Оцінка фінансової стійкості підприємства

В даний час, з переходом економіки до ринкових відносин, підвищується самостійність підприємств, їх економічна і юридична відповідальність. Різко зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Усе це значно збільшує роль аналізу їхнього фінансового стану: наявності, розміщення і використання коштів. Результати такого аналізу потрібні, насамперед, власникам, а також кредиторам, інвесторам, постачальникам, менеджерам і податковим службам.

Практично всі користувачі фінансових звітів використовують методи фінансового аналізу для прийняття рішень по оптимізації своїх інтересів. Власники аналізують звіти для підвищення прибутковості капіталу, забезпечення стабільності положення підприємства. Кредитори й інвестори аналізують фінансові звіти, щоб мінімізувати свої ризики по позиках і внескам. Можна твердо говорити, що якість прийнятих рішень цілком залежить від якості аналітичної обґрунтованості прийнятих рішень.

Основною метою аналізу фінансового стану є забезпечення прибутковості, прибутковості підприємства. Для цього необхідно одержання визначеного числа ключових (найбільш інформативних) принтерів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового положення підприємства його прибутку і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках дебіторами і кредиторами.

Мети аналізу досягаються в результаті оцінки даних фінансової звітності. У визначених випадках буває недостатньо використовувати цю звітність. Окремі групи користувачів, наприклад, керівництво й аудитори, мають можливість залучати додаткові джерела (дані виробничого обліку, наприклад). Тим ні менш найчастіше річна і квартальна звітність є єдиним джерелом фінансового аналізу.

У ринкових умовах заставою виживаності й основою стабільного положення підприємства служить його фінансова стійкість. Якщо підприємство фінансово стійке, платоспроможне, то воно має ряд переваг перед іншими підприємствами того ж профілю для одержання кредитів, залучення інвестицій, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Чим вище стійкість підприємства, тим більше воно незалежно від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури і, отже, тим менше ризик виявитися на краю банкрутства.

Оцінка фінансової стійкості і платоспроможності є також основним елементом аналізу фінансового стану, необхідним для контролю, що дозволяє оцінити ризик порушення зобов'язань по розрахунках підприємства.

Заставою виживаності й основної стабільності положення підприємства служить його стійкість.

На стійкість підприємства впливають різні фактори:

становище підприємства на товарному ринку;

випуск продукції, що користається попитом,;

його потенціал у діловому співробітництві;

ступінь залежності те зовнішніх кредиторів і інвесторів;

наявність неплатоспроможних дебіторів.

Вищою формою стійкості підприємства є його здатність розвиватися в умовах нестабільного внутрішнього і зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинне мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Значно впливають на фінансову стійкість, також, засоби, додатково мобілізовані на ринку позичкових капіталів. Чим більше коштів може залучити підприємство, тим вище його фінансові можливості, однак зростає і фінансовий ризик - чи спроможне буде підприємство своєчасно розплатитися зі своїми кредиторами.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

В умовах ринкової економіки дуже важливого значення набуває фінансова незалежність організації від зовнішніх позикових джерел. Запас джерел власних коштів - це запас фінансової стійкості організації при тій умові, що його власні кошти перевищують позикові.

Фінансова стійкість може бути оцінена системою фінансових коефіцієнтів, що різнобічно аналізують структуру балансу: співвідношення власних і позикових коштів, стан мобільних і іммобілізованих коштів організації і так далі. Ціль такого набору показників - оцінка ступеня незалежності організації від випадків, зв'язаних не тільки з умовами ринку, але й зі звичайними зривами договорів, неплатежами.

Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає в порівнянні їхніх значень з базисними величинами, а також у вивченні їхньої динаміки за звітний період і за кілька років. Як базисні величини можуть бути використані значення показників даного підприємства за минулий рік, середньогалузеві значення показників, значення показників найбільш перспективних підприємств. Крім того, як базу порівняння можуть служити теоретично обґрунтовані чи отримані в результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні чи критичні (граничні), з погляду стійкості фінансового стану, значення показників.

Узагалі ж, усі відносні показники фінансової стійкості можна розділити на чотири групи.

