Роль податків у наповненні бюджетів різних рівнів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль податків у наповненні бюджетів різних рівнів

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І.ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

1.1 Загальнодержавні податки і збори

1.2 Місцеві податки і збори

РОЗДІЛ ІІ.АНАЛІЗ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ДО БЮДЖЕТІВ РІЗНИХ РІВНІВ

2.1 Характеристика податкових надходжень до Державного бюджету

2.2 Характеристика податкових надходжень до місцевих бюджетів

РОЗДІЛ ІІІ.ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПОСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається тим, що податки є не обхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжують ся вдосконаленням системи податків, адже вони є платою суспільства за ви конання державою її функцій.

Питання вдосконалення оподаткування знаходяться в центрі уваги наукової і громадської думки з отримання незалежності України. Особливо сьогодні, в пошуках шляхів виходу з економічної кризи, назріла необхідність податково-бюджетного регулювання в Україні замість проведення суто фіскальної податкової політики. Крім цього, сьогодні на державному рівні ви знано гостроту проблеми оподаткування, пов'язаної з надмірністю податко вого тягаря. Останній і є однією з причин фінансової нестабільності підпри ємств, зменшення сукупного попиту і економічної кризи.

Отже, нині існує необхідність всебічного дослідження питань, пов'язаних із впливом системи оподаткування на економічні процеси.

Мета роботи - дослідити структуру податків і зборів України,проаналізувати наповнення дохідної частини бюджетів податковими надходженнями,визначити проблеми податкової системи України та шляхи її вдосконалення.

Предметом дослідження даної роботи є податки і їхня роль у наповненні бюджетів різних рівнів.06'єктом являється дослідження взаємовідносин між державою та платниками податків в процесі утворення доходної частини бюджету країни та місцевих бюджетів.

Структура роботи побудована таким чином, що відображає як теоретичні відомості про загальнодержавні та місцеві податки і збори, так і аналіз податкових надходжень до бюджетів різних рівнів.

Для реалізації зазначеної мети були поставлені такі завдання:

- охарактеризувати загальнодержавні податки і збори;

- охарактеризувати місцеві податки і збори;

- проаналізувати податкові надходження до бюджетів різних рівнів;

- дослідити ефективність податкової системи України.

Інформаційною базою дослідження є основні положення законів України, указів і послань Президента України, постанов Верховної Ради України, постанов Кабінету Міністрів України з питань оподаткування. Ви користано статистичні і аналітичні матеріали Державного комітету статисти ки України, Міністерства фінансів України, Державної податкової адмініст рації України. Інформаційним забезпеченням дослідження стали також моно графічні дослідження і наукові статті вітчизняних і зарубіжних авторів.

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

1.1 Загальнодержавні податки і збори

Рис.1.1. Структурно - логічна схема загальнодержавних податків і зборів.

Податок на додану вартість (ПДВ) займає найбільшу питому вагу в доходах державного бюджету. Це найважливіший непрямий податок, який застосовується в практиці оподаткування у більшості розвинутих ринкових країн.

Об'єктом оподаткування є операції з:

1) продажу товарів (робіт, послуг) на території України;

2) ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на території України;

3) вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами України.

Виключення становлять операції, пов'язані з рухом цінних паперів, валюти, операції по страхуванню і перестрахуванню, залученню коштів в позики, депозити, виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій, дотацій тощо.

Податок на прибуток підприємств

Даний податок є вагомим джерелом доходів як Державного, так і місцевих бюджетів; найважливіший з прямих податків, який присутній в системах оподаткування всіх країн. Оподаткування прибутку підприємств в Україні зазнало докорінних змін разом із прийняттям 22.05.1997 р. закону «Про оподаткування прибутку підприємств», який змінив ідеологію оподаткування прибутку та методологію обліку, запровадив податковий облік, наблизив порядок обчислення податку на прибуток до світових та європейських стандартів.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Перелік витрат, які можна віднести до валових, встановлюється законодавчо.

Акцизний збір.

За своєю сутністю це непрямий податок на споживачів окремих товарів, визначених законодавством як підакцизні, він включається до ціни цих товарів. Акцизний збір стягується під час здійснення оборотів з продажу підакцизних товарів, вироблених на митній території України, або при імпортуванні таких товарів на митну територію України.

