плану з урахуванням змін

ВСЬОГО ДОХОДІВ

60 681

70 697

53 146

87,6

75,2

у тому числі:

1.

Податок на прибуток підприємств

2 238

2 634

2 147

95,9

81,5

2.

Податок на додану вартість

450

3 253

4 704

в 10,5 р.

144,6

3.

Акцизний збір

9 820

9 820

6 425

65,4

65,4

4.

Ввізне мито

1 573

1 573

927

58,9

58,9

5.

Рентна плата

3 648

3 648

3 350

91,9

91,9

6.

Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію

2 435

2 435

2 268

93,1

93,1

7.

Додаткові збори на виплату пенсій

4 661

4 661

3 696

79,3

79,3

8.

Власні надходження бюджетних установ

16 302

22 659

20 565

126,2

90,8

9.

Доходи від операцій з капіталом

2 070

2 159

899

43,4

41,6

10.

Цільові фонди

425

483

634

149,1

131,2

За окремими доходними джерелами до спеціального фонду не надійшло у цілому 23 млрд. 788,7 млн. гривень. Зокрема, Національним банком не перераховано запланованих 9 млрд. 191,8 млн. грн., або 100 відс., надходжень від перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами. Також не виконано планових обсягів з надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших утворених згідно із законодавством військових формувань, правоохоронних органів і Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на 3 млрд. 613,4 млн. грн., або 98,7 відс.; акцизного збору із вироблених в Україні товарів - на 2 млрд. 878,4 млн. грн., або 45,5 відс.; плати за послуги, що надаються бюджетними установами, - на 1 млрд. 190,5 млн. грн., або 7,4 відс.; надходжень від продажу землі і нематеріальних активів - на 1 млрд. 273,5 млн. грн., або 99,5 відсотка.

Як і у попередніх роках, суттєву питому вагу в доходах спеціального фонду становили загальнодержавні податки і збори, що зараховані в сумі 26 млрд. 72,6 млн. грн., або 49,1 відс. загального обсягу. Частка спеціального фонду становила 25,3 відс. загального обсягу доходів державного бюджету, що на 5,5 відс. пункту більше, ніж у 2008 році (19,8 відс.), і здебільшого зумовлено зміною джерел доходів.

Зокрема, у порушення вимог пункту 1 статті 2 закону про державний бюджет на 2009 рік, згідно з якими податок на додану вартість визначено як доходне джерело загального фонду, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.03.2009 № 306-р «Деякі питання митного оформлення природного газу та проведення у 2009 році компенсації НАК «Нафтогаз України» різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації суб'єктам господарювання для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням» до спеціального фонду зараховано 4 млрд. 654,9 млн. грн. надходжень податку на додану вартість при здійсненні у 2009 році митного оформлення природного газу, ввезеного на митну територію України у минулих періодах, що становило 8,8 відс. загального обсягу доходів. Однак зазначене розпорядження порушувало норму частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу, згідно з якою джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Власні надходження бюджетних установ, частка яких у доходах спеціального фонду збільшилася на 5,6 відс. пункту, - до 38,7 відс., у минулому році становили 20 млрд. 565,1 млн. грн., або 126,2 відс. затвердженого на рік та 90,8 відс. плану з урахуванням змін, внесених до кошторисів розпорядниками бюджетних коштів. Порівняно з попереднім роком зазначені надходження зросли на 5 млрд. 363,9 млн. грн., або 35,3 відсотка. Майже дві третини власних надходжень становила плата за послуги, що надаються бюджетними установами, в сумі 14 млрд. 837,7 млн. грн., або 90,8 відс. річного плану.

бюджет дефіцит україна показник

2.2 Характеристика видатків Державного бюджету та виконання видаткової частини Державного бюджету за 2009 рік

В основу розподілу видатків між ланками бюджетної системи покладені принципи відомчої підпорядкованості та територіального розміщення об'єкта фінансування і місця проведення заходів.

Ст. 86 Бюджетного кодексу встановила, що розмежування видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів (наприклад, школи, амбулторії, медичні пункти, дитячі установи). Ці видатки фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст та об'єднань;

друга група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України (наприклад, надання повної середньої освіти, лікарні, культурні заклади тощо). Видатки другої групи фінансуються з бюджетів міст республіканського в Автономній Республіці Крим та обласного значення, а також районних

бюджетів;

третя група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

Із бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп. [11]

Планові видатки загального фонду державного бюджету встановлені в сумі 194 млрд. 378,7 млн. грн., а проведені в сумі187 млрд. 748 млн. гривень. Таким чином, річні призначення не виконані на 6 млрд. 630,7 млн. грн., або 3,4 відсотка. Порівняно з 2008 роком видатки загального фонду зменшилися на 5 млрд. 513,4 млн. грн., або 2,9 відс., при цьому реальні видатки з урахуванням індексу-дефлятора ВВП 1,137 знизилися на 14,6 відсотка.

Виконання видатків державного бюджету за основними напрямами наведено в таблиці 4.

