Управління операційними витратами підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ ВИТРАТАМИ ПІДРИЄМСТВА

1.1. Економічна характеристика операційних витрат та їх класифікація на підприємстві

1.2. Розподіл операційних витрат на підприємстві

1.3. Методика визначення собівартості і ціни послуг на підприємстві

2. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ ВИТРАТАМИ ТОВ «НАФТА-СЕРВІС»

2.1. Розподіл операційних витрат для визначення собівартості транспортних послуг

2.2. Управління операційним прибутком та витратами

2.3 Планування операційних витрат на підприємстві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Діяльність любого підприємства, яка здійснюється в різних галузях економіки та різних організаційно-правових формах потребує залучення певного капіталу для фінансування операцій, визначення обсягів реалізації.

Успіх здійснення операцій безпосередньо залежить від ефективного використання в процесі господарських операцій наявних ресурсів. Відтак для узгодження різних видів діяльності існує специфічна функція - управління, яка забезпечує планування, організацію, мотивацію, контроль та регулювання діяльності.

Головним елементом в управління є витрати, останніми роками простежується тенденція трактування виробничого обліку як джерела даних про витрати.

Такий підхід логічний, оскільки дані про витрати використовуються підприємствами як для оцінки запасів та визначення фінансових результатів, так і для прийняття управлінських рішень на різних стадіях і рівнях управління.

Предметом дослідження є витрати, їх динаміка та структура, а також політика управління на підприємстві.

Метою досліджень даної роботи є розгляд та вивчення наступних аспектів політики управління витратами:

економічна характеристика витрат та їх класифікація на підприємстві;

розподіл затрат для визначення собівартості транспортних послуг;

управління операційним прибутком та витратами;

державне регулювання цін на підприємстві;

аналіз використання ресурсів та управління витратами;

шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.

Задачею даного дослідження є систематизація та оптимізація застосування методів управління витратами підприємства.

В процесі роботи було використано наступну літературу: нормативні акти, наукову літературу та періодичну пресу.

Літературними джерелами для написання роботи є видання наступних авторів: Балабанова І.Т., Бланка І.А., Ван Хорн Дж.К., Ковалева В.В., Косолапова А. Г., Стоянова Е.С., Поляка Г.Б., Шеремета А.Д., Шима Д.

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Економічна характеристика операційних витрат та їх класифікація на підприємстві

Виробничою функцією фірми є створення економічних благ - товарів, послуг. Виробництво товарів та послуг є процесом використання людської праці у двох формах - живої праці та праці, уречевленої в засобах виробництва, а також використання природних факторів. Тобто, воно є одночасно споживанням чинників виробництва, а також їх витрачанням. Спожиті у процесі виробництва жива та уречевлена праця становить сутність поняття “витрати виробництва” [13].

Витрати виробництва - витрати різних видів економічних ресурсів, безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ (сировина, праця, основні засоби, послуги, фінансові ресурси).

Витрати виробництва є однією з найважливіших категорій теоретичної економіки. За досконалої конкуренції вони впливають не тільки на розмір прибутку підприємства, а й на розширення виробництва, на можливість роботи фірми на певному ринку взагалі.

Витрати вивчались багатьма економістами. Теорія витрат Карла Маркса заснована на двох принципових категоріях: витрати виробництва; витрати обігу, пов'язані з їх реалізацією (купівлею-продажем).

В межах останніх він вирізнив чисті та додаткові витрати обігу. Чисті витрати на купівлю-продаж, заробітну плату продавців і касирів, маркетинг, утримання торгових підприємств, консультації, рекламу, касові операції тощо. Додаткові витрати стосуються зберігання, транспортування, сортування, розфасовки тощо. Такі витрати збільшують вартість товару.

Вивчаючи витрати суспільства і витрати підприємства, Карл Маркс дійшов висновку, що прибуток створюється не всім авансовим капіталом, а лише його змінною частиною, тобто робочою силою. При дослідженні цієї проблеми Карл Маркс абстрагувався від коливання цін навколо вартості та зміни витрат залежно від кількості виготовленої продукції [45].

Сучасні концепції витрат виробництва західних економістів (Маршалла, Кларка, Фішера, Найта, Самуельсона, Коуза) розвиваються з урахуванням цих особливостей. Відповідно до поглядів цих авторів витрати виробництва, що розглядаються з точки зору підприємця, який намагається отримати рівновеликий дохід на кожну грошову одиницю, витрачену на купівлю цих факторів. У зв'язку з цим найважливішою проблемою діяльності фірми є пошук найефективнішого варіанту використання факторів виробництва, оскільки за досконалої конкуренції фірма не може впливати на рівень ринкової ціни.

В остаточному результаті сукупна пропозиція як сума ринкової пропозиції окремих фірм залежить від рівня витрат виробництва, а вигляд кривої пропозиції безпосередньо пов'язаний з динамікою цих витрат.

Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні [41].

Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.

Традиційна теорія визначена тим, що в короткостроковому періоді підприємство може змінювати тільки рівень виробничої потужності, а не саму потужність. При цьому оптимальний обсяг випуску - Q* на рисунку 1.1

Якщо попит на продукцію підприємства менший, наприклад Q1, то буде мати місце невикористаний надлишок потужності Q* - Q1, а SAVC1 > SAVC* [27].



Рис. 1.1 Надлишок потужності виробництва

Нова теорія витрат припускає, що відрізок Q1Q2 на рисунку 2 характеризує запланований резерв по потужності, який може використовуватись без змін середніх змінних витрат, що дає змогу підприємству реагувати на зміни ринкових умов.

Размещено на http://www.allbest.ru/

У довгостроковому періоді, відповідно до традиційної теорії, всі витрати підприємства є змінними. При цьому припускається, що довгострокові середні витрати спочатку знижаються до визначеного обсягу випуску, а потім збільшуються.

Послідовники нової теорії витрат припускають, що виробничі витрати безперервно знижуються зі збільшенням масштабу виробництва, в той час як управлінські витрати можуть збільшуватись.

