Оцінка ефективності управління формуванням і використанням фінансових ресурсів Феодосійського морського торгового порту

Коефіцієнт співвідношення реальної вартості основних засобів і загальної суми засобів

Кіс минулий = 76,7/81,5 = 0,94

Кіс звітний = 102/414 = 0,82

Коб минулий = (76,7+0,7)/81,5 = 0,95

Коб звітний = (102+14)/414 = 0,28

Крім перерахованих показників, можна виділити ще один відособлений показник, що характеризує фінансову стійкість. Це коефіцієнт співвідношення поточних активів і нерухомості:

Кс минулий = 0,7/27,8 = 0,03

Кс звітний = 13,0/27,8 = 0,47

Індекс постійного активу показує частку основних засобів і необоротних активів у джерелах власних засобів:

Кп минулого = 76,7/49,9 = 1,54

Кп звітного = 102,0/95,4= 1,07

Тепер для більшої наочності, помістимо дані в таблиці 15 і проведемо аналіз.

Таблиця 15. Аналіз показників фінансової стійкості Феодосійського морського торгового порту

Показники	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення	Числові границі
Коефіцієнт забезпеченості власними засобами	1,49	1,49	-	Не нижче 0,1
Коефіцієнт автономії	0,61	0,23	-0,38	Більш 50%
Коефіцієнт маневреності власних засобів	0,83	0,43	-0,38	Рівний 0,5
Коефіцієнт індексу постійного активу	1,54	1,07	-0,47	-
Коефіцієнт нагромад-ження амортизації	0,05	0,05	-	20-25%
Коефіцієнт співвідно-шення поточних активів і нерухомості	0,03	0,47	+0,44	Галузеві особливості

З таблиці 15 видно, що коефіцієнт автономії 0,83 і 0,43, це означає, що підприємство майже цілком фінансується за рахунок власних коштів. Цей показник зменшився в звітному році відносно минулого на 0,38. Також про погіршення фінансового стану свідчить і зменшення коефіцієнта маневреності власних засобів на 38%, це значення входить у границю, що рекомендується, особливо. що стосується звітного року. тому що він у нас склав 0,43.

У цілому на підприємстві зміна відбулися в кращу сторону, що помітно позначилося на його діяльності.

Показники ліквідності і фінансової стійкості взаємодоповнюють один одного й у відповідності дають представлення про благополуччя фінансового стану підприємства.

Платоспроможність - це наявність у підприємства засобів для погашення короткострокових зобов'язань при безперебійному здійсненні основної діяльності.

У процесі аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність. Поточна платоспроможність за звітний період може бути визначена за даними балансу шляхом порівняння суми його платіжних засобів з терміновими зобов'язаннями. По питанню визначення суми платіжних засобів маються різні точки зору. Найбільше прийнятно до платіжних засобів відносити кошти, короткострокові цінні папери, тому що вони можуть бути швидко реалізовані і обернені в гроші, частину дебіторської заборгованості, по якій мається впевненість у її надходженні. До термінових зобов'язань відносяться поточні активи, тобто зобов'язання і борги, підлежать погашенню: короткострокові кредити банку, кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги - бюджету й іншим, юридичним і фізичним особам. Перевищення платіжних засобів над терміновими зобов'язаннями свідчать про платоспроможність підприємства. Про неплатоспроможність можуть сигналізувати відсутність грошей на розрахунковому рахунку й інших рахунках у банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, порушення термінів виплати коштів по оплаті праці й інше.

Поточна платоспроможність усередині звітного періоду може бути визначена за допомогою платіжного календаря, на підставі якого визначається коефіцієнт поточної оперативної платоспроможності, розробляються заходи, що забезпечують своєчасні розрахунки з кредиторами, банком, фінансовими й іншими органами. Платіжний календар складається на підставі даних аналітичного обліку, виписок банку, картотеки терміновості платежів і іншого. Такі розрахунки можуть здійснюватися чи щодня один раз у 3-5 днів і за інші відрізки часу. Періодичність розрахунків залежить від стану платоспроможності підприємства. Якщо вона стійка, розрахунки можна робити рідше, якщо не стійка - частіше. Для визначення поточної оперативної платоспроможності розглядається інформація про платіжні засоби підприємства і його боргів по термінових зобов'язаннях.

Оскільки зовнішнім суб'єктам аналізу приходиться користатися опублікованою інформацією, то визначити викладеним вище методом платоспроможність тільки по абсолютних сумах балансу без додаткової інформації не завжди можливо, тому що немає інформації про терміни платежу кредиторської заборгованості, про терміни надходження дебіторської й ін. Тому використовуються показники ліквідності. Відомі дві концепції ліквідності. По одній з них під короткостроковою (аж до 1 року) ліквідністю розуміється здатність підприємства оплатити свої короткострокові зобов'язання. Ця концепція дуже близька до викладеного вище концепції платоспроможності. Розходження полягає у використовуваних показниках і методах їхнього розрахунку, що будуть розглянуті нижче.

Аналіз платоспроможності підприємства поводиться за даними аналітичних таблиць, що формують фінансові коефіцієнти ліквідності і фінансової стійкості.

Дуже часто ставлять знак рівності між платоспроможністю і ліквідністю. Ліквідність визначає можливість або неможливість підприємства погасити свої короткострокові зобов'язання. Платоспроможність підприємства ширше поняття ліквідності і поряд з ним містить у собі поняття фінансової стійкості.

Це випливає з того, що підприємство може мати ліквідну структуру балансу й у теж час бути фінансово хитливим. У практиці аналізу такі приклади зустрічаються досить часто, тому платоспроможність підприємства необхідно визначати, виходячи зі значень, як коефіцієнтів ліквідності балансу, так і фінансової стійкості.

Коефіцієнти ліквідності дозволяють визначити здатність підприємства оплатити свої короткострокові зобов'язання.