Таблиця 4 Виконання державного бюджету за видатками млн. грн

№ з/п	Показники	План	Виконано
		всього	у т. ч. загальний фонд	всього	у т. ч. загальний фонд
				сума	відс.	сума	відс.
	ВСЬОГО	284 449	194 379	242 437	85,2	187 748	96,6
	з них:
1.	Загальнодержавні функції	37 511	27 500	24 850	66,2	23 343	84,9
2.	Оборона	12 991	7 960	9 663	74,4	7 858	98,7
3.	Громадський порядок, безпека та судова влада	25 236	20 393	24 159	95,7	20 026	98,2
4.	Економічна діяльність	51 339	7 019	33 294	64,9	6 785	96,7
5.	Охорона навколишнього природного середовища	2 158	1 197	1 824	84,5	1 118	93,4
6.	Житлово-комунальне господарство	397	106	271	68,1	72	67,9
7.	Охорона здоров'я	8 042	6 379	7 535	93,7	6 090	95,5
8.	Духовний і фізичний розвиток	3 509	2 200	3 217	91,7	2 087	94,9
9.	Освіта	25 793	16 624	23 926	92,8	16 523	99,4
10.	Соціальний захист та соціальне забезпечення	53 909	47 720	51 518	95,6	47 357	99,2
11.	Кошти, що передаються до бюджетів інших рівнів	63 564	57 281	62 180	97,8	56 489	98,6

На кінець року залишилися неоплаченими зареєстровані головними розпорядниками бюджетних коштів в органах Державного казначейства фінансові зобов'язання щодо проведення видатків на суму 1 млрд. 227,5 млн. грн. та нерозподіленими кошти загального фонду на суму 3 млрд. 815,4 млн. гривень.

Поточні видатки загального фонду становили 186 млрд. 629,6 млн. грн., або 99,4 відс. загального обсягу, а капітальні - лише 1 млрд. 118,4 млн. грн., або 0,6 відсотка. Передбачені статтею 27 закону про державний бюджет захищені видатки заплановано в сумі 183 млрд. 908 млн. грн., або 94,6 відс. загального обсягу видатків, а проведено в сумі 179 млрд. 917,1 млн. грн., або 97,8 відс. затверджених річних призначень. Зокрема, на надання поточних трансферів органам державного управління використано 56 млрд. 346 млн. грн., що на 599,2 млн. грн. (1,1 відс.) менше плану, на поточні трансферти населенню - 48 млрд. 767,5 млн. грн., що на 376 млн. грн. (0,8 відс.) менше, на оплату праці працівників бюджетних установ з нарахуваннями - 42 млрд. 827,8 млн. грн., що на 145,7 млн. грн. (0,3 відс.) менше, на виплату процентів (доходу) за зобов'язаннями - 8 млрд. 799 млн. грн., що менше на 2 млрд. 937,7 млн. грн. (25 відсотків).

Здійснені Рахунковою палатою контрольні та експертно-аналітичні заходи засвідчили, що Державне казначейство й окремі головні розпорядники бюджетних коштів не забезпечили належного виконання державного бюджету, допускали порушення бюджетного законодавства, несвоєчасне та неповне спрямування бюджетних коштів, а також неефективне їх використання.

Зокрема, Міністерством внутрішніх справ за 18 бюджетними програмами проведено видатки в сумі 8 млрд. 243,3 млн. грн. при затверджених призначеннях у сумі 8 млрд. 365,8 млн. гривень. Таким чином, не забезпечено використання 122,5 млн. грн., або 1,5 відс. затверджених обсягів.

Міністерством охорони здоров'я використано4 млрд. 755,7 млн. грн., або 94,4 відс. планових обсягів видатків(5 млрд. 37,2 млн. грн.), у тому числі на забезпечення медичних заходів боротьби з туберкульозом, профілактики та лікування СНІДу, лікування онкологічних хворих - 526,3 млн. грн., або 97,5 відс. плану(539,6 млн. гривень).

На забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення Міністерству праці та соціальної політики передбачалися бюджеті призначення за 41 бюджетною програмою загального фонду в сумі 3 млрд. 295,3 млн. грн., із яких використано3 млрд. 253 млн. грн., або 98,7 відсотка.

Міністерством аграрної політики проведено видатки з підтримки агропромислового комплексу в сумі 4 млрд. 183 млн. грн. при планових призначеннях 4 млрд. 309,4 млн. грн., тобто не забезпечено використання 126,4 млн. грн., або майже 3 відс. планових призначень.

Станом на 01.01.2010 загальний обсяг кредиторської заборгованості бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, становив 12 млрд. 788,5 млн. грн. і збільшився порівняно з початком року на 3 млрд. 236,8 млн. грн., або 33,9відсотка

Дебіторська заборгованість загального фонду державного бюджету зменшилася з початку року на 2 млрд. 108,2 млн. грн., або 44,4 відс., і на 01.01.2010 становила 2 млрд. 639,3 млн. грн., у тому числі з основної діяльності установ, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, на 987,6 млн. грн., або 49,2 відс., - до 1 млрд. 19,8 млн. грн., з неї прострочена 527,5 млн. грн., або 49,9 відсотка. Відволікання бюджетних коштів у дебіторську заборгованість внаслідок попередньої оплати бюджетних зобов'язань, надання бюджетними установами послуг без належної оплати призвело до накопичення обсягів заборгованості окремими головними розпорядниками.

Видатки спеціального фонду державного бюджету затверджені в сумі 79 млрд. 744,1 млн. гривень. Внесеними упродовж року змінами планові призначення збільшені на 10 млрд. 326,6 млн. грн., або 12,9 відс., і визначені в сумі 90 млрд. 70,7 млн. гривень. Фактично видатки проведені в сумі 54 млрд. 689,2 млн. грн., або 68,6 відс. затвердженого і 60,7 відс. планового річних обсягів.Таким чином, у 2009 році не виконані як затверджені, так і планові обсяги видатків спеціального фонду відповідно на 25 млрд. 54,9 млн. грн., або 31,4 відс., та 35 млрд. 381,5 млн. грн., або 39,3 відс., що в 5,1 та 2,3 раза більше, ніж за підсумками 2008 року.