Загальновизнано, що середні витрати у довгостроковому періоді, які містять затрати: на виробництво, управління, маркетинг; з ростом масштабу виробництва знижаються до досягнення підприємством визначеного розміру.

Дискусійним залишається питання, яка буде поведінка витрат після того, як визначений розмір буде досягне ний і чи завжди він існує. Дати відповідь на це питання неможливо, так як кожне виробництво має свої особливості, котрі необхідно ураховувати у конкретних розрахунках.

Значення функцій короткострокових витрат необхідно для визначення цін і обсягів випуску, а функції довгострокових витрат важливі для планування розвитку підприємства та його інвестиційної політики. Оцінка економічності від масштабу служить для ефективного регулювання ринку на

Класифікація витрат на підприємстві представлена на рисунку 1.3.

Для визначення фінансових результатів підприємства слід розуміти різницю між вичерпаними та невичерпаними витратами.

Вичерпані (спожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані - у звіті про фінансові результати (звіті про прибуток).



Рис. 1.3. Класифікація витрат на підприємстві

На практиці не всі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом або з придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом або з придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. У торгівельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - це витрати, що не включаються у собівартість запасів і розглядаються, як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Підприємства, що виробляють продукцію до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо) вартісного ланцюжка.

Важливою рисою витрат як у виробничій, так і в невиробничій сфері є характер їхнього зв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом тощо. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.

Відповідно, непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. Вираз “економічно можливим шляхом” означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного об'єкта слід керуватися принципом співвідношення витрат і вигод. Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат.

У підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду - невиробничими витратами. Виробничі витрати традиційно поділяють на основні та накладні витрати [44].

Отже, основні витрати - це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У зарубіжній літературі основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Прямі матеріальні витрати - це вартість витрачених матеріалів, які стають часткою готової продукції і можуть бути віднесені до певного виробу економічно можливим шляхом. В деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виробленої продукції, не включають до складу прямих витрат, їх розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних витрат.

Прямі витрати на оплату праці - це заробітна плата робітників, яка може бути включена у собівартість певних виробів економічно можливим шляхом. Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і зарплату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплату простою, додаткові виплати тощо) розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати - всі інші прямі виплати, крім прямих матеріальних витрат та прямих витрат на оплату праці. Прикладом таких витрат є амортизація або оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів тощо.

Виробничі накладні витрати - це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно можливим шляхом. Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, непряма зарплата, витрати на утримування і ремонт будівель, устаткування, амортизація і страхування основних засобів тощо. Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати в сумі складають конверсійні витрати. Конверсійні витрати - це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.

У багатьох сучасних автоматизованих виробництвах прямі витрати на оплату праці доволі часто не перевищують 5 % виробничих витрат [13]. Тому їх включають до складу виробничих накладних витрат. В результаті в таких підприємствах виробничі витрати мають тільки два елементи: прямі матеріальні витрати та виробничі накладні витрати.

Невиробничі витрати включають: витрати на управління, дослідження і розробки, збут продукції та інші функції бізнесу. Найчастіше вони представлені витратами на збут та управління (загальні та адміністративні витрати). До витрат на збут належать:

платня і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту та складів, водіям тощо;

витрати на рекламу та дослідження ринку;

витрати на відрядження;

оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт та утримання приміщень і обладнання відділу збуту, складів, транспортних засобів, демонстраційних залів тощо;

пакувальні матеріали та ремонт тари;

фрахт та інші виплати, пов'язані з транспортуванням продукції;

безнадійні борги та витрати на інкасацію дебіторської заборгованості;

надання знижок (дисконт) покупцям;

після продажне обслуговування клієнтів.

Загальні та адміністративні витрати включають:

загальні та корпоративні витрати (реєстрація акцій, річні збори, винагорода директорам, доброчинні внески тощо);

витрати на персонал офісу (платня, страхування, додаткові виплати, навчання тощо);

витрати на утримання приміщень та обладнання офісу (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, комунальні послуги);

гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні тощо);

витрати на зв'язок;

амортизація нематеріальних активів;

інші загальні витрати.

Для прийняття управлінських рішень конче необхідно розрізняти ревалентні та неревалентні витрати і доходи.

Ревалентні витрати - це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а неревалентні витрати - це витрати, що не залежать від прийняття рішення. Витрати, що складають різницю між альтернативними рішення, називаються диференціальними витратами [44].

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати - це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображуються в бухгалтерських реєстрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) - це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Маржинальні витрати - це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

1.2 Розподіл операційних витрат на підприємстві

Принцип поділення витрат на постійні та змінні використовується для визначення оптимального обсягу виробництва та продаж підприємства. Під “оптимальним” розуміють такий обсяг виробництва та продаж, при якому підприємство або отримує максимальний прибуток, або має мінімальні збитки. Один із способів визначення оптимального обсягу є зрівняння приросту виторгу та витрат підприємства, зв'язаних із розширенням виробництва. Приріст виторгу, зв'язаний зі збільшенням обсягу випуску має назву граничного доходу (граничного виторгу), а приріст витрат фірми - граничними витратами [32].

З ростом обсягу випуску граничний дохід може залишатися незмінним, або змінюватися. Якщо підприємство при розширенні обсягу продажу не змінює ціни реалізованого товару і продає по одній і тій же ціні, то граничний дохід не змінюється і дорівнює ціні даного товару.

Інший випадок складається, якщо фірма при поширенні обсягу збуту знижує ціну продукції для поповнення кількості покупців. В цьому випадку граничний дохід буде меншим ціни товару.

При зростанні обсягу виробництва та продажу витрати підприємства можуть збільшуватись:

рівномірно - в цьому випадку граничні витрати є величиною постійною і дорівнюються змінним витратам на одиницю товару;

з прискоренням - в цьому випадку граничні витрати збільшуються зі збільшенням обсягу виробництва і продаж. Цей випадок зумовлений тим, що виробничих потужностей недостатньо для розширення обсягу виробництва, або тим, що зростають затрати на сировину, матеріали та інші фактори, витрати на які відносять до категорії змінних витрат;

з сповільненням - якщо витрати на матеріали, сировину знижуються при рості обсягу випуску, граничні витрати знижуються [17].

