Теоретичні питання щодо фінансів та їх ролі у ринковій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні питання щодо фінансів та їх ролі у ринковій економіці

1. Сутність та функції фінансів

Термін „фінанси” з'явився у XIII столітті. Він походить від середньовічного латинського слова “financia”, що означає обов'язкову сплату грошей. Ця плата пов'язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та на інші витрати державного змісту.

У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси - формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано з розвитком економіки держави.

Виникнення та розвиток фінансів зумовлюється зростанням продуктивних сил у суспільстві, насамперед товарно-грошових відносин. Тому є підстави вважати, що фінанси - це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави. Фінанси можуть успішно функціонувати, активно сприяти економічному та соціальному прогресу лише за активного втручання у ці процеси держави.

Найвищого розвитку фінанси досягли у XX ст., коли функції держави набагато розширились і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворились на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя.

Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди, власне і є фінансами.

Громадянин, який одержує доходи у формі оплати праці чи з інших джерел, має у своєму розпорядженні певну суму грошей, але вони не є фінансами. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, надасть кредит тощо, завдяки чому матиме певний дохід.

У практичному плані фінанси - це складова економічної системи будь-якої держави, використання якої дає змогу успішно реалізувати кінцеву мету економічного та соціального розвитку. А призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні.

Сутність фінансів найповніше проявляється у їх функціях. Функції конкретизують сутність фінансів, розкривають їх економічний зміст. Вони являють собою об'єктивно притаманні фінансам властивості, але їх прояв можливий лише в процесі діяльності людини. Отже, функції фінансів необхідно розглядати, як їх внутрішню, потенційну властивість прояву у певній сфері суспільних відносин за обов'язкової участі людини. Питання щодо виконання фінансами функцій є дискусійним. Економісти визнають, що фінанси виконують розподільну, контрольну, стимулюючу, регулюючу, відтворювальну, стабілізаційну та інші функції. Такі погляди мають право на існування. Водночас найбільш обґрунтованою є точка зору, що фінанси на макроекономіч-ному рівні виконують дві функції:

- розподільну;

- контрольну.

Розподільна функція фінансів. Основне завдання фінансів полягає у здійсненні розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Саме у сфері розподілу проявляються властиві фінансам риси, і в першу чергу, їх розподільний характер. Об'єктом розподілу, що здійснюється з допомогою фінансів, служить валовий внутрішній продукт, а суб'єктами розподілу виступає держава, господарські суб'єкти і фізичні особи.

Розподільна функція фінансів виявляється в різних сферах економічних відносин, які виникають між державою з одного боку та господарськими суб'єктами і фізичними особами - з іншого. Такі економічні відносини носять двосторонній характер. Це означає, що, по-перше, господарські суб'єкти і фізичні особи вносять до бюджету держави певні платежі у формі податків, обов'язкових платежів та відрахувань до позабюджетних фондів, а, по-друге, вони отримують від суб'єктів фінансової системи певний обсяг грошових коштів у формі цільового фінансування, субсидій, допомоги тощо.

Розподіл і перерозподіл ВВП може мати різноманітний характер, зокрема міжрегіональний. Він відбувається за допомогою державного бюджету, тобто формування бюджетів усіх адміністративних територіальних одиниць здійснюється із застосуванням розподільної функції фінансів.

Міжгалузевий розподіл також відбувається за допомогою державного бюджету, тобто через бюджетний механізм (надання пільг, фінансової підтримки тощо). Із одних галузей держави фінансові ресурси вилучаються, а в інші спрямовуються. На цій основі виникає фінансове регулювання галузей і народного господарства. Таким шляхом здійснюється цілеспрямований вплив з метою дотримання необхідних пропорцій розвитку всіх галузей народного господарства.

Внутрішньогосподарський розподіл охоплює складний процес розподілу виручки і чистого прибутку за відповідними фондами (потоками) грошових коштів цільового призначення. Тут розподільні відносини виникають між підрозділами господарського суб'єкта як окремими колективами і різними групами підприємства. Утворення і використання фондів у сфері внутрішньогосподарського розподілу відбувається без зміни власника.