Найбільш загальний показник ліквідності розшифровується формулою у виді відносини мобільного (оборотного) капіталу підприємства до короткострокових зобов'язань або відношення поточних активів до поточних пасивів.

Однак не всі складові оборотного капіталу мають однакову ліквідність. Найбільшою ліквідністю, тобто можливістю обертання в грошову форму, володіють гроші. Але оскільки грошам немає необхідності обертатися в самих себе, говорять, що вони мають абсолютну ліквідність. У той же час витрати в незавершеному виробництві мають незрівнянно меншу ліквідність, тому що для обертання їх у грошову форму з метою оплати короткострокових зобов'язань підприємства повинні пройти визначений період у виді технологічного циклу виробництва продукції, її реалізації і надходження коштів на рахунки підприємства.

Кожна частина оборотного капіталу підприємства, володіючи власною ліквідністю, тобто здатністю обертання за визначений термін у грошову форму, при відношенні до суми короткострокових зобов'язань підприємства ця частина «покриє» (погасить) у випадку її обертання в гроші. Такі відносини називаються коефіцієнтами ліквідності.

Серед показників ліквідності в пропонованій методиці розраховуються наступні коефіцієнти (таблиця 16).

При розрахунку коефіцієнтів ліквідності зроблено одне допущення, яке необхідно пояснити. За міжнародними стандартами обліку і звітності дебіторська заборгованість, що погашається не раніш чим через рік, повинна відноситися до необоротних активів, що і зроблено в програмі при формуванні балансу по принципах GAAP (США) [36, с. 57].

Таблиця 16. Аналіз показників ліквідності Феодосійського морського торгового порту

Показник	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення	Значення, що рекомендується
Загальний коефіцієнт покриття	0,27	1,3	+1,03	>1,0
Поточна ліквідність	0,16	0,98	+0,82	1,0 - 2,0
Абсолютна ліквідність	0,12	0,91	+0,79	1,0 - 3,0
Термінова ліквідність	-	-	-	0,2 - 0,4
Ліквідність засобів у обертанні	0,13	0,94	+0,81	0,3 - 0,7
Ліквідність при мобілізації засобів	0,02	0,04	+0,02	0,5 - 1,0

Розрахунок і аналіз приведених у таблиці 16 значень буде розглянутий нижче.

1. Загальний коефіцієнт покриття - узагальнюючий показник платоспроможності, що відбиває достатність у підприємства оборотного капіталу, що може бути використаний їм для погашення своїх короткострокових зобов'язань.

Значення цього коефіцієнта повинне бути більш 1,0. Нижня границя обумовлена тим, що оборотного капіталу повинно бути, щонайменше, досить для погашення короткострокових зобов'язань, інакше підприємство може виявитися неплатоспроможним в аналізований період часу з наслідками, що випливають з цієї ситуації. На підприємстві просліджується нормальне значення даного коефіцієнта.

3. Поточна ліквідність - найбільш застосовуваними фінансовими аналітиками показник платоспроможності, що відбиває достатність поточних активів підприємства для погашення їм своїх поточних пасивів.

Величина цього коефіцієнта повинна знаходитися в межах від 1,0 до 2,0. Перевищення поточних активів над поточними пасивами більш ніж у два рази вважається також небажаним, оскільки свідчить про нераціональне вкладення підприємством своїх засобів і неефективному їхньому використанні. Аналізуючи отримані значення коефіцієнтів за розглянутий період, бачимо, що на підприємстві цей коефіцієнт наблизився до значення, що рекомендується.

Однак поняття про неефективне використання оборотного капіталу при верхньому значенні цього показника для промисловості - 2,0 - скоріше умовне, чим практичне в сьогоднішніх умовах української економіки.

У стабільних економічних умовах таке високе значення показника означало б дійсно неефективне вкладення фінансових засобів в оборотний капітал. Якщо підприємством не планується масовий викид продукції на ринок, то вкладені кошти заморожуються і не приносять очікуваного прибутку. Далекоглядні керівники підприємств воліють не збільшувати до нескінченності ліквідність балансу, а вкладають фінансові кошти в основні засоби в основні фонди для освоєння нових виробів із кращою якістю.

На сьогоднішній день важко рекомендувати цю схему керівникам підприємств в умовах нестабільності української економіки, але на перспективу при збільшенні стабільності це необхідно враховувати.

4. Показник ліквідності, що розкриває відношення абсолютне ліквідної частини оборотного капіталу - коштів на рахунках підприємства до короткострокових зобов'язань, є приватним показником загального коефіцієнта покриття.

Його значення визнається достатнім на рівні 0,1 - 0,3, що і відбивається в проведених розрахунках.

5. Термінова ліквідність - коефіцієнт, що відбиває можливість підприємства погасити свою короткострокову заборгованість у найближчий період часу. У чисельнику вказується сума коштів і короткострокових фінансових вкладень (останні в тім змісті, що вони швидко можуть бути звернені в гроші), а в знаменнику - сума короткострокових зобов'язань. Значення, що рекомендуються - 0,2 - 0,4.

Так як короткострокових фінансових вкладень за досліджувані періоди не відбувалося, то термінова ліквідність буде відповідати значенням абсолютної ліквідності, відповідно за минулий і за звітний період.

6. Ліквідність засобів у обертанні показує потенційну можливість підприємства погасити свої короткострокові зобов'язання за умови повернення короткострокових дебіторів усієї суми заборгованості. Крім коштів і короткострокових фінансових вкладень у чисельнику вказується сума мобілізованих засобів у розрахунках з короткостроковими дебіторами, що залежить, крім інших умов, і від швидкості платіжного документообігу. У знаменнику - сума короткострокових зобов'язань. Значення показника повинні знаходитися в діапазоні 0,3 - 0,7.

За допомогою цього коефіцієнта можна визначити два значення, що відносяться до найбільш ліквідної частини оборотного капіталу.