З 1 січня 2000 р. перелік підакцизних товарів значно скоротився, до їх складу в даний час включаються: спирт, алкогольні напої, пиво солодове, тютюнові вироби, нафтопродукти, транспортні засоби та ювелірні вироби.

Платниками акцизного збору є:

а) суб'єкти підприємницької діяльності виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України;

б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівнених до них згідно із законодавством;

в) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

г) фізичні особи резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані з-за митного кордону України;

д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у підприємств з іноземною інвестицією, які користуються податковими пільгами, а також у державних органів, що здійснюють продаж підакцизних товарів, конфіскованих або вилучених з вільного обігу.

Об'єктом оподаткування виступають: обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, а для імпортованих товарів митна вартість. Ставки акцизного збору диференційовані в залежності від видів підакцизних товарів, встановлюються в твердому розмірі (в євро) або у відсотках.

Прибутковий податок з громадян

Прибутковий податок з громадян один з найбільш розповсюджених прямих податків, який стягується з доходів фізичних осіб. У більшості зарубіжних країн цей податок поступає в доходи місцевих бюджетів.

Платниками даного податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Оподаткування доходів громадян здійснюється за прогресивною шкалою, т.б. з більших доходів податок сплачується за більш високими ставками (від 10% до 40%).[9,с.116-117]

Мито.

Мито це непрямий податок, який сплачується з товарів, які перетинають митний кордон України. Об'єктом оподаткування є митна вартість, т.б. ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону України.

Ставки мита можуть бути:

-адвалорними (в % до митної вартості);

- специфічними (у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару);

- комбінованими (об'єднують два попередніх види ставок).

Види мита:

- ввізне мито;

- вивізне мито;

- сезонне мито.

Для захисту економічних інтересів України і вітчизняних виробників при ввезенні та вивезенні товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита:

- спеціальне мито;

- антидемпінгове мито;

- компенсаційне мито.

Не обкладаються митом при перетинанні митного кордону України:-- транспортні засоби, що здійснюють перевезення вантажу;

- валюта, цінні папери;

- предмети, що ввозяться в Україну для офіційного і особистого користування;

- товари, які стали непридатними для користування при пошкодженні під час перетинання кордону;

- товарно-матеріальні цінності, що вносяться в якості внеску у статутні фонди підприємств з іноземними інвестиціями та ін.

Державне мито.

В доходи місцевих бюджетів надходить державне мито, яке для платників (юридичних та фізичних осіб) виступає як плата, що справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами. Державне мито справляється із позовних заяв, за вчинення нотаріальних дій, за реєстрацію актів громадянського стану, за видачу документів, віз, дозволів, за прописку, за операції з цінними паперами, за проведення аукціонів тощо.

Ставки державного мита можуть бути:

- в твердому розмірі (по відношенню до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян);

- пропорційні (у відсотках до певної суми).

- комбіновані (у відсотках до певної суми, але у визначених межах по відношенню до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян);[16,с.229]

Плата за землю.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається в залежності від грошової оцінки земель. Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі (крім орендарів). За земельні ділянки, здані в оренду, справляється орендна плата.

Важливим елементом у механізмі стягнення плати за землю є те, що розмір її не залежить від результатів господарської діяльності на земельній ділянці.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Всі землі діляться на землі сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення (населених пунктів). Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки окремо для ріллі, сіножатей, пасовищ та для багаторічних насаджень.

Від плати за землю звільняються: заповідники, національні природні парки, заказники, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, пам'ятки природи та садовопаркового мистецтва;

вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, бюджетні установи, спеціалізовані санаторії для реабілітації хворих, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади, підприємства. об'єднання та організації товариств сліпих і глухих, громадські організації інвалідів України та їх об'єднання;

вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

зареєстровані релігійні та благодійні організації, які не займаються підприємницькою діяльністю.

Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, за землі хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування, за землі кладовищ та ін. Для фізичних осіб пільги встановлені за земельні ділянки в межах визначених граничних норм для інвалідів І і ІІ груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, для пенсіонерів, а також осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Збір на обов'язкове соціальне страхування.

Платниками збору, об'єкти оподаткування та ставки наступні.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, сплачують збір в розмірі 5,5% від фактичних витрат на оплату праці працівників (у т.ч. 1,5% від об'єкта оподаткування на збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття).

