Теоретичні аспекти фінансово-економічного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Організація фінансово-економічного аналізу, його інформаційна база

Суть, зміст і необхідність дотримання принципу системності і комплексності фінансово-економічного аналізу потребують чіткої організації аналітичного процесу на підприємстві, яка передбачає певну етапність і раціональний підбір інформаційних джерел, що залучаються для розв'язання аналітичних задач. Необхідними етапами проведення аналітичної роботи є:

розробка програми проведення аналізу (визначення об'єктів і послідовності аналізу, постановка цілі, терміни виконання);

визначення кола інформаційних (обліково-статистичних, звітних, оперативно-планових) матеріалів, включаючи (якщо це диктується необхідністю виконання програми аналізу) широке залучення даних спеціальних спостережень, опитувань, контрольних документів, документів позасистемного обліку; при вирішенні питань на цьому етапі аналітичної роботи виходять з того, що вихідна інформація - це основний фактор якісного проведення аналізу;

розв'язання поставлених аналітичних задач, спираючись на використання арсеналу прийомів і методів аналізу та наявну обчислювальну техніку;

підготовка і передача аналітичної інформації, висновків, пропозицій, які випливають з неї, за призначенням.

Фінансовий аналіз дає можливість оцінити:

майновий стан підприємства;

степінь підприємницького ризику, наприклад, можливість погашення зобов'язань перед трейтіми особами;

достатність капіталу для поточної діяльності і догосторокових інвестицій;

потребу в додаткових джерелах фінансування;

здатність до нарощування капіталу;

раціональність залучення займаних коштів;

обґрунтованість політики розподілу і використання прибутку;

обґрунтованість вибору інвестицій та ін.

Питання організації фінансово-економічного аналізу, його інформаційного забезпечення тісно пов'язані з класифікацією аналізу на зовнішній фінансово-економічний аналіз та внутрішній фінансово-економічний аналіз.

Зовнішній фінансово-економічний аналіз призначений для так званих зовнішніх споживачів (контролюючі органи, органи управління, податкові органи, банки, фондові та товарні біржі, інші ділові партнери підприємства, у тому числі, і насамперед, кредитори та потенційні інвестори підприємства). Призначення аналітичних матеріалів зовнішнього аналізу визначається виходячи із специфічних потреб перелічених споживачів: контроль за діяльністю підприємства, визначення податкового потенціалу, міри ліквідності та ризику при інвестуванні коштів, перспектив своєчасного повернення боргів. Зовнішній аналіз з огляду на це має досить загальні об'єкти дослідження, а саме: динаміка прибутку і рентабельності, ліквідність, платоспроможність, динаміка зміни структури капіталу за джерелами його формування тощо.

Повну перешкоду аналізу фінансового стану підприємства дають:

різні форми власності, наприклад, чимало показників, що характеризують фінансовий стан акціонерних підприємств не можуть бути розраховані по причині відсутності або слабкого розвитку у державі ринку цінних паперів, де б оберталися акції цих підприємств і по яким можна б було судити про положення емітентів.

нестабільність законодавчої бази (фінансового і податкового права), це також ускладнює проведення аналізу фінансового стану підприємства.

Зовнішній фінансово-економічний аналіз орієнтований на публічну, зовнішню офіційну бухгалтерську та статистичну звітність. Його основними інформаційними джерелами виступають насамперед бухгалтерський баланс підприємства (річний, квартальні), звіти про фінансові результати (річний, квартальні), звіт про фінансово-майновий стан підприємства, документи податкової звітності. Це відкрита звітна інформація, звідси максимальна відкритість результатів аналізу. Для проведення аналізу на основі публічної звітності існує багато типових методик, оскільки вихідна інформація уніфікована відповідними стандартами бухгалтерського, податкового і статистичного обліку та звітності. Природно, число аналітичних задач, їх складність обмежені даними цієї досить небагатої інформаційної бази.

Внутрішній (управлінський) фінансово-економічний аналіз - глибший і більш комплексний, оскільки він ґрунтується не тільки на даних публічної звітності, а й на використанні усіх доступних джерел облікової та позаоблікової інформації, включаючи первісні документи, а також матеріали нерегламентованого, так званого управлінського, обліку. Такий аналіз призначений головним чином для використання керівництвом підприємства при прийнятті рішень з управління його фінансовими ресурсами. З метою збереження комерційної таємниці результати внутрішнього аналізу захищаються від проникнення у розпорядження сторонніх, зовнішніх споживачів інформації.

Як аналітичні задачі у внутрішньому (управлінському) аналізі фігурують складніші об'єкти аналізу (наприклад, глибоке обгрунтування бізнес-планів, вивчення впливу структури витрат на виробництво на рентабельність підприємства, вплив на рентабельність оборотності оборотних коштів та амортизаційної політики, оптимальність з точки зору максимізації прибутку інвестиційних портфелів, вплив роботи окремих структурних підрозділів підприємства на загальні результати діяльності підприємства та їм подібні. Вимоги до кваліфікації економістів-аналітиків, які займаються таким аналізом, звичайно вищі, бо тут практично немає набору стандартних рекомендацій з техніки аналітичної роботи, а міра придатності результатів аналізу для використання керівництвом підприємства залежить насамперед від того, наскільки розвинене аналітичне мислення економістів, наскільки вони володіють загальними методами і прийомами аналізу.

Як зовнішній, так і внутрішній фінансово-економічний аналіз диференціюються за призначенням результатів на поточний (ретроспективний) аналіз, оперативний аналіз і перспективний аналіз.

Поточний фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення звітного періоду (місяць, квартал, рік); як основні завдання поточного (або ретроспективного, бо вивчається діяльність підприємства за час, що минув) аналізу виступають: об'єктивна оцінка результатів фінансово-господарської діяльності, виявлення невикористаних резервів, недоліків у роботі, їх винуватців, накреслення шляхів мобілізації виявлених резервів. Такий аналіз є одним із засобів стратегічного управління діяльністю підприємства. Для методики поточного аналізу найхарактернішим прийомом є порівняння досягнутих результатів з плановими параметрами і виявлення факторів, що спричинили відхилення від них. Необхідно підкреслити, що саме поточний аналіз в аналітичній практиці є провідним, найповнішим і що він, з одного боку, використовує, вбирає в себе матеріали оперативного аналізу, а з другого боку, виступає базою перспективного аналізу.

Оперативний аналіз здійснюється повсякденно, він наближений за часом до моменту здійснення певних економічних процесів, що відбуваються в ході фінансово-господарської діяльності підприємства, виступає знаряддям оперативного управління нею. Особливістю проведення оперативного аналізу є використання не звітної, а оперативної інформації - первісних бухгалтерських та інших документів, матеріалів контролю, спостереження, рапортів, нарядів тощо. З цією особливістю пов'язана відносна наближеність результатів аналізу, що, втім, не знижує їх цінності як бази для прийняття оперативних рішень з метою підвищення якості роботи підприємства.

Перспективний аналіз базується на вивченні різноманітних явищ у сфері фінансово-економічної діяльності з метою прогнозування на майбутнє. Використовується як база для прогнозування обсягів реалізації продукції, витрат на її виробництво, рентабельності, вибору варіантів інвестування фінансових ресурсів. Особливість перспективного фінансово-економічного аналізу - використання даних про роботу підприємства за минулий (досить тривалий) час, але під кутом зору майбутньої діяльності цього підприємства.

2. Сутність і необхідність фінансів

Фінанси є однією з найважливіших економічних категорій, що відбиває економічні відношення в процесі створення і використання засобів. Їхнє виникнення відбулося в умовах переходу від натурального господарства до регулярного товарно-грошового обміну і було тісно пов'язано з розвитком держави і його потреб у ресурсах.

Одним із головних ознак фінансів є його грошова форма вираження і відбиток фінансових відношень реальним прямуванням засобів.

Реальне прямування засобів відбувається на другій і третій стадіях відтвореного процесу - у розподілі й обміні.

На другій стадії прямування вартості в грошовій формі відбувається від с прямування товарів і характеризується переходом із рук одних власників у руки інших або цільовим відокремленням (у рамках одного власника) кожної частини вартості. На третій стадії розподілена вартість (у грошовій формі) обмінюється на товарну форму.

Таким чином, на другій стадії відтворення має місце одностороннє прямування грошової форми вартості, а на третьої - двостороннє прямування вартостей, одна з який знаходиться в грошовій формі, а інша - у товарної.

Тому що на третій стадії відтвореного процесу відбуваються постійно що чиняться обмінні операції, що не потребують суспільного інструмента.

Областю виникнення і функціонування фінансів є друга стадія відтвореного процесу, на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту по цільовому призначенню і суб'єктах господарювання, кожний повинен одержати свою частину в зробленому продукті. Тому, важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільний характер фінансових відношень.

Фінанси істотно відрізняються від інших економічних категорій, що функціонують на стадії вартісного розподілу: кредиту, заробітної плати і ціни.

Початковою сферою виникнення фінансових відношень є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, коли ця вартість розпадається на елементи і відбувається утворення різноманітних форм грошових прибутків і накопичень. Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання і конкретизація цільового її використання теж відбувається на основі фінансів.

Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується прямуванням засобів, що приймають специфічну форму фінансових ресурсів. Вони формуються в суб'єктів господарювання і держави за рахунок різноманітних видів грошових прибутків, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб товариства. Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відношень, що дозволяє виділити фінанси з загальної сукупності категорій, що беруть участь у вартісному розподілі. Це відбувається поза залежністю від суспільно-економічної формації, хоча форми і методи, за допомогою яких утворюються і використовуються фінансові ресурси, змінюються в залежності від зміни соціальної природи суспільства.

Використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди спеціального цільового призначення, хоча можлива і не фондова форма використання. До переваг фондової форми ставляться: можливість задоволення будь-якої потреби з економічними можливостями, забезпечення концентрації ресурсів на основних напрямках розвитку суспільного виробництва, можливість повніше розглядати суспільні, колективні й особисті інтереси.

На підставі усього вищевикладеного можна дати таке визначення: фінанси - це грошове відношення, що виникають у процесі розподіли і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства в зв'язку з формуванням грошових прибутків і накопичень у суб'єктів господарювання і держави, а також використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.

Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи фінансів служить потреба суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їхню діяльність.

Фінанси незамінні тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання, забезпечуючи в сфері господарювання задоволення постійно непостійних відтворених потреб. Це відбувається за допомогою формування грошових фондів цільового призначення. Розвиток суспільних потреб призводити до зміни складу і структури грошових (фінансових) фондів, утворюваних у розпорядженні суб'єктів господарювання.

За допомогою державних фінансів відбувається регулювання масштабів суспільного виробництва в галузевому і територіальному аспектах, захист навколишнього середовища і задоволення інших суспільних потреб.

Фінанси об'єктивно необхідні, тому що обумовлені потребами суспільного розвитку. Держава ж може, з огляду на об'єктивну необхідність фінансових відношень, розробляти різноманітні форми їх використання: вводити або відміняти різноманітні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т.д. Держава не може створювати те, що об'єктивно не підготовлено напрямком суспільного розвитку. Воно встановлює тільки форми об'єктивно назрілих економічних відношень.

Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати впровадження науково-технічних досягнень, задовольняти інші суспільні потреби.

3. Задача аналізу і дані, використовувані при аналізі

Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій короткострокової, і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різноманітні, стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерела їх формування, аналіз фінансового стана проводиться з метою встановити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають: заможність власними оборотними коштами і їхня цілість, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.

Стійке фінансове положення підприємства залежить насамперед від поліпшення таких якісних показників, як - продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача, а також виконання плану по прибутку. Раціональному розміщенню засобів підприємства сприяє правильна організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, оперативна діяльність по прискоренню копійчаного обігу. Тому аналіз фінансового стана проводиться на завершальній стадії аналізу фінансово-господарської діяльності. У той ж час фінансові утруднення підприємства, відсутність коштів для своєчасних розрахунків можуть уплинути на стабільність постачань, порушити ритм матеріально-технічного постачання. У зв'язку з цим аналіз фінансового стана підприємства й аналіз інших сторін його діяльності повинні взаємно доповнювати один одного.

Задачами аналізу є загальна оцінка фінансового стану, перевірка витрат засобів по цільовому призначенню, виявлення причин фінансових утруднень, можливостей поліпшення використання фінансових ресурсів, прискорення обороту засобів і зміцнення фінансового положення.

У зв'язку з різноманітним функціональним призначенням і особливостями використання в плануванні й урахуванні засоби підприємства підрозділяються на основні й оборотні.

Основні засоби функціонують протягом ряду років, не меняя форми. Їхня вартість ставитися на витрати виробництва протягом усього терміна їхньої експлуатації. До оборотного ставляться засоби підприємства, що забезпечують створення виробничих запасів і авансування витрат у процесі виробництва і реалізації продукції. Поряд із запасами сировини і матеріалів смердоти включають незавершене будівництво, готову продукцію до її реалізації, кошти і дебіторську заборгованість.

Головним чинником, що визначає фінансове положення підприємства є стан його оборотних коштів. Оборотними коштами називаються грошові ресурси, необхідні для створення виробничих запасів, авансування витрат для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції. По методах планування вони діляться на нормовані і ненормовані.

Нормованими називають оборотні кошти, по яких установлюється норматив мінімальних запасів, необхідних для виробництва і реалізації продукції. Ненормовані називаються оборотні кошти, по котрим нормативи не встановлюються (готівкові кошти, розрахунки з покупцями за відвантажену продукцію, різноманітні розрахунки з організаціями й особами, недостача і т. п.).

Оборотні кошти, що обслуговують виробництво, включаючи матеріали, паливо, малоцінні предмети, тару, запасні частини називаються засобами в сфері виробництва. У них зосереджена основна частина оборотних коштів підприємства. Оборотні кошти в сфері обертання призначені для безперебійного процесу реалізації продукції, своєчасного вчинення розрахунків і складаються з готової продукції, товарів відвантажених, коштів і засобів у розрахунках. Джерела формування оборотних коштів діляться на власні і позикові. Власні і прирівняні до них засоби виділяються на покриття запасів і витрат майбутніх періодів у мінімальних розмірах і постійно знаходяться в розпорядженні підприємства. Позикові оборотні кошти використовуються для покриття сезонних витрат і запасів і тимчасових потреб у засобах, пов'язаних, наприклад, із перевиконанням виробничих завдань.

Основне джерело даних для аналізу фінансової діяльності підприємства - звітний бухгалтерський баланс, додатки до балансу. Прямування статутного фонду й інші звітні форми, що деталізують утримання його окремих статей і дозволяють досліджувати чинники, що вплинули на фінансові показники. Крім того, притягнуті дані фінансового плану, показують терміни утворення дебіторської і кредиторської заборгованості і др.

Бухгалтерський баланс характеризує склад, розміщення і призначення засобів підприємства на визначену дату. Баланс має форму таблиці, складається з двох частин - активу і пасиву. У активі показують склад, розміщення і використання засобів, згрупованих у залежності від їхньої функціональної ролі в господарстві.

Угруповання економічно однорідних статей балансу ув'язаний із джерелами їхній утворення. Аналіз балансу полягає в розкритті внутрішнього зв'язку і взаємозалежності окремих поділів активу і пасиву балансу.

4. Характеристика основних аналітичних задач та їх класифікація

Цілі фінансово-економічного аналізу досягаються в результаті розв`язання взаємопов`язаного набору аналітичних задач. В аналітичній задачі конкретизується певна мета аналізу тієї чи іншої сторони фінансово-господарської діяльності підприємства - об'єкта аналізу, - причому робиться це з урахуванням наявних інформаційних, технічних можливостей проведення аналізу.

Зміст фінансово-економічного аналізу передбачає розв`язання широкого кола найрізноманітніших аналітичних задач, які охоплюють всю фінансово-господарську діяльність підприємства. Ефективність аналізу організації аналітичного процесу повинна спиратися на науково обґрунтовану класифікацію цих задач. За її допомогою є можливість правильно сформулювати кожну задачу і мету її розв`язання, виявити повний перелік задач, обґрунтувати черговість та скласти алгоритми розв`язання кожної задачі. При класифікації аналітичних задач виходять із загальних логічних вимог, головні з них - це багатоетапність класифікаційних ознак і наявність мише однієї класифікаційної ознаки на кожному етапі класифікації. Багатоетапність класифікації аналітичних задач пояснюється тим, що фінансово-господарська діяльність підприємства - дуже багатогранний об`єкт аналізу, вона залежить від безлічі процесів і явищ, і немає можливості так згрупувати задачі аналізу, щоб їх класифікаційні групи водночас віддзеркалювали всі або принаймні більшість класифікаційних ознак.

Найсуттєвіше значення для організації фінансово-економічного аналізу роботи підприємства є класифікація всіх аналітичних задач за такими двома ознаками:

напрямок забезпечення ефективної та стабільної фінансово-господарської діяльності;

конкретні об`єкти управління фінансово-економічною діяльністю. Відповідно до змісту і завдань фінансово-економічного аналізу, що передбачають як вивчення і пошук резервів підвищення результативності фінансово-господарської діяльності, так і об`єктивну оцінку стану ліквідності і платоспроможності підприємства, всі аналітичні задачі за першою з названих ознак можна поділити на три не рівні групи:

перша група - аналітичні задачі, які переважно стосуються результативності фінансово-господарської діяльності, тобто пов`язані з пошуком резервів підвищення рентабельності підприємств;

друга група - аналітичні задачі, пов`язані із результативністю роботи підприємства та забезпеченням його ліквідності і платоспроможності (чисельно ця група задач найбільша);

третя група - аналітичні задачі, які переважно стосуються оцінки і шляхів зміцнення ліквідності і платоспроможності підприємства, тобто досягнення рівнів ліквідності і платоспроможності, достатніх з точки зору запобігання банкрутству.

Власне кажучи, будь-яка аналітична задача, що стосується фінансово-господарської діяльності підприємства, певною мірою торкається і проблем його прибутковості, і стану ліквідності (платоспроможності). Проте на певному етапі аналізу, у певних ситуаціях, за конкретних обставин для підприємства найактуальнішим може виявитися той або інший аспект його діяльності; крім того, при постановці програми аналізу, розробці алгоритмів розв`язання аналітичних задач приналежність їх до однієї з цих груп має неабияке методологічне значення.

До першої групи аналітичних задач, виділеної за зазначеною ознакою, належать головним чином ті, які пов`язані з ефективним використанням фінансових ресурсів (капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства. Це комплексні й локальні задачі, що стосуються аналізу фонду віддачі основних засобів, матеріалоємності продукції тощо; до цієї ж групи слід віднести і задачі з аналізу ефективності прийняття рішень щодо вибору альтернативних інвестиційних проектів, асортименту продукції, яка виробляється на підприємстві, та подібні до них, що спрямовані на пошуки шляхів зростання прибутковості підприємства і меншою мірою безпосередньо торкаються питань його ліквідності й платоспроможності.