Перше - значення коефіцієнта ліквідності засобів у обертанні - показує, яку частку короткострокових зобов'язань здатна покрити (погасити) найбільш ліквідна частина оборотного капіталу при її обертанні в грошову форму.

Друге - обчислити, яку частку складають найбільше ліквідні засоби в складі всього ліквідних (оборотного) капіталу шляхом відношення коефіцієнта ліквідності засобів у обертанні до загального коефіцієнта покриття. Якщо з одиниці відняти значення, що вийшло, можна довідатися частку найменш ліквідної частини (довгострокові кредитори, запаси і витрати) у складі всього оборотного капіталу.

Вивчення в динаміці часткового співвідношення найменш і найбільш ліквідних засобів у складі всього оборотного капіталу також становить безсумнівний інтерес для аналізу.

7. Ліквідність при мобілізації засобів характеризує ступінь залежності платоспроможності підприємства від матеріально-виробничих запасів і витрат, називаних у програмі «матеріальні оборотні кошти», з погляду необхідності мобілізації коштів для погашення своїх короткострокових зобов'язань. Коефіцієнт розраховується за допомогою розподілу вартості оборотних коштів на суму короткострокових зобов'язань. Значення, що рекомендуються - від 0,5 до 1,0.

Якщо ці кошти можуть служити безпосереднім джерелом виплати по поточним зобов'язаннях, тоді запаси і витрати можуть бути використані для цієї мети лише після їхньої реалізації, що, крім вищесказаного, припускає не тільки наявність покупця, але і наявність у покупця коштів. Цей коефіцієнт може мати значні коливання в залежності від матеріалоємності виробництва і для кожного підприємства індивідуальний, що і просліджується на досліджуваному підприємстві. Бажано, щоб його динаміка не мала великих відхилень.

Становить інтерес аналіз цього коефіцієнта в динаміці разом зі змінами значень у чисельнику (матеріальні оборотні кошти) і в знаменнику (короткострокові зобов'язання). При цьому аналізі можна виявити зміни в господарській діяльності підприємства з погляду кредитної політики.

Так, при незмінній кредитній політиці (при стабільній сумі короткострокових зобов'язань) значний ріст коефіцієнта ліквідності при мобілізації засобів буде говорити в цілому про погіршення господарської діяльності підприємства, зокрема про зростання незавершеного виробництва, затоваренні сировиною, готовою продукцією, росту витрат і так далі.

І навпаки, при стабільному обсязі матеріальних оборотних коштів у випадку зменшення значень коефіцієнта можна припустити, що на підприємстві погіршилася ситуація з короткостроковими зобов'язаннями, тобто або були узяті додаткові короткострокові кредити, або збільшилася заборгованість кредиторам, або і те, і інше разом.

Запас джерел власного капіталу - це запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власний капітал перевищує позиковий.

У міжнародній практиці кредитоспроможність позичальників визначається по визначеним наборам показників, що характеризують їхню самостійність і розраховуються за даними балансу. До таких показників можуть відноситися ліквідність балансу, питома вага власних засобів, рентабельність виробництва й інші.

У залежності від значення розглянутих показників і галузевої приналежності підприємства, воно може бути віднесене до одному з наступних класів:

- клас кредитоспроможних підприємств (високий рівень ліквідності і забезпеченості власними засобами);

- клас підприємств, що характеризуються достатнім ступенем надійності;

- клас некредитоспроможних підприємств (неліквідність чи балансу низька забезпеченість власними засобами).

В останньому випадку позичка може бути видана при додаткових умовах, як оформлення застави, що забезпечує банку у випадку банкрутства фірми погашення позички в першу чергу, чи наявність гарантій інших фірм або страхових кампаній.

Порядок оцінки доцільності надання підприємствам банківського кредиту поширюється на проведення банками оцінки фінансового положення державних і кооперативних підприємств, об'єднань і організацій, акціонерних товариств, спільних підприємств і інших господарчих товариств.

Аналіз за даними показує, що досліджуване підприємство кредитоспроможне, тому що:

1. Поточний коефіцієнт ліквідності близький до теоретично до достатнього, що забезпечує гарантії повернення боргу, тому що вважається, що, якщо цей коефіцієнт нижче 1, банк має справу з неплатоспроможним кредитопозичальником і кредит може бути виданий тільки на особливих умовах. При рівні даного коефіцієнта в межах 1 - 1,5 мається визначений ризик своєчасного стягнення боргу, при рівні коефіцієнта понад 1,5 гарантію забезпеченості боргу і його повернення достатні.

2. Інші показники ліквідності: чистий оборотний капітал, його частка в поточних активах, коефіцієнти критичної й абсолютної ліквідності, частка коштів у поточних активах - має тенденцію росту.

3. Покращилося співвідношення власного і позикового капіталу, зменшився коефіцієнт маневреності власних засобів.

4. Виробничий потенціал підприємства недостатньо високий.

5. Рівень прибутковості реалізованої продукції зріс, що характеризує здатність підприємства заробляти кошти, при цьому показники прибутковості капіталу підвищилися.

6. Прискорилася оборотність оборотних коштів при деякім її уповільненні в сфері обігу.

Крім розглянутих економічних показників, при визначенні кредитоспроможності враховуються дієздатність і репутація адміністрації (компетентність, обов'язковість, чесність), роль і місце позичальника в економіці області, перспективи його розвитку й інше.

Визначеним гарантом кредиту є стабільна робота підприємства і високий рівень рентабельності й оборотності оборотних коштів.

Значна увага при аналізі кредитоспроможності приділяється вивченню ступеня ризику банку як позикодавця. При високому ступені ризику процентна ставка вище середньої. Ступінь ризику найчастіше визначається експертним методом.