Для підприємств, організацій, установ, де працюють інваліди встановлена пільгова ставка збору в розмірі 1% в частині фактичних витрат на оплату праці інвалідів. Для підприємств всеукраїнських організацій інвалідів, де кількість інвалідів не менше 50% загальної чисельності працюючих збір визначається також за пільговою ставкою 1% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси сплачують збір в розмірі 0,5% суми оподатковуваного доходу (прибутку) тільки на збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або згідно з цивільно-правовими договорами, а також адвокати, приватні нотаріуси сплачують збір в розмірі 0,5% сукупного оподатковуваного доходу.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, громадські, бюджетні та інші установи, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників сплачують збір в розмірі 32% фактичних витрат на оплату праці працівників.

Для підприємств, організацій, установ, де працюють інваліди встановлена пільгова ставка збору в розмірі 4% в частині фактичних витрат на оплату праці інвалідів. Для підприємств всеукраїнських організацій інвалідів, де кількість інвалідів не менше 50% загальної чисельності працюючих збір визначається також за пільговою ставкою 4% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також приватні нотаріуси, адвокати, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу встановлена ставка збору в розмірі 32% оподатковуваного доходу; фізичні особи, які працюють на умовах контракту або згідно з цивільно-правовими договорами також сплачують збір у розмірі 32% сукупного оподатковуваного доходу.

Діючим законодавством передбачена сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування юридичними та фізичними особами, які здійснюють певні види операцій. Наприклад:

Купівля-продаж валюти оподатковується за ставкою 1% від суми операцій з купівлі-продажу валюти;

торгівля ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння оподатковується за ставкою 5% вартості реалізованих виробів;

відчуження легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом оподатковується за ставкою 3% вартості легкового автомобіля;

суб'єкти підприємницької діяльності виробники тютюнових виробів сплачують збір у розмірі 5% вартості тютюнових виробів;

юридичні та фізичні особи, які купують нерухоме майно (крім державних підприємств і організацій за бюджетні кошти, а також громадян, які купують житло і перебувають у черзі на одержання житла або купують житло вперше) сплачують збір 1% від вартості нерухомого майна;

підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку сплачують збір в розмірі 6% вартості таких послуг.

Чинним законодавством визначено особливості оподаткування державних службовців і встановлені прогресивні ставки збору (від 1% до 5%) в залежності від розміру сукупного оподатковуваного доходу.

Збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Платниками збору, об'єкти оподаткування та ставки наступні.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, сплачують збір в розмірі 1,5% від фактичних витрат на оплату праці працівників.

Фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси сплачують збір в розмірі 0,5% суми оподатковуваного доходу (прибутку).

Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або згідно з цивільно-правовими договорами, у т.ч. члени творчих спілок, творчі працівники сплачують збір в розмірі 0,5% сукупного оподатковуваного доходу. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Причиною введення плати стало значне розповсюдження ухилень від сплати податків шляхом приховування доходів окремими суб'єктами підприємницької діяльності і труднощів у здійсненні контролю за такими доходами. В першу чергу це стосується роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою, послуг грального бізнесу.

Патентуванню підлягає, згідно діючого законодавства, торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Вартість торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів. Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, короткотермінового патенту від 1 до 15 днів.

50% до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;

30% до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі Державного бюджету України.[18,с.78-79]

1.2 Місцеві податки і збори

податкова система бюджет

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року "Про місцеві податки і збори". Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети.[8,с.56-58]

Рис.1.2.Структурно - логічна схема місцевих податків і зборів

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому.

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.

Органи місцевого самоврядування мають право:

-запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами;

- установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;

- установлювати додаткові пільги для окремих платників податків (установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку).

В 1998-1999 pp. було підготовлено два варіанти проекту закону "Про місцеві податки і збори". Перший варіант закону, підготовлений в 1998 році, передбачав внесення певних змін до їх складу і методики визначення. Загальну їхню кількість пропонувалося зменшити до 14. Проте в проекті названого закону передбачалося запровадження нових зборів:

- за надання в користування земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах;

- за право розміщення офісів суб'єктів підприємницької діяльності в центральній частині населеного пункту та в будівлях, які мають історико-архітектурну цінність;

- за здійснення міжнародного туризму.