Розглянемо методики розрахунку даних показників:

1) Коефіцієнт фінансового ризику (коефіцієнт заборгованості, співвідношення позикових і власних засобів, важеля) - це відношення позикових коштів до власних коштів. Він показує, скільки позикових коштів підприємство залучило на гривню власних.

Оптимальне значення цього показника, вироблене західною практикою - 0,5. Вважається, що якщо значення його перевищує одиницю, те фінансова автономність і стійкість оцінюваного підприємства досягає критичної точки, однак усе залежить від характеру діяльності і специфіки галузі, до якої відноситься підприємство.

Ріст показника свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх фінансових джерел, тобто про зниження фінансової стійкості і нерідко утрудняє можливість одержання кредиту.

Однак аналітик повинний будувати свої висновки на основі даних аналітичного (внутрішнього) обліку, що розкривають напрямки вкладення коштів. Тому при розрахунку нормального рівня коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів потрібно брати до уваги якісну структуру і швидкість оборотності матеріальних оборотних коштів і дебіторської заборгованості. Якщо дебіторська заборгованість обертається швидше матеріальних оборотних коштів, це означає досить високу інтенсивність надходження коштів на рахунки підприємства, а в підсумку - збільшення власних коштів; при високій оборотності матеріальних оборотних коштів і ще більш високої оборотності дебіторської заборгованості коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів може перевищувати одиницю. Співвідношення повинне бути менше 0,7. Перевищення зазначеної границі означає залежність підприємства від зовнішніх джерел коштів, втрату фінансової стійкості.

2) Коефіцієнт боргу (індекс фінансової напруженості) - це відношення позикових коштів до валюти балансу.

Міжнародний стандарт (європейський) до 50%. Тенденцію нормальної фінансової стійкості підтверджує і коефіцієнт боргу: якщо частка позикових коштів у валюті балансу знижується, те в наявності тенденція зміцнення фінансової стійкості підприємства, що робить його більш привабливим для ділових партнерів.

Нормативне значення коефіцієнта притягнутого капіталу повинне бути менше або дорівнювати 0,4 [14].

3) Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) - це відношення власних коштів до валюти балансу підприємства.

По цьому показнику судять, наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу. Коефіцієнт автономії є найбільш загальним показником фінансової стійкості підприємства.

У закордонній практиці існують різні точки зору щодо граничного значення цього показника. Найбільш розповсюджена точка зору: 60%. У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори більш охоче вкладають кошти, утворюють більш вигідні умови кредитування. Але стандартної (нормальної, нормативної) частки власного капіталу, єдиної для всіх підприємств, галузей, країн указати не можна. У Японії, наприклад, частка власного капіталу в середньому на 50% нижче, ніж у США (частка позикового капіталу близько 80%). Причина цього розходження в джерелах позикового капіталу. У Японії це банківський капітал, у США - засоби населення. Висока частка позикового капіталу японської фірми свідчить про довіру банків, а значить про її надійність. Для населення, навпаки, зниження частки власного капіталу - фактор ризику.

На частку власного капіталу в активах впливає також характер реалізованою фірмою фінансової політики. Фірма з агресивною політикою завжди збільшують частку позикового капіталу. Солідні компанії знижують ризик, збільшують частку власних коштів в активах.

У практиці українських і закордонних фірм використовується кілька різновидів цього показника (частка позикових коштів в активах, відношення власних коштів до позикових й інші). Кожний з них у тій чи іншій формі відображає структуру капіталу фірми по джерелах його формування [5].

Таким чином, оптимальне значення даного коефіцієнта - 50%, тобто бажано, щоб сума власних коштів була більше половини всіх коштів, якими володіє підприємство. У цьому випадку кредитори почувають себе спокійно, усвідомлюючи, що весь позиковий капітал може бути компенсований власністю підприємства. Ріст цього коефіцієнта говорить про посилення фінансової стійкості підприємства.

4) Коефіцієнт фінансової стійкості - це відношення підсумку власних і довгострокових позикових коштів до валюти балансу підприємства (довгострокові позики правомірно приєднуються до власного капіталу, тому що за режимом їхнього використання вони схожі).