Заняття бізнесом - дуже ризикована справа, тому будь-яке комерційне підприємство не застраховане від можливого банкрутства. Банкрутство - складний процес, воно може бути охарактеризовано з різних сторін: юридичної, управлінської, організаційної, фінансової, обліково-аналітичної й інший. Власне процедура банкрутства являє собою лише завершальну стадію невдалого функціонування кампанії, якій звичайно передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових утруднень. Банкрутство (не фіктивне!) рідко буває несподіваним, принаймні для досвідчених фінансистів і менеджерів, що по можливості намагаються регулярно відслідковувати тенденції, що складаються, у розвитку власних кампаній і найбільш важливих контрагентів і конкурентів.

Сучасна економічна наука має у своєму арсеналі велику кількість різноманітних прийомів і методів прогнозування фінансових показників, у тому числі в плані оцінки можливого банкрутства підприємства: а) розрахунок індексу кредитоспроможності; б) використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв.

Однієї з основних задач аналізу ліквідності є оцінка ступеня близькості підприємства до банкрутства. Існують критерії формального і неформального характеру, по яких підприємство може бути визнано неспроможним (банкрутом).

Розрахунок індексу кредитоспроможності запропонований у 1968 р. відомим західним економістом Альтманом. Він дозволяє в першому наближенні розділити об'єкти, що господарюють, на потенційних банкрутів і небанкрутів.

Цей метод являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період.

Відповідно до критеріїв, включеними в табл. 3.3 імовірність банкрутства підприємства дуже низька.

Розглянутий метод Альтмана застосовується, насамперед, для великих акціонерних компаній, яких в Україні не так багато. Тому вітчизняними нормативно-розпорядницькими документами пропонується інший підхід до прогнозування можливого банкрутства.

Таблиця 17. Ступінь імовірності банкрутства

Значення Z-рахунка	Імовірність банкрутства
1,8 і менше	Дуже висока
Від 1,81 до 2,7	Висока
Від 2,71 до 2,9	Існує можливість
3,0 і вище	Дуже низька

Постановою «Про деякі заходи для реалізації законодавства про неспроможність (банкрутстві) підприємств» затверджена система критеріїв, на підставі яких приймаються рішення про визнання структури балансу підприємства незадовільної, а підприємства - неплатоспроможним або, навпаки, про можливість відновлення платоспроможності.

Відповідно до постанови показниками для оцінки задовільності структури балансу є:

– коефіцієнт поточної ліквідності (покриття), К_п;

– коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами, Кіс;

– коефіцієнт відновлення (утрати) платоспроможності, К_ув.

Економічний зміст приведених показників наступний:

– коефіцієнт К_п характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства;

– коефіцієнт Кіс характеризує частку власних оборотних коштів у загальній їхній сумі;

– коефіцієнт К_ув показує наявність реальної можливості в підприємства відновити або утратити свою платоспроможність протягом визначеного періоду.

Підставою для визнання структури балансу незадовільної, а підприємства неплатоспроможним є виконання однієї з наступних умов:

К_п < 2 або Кіс < 0,1 (43)

Крім розглянутих формальних ознак, що дозволяють причислити підприємство до фінансово неспроможних, існують різні неформальні критерії, що дають можливість прогнозувати імовірність банкрутства підприємства. До їхнього числа відносяться:

– незадовільна структура майна підприємства, у першу чергу, поточних активів (сумнівної дебіторської заборгованості, запасів товарно-матеріальних цінностей із тривалим періодом обороту) може зробити таке підприємство нездатним відповідати за своїми обов'язками;

– уповільнення оборотності засобів підприємства (надмірне нагромадження запасів, погіршення стану розрахунків з покупцями);

– скорочення періоду погашення кредиторської заборгованості при уповільненні оборотності поточних активів;

– тенденція до витіснення в складі зобов'язань підприємства дешевих позикових засобів «дорогими» і їхнє неефективне розміщення в активі;

– наявність простроченої кредиторської заборгованості і збільшення її питомої ваги в складі зобов'язань підприємства;

– значні суми дебіторської заборгованості, які відносять на збитки;

– тенденція випереджального росту найбільш термінових зобов'язань у порівнянні зі зміною високоліквідних активів;

– падіння значень коефіцієнтів ліквідності;

– нераціональна структура залучення і розміщення засобів, формування довгострокових активів за рахунок короткострокових джерел коштів;

– збитки, відбивані в балансі, і інше.

На своєчасне виявлення зазначених причин спрямований аналіз ліквідності і поточної платоспроможності підприємства.

У якості додаткового (і дуже значимого) критерію благополуччя (неблагополуччя) фінансового положення варто назвати стан бухгалтерського обліку на підприємстві. Досвід показує, що підприємства, діяльність яких характеризується низькою якістю облікової роботи (неповним і несвоєчасним відображенням господарських операцій; незабезпеченістю облікових даних документальним підтвердженням; недбалістю і заплутаністю обліку й інше), у великому ступені стикаються з фінансовими труднощами, мають меншу волю маневру саме через відсутність адекватної інформації до персоналу, що приймають управлінські рішення.

3.2 Аналіз рентабельності підприємства

В умовах ринкових відносин велика роль належить показникам рентабельності продукції, що характеризують рівень прибутковості (збитковості) її виробництва. Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони характеризують відносну прибутковість підприємства, вимірювану у відсотках до витрат чи засобів капіталу з різних позицій.

Показники рентабельності - це найважливіші характеристики фактичного середовища формування прибутку і доходу підприємств. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення. Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи:

Рентабельність продукції, продажів (показники оцінки ефективності управління);

Рентабельність виробничих фондів;

Рентабельність вкладень у підприємства (прибутковість господарської діяльності).

1. Рентабельність продукції.

Рентабельність продукції показує, скільки прибутку приходиться на одиницю реалізованої продукції. Ріст даного показника є наслідком росту цін при постійних витратах на виробництво реалізованої продукції (робіт, послуг) чи зниження витрат на виробництво при постійних цінах, тобто про зниження попиту на продукцію підприємства, а також більш швидким ростом цін чим витрат.

