Фінансова діяльність держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1.Поняття фінансової діяльності держави. Методи фінансової діяльності держави

2.Класифікація фінансово-правових норм

3.Поняття і склад фінансового правопорушення

4.Державний бюджет України: його доходи і видатки

Список використаних джерел

1.Поняття фінансової діяльності держави. Методи фінансової діяльності держави

Фінансова діяльність держави - це діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Централізовані державні фінанси відображають відносини, пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих грошових фондів. Ці фонди поступають в розпорядження держави як суб'єкта публічної влади. За рахунок централізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, реконструкцію підприємств, структурну перебудову, конверсію, утримується вся невиробнича сфера освіта, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи, соціальне забезпечення громадян, здійснюється багато інших програм.

Децентралізовані державні фінанси їх нерідко називають ще децентралізованими фондами грошових коштів є в усіх галузях народного господарства. Нині підприємства та організації усіх форм власності утворюють фонди за рахунок власного прибутку. Виняток складає лише аграрний сектор, у стабільному розвитку якого держава проявляє особливу зацікавленість. Саме тому децентралізовані фонди аграрного сектора поповнюються регулярними, хоч поки що й недостатніми асигнуваннями з державного бюджету.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності завжди стоїть два основних завдання:

по-перше у повній відповідності із затвердженим фінансовим планом бюджетом зібрати передбачені кошти та розподілити їх у відповідності із суспільними потребами. Цей бік фінансової діяльності держави за своєю суттю є розподільним;

по-друге контрольна функція фінансової діяльності, тобто забезпечення законності збирання, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Методи фінансової діяльності держави - це засоби і прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових коштів.

Методи фінансової діяльності держави поділяють на такі групи:

а) методи формування грошових фондів;

б) методи розподілу грошових фондів;

в) методи використання грошових фондів.

В першій групі методів фінансової діяльності держави методів формування грошових фондів провідна роль належить обов'язковому методу мобілізації, який полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Цей метод передбачає встановлення: 1) виду платежу; 2) точного його розміру; 3) строку платежу; 4) обов'язкової погрози за порушення строку чи розміру платежу у вигляді пені, штрафів за приховування доходів чи невнесення або неповне внесення платежів державі та ряд інших обов'язкових елементів.

Найвагоміший і найпоширеніший з цього виду платежів податок. Він є найдієвішим з усіх способів мобілізації коштів в доход держави, реалізації її економічної політики. Будучи за своєю суттю порушенням свободи і права власності платника податку, податок, за рідкими винятками, у всьому світі вводиться лише рішенням органу законодавчої влади. В даний час це уже стало чинною конституційною нормою і в Україні.

Крім податків, обов'язковий метод мобілізації грошових коштів держави включає в себе також різноманітні державні збори митні, дорожні, за надання юридичне значимих послуг і т.п., штрафи, плату за використання природних ресурсів та інші. Держава встановила також обов'язкові платежі в централізовані спеціальні фонди коштів пенсійний, соціального страхування, чорнобильський та ряд інших.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян і т.п.

Розподіл мобілізованих державою грошових коштів у її фінансові фонди також забезпечується тільки йому властивими методами. При цьому потрібно зазначити, що традиційний для фінансової практики "розподіл" в даному випадку означає не поділ грошей між якимись особами, юридичними чи фізичними, а визначення тих умов, на яких гроші покидають свій фонд та поступають в розпорядження суб'єкта, якому їх виділила держава чи її уповноважений фінансовий орган.

У відповідності з Конституцією України кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України (на поточний рік). Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України. Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки - це фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

В практиці фінансової діяльності держави по розподілу коштів, зібраних в її централізовані фонди, насамперед в Державний бюджет, найпоширенішим є метод фінансування безповоротного, безвідплатного, цільового, планового відпуску грошових коштів з централізованого фонду. Якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування. При виділенні грошових коштів з відомчих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набуває характер відомчого. За наявності у складі фінансової системи позабюджетних фондів, як це має місце в Україні, може мати місце фінансування з позабюджетних фондів. Тобто вид фінансування визначається тим, з якого державного фонду коштів виділяються гроші.