Для знаходження оптимального обсягу виробництва і продаж здійснюється зрівняння граничного доходу і граничних витрат.

Більший прибуток забезпечує такий обсяг випуску і така ціна, при котрій граничний дохід буде максимально наближений до граничних витрат. Якщо додаткова одиниця продукції більше збільшує виторг, ніж видатки - прибуток збільшується. Якщо тільки додаткова продукція стане швидко збільшувати витрати, ніж виторг - прибуток почне скорочуватись. Більший прибуток тоді, коли граничний дохід та граничні витрати однакові.

Можливий і інший спосіб визначення більш вигідної ціни і обсягу реалізації - зрівняння виторгу та витрат фірми при усіх обсягах випуску і знайти такий обсяг при котрому прибуток буде найвищий. Поділ витрат на постійні та змінні досить умовний, а упродовж довготривалих проміжків часу зовсім відсутній, оскільки тоді всі витрати фірми є змінними.

Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати (АТС), які дорівнюють загальним витратам (ТС), поділеним на обсяг виробництва (Q) товарів (АТС = ТС / Q) цей вид витрат має особливе значення для розуміння ринкової стратегії підприємства, оскільки дає змогу з'ясувати - за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

Порівняння середніх витрат підприємства з рівнем ціни за досконалої конкуренції є достатньою підставою для оцінки становища фірми на ринку (рисунок 1.5).

Рис.1.5. Порівняння середніх витрат підприємства з рівнем цін.

Якщо лінія ціни Р лише торкається кривої середніх витрат АС у мінімальній точці М (рисунок 5 а), то це означає, що на цьому рівні ціни фірма спроможна покрити мінімальні середні витрати, отримуючи нормальний прибуток. Отже, їй однаково, залишатися у цій галузі чи ні. Якщо середні витрати нижчі за ринкову ціну (рисунок 5 б), то фірма може працювати рентабельно в межах обсягу виробництва Q1 - Q2, отримуючи прибуток, більший за нормальний. Нарешті, якщо середні витрати за будь-якого обсягу виробництва вищі за ринкову ціну (рисунок 5 в), то виробництво для фірми нерентабельне, а отже, від нього потрібно відмовитися або реорганізувати.

Форма кривих середніх витрат свідчить, що на початку виробництва великі постійні витрати розподіляються на незначний обсяг продукції, а зі зростанням виробництва постійні витрати розподіляються на все більшу кількість одиниць продукції, спричиняючи зниження середніх витрат до мінімуму в точці М. За розширення обсягу виробництва на величину середніх витрат впливають змінні витрати, які зростають, зумовлюючи збільшення і середніх витрат, отже крива середніх витрат від точки М рухається праворуч угору.

Показники середніх витрат не дають інформації про оптимальний обсяг виробництва, за якого фірма досягає не просто прибутковості, а максималізує загальну масу отримуваного прибутку. У зв'язку з цим певний сенс містить концепція граничних витрат.

Граничні витрати не залежать від постійних, оскільки постійні існують незалежно від виготовлення додаткової одиниці продукції. Концепція граничних витрат має стратегічне значення, оскільки дає змогу визначити витрати, величину яких підприємство може контролювати безпосередньо. Йдеться не тільки про витрати підприємства в момент виробництва останньої одиниці продукції, а і про зекономлені витрати під час скорочення обсягу виробництва на цю останню одиницю.

Якщо продуктивність кожної додаткової одиниці чинника виробництва є меншою, ніж продуктивність попередньої одиниці, то витрати на залучення цієї додаткової одиниці будуть більшими. Доти, поки гранична продуктивність зростатиме, граничні витрати будуть знижуватися.

Велике значення для фірми має зіставлення граничних і середніх витрат. Коли граничні витрати нижчі за середні, крива середніх витрат хилиться донизу. Коли граничні витрати вищі за середні, крива середніх витрат спрямовується вгору. Коли граничні витрати дорівнюють середнім, то середні витрати є мінімальними, а крива граничних витрат перетинає криву середніх загальних витрат у точці їх мінімуму. Саме досягнення мінімального рівня середніх витрат виробництва відповідає найефективнішому використанню ресурсів підприємства і вирішально впливає на вибір обсягу виробництва.

Альтернативними витратами є вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найбільш дохідній із всіх можливих сфер і галузей господарювання [25].

Витрати, які несе фірма, виробляючи певний обсяг продукції, залежать також від можливості змінити кількість усіх використовуваних ресурсів. Обсяг багатьох ресурсів (живої праці, сировини, палива, енергії) можна змінити досить швидко. Інші ресурси: площі виробничих приміщень підприємства; кількість машин та обладнання можна змінити лише упродовж тривалого часу, інколи кількох років. У зв'язку з цим необхідно розрізняти короткостроковий та довгостроковий періоди. Короткостроковий період - період фіксованих потужностей, протягом якого підприємство не може змінити жоден із своїх виробничих чинників, але може змінити інтенсивність їх використання. Довгостроковий період - період, що дає змогу змінювати потужності, тобто протягом якого підприємство може змінити кількість усіх використовуваних чинників, у тому числі й виробничі потужності.

У межах короткострокового періоду виробничі потужності фірми є незмінними, але обсяг продукції можна змінити, використавши більшу або меншу кількість живої праці, сировини та інших ресурсів, додаючи їх до незмінних або фіксованих чинників. Наприклад, фірма може залучити на тих самих виробничих потужностях додатків: трудові ресурси і додаткову сировину, збільшити кількість робочих змін і отримати завдяки цьому додатковий обсяг продукції [42].