Показник рентабельності продукції містить у собі наступні показники:

Рентабельність усієї реалізованої продукції, що представляє собою відношення прибутку від реалізації продукції на виторг від її реалізації (без ПДВ);

Загальна рентабельність, дорівнює відношенню балансового прибутку до виторгу від реалізації продукції (без ПДВ);

Рентабельність продажів по чистому прибутку, обумовлена як відношення чистого прибутку до виторгу від реалізації (без ПДВ);

Рентабельність окремих видів продукції. Відношення прибутку від реалізації даного виду продукту до його продажної ціни.

Розрахунок даних показників по Феодосійському морському торговому порту представлений у таблиці 18.

Таблиця 18. Показники рентабельності послуг Феодосійського морського торгового порту, тис. грн.

Показники	2003	2004	2005	Відхилення + /-
				2004 від 2003	2005 від 2004
1. Виторг від реалізації товарів, робіт, послуг (без ПДВ, акцизів і аналогічних обов'язкових платежів).	74594	56494	75044	-18100	18550
2. Прибуток від реалізації.	16225	2015	1995	-14210	-20
3. Балансовий прибуток.	17373	108	732	-17264	623
4. Чистий прибуток.	11420	810	606	-11339	525
Розрахункові показники (%)
1. Рентабельність усієї реалізованої продукції.	21,7	3,6	2,6	-18,1	-1
2. Загальна рентабельність.	23,3	0,19	0,97	-23,11	0,78
3. Рентабельність продажів по чистому прибутку.	15,3	0,14	0,8	-15,16	0,66

На основі даних таблиці 18 побудуємо діаграму.

Рис. 4. Зміна показників рентабельності продукції за 2003-2005 р.

На основі розрахунків можна зробити наступні висновки.

Показник загальної рентабельності за звітний період виріс з 1,19 у 2004 до 0,97 у 2005 році, тобто збільшився в 5 разів. Це говорить про те, що в 2005 році кожна гривня реалізації приносив у середньому близько 1 копійки балансового прибутку. Треба відзначити різке зниження даного показника в порівнянні з 2003 роком, коли він складав 23,3% і упав за 2004 рік до 0,19 (тобто на 23,11%).

Показник рентабельності продажів по чистому прибутку також виріс у 2005 році з 0,14 на початок року до 0,8 на кінець звітного періоду. Це говорить про те, що попит на продукцію трохи зріс. У такий спосіб у 2005 році на 1 грн. реалізованої продукції підприємство мало лише 0,8 копійок чистого прибутку.

Рентабельність усієї реалізованої продукції знизилася за звітний період на 1% і склала до кінця 2005 року 2,6%. Це значить, що наприкінці звітного періоду кожна гривня реалізації стала приносити на 1 копійку менше прибутку від реалізації.

Як видно з вище сказаного, усі показники рентабельності продукції дуже низькі.

У 2004 р. унаслідок зниження попиту на продукцію через неплатоспроможність більшості споживачів, а також внаслідок одержання збитків від позареалізаційних операцій показники рентабельності продукції істотно знизилися.

Рентабельність вкладень підприємства - це наступний показник рентабельності, що показує ефективність використання всього майна підприємства.

Серед показників рентабельності підприємства виділяють 5 основних:

1. Загальна рентабельність вкладень, що показує яка частина балансового прибутку приходиться на 1 грн. майна підприємства, тобто наскільки ефективно воно використовується.

2. Рентабельність вкладень по чистому прибутку;

3. Рентабельність власних засобів, що дозволяє установити залежність між величиною інвестируемих власних ресурсів і розміром прибутку, отриманої від їхнього використання.

4. Рентабельність довгострокових фінансових вкладень, що показує ефективність вкладень підприємства в діяльність інших організацій.

5. Рентабельність перманентного капіталу. Показує ефективність використання капіталу, вкладеного в діяльність даного підприємства на тривалий термін (таблиця 19).

На основі даних таблиці 19 можна зробити висновок про те, що якщо за 2004 р. усі показники рентабельності вкладень Феодосійського морського торгового порту упали в порівнянні з 2003 р., то в 2005 році відбулася протилежна ситуація. Усі показники рентабельності вкладень збільшилися.

Загальна рентабельність вкладень у 2004 р. упала з 35,8% у 2003 р. до 0,26%, у 2005 році зросла до 1,12%. Тобто на 1 грн. вартості майна підприємства в звітному році приходилося 1,12 коп. балансового прибутку. Значення даного показника досить невелика для такого підприємства, що свідчить про недостатньо ефективне використання активів підприємства в 2004 р. - 2005 р.

Таблиця 19. Показники для розрахунку рентабельності Феодосійського морського торгового порту, тис. грн.

Показники	2003	2004	2005
1. Прибуток балансовий	17373	108	733
2. Прибуток чистий	11420	81	606
3. Середньорічна вартість майна	48474	42087	65142
4. Власні засоби	35445	36670	36670
5. Доходи від участі в інших організаціях	-	-	-
6. Довгострокові фінансові вкладення	201	201	201
7. Довгострокові позикові засоби	-	-	-

На основі даних показників розраховуються показники рентабельності вкладень (таблиця 20).

Таблиця 20. Показники рентабельності вкладення Феодосійського морського торгового порту, (%)

Показники	2003 р.	2004 р.	2005 р.	Відхилення 2005 від 2004, +/-
1. Загальна рентабельність вкладень	35,8	0,26	1,12	-0,86
2. Рентабельність вкладень по чистому прибутку	23,6	0,002	0,93	+0,928
3. Рентабельність власних засобів	32,2	0,22	1,65	+1,43
4. Рентабельність довгострокових фінансових вкладень	-	-	-	-
5. Рентабельність перманентного капіталу	32,2	0,22	1,65	+1,43

Рентабельність власних засобів також невисока й у плині 2003 року упала з 32,2% до 0,22, тобто в 146 разів і в 2005 році збільшилася лише на 1,43%. Динаміка цього показника за останні роки дозволяє зробити висновок про те, що інвестиції власних засобів у виробництво дали недостатньо гарний результат. Рентабельність перманентного капіталу і його динаміка аналогічні рентабельності власних засобів, у виді відсутності довгострокових позикових засобів.