Важлива особливість підготовленого законопроекту полягала у зменшенні податкового тягаря для вітчизняного товаровиробника.

Податковий тягар стосовно місцевих податків і зборів переносився на споживача (переважно щодо товарів імпортного виробництва). Було зроблено спробу реалізувати принцип збільшення місцевих податків і зборів зі зростанням споживання та залученням прибутків тіньового капіталу.

Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території України.

Об'єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку визначено у розмірі 10% від об'єкта оподаткування (розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці.

Згідно з указаним проектом закону "Про місцеві податки і збори" пропонувалося внести суттєві зміни в порядок обчислення комунального податку.

За об'єкт оподаткування передбачалось брати вартість товарів (послуг), реалізованих суб'єктами підприємницької діяльності через організовану торговельну мережу (магазини, кіоски, автозаправні станції, їдальні, кафе, ресторани, лотки).

Об'єктом оподаткування мала бути також виручка, одержана через каси неторговельних підприємств, установ і організацій від продажу безпосередньо населенню товарів власного виробництва, товарів, придбаних у інших юридичних і фізичних осіб.

Від оподаткування передбачалося звільнити реалізацію таких товарів вітчизняного виробництва:

- хліб і хлібобулочні вироби, борошно пшеничне та житнє;

- сіль, цукор, олія соняшникова і кукурузна;

- молоко і молочна продукція;

- продукти дитячого харчування; - безалкогольні напої і морозиво;

- яловичина, свинина, риба, домашня птиця, яйця;

- ягоди, фрукти, картопля і плодоовочева продукція;

- поштові марки, листівки, конверти;

- друковані засоби масової інформації, проїзні квитки, товари народних промислів;

- готові лікарські засоби;

- вугілля, вугільні брикети, гас, торф, дрова для продажу населенню;

- мило господарське, сірники;

- насіння овочевих, баштанних, квіткових культур.

Податок з реклами. Платниками вказаного податку згідно з указаним вище декретом було визначено суб'єктів підприємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовників реклами (рекламодавців), виробників і розповсюджувачів реклами.

Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на спортивному одязі чи майні.

Об'єктом оподаткування була визначена вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.

Рекламодавці мають сплачувати податок під час оплати послуг. Виробники реклами - щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним).

Згідно з указаним вище проектом закону передбачалося підвищення граничних ставок податку на рекламу, а також ширша диференціація ставок залежно від способу подання реклами.

За рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки податку пропонувалося застосовувати збільшувальний коефіцієнт 5.

За рекламування вітчизняними виробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) пропонувалося застосовувати пільговий коефіцієнт 0,5.

У 1999 році було розроблено другий варіант закону України "Про місцеві податки і збори". У цьому варіанті законопроекту передбачається стягнення таких податків:

- місцевий податок на прибуток підприємств;

- місцевий податок на доходи фізичних осіб;

- податок на нерухоме майно;

- ринковий податок;

- готельний податок;

- торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.[30]

Місцеві збори мають бути такими:

- рекламний збір;

- збори з торговельної діяльності:

а) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення об'єктів торгівлі, сфери побутових послуг;

б) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення закладів грального бізнесу;

- збір за паркування автотранспорту;

- будівельний збір;

- екологічний збір (збір за забруднення навколишнього середовища).

Отже, згідно з другим варіантом закону передбачене внесення змін до складу місцевих податків, а також методики їхнього визначення. Це має розширити податкову базу, а отже, сприяти зміцненню фінансової бази місцевих органів влади.

РОЗДІЛ ІІ.АНАЛІЗ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ДО БЮДЖЕТІВ РІЗНИХ РІВНІВ.

2.1 Характеристика податкових надходжень до Державного бюджету

Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси.

Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. При чому, використовує лише ту частину, яка переходить у її власність без будь-яких умов і обов'язків по відношенню до інших осіб у вигляді різного виду платежів.Саме ця частина валового внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.

Доходи Державного бюджету України - це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.