Дотація - це метод безвідплатного та безповоротного виділення коштів з вищестоящого бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб'єктам господарювання з метою поповнення дефіциту власних коштів. Це дуже поширений метод фінансової діяльності держави. В теорії та на практиці розрізняють два види дотацій:

1) допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами;

2) бюджетна дотація безвідплатна, безповоротна допомога вищестоящого бюджету нижчестоящому, яка не носить цільового характеру та видається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм характером є методом бюджетного регулювання.

Субвенція - це бюджетна дотація, що носить цільовий характер. Вона застосовується як метод бюджетного регулювання для збалансування нижчестоящих бюджетів. Субвенція видається нижчестоящому бюджету з чітко визначеним призначенням як часткове державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами з незалежних від них причин економічного розвитку.

Субвенції можуть спрямовуватись на розвиток соціально-культурної, побутової сфери, вирішення проблем зайнятості та ін. В разі порушення умов їх використання субвенції підлягають поверненню до вищестоящого бюджету. Не використані протягом року субвенції повертаються до вищестоящого бюджету водночас з поданням звіту за встановленою формою про витрачені суми. Право місцевих бюджетів та субвенції закріплено в Законі України "Про бюджетну систему України".

Субсидія - грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Як метод бюджетного регулювання субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищестоящих ланок бюджетної системи нижчестоящим ланкам. Субсидії надаються для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер.

Третя група методів - це методи використання грошових ресурсів державних фондів. Серед них насамперед слід назвати метод встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів. Формуючи фінансову систему, держава одночасно визначає, які грошові фонди і для яких саме потреб їй необхідні. Створюючи, наприклад, державний Пенсійний фонд України, держава визначає цілі і завдання цього фонду, тобто встановлює його призначення. Тим самим вона визначає водночас, яким саме чином будуть витрачатись кошти цього фонду.

Зокрема, Пенсійний фонд України, який на перших порах являв собою самостійну фінансово-банківську систему і не входив до складу Державного бюджету України, декілька останніх років, навпаки, включається до складу Державного бюджету України. Він формується за рахунок коштів, які відраховуються підприємствами та організаціями на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, а також коштів Державного бюджету України.

Кошти Пенсійного фонду України направляються на фінансування наступних заходів: виплату пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, інших пенсій, встановлених законодавством України; виплату соціальних пенсій; виплату допомоги по догляду за дитиною і щомісячних допомог на дітей; підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу вартості життя і зростанням заробітної плати; забезпечення поточної діяльності й утримання органів управління Пенсійного фонду України тощо.

Таким же поширеним методом фінансової діяльності держави по використанню грошових фондів є метод використання коштів, одержаних з відповідного грошового фонду. Кошти, одержані з державного фонду, завжди мають точне призначення і можуть витрачатись лише на ті цілі, на які вони були виділені.

Як метод фінансової діяльності на завершальному етапі існування державних фінансів держава використовує також встановлення порядку та нормативів розподілу прибутку державних господарюючих суб'єктів. Встановлюючи ці нормативи, держава тим самим визначає характер використання даних прибутків, знову ж таки надає державним коштам цільове призначення.

Надзвичайно важливим методом фінансової діяльності держави на цьому етапі є також встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів. Шляхом фінансових нормативів і лімітів держава встановлює мінімальні та максимальні межі, а досить часто конкретні однозначні розміри виділення та витрачання грошових коштів на ту або іншу операцію чи одиницю виміру (вартість ліжкомісця в лікарні, вартість навчання та виховання одного учня в середній загальноосвітній школі або в школі інтернаті, мінімальна зарплата державного службовця і т.д.).

До цієї групи методів належать також метод планування, метод фінансового контролю та ряд інших.

Фінансова діяльність держави - це діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Перед державою в галузі фінансової діяльності завжди стоїть два основних завдання: по-перше у повній відповідності із затвердженим фінансовим планом бюджетом зібрати передбачені кошти та розподілити їх у відповідності із суспільними потребами. Цей бік фінансової діяльності держави за своєю суттю є розподільним; по-друге контрольна функція фінансової діяльності, тобто забезпечення законності збирання, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Методи фінансової діяльності держави - це засоби і прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових коштів.