Довгострокові позикові кошти (включаючи довгострокові кредити) цілком правомірно приєднати до власних коштів підприємства, оскільки по режимові їхнього використання вони наближаються до власних джерел. Тому крім розрахунку коефіцієнтів фінансової стійкості і незалежності підприємства аналізують структуру його позикових коштів: велика питома вага в ній довгострокових кредитів є ознакою стійкого фінансового стану підприємства.

Оптимальне значення цього показника складає 0,8-0,9.

5) Коефіцієнт маневреності власних джерел - це відношення його власних оборотних коштів до суми джерел власних коштів.

Коефіцієнт маневреності власних джерел, показує величину власних оборотних коштів, що приходяться на 1 грн. власного капіталу. Цей показник по своїй суті близький до показників ліквідності. Однак він доповнює й істотно підвищує інформативність першого показника.

Коефіцієнт маневреності власних джерел указує на ступінь мобільності (гнучкості) використання власних коштів, тобто, яка частина власного капіталу не закріплена в цінностях мобільного характеру і дає можливість маневрувати коштами підприємства.

Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стійкій кредитній політиці. Високе значення коефіцієнта маневреності позитивно характеризує фінансове становища компанії, а також переконує в тім, що керуючі підприємством проставляють достатню гнучкість у використанні власних коштів.

Деякі автори вважають оптимальним значення цього показника, рівне 0,5. Однак цей передбачуваний критерій може бути узятий під сумніви [13].

Рівень коефіцієнта маневреності залежить від характеру діяльності підприємства: у фондоємних виробництвах його нормальний рівень повинний бути нижче, ніж у матеріалоємних (тому що у фондоємних значна частина власних засобів є джерелом покриття основних виробничих фондів). З фінансової точки зору, чим вище коефіцієнт маневреності, тим краще фінансовий стан.

У чисельнику показника - власні оборотні кошти, тому в цілому поліпшення стану оборотних коштів залежить від випереджального росту суми власних оборотних коштів у порівнянні з ростом власних джерел коштів. Залежність можна визначити і виходячи з того, що власних оборотних коштів у підприємства тим більше, чим менше основних коштів і необоротних активів приходиться на карбованець джерел власних коштів. Зрозуміло, що прагнути до зменшення основних коштів і необоротних активів (чи до відносно повільного їхнього росту) не завжди доцільно.

Установлено нормативне значення даного коефіцієнта: 0,2 - 0,5. Чим ближче значення показника до верхньої границі, тим більше можливостей фінансового маневру в підприємства [8].

6) Коефіцієнт стійкості структури мобільних коштів - це відношення чистого оборотного капіталу до всього оборотного капіталу.

Чистий оборотний капітал - це поточні активи, якими розташовує компанія після погашення поточних зобов'язань. Стандарту по даному коефіцієнту немає.

7) Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами - це відношення власних оборотних коштів до оборотних активів. Він показує, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власних джерел і не мають потребу в залученні позикових:

Нормативне значення даного коефіцієнта: нижня границя - 0,1.

При показнику нижче значення 0,1 структура балансу визнається незадовільною, а організація неплатоспроможної. Більш висока величина показника (до 0,5) свідчить про гарний фінансовий стан організації, про її можливість проводити незалежну фінансову політику. Деякі автори пропонують критерій даного показника на рівні не нижче 0,6. Однак цей передбачуваний критерій може бути взятий під сумніви.

Рівень показника забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними коштами оцінюється, насамперед, у залежності від стану матеріальних запасів. Якщо їхня величина значно вище обґрунтованої потреби, то власні оборотні кошти можуть покрити лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатності у підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде ознакою гарного фінансового стану підприємства [13].

У чисельнику показника - власні оборотні кошти, тому в цілому поліпшення стану оборотних коштів залежить від випереджального росту суми власних оборотних коштів у порівнянні з ростом матеріальних запасів. Залежність можна визначити і виходячи з того, що власних оборотних коштів у підприємства тим більше, чим менше основних коштів і необоротних активів приходиться на гривну джерел власних коштів. Зрозуміло, що прагнути до зменшення основних коштів і внеоборотных активів (чи до відносно повільного їхнього росту) не завжди доцільно.