Проведення видатків спеціального фонду державного бюджету за основними напрямами наведено в таблиці 5.

Таблиця 5 Виконання спеціального фонду державного бюджету
за видатками млн. грн

№ з/п	Показники	Затверджено	План з урахуванням змін	Виконано	Відсоток виконання до:
					затвердженого	плану з урахуванням змін
	ВСЬОГО ВИДАТКІВ	79 744	90 071	54 689	68,6	60,7
	у тому числі:
1.	Загальнодержавні функції	21 413	10 011	1 507	7,0	15,1
2.	Оборона	4 311	5 031	1 805	41,9	35,9
3.	Громадський порядок, безпека та судова влада	3 461	4 843	4 132	119,4	85,3
4.	Економічна діяльність	28 550	44 315	26 510	92,9	59,8
5.	Охорона навколишнього природного середовища	426	962	706	165,6	73,4
6.	Житлово-комунальне господарство	2	297	199	в 106 разів	66,9
7.	Охорона здоров'я	984	1 664	1 445	146,8	86,8
8.	Духовний і фізичний розвиток	164	1 308	1 130	в 6,9 раза	86,4
9.	Освіта	8 667	9 168	7 403	85,4	80,7
10.	Соціальний захист та соціальне забезпечення	5 988	6 189	4 161	69,5	67,2
11.	Кошти, що передаються до інших бюджетів	5 778	6 283	5 691	98,5	90,6

Низький рівень виконання затвердженого і планового річних обсягів видаткової частини спеціального фонду в першу чергу зумовлений невиконанням плану надходжень, у тому числі до Стабілізаційного фонду, і, як наслідок, непроведенням відповідних видатків у повних обсягах.

Зокрема, Національний банк не перерахував надходжень від перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами в сумі 9 млрд. 191,8 млн. гривень. За рахунок вказаного джерела передбачалося проведення видатків на реалізацію Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Порівняно з 2008 роком обсяги видатків спеціального фонду номінально збільшилися на 6 млрд. 460,6 млн. грн., або 13,4 відс., а реально (з урахуванням індексу-дефлятора ВВП 1,137) - зменшилися на 0,3 відсотка.

Переважну частину коштів спеціального фонду - 45 млрд. 370,7 млн. грн., або 83 відс. загального обсягу, використано на поточне споживання, що на 7,7 відс. пункту більше, ніж у попередньому році. На капітальні видатки спрямовано 9 млрд. 318,5 млн. грн., або 17 відс. загального обсягу спеціального фонду, що на 2 млрд. 605,2 млн. грн., або 21,8 відс. менше, ніж у попередньому році.

У порушення вимог Указу Президента України від 11.04.2008 № 328 «Про деякі заходи щодо запобігання корупції в судах та правоохоронних органах» протягом минулого року продовжувалась практика формування відповідними державними інституціями спеціальних фондів за рахунок надходжень благодійних внесків, грантів і дарунків, а також коштів, отриманих на виконання окремих доручень та інвестиційних проектів.

Зазначеним Указом Президента України визнано необхідним вжити заходи для запобігання прихованому впливу на діяльність судів та правоохоронних органів, у тому числі шляхом надання таким органам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги.

Натомість у 2009 році Міністерством внутрішніх справ за рахунок благодійних внесків, грантів і дарунків, а також коштів, отриманих на виконання окремих доручень та інвестиційних проектів, проведено видатків на суму 191 млн. грн., або 6,5 відс. загального обсягу спеціального фонду вказаного розпорядника (2 млрд. 952,7 млн. грн.); Генеральною прокуратурою - 36,5 млн. грн., або 75,4 відс. (48,4 млн. грн.); Державною судовою адміністрацією - 5,5 млн. грн., або 4,1 відс. (135,6 млн. гривень). З урахуванням залишків на початок року отриманий вказаними головними розпорядниками фінансовий ресурс становив 203,9 млн. грн., 36,9 млн. грн. та 5,5 млн. грн. відповідно.

Кредиторська заборгованість спеціального фонду державного бюджету впродовж року збільшилася на 3 млрд. 235,2 млн. грн., або85,6 відс., і на 01.01.2010 становила 7 млрд. 14,1 млн. гривень.

Дебіторська заборгованість спеціального фонду в цілому збільшилася на 3 млрд. 242,8 млн. грн., або 50,8 відс., і на 01.01.2010 становила 9 млрд. 629 млн. гривень.

2.3 Бюджетний дефіцит, його причини та наслідки

Бюджетний дефіцит виникає як результат нестабільності в економічному та політичному житті держави і посилює негативні явища, якщо дефіцит перевищує встановлені світовим досвідом показники.

Щоб зрозуміти сутність дефіциту державного бюджету, доцільно розглянути його основні види.

Звичайно дефіцит бюджету класифікують за такими критеріями:

- за формою вияву: відкритий (офіційно оголошений у законі про бюджет на відповідний рік) і прихований (не визнаний офіційно, виявляється у завищенні планових обсягів доходів, включенні до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту).

Прихований дефіцит бюджету містить у собі такі складові:

- фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості в державному секторі і виплати ними заробітної плати за ставками, вищими від ринкових, за рахунок банківських позик;

- накопичення в комерційних банках, що відокремились на початкових стадіях економічних реформ від Центрального банку країни;

- окремі операції, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Центральним банком збитків від заходів щодо стабілізації обміну курсу валюти, безвідсоткових і пільгових кредитів урядові, рефінансування Центральним банком сільськогосподарських, промислових і житлових програм уряду за пільговими ставками.