Класифікація доходів бюджету визначена Постановою Верховної Ради України” “Про структуру бюджетної класифікації України”, яка була прийнята 12 липня 1996 року. Згідно з цим документом доходи групуються наступним чином:

Податкові надходження:

-податки на доходи, податки на прибуток, податки на

-збільшення ринкової вартості;

-податки на власність;

-платежі за використання природних ресурсів;

-внутрішні податки на товари та послуги;

-податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції ;

-інші податки.

Неподаткові надходження:

-доходи від власності та підприємницької діяльності;

-адміністративні збори та платежі, доходи від

-некомерційного та побічного продажу;

-надходження від штрафів та фінансових санкцій;

-інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом:

-надходження від продажу основного капіталу;

-надходження від продажу державних запасів товарів;

-надходження від продажу землі та нематеріальних активів.

Офіційні трансферти:

-від органів державного управління інших рівнів;

-із-за кордону;

-з недержавних джерел.

Державні цільові фонди:

-Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків

Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

-Пенсійний фонд України;

-Фонд соціального страхування України;

-Фонд сприяння зайнятості населення України;

-Державний інноваційний фонд України;

-Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу;

-інші фонди.

Таким чином, під системою доходів Державного бюджету можна розуміти взаємозв'язок всієї сукупності доходів та її диференціацію на окремі групи.

Доходи бюджетів створюються за рахунок податків від фізичних і юридичних осіб, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, що встановлені законодавством України.

Згідно зі ст. 11 Закону України “Про бюджетну систему України” доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

-частини податку на добавлену вартість, яка визначається Законом про

Державний бюджет України на наступний рік;

-частини акцизного збору, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

-податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством для відповідної категорії платників;

-податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;

- плати за землю, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої

-законодавством України;

- надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

- частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в

-загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

- надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності;

-орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;

- внесків до Пенсійного фонду України;

- внесків до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких передбачено законодавством України;

- надходжень від внутрішніх позик;

- перевищення доходів над видатками Національного банку України;

- повернутих державі позик, процентів по наданих державою позиках і кредитах;

- дивідендів, одержаних від акцій та інших цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності;

- плати за спеціальне використання природних ресурсів;

- інших доходів, встановлених законодавством України і віднесених до -доходів Державного бюджету України.[6]

Державне казначейство України знову звітує про перевиконання запланованих на відповідний період обсягів надходжень до державного бюджету в цілому. Так, за оприлюдненими даними щодо стану виконання державного бюджету за доходами, за 10 місяців 2009 року до державного бюджету мобілізовано доходів у обсязі 147871,4 млн. грн. (з урахуванням відшкодування ПДВ та без урахування власних надходжень бюджетних установ) або 100,9% планових показників січня-жовтня 2009 року.

Водночас громадськість поінформовано про мобілізацію доходів до загального фонду державного бюджету за 10 місяців 2009 року на рівні 99,5% до уточненого плану на січень-жовтень 2009 року (надійшло 120907,4 млн. грн. з урахуванням відшкодування ПДВ).

За таких надходжень до загального фонду держбюджету Урядом виконано встановлене Законом річне завдання лише на 65,7%. За останні 2 місяці року для забезпечення його стовідсоткового виконання необхідно зібрати ще 63,1 млрд. грн., що еквівалентно сумі, яку Уряд у поточному році збирає за п'ять місяців. Очевидним є те, що за середньомісячного показника надходжень до загального фонду державного бюджету у січні-жовтні 2009 року у 12,1 млрд. грн., мобілізувати за місяць близько 30 млрд. грн. нереально.(дод.1)

За першим варіантом розпису план на листопад-грудень за загальним фондом складав 37940,8 млн. грн., у т.ч. на листопад - 21779,7 млн. грн., на грудень - 16161,1 млн. грн.

Як наслідок, можна прогнозувати мобілізацію до загального фонду державного бюджету доходів у обсязі, що на 40 млрд. гривень буде меншим за визначену Законом суму.(дод.2)

Продовжуючи маніпулювання із бюджетним розписом, Уряд не лише намагається приховати реальну ситуацію від суспільства, а й уникнути виконання вимог Бюджетного кодексу України щодо ініціювання Кабінетом Міністрів України змін до Державного бюджету України на 2009 рік в частині скорочення видатків у разі невиконання більш ніж на 15% розпису за доходами загального фонду держбюджету.

