24

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

• 1. Економічна сутність та призначення ресурсних платежів
• 2. Характеристика основних видів платежів за ресурси
• Висновок
• Список використаної літератури
• Вступ
• Нині в Україні створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку.
• Податкова система України виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значними є деформації та нестабільність у ставках, визначенні бази й періодів оподаткування. Негативно вплинули на результати господарської діяльності підприємницьких структур значні нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, створення податкової заборгованості. плата використання надра
• Аналіз економічного стану держави свідчить, що без реформування податкової системи змінити - ситуацію на краще не можна.
• Своє місце у цій системі займають і платежі за ресурси.
• 1. Економічна сутність та призначення ресурсних платежів
• Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.
• Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.
  Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу.
• Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.
• Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.
• З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:
• 1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення.
• 2. Визначення джерел сплати податків.
• 3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку.
• Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).
• 4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.
• 5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.
• 6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.
• У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.
• Виробничо-господарська діяльність суб'єктів господарювання пов'язана із залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів заінтересоване й суспільство в цілому. З метою раціонального ефективного використання ресурсів суб'єктами господарювання та формування централізованих фінансових ресурсів держава може встановлювати відповідні платежі.
• До передбачених податковим законодавством України для суб'єктів господарювання платежів за ресурси, можна віднести наступні (табл. 1).
• Таблиця 1 Види платежів за ресурси

№ з/п	Вид платежу
1	Плата (податок) за землю
2	Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
3	Податок на нерухоме майно
4	Збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини)
5	Збір за забруднення природного середовища

• Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через формування собівартості і розподіл прибутку. Зменшення суми вказаних платежів, якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі відносяться на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку збільшує обсяг прибутку.
• 2. Характеристика основних видів платежів за ресурси
• Слав'юк Р.А. вважає, що згідно з чинним податковим законодавством України передбачено такі платежі за ресурси для господарюючих суб'єктів: плата (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий дохід, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.
• Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів збільшує чистий прибуток або знижує поточні витрати господарської діяльності, що збільшує прибуток від реалізації продукції.
• На думку О.Д. Василика в Україні існують такі види платежів за ресурси: 1) податок на нерухоме майно (нерухомість); 2) плата (податок) за землю; 3) рентні платежі; 4) податок з власників транспортник засобів та інших самохідних машин і механізмів; 5) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 6) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 7) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
• Податок з власників транспортних засобів. Кошти, які надійшли від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймах. Податок зараховується в бюджети місцевого самоврядування.
• Платниками податку є підприємства, організації, заклади (юридичні особи) - власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
• Відповідно до законодавства об'єктами оподаткування є: автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли; яхти, судна парусні, шлюпки моторні і катери. Не є об'єктами оподаткування: трактори на гусеничному ходу; машини і механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги і пожежні; транспортні засоби (підйомні і самохідні), які використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані; яхти, судна парусні, спортивні шлюпки.
• Податок нараховується за даними про кількість транспортних засобів станом на 1 січня поточного року. Якщо транспортні засоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі.
• Плата вноситься перед реєстрацією, перереєстрацією чи технічним оглядом транспортних засобів на період до наступного технічного огляду у валюті України. Розраховується за валютним курсом Національного банку на перший день кварталу, в якому сплачується податок, і залишається незмінною до кінця кварталу.
• При стягненні податку на транспортні засоби суб'єктів господарської діяльності існують пільги. Від сплати податку звільнені підприємства автомобільного транспорту загального користування стосовно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у яких законодавче встановлено тарифи на оплату проїзду. Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей (кількість місць менше 10) в розмірі 50%.
• Для підприємств встановлено достатньо високу відповідальність за сплату податку. У випадку заниження податку стягується вся сума заниженого податку і штраф у двократному розмірі від тої ж суми. При відсутності обліку об'єктів оподаткування чи веденні обліку з порушенням встановленого порядку (ненадання, порушення надання розрахунків та інших документів, необхідних для нарахування і сплати податку) стягується штраф у розмірі 50% від суми податку, який підлягає сплаті.
• Сума податку на транспортні засоби включається в склад валових затрат платників, а отже, зменшує оподаткований прибуток і суму податку на прибуток. Джерелом сплати податку на транспортні засоби є балансовий прибуток, що впливає на розмір чистого прибутку підприємства.
• Аналіз механізму податку на транспортні засоби дозволяє зробити висновок, що поряд з фіскальною функцією вказаний податок виконує регулюючу функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності використання транспортних засобів.
• Збір за геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою компенсації витрат бюджету для здійснення робіт, пов'язаних з приростом запасів корисних копалин для забезпечення вітчизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а також відображення у собівартості та цінах на добувну продукцію складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних копалин.
• Платниками збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, є підприємства і організації всіх видів господарської діяльності незалежно від форм власності, що видобувають корисні копалини, а також фізичні особи, які займаються цією діяльністю як підприємці. При цьому суб'єкти підприємницької діяльності повинні мати спеціальні дозволи (ліцензію) на пошук (розвідку) та експлуатацію родовищ корисних копалин, за винятком підземних вод.
• Об'єктом обчислення збору є обсяг видобутих корисних копалин (для нафти, конденсату, газу природного тощо) та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин (для інших корисних копалин).
• Нормативи збору затверджуються Міністерством економіки України за участю Міністерства фінансів України за поданням Державного комітету України з геології та використання надр і встановлюються за одиницю виміру корисних копалин. Діючі нині нормативи затверджені наказом Міністерства економіки України від 20 грудня 1995 року № 187.
• При обчисленні збору слід урахувати, за рахунок яких коштів виконувалися геологорозвідувальні роботи на родовищах, де здійснюється видобуток корисних копалин. Так, користувачі надр, які здійснюють видобуток корисних копалин на родовищах, геологорозвідка яких повністю здійснювалася за рахунок коштів державного бюджету, обчислюють суму збору, виходячи з обсягів видобутих корисних копалин і нормативів збору з урахуванням індексу інфляції.
• При здійсненні користувачами надр видобутку корисних копалин на родовищах, геологорозвідка яких виконувалася частково за рахунок власних коштів, суму збору обчислюють, виходячи з обсягів видобутих корисних копалин, нормативів збору з урахуванням індексу інфляції та із застосуванням до суми збору відповідних коефіцієнтів.
• Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, не справляється за видобуток:
• раніше погашених запасів корисних копалин, зарахованих у процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах і документально підтверджених;
• вуглеводневої сировини із свердловин (нерентабельних) з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів;
• додаткових (понад проектні обсяги нафти і газу) - протягом 10 років від часу одержання ліцензії на експлуатацію родовищ;
• підземних вод, які не використовуються у господарстві. Від сплати збору звільняються землевласники і землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місцевого значення для власних потреб або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках.
• Платники подають розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, до органів державної податкової служби за місцем їх реєстрації.
• Протягом звітного кварталу платниками збору сплачуються до бюджету за перший та другий місяць кварталу авансові внески збору до 20 числа відповідно другого та третього місяця звітного кварталу в розмірі третини суми збору, нарахованої за попередній звітний квартал.
• Остаточна сплата збору за звітний квартал здійснюється 19 числа місяця, наступного за звітним кварталом, з урахуванням сплачених авансових внесків.
• Збір зараховується до державного бюджету в повному обсязі та відноситься на валові витрати виробництва.
• Суми збору, не внесені у встановлені строки, сплачуються з нарахуванням пені у розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ від суми недоїмки за кожний день несвоєчасної сплати.
• Суб'єкти підприємницької діяльності - платники збору несуть відповідальність за правильне обчислення і своєчасну сплату відрахувань до бюджету, а також за правильне складання і своєчасне подання податковим адміністраціям встановленої звітності.
• До платників, які своєчасно не подали до податкових адміністрацій відповідну звітність, застосовуються фінансові санкції, передбачені Законом України "Про Державну податкову службу в Україні".
• Оскільки інші види податків і платежів за ресурси детально висвітленні в розділі 2, то для уникнення повторюваності вважаю недоцільним зупинятися на цих проблемах.

Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає: а) плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи; б) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів; в) плату за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; г) плату за спеціальне використання надр; д) збір за забруднення навколишнього природного середовища. Зазначені платежі є обов'язковими загальнодержавними зборами і стягуються на підставі законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу в Україні", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" та норм спеціального законодавства.

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів. Відносини у сфері використання водних ресурсів регулюються природоохоронним, водним та адміністративним законодавством України, у тому числі Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Водним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Положенням про Державний комітет України по водному господарству, затвердженим Указом Президента України від 14 липня 2000 р. № 898, постановами Кабінету Міністрів України "Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів республіканського значення" від 10 серпня 1992 р. № 459, "Про затвердження нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту" від 18 травня 1999 р. № 836 та низкою інших актів.