Ці операції належать до так званої квазіфіскальної діяльності держави. Отже, поряд із відкритим і прихованим дефіцитом до цієї ж групи бюджетних дефіцитів доречно зарахувати і квазіфіскальний дефіцит державного бюджету.

За причинами виникнення: вимушений (наслідок недостатності фінансових ресурсів у держави, низький рівень виробництва ВВП) і свідомий (наслідок фінансової політики держави).

Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.

Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Свідомий дефіцит бюджету виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати.

За напрямками дефіцитного фінансування: активний (через спрямування коштів у розвиток економіки для зростання ВВП) і пасивний (для покриття поточних витрат. Рівень дефіциту визначається відношенням до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Пасивний - підкоряється законам інфляції3.

Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері тощо).

У своїх працях О.Д. Василик розрізняє поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, і тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами. [12].

За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту вони виділяють фактичний бюджетний дефіцит, структурний бюджетний дефіцит, циклічний бюджетний дефіцит.

Якщо фактичний дефіцит є зовнішнім виявом розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, то структурний і циклічний дефіцити є його внутрішніми складовими. Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період. Структурний дефіцит - це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів. Циклічний дефіцит - це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. Він показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду.

У загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

Відмінності між структурним і циклічним бюджетами тісно пов'язані з відмінністю між автоматичними і дискреційними стабілізаторами.

Структурні видатки і надходження здебільшого складаються з дискреційних програм, запроваджених законодавством. А циклічні видатки і дефіцити складаються з податків і видатків, що автоматично пристосовуються до стану економіки. Так, у разі спаду виробництва кожний відсотковий пункт зростання норми безробіття збільшує на відповідну суму циклічний дефіцит. Це відбувається тому, що податкові надходження зменшуються, а державна допомога з безробіття зростає.

Коли ж владні структури ставлять за мету зменшити дефіцит бюджету шляхом підвищення податкових ставок і зниження видатків, то відповідно зменшується структурний дефіцит за повної зайнятості або потенційного обсягу виробництва. Якщо державний законодавчий орган вирішить запровадити програму, що субсидує соціальне забезпечення материнства, це призведе до зростання структурних видатків, отже, відповідно збільшить структурний дефіцит [13]

Статистичні дослідження показують, що певний захід уряду, який змінює структурний дефіцит бюджету, змінює фактичний дефіцит у тому самому напрямі.

Пасивний дефіцит бюджету зумовлюється економічною кон'юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів і його можна ототожнити з циклічним бюджетним дефіцитом7.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, викликаний касовими розривами у виконанні бюджету. Його ще називають касовим дефіцитом, що породжується браком коштів бюджету в результаті розбіжності у термінах надходження доходів і здійснення видатків.

Первинний дефіцит бюджету - це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг й податковими надходженнями в бюджет. Дефіцит бюджету = (державні закупівлі товарів і послуг + трансфери + виплати з обслуговування боргу) -- податкові надходження.

Якщо уряд удається до випуску державних цінних паперів для фінансування первинного дефіциту бюджету, то зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума процентів за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної процентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставка перевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього іде на виплату процентів з обслуговування державного боргу, тобто відношення державного боргу до ВВП зростає.

Для зниження цього відношення:

-- темпи зростання реального ВВП мають перевищувати величину реальної процентної ставки;

-- збільшення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним8.

Операційний дефіцит - це дефіцит державного бюджету з вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу. За високих темпів інфляції, коли різниця в динаміці номінальних і реальних відсоткових ставках досить значна, таке завищення розміру дефіциту державного бюджету може виявитися істотним.

Таким чином, види бюджетного дефіциту можна згрупувати в такий спосіб:

1. За формою вияву:

— відкритий;

— прихований;

-- квазіфіскальний.

2. За причинами виникнення:

-- вимушений;

-- свідомий.

3. За напрямом державного фінансування:

-- активний;

-- пасивний.

4. За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту:

-- фактичний;

-- структурний;

-- циклічний.

5. За терміном дії:

-- тимчасовий;

-- стійкий.

6. За зв'язком із державним боргом:

-- первинний;

-- операційний.

Бюджетний процес передбачає балансування державних доходів і видатків, але на практиці майже в усіх країнах на сьогодні спостерігається значне перевищення державних видатків над доходами. Причин бюджетних дефіцитів багато, але велике значення має розширення соціальних і економічних функцій держави. Якщо зростання бюджетних видатків не компенсується збільшенням податкових надходжень, то зростання бюджетних дефіцитів набуває хронічного характеру і досягає значних масштабів.

Дефіцит державного бюджету завжди привертав до себе увагу економістів і практиків, урядовців і законодавців. Йому відводиться чільне місце у теоріях державних фінансів, оскільки головною проблемою фінансової політики традиційно вважається державний бюджет.

Державний бюджет виконано з дефіцитом у сумі 35 млрд. 517,2 млн. грн., що на 3 млрд. 954,1 млн. грн. більше граничного річного розміру (31 млрд. 563,1 млн. гривень). Співвідношення дефіциту державного бюджету до валового внутрішнього продукту становило 3,9 відс. порівняно з 3 відс., передбаченими при затвердженні закону про державний бюджет, і на 2,6 відс. пункту перевищило показник попереднього року (1,3 відсотка).

В результаті зарахування до доходів надходжень спеціальних прав запозичення в сумі 15 млрд. 652,2 млн. грн. Державне казначейство у звітності про виконання Державного бюджету України станом на 01.01.2010 (листи від 15.01.2010 № 13-04/1/65 та від 22.01.2010 № 13-04/1/96-1082) занизило обсяг дефіциту державного бюджету в 1,8 раза. Лише у річному звіті Уряду про виконання Державного бюджету України відповідні показники скориговано (діаграма 2).

В цілому до державного бюджету запозичено 120 млрд. 961,8 млн. грн., що на 30 млрд. 803,5 млн. грн., або 34,2 відс., більше плану, у тому числі внутрішніх запозичень - 62 млрд. 782,1 млн. грн., або 88,7 відс. плану, зовнішніх - 58 млрд. 179,7 млн. грн., або в 3 рази більше плану. При цьому значна частина облігацій внутрішньої державної позики викуплена Національним банком.

Так, обсяг облігацій внутрішньої державної позики, що знаходилися у власності Національного банку, за минулий рік збільшився на 41 млрд. 554,9 млн. грн., або майже в шість разів, - до 50 млрд. 102,1 млн. гривень.

Діаграма 2. Дефіцит Державного бюджету України

Обсяги коштів, що обліковуються на рахунках державного бюджету, за минулий рік зросли в цілому на 3 млрд. 79,3 млн. грн., або на чверть, і на 01.01.2010 становили 15 млрд. 332,5 млн. гривень. Проте фактично на кінець року на єдиному казначейському рахунку залишки коштів державного та місцевих бюджетів, а також підприємств, установ, організацій становили лише 1 млрд. 55,3 млн. грн., що зумовлено незадовільним їх управлінням та відволіканням на інші цілі. Зокрема, використанням протягом року коштів єдиного казначейського рахунку для надання позичок Пенсійному фонду, що залишилися неповернутими до 01.01.2010 у сумі 22 млрд. 67,1 млн. гривень.

Загальний фонд виконано з дефіцитом у сумі 31 млрд. 691,7 млн. грн., що в 3,4 раза більше розміру, встановленого законом про державний бюджет (9 млрд. 368,2 млн. гривень).

У 2009 році для фінансування дефіциту (9 млрд. 368,2 млн. грн.), погашення державного боргу (26 млрд. 714,6 млн. грн.) та придбання цінних паперів в обмін на облігації внутрішньої державної позики (44 млрд. грн.) планувалося залучити до загального фонду державного бюджету 80 млрд. 82,8 млн. грн., у тому числі внутрішніх запозичень - 65 млрд. 412,5 млн. грн., зовнішніх - 14 млрд. 625 млн. грн., частину залишку коштів на початок року - 45,3 млн. гривень.

Залучено 119 млрд. 502,7 млн. грн., або на 49,2 відс. більше плану, у тому числі внутрішніх і зовнішніх запозичень - 113 млрд. 851,3 млн. грн., що на 42,2 відс. більше плану, а також надходжень від повернення коштів з депозитів - 5 млрд. 651,4 млн. грн., які не планувалися. Понадпланові запозичення зумовлені недоотриманням запланованих доходів загального фонду в сумі 28 млрд. 73,9 млн. грн., які відповідно до статті 85 закону про державний бюджет на 2009 рік заміщені державними запозиченнями.

Запозичені ресурси витрачені в основному на погашення державного боргу в сумі 30 млрд. 552,1 млн. грн., або на 14,4 відс. більше плану, розміщення коштів на депозитах та придбання цінних паперів - 56 млрд. 216,7 млн. грн., або на 27,8 відс. більше плану.

III. Шляхи вдосконалення бюджетного процесу

3.1 Вдосконалення бюджетного процесу

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет. Він - невід'ємна частка ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо добре знати природу Державного бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Бюджет необхідно знати ще й тому, що Україна переживає глибоку економічну і фінансову кризу. Привілейовані за цих умов є правильні відповіді на запитання, як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність господарювання, які методи нормалізують фінансовий стан країни, як збільшити прибуткову частину Державного бюджету, знизити бюджетний дефіцит та ін.

Державний бюджет як один з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові стосунки, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами - з іншого приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Таким чином, у бюджеті централізується значна частина грошових коштів, які є необхідною умовою для виконання державою своїх функцій. І тільки із збільшенням масштабів виробництва, удосконаленням господарських зв'язків можна розраховувати на істотне збільшення централізованого фонду держави. За теперішнього соціально-економічного стану України виникає потреба збільшувати грошові ресурси централізованого фонду для забезпечення безпосередніх державних заходів.

Рівень централізації фінансових ресурсів у Державному бюджеті залежить від конкретних умов господарювання і завдань, які необхідно вирішувати на конкретному етапі розвитку. Державний бюджет нашої країни характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Нині бюджет України становить 55% від валового внутрішнього продукту. Така централізація грошових коштів має забезпечити своєчасне фінансування загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат.

Практика виконання бюджету останніми роками переконливо свідчить, що закон про бюджет не є у нашій державі справжнім законом, оскільки іноді бюджетні кошти встановлюються у змінених пропорціях відносно бюджетних показників з урахуванням соціально-економічної політики, затвердженої Верховною Радою через закон про бюджет на поточний рік.