У цілому можна відзначити, що всі показники рентабельності вкладень підприємства знаходяться на низькому рівні, що говорить про недостатньо ефективне вкладення засобів Феодосійського морського торгового порту.

3.3 Шляхи поліпшення фінансового стану підприємства

Фінансова стратегія - це генеральний план дій по забезпеченню підприємства коштами. Вона охоплює питання теорії і практики формування фінансів, їхнього планування і забезпечення, вирішує задачі, забезпечує фінансову стійкість підприємства в ринкових умовах господарювання. Теорія фінансової стратегії досліджує об'єктивні закономірності ринкових умов господарювання, розробляє способи і форми виживання в нових умовах підготовки і ведення стратегічних фінансових операцій.

Фінансова стратегія підприємства охоплює всі сторони діяльності підприємства, у тому числі оптимізацію основних і оборотних коштів, розподіл прибутку, безготівкові розрахунки, податкову і цінову політику, політику в області цінних паперів. Схема розробки фінансової стратегії підприємства представлена на рисунку 5.

Усебічно з огляду на фінансові можливості підприємства. Об'єктивно розглядаючи характер внутрішніх і зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, що склалися на ринку продукції.

Задачі фінансової стратегії:

– дослідження характеру і закономірностей формування фінансів у ринкових умовах господарювання;

– розробка умов підготовки можливих варіантів формування фінансових ресурсів підприємства і дій фінансового керівництва у випадку хитливого чи кризового фінансового стану підприємства;

– визначення фінансових взаємин з постачальниками і покупцями, бюджетами всіх рівнів, банками й іншими фінансовими інститутами;

– виявлення резервів і мобілізація ресурсів підприємства для найбільш раціонального використання виробничих потужностей, основних фондів і оборотних коштів;

– забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, необхідними для виробничо-господарської діяльності;

– забезпечення ефективного вкладення тимчасово вільних коштів підприємства з метою одержання максимального прибутку;

– визначення способів проведення успішної фінансової стратегії і стратегічного використання фінансових можливостей, нових видів продукції і всебічної підготовки кадрів підприємства до роботи в ринкових умовах господарювання, їхньої організаційної структури і технічного оснащення;

– розробка способів підготовки виходу з кризової ситуації, методів управління кадрами підприємства в умовах хитливого чи кризового фінансового стану і координація зусиль усього колективу на його подолання.

Вибір стратегії запобігання банкрутства й ефективність мір підприємств по впровадженню ринкових механізмів залежить від системи управління фінансами на підприємстві.

Генеральною фінансовою стратегією називають фінансову стратегію, що визначає діяльність підприємства (взаємини з бюджетами всіх рівнів, утворення і використання доходу підприємства, потреби у фінансових ресурсах і джерелах їхнього формування) на рік.

В умовах нестабільної економіки, уповільнення платіжного обороту, недостатньої кваліфікації менеджерів підприємств інститут банкрутства одержує усе більше поширення. Разом з тим, у господарській практиці останнього років участилися випадки навмисної самоліквідації підприємств, що, забезпечило залучення значного обсягу позикового капіталу (у грошовій, товарній і іншій формах) і використовувавши його з метою наживи окремих осіб, повідомляють себе банкрутами для того, щоб піти від розрахунків. Механізм таких дій кваліфікується як «фіктивне банкрутство» і переслідується в карному порядку.

З позицій фінансового менеджменту можливе настання банкрутства являє собою кризовий стан підприємства, при якому йому незручно здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Подолання такого стану, диагностуємого як «погроза банкрутства», вимагає розробки спеціальних методів фінансового управління підприємством.

Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємств від банкрутства, що одержала назву «система антикризового фінансового управління». Основною метою системи є швидке поновлення платоспроможності і відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства для запобігання його банкрутства. З урахуванням цих мір на підприємстві розробляється спеціальна політика антикризового фінансового управління. Вона являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці і використанні системи методів попередньої діагностики погрози банкрутства і механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його захист від банкрутства.

Реалізація політики антикризового фінансового управління при погрозі банкрутства передбачає [13, с. 100].

1. Періодичне дослідження фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку, що викликають загрозу банкрутства. У цих цілях у системі загальної оцінки фінансового стану підприємства виділяється особлива група об'єктів спостереження, що формує можливе «кризове поле», яке реалізує погрозу банкрутства. У процесі дослідження показників «кризового поля» застосовуються як традиційні, так і спеціальні методи оцінки. Аналіз, оцінка і контроль таких показників включається в систему моніторингу фінансової діяльності підприємства.

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства. При виявленні істотних відхилень від нормального ходу фінансової діяльності, обумовленого напрямками його фінансової стратегії і системою планових і нормативних фінансових показників, виявляються масштаби кризового стану підприємства, тобто його глибина з позицій погрози банкрутства.

3. Вивчення основних факторів, що обумовили (і обумовлюють у майбутньому періоді) кризовий розвиток підприємства. попередньо

4. Формування цілей і вибір основних механізмів антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства. Фінансове управління на цьому етапі спрямовано на реалізацію трьох принципових цілей:

а) забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок реалізації внутрішніх резервів господарської діяльності;

б) забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок зовнішньої допомоги і часткової його реорганізації;

в) припинення господарської діяльності і початок процедури банкрутства (у зв'язку з неможливістю фінансового оздоровлення).

5. Упровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства. Вони повинні забезпечити реалізацію термінових заходів для поновлення платоспроможності і відновленню фінансової стійкості підприємства за рахунок внутрішніх резервів.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби кризового фінансового стану підприємства не дозволяють вийти з нього за рахунок реалізації внутрішніх резервів, підприємство змушене вдатися до зовнішньої допомоги, що звичайно приймає форму його санації.

7. Фінансове забезпечення ліквідаційних процедур при банкрутстві підприємства. У більшості випадків вони регулюються законодавством.

Реалізація політики антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства передбачає:

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку. У цих цілях у системі загального моніторингу фінансового стану підприємства виділяється особлива група об'єктів спостереження, що формує можливе «кризове поле», яке реалізує погрозу його банкрутства. У процесі спостереження використовуються як традиційні, так і спеціальні показники - «індикатори кризового розвитку».

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства. При виявленні в процесі моніторингу істотних відхилень від нормального ходу фінансової діяльності, обумовленого напрямками його фінансової стратегії і системою планових і нормативних фінансових показників, виявляються масштаби кризового стану підприємства, тобто його глибина з позицій погрози банкрутства. Така ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дозволяє здійснювати відповідний селективний підхід до вибору системи механізмів захисту від можливого банкрутства.

3. Дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства. Розробка політики антикризового фінансового управління визначає необхідність попереднього угруповання таких факторів по основним визначальним ознакам; дослідження ступеня впливу окремих факторів на форми і масштаби кризового фінансового розвитку; прогнозування розвитку факторів, що роблять такий негативний вплив.

4. Формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабам. Мети антикризового фінансового управління конкретизується відповідно до масштабів кризового стану підприємства. Вони повинні враховувати також прогноз розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства підприємства. З урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований на реалізацію трьох принципових цілей, адекватним масштабам кризового стану підприємства:

усунення неплатоспроможності підприємства;

відновлення фінансової стійкості підприємства (забезпечення його фінансової рівноваги в короткостроковій перспективі);

зміна фінансової стратегії з метою забезпечення стійкого економічного росту підприємства (досягнення його фінансової рівноваги в довгостроковій перспективі).

5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані забезпечити реалізацію термінових заходів для поновлення платоспроможності і відновленню фінансової рівноваги підприємства за рахунок внутрішніх резервів. Ці механізми засновані на послідовному використанні визначених моделей управлінських рішень, обраних у відповідності зі специфікою господарської діяльності підприємства і масштабами його кризового розвитку. У системі антикризового фінансового управління підприємством цьому напрямку політики приділяється першорядний вплив.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби кризового фінансового стану підприємства не дозволяють вийти з нього за рахунок використання внутрішніх механізмів і фінансових резервів, підприємство змушене вдатися до зовнішньої допомоги, що звичайно приймає форму його санації. Санація підприємства може проводиться як до, так і в процесі порушення справи про банкрутство. У першому випадку підприємство саме може виступати ініціатором своєї санації і вибору її форм. У процесі санації необхідно обґрунтувати свій вибір найбільш ефективних її форм (включаючи форми, зв'язані з реорганізацією підприємства) для того, щоб у можливо більш короткі терміни досягти фінансового оздоровлення і не допустити оголошення банкрутства підприємства.

З огляду на важливість реалізації розроблених заходів для наступної життєдіяльності підприємства, такому контролю приділяється першорядна увага. Він покладається, як правило, безпосередньо на керівників підприємства. Основна частина цих заходів контролюється в системі оперативного контроллінга, організованого на підприємстві. Результати контролю періодично обговорюються з метою внесення необхідних коректив, спрямованих на підвищення ефективності антикризових мір.

Основна роль у системі антикризового управління підприємством приділяється широкому використанню внутрішніх механізмів фінансової стабілізації. Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється по таких основних етапах (рисунку 6).

1. Усунення неплатоспроможності. Відновлення здатності до здійснення платежів по своїх невідкладних фінансових зобов'язаннях для того, щоб попередити виникнення процедури банкрутства.

2. Відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги).

Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунута за короткий період за рахунок здійснення ряду аварійних фінансових операцій, причини, що генерують неплатоспроможність, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства.

3. Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді. Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу в процесі свого майбутнього економічного розвитку, тобто створення передумови стабільного зниження середньозваженої вартості використовуваного капіталу і постійного росту своєї ринкової вартості. Скоректована з урахуванням несприятливих факторів фінансова стратегія підприємства повинна забезпечувати високі темпи стійкого росту його операційної діяльності при одночасній нейтралізації погрози його банкрутства в майбутньому періоді.

Проведений аналіз досліджуваного підприємства свідчить про те, що воно не знаходиться в критичному фінансовому положенні.

Однак у випадках близьких до кризи для зміцнення і підвищення фінансової стійкості необхідна розробка програми фінансового оздоровлення підприємства.

Перш ніж приступити до розробки програми, представляється доцільним орієнтовно визначити значення показників, що дозволили б характеризувати фінансове положення підприємства наприкінці звітного року як стійке. Самі розрахунки не забезпечать нормальну фінансову стійкість, вони лише служать орієнтиром для розробки заходів, спрямованих на її досягнення.

Це означає, що вартість матеріально-виробничих запасів цілком покривається за рахунок джерел формування запасів, що включають власні оборотні кошти, короткострокові кредити банків і позик, а також кредиторську заборгованість по товарах [35, с. 68].

Використовуючи вищевказане співвідношення, можна розрахувати значення показників за станом на кінець року, що свідчать про нормальну фінансову стійкість підприємства. Складається розрахунковий ущільнений аналітичний баланс.

При проведенні аналізу балансу за звітний рік відзначалося, що підприємство володіє визначеним запасом міцності, на що вказує показник автономії, а також показники, що характеризують високий рівень виробничого потенціалу. Разом з тим указувалося на достатність власних оборотних коштів для покриття матеріально-виробничих запасів, високий рівень маневреності власного капіталу.

Отримані результати є тільки орієнтиром для розробки заходів, спрямованих на досягнення фінансової стійкості.