Необхідною умовою здійснення розподільного процесу є отримання грошової форми вартості ВВП. Фінансові відносини охоплюють лише вартісну форму і не пов'язані з розподілом у натуральній формі вартості.

Використання фондів грошових коштів часто носить характер продовження розподільного процесу у формі подрібнення або збільшення фондів грошових коштів. У результаті відбувається формування фондів вужчого або ширшого призначення. Інколи з використанням фондів не відбувається формування нових фондів, але в дійсності всередині фонду продовжується розподільний процес. В цьому випадку відбувається розмежування фінансових ресурсів за цільовим призначенням. Наприклад, фонд соціальних потреб не ділиться на будь-які фонди, але частина його використовується на утримання об'єктів культури, спорту, охорони здоров'я людей тощо, а частина - на фінансування житлового господарства.

Важлива особливість розподільної функції зумовлена тим, що фінансові операції не завжди супроводжуються переходом вартості від одного суб'єкта до іншого. Це, зокрема, відносини внутрішньогосподарського розподілу. В процесі розподілу не відбувається зміна власності. Цим фінанси відрізняються від інших розподільних категорій, де розподіл відбувається із застосуванням інших розподільних категорій (кредит, ціна, зарплата), і має місце зміна форми власності.

Отже, під розподільною функцією фінансів слід розуміти прояв їх внутрішніх властивостей у процесі розподілу валового внутрішнього продукту у формі утворення фондів (потоків) грошових коштів, їх розміщення та використання за цільовим призначенням.

Із сутності фінансів як розподільної категорії випливає контрольна функція. З її допомогою виявляються кількісні та якісні сторони діяльності.

З допомогою контрольної функції фінансів надається інформація про склад кількісних показників розподілу; пропорції та співвідношення фондів нагромадження і споживання; джерела формування фондів, їх економне і цільове використання.

Фінансовий стан господарських суб'єктів та інших підрозділів суспільства аналізується через систему фінансових показників. Вони носять узагальнюючий характер і комплексно відображають різні сфери і сторони діяльності суб'єктів господарювання. Такі показники, як прибуток і рентабельність, формуються під впливом численних елементів. Але в цілому вони комплексно відображають фінансові результати діяльності суб'єктів господарювання. Саме фінансові показники дозволяють виявити не лише певний бік діяльності, а всебічно розгля­дати і оцінювати їх діяльність.

В умовах ринкової економіки діє ряд економічних законів розподілу, і кожен з них повинен бути підконтрольним. За допомогою контролю можна спрямовувати розподільний процес у необхідному напрямку і своєчасно ліквідувати будь-які порушення і диспропорції. Оскільки фінансам належить головна роль у вартісному розподілі валового внутрішнього продукту, то фінансовий контроль виступає основною формою грошового контролю.

Контрольна функція є внутрішньою властивістю фінансів як розподільної категорії. Але за формою виявлення вона відображає властивості самостійного характеру функціонування.

Контрольна функція фінансів реалізується у всіх сферах фінансових відносин. Вона проявляється у процесі переміщення вартості від одного власника до іншого, а також при визначенні цільового спрямування коштів у межах одного господарського суб'єкта. У розподільному процесі контрольна функція фінансів може відбуватися раніше від розподільного процесу, одночасно з ним, а також після розподільного процесу. Це створює уяву відриву контрольної функції фінансів від розподільної.

Отже, контрольна функція фінансів являє собою прояв об'єктивної властивості контролю розподілу валового внутрішнього продукту за відповідними фондами, їх розміщенням і використанням та цільовим призначенням.

Із наведеного визначення контрольної функції фінансів випливає, що вони у цій функції не можуть автоматично здійснювати контроль і видавати необхідну інформацію. Тут йдеться лише про внутрішню властивість фінансів, їх здатність здійснювати контрольну діяльність. Фінанси, як і будь-яка інша економічна категорія, не функціонує без участі людей. Водночас не можна ототожнювати поняття контрольної функції фінансів і фінансового контролю. Фінансовий контроль є практичним використанням контрольної функції фінансів.