А отже на практиці вибір статей видатків на скорочення залишається на розсуд Уряду. Зокрема, Кабінетом Міністрів України 17 липня 2009 року прийнято рішення за №835-р, яким визначено пріоритетність фінансування видатків, і для громадськості воно не оприлюднене.

Без здійснення коригування плану на період за доходами загального фонду убік зменшення (за підсумками 10 місяців 2009 року на 24242,4 млн. грн., навіть не враховуючи законодавчі зміни до дохідної частини державного бюджету, якими збільшено план за доходами на 282,5 млн. грн.) недоотримання доходів до загального фонду становило б 17,0% від планових показників січня-жовтня 2009 року.(дод.3)

За першим варіантом розпису план на січень-жовтень за загальним фондом складав 145757,4 млн. грн.

Ситуація ускладнюється й тим, що значна частина надходжень до бюджету забезпечена за рахунок коштів платників податків, які їм вчасно не повернуто або стягнуто наперед, про що свідчить наступне:

1.Зростають суми, що підлягають бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, і за якими термін відшкодування протерміновано. За 10 місяців приріст відповідних сум склав 89,1%, у тому числі за жовтень відповідний показник збільшився на 10,5%. Всього протерміновані суми, що підлягають бюджетному відшкодуванню платникам, станом на 01.11.09 склали 5612,2 млн. гривень. А отже ці кошти є фактично вилученим з економіки ресурсом, що ще більше погіршує фінансовий стан суб'єктів господарювання в кризових умовах.(дод.4)

2.Приріст невідшкодованих сум ПДВ,повернення яких стримується податковими органами.(дод.5)

Протягом 10 місяців обсяг надміру сплачених податків і зборів до зведеного бюджету з урахуванням визначених законодавством термінів сплати становив 11342,0 млн. грн. З огляду на те, що на початок року такі переплати складали 8996,6 млн. грн., то протягом 10 місяців маємо приріст у 2345,4 млн. грн. або 26,1%, у тому числі за жовтень - 506,7 млн. гривень або 4,7%. Це свідчить про посилення тиску з боку органів виконавчої влади, що адмініструють податки і збори, на суб'єктів господарювання.

Зниження обсягів переплат протягом 10 місяців 2009 року до зведеного бюджету відбулося лише в січні (на 625,3 млн. грн. або на 7,0%), березні (на 543,9 млн. грн. або на 4,7%), травні (на 839,3 млн. грн. або на 7,1%) та липні (на 832,9 млн. грн. або на 7,4%).

Водночас приріст обсягів переплат до зведеного бюджету відбувся у лютому (на 3232,3 млн. грн. або на 38,6%), квітні (на 758,9 млн. грн. або на 6,9%), червні (на 304,9 млн. грн. або на 2,8%), серпні (на 258,6 млн. грн. або на 2,5%), вересні (на 125,4 млн. гривень або 1,2%).(дод.6)[32]

2.2 Характеристика податкових надходжень до місцевих бюджетів

Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фін. ресурсів регіонального рівня, використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону. Доходи місцевих бюджетів мають певну законодавчу базу Конституція України, Закони України "Про бюджетну систему України", "Про податкову систему України.", "Про місцеве самоврядування в Україні та інші нормативні акти. Але незважаючи на наявність відповідно нормативної бази, до цього часу не напрацьовано чіткого механізму перерозподілу бюджетних надходжень як у Державний, так і всередині місцевих бюджетів.

В законі "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У доходній частині місцевого бюджету, починаючи з 1998 р., повинні окремо виділятись доходи, необхідні для виконання власних повноважень, для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Кошти Державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного підпорядкування у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Місцеві доходи можна розділити на такі складові як власні, закріплені та регулюючі доходи. Власні та закріплені доходи - це ті види доходів, які направляються до конкретного рівня місцевих бюджетів в залежності від відомчої підпорядкованості господарюючого суб'єкта і з врахуванням територіальної ознаки надходження коштів. Сюди належать місцеві податки та збори, податок на промисел, плата за воду, плата за землю тощо. Регулюючі доходи-це ті доходи, які закріпляються за відповідними рівнями місцевих бюджетів згідно законодавства, рішень відповідних загальнодержавних та місцевих органів влади і перерозподіляються між місцевими бюджетами із загальнодержавних податків та місцевих податків. До них належать податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутковий податок громадян.[21,с.167-168]

Структура надходжень основних податків за січень- травень 2009 року по Переяслав-Хмельницькій ОДПІ:

Переяслав-Хмельницькою ОДПІ план по збору платежів до Державного бюджету у січні - червні 2009 року виконано на 100,5 відсотка. При доведеному плані 9345,2 тис. грн., фактично зібрано 9391,7 тис.грн, що на 395,9 тис.грн. більше, ніж у відповідному періоді минулого року.