Головною причиною такої ситуації є порушення бюджетної дисципліни. Жоден бюджет починаючи з 1992 року, не був завчасно поданий на розгляд і відповідно не був затверджений Верховною Радою України. Закономірно, що більшість показників Державного бюджету формується за результатами фактичного його виконання і підганяється під нормативи, яких вимагають міжнародні фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики для стабілізації народного господарства. [14]

Отже, для стабілізації бюджетної дисципліни, передусім, необхідно, щоб бюджетний процес відповідав Законові "Про бюджетну систему України", прийнятому у червні 2005 року. Згідно із Законом, Державний бюджет на наступний рік має подаватися Президентом України на розгляд Верховній Раді до 15 вересня, а затверджуватися до 2 грудня поточного року. Тобто всі бюджетні процедури повинні реалізовуватися до початку нового бюджетного року. Як свідчить досвід, неприйняття Державного бюджету фактично паралізує роботу усього народногосподарського комплексу.[16]

Для вирішення проблем, пов'язаних з бюджетним процесом, треба орієнтуватися на наступні критерії.

1. Як відомо, Державний бюджет України формується за чинною у світовій практиці методологією. Це означає, що за основу береться розрахунок річного обсягу валового внутрішнього продукту. Залежно від того, як він визначатиметься на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України. Якщо рвп буде заниженим, то це адекватно відобразиться на доходній частині бюджету. В цьому випадку відбудеться недофінансування галузей народного господарства, соціально-культурних установ та інших галузей, передбачених бюджетом. Крім того, не буде належної готівки, що призведе до затримки розрахунків.

У випадку, коли розмір ВВП буде завищеним, нас очікують набагато більші неприємності. Зросте грошово-кредитна емісія, яка призведе до зростання грошової маси, а звідси до інфляції і різкого зростання цін; будуть передбачені нереальні доходи, що, природно, спричинить зростання бюджетних витрат, фактично не забезпечених відповідними доходами.

Тому основна проблема, яку необхідно вирішити, - максимально точно визначити обсяг валового внутрішнього продукту, тобто знайти "золоту середину", враховуючи всі реалії нашої економіки - інфляцію, виробництво товарів і послуг, споживання, нагромадження.

2. Технологія складання Державного бюджету потребує докорінних змін. Зараз практикується система, за якої прибуткова частина бюджету "підганяється" до видаткової, тобто спочатку згідно з вимогами міністерств і відомств формується видаткова частина. Після цього переглядаються можливості прибуткової частини і, якщо вони замалі, пропонується прийняти закони про нові податки або змінити податкові ставки. Таким чином виконання бюджету "прив'язується" до майбутніх змін.

А тому при складанні Державного бюджету необхідно насамперед науково обгрунтовано в межах чинного законодавства про податки розраховувати прибуткову частину. Це дасть можливість державі реально оцінити можливості бюджетної політики на майбутній рік.

В основу побудови прибуткової частини бюджету мають бути закладені такі принципи, які дозволяють державі мати хоча б мінімально достатні фінансові ресурси для її діяльності і одночасно використовувати податки як інструмент регулювання фінансового стану платників, стимулювання зростання виробництва. До даних принципів належать:

- встановлення таких податків, які б забезпечували регулярну мобілізацію фінансових ресурсів у розпорядження держави в розмірах, достатніх для фінансування запланованих заходів;

- застосування таких видів податків, які б забезпечували стабільність фінансового становища держави, повноту, стабільність і своєчасність формування її централізованого фонду;

- запровадження податків, адекватних реальним умовам соціально-економічного становища держави;

- вилучення /повне або часткове/ до бюджету доходів, не пов'язаних із фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій.

3. Питання удосконалення стосунків між ланками бюджетної системи завжди є актуальними. Чинник бюджетний механізм, при якому Ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань для низів, призводить до паралічу органів місцевого самоврядування. Тому необхідно розподілити сфери Державного бюджету і бюджетів місцевих органів. На державному рівні доцільно фінансувати податки, які мають вирішальне значення для фінансування економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальне питань і підтримку їхнього економічного розрахунку в частині комунальної власності.

Інакше кажучи, необхідно якнайшвидше чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади й органами місцевого самоврядування і законодавче закріпити її за ними. Законодавство вже заклало принципи самостійності у складання бюджетів усіх рівнів, але вони ще не зміцнені економічним механізмом, а тому не працюють.

У зв'язку з цим для створення чіткої системи формування бюджетів усіх рівнів, на наш погляд, необхідно чітко розподілити доходи між усіма ланками бюджетної системи, тобто мати визначену законом доходну базу, а стосунки між державним і .місцевими бюджетами будувати з урахуванням умов соціально-економічного розпитку регіонів. Такої мети можна досягти, спрямовуючи 100% податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності та деякі інші податки (наприклад, податок на майно до місцевих бюджетів).

Проблема бюджетного вирівнювання останнім часом вийшла за межі теорії. Тепер вона нерозривної пов'язана із практичними заходами щодо реалізації в Україні принципу "відносної" самостійності бюджетів усіх рівнів, із міжбюджетним перерозподілом фінансових ресурсів. Без нього неможливо обійтися, оскільки фінансові ресурси деяких місцевих органів влади в силу історичних та інших причин не можуть забезпечити реалізацію цими органами владних повноважень. Вийти з цього становища можна, надавши цим регіонам необхідної допомоги через перерозподіл коштів, виробивши для цього раціональні основи і механізми.

Однак не слід забувати, що чинний механізм фінансової допомоги реально сформувався на базі централізму, який характеризував єдину бюджетну систему колишнього СРСР, перед якою ставилася мета неодмінного забезпечення збалансування доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Ця мета культивувала ідею утримання, придушувала ініціативу нижчих органів влади у пошуках додаткових фінансових ресурсів.