1.3 Методика визначення собівартості і ціни послуг на підприємстві

В основу цін покладено не будь-які, а суспільно необхідні витрати. Вони формуються на підприємствах, які виготовляють основну масу продукції й мають середні у даній галузі продуктивність та інтенсивність праці. Такі середні показники формуються за умов зосередженості на цих підприємствах працівників із середнім рівнем освіти і кваліфікації, а отже відповідних здібностей підприємця та управлінського персоналу.

Ціна - повна сума грошей, що вилучається за товар. Повніше сутність ціни визначається в умовах товарного виробництва, поза як в основі товарних цін лежать не тільки суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією [42].

Прибуток утворюється внаслідок міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу зміни попиту і пропозицій, переливання капіталу в ті галузі, виробництво товарів в яких не задовольняє потреби споживачів, з відповідними коливаннями цін (їх зростання в разі незадоволення платоспроможного попиту і зниження за перевищення пропозиції над попитом). За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.

Оцінка витрат та пошук шляхів їх зниження - обов'язкова робота на підприємстві, але дуже рідка, національні товаровиробники частіше не аналізують і не планують собівартість. Це робить їх беззахисними перед ситуацією, коли ріст цін натикається на бар'єр попиту із-за державних антиінфляційних заходів. З урахуванням того, що на внутрішньому ринку відкритий вільний доступ іноземним товарам, вітчизняним товаровиробникам важко, тому що рівень ефективності вони не збільшують, а відповідно, резерв зниження цін за рахунок економії витрат у них відсутній.

На початковому етапі упровадження нового товару затрати високі і зростають по мірі збільшення випуску. Причина в тому, що в цей період технологія і організація виробничої діяльності ще недостатньо розроблені і тому низька продуктивність праці. Усунення цих факторів збільшення собівартості потребує додаткових резервів для компенсації недостатньої величини прибутку.

Подальше рівняння собівартості та її зниження пов'язане з такими факторами:

закінчується період очікування та росту продуктивності праці (за кожну одиницю продукції - менша величина заробітної плати);

починається виявлятися “ефект масштабу” (ефект росту обсягу випуску продукції). Його сутність в тому, що у силу стабільності умовно-постійних витрат ріст обсягу випуску веде до накопичення величини цих витрат, яку необхідно включати в собівартість кожної одиниці продукції для покриття загальної суми цих витрат.

Аналіз цін і товарів конкурентів - одна із самих важких задач. У ринкових умовах інформація про ціна частіше є комерційною таємницею виробника і отримати таку інформацію важко. Вивчення товарів та цін конкурентів має свою мету - виявлення ціни, при якій споживач не має переваг відносно виробника.

Цінова політика багатьох підприємств дуже часто недостатньо кваліфікована і містить наступні помилки: ціноутворення надмірно орієнтоване на витрати; ціни використовуються без зв'язку з іншими елементами маркетингу; не реагують на зміну ринкової ситуації [17].

За даними цінова політика більшості підприємств заклечається у тому, що покрити витрати та отримати прибуток.

Мета цінової політики поділяється на:

забезпечення існування підприємства на ринку;

максимізація прибутку;

максимальне розширення обігу;

оптимальне збільшення збуту;

“зняття вершків”;

лідерство в якості.

Для забезпечення раціональної цінової політики підприємець зобов'язаний спів ставити структуру витрат з плановими обсягами виробництва і розрахувати короткострокові середні витрати. При збільшенні випуску продукції витрати одиниці спочатку знижаються до досягнення певного обсягу виробництва.

Методи розрахунку цін різні. Затратні методи забезпечують розрахунок продажної ціни на товари, послуги - додаток до витрат виробництва. Дана сукупність методів підрозділяється на:

метод “витрати плюс”;

метод мінімальних витрат;

метод ціноутворення з підвищенням ціни за рахунок добавлень до неї;

метод цільового ціноутворення.

Найбільш поширеним є метод “витрати плюс”. Даний метод - це розрахунок ціни продаж з додаванням до ціни виробництва та до ціни закупівлі, зберігання матеріалів та сировини фіксованої додаткової величини - прибутку. Цей метод ціноутворення активно використовується при формуванні ціни за товари широкого кола галузей. Рівень додаткової до собівартості товару чи послуги суми, що задовольняє потреби продавця, може не задовольняти споживача.

Більшість менеджерів встановлюють відносно високу ціну для окупності витрат, коли обсяг продаж досить невеликий [22].

Мінімізація витрат - встановлення ціни на мінімальному рівні, достатньому для покриття витрат на виробництво конкретної продукції, а не за рахунок загальних витрат. Граничні витрати звичайно визначаються на рівні, при якому можливо було би тільки покрити суму мінімальних затрат.

Продаж товарів за вартістю по цьому методу ефективний на стадії коли нема росту продаж, а підприємство має мету - зберегти обсяги збуту на певному рівні. Подібна політика ціноутворення раціональна також при проведенні компанії упровадження нового товару на ринок, коли очікується значне збільшення обсягів продаж.

Але при невмінні використовувати дану методику підприємству загрожують збитки. Ціни визначають постачальники товару. При цьому не завжди ураховуються вимоги ринку та стан конкурентної боротьби. Тому важливо встановити ціну на рівні, що забезпечує певну величину прибутковості.

Метод цільового ціноутворення - розрахунок собівартості на одиницю продукції з урахуванням обсягу продаж, який забезпечує отримання прибутку. Якщо собівартість трансформується із-за зменшення чи збільшення навантаження виробничих потужностей та обсягу збуту, використовують показники ступеня навантаження виробничих потужностей з урахуванням впливу кон'юнктури та інших факторів, після цього визначають ціну продажу на одиницю продукції. Але при цьому методі ціна розраховується виходячи із інтересів продавця, а не покупця. Тому має важливе значення визначення ціни з орієнтацією на попит, з урахуванням стану конкуренції на ринку. Якщо диференціація відповідних товарів і послуг приймається покупцем, то є можливість контролювати та регулювати ціну продажу, визначати її на рівні, яким забезпечує належний прибуток [29].

Слід урахувати, що зміни цін конкурентів у більшості прямо визначаються стратегією ціноутворення. Необхідно виявити мету, яку має досягти підприємство:

максимізація прибутку на довгостроковий період;

оптимізація прибутку на певний час;

збільшення виробництва;

стабілізація ринку;

забезпечення лідерства;

заохочення інтересів покупців.

Для прийняття рішення в області ціноутворення необхідно мати наступну інформацію про конкурентів:

Динаміка обсягу продаж у натуральних та вартісних вимірниках:

у зрівнянні з попереднім роком;

у зрівнянні з іншими сегментами ринку.

Зміни цін конкурентів за різними групами товарів.

Обсяги продаж за зниженими цінами:

як відсоток від загального продажу;

як відсоток від продаж за повними цінами.

Сегмент споживачів.

Динаміка витрат.

Зміни позицій споживачів.

Останній крок - прийняття рішень про рівень ціни. Обравши один із методів ціноутворення, необхідно прийняти цінове рішення, визначити мету. Тут ураховуються такі чинники:

психологічний вплив;

вплив різних елементів маркетингу;

аналіз можливостей.

Але після встановлення ціни вона змінюється під впливом різних умов; підприємство повинно коригувати ціну для досягнення належних результатів.

Таким чином, встановлення собівартості та ціни складається із етапів:

визначення мети маркетингу;

оцінка попиту;

розрахунок змін суми витрат, при різних рівнях виробництва;

вивчення цін конкурентів.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ ВИТРАТАМИ ТОВ «НАФТА-СЕРВІС»

2.1 Розподіл операційних витрат для визначення собівартості транспортних послуг

Організаційна структура підприємства визначає функції окремих підрозділів і відповідальність їх керівників. Тому саме організаційна структура підприємства є відправною точкою для побудови системи виробничого обліку, оскільки вона визначає контрольованість витрат та порядок їх групування по центрам відповідальності.

Організаційна структура, у свою чергу, впливає на документопотік всередині підприємства і забезпечує кодування документів, що важливо для обробки інформації.

На підприємстві записи про витрати здійснюються у наступних документах:

журнал-ордер № 15;

журнал-ордер № 12.

У журналі-ордері № 15 ведеться облік адміністративних витрат, які включають:

витрати на оплату праці адміністративного персоналу;

нарахування на фонд оплати праці;

мастило на складі;

матеріали на складі;

вивіз сміття;

ксерокопія;

бланки білетів;

господарські потреби;

послуги Державної Автомобільної Інспекції;

талони технічного обслуговування;

транспортний податок;

шиномонтаж;

амортизація;

телевізійні послуги;

нарахування пені на податок;

ремонт;

витрати на зв'язок;

охорона навколишнього середовища;

судові послуги;

земельний податок;

банківські послуги;

мито.

У журналі-ордері № 12 ведуться записи по наступним витратам;

витрати на заробітну плату (основну);

нарахування на основний фонд заробітної плати;

витрати на заробітну плату (загальновиробничу);

нарахування на загальновиробничий фонд заробітної плати;

матеріали та сировина на складі;

МБП на складі;

розточка та ремонт;

варка;

шліфовка;

виготовлення та встановлення коробки;

тестування акумуляторів.

Визначення собівартості певного об'єкту витрат - це процес калькулювання, який здійснюється на підприємстві.

Під об'єктами витрат розуміють елементи діяльності підприємства, які потребують вимірювання пов'язаних з ними витрат.

Інформація про собівартість об'єктів витрат дає змогу визначити:

який процес є найекономічнішим;

який підрозділ використовує ресурси найефективніше;

який замовник забезпечує найбільший внесок у прибуток компанії.

Собівартість об'єктів витрат визначається за допомогою системи виробничого обліку. У загальному вигляді на підприємстві система виробничого обліку має дві стадії: на першій стадії витрати об'єднуються за однорідними елементами; на другій стадії вони відносяться до певних об'єктів витрат. При цьому прямі витрати можуть бути простежені до відповідних об'єктів витрат на основі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами витрат пропорційно до величини певного чинника.

Оскільки для складання фінансової звітності підприємства застосовується система калькулювання повних витрат (метод калькулювання передбачає включення у собівартість усіх змінних і постійних виробничих витрат).

Так у: 2002 р. повні витрати склали 1411000 гривень;

2003 р. - 790900 гривень;

2004 р. - 1908400 гривень;

2005 р. - 1016500 гривень;

2006 р. - 646400 гривень.

Також підприємство використовує калькулювання по замовленнях, оскільки воно виконує різноманітні технічні та транспортні послуги на замовлення.

При цьому методі калькулювання (розподілу витрат) об'єктом обліку є окреме замовлення на транспортні та технічні послуги. На основі замовлення клієнта бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення на виконання відповідних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюється свій код, який вказується у всіх документах, пов'язаних з виконанням робіт та витрачанням ресурсів.

Для узагальнення витрат та калькулювання собівартості використовується відомість (картка) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі накопичуються всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

Матеріали, що були витрачені для виконання замовлення, відображаються у відомості на підставі вимог або накладних.

Пряма заробітна плата переноситься у відомість з нарядів чи карток обліку робочого часу.

Накладні витрати розподіляють між замовленнями щомісячно.

Даний метод показаний у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Витрати на замовлення виконання транспортних послуг підприємством ТОВ «Нафта-сервіс»

Стаття витрат	Роки
	2002	2003	2004	2005	2006
Матеріали	73,4	9,5	27,1	18,7	32,3
Зарплата	63,6	27,7	36,5	19,6	21,3
Накладні витрати	82,4	25,3	42,3	48,1	39,2
Разом	219,4	62,5	105,9	86,4	92,8

Також існує система калькулювання продукції в межах окремих процесів: виконання робіт; реалізація.

На даному підприємстві більша частина транспортних послуг на одному етапі має особливу специфіку виконання двох цих операцій разом. Наприклад, при реалізації послуг підприємство мало витрати зв'язані з ремонтом та іншими операціями, які взагалі ураховуються у собівартості до реалізації, тому вони відносяться до інших витрат. Тому підприємство має розподіл витрат по таким видам:

адміністративні витрати;

заробітна плата;

ремонт;

реалізаційні витрати;

матеріали і сировина.

Дані такого розподілу представлені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Розподіл витрат по процесах на підприємстві ТОВ «Нафта-сервіс»

Види витрат по процесах	Роки
	2001	2002	2003	2004	2005
Витрати на транспортування	564,5	86,7	180,3	142,4	207,1
Виплата заробітної плати	423,9	198,1	260,7	175,8	192,1
Відрахування на соціальні заходи	146,3	71,3	94,7	65,9	76,5
Ремонт оснащення та машин	1,6	1,1	1,9	1,6	1,2
Варка та шліфовка	0,4	0,2	0,4	0,4	0,2
Нарахування амортизації	232,1	215,5	255,5	442,4	123,9
Інші витрати	42,13	218	1114,9	188,0	45,4
Разом	1411,0	790,9	1908,4	1016,5	646,4

Підприємство не використовує розподіл витрат по процесах з використання середньозваженої собівартості.

При цьому методі не враховують незавершене виробництво на початок місяця, оскільки припускають, що вироби, незавершені обробкою на початок звітного періоду були завершені і включені до складу готової продукції під час звітного періоду. операційний витрата прибуток собівартість

У нашому прикладі в процесі не існує незавершеного виробництва, і у зв'язку зі специфікою даного підприємства цей метод не ураховується.

Ураховуючи дані таблиці 2.1 та 2.2 можливе визначення собівартості транспортування однієї тони нафти.

Для визначення собівартості транспортування однієї тони нафти необхідно мати дані: собівартість всіх транспортних послуг; кількість транспортувань за рік, чи - витрати на транспортування; кількість транспортованої нафти.

Визначення собівартості здійснюється по формулі 1.

де ВП - витрати на транспортування;

КП - кількість транспортованої нафти за рік.

Собівартість (С0) за 2002 рік:

Собівартість (С0) за 2003 рік:

Собівартість (С0) за 2004 рік:

Собівартість (С0) за 2005 рік:

Собівартість (С0) за 2006 рік:

Головною проблемою віднесення витрат до відповідних видів транспортних послуг є накладні витрати. Ці витрати не можуть бути прямо включені у собівартість продукції або замовлення.

Тому на даному підприємстві вони звичайно розподіляються між транспортними послугами пропорційно до певної бази. Такою базою є:

машино-години;

машино-дні;

години праці робітників;

кількість перевезень;

матеріальні витрати.

На підставі обраної бази розраховується ставка розподілу накладних витрат (відношення суми накладних витрат до загальної величини бази їх розділу). Для розподілу накладних витрат, звичайно, для кожної статті або групи статей, визначається відповідна база розподілу. В таблиці 2.3 представлені витрати, пов'язані з працею.

Таблиця 2.3

Витрати з оплати праці та база розподілу ТОВ «Нафта -сервіс»

Показник	Одиниця виміру	Роки
		2002	2003	2004	2005	2006
Кількість працюючих Середньоспискова чисельність	чоловік	249	138	179	98	82
Машино-години	тисяч	136,5	35,4	15,4	16,6	20,7
Заборгованість з оплати праці	тисяч гривень	307,4	299,2	362,4	394,5	399,2
Нарахований фонд оплати за рік	тисяч гривень	527,0	334,1	296,3	173,2	191,6
Середньомісячний фонд оплати праці	тисяч гривень	43,9	25,6	24,7	14,4	15,9
Середньомісячна заробітна плата одного працівника	гривень	176,4	117,0	138,0	147,3	195,0

Розподіл накладних витрат обслуговуючих підрозділів ускладнюється, тому що вони надають послуги і один одному.

В цьому році можуть бути застосовані різні методи розподілу витрат:

метод прямого розподілу;

метод послідовного розподілу;

метод взаємних послуг;

метод одночасного розподілу.

Внаслідок використання заздалегідь розрахованих ставок розподілу виникають недорозподілені або зайворозподілені накладні витрати.

Недорозподілені накладні витрати - це сума, на яку фактичні накладні витрати перевищують величину розподілених накладних витрат. Недорозподілені накладні витрати становлять дебетовий залишок на рахунку “Виробничі накладні витрати”.

Зайворозподілені накладні витрати - це сума, на яку розподілені накладні витрати перевищують їхню фактичну величину. Вони складають кредитовий залишок на рахунку “Виробничі накладні витрати”. Дані про ці накладні витрати представлені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Недорозподілені та надлишково розподілені накладні витрати підприємства ТОВ «Нафта-сервіс» за п'ять років, у тисячах гривень

Види витрат по процесах	Роки
	2002	2003	2004	2005	2006
Недорозподілені накладні витрати	28,1	37,8	33,2	28,4	25,3
Надлишково розподілені накладні витрати	15,7	18,4	19,2	14,6	16,2

Маржинальний дохід знаходиться як різниця між доходом реалізації продукції (послуг) та змінними витратами підприємства. Розрахунок здійснюється по формулі 2.

МД = ОП - ЗВ

де ОП - обіг продаж;

ЗВ - змінні витрати.

Маржинальний дохід відображає внесок сегменту у покриття постійних витрат та формування прибутку. З урахуванням цього можна виразити цей показник так

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

На відміну від традиційного звіту про прибуток, звіт, побудований на основі калькулювання змінних витрат, відображає маржинальний дохід, або декілька показників маржинального доходу: виробничий та загальний.

Для визначення впливу системи розподілу витрат на фінансовий результат діяльності підприємства і структуру його звітності дані наведені в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Вплив розподілу витрат на результат діяльності ТОВ «Нафта-сервіс» за п'ять років

Показник	Роки
	2002	2003	2004	2005	2006
Транспортовано нафти, т	694,7	637,5	651,6	751,7	1013,2
Ціна транспортування 1 тони	1,06	1,3	1,44	0,96	0,69
Змінні витрати на одиницю, гривень виробничі	0,47	0,54	0,61	0,37	0,34
на управління та збут	0,08	0,07	0,04	0,03	0,06
Постійні витрати виробничі	352,1	441,6	510,8	420,6	289,1

На основі даних таблиці 2.5 можливо скласти звіт про прибуток підприємства, прокалькулювавши змінні витрати та повні витрати.

Перевагою системи калькулювання змінних витрат є:

звіти, складені на основі калькулювання змінних витрат, більшою мірою відповідають інтересам керівників підприємства, оскільки дозволяють приймати поточні рішення і здійснювати оцінку окремих сегментів діяльності;

спрощується калькулювання собівартості продукції, а оцінки запасів здійснюються відповідно до поточних витрат, що необхідні для виготовлення певних виробів;

величина операційного прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.

Таблиця 2.6

Звіт про прибуток ТОВ «Нафта-сервіс» за системою розподілу змінних витрат за п'ять років

Показник	Роки
	2002	2003	2004	2005	2006
Доход (виручка) від реалізації	858,2	352,7	427,5	348,8	527,8
Собівартість реалізованої продукції	1411,0	790,9	940,1	768,5	527,6
Виробничий маржинальний дохід	-552,8	-438,2	-512,6	-419,7	0,2
Змінні операційні витрати, які не входять у собівартість	11,9	6,6	15,9	18,2	23,7
Загальний маржинальний дохід	-564,7	-444,8	-528,5	437,9	23,9
Постійні витрати, які не входять у собівартість	14,1	13,1	72,1	150,6	118,8
Операційний прибуток	578,8	457,9	600,6	588,5	142,7

Таблиця 2.7

Звіт про прибуток ТОВ «Нафта-сервіс» за системою розподілу повних витрат за п'ять років на підприємстві

Показник	Роки
	2002	2003	2004	2005	2006
Доход (виручка) від реалізації	858,2	352,7	427,5	348,8	527,8
Собівартість реалізованої продукції	1411,0	790,9	940,1	768,5	527,6
Валовий прибуток	-552,8	-438,2	-512,6	-419,7	0,2
Операційні витрати	26	19,7	88	168,8	142,5
Операційний прибуток	578,8	457,9	600,6	588,5	142,7

Вадами системи калькулювання змінних витрат вважають:

звітність підприємства, складена на основі калькулювання змінних витрат не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності та вимогам податкової системи;

для розподілу витрат на змінні та постійні потрібні додаткові розрахунки, які не завжди забезпечують точний результат;

для прийняття стратегічних рішень необхідні інформація про повні витрати підприємства, що потребує додаткових витрат на розподіл постійних накладних витрат позасистемним шляхом.

Традиційна система розподілу витрат передбачає визначення маржинального підходу при врахуванні як постійних, так і змінних витрат. Розрахунок прибутку на основі калькулювання усіх витрат здійснюється у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Визначення прибутку ТОВ «Нафта-сервіс» на основі калькулювання усіх витрат на підприємстві

Показник	Роки
	2002	2003	2004	2005	2006
Дохід від реалізації	858,2	352,7	411,6	330,6	504,1
Матеріальні витрати	564,5	86,7	180,3	142,4	207,1
Зарплата	423,9	198,1	175,8	175,8	192,1
Відрахування на соціальні заходи	146,3	71,3	65,9	65,9	76,5
Амортизація	232,1	215,5	442,4	442,4	123,9
Інші витрати	44,2	219,3	190,0	190,0	46,8
Маржинальний доход	-552,8	-438,2	-1496,8	-685,9	-142,3
Адміністративні витрати	14,1	13,1	72,1	150,6	118,8
Прибуток	566,9	451,3	1568,9	836,5	261,1

2.2 Управління операційним прибутком та витратами

Розділ всіх витрат підприємства на постійні та змінні та їх види дає змогу використовувати механізм управління операційним прибутком, відомий як “операційний важіль”. Дія такого механізму основана на наявності у складі операційних витрат будь-якої величини постійних їх видів, приводить до того, що при зміні обсягу реалізації продукції, сума операційного прибутку завжди змінюється більш високими темпами. Іншими словами, потрібні операційні витрати наявністю визивають більш високі зміни операційного прибутку підприємства при зміні обсягу реалізації продукції незалежно від розміру підприємства, особливостей його операційної діяльності та інших чинників.

Однак ступень чутливості прибутку до зміни обсягу реалізації продукції неоднакова на підприємствах, які мають різне співвідношення постійних та змінних витрат. Чим більша питома вага постійних витрат в загальній сумі операційних витрат підприємства, тим в більшій мірі змінюється сума операційного прибутку у відношенні до темпів зміни обсягу реалізації продукції.

Відношення постійних та змінних операційних витрат підприємства, яке дає змогу “включати” механізм операційного важеля з різною інтенсивністю впливу на операційний прибуток підприємства, характеризується “коефіцієнтом операційного важеля”, який розраховується по формулі 3:

де КОВ - коефіцієнт операційного важеля;

ИП - сума постійних операційних витрат;

ИЗ - загальна сума операційних витрат.

Чим більший цей коефіцієнт на підприємстві, тим у більшій мірі воно може збільшувати темпи приросту обсягу реалізації продукції. Підприємство, яке має більший коефіцієнт операційного важеля при інших однакових умовах завжди буде в більшому ступені збільшувати суму свого операційного прибутку у порівнянні з підприємством, яке має менше значення даного коефіцієнту.

КОВ у 2002 році:

КОВ у 2003 році:

КОВ у 2004 році:

КОВ у 2005 році:

КОВ у 2006 році:

Відношення приросту суми операційного прибутку та суми обсягу реалізації, яке досягається при певному коефіцієнті операційного важеля, характеризується показником “ефект операційного важеля”. Формула розрахунку цього показника має вигляд:

ВОП у 2004 році

ВОП у 2005 році

ВОП у 2006 році

ОР у 2003 році

ОР у 2004 році

ОР у 2005 році

ОР у 2006 році

Після визначення темпів приросту валового прибутку та обсягу реалізації продукції розраховується ефект операційного важеля

ЕОВ у 2003 році

ЕОВ у 2004 році

ЕОВ у 2005 році

ЕОВ у 2006 році

Використавши вказану формулу, завжди можливо визначити, в яких розмірах збільшиться сума операційного прибутку при певному на підприємстві коефіцієнті операційного важеля.