План по збору платежів до місцевого бюджету у січні - червні 2009 року виконано на 108,4 відсотки. При доведеному плані 21403,2 тис. грн., фактично зібрано 23192,4 тис.грн, що на 2764,1 тис. грн більше ніж у відповідному періоді минулого року.[29]



РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава, податкові органи, так і платники податків. Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

Діюча сьогодні в Україні система оподаткування формувалась протягом останнього десятиріччя. Вона відіграла свою позитивну роль на етапі становлення України як незалежної держави. Однак подальший розвиток ринкових відносин та поглиблення ринкових перетворень все більше підкреслюють наявні в ній недоліки.

На жаль, поки що діюча система оподаткування є не зовсім досконалою і не повністю відповідає вимогам часу. Сьогодні ще існують неузгодженості та протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання пільг та перекручування суті окремих видів податків.

Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним важелем реалізації державної економічної політики. В умовах формування ринкової економіки виконання доходної частини Державного бюджету України є одним із актуальних завдань, успішне вирішення якого створює сприятливі умови для суспільного розвитку.

Діюча система оподаткування сьогодні не задовольняє ні державу, ні платників податків. Цілий ряд прорахунків та перекосів, які були допущені при її створенні, призвели до того, що податки не виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій. Сфера матеріального виробництва практично задушена податками, що веде до скорочення оподатковуваних оборотів, а значить, і до зменшення бюджетних надходжень. У результаті

функціонуюча податкова система замість стимулювання виробництва спричиняє його скорочення, а замість поповнення доходної частини бюджету - призводить до його зубожіння. Суть проблеми полягає в тому, що при створенні цієї системи не було повною мірою враховано теоретичні принципи оподаткування, виведені на підставі багатовікового досвіду. Тому треба проаналізувати відповідність функціонуючої в Україні системи оподаткування існуючим теоретичним принципам.[13,с.98]

Одним із основоположників податкової теорії А. Смітом сформульовані такі чотири принципи оподаткування:

1) податки повинні рівномірно розподілятися між джерелами доходів, а кожен окремий податок повинен однаково припадати на те джерело, на яке він спрямований;

2) час сплати, спосіб сплати і розмір податку повинні бути чітко визначені;

3) податок повинен стягуватись у такій формі і таким способом, які найбільш зручні для платника;

4) податок повинен стягуватись таким чином, щоб на його вилучення витрачалось якомога менше грошей зверх того, що надходить до Державного казначейства. Зібрані кошти повинні залишатись якнайменше у руках збирачів.[]

Застосування першого принципу в Україні можна проаналізувати на прикладі податків на споживання (ПДВ, акцизний збір, мито). Ці податки повинні впливати на всі джерела доходів. Але тут слід врахувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони знову ж таки впливають не на всі джерела доходів однаково, а в основному на заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить, і обсяги виробництва товарів народного споживання. І знову ж завдячувати треба саме: нерівномірному розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але, очевидно, при розробці ставок оподаткування необхідно брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення, згасає й виробництво.

Слід також зазначити, що незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не з'явилася з повітря. Вона будувалася і будується на основі небагатого власного і зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувався досвід країн з розвинутою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання "сколочування" первинного капіталу для підйому виробництва не стоїть. У нас картина протилежна. І ми повинні дати зелене світло процесу правового та легального накопичення капіталу, використовуючи по- даткові важелі та стимули. Інакше не можна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом.

Стосовно сучасного стану, і зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, . яке враховувалось багатьма теоретиками при поясненні цього визначеність - до того, як почнеться період дії того чи іншого податку. А у цьому наша держава допускає значні порушення. Протягом всього періоду незалежності час від часу вводились у дію ставки податків заднім числом. Аналогічна справа з введенням чи скасуванням деяких пільг та інше. Закони в галузі оподаткування спішно приймались, починали діяти, а їх публікація провадилась з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли законодавчі акти вже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були зроблені й надходили до виконавців через тижні, а то й через місяці. Все це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що призводить до великих труднощів в роботі фінансового апарату підприємств.