Методи фінансової діяльності держави поділяють на такі групи: а) методи формування грошових фондів; б) методи розподілу грошових фондів; в) методи використання грошових фондів.

2.Класифікація фінансово-правових норм

Норма в перекладі з латинського означає правило, точне розпорядження, зразок. Тобто, норма являє собою відомості про належну поведінку в тих чи інших умовах (норми моралі, технічні норми).

Фінансово-правові норми - це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади з приводу мобілізації, розподілу й використання фондів коштів, що виражені в категоричній формі й забезпечені силою державного примусу.

Це первинні елементи, які включають фінансове право, їм властиві всі загальні риси правової норми, але вони мають і характерні для даної галузі права особливості.

Загальні риси фінансово-правової норми як правової норми:

-- міститься в нормативно-правових актах;

-- стає обов'язковою для всіх учасників регульованих суспільних відносин, визначає їх права та обов'язки;

-- реалізація цієї норми, визнаної державою, забезпечується її примусовою силою.

Головна особливість фінансово-правових норм полягає в тому, що вони носять державно-владний, імперативний характер. Вимоги до учасників фінансово-правових відносин виражаються в категоричній формі. Держава визначає правила поведінки юридичним особам, громадянам в області фінансової діяльності.

Таким чином, під фінансово-правовою нормою необхідно розуміти встановлене державою і забезпечене нормами державного примусу строго визначене правило поведінки в суспільних фінансових відносинах, що виникають в процесі утворення, розподілу і використання державних грошових фондів, з наданням учасникам цих відносин юридичних прав і покладенням на них юридичних обов'язків.

Класифікація фінансово-правових норм залежно від функцій, що виконує фінансове право (мал. 1):

1. Зобов'язуючі норми права регулюють активну поведінку суб'єктів, тобто вимагають конкретних дій, і встановлюють права та обов'язки. Цей характер притаманний більшості фінансово-правових норм, що є відображенням методу фінансового права - методу владних розпоряджень.

2. Забороняючі фінансово-правові норми регулюють пасивну поведінку суб'єктів фінансових відносин і вказують не здійснювати дій, що порушують фінансову дисципліну і законність.

3. Уповноважуючі норми наділяють правом здійснювати певні юридичне значущі дії; встановлюють право на здійснення певних самостійних дій у визначених межах.

Мал. 1. Класифікація фінансово-правових норм залежно від функцій, що виконує фінансове право

Види фінансово-правових норм за часом дії: загальні і періодичні (мал. 2).

Мал. 2. Види фінансово-правових норм за часом дії

Види фінансово-правових норм за територією дії представлені на малюнку 3.

Мал. 3. Види фінансово-правових норм за територією дії

Види фінансово-правових норм за змістом:

1. Матеріальні норми закріплюють матеріальний, грошовий зміст юридичних прав і обов'язків учасників фінансових відносин.

2. Процесуальні норми встановлюють порядок діяльності і застосування норм матеріального права (мал. 4).

Мал. 4. Види фінансово-правових норм за змістом

Фінансово-правові норми - це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади з приводу мобілізації, розподілу й використання фондів коштів, що виражені в категоричній формі й забезпечені силою державного примусу.

Класифікація фінансово-правових норм залежно від функцій, що виконує фінансове право: зобов'язуючі норми права, забороняючі фінансово-правові норми, уповноважуючі норми. Види фінансово-правових норм за часом дії: загальні і періодичні. Види фінансово-правових норм за територією дії: норми, що діють на території України, норми, які діють в АРК і норми певної місцевості. Види фінансово-правових норм за змістом: матеріальні та процесуальні норми.

3.Поняття і склад фінансового правопорушення

Підставою настання фінансово-правової відповідальності, а також юридичним фактом виникнення фінансово-деліктних правовідносин є фінансове правопорушення.