1.3 Показники платоспроможності і ліквідності

Аналіз стійкості фінансового стану на ту чи іншу дату дозволяє відповісти на запитання, на скільки правильно організацій керувала фінансовими ресурсами протягом періоду, що передує цій даті.

Важливо, щоб стан фінансових ресурсів відповідав вимогам ринку і відповідав потребам розвитку підприємства, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до неплатоспроможності підприємства і відсутності в нього коштів для розвитку виробництва, а надлишкова - перешкоджати розвитку, обтяжуючись витрати підприємства зайвими запасами і резервами.

Таким чином, однією з форм зовнішнього прояву фінансової стійкості організації є її платоспроможність, тобто здатність вчасно виконувати усі свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних і інших операцій платіжного характеру.

Поняття платоспроможності і ліквідності не слід ототожнювати, тому що платоспроможність означає наявність у підприємства коштів на розрахунковому рахунку для погашення заборгованостей, а ліквідність підприємства - це здатність повернути в термін отримані в кредит кошти, чи здатність оборотних коштів перетворюватися в готівку, необхідну для нормальної фінансово-господарської діяльності підприємства.

Розрахунок платоспроможності проводиться на конкретну дату. Ця оцінка суб'єктивна і може бути виконана з різним ступенем точності.

Для підтвердження платоспроможності перевіряють: наявність коштів на розрахункових рахунках, валютних рахунках, короткострокові фінансові вкладення. Ці активи повинні мати оптимальну величину. З одного боку, чим більше розмір коштів на рахунках, тим з більшою імовірністю можна стверджувати, що організація має у своєму розпорядженні достатні кошти для поточних розрахунків і платежів.

З іншого боку, наявність незначних залишків коштів на грошових рахунках не завжди означає, що підприємство неплатоспроможне. Кошти можуть бути надійти на розрахункові, валютні рахунки, у касу протягом найближчих днів, короткострокові фінансові вкладення легко перетворити в готівку.

Постійна кризова відсутність готівки приводить до того, що організація перетворюється в “технічно неплатоспроможне”, а це вже може розглядатися як перша ступінь на шляху до банкрутства [2].

У рамках внутрішнього аналізу здійснюється поглиблене дослідження фінансової стійкості підприємства на основі побудови балансу неплатоспроможності, що включає наступні взаємозалежні групи показників:

1) Загальна величина неплатежів:

прострочена заборгованість за позикою банку;

прострочена заборгованість по розрахункових документах постачальників;

недоїмки в бюджеті;

інші неплатежі, у тому числі по оплаті праці.

2) Причини неплатежів:

недолік власних оборотних коштів;

надпланові запаси товарно-матеріальних цінностей;

товари відвантажені, але не оплачені в термін покупцями, і товари на відповідальному збереженні у покупців через відмовлення від акцепту;

іммобілізація оборотних коштів у капітальне будівництво, у заборгованість працівників по отриманим ними позичкам, а також витрати, не перекриті коштами спеціальних фондів і цільового фінансування.

3) Джерела, що послабляють фінансову напруженість:

тимчасово вільні власні кошти (фонди економічного стимулювання, фінансові резерви й інші);

притягнуті кошти (перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською);

кредити банку на тимчасове поповнення оборотних коштів та інші позикові кошти.

При повному обліку загальної величини неплатежів і джерел, що послабляють фінансову напруженість, підсумок по групі 2 повинен дорівнювати сумі підсумків по групах 1 і 3. Для аналізу фінансової стійкості, платіжної дисципліни і кредитних відносин рекомендується розглядати дані показники в динаміку.

В аналізі платоспроможності організації використовуються конкретні показники. Відображаючи відношення суми всіх ліквідних коштів до суми всіх платіжних зобов'язань балансу, загальний показник ліквідності виражає здатність підприємства здійснювати розрахунки по усіх видах зобов'язань, як по найближчим, так і по віддаленим у цілому. Але цей показник не дає уявлення про можливості організації в плані погашення саме короткострокових зобов'язань, що вимагають наявності найбільш ліквідних активів в обсязі, достатньому для термінових розрахунків. Адже чим коротший період, протягом якого боржник зобов'язаний погасити зобов'язання, тим більша платоспроможність потрібна від боржника. Тому для оцінки ступеня платоспроможності використовують три відносних показники ліквідності, що розрізняються набором ліквідних коштів, розглянутих як покриття короткострокових зобов'язань [9].

Основними показниками які характеризують платоспроможність та ліквідність підприємства є коефіцієнти поточної, швидкої та абсолютної ліквідності.

Можливість найбільш раннього погашення зобов'язань відображає коефіцієнт абсолютної ліквідності (КАЛ). Він розраховується відношенням величини найбільш ліквідних активів до суми найбільш термінових зобов'язань і короткострокових пасивів. Найбільш ліквідними активами, як було сказано, вважають кошти, цінні папери та інші короткострокові фінансові вкладення. Короткострокові зобов'язання, як сума найбільш термінових зобов'язань і короткострокових пасивів, включають кредиторську заборгованість, у т.ч. зобов'язання, не погашені в термін, платіжні вимоги постачальників, не оплачені в термін; недоїмки в бюджет і ін., включені в пасив балансу і відображені уособлено в додатках до бухгалтерського балансу, короткострокові кредити і позикові кошти.

Даний коефіцієнт виражається формулою:

(6)

де ГК - грошові кошти, ПП - поточні пасиви.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Цей коефіцієнт не повинен бути нижче нормальних обмежень: КАЛ ? 0,2 ? 0,5. Він характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу, тобто можливість негайних розрахунків.

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів. Даний коефіцієнт виражається формулою:

(7)

де ПА - поточні активи, З - запаси.

Позитивним буде тенденція до збільшення, коефіцієнт повинен бути КШЛ?1.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом долі. Він дорівнює відношенню поточних активів до поточного пасивам:

(8)

Критичне значення якщо коефіцієнт дорівнює 1. Якщо КПЛ<1 підприємство має не ліквідний баланс, якщо 1<КПЛ<1,5 те це означає що підприємство своєчасно ліквідує борги [11].

Різні показники ліквідності не тільки дають характеристику стійкості фінансового стану організації при різному ступені обліку ліквідності коштів, але і відповідають інтересам різних зовнішніх користувачів аналітичної інформації. Наприклад, для постачальників сировини і матеріалів найбільш цікавий коефіцієнт абсолютної ліквідності.

РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНОК І ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Ознаки кризи в діяльності підприємства виявляються, насамперед, у показниках ліквідності (платоспроможності) і фінансової стійкості.

Ліквідність - це показник фінансового стану, який показує, як швидко підприємство може безперешкодно продати свої активи, одержати гроші і повернути борги в міру настання рядок їх повернення. Вона полягає в можливості підприємства швидко розраховуватись за допомогою наявного на балансі майна (активів) по своїх зобов'язаннях (пасивах). Від рівня ліквідності активів залежить платоспроможність підприємства.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо портфель поточних активів (грошових коштів, виробничих запасів, дебіторської заборгованості) більша або рівна його зовнішнім поточним зобов'язанням (заборгованості). Неплатоспроможність може бути як випадковою, тимчасовою, так і тривалою, хронічною. Її причини: недостача фінансових ресурсів, малий обсяг продажів і відповідно виторгу, нестача оборотних коштів, затримки в надходженні платежів від контрагентів.

Однак більш строго й обґрунтовано ліквідність (неплатоспроможність) оцінюється за допомогою системи показників. Загальна ідея такої оцінки полягає в зіставленні поточних зобов'язань і активів, використовуваних для їхнього погашення. До поточних відносяться активи (зобов'язання) з часом обертання (терміном погашення) до одного року. Показники ліквідності являють собою відносні коефіцієнти, у чисельнику яких поточні активи, а в знаменнику - поточні (короткострокові) зобов'язання.

Найбільш узагальнюючим показником платоспроможності є коефіцієнт поточної ліквідності, що показує, яку частину короткострокових зобов'язань підприємства можна погасити, якщо мобілізувати всі оборотні кошти [9].

Узагальнимо визначені коефіцієнти за даними фінансової звітності ТОВ «ЛАДА» у таблиці 2.

Таблиця 2

Показники ліквідності ТОВ «ЛАДА» за 2006 р.

По суті коефіцієнти ліквідності визначають рівень платоспроможності підприємства. У аналізуємого підприємства ТОВ «ЛАДА» коефіцієнт абсолютної ліквідності на початок звітного періоду дорівнював 0,12. Протягом звітного періоду грошові кошти підприємства збільшились. Алі, тому що грошові кошти збільшувались швидшими темпами, коефіцієнт абсолютної ліквідності покращився і ставши 0,16 або збільшився на 0,04 пункти. Цей показник свідчить про ті, що на звітну дату 16% поточних зобов'язань підприємство може негайно погасити. Слід відзначити, що коефіцієнт абсолютної ліквідності знаходиться в межах менших, ніж визначений норматив.

Про задовільний стан платоспроможності підприємства свідчить коефіцієнт швидкої ліквідності, який на кінець звітного періоду складав 0,97 проти 1,1 на початок. Коефіцієнт зменшився на 0,13 пункти, але є достатньо високим. Коефіцієнт поточної ліквідності на підприємстві перевищує одиницю і складав на кінець звітного періоду 1,35, тобто ліквідаційна вартість оборотних активів була на 35% вища платіжних зобов'язань.

Мобілізувавши всі оборотні засоби на звітну дату, підприємство може повністю покрити платіжні зобов'язання. Коефіцієнт поточної ліквідності не відображає мобільність капіталу підприємства. Очевидно, що підприємство, у якого є значні кошти на рахунках, буде більш ліквідне, ніж підприємство, у якого накопичені великі товарно-матеріальні запаси.

Різні показники ліквідності не тільки дають характеристику стійкості фінансового стану організації при різному ступені обліку ліквідності коштів, але і відповідають інтересам різних зовнішніх користувачів аналітичної інформації.

2.3 Розробка моделі оптимізації фінансової стійкості

Для розробки моделі оптимізації фінансової стійкості в роботі використовується метод кореляційно-регресійного аналізу. Кореляція представляє ймовірну залежність між показниками не знаходяться у функціональній залежності. Даний метод використовується для визначення тісноти зв'язку між показниками фінансової стійкості.

Для цього введемо наступні позначення: х1 - коефіцієнт автономії; х2 - коефіцієнт фінансового ризику; х3 - коефіцієнт боргу; х4 - коефіцієнт фінансової стійкості; х5 - коефіцієнт маневреності; х6 - коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами.

Складаємо найпростішу економічну модель:

у = ах + в (16)

де у - середнє значення результативного показника, що знаходиться під впливом факторної ознаки; х - факторна ознака; а, в - параметри рівняння регресії.

а - показує, на скільки зміниться результативний показник при зміні факторного на одиницю. Необхідні вихідні дані беремо з таблиці 1 і розраховуємо параметри рівняння регресії (таблиця 3).

Таблиця 3 - Параметри рівняння регресії

Складаємо економічну модель за даними таблиці 3 і одержуємо обмеження х7, х8, х9 (таблиця 4).

Таким чином, зважується задача максимізації показника х4 при заданих обмеженнях (таблиця 4), тобто, знаходимо оптимальне рішення для підприємства при максимальному значенні коефіцієнта фінансової стійкості.

Таблиця 4 - Обмеження показників рівняння

Рівняння х4 = -0,050х3 + 0,966 свідчить про зниження коефіцієнта фінансової стійкості на 0,050 одиниць у випадку підвищення коефіцієнта боргу на 1,000 одиниць.

Рівняння х2 = -1,678х1 + 1,612 також свідчить про те, що якщо коефіцієнт фінансового ризику збільшитися на 1,000 одиниць, то, отже, коефіцієнт автономії (незалежності) знизитися до 1,678 одиниць, що приведе до хитливого фінансового положення підприємства.