Різниця у ефекті на різних підприємствах буде визначатися у відношеннях їх постійних та змінних операційних витрат.

У цілях управління маржинальним прибутком підприємства ефект операційного важеля можливо виразити іншими формулами 5 та 6 відповідно

де ЕОВ - ефект операційного важеля;

МП - темп приросту маржинального операційного прибутку;

ОР - темп приросту обсягу реалізації продукції.

де ЕОВ - ефект операційного важеля;

МП - темп приросту маржинального операційного прибутку;

ВОП - темп приросту валового операційного прибутку.

Темп приросту маржинального операційного прибутку визначається по формулі 7:

де МП - приріст маржинального операційного прибутку;

МП1 - маржинальний прибуток на початок року;

МП2 - маржинальний прибуток на кінець року.

Розрахунок ЕОВ 1,2 за п'ять років представлений у таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Ефект операційного важеля на підприємстві ТОВ «Нафта-сервіс» за 2003-2006 рр.

Показник	Озна-чення	Оди-ниця виміру	Роки
			2003	2004	2005	2006
Постійні витрати	ПВ	тисяч гривень	441,6	510,8	420,8	289,1
Прибуток	П	тисяч гривень	-431,9	-1461,5	907,1	-142,3
Маржинальний прибуток	МП	тисяч гривень	9,7	-950,7	1327,7	146,8
Приріст маржинального прибутку	МП	%	4149	201	272	-704
Темп приросту обсягу реалізації продукції	ОР	%	43,3	117,5	77,49	133,9
Темп приросту валового операційного прибутку	ВОП	%	82,15	118,45	79,31	-1663,4
Ефект операційного важеля1	ЕОВ1	-	95,8	1,7	3,5	-5,25
Ефект операційного важеля2	ЕОВ2	-	50,5	1,69	3,4	0,42

У зв'язку з тим, що підприємство не мало прибутку ні у 2002, ні у 2003 роках маржинальний прибуток у 2003 році зі знаком “+” за рахунок перевищення суми постійних витрат над прибутком, чого не скажеш про 2002 рік, тому що збиток був більший на 383100 гривень, чим постійні витрати. Тому приріст має такий високий процент, що сказується на показниках ефекту операційного важеля, який має бути менший, ніж є.

У 2004 році ефект операційного важеля більш відповідає вимогам, але також за рахунок постійних витрат здійснюється зменшення збитку підприємства.

У порівнянні з 2003 та 2004 роками у 2005 році спостерігається прибуток, який дає збільшення, а не зменшення, як було раніше.

2006 рік містить також збиток, що в свою чергу приріст маржинального прибутку робить негативним, який складає 704 %. У зв'язку з тим, що у 2005 році підприємство мало прибуток, а в цьому році збиток. Темп приросту валового операційного прибутку воно має таке значення, як 1663,4 %.

У цілях обмеження впливу податкових платежів, які містяться в ціні продукції та оплачених за рахунок валового доходу, розрахунок ефекту операційного важеля може бути визначений по наступній формулі:

де ЕОВ - ефект операційного важеля;

ВОП - темп приросту валового операційного прибутку;

ЧОД - темп приросту чистого операційного прибутку.

Але підприємство в 2003, 2004, 2006 роках має збиток, а в 2005 році прибуток не від операційної діяльності, тому ЕОВ не зміниться, а буде такий, який розраховано раніше.

Операційний важіль має свої особливості на даному підприємстві:

позитивний вплив операційного важеля починає проявлятися лише після того, як підприємство переступає точку беззбитковості своєї операційної діяльності. Для того, щоб позитивний ефект операційного важеля почав проявлятися, підприємство на початку повинно отримати достатній розмір маржинального прибутку для покриття своїх постійних операційних витрат. Це зв'язано з тим, що підприємство зобов'язано покривати свої постійні операційні витрати незалежно від обсягу реалізації продукції, тому чим вище сума постійних витрат та коефіцієнт операційного важеля, тим пізніше при інших однакових умовах воно досягне точку беззбитковості своєї діяльності. У зв'язку з цим, доки підприємство не забезпечило беззбитковість своєї операційної діяльності, високий коефіцієнт операційного важеля буде додатковою перешкодою на шляху до досягнення точки беззбитковості;

після перевищення точки беззбитковості, чим більший коефіцієнт операційного важеля, тим більшу силу впливу на приріст прибутку буде мати підприємство, збільшуючи обсяги реалізації продукції;

найбільш позитивний вплив операційного важеля досягається у межах, максимально приближених до точки беззбитковості. В міру подальшого збільшення обсягу реалізації продукції і віддалення від точки беззбитковості ефект операційного важеля починає знижуватися. Іншими словами, кожен наступний процент приросту обсягу реалізації продукції буде приводити до меншого темпу приросту обсягу реалізації продукції;

механізм операційного важеля має і зворотну спрямованість - при будь-якому зниженні обсягу реалізації продукції у більшому ступені буде зменшуватися розмір валового операційного прибутку. При цьому таке зниження залежить від значення коефіцієнту операційного важеля: чим вище це значення, тим більш високими темпами буде зменшуватися сума валового операційного прибутку у відношенні до темпів зниження обсягу реалізації продукції. Аналогічно, з приближенням то точки беззбитковості у зворотному напрямку, негативний ефект темпів зниження прибутку у відношенні до темпу зниження обсягу реалізації продукції буде збільшуватися. Пропорційність зниження чи збільшення ефекту операційного важеля при незмінному значенні цього коефіцієнту дає змогу зробити висновки про те, що коефіцієнт операційного важеля є інструментом, який зрівнює відношення рівня прибутковості і рівня ризику у процесу здійснення операційної діяльності.