Грошово-кредитні системи зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Грошова система ринкового типу

За характером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий оборот, регульовані грошові системи поділяються на системи ринкового і неринкового типу.

Неринкові грошові системи властиві неринковим, командно-адміністративним економічним системам, які існували в країнах колишнього соціалістичного табору. Характерними рисами цих систем є переважання адміністративних методів регулювання грошогвого обороту, зокрема планування та раціонування видачі готівки з банківських рахунків, планування та лімітування видачі кредитів, прямий банківський контроль за видачею коштів на оплату праці тощо. Ці системи виходять з розмежування грошового обороту на готівкову і безготівкову сферу, з заперечення їх внутрішньої єдності, з заперечення існування грошового ринку тощо. По суті принципові грошові систему заперечують специфічну природу самих грошей як феномену ринкової економіки.

Ринкові грошові системи властиві економічним системам ринкового типу. Їх характерними ознакакми є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обороту. Ці системи базуються на визначенні грошового ринку та врахуванні закономірностей його функціонування. Зокрема, в цих системах широко використовуються державне регулювання процента як ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на попит на гроші і дерпжавне регулювання операцій на ринку цінних паперів з метою впливу на пропозицію грошей тощо. В ринкових грошових системах використовуються і адміністративні методи регулювання, проте вони відіграють допоміжну роль .

2. Фінансове посередництво

грошовий кредитний реформа

Фінансовий посередник як суб'єкт грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор-заощадник і позичальник-ви-тратник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому - від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді (рис. 10.1):

Механізм фінансового посередництва недостатньо досліджений у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розглядаються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих економічних сферах. Проте це не так. Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань.

Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку. Призначення фінансових посередників. Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів. Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб'єкти - кредитори і позичальники - будують свої взаємовідносини прямо, не звертаючись до посередників.

Проте організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною. Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:

1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника - оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов'язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;

2) скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше. Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками;

3) послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;

4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;

5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів: депозитних інституцій, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних і фінансових компаній, взаємних фондів тощо. У кожній країні цей перелік може бути різним, причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим більшим буде ряд різноманітних фінансових посередників. Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єктами реального сектора економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже перерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо. Види фінансових посередників.

Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи: - банки; - небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками. В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи: - депозитні інституції; - договірні ощадні інституції; - інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами: - відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк"; - відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небан-ківських інституцій (інвестиційних посередників). Критерій договірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділення трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм - участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на: - банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; - небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають. Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії тощо.

3. Конкуренція в банківській сфері

Як відомо, ринкова система ефективна саме тоді, коли в економіці повноцінно співпрацюють обидва інститути, необхідні для створення знаменитої «невидимої руки». Цей термін, запроваджений ще Адамом Смітом, поєднує два поняття - приватну власність і конкуренцію. Дійсно, конкуренція без приватної власності - це лише боротьба за отримання ресурсів від держави (а руйнівна сила такої боротьби добре відома). Своєї черги, приватна власність без конкуренції є монополією.

Існує багато причин, за яких ринкова конкуренція в банківському секторі має бути домінуючим фактором. По-перше, конкурентний відбір. Банки, відібрані внаслідок жорсткої конкуренції, це банки, які ефективніше використовують свій капітал; швидше адаптуються до ринкових нововведень; мають гнучку і стратегічно виважену політику, якісний менеджмент та ефективні інформаційні системи. Друга причина полягає в тому, що конкуренція за споживача банківських послуг, отже боротьба за ресурси, приводить до розширення асортименту означених послуг, витіснення з ринку неякісних продуктів. При обмеженні платоспроможного попиту це позначається на скороченні з подальшою стабілізацією рентабельності бізнесу, що, своєї черги, веде до посилення конкуренції. І, врешті-решт, неминучим наслідком досконалої конкуренції на ринку є здешевлення вартості банківських послуг.

Саме ці три аспекти впровадження конкурентних відносин видаються найвагомішими на сучасному етапі. Саме з огляду на них, генеральною лінією реформування українського банківського сектора визначено посилення конкурентності та створення здорових, конкурентних умов його розвитку.

Вітчизняні банки не завжди ефективно скорочують витрати та підвищують операційну ефективність. Без цього вони не зможуть успішно працювати в середовищі, яке за умов зменшення інфляції характеризується звуженням чистої відсоткової маржі та підвищенням напруженості конкурентної боротьби.

Що слід розуміти під здоровими конкурентними умовами у банківському секторі? Насамперед, це конкурентність пропозиції банківських послуг, яка дає змогу якісно виконувати основні функції банківської системи в економіці (збереження вкладів, фінансове посередництво, організація розрахунків тощо). Другим не менш важливим значенням є конкурентність попиту на банківські послуги і можливість банківської системи надавати ці послуги вчасно і належної якості. Чинники загострення конкуренції між банками полягають у таких моментах:

· переважна однорідність банківських продуктів, тобто наявність досконалої конкуренції на ринку банківських послуг;

· боротьба за вільні дешеві ресурси (зазвичай, це є залишки на рахунках клієнтів), що змушує банки доводити перед клієнтами свою конкурентоспроможність та якість управління;

· обмеженість чинного інструментарію банківських послуг, що змушує банки конкурувати у сфері визначення ціни на банківські послуги.

Прагнучи підвищити рівень конкуренції між банками, Національний банк України зокрема виступає за створення незалежних рейтингових агенцій. Їх завдання - збільшити прозорість українських банків, відокремити «прозорі» банки від «непрозорих», створивши засади для суворої конкуренції між ними за ресурси населення та підприємств, посилити боротьбу за вартість коштів, що залучаються, оскільки банки з високою рейтинговою оцінкою зможуть залучати кошти за нижчою вартістю, ніж менш рейтингові банки.

Що стосується ключових факторів конкурентоспроможності банків, то, як засвідчує аналіз динаміки депозитів, головними чинниками конкурентоспроможності є оцінка вкладниками надійності банку; спектр фінансових послуг; здатність запропонувати вищі відсоткові ставки за депозитами, причому за того самого рівня надійності.

Конкуренція в банківському секторі має стосуватися і державних банків. Їх необхідно поставити в такі самі умови, в яких перебувають решта вітчизняних банків. Це стосується питання сплати Ощадбанком внесків у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. На сучасному етапі він їх не сплачує, оскільки його вклади гарантуються державою. Це ставить його в більш сприятливі умови, ніж інші банки і порушує конкурентне середовище в банківській сфері.

Найважливішим є фактор довіри. Тому, говорячи про чинники, за відсутності яких унеможливлюється прогресивний розвиток банківської системи, не можна оминати увагою системну стійкість банківського сектора. Ці два боки банківського бізнесу мають розглядатися у взаємозалежності. Адже вони є важливими і з огляду на збереження довіри населення, і з огляду на якомога ефективніше виконання банками ролі фінансових посередників.

Таким чином, на перший план виходять проблеми вдосконалення нагляду за діяльністю банків. Передусім, це підвищення рівня прозорості/транспарентності банківської системи та реальна оцінка фінансового становища банків.

Повертаючись до теми підвищення рівня добросовісної конкуренції, варто виділити дві найважливіші проблеми. Перша - це визначення реальної капіталізації банків. На сьогодні більшість українських банків мають доволі високі рівень капіталізації, показники достатності капіталу, вимірювані за вітчизняними правилами. Втім, проблема оцінки якості капіталу не втрачає своєї актуальності. Аналіз структури капіталу засвідчує його низьку якість. Адже деякі банки формують статутний капітал не за рахунок реального залучення коштів, а за рахунок переоцінки активів, субординованих кредитів, які рано чи пізно доведеться повертати.

Підвищуючи конкуренцію в банківському секторі, ми отримуємо змогу стимулювати банки до збільшення власного капіталу. Посилення конкуренції вимагатиме від банків підвищення якості капіталу, яке може відбуватися шляхом або підвищення якості активів, або збільшення капіталу в абсолютному значенні.

З питанням конкуренції в банківському секторі пов'язане питання вступу України до Світової організації торгівлі. Створення рівних умов входження на ринок для філій іноземних банків є необхідним кроком для підвищення конкурентного середовища в українському банківському секторі, який також змусить банківські установи через загострення конкуренції підвищувати рівень капіталізації, загальну ефективність своєї діяльності, задовольняти світовим вимогам прозорості.

Друга проблема полягає в посиленні ринкової дисципліни. Зазвичай, у банків це поняття асоціюється швидше з централізованою, ніж з ринковою економікою. Необхідне розуміння того, що ринок потребує суворої дисципліни, оскільки порушення тих чи інших нормативів, інших засад банківської справи призводить до серйозних негативних наслідків. Згідно з основними принципами Базельського комітету з банківського нагляду, ефективна ринкова дисципліна є передумовою для здійснення ефективного банківського нагляду. Таким чином, вимоги щодо посилення ринкової дисципліни є вимогами загальносвітового масштабу.

Одним з найважливіших чинників довіри є наявність якісної та всеосяжної інформації про фінансове становище банківської установи. На сучасному етапі банківський нагляд у розвинених країнах активно досліджує нову модель під назвою «Публічна звітність або ринкова дисципліна». Основні елементи цієї моделі базуються на твердженні, що в ринковому середовищі існують такі дисциплінуючі механізми, які через розкриття інформації про реальне становище банку посилюють ступінь нагляду за банківськими установами і зміцнюють надійність банківської системи.

Одним із таких механізмів є самодисципліна банку, яка виникає через розкриття банком докладної інформації про своє фінансове становище іншим учасникам ринку, зокрема, населенню. При цьому, механізми ринкової конкуренції заохочуватимуть банки, що ефективно здійснюють свою фінансову діяльність, і каратимуть ті, які допускають неефективне управління активами банку. Органи банківського нагляду значною мірою зацікавлені у підвищенні публічної прозорості банківських установ і мають заохочувати розкриття банками інформації про своє фінансове становище перед усіма учасниками ринку.

Взаємне доповнення пруденційного нагляду та ринкової дисципліни за умов досконалої конкуренції є вирішальним чинