація всіх ділових операцій. Схоже, найбільша повнота обліку властива сільському господарству. У високо розвинутих країнах - Франція, Італія, Австралія - лише 3 % фермерів ведуть адекватний бухгалтерській облік своєї господарської діяльності.

Так чи інакше, запровадження й функціонування ВАТ у сільському господарстві пов'язане зі специфічними особливостями аграрної економіки. В самому серці цивілізованої Західної Європи адміністративні структури “Спільного ринку” визначають об'єктивні труднощі навіть для спрощеної системи ВАТ у сільському господарстві.

Алан Тайт у монографії, яка виконана під егідою Міжнародного валютного фонду, формулює позицію так: “Головна мета політики ЄС щодо ВАТ - дати фермеру спокій, звільнити його від офіційної писанини, не турбувати відвідуваннями податкового інспектора.”

Англійські та датські фермери оподатковуються на загальних підставах разом із платниками інших категорій. Тут цей порядок зуміли зробити ефективним. Але в більшості країн “Спільного ринку” для агрохарчового комплексу запроваджено спеціальний режим ВАТ. У Франції уніфікована податкова компенсація ВАТ надається фермеру не безпосередньо через покупця продукції, а урядовою установою. У країнах Західної Європи ставка ВАТ на продовольчі товари коливається в межах від 10 до 15%, а компенсація покупцеві через механізм податкового кредиту становить 2-13%.

В країнах, що розвиваються, заохочення агрохарчового виробництва базується на комбінації повного звільнення від ВАТ та його нульових ставок щодо дрібних господарств із нормальним оподаткуванням високотоварних і рентабельних сучасних ферм. Так чи інакше всюди оподаткування сільського господарства забарвлене преференційними намірами.

ПДВ став дуже популярним. На додаток до тих 50 країн, що вже мають його, ВАТ запроваджений в Росії й Україні. Здається, ревниві до будь-яких питань національної відокремленості парламенти ладні поступитися принципами заради впровадження ВАТ. Відмінності в устрої податкових систем різних країн, зумовлені історичними, соціальними, політичними факторами, відступають перед раціональною ідеєю ефективного податку, який найбільш відповідає засадам суспільної гармонії.

Погодившись на запровадження ВАТ, фіскальне самоствердження націй знаходить вихід у збереженні відмінностей у самій конституції ВАТ на внутрішньому, національному рівні. Зберігають свій вплив і регіональні уподобання та інтереси. Отже, прагнення до несхожості ще не переборене ні в міжнародному, ні навіть у внутрішньодержавному масштабі.

Протягом тривалого періоду питома вага двох найважливіших непрямих податків - специфічних та універсальних акцизів у податкових доходах держави невпинно зменшувалась.

Середній показник по країнах ОЕСР знизився з 33,7 % у 1965 році до 27,6 % у 1990 році, у країнах ЄС - з 35,6% до 29,5% відповідно. Найбільше зменшення частки акцизів спостерігається у ФРН - з 31,1% до 23,4% ; у Канаді - з 35,3% до 26,0% ; в Італії - 36,6% до 23,1% й навіть у Франції - країні, де історично традиційно перевага віддавалась непрямим податкам, - з 37,6% до 28,3% відповідно. Таке становище пояснюється двома головними причинами :

- по-перше, в податкових надходженнях швидкими темпами зростає частка податків на соціальне страхування ;

- по-друге, розширюється податкова база для особистого прибуткового податку.

В країнах із ринковою економікою практично вся наймана робоча сила сплачує ці податки, а тому вони стають масовими.

Найшвидшими темпами скорочувалась частка акцизів у загальній сумі податків в Японії - з 33,1% у 1955 році до 12,0% у 1990 році, що спричинене значним підвищенням частки податків на соціальне страхування. По суті за ці роки в Японії сформувалася нова система соціального страхування, що внесло зміни у співвідношення різних форм податків.

В Італії питома вага акцизів знизилася з 43,7% у 1955 році до 23,1% у 1990 році внаслідок розвитку соціального страхування та податкової реформи, відповідно до якої сталося зниження непрямих і підвищення прямих податків. Найменша питома вага акцизів характерна для Японії та США - країн, де традиційно швидше розвивалося й переважало пряме оподаткування порівняно з непрямим.

Найвища питома вага акцизів є в малих країнах Західної Європи, де вони становлять основу оподаткування. В цьому плані їх випереджують інші країни цієї групи - Ірландія (42,1%), Греція (38,9%).

Державний фіск завжди прагнув до універсальних податків на споживання. Розвиток галузей з виробництва споживчих товарів, постійні зміни структури їхнього асортименту висунули на перше місце, серед усіх непрямих податків, акциз в універсальній формі. Його перевага у тому, що одним податком обкладаються практично всі товари, які надходять у продаж, окрім того досить широко він застосовується у сфері послуг.

Найвищі темпи росту універсального акцизу за період, що розглядається, були зафіксовані в малих країнах Західної Європи, які пізніше ніж решта приєдналися до ЄС : Данія, Ірландія, Греція.

У більшій частині країн ОЄСР універсальний акциз стягується у формі ПДВ. Наприкінці 80-х років його ставка досягала 25% в Ірландії; 22% - в Данії; 20,2% у Норвегії, Австралії; 19% у Бельгії; 18,6% у Франції; 18% в Італії та Греції; 15% у Великобританії; 14% у ФРН; 12% в Іспанії. У 1991 році ставка податку Великобританії сягнула 17,5% , але у Франції вона була скасована щодо нафтопродуктів на два роки, а максимальна ставка зменшена з 25% до 22% на автомобілі, хутряні вироби та коштовності.

У Данії, Норвегії, Швеції та Великобританії була встановлена єдина ставка податку, в Австрії, Бельгії, ФРН, Ірландії, Італії, Франції - декілька ставок (залежно від товарних груп). Наприклад, у Франції, крім основної (нормальної) ставки -18,6% були введені мінімальні ставки - 5,6% та 7% для товарів і послуг першої необхідності й максимальна ставка - 33,3% для промислових товарів (відеокасети, фото- й кінокамери, відеомагнітофони й інше), а також деякі предмети розкоші.

У провідних країнах західного світу частка непрямих податків у доходах державного бюджету зменшується. У федеральному бюджеті ФРН абсолютна сума акцизів знизилася з 66,2 млрд. марок у 1980 році до 65,1 млрд. марок у 1986 році при зменшенні їхньої відносної частки з 39,1% до 37,9%.

Розглянемо ставки ПДВ в різних країнах світу (таблиця 3.2). Слід зазначити, що оподаткування країн із ринковою економікою враховує конкретні умови розвитку економіки, традиції народу, рівень розвитку внутрішньої і зовнішньої політики. Склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків значно відрізняються. Наприклад, розподіл влади між штатами та федеральним урядом, що склався історично у США, зумовив відсутність ПДВ у більшості штатів.

У Швеції високий рівень податків пов'язаний з ефективною системою розподілу коштів на соціальні цілі.

Таблиця 3.2 - Ставки податку на додану вартість в країнах із ринковою економікою, у % до бази оподаткування

Країни	ПДВ
Австрія	20
Великобританія	17,5
Данія	25
Канада	7
Китай	-
Нідерланди	17,5
Німеччина	15
Польща	22
Росія	10-20
Продовження таблиці 3.2
Словаччина	23
США	-
Угорщина	-
Фінляндія	-
Чехія	-
Франція	20,6
Швеція	25
Японія	5
Україна (чинні )	20
Україна (проект)	17(15+2)

3.2 Шляхи реформування ПДВ в Україні (консервативний підхід)

У багатовіковій історії економічних відносин людства податок на додану вартість - порівняно новий вид податку. Вперше податок на додану вартість (ПДВ) ввів у Франції в 1954 р. співробітник податкового відомства країни М.Лоре. Потім ПДВ набув великого поширення - спочатку в інших країнах Європи (у 1966-1974 роках) і дещо пізніше - в країнах Азії, Африки і Латинської Америки (до речі, наявність ПДВ є обов'язковою умовою для вступу в ЄС нових членів). В даний час податок на додану вартість стягується майже в 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово розвинені країни. Разом з цим слід зауважити також, що цей податок і до сьогодні не упроваджений в таких країнах як Австрія, Швейцарія, США. В незалежній Україні та Росії ПДВ введено у 1992 році.

Спостерігаючи періоди розвитку незалежної України, ми бачимо що починаючи з періоду коли стабілізувалась фінансова система, ПДВ завжди був і залишається найбільш дискусійним. Це є наслідком певної складності його адміністрування та значного впливу політичних факторів на даний процес.

Метою введення ПДВ, спочатку у Франції, а надалі і в країнах Європи, була боротьба з перевиробництвом шляхом стимулювання експорту та обмеження імпорту. Але судячи з перманентного зростання цін на продукцію, товари , в Україні перевиробництва не спостерігається. Країни ЄС, до запровадження ПДВ, десятиліттями “тренувалися” на податку з обороту. В Україні ж ПДВ був введений майже одразу та в сучасних умовах перетворився на звичайний податок з обігу для кінцевих споживачів і податок на інвестиції за шаленою ставкою 20%. Протягом усього періоду існування ПДВ в Україні безперервно надходять пропозиції скоротити його ставку [25, 213-214].

ПДВ, який сплачується українськими підприємствами, не підкріпляє їх фінансову стійкість, не робить пріоритетним розвиток підприємства. ПДВ правомірний тільки в тій державі, в якій високий рівень споживання, коли ринок насичений товарами та послугами і коли є з чого вибирати, і за що купувати.

Оскільки ПДВ включається до вартості товарів та послуг, слід зауважити, що і зменшення ставки ПДВ, повинно призвести до зменшення цін на товари та послуги. В цьому зацікавлені як покупці, так і виробники з постачальниками. Покупці, тому що вони несуть на собі основне податкове навантаження, а виробники та продавці - оскільки у них з'являється можливість за рахунок зниження ціни збільшити об'єм реалізації в кількісному виразі.

Але на сьогоднішній день у зберіганні ПДВ в тому вигляді, який він має, зацікавленні великі підприємства-експортери. В більшості випадків експорт забезпечує країну поповненням золотовалютного запасу, тим самим укріпляє національну грошову одиницю, як товарною масою, так і валютною; позиціонує країну на міжнародній арені та інше. Такі експортери отримують величезні прибутки від здійснення зовнішньоекономічної діяльності, тому що вони мають законодавчі підстави на відшкодування сум ПДВ за умови наявності експортної вантажно-митної декларації та підтвердження митних органів про факт перетину митного кордону України. Сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, обчислюється як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, визначена в податковій декларації з ПДВ відповідно до Порядку заповнення і представлення податкової декларації по податку на додану вартість, затверджений наказом ГНАУ від 30.05.1997 р. № 166, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 р. під № 250/2054. На мою думку, саме питома вага експорту (46,6% проти прогнозованих 20,9%) у ВВП стає національною загрозою, тому що він пов'язаний з відшкодуванням ПДВ експортерам з бюджету.

Питання своєчасного відшкодування податку на додану вартість є одним з пріоритетних в роботі податкових органів.

З початку 2008 р. сума надходжень ПДВ до бюджету склала 131,7 млрд. грн., що на 36 млрд. грн., або на 37,6 % більше суми надходжень відповідного періоду минулого року, при темпах зростання у 2007р. - 25,8 % та 2006 р.- 22,1%.(рис.3.1)



Рисунок 3.1 - Основні показники адміністрування ПДВ у січні-вересні 2007-2008 рр

Стабільна та зрозуміла система оподаткування є необхідним елементом економічного розвитку держави. На жаль, в Україні стабільність в оподаткуванні поки залишається лише мрією. Першим кроком у напрямку стабільності та прогнозованості державної політики у галузі оподаткування було оприлюднення Концепції реформування податкової системи України. Одне з основних завдань реформування податкової системи України є зниження податкового навантаження на суб'єктів господарської діяльності - платників податків. Соціальна справедливість, ефективність, легке адміністрування - такі три головні цілі вдосконалення будь-якої податкової системи.

Концепції реформування податкової системи України передбачає забезпечення детальної законодавчої регламентації всіх аспектів податкових правовідносин та кодифікацію законодавства. Одним з етапів реалізації зазначеної концепції має бути прийняття Податкового кодексу України.

В основу Кодексу покладена нова стратегія реформування податкової системи, яка передбачає впровадження моделі нейтральності податків, утримане податкове навантаження на платників, відмова від податкових пільг, адаптацію податкового законодавства України до принципів і директив ЄС та уніфікацію правил оподаткування за міжнародними стандартами обліку.

Варіант Податкового кодексу, який запропоновано Міністерством фінансів України, містить пропозиції щодо зниження ставки ПДВ з 20 % до 17%, що, на мою думку, є виправданим кроком, до речі ставка ПДВ в Японії становить 5%, Канаді - 7%, Панамі - 5% , Росії - 18%. Базою оподаткування за основною ставкою, пропонується встановити операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту.

Для зменшення ставки ПДВ перш за все треба переглянути і зробити більш суворішою систему адміністрування, що і намагаються зробити діючі контролюючі органи податкової адміністрації, це ми спостерігаємо з минулого року. За 1 півріччя 2008 р. податковою адміністрацією України проведена плідна робота з руйнування схем мінімізації сплати податків, удосконалення процедур адміністрування ПДВ, введена електронна податкова звітність, для того щоб контролювати надходження ПДВ до бюджету, з березня цього ж року введено додаток 5 до декларації “Про податок на додану вартість”, “Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів”, що полегшує систему перевірки за правдивою інформацією вказану в звітності платників податків. Таким чином, введення нового законодавства та зміни в нормативно правових актах все більш направлені на ефективний спосіб боротьби податкової адміністрації з платниками, які намагаються приховати свої податкові зобов'язання.

Запорукою досягнення успіху при прийнятті та впровадженні Податкового кодексу є покладення в основу філософії даного правового акта принципів та гарантій підтримки малого та середнього бізнесу в Україні. Оскільки саме у цій сфері задіяна найбільша кількість населення, та й практика розвитку багатьох країн світу переконливо доводить, що саме сильний середній клас є основою сильної та стабільної держави, треба сподіватися, що прийняття Податкового кодексу посприяє розвитку підприємництва в Україні.

На сучасному рівні економіки нашої держави, за умов добре налагодженої системи адміністрування, та за відсутності (або скороченні масштабів) тіньової економіки, яке суттєво впливає на обсяги наповнення бюджету, зменшення податкової ставки ПДВ, буде суттєвим кроком України на шляху до світової економіки та полегшить навантаження кінцевого споживача.

Комплексне ж вирішення питання реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного законодавства можливо лише шляхом прийняття Податкового кодексу. У разі його запровадження держава отримає не тільки досконале податкове законодавство та нормативні акти щодо адміністрування податків з чітким визначенням прав та обов'язків як платників податків так і органів податкової служби, вдосконаленні процеси адміністрування податків, а й якісну систему обслуговування платників податків. Це, своєю чергою, сприятиме підвищенню рівня добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків та забезпеченню повної та своєчасної сплати податків.

3.3 Податок на додану вартість односторонньої дії (зважений підхід)

Сьогодні точиться багато суперечок навколо системи аміністрування податку на додану вартість.

Основні проблеми, які намагається вирішити влада, - зниження рівня корумпованості навколо ПДВ, та створення прозорих механізмів його адміністрування.

Але приміряючи на податкову систему України ту чи іншу модель, слід враховувати, що з огляду на євроінтеграцію нашої країни, вітчизняне законодавство має бути адаптованим до правових норм Європи. Тому, під час вирішення проблеми ПДВ ми маємо враховувати досвід наших європейських сусідів, зокрема Європейського союзу.

Так, згідно статей 9.2(e) і 21.1(а) Шостої Директиви Європейської комісії (Директиви про ПДВ) в ЄС діє “Зворотній механізм нарахування зобов'язань щодо ПДВ”, який також називають “переміщенням податку”.

Особливість цього механізму в тому, що зобов'язання зі сплати ПДВ переміщуються від продавця товарів і послуг до їх користувача.

Це дозволяє зняти проблему відшкодування ПДВ, боротися зі схемою “зникнення продавця”, разом з яким “губиться” і ПДВ, що він мав заплатити.

Сьогодні зворотний механізм діє в ЄС для широкого кола послуг: консультаційні, рекламні, ліцензійні, фінансові, кадрові, агентські тощо. В цих сферах здебільшого працюють численні дрібні фірми, які обслуговують великі компанії. В результаті сплата ПДВ концентрується у великих компаніях, тож число платників ПДВ значно зменшується.

Великобританія запропонувала розповсюдити цей механізм і на товари, при операціях з якими найчастіше зустрічається шахрайство зі сплатою ПДВ (телефони, комп'ютерні комплектуючі, цифрові камери, ноутбуки, ігрові автомати, апаратура супутникової навігації тощо).

Німеччина та Австрія, які потерпають від шахрайств з ПДВ найбільше, пішли далі і запропонували розповсюдити механізм зворотного переміщення зобов'язань щодо ПДВ на всю економіку цих країн.

Як це роблять в Європі? Розглянемо спрощений приклад, коли фірма 1 робить поставку фірмі 2 на EUR100 млн., а фірма 2 далі перепродає цей товар за EUR150 млн. Тепер проаналізуємо як буде нараховуватись ПДВ.

За традиційною системою (рис.3.2) покупець заплатить постачальнику EUR120 млн. (EUR 100 млн. + EUR20 млн. ПДВ). При цьому у продавця (у фірми 1) виникне зобов'язання по вхідному ПДВ на EUR20 млн., а у покупця (у фірми 2) виникне право на компенсацію вихідного ПДВ теж на EUR20 млн. Після того як фірма 2 здійснить подальшу реалізацію товару на EUR180 млн (EUR150 млн + EUR30 млн. ПДВ) вона заплатить до бюджету EUR10 млн. (EUR30 млн. вихідного ПДВ мінус EUR20 млн вхідного ПДВ).

Рисунок 3.2 - Нарахування ПДВ за традиційною схемою

За механізмом зворотної передачі зобов'язань (рис.3.3) продавець отримує тільки EUR100 млн. без ПДВ, а ПДВ у EUR20 млн. залишиться у покупця і відповідно на покупця перейде зобов'язання заплатити цей ПДВ продавця у бюджет.

В результаті покупець буде зобов'язаний заплатити до бюджету свою різницю ПДВ у EUR10 млн. і переміщене на нього зобов'язання у EUR20 млн. (ці гроші йому з самого початку залишили, оскільки він перераховував продавцю суму без ПДВ у EUR100 млн.).



Рисунок 3.3 - Діючий в ЄС механізм зворотного нарахування ПДВ

Механізм зворотної передачі має три головні переваги.

1. Зникає потреба у відшкодуванні ПДВ взагалі. Якщо фірма 2 далі перепродає товар на експорт, то за чинною системою вона матиме право на відшкодування 20 млн. Тоді, в рамках нашого прикладу виходить, що 20 млн., які будуть зібрані до бюджету з першої фірми (з продавця) підуть на відшкодування експортеру (другій фірмі).

А за механізмом зворотної передачі (рис.3.4) експортер одразу залишить у себе ті EUR20 млн., що підлягають відшкодуванню (адже, коли він купував товар, то платив не EUR120 млн., а EUR100 млн.). І відповідно додаткової операції відшкодування як такої вже не потрібно.

Рисунок 3.4 - Механізм зворотної передачі ПДВ

2. Концентрується процес збирання ПДВ (у прикладі замість двох подрібнених перерахувань до бюджету у EUR20 млн. і EUR10 млн. робиться одне повне перерахування у 30 млн).

3. Усувається можливість ухилення від податку при протиправному зникненні фірми-продавця.

За традиційною системою, якщо фірма-продавець 1 зненацька зникає, то з нею “випаровується” і ПДВ, який вона має сплатити. За новим механізмом сума ПДВ на рахунки продавця взагалі не потраплятиме, а залишатиметься у покупця. Тому зникнення продавця ніяк не вплине на збирання ПДВ.

Порівняльний аналіз механізму “ПДВ односторонньої дії” і “зворотного механізму нарахування зобов'язань щодо ПДВ”.

Згідно Зворотного механізму, діючого в ЄС, навіть та фірма, яка залишила всі свої зобов'язання з ПДВ іншим, і сама нічого до бюджету не перераховує, має ретельно задокументувати весь процес передачі цих зобов'язань.

А компанія, що перераховує ПДВ, має показати і свої традиційні зобов'язання, і ті що їй нараховано (передано) за зворотним механізмом (гроші на нові зобов'язання вона утримала в себе при купівлях, не сплачуючи вихідний ПДВ).

Для рисунку 3.3 це означає, що фірма 1 звітує фінансовим органам про те, що передала свої податкові зобов'язання фірмі 2 (тобто вхідного ПДВ не отримувала і він залишився у фірми-покупця) і відповідно переказувати грошей до казначейства не повинна.

Фірма 2 звітує про EUR10 млн. традиційної різниці ПДВ, яку вона повинна сплатити “за себе”, і про EUR20 млн. зворотно-нарахованого вихідного ПДВ, який вона тепер повинна сплатити за фірму 1.

Ці EUR20 млн. їй було залишено з того часу, коли фірма 2, оплачуючи поставку, не платила вихідний ПДВ. При цьому вказані EUR20 млн. вихідного ПДВ одночасно і додаються (за зворотнім механізмом нарахування ПДВ) і віднімаються (за традиційним механізмом нарахування ПДВ) від зобов'язань щодо ПДВ.

Тобто при розрахунку різниці ПДВ зобов'язання зменшать на EUR20 млн., а потім - на цю ж суму збільшать згідно зворотнього механізму.

В результаті фірма 2 перераховує до казначейства 30 млн., які формуються наступним чином: 30 = (30-20) + 20.

Така складна звітність пояснюється тим, що зворотний механізм нарахування запроваджено в ЄС лише частково і він діє одночасно з традиційною системою. Отже, такі половинчасті заходи, без порушення фундаментальних основ традиційної системи ПДВ призвели, крім очевидних переваг, до суттєвого ускладнення документообігу.

Та чи варто ускладнювати звітність мільйонам сумлінних платників ПДВ заради відсікання десятків тисяч несумлінних платників. Над цим питанням замислюються чиновники Євросоюзу.

Саме тому розширення кола товарів і послуг, що обкладаються зворотним механізмом, відбувається зі значними труднощами.

Конструктивне розв'язання проблеми полягає у всеохоплюючому запровадженні нової системи (тобто застосування зворотного нарахування ПДВ) з одночасним суттєвим спрощенням і механізму, і звітності для всіх.

Зокрема EUR30 млн. вхідного ПДВ фірми 2 в розглянутому прикладі можна просто одразу брати цілком, а не ділити на складові. При цьому важливо, що податкові зобов'язання тепер можна визначати щодо кожної операції, а не за результатами місяця.

Проте в проектах Німеччини та Австрії внесених до Європейської Комісії йдеться тільки про механічне розширення існуючих рамок застосування зворотного механізму на економіки цих держав в цілому. Тобто лише збільшується перелік послуг та товарів, на операції з якими розповсюджується цей механізм.

В Україні народні депутати фракції БЮТ пішли ще далі, запропонувавши механізм “ПДВ односторонньої дії”, що має суттєві переваги над системою ЄС.

Проект Закону України “Про податок на додану вартість односторонньої дії” в цей час готується до подання у Верховну Раду України

Законопроект пропонує еквівалентний, і в той же час значно простіший і ефективніший механізм функціонування нової системи.

Цей механізм є наступним:

ПДВ і нараховується, і стягується в повному обсязі тільки при поставках від осіб зареєстрованих як платники ПДВ особам, які не є зареєстрованими платниками ПДВ. (Зареєстровані платники ПДВ - це підприємства, а особи, що не є не зареєстрованими платниками ПДВ - це населення та дрібні фірми, які не є зареєстрованими платниками ПДВ.)

При всіх операціях поміж зареєстрованими платниками ПДВ, він не нараховується, не сплачується і не обліковується.

Для рисунку 3.3 це означає, що при операціях між фірмами 1 і 2 ніяких стосунків щодо ПДВ не виникає. А якщо фірма 2 реалізує свою продукцію населенню, то весь вхідний ПДВ цілком іде до бюджету у сумі EUR30 млн., без розписування подробиць, яка частка цієї суми відноситься до фірми 2, а яка до фірми 1.

Фірма 2 просто звітує, що продала, скажімо, населенню (яке не є зареєстрованим платником ПДВ) товарів чи послуг на EUR180 млн., куди входить в тому числі і EUR30 млн. ПДВ. І весь цей ПДВ одразу передається до казначейства.

Крім спрощення звітності головна перевага механізму запропонованого Україною - у забезпеченні безперервних щоденних надходжень ПДВ, замість чинних щомісячних надходжень.

Це досягається завдяки тому, що податкове зобов'язання тепер однозначно визначається відносно кожної операції (або воно є, або - немає), а не за результатами за період. Це зокрема є додатковим фактором проти зловживань, оскільки звужується період часу між операцією і сплатою за неї до бюджету. Саме в цей інтервал є вразливим для тіньових схем, коли зникає фірма, або чиняться інші протиправні дії.

Якщо порівняти зі зворотнім механізмом, чинним в ЄС, то він зараз перебуває у проміжному стані до логічного завершення запропонованого вище.

З одного боку, зворотнім механізмом скасовується фінансове подрібнення ПДВ вздовж економічного ланцюга, з іншого боку - зберігається пережиток обліку і звітування внеску кожної з фірм у сплачений ПДВ, незважаючи на те, був цей внесок явним, чи неявним; або чи повинна фірма в дійсності перераховувати якісь кошти, чи ні. За такого обліку збереглася і щомісячна сплата ПДВ [18].

Отже, ПДВ односторонньої дії дозволяє позбавитись подрібнення не тільки грошових, а і паперових потоків щодо ПДВ і обмежити звітність тільки тими операціями, де ПДВ дійсно стягується.

Таким чином, довгий процес вдосконалення ПДВ увінчався простим і конструктивним висновком: ПДВ стягується тільки при продажах від платників неплатникам. Звітність щодо ПДВ стосується тільки таких операцій.