Зараз у Україні використовуються методи, які забезпечують збалансування нижчих бюджетів: субвенції безповоротне цільове фінансування видатків нижчих бюджетів за рахунок вищих, дотації безповоротне надання коштів для відшкодування дефіциту нижчого бюджету; взаємозаліки виділення коштів нижчим бюджетам на відшкодування видатків, пов'язаних із передачею їм видаткових функцій згідно з рішенням центральних органів влади ; позики з вищих бюджетів.

Найсерйозніший недолік чинного механізму бюджетного субсидування в тому, що застосовуються не взаємозв'язані, а різноманітні і до того ж не регламентовані відповідними нормами форми перерозподілу бюджетних коштів. Тому сфера чинності кожної з названих чотирьох форм, їх поєднання, конкретні розміри фінансових ресурсів, які перерозподіляються, щоразу визначаються по-різному, індивідуально. В результаті вплив цих методів призводить до адміністрування і суб'єктивізму при прийнятті конкретних рішень.

Отже, необхідно виробити єдині критерії організації всіх видів фінансової допомоги, максимально реалізувати потенціал їх цілеспрямованого впливу на економіку регіону. Фінансову допомогу регіонам треба надавати так, щоб спонукати органи державної влади на місцях розширювати власну доходну базу, розвивати інвестиційну активність, структурно перебудовувати економіку регіонів.

3.2 Шляхи (напрями) удосконалення показників бюджетів

Проаналізувавши Зведений бюджет України за останні роки., можна побачити, що частка видатків постійно зменшується. Крім того структура бюджету є неефективною і необдуманою. Суттєвим важелем вирішення бюджетних проблем слід розглядати розумні обсяги та структуру державних витрат. Водночас практика переконує, що ряд витрат бюджету, насамперед оборонні, адміністративно-управлінські, мало еластичні по відношенню до падіння виробничого та податкового потенціалів. Особливо чітко простежується тенденція їх зростання в умовах інфляції. Для забезпечення цілеспрямованого впливу державних витрат на економіку раціональна бюджетна політика повинна відображати, з одного боку, специфіку сучасного перехідного етапу, а, з другого -- реалізуватися шляхом поступового нарощування арсеналу заходів з регулювання внутрішнього державного попиту, притаманного ринковій економіці. У такому випадку у бюджетній політиці досягається узгодженість з необхідністю стимулювання економічного розвитку і з інтересами економічної безпеки держави.

В Україні, як і в будь-якій іншій країні, питання про зменшення затрат бюджету є досить актуальним. Тому положення Бюджетного кодексу України повинні визначити такий регламент прийняття рішень, який би дав змогу забезпечити досягнення ефективних результатів. Стосовно процесу бюджетного планування це означає, що процес розгляду і затвердження бюджету необхідно розбити на два етапи, Перший етап -- затвердження ключових параметрів бюджету, до яких входять доходи бюджету, бюджетний дефіцит (в абсолютному вираженні та в процентах до ВВП), загальний обсяг витрат державного бюджету, в тому числі -- трансферти місцевим бюджетам. Другий етап -- затвердження витрат державного бюджету в розрізі розділів функціональної класифікації.

В останні роки спостерігається зростання асигнувань підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування - пенсійне, медичне, соціальне. Через систему страхування здійснюється перерозподіл грошових засобів від працездатних до непрацездатних, від тих, хто працює, до безробітних. Використання страхування гарантує матеріальну підтримку на старість, у разі інвалідності, захворювання.

Серед інших джерел пенсійного забезпечення виділяються кошти державного бюджету на цільове фінансування. Відраховуючи внески у вказані фонди, кожен, хто працює, одержить на старість пенсію, будь-які виплати, допомогу у разі страхового випадку. Доцільно за рахунок Фонду соціального страхування проводити заходи з профілактики профзахворювань, оскільки суми для відшкодування потерпілим значно перевищують видатки на лікування у зв'язку з одержаним професійним захворюванням.

І останнє джерело - кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Така практика широко розповсюджена на Заході, особливо так звані студентські позики. Не всі молоді люди, що бажають одержати освіту, можуть відразу власними коштами оплатити своє навчання. Тому доцільно взяти позику в банку. При цьому розробляється особливий порядок видачі кредитів, відсотків, умов повернення, перелік пільг. Постає також проблема при наданні житлової позики. Необхідно упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій.

Крім проблеми фінансування соціальної сфери існує також проблема фінансування державного боргу. Існування державного боргу, в принципі, не є виключним та негативним фактором. Більшість країн з розвинутою економікою мають державний борг, проте це не стало причиною дестабілізації їх економіки, так як в них відбувається чіткий контроль над розмірами державних позик, і чітко визначені методи їх покриття. Теперішні фінансові проблеми в Україні багато в чому можна пояснити саме стрімким збільшенням державного боргу, без пошуку джерел його покриття. Як наслідок відбувається прискорення інфляційних процесів, і як результат - посилення нестабільності грошових відносин.

Вплив інфляції на бюджетну систему України багатофакторне, тому програма по боротьбі з інфляцією повинна включати комплекс дій, направлений на оздоровлення фінансового стану в країні. Ці дії повинні бути направлені проти тих факторів, які мали місце протягом останніх років. До них відносяться:

1) збільшення грошової маси за рахунок автоматичного збільшення зарплати, незалежно від результатів праці.