Однак існує і сприятливий фактор: рівняння х6 = 6,028х5 + 0,108 - у випадку підвищення коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами на 1,000 одиниць, тоді коефіцієнт маневреності буде збільшений до 6,028 одиниць.

Вирішуємо задачу лінійного програмування при заданих обмеженнях і одержуємо наступні значення (таблиця 5).

Таблиця 5 - Значення показників фінансової стійкості підприємства, при заданих обмеженнях

Таким чином, при максимальному значенні коефіцієнта фінансової стійкості 0,966 одиниць, що є основним з ринкових коефіцієнтів фінансової стійкості, оптимальне рішення приведене в таблиці 5 свідчить про те, що в підприємства коефіцієнт фінансового ризику і боргу повинен бути наближений або рівний нулю. Але коефіцієнт маневреності при цьому має бути рівним нулю або близький до нуля, що свідчить про негнучке використання власних джерел. Однак дані рішення не реалізовані реально на практиці, тому що підприємство завжди залучало, і буде залучати позикові кошти, необхідні для нормальної роботи підприємства.

При рішенні задачі лінійного програмування розраховане оптимальне значення коефіцієнта забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами, що правильно визначив розмір необхідних запасів.

Таким чином, при правильному користуванні коефіцієнтами фінансової стійкості можна активно впливати на рівень фінансової стійкості, підвищувати його до мінімально необхідного, а якщо він фактично перевищує мінімально необхідний рівень, - використовувати цю ситуацію для поліпшення структури активів і пасивів.

2.4 Управління фінансовою стійкістю підприємства

Складність сьогоднішньої ситуації в управлінні підприємством полягає в тому, що в багатьох організаціях працівники бухгалтерської служби не володіють методами фінансового аналізу, а фахівці, ними що володіють, як правило, не завжди вміють читати документи аналітичного і синтетичного обліку. Звідси невміння визначати коло основних задач, рішення яких необхідно для формування адекватної ринковим умовам системи управління фінансами підприємства, а також шляхів і способів їхнього рішення.

Метою розробки фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи управління фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей його діяльності. Відомо, що в сьогоднішніх умовах для більшості підприємств характерна реактивна форма управління фінансами, тобто прийняття управлінських рішень як реакції на поточні проблеми, або так називане «латання дірок» . Однією з задач реформи підприємства є перехід до управління фінансами на основі аналізу фінансово-економічного стану з урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності організації. Результати діяльності будь-якого підприємства цікавлять як зовнішніх ринкових агентів (у першу чергу, інвесторів, кредиторів, акціонерів, споживачів), так і внутрішніх (керівників підприємства, працівників адміністративно-управлінських структурних підрозділів) [16].

Гарантією виживання й основою стабільності положення підприємства служить його стійкість. На стійкість підприємства впливають різні фактори:

положення підприємства на товарному ринку;

випуск продукції, що користається попитом,;

його потенціал у діловому співробітництві;

ступінь залежності те зовнішніх кредиторів і інвесторів;

наявність неплатоспроможних дебіторів.

Вищою формою стійкості підприємства є його здатність розвиватися в умовах нестабільного внутрішнього і зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинне мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Великий вплив на фінансову стійкість, також, роблять кошти, додатково мобілізовані на ринку позичкових капіталів. Чим більше коштів може залучити підприємство, тим вище його фінансові можливості, однак зростає і фінансовий ризик - чи здатне буде підприємство своєчасно розплатитися зі своїми кредиторами.

Розрізняються три принципових типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції - консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний (або твердий) тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета в здійсненні його кредитної діяльності. Здійснюючи цей тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є істотне скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту і його розміру; жорсткість умов надання кредиту і підвищення його вартості; використання твердих процедур інкасації дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної і фінансової практики й орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний (або м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не зважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.

Визначаючи тип кредитної політики, варто мати на увазі, що твердий (консервативний) її варіант негативно впливає на зріст обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв'язків, у той час як м'який (агресивний) її варіант може викликати надмірне відволікання фінансових коштів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати по стягненню боргів, а в остаточному підсумку знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу [2].