Справляння плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів регулюється постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту" від 16 серпня 1999 р. № 1494 та затвердженою на його основі Інструкцією.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту - за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

Зазначені збори справляються за водні ресурси загальнодержавного і місцевого значення. При цьому перелік водних ресурсів місцевого значення визначають Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Державний комітет України по водному господарству і затверджують відповідним наказом щодо переліку річок та водойм, віднесених до водних об'єктів місцевого значення.
Платниками зборів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Водокористувачі, які здійснюють забір води з водного об'єкта або використовують у встановленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, мають відповідно дозволи на спеціальне водокористування або договори на поставку води. Водокористувачам у встановленому порядку затверджуються ліміти використання водних ресурсів. Ліміти затверджуються на річний обсяг використання водних ресурсів на виробничі та інші потреби до 10 січня, а для зрошуваного землеробства - до 10 березня поточного року. Дані про лімітування подаються до податкових органів. Не підлягають лімітуванню водні ресурси, що використовуються без вилучення їх з водних об'єктів (наприклад, вода, що проходить через турбіни ГЕС; водні ресурси, якими користується водний транспорт під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами).

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. Об'єктом обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є: обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій; тоннаж (місце) - доба експлуатації вантажних самохідних і несамохідних та пасажирських суден.

Нормативи збору за спеціальне використання водних ресурсів встановлено окремо для поверхневих вод, підземних вод. Нормативи збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту встановлено окремо для потреб гідроенергетики і для водного транспорту. Вони наведені в додатках до постанов Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 р. № 836 та від 23 липня 1999р. №1341. Пільги. Згідно з законодавством не справляється збір за використання водних ресурсів, у тому числі за воду, що використовується: 1) для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, утому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності; 2) для протипожежних потреб; 3) для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів; 4) у шахтах для пилозаглушення; 5) за морську воду, крім води з лиманів; 6) за воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису; 7) за воду, що втрачена в магістральних та міжгосподарських каналах зрошувальних систем; 8) за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсув тощо); 9) за воду, що забирається підприємствами і організаціями для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища.

Водокористувачі самостійно обчислюють суми зборів щоквартально наростаючим підсумком з початку року, а за користування водами для потреб водного транспорту - починаючи з першого півріччя. У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання водних ресурсів збір за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі виходячи з обсягів використаної води понад ліміт, нормативів збору та коефіцієнтів. Зазначені збори платники сплачують протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору за своїм місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби), тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

При цьому збір за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення та їх понадлімітне використання зараховується платниками за місцем їх податкової реєстрації у розмірі 100 % до бюджетів територіальних громад. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту зараховується платниками в розмірі 100 % до Державного бюджету України.

Чинним законодавством визначено порядок проведення перевірок суб'єктів, що використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність у межах водоохоронних зон.

Перевіряючи діяльність зазначених суб'єктів, зокрема з питань економії та раціонального використання води, уповноважені органи перевіряють:

- наявність дозволів на спеціальне чи орендне водокористування та стан додержання умов, визначених цими дозволами;

- використання води за призначенням;

- стан додержання встановлених лімітів забору води;

- виконання заходів щодо економного використання водних ресурсів;

- організацію системи первинного обліку витрат води. Стан ведення журналів обліку води за формами ПОД-11 і ПОД-13, затвердженими наказом Держкомстату України 27 липня 1998 р. № 264;

- обладнання водозаборів поверхневих і підземних вод контрольно-вимірювальною апаратурою і надійність її роботи;

- наявність спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами для розробки родовищ підземних вод;

- наявність проектно-технічної документації на водозабірні споруди і водопровідну мережу, актів приймання їх в експлуатацію, погодження цих документів у встановленому порядку;

- технічний стан водозаборів і водопровідної мережі, дають оцінку ступеня зношеності обладнання.

При порушенні норм, встановлених водним законодавством, органи Держводгоспу передають матеріали до органів прокуратури. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду справляється згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду" від 6 липня 1998 р. № 1012 та затвердженої на його виконання Інструкції. Відносини у сфері використання лісових ресурсів регулюються також спеціальним законодавством.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є формою реалізації економіко-правових відносин між власником лісових ресурсів та земельних ділянок лісового фонду в особі держави і лісокористувачами, яким надано в постійне чи тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду, в тому числі на умовах оренди. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів справляється за лісові ресурси державного та місцевого значення і зараховується у встановленому співвідношенні до державного або місцевого бюджетів.

Спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду здійснюються на наданій земельній ділянці лісового фонду суб'єкта господарювання за спеціальним дозволом - лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком, у якому зазначаються обсяги (кількість) дозволеної для заготівлі деревини і живиці, їх таксова вартість, строки заготівлі та вивезення. Передача зазначених ордерів третім особам може здійснюватися виключно органом, який видав квиток, на підставі письмових заяв Лісорубні квитки (ордери) на рубки головного користування та заготівлю живиці видають державні органи лісового господарства на підставі встановлених лімітів (у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також рослин, занесених до Червоної книги України, - за погодженням з органами Мінекобезпеки України). Лісорубні квитки (ордери) на рубки, пов'язані з веденням лісового господарства, та інші рубки видають лісогосподарські підприємства за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування (у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду - за погодженням з органами Мінекобезпеки України).

Платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є юридичні і фізичні особи, яким надано в постійне або тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду. Земельна ділянка лісового фонду може надаватися одному або кільком лісокористувачам для спеціального використання різних видів лісових ресурсів.

Об'єктом обчислення збору є деревина, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали, продукти побічного користування та окремі земельні ділянки лісового фонду.

Такси збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду наведено у розділах до постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 44. Плата за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земельних ділянок, зайнятих сільськогосподарськими угіддями, виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у складі збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду. Плата за земельні ділянки лісового фонду, зайняті сільськогосподарськими угіддями, стягується відповідно до ст. 6 Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю".

Сума збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду обчислюється постійними лісокористувачами і проставляється у лісорубних квитках (ордерах) та лісових квитках.

Лісокористувачі щокварталу складають розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду накопичувальним підсумком з початку року за встановленою формою, що є підставою для взяття їх на облік в органах державної податкової служби та нарахування суми збору в особовому рахунку платника. Розрахунок подається органам державної податкової служби за місцем адміністративного розташування ділянок лісового фонду протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за винятком громадян, які отримали ордери на дрібний відпуск деревини чи лісові квитки; підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, релігійних організацій, іноземних юридичних і фізичних осіб, якщо сума збору в лісорубному чи лісовому квитках не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; лісокористувачів з іншої області.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду сплачується лісокористувачами щокварталу рівними частинами від суми, що зазначена в дозволі, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за винятком землекористувачів, для яких сума збору не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та лісокористувачів з іншої області.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин.

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Здійснення видобування корисних копалин передбачає наявність ліцензій. Користування надрами є платним. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони у вигляді: 1) платежів за користування надрами; 2) відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 3) збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій); 4) акцизного збору. Плата за користування надрами не звільняє користувачів від сплати інших обов'язкових платежів, передбачених законодавчими актами України.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин стягується на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин" від 12 вересня 1997 р. № 1014 та Інструкції про порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин від 30 грудня 1997 р. (зі змінами та доповненнями).

Платниками є всі суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справляється за обсяги погашених у надрах балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних копалин.
Об'єктом справляння плати є:

- обсяги фактично погашених балансових і позабалансових запасів корисних копалин - для вугілля кам'яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, сировини нерудної для металургії, гірничо-хімічної, гірничорудної та будівельної сировини;

- обсяги видобутих корисних копалин - для нафти, конденсату, природного газу (у тому числі супутнього при видобуванні нафти), підземних вод (термальних, промислових), ропи, мінеральних грязей та мулу;

- обсяги видобутих корисних копалин (крім скидів без використання) - для мінеральних підземних вод;

- вартість мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки - для уранової руди, сировини ювелірної (дорогоцінне каміння), ювелірно-виробної (напівдорогоцінне каміння), виробної (виробне каміння) та облицьовувальних матеріалів.

Нормативи плати встановлюються для кожного виду корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за призначенням) як базові або диференційовані залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. Законодавство передбачає встановлення базових та диференційованих нормативів, порядок визначення яких міститься в постановах Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014 та від 7 березня 2000 р. № 456.

Користувачі надр самостійно визначають суму плати та обчислюють її щокварталу накопичувальним підсумком з початку року з урахуванням встановлених коефіцієнтів. Уразі видобутку корисних копалин та мінеральних підземних вод понад встановлені квоти (ліміти) за видобуті понад квоти (ліміти) корисні копалини плата нараховується в подвійному розмірі. При розробці користувачем надр більше одного виду корисних копалин плата нараховується за кожний їх вид окремо.

На підставі рішень Кабінету Міністрів України до плати за користування надрами може застосовуватися знижка за вичерпання запасів надр, що надається користувачам надр, які здійснюють видобування: дефіцитних корисних копалин при низькій економічній ефективності розробки родовищ, об'єктивно зумовленій і не пов'язаній з порушенням умов раціонального використання розвіданих запасів; корисних копалин із залишкових запасів зниженої якості, а також важковидобувних запасів, крім випадків погіршення якості запасів корисних копалин у результаті вибіркового відпрацювання родовища. У статті 29 Кодексу про надра України міститься перелік суб'єктів, які звільняються від зазначеної плати.
Порядок сплати. Плата до бюджетів сплачується за місцезнаходженням родовища корисних копалин щокварталу до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом, а за видобування корисних копалин у межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони - за місцезнаходженням платника.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення перераховується платниками в розмірі 40 % до державного бюджету і 60 % - до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням родовища корисних копалин на бюджетні рахунки, відкриті відповідно до кодів бюджетної класифікації України. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення перераховується платником до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням родовища корисних копалин у розмірі 100 % на бюджетний рахунок, відкритий відповідно до коду бюджетної класифікації України.