Існують нормативне та наукові визначення поняття фінансове правопорушення. Так, Інструкцією про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні фінансове правопорушення визначається як дія або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання всіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

Нормативне визначення фінансового правопорушення є узагальнюючою категорією, що відображає об'єктивну реальність негативних процесів у фінансовій сфері. Уявляється, що зазначене визначення містить мінімальну, але достатню кількість істотних ознак фінансового правопорушення. Природно, що вводячи категорію “фінансове правопорушення” нормотворча структура не змогла включити у визначення вичерпний перелік ознак, особливостей усіх видів фінансових правопорушень, які здійснюються у фінансовій сфері, оскільки визначення повинно застосовуватися у практичній діяльності. Реалізація поставленої мети є можливою у випадку, якщо визначення буде досить ємним і уніфікованим за змістом, зрозумілим не тільки професійним юристам, а й усім учасникам фінансових правовідносин.

В юридичній літературі фінансове правопорушення визначається як винне, здійснене діяння, що порушує норми фінансового права, за яке законодавством встановлено фінансово-правовоу відповідальність. Фінансове правопорушення, як і будь-яке інше, характеризується сукупністю ознак, до яких належать протиправність, винність, антисуспільність та карність.

Протиправність як ознака фінансового правопорушення означає недотримання вимог фінансово-правової норми. Це є діяння, що порушує норми фінансового законодавства. Протиправність є юридичною формою (проявом) матеріальної характеристики суспільної властивості фінансового правопорушення. Не можна вважати фінансовим правопорушенням випадки, коли держави заподіяно шкоду діями, які формально не порушують фінансово-правові норми, зокрема, шляхом використання різних форм мінімізації оподаткування, що кваліфікується як правомірний обхід податку.

Протиправне діяння може здійснюватися у формі дій (перешкоджання доступу посадових осіб компетентного фінансового органу на територію платника податку, нецільове використання бюджетних коштів тощо), а також без діяння (неподання фінансової звітності, несплата податків тощо).

Винність як ознака фінансового правопорушення означає, що діяння здійснено навмисно або необережно. Взагалі ж винність означає передбачене фінансовим законодавством психічне відношення особи в формі наміру або необережності до здійсненого діяння та його наслідкам. Вина є обов'язковою умовою фінансового правопорушення, оскільки той чи інший її вид завжди міститься в нормах фінансового законодавства, що встановлює склад правопорушення. Більшість складів фінансових правопорушень, встановлених фінансовим законодавством передбачає наявність необережної форми вини. Стосовно фінансових правопорушень вольові ознаки винного психічного ставлення проявляються в бажанні, в свідомому допущені наслідків, розраховуючи на їх відвернення. За наявності у правопорушника волевиявлення здійснити фінансове правопорушення, він несе відповідальність за невикористання своїх можливостей для відвернення шкідливих наслідків.

Антисуспільність як ознака фінансового правопорушення полягає в тому, що діяння заподіює шкоду суспільству, а в кінцевому рахунку - кожному конкретному громадянину.

Карність як ознака фінансового правопорушення означає, що діяння є правопорушенням тільки у випадку, якщо за нього законодавством передбачено фінансово-правову відповідальність. Сутність карності як формальної ознаки фінансового правопорушення полягає в загрозі застосування покарання стосовно винних осіб при порушенні ними заборони на будь-які діяння, юридичні наслідки яких закріплено нормами фінансового законодавства (наприклад, глава 18 БК України). За інші порушення фінансового законодавства можуть застосовуватися інші види юридичної відповідальності.

Фінансове правопорушення є фактичною підставою для притягнення до фінансово-правової відповідальності і внаслідок цього характеризується сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак, які у сукупності утворюють склад фінансового правопорушення. Склад фінансового правопорушення це встановлені нормами фінансового права ознаки (елементи), сукупність яких дозволяє вважати протиправне діяння фінансовим правопорушенням. До зазначених ознак (елементів) належать об'єкт фінансового правопорушення, суб'єкт правопорушення, об'єктивна сторона правопорушення, суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єктом фінансового правопорушення є фінансові відносини, на які спрямована протиправна і суспільно шкідлива поведінка суб'єкта правопорушення. Виділяють загальний, родовий, видовий і безпосередній об'єкт фінансового правопорушення.