Друга група аналітичних задач за напрямком забезпечення стабільної та ефективної фінансово-господарської діяльності підприємства об`єднує виклику кількість задач, пов`язаних з аналізом ефективності структури капіталу за джерелами формування і за напрямками його вкладення у активи, випуском і реалізацією продукції, якістю продукції, оборотністю оборотних коштів, ефективністю використання власних і залучених коштів, зокрема банківських кредитів, діяльністю підприємства на ринку цінних паперів. Такі і подібні аналітичні задачі не можна розв`язати, беручи до уваги лише один з двох сформульованих вище аспектів забезпечення ефективної та стабільної фінансово-господарської діяльності - прибутковість або ліквідність, - а критеріями ефективності постановки і розв`язання таких задач є врахування обох цих сторін фінансово-господарської діяльності.

Низка аналітичних задач стосується головним чином проблеми забезпечення ліквідності і платоспроможності підприємства (третя група). До них належать, наприклад, задачі, пов`язані з аналізом структури грошових активів підприємства, участі власних оборотних коштів у покритті матеріальних активів, причин накопичення на складах підприємств неліквідних матеріальних активів тощо. На відміну від таких задач, як, скажімо, аналіз структури джерел формування капіталу або аналіз оборотності оборотних коштів, інших задач, віднесених до другої групи, вони безпосередньо менше пов`язаних з результативністю фінансово-господарської діяльності підприємств.

Класифікація аналітичних задач залежно від об`єктів управління важлива для організації аналітичної роботи і побудови функціональної підсистеми фінансово-економічного аналізу як одного з важливих елементів управління діяльності підприємства. За цією ознакою можна виділити такі групи аналітичних задач: аналіз стану матеріально-технічної бази підприємства, аналіз ефективності використання основних засобів, оборотних засобів, трудових ресурсів, обсягу виробництва і реалізації продукції, аналіз прибутку і рентабельності, аналіз ефективності використання фінансових ресурсів, інвестиційної діяльності, аналіз ліквідності і платоспроможності. Ці групи мають охопити всі ланки фінансово-господарської діяльності підприємства.

5. Основні джерела інформації для фінансового аналізу

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність.

Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відбивають майновий та фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи бухгалтерської звітності на підприємствах України регламентовані Положенням «Про бухгалтерську звітність підприємств», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 11 лютого 1999 р №40. Згідно з цим положенням бухгалтерська звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати і пояснень до них. Головними вимогами до бухгалтерської звітністі є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.

Інформація, подана в бухгалтерській формі №2, що має назву «Звіт про фінансові результати», є більш аналитичною, деталізованою і конкретною, порівняно з загальним бухгалтерським балансом (форма №1). Для інвесторів і аналітиків ця форма є в багатьох відношеннях важливіша ніж сам баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року та за рахунок яких факторів.

За даними форми №2 проводять аналіз фінансових результатів діяльності організації як по загальному обсягу в динаміці, так і за структурою, а також факторний аналіз прибутку та рентабельності.

Пояснення до бухгалтерського балансу і звіт про фінансові результати повинні розкривати суть поданої звітної інформації, облікову політику організації і забезпечувати користувачів бухгалтерської звітності додатковими даними, які недоцільно включати в бухгалтерський баланс і звіт про фінансові результати, але котрі є необхідними користувачам бухгалтерської звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану організації і фінансових результатів її діяльності.

Пояснення до балансу і звіту про фінансові результати повинні містити розшифрування окремих показників форм №1 і 2, що характеризують структуру майна, джерела його утворення, склад і розміри фондів організації, окремих видів дебіторської і кредиторської заборгованостей, основних засобів і нематеріальних активів, фінансових вкладень і зобов'язань. Пояснювальна записка, що складається до річної звітності, повинна містити стислу характеристику діяльності організації:

По-перше, види виробничої, комерційної й інвестиційної діяльності організації і її географічні ринки збуту;

По-друге, основні показники діяльності і чинники, що вплинули в звітному періоді на фінансові результати, такі як: а) частка активної частини основних засобів; б) коефіцієнти зносу, відновлення і вибуття основних засобів; в) коефіцієнт поточної ліквідності на початок і кінець звітного періоду; г) коефіцієнт забезпеченості власними засобами й інші показники, необхідні для повного й об'єктивного уявлення фінансового стану організації.

Размещено на Allbest.ru