2) збільшення безготівкових розрахунків за рахунок кредитування низько рентабельних підприємств

3) збільшення цін на енергоносії, основні види сировини та матеріалів

4) монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, що призводить до збільшення цін виробника

5) витрати на конверсію підприємств

Без зниження рівня інфляції не можуть бути ефективно використані витрати бюджету, направленні на соціальні потреби.

Крім того для зменшення витрат можливі також різні процедурні обмеження щодо прийняття бюджетних рішень. Зокрема, законодавчі акти, чинність яких призводить до збільшення державних витрат (наприклад, про підвищення заробітної плати державних службовців, про збільшення пенсій або про додаткові соціальні гарантії), можуть прийматися тільки за наявності в розпорядженні держави відповідних доходів.

Проте головним моментом в вдосконаленні фінансів є не стільки зменшення затрат, як збільшення доходів бюджету.

Вирішити задачу збільшення доходів держави не можна лише шляхом адміністративного тиску, не створивши при цьому для підприємств ефективних економічних стимулів для сплати податків. Варто скоротити податкові пільги, однак це скорочення не повинне бути механічним. Одержання податкових пільг повинне залежати від корисності і важливості для суспільства того чи іншого виду діяльності.

Велика кількість податкових пільг для одних підприємств означає високі податкові ставки для інших, що змушує останніх ховати свої доходи з метою збереження конкурентноздатності.

При зменшенні податкових пільг з'явиться можливість цілеспрямовано використовувати видаткову частину бюджету для підтримки деяких пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства.

Одним з напрямків вдосконалення бюджетної системи в умовах ринкової економіки є демократизація формування і використання усієї системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування бюджету, яка б зацікавила і виробників і органи влади, збільшувати доходи і використовувати їх з найбільшою ефективністю.

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку України на відповідний рік.[11]

Із прийняттям Конституції України, Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", із затвердженням нової структури Класифікації доходів та видатків бюджету виникла необхідність внесення змін до основного бюджетного закону. Крім того, створення Державного казначейства поставило вимогу визначення законодавчих норм виконання державного бюджету через систему казначейства.

Бюджетна політика має особливо важливе значення як у досягненні загальних цілей ринкової трансформації, так і у вирішенні завдань подолання кризи та забезпеченні економічного зростання.

Які ж основні завдання бюджетної політики на сучасному етапі?

Це передусім нарощування бюджетного потенціалу, який би був в змозі здійснити державні видатки для відновлення економічного зростання, забезпечити фінансовими ресурсами ефективне функціонування економіки, сприяти зміцненню держави.

Необхідно намітити і здійснити заходи з упорядкування державних видатків та їх скорочення шляхом структурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.

Слід розширити практику розміщення державних цінних паперів серед населення, вести лінію на забезпечення їх гарантійних переваг перед вкладеннями заощаджень в іноземну валюту.

Треба здійснювати довгострокову політику регулювання бюджетного дефіциту, відмовитися від його споживчого характеру з метою використання джерел фінансування бюджетного дефіциту в інвестиційних цілях. Законодавчо усунути можливість затвердження дефіцитних бюджетів органами місцевого самоврядування.

Варто домогтися реалізації принципу сильного і сталого державного бюджету. Подолати спроби окремих органів місцевого самоврядування стверджувати те, що адміністративно-територіальні утворення виступають перед центром як платники податків, тоді коли такими є лише юридичні й фізичні особи. Створити умови для зацікавленості місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Актуальною є проблема бюджетних взаємовідносин.

Це проблема, розв'язання якої віками шукали багато народів і держав. Її відмінність полягає в тому, що в ній фокусуються усі загальнолюдські, державні, національні інтереси і трансформуються в систему координат грошових відносин. Кожна держава шукає і знаходить тут свої вирішення.

Так, механізм бюджетного федералізму у США формувався багато десятиріч у суперечливих умовах. І лише в останні десятиріччя складися стабільна система фінансової взаємодії федерального уряду, штатів і територій. Воднораз перенесення знайдених іншими країнами вирішень і інші умови може дати зовсім інші наслідки. Використовуючи багатий світовий досвід, нам треба знайти власне вирішення цього питання,

Бюджетний федералізм реалізується через єдину соціально-економічну і бюджетно-фінансову політику держави. Це дає в умовах самостійності, відносної автономії кожного бюджету поєднувати фіскальні, соціальні й економічні інтереси центру з інтересами адміністративно-територіальних утворень та органів місцевого самоврядування.

Законодавче закріплення бюджетної самостійності кожного рівня влади має поставити перепону в прийнятті необґрунтованих рішень як із боку центральної виконавчої влади, так і з боку місцевих органів управління.

Єдність бюджетної системи забезпечується не лише єдиною правовою базою, а й одноманітністю самого бюджетного процесу: використанням єдиної бюджетної класифікації, єдністю форм бюджетної документації, поданням необхідної статистичної і бюджетної інформації з одного рівня на інший для складання зведеного бюджету.

Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що жодній із них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалася їх комбінація.

Наші законодавці при формуванні чинної податкової системи не мали чітко сформульованих принципів розмежування доходів між бюджетами рівнів. У результаті незрозумілими є причини, що зумовлюють віднесення податків, зборів та Інших обов'язкових платежів до тієї чи іншої групи.

Водночас було б помилковим зосереджувати увагу лише на механізмах закріплення дохідних джерел між державним і регіональними бюджетами. Першим важливим кроком в удосконаленні системи бюджетних відносин має бути закріплення відповідальності за фінансування різних видів державних витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконання видаткової частини бюджету.