Нарахована сума плати за обсяги видобутих корисних копалин у межах квот (лімітів) та обсяги втрат у надрах, що не перевищують нормативні, включаються до валових витрат виробництва та обігу, а при перевищенні лімітів - за рахунок прибутку підприємства. Контроль за додержанням умов користування надрами здійснюють органи державного гірничого нагляду та державного геологічного контролю у встановленому порядку. Контроль за правильним обчисленням та перерахуванням до бюджетів плати за користування надрами здійснюється органами державної податкової служби України.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища. Ця плата стягується згідно з Законом України "Про охорону навколишнього середовища" зі змінами та на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України. Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством.

У межах своїх повноважень місцеві ради та спеціально уповноважені державні органи управління у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов'язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності. Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства України.

У межах повноважень місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території, у тому числі здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; припиняють господарську діяльність підприємств, установ та організацій місцевого підпорядкування, а також обмежують чи зупиняють (тимчасово) діяльність не підпорядкованих раді підприємств, установ та організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації, що забруднюють навколишнє природне середовище, підлягають державному обліку та зобов'язані безоплатно надавати інформацію органам, що здійснюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань з охорони навколишнього природного середовища та іншу інформацію. Ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Збір стягується з підприємств незалежно від форм власності за:

- викиди стаціонарними джерелами забруднення (обчислюється платником самостійно на підставі затверджених лімітів, які встановлюються терміном на п'ять років) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів та коригуючих коефіцієнтів;

- викиди пересувними джерелами забруднення (обчислюється платниками самостійно на підставі затверджених нормативів збору та кількості фактично використаного палива конкретного виду);

- скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти. Сплата збору здійснюється щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Кінцевий розрахунок збору платники подають до державної податкової інспекції в десятиденний термін після надання річної звітності про кількість викидів, скидів, розміщення відходів використаного палива. Кінцевий розрахунок збору за підсумками звітного року та сплату збору платники здійснюють до 15 січня.

Висновок

Податки є не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери. Певне місце в цьому процесі займає і плата за використання ресурсів. В Україні існують такі види платежів за ресурси: податок на нерухоме майно (нерухомість); плата (податок) за землю; рентні платежі; податок з власників транспортник засобів та інших самохідних машин і механізмів; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища;

Серед головних чинників, які зумовлюють необхідність податкової реформи у будь-якій країні, є передусім такі:

- зміна форм власності, умов економічного розвитку та соціально-економічної організації суспільства, що створює об'єктивну основу для реформування податкової системи, визначає основні напрями та цілі податкової реформи, її глибину з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни, формує можливості реалізації наявного потенціалу її продуктивних сил;

- закономірний суспільний розвиток, що проявляється в постійному намаганні суспільства оптимізувати податкову систему і неможливості досягнути цього оптимуму. З розвитком суспільства змінюються критерії оптимальності податкової системи, що зумовлює необхідність постійного її вдосконалення;

- зміна концепції оподаткування, яка, як правило, має відображати об'єктивну економіко-політичну ситуацію в країні, соціально-економічний стан її населення та зміну пріоритетів держави. Податкова система формується під впливом цілого спектра політичних інтересів і поглядів різних структурованих груп населення, теоретичних шкіл і течій.

Список використаної літератури

Андрушків М.І. Економіка фірми. - К.: НБУ, 1998. - 438 с.

Бандурака О.М. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. - К.: Либідь, 1998. - 254 с.

Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. - 442 с.

Білик М.Д. Управління фінансами підприємств. - К.: Знання, 1999. - 362 с.

Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НІОС, 2000. - 269 с.

Василик О.Д. Удосконалення податкової системи України// Фінанси України. - 2002. - №10. - С. 5-7.

Кукукина И. Управление финансами: Учебное пособие. - М.: Юристъ, 2001. - 366 с.

Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - Луцьк: Вежа, 2001. - 456 с.

Суторміна В.М. Держава - податки - бізнес. - К.: Либідь, 2002. - 229 с.

Фінанси підприємств: Підручник/ Під ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

Размещено на Allbest.ru