Фінансовий контроль служить засобом інформаційного забезпечення, перевірки діяльності економічних суб'єктів суспільства. Порушення фінансової діяльності безпосередньо пов'язані з порушеннями певних законодавчих і нормативних актів.

Фінанси як розподільна економічна категорія відіграє важливу роль у розвитку суспільства. У процесі розподілу і перерозподілу ВВП за допомогою фінансів держава мобілізує у своє розпорядження певний обсяг фінансових ресурсів. Завдяки цьому забезпечується цілесп­рямований вплив на соціально-економічний розвиток суспільства. Використовуючи розподільну функцію, фінанси забезпечують поєднання інтересів всіх учасників суспільного виробництва: держави, юридичних та фізичних осіб. Вони беруть участь у всіх стадіях суспільного відтворення, забезпечуючи їх необхідними фінансовими ресурсами.

Функції фінансів реалізуються у практичній діяльності суб'єктів суспільства шляхом застосування фінансового механізму. Він являє собою систему доцільно спрямованих заходів економічного впливу на процес відтворення у формі фінансових методів, фінансових інструментів і фінансових важелів у межах нормативно-правового забезпечення.

Фінансові методи (фінансове прогнозування і планування, ціноутворення, оподаткування, інвестування, кредитування, фінансування, страхування, стимулювання, контроль), фінансові інструменти (державний бюджет, перспективне, поточне і оперативне фінансове плану­вання, види цін, податки і збори, грошовий капітал, фінансові ресурси, страхові полюси, страхова премія, страховий випадок, види страхування, види кредиту, фінансові стимули, фінансові санкції, форми і методи фінансового контролю тощо) та фінансові важелі (баланс доходів і витрат, бізнес-план, оперативні фінансові плани, бюджети, прямі і опосередковані заходи державного регулюючого впливу на рівень цін, податкова база, об'єкт оподаткування, податкова ставка, векселі, чеки, прибуток, кредит, страховий тариф, страхові платежі, страхове відшкодування, страхове забезпечення, страхова сума, податкові пільги, субсидії, штрафи, пеня, атестація, акредитація, ліцензування, ревізія, аудит, моніторинг тощо),властиві фінансовому механізму, відіграють провідну роль у системі економічного управління. Саме за допомогою фінансового механізму держава має можливість цілеспрямовано впливати на підтримання необхідних пропорцій у розвитку галузевої структури виробництва та регіонів країни.

Показники фінансово-господарської діяльності служать індикаторами рівня економічного і соціального розвитку суспільства в цілому і суб'єктів господарювання зокрема.

2 Ринкова економіка України

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Значним було втручання держави в економіку.

Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжна­родному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція -- економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме вона га­рантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосуб'єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми -- колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати недержавний сектор економіки.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов: монополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різдих форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.[9.с591]

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, на­ціональних особливостей, історичних традицій, географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-дирек-тивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість--з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися дво­ма шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» -- не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого -- призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних

3. Взаємозв'язок фінасів і ринкової економіки

фінанси ринкова економіка конкуренція

Ключовими вартісними економічними категоріями ринкової економіки є "гроші", "ціна", "прибуток" і "фінанси". Спільними для них є щонайменше дві важливих обставини: по-перше, їхнє існування пов'язане з дією товарно-грошових відносин і, отже, з необхідністю здійснювати в грошовій формі розподіл і перерозподіл матеріальних і духовних благ, створюваних і накопичуваних у суспільстві; по-друге, кожна з них міцно пов'язана з усіма іншими й водночас кожна виражає специфічні, притаманні лише їй сторони економічних (виробничих) відносин.

В умовах товарно-грошових відносин прямий, у натурально-речовій формі, розподіл створеного суспільного продукту неможливий, задоволення потреб відтворення як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремих юридичних осіб, окремих громадян відбувається за допомогою грошей, шляхом створення цільових грошових фондів у відповідних ланках народногосподарського організму. Саме цим визначається суть фінансів та їхнє місце в системі виробничих відносин ринкової економіки.

Отже, фінанси -- це система певних економічних відносин, за допомогою яких у грошовій формі шляхом формування й використання спеціальних (централізованих і децентралізованих) цільових фондів у суспільстві здійснюються процеси розподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту і національного доходу з метою досягнення завдань соціально-економічного розвитку, що стоять перед суспільством.

Дуже важливим для розуміння фінансів як економічної категорії є чітке розрізнення між поняттями "гроші" та "фінанси". На жаль, на практиці це робиться далеко не завжди. Якщо гроші -- це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, товар, у якому виражається вартість усіх інших товарів, то фінанси -- це певні економічні відносини, що здійснюються за допомогою грошей. Розмірковуючи аналогічно, можна стверджувати, що хірургія -- це лікування за допомогою рук і скальпеля, проте хірургія, з одного боку, а рука і скальпель, з іншого -- то різні речі. Або ще більш загальна аналогія: рух є формою існування матерії, але це не означає, що рух є матерією.

Необхідність у формуванні грошових фондів найрізноманітнішого призначення виникає як у держави, так і в усіх суб'єктів розподільної діяльності (підприємств, фізичних осіб). Ця необхідність породжує певні економічні відносини, які відрізняються від використання грошей у всіх їх функціях насамперед абстрагуванням від еквівалентного товарного обміну і підпорядкуванням суб'єктивним міркуванням, пов'язаним з вирішенням тих чи інших завдань на тому чи іншому рівні, що, проте, виникають як об'єктивні потреби суспільства (держави, колективу, індивіда).

Так, держава може по-різному розпорядитися національним багатствам у процесі первинного розподілення в грошовій формі (наприклад закріплення всього або лише частини національного багатства за відносно відокремленими трудовими колективами). У різноманітних формах воно може вилучати чистий дохід у підприємств для формування державного бюджету, встановлювати різні форми оподаткування населення. Не менша багатоваріантність існує під час прийняття рішень щодо використання коштів, мобілізованих державою на загальнонаціональні потреби. По-різному можуть використовуватися кошти, Що є в розпорядженні первинних ланок народногосподарської системи -- підприємств усіх форм власності, а також у фізичних осіб.

Держава через своє фінансове законодавство регламентує і регулює фінансові відносини в суспільстві. Сукупність юридичних норм у цій сфері, які зафіксовані у правових актах вищих органів законодавчої та виконавчої влади, формує спеціальну галузь права -- фінансове право. На його основі ґрунтується вся фінансова діяльність держави, а також ті сторони фінансової діяльності підприємств, інших господарюючих суб'єктів і громадян, які підлягають державному правовому регулюванню.

У ринковій економіці спектр виробничих відносин, що відображається у фінансах, виходить за межі розподілу лише як фази суспільного відтворення. Він охоплює передусім розподіл відповідної частини національного багатства, що являє собою державну власність, між відносно відокремленими державними підприємствами, установами, організаціями. Між відповідними юридичними особами (господарські товариства різних організаційно-правових форм функціонування -- акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо), а також фізичними особами (громадянами) розподілена та частина національного багатства, що є приватною (груповою та особистою) власністю. Ці розподільні відносини виражаються у створенні й використанні статутних капіталів підприємств різних форм власності, інших грошових фондів, що перебувають у їхньому розпорядженні, особистих фондів громадян, що включають і заощадження.

Фінансові відносини охоплюють усі фази процесу відтворення, тобто виробництво, розподіл, обмін, споживання. Природно, що друга фаза суспільного відтворення найбільш насичена відносинами розподілу. В процесі розподілу сукупного суспільного продукту він має бути розподілений на засоби виробництва (основні та оборотні) і предмети споживання. Від того, наскільки правильно будуть вибрані пропорції цього розподілу, залежать темпи економічного зростання, ефективність суспільного виробництва. Національний дохід розподіляється на фонд споживання і фонд нагромадження, і від цього розподілу залежать темпи зростання економіки й народного добробуту, становище окремих класів і соціальних груп у суспільстві.