Платник повинен завчасно бути проінформований про підготовку, ведення в дію чи зміну податкового законодавства.

У питаннях зручностей терміну та способів утримання податків справи у нас порівняно непогані.

Щодо останнього принципу, так А. Сміт мав на увазі два таких моменти:

1) податок може вимагати від платника більшу кількість грошей, ніж та, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;

2) високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості у ньому, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення.

Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах.

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань із боку платників податків, - це досить часті перевірки їхньої діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає свого функціонального призначення, не можна.

Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а також до скорочення податкової бази. Тому важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться принципу фіскальної достатності, який полягає в здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на проголошену економічну доктрину.

Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження ляже на законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від оподаткування.[18,с.200-202]

У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на нашу думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки і збори. Річ у тім, що на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти на розв'язання економічних і соціальних проблем регіонів.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегулювати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Сплата податків має носити обов'язковий характер.

В умовах економічної нестабільності, існування різного роду механізмів, приховування прибутків та ухилення від сплати податків удосконалення системи оподаткування в Україні та підвищення її ефективності повинно йти шляхом пошуку найбільш надійних та стабільних джерел сплати податків. Поряд з цим, виходячи з вимог податкової реформи, одним з пріоритетних її напрямів має стати реальне полегшення податкового тиску на економіку за допомогою розширення переліку об'єктів оподаткування.[23,с.234]

На нинішньому вирішальному етапі реформ, коли основним мотивом економічної політики стає безпосередня орієнтація держави на зростання добробуту народу, на пожвавлення підприємництва, на посилення ринкових регуляторів у стимулюванні відродження національної економіки, назріла гостра необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного та раціонального податкового законодавства. Все це й обумовлює необхідність реформування податкової системи та створення і прийняття єдиного всеохоплюючого податкового закону - Податкового кодексу України.

В Україні вирішальну роль у формуванні бюджету відіграють непрямі податки та податок на прибуток .підприємств. Низький рівень доходів більшості населення, а також низька частка зарплати в національному доході обумовлюють невисоке надходження прибуткового податку з громадян.

Аналіз діючої податкової системи України свідчить про необхідність її реформування.Податкова реформа в Україні повинна бути спрямована на усунення основної проблеми - зняття податкового тягаря. Першим кроком повинно бути реформування системи непрямих податків разом із зменшенням обов'язкових нарахувань на фонд оплати праці.

Необхідність зменшення нарахувань на фонд оплати праці та реформування системи соціального забезпечення не викликає жодного сумніву. По-перше, ці нарахування є найбільшими порівняно з іншими країнами, вони виступають важливим фактором зростання цін, зниження конкурентоспроможності українських товарів. По-друге, система соціального забезпечення - джерелом функціонування якої є обтяжливі нарахування для підприємств.

Слід зазначити, що основною метою реформування системи оподаткування є сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності, на цій основі задоволення державних та соціальних потреб. Система оподаткування повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Реформуванню підлягають правові норми, що визначають форми, механізм регулювання, встановлення величини та порядку справляння податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету , внесків до державних цільових фондів, необхідних державі для виконання їх функцій.

Характерною особливістю діючої податкової системи сьогодні є її недосконалість, а саме: неузгодженість та суперечливість окремих податкових законів, нестабільність законодавства, надмірне податкове навантаження на платників, безсистемне й невиправдане надання пільг, перекручування економічної сутності окремих податків та непристосованість її до переходу від адміністративної-командних методів управління господарством до господарювання в умовах демократичної правової системи України шляхом створення єдиного всеохоплюючого Закону Податкового кодексу України.

Зазначений законопроект є першим кроком на шляху створення досконалої системи оподаткування з високим рівнем збирання податків і має на меті регулювання відносин оподаткування, визначає принципи побудови податкової системи, перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що підлягають сплаті до бюджетів всіх рівнів. Визначає методику їх обчислення, ставки оподаткування, правовий стан платників податків, порядок адміністрування податків, а також порядок і умови застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення податкового законодавства.