Одним з основних напрямків можна вважати розробку заходів щодо зниження величини матеріально-виробничих запасів і підвищенню їхньої ліквідності.

Причини падіння попиту можуть заключатся в зниженні якості продукції, появі на ринку більш конкурентно здатної продукції інших виробників, «затоваренні'' ринку в результаті допущеної помилки при оцінці його ємності і так далі. Усе це вимагає проведення глибоких маркетингових досліджень і розробки заходів щодо підвищення рівня реалізації продукції.

Одночасно варто провести аналіз виробничих запасів. Для цього необхідно провести розрахунок потреби в сировині, матеріалах і тому подібному і порівняти їх з наявними в наявності. По можливості позбутися від зайвих запасів шляхом їхньої реалізації і шляхом списання зіпсованих і неходових матеріалів.

Найбільш важливим напрямком є розробка заходів щодо підвищення величини власного капіталу по підвищенню величини власного капіталу підприємства, і, у першу чергу, обсягу власних оборотних коштів, що дозволяють оплатити свої короткострокові зобов'язання.

Однак останнє зовсім не означає відмовлення від залучення позикових засобів. В окремих випадках підприємству доцільно брати кредити і при достатності власних оборотних коштів, тому що рентабельність власного капіталу підвищується в результаті того, що ефект від вкладення засобів може бути значно вище, ніж процентна ставка.

Збільшення власного капіталу дозволяє підприємству легше справиться з безладдями ринкової економіки. От чому необхідно постійно нарощувати абсолютну суму власного капіталу.

Основним джерелом збільшення власного капіталу є прибуток. Необхідно значну частину прибутку включати в оборот підприємства шляхом створення всіляких резервів з валового і чистого прибутку. Простежимо за змінами показників прибутку.

Прибуток як основна форма грошових нагромаджень являє собою різницю між виторгом від реалізації продукції, її собівартістю [12, с. 48].

Феодосійський морський торговий порт - це сучасне динамічно розвинуте підприємство, технічно оснащене й адаптоване до роботи в умовах ринкової економіки.

Аналіз стійкості фінансового стану даного підприємства дозволив з'ясувати, наскільки правильно воно управляло фінансовими ресурсами протягом 2004-2005 р.

У звітному році підприємство збільшило випуск продукції. Прибуток відносно 2005 року збільшилася, засоби перераховані в бюджети різних рівнів.

У ринкових умовах показник виторгу від реалізації продукції стає одним з найважливіших показників діяльності підприємства. Збільшення обсягів реалізації продукції залежить від того, наскільки вироблена підприємством продукція відповідає вимогам споживачів і користається попитом.

Особливу роль у збільшенні обсягів реалізації грає політика цін. У ряді випадків зниження цін на продукцію стимулює попит, що приводить до збільшення виторгу, і в кінцевому рахунку до росту маси прибутку.

Важливий напрямок у підвищенні фінансового стану підприємства - забезпечення швидкої оборотності капіталу. Одна з розповсюджених причин, чому підприємства дістають невисокий прибуток, полягає в тому, що значна сума засобів у них нерухома. Надлишок устаткування, понад нормативні запаси сировини матеріалів і тому подібного свідчать про те, що частина капіталу бездіє. Іноді буває, що дві третини капіталу «омертвіло», і все навантаження лягає на третину, що залишилася. Немає ніякої вигоди тримати товар, крім тих випадків, коли ціни ростуть. Цінність ресурсів залежить від їхнього використання, а не від того, скільки вони коштують. Сутністю бізнесу є обмін. Величина прибутку більше залежить від швидкості продажів, чим від високої ціни товару. Тому завищення ціни - прямий шлях до банкрутства, а більш висока швидкість оборотності капіталу допоможе уникнути банкрутства.

Особливу увагу необхідно приділити проблемам прискорення оборотності оборотних коштів. У перелік розроблювальних заходів повинні бути включені:

1. На стадії виробничих запасів:

– установлення прогресивних норм витрати сировини, матеріалів, палива тощо;

– заміну дорогих видів матеріалів і палива більш дешевими без зниження якості продукції;

– розробку складських норм запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо;

– здійснення контролю за станом складських запасів і продаж надлишкових неліквідних запасів, а також продаж за будь-якою ціною ліквідацію запасів, не використовуваних у виробництві.

2. На виробничій стадії:

– скорочення виробничого циклу і підвищення його безперервності;

– дотримання рентабельності роботи підприємства;

– комплексне використання сировини;

– використання відходів.

3. У сфері обігу:

– прискорення реалізації продукції;

– організація маркетингових досліджень, налагодження постійних тривалих зв'язків зі споживачами;

– зменшення кредиторської і дебіторської заборгованості.

Викладені рекомендації являють собою лише загальні напрямки робіт із запобігання банкрутства. Для виходу з кризи і подальшого розвитку необхідна розробка програми по фінансовому оздоровленню підприємства.

Головне в стратегії запобігання банкрутства підприємства, у рішенні проблем ліквідності і платоспроможності полягає в професійному управлінні оборотними коштами. З одного боку, це допускає оптимізацію джерел оборотних коштів на основі виробленої стратегії, а з іншого боку - розміщення цих засобів між матеріальними активами, а також у сфері виробництва і сфері обертання. Велику роль тут грає правильно обрана кредитна політика, зв'язана з використанням кредиту як фінансового важеля.

Фінансове положення підприємства прямо залежить від ефективності його діяльності. Незадовільне фінансове положення підприємства може привести до зниження припливу зовнішніх фінансових надходжень, що, природно, позначиться на обсязі випуску продукції, тобто на величині вироблених фінансових ресурсів. Однак варто погодитися з тим, що вміле маневрування наявними фінансовими ресурсами й ефективне їхнє використання дає можливість підприємству поліпшити його фінансове положення.

Висновки

Фінансові ресурси підприємств займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тім, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.