На інших стадіях суспільного відтворення також є розподільні і, отже, фінансові відносини. Це положення дуже важливе для правильного з'ясування ролі фінансів в економіці виробничої сфери; воно протягом десятиріч панування командно-адміністративної системи в нашій країні нехтувалося і практично не визнавалося.

суб'єктами ринкових відносин і між ними виникають певні фінансові відносини, які регулюються чинним законодавством.

На стадії споживання перерозподільні відносини й відповідні їм фонди грошових коштів можуть виникати у зв'язку з відкладанням попиту, розривом між платоспроможним попитом і пропозицією товарів і послуг, а також з інших причин.

Фінансова система України, як і будь-якої іншої держави з ринковими умовами функціонування економіки, поєднує в собі централізовані (державні) фінанси й децентралізовані фінанси -- фінанси підприємств і галузей народного господарства, фінанси населення. У складі децентралізованих фінансів (а це, насамперед, фінанси підприємств промисловості, будівництва, транспорту, торгівлі, сфери побутових та інших послуг різних форм власності) найбільшу питому вагу мають фінанси промисловості. І це не випадково.

Форми і методи організації фінансів промисловості покладені в основу організації фінансів інших галузей народного господарства з урахуванням особливостей їх технології та економіки.

Використання фінансів дає змогу підприємствам виробничої сфери забезпечувати вирішення виробничих і соціально-економічних проблем свого функціонування. При цьому сфера фінансових відносин підприємств включає в себе відносини:

- між підприємством і його засновниками (власниками) з приводу формування статутного капіталу (наприклад одержання коштів з державного бюджету, емісія акцій, надходження пайових внесків тощо);

- між підприємством і державою у межах законодавства про оподаткування, соціальне страхування, формування загальнодержавних цільових грошових фондів (бюджетних та позабюджетних);

- між підприємством і банками з приводу одержання й повернення кредитів, а також сплати процентів за користування ними;

- між підприємством та його постачальниками й покупцями з приводу виконання господарських договорів і зобов'язань;

усередині підприємства -- з приводу розподілу прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати податків та обов'язкових платежів;

- між підприємством у цілому та його підрозділами з приводу розподілу коштів на формування фондів основних і оборотних засобів;

- між підприємством і його працівниками з приводу створення фонду оплати праці, матеріального заохочення та ін.

Організація всіх вищезгаданих відносин базується на формуванні і русі фінансови ресурсів підприємств, їх ефективному використанні.[№3.стр70]

У ринковій економіці принципово змінюються взаємовідносини підприємства з державою та іншими підприємствами і фірмами. Держава за ринкової економіки має право регулювати діяльність підприємств тільки непрямими методами. Неодмінною умовою зміни взаємовідносин підприємств і держави в Україні є приватизація державних підприємств. Цей процес істотно змінить характер і методи фінансового управління, а також характер джерел фінансування. Держава перестає бути власником частини підприємств і, отже, не відповідає за їх фінансування. Водночас самостійні власники починають фінансувати один одного. Підприємства в умовах ринкової економіки несуть повну матеріальну відповідальність за власні фінансові дії.

Підвищення економічної самостійності підприємства потребує від його

фінансового керівника вміння правильно вибрати партнерів. Для цього необхідний аналітичний підхід до прийняття рішень. Причому потрібний аналіз фінансового становища не тільки власного підприємства, а й підприємств, з якими пов'язана його виробничо-фінансова діяльність. Інакше можливі неплатежі і банкрутство підприємства.

Без фінансового аналізу неможливо правильно вибрати політику підприємства (фірми). Однією з особливостей управління в умовах ринкової економіки є посилення стратегічного характеру управління, тому що в умовах нестабільності й ризику потрібно вміти прогнозувати

Размещено на Allbest.ru