Загальним об'єктом фінансового правопорушення є встановлений державою та місцевими утвореннями порядок формування, розподілу і використання державних і місцевих фондів грошових коштів що охороняється мірами фінансово-правової відповідальності. Такий висновок зроблено автором, виходячи з того, що фінансове правопорушення є порушенням норм фінансового права, які регулюють відносини з приводу утворення, розподілу і використання державних та місцевих фондів грошових коштів. В межах загального об'єкту фінансового правопорушення можна виділити родовий та видовий об'єкт правопорушення.Родовим об'єктом фінансового правопорушення слід вважати однорідні, відносно відокремлені групи відносин: бюджетні, податкові тощо, тобто відповідні сфери фінансово-правового регулювання.

Видовим об'єктом фінансового правопорушення слід вважати відносно відокремлену групу правил (норм) в тій чи іншій сфері фінансової діяльності держави чи місцевих утворень, за порушення яких передбачено відносно специфічну систему мір фінансово-правової відповідальності. Розрізняються такі видові об'єкти як податково-контрольні відносини, відносини з обчислення і сплати податків, бюджетно-контрольні відносини, відносини з приводу звітності про виконання бюджетів тощо.

Безпосереднім об'єктом фінансового правопорушення є ті конкретні правовідносини, які охороняються нормами фінансового права і забезпечуються фінансово-правовою відповідальністю.

Слід мати на увазі, що об'єкт правопорушення не може слугувати критерієм відмежування фінансового правопорушення від адміністративного. Незважаючи на наявність у фінансового правопорушення власного об'єкту, окресленого рамками фінансового права, в деяких випадках це й же об'єкт є одночасно і об'єктом адміністративного правопорушення.

Суб'єктом фінансового правопорушення є особа (фізична чи юридична), яка здійснила порушення фінансового законодавства і яка відповідно до чинного законодавства може бути притягнутою до фінансово-правової відповідальності. Серед суб'єктів фінансових правопорушень можна виділити загальних суб'єктів (які визначаються нормами фінансового права) і спеціальних суб'єктів (це особа, яка безпосередньо вказана у фінансовому законі). Взагалі ж коло суб'єктів відрізняється залежно від виду фінансових правовідносин.

Об'єктивна сторона фінансового правопорушення полягає в діях чи бездіяльності, заборонених фінансовим законодавством і являє собою сукупність ознак протиправних діянь, передбачених нормами фінансового права і характеризуючи зовнішнє відображення (прояв) фінансових правопорушень в дійсності. Зазначені ознаки можна поділити на обов'язкові (саме протиправне діяння та його наслідок; наявність причинного зв'язку між цим діянням та наслідками) та факультативні (місто, спосіб, час, систематичність та повторюваність здійснення правопорушення).

Суб'єктивна сторона фінансового правопорушення полягає у психічному відношенні суб'єкта до протиправних дій чи бездіяльності та їх наслідків, що проявляється у формі наміру чи необережності. Суб'єктивна сторона являє сукупність ознак, що відображають внутрішню сторону протиправного діяння і характеризують внутрішні психічні процеси, що відбуваються в свідомості правопорушника стосовно заподіяного та його наслідків.

Фінансове правопорушення - це порушення врегульованого фінансово-правовою нормою порядку мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, за яке законодавством передбачено юридичну відповідальність.

Склад фінансового правопорушення - це сукупність певних ознак, при наявності яких діяння є фінансовим правопорушенням.

Таким чином, склад фінансового правопорушення являє законодавчо побудовану юридичну модель типових ознак винного, протиправного діяння, яке порушує фінансове законодавство і за яке передбачено фінансово-правову відповідальність.

4.Державний бюджет України: його доходи і видатки

Центральною ланкою фінансової системи держави виступає бюджетна система, що складається із державного та місцевих бюджетів. Роль бюджетів у забезпеченні функціонування держави й територіальних громад важко переоцінити. Саме коштом бюджетних надходжень формуються відповідні грошові фонди, за рахунок яких фінансово забезпечується виконання державних завдань і функцій, функціонування органів державної влади.

Розділ II "Державний бюджет України" Бюджетного кодексу України починається ст. 29 "Склад доходів Державного бюджету України". Це положення здається не зовсім логічним. Складно зрозуміти, як можна аналізувати доходи й видатки Державного бюджету України, не визначивши, що таке "державний бюджет". Показово, що і в ст. 2 "Визначення основних термінів" немає поняття "державний бюджет", хоча бюджети місцеві і місцевого самоврядування визначено досить чітко.

Доходи Державного бюджету України є сукупністю безповоротних надходжень, передбачених чинним законодавством України, які використовують для фінансування виконання державних функцій. Ст. 29 Бюджетного Кодексу деталізуються положенням ст. 9 "Класифікація доходів бюджету", де визначено чотири типи надходжень (податкові, неподаткові, доходи від операцій з капіталом, трансферти). Ст. 9, закладаючи засади бюджетної класифікації, закріплює відповідним розділом вичерпний перелік бюджетних доходів, уточнюється ст. 29 відповідно до Державного бюджету України. При визначенні складу доходів Державного бюджету України використовують логіку "від зворотного" - це всі доходи, отримані згідно з податковим законодавством, за винятком надходжень до місцевих бюджетів.

Останні визначаються статтями: 64 "Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів"; 66 "Склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів"; 69 "Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів".

Статтями 14 і 15 Закону України "Про систему оподаткування" закріплено вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів, які і становлять податкові надходження до відповідних бюджетів. Проте такий поділ їх на дві групи здійснено за принципом компетенції органу, що вводить відповідний платіж на певній території (держави чи територіальної громади). При цьому багато загальнодержавних податків і зборів надходить до місцевих бюджетів. Тому при визначенні напряму надходження коштів від податку чи збору доцільніше орієнтуватися на законодавчий акт, яким закріплено правовий механізм справляння окремого податку чи збору, або на бюджетну класифікацію.

Видатки Державного бюджету України систематизують бюджетні призначення на конкретні цілі, передбачені законом про Державний бюджет на поточний рік. Видатки держбюджету на здійснення повноважень держави визначає встановленням бюджетних призначень головний розпорядник коштів. Згідно з бюджетною класифікацією, видатки держбюджету можуть розподілятись за функціональними, економічними, відомчими та програмними ознаками. Деталізований перелік видатків з Державного бюджету України визначено ст. 87 Бюджетного кодексу.

Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, крім пов'язаних із державною таємницею (таємних видатків). Тому таємні видатки на діяльність органів державної влади і в інтересах національної безпеки зазначено в Державному бюджеті України без деталізації. Контроль за здійсненням таємних видатків покладено на Рахункову палату та Міністерство фінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України.

Звіти про здійснені таємні видатки розглядають такі комітети Верховної Ради України: з питань бюджету, з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, з питань національної безпеки і оборони. Окремі звіти про здійснені таємні видатки розглядає Верховна Рада України на закритому засіданні.

Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно вплива ють на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми за лежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

Доходи Державного бюджету України є сукупністю безповоротних надходжень, передбачених чинним законодавством України, які використовують для фінансування виконання державних функцій. Ст. 29 Бюджетного Кодексу деталізуються положенням ст. 9 "Класифікація доходів бюджету", де визначено чотири типи надходжень (податкові, неподаткові, доходи від операцій з капіталом, трансферти).

Видатки Державного бюджету України систематизують бюджетні призначення на конкретні цілі, передбачені законом про Державний бюджет на поточний рік. Згідно з бюджетною класифікацією, видатки держбюджету можуть розподілятись за функціональними, економічними, відомчими та програмними ознаками. Деталізований перелік видатків з Державного бюджету України визначено ст. 87 Бюджетного кодексу.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996. - 128 с.

2. Бюджетний Кодекс України №2542-III від 2001.06.2001.

3. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. - 442 с.

4. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. - К.: Либідь, 1999. - 320 с.

5. Бюджетний процес в України: збірник нормативно-інструктивних матеріалів/ Упорядники: С.І. Мельник, З.М.Луценко, І.Ф. Щербина, А.В.Данілова. - К.: Мінфін, 2002. - 295 с.

6. Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НІОС, 2000. - 269 с.

7. Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. - К.: Лібра, 2003. - 96с.

8. Кукукина И. Управление финансами: Учебное пособие. - М.: Юристъ, 2001. - 366 с.

9. Суторміна В.М. Держава - податки - бізнес. - К.: Либідь, 2002. - 229 с.

10. Фінанси підприємств: Підручник/ Під ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

фінансовий кошти грошовий правопорушення

Размещено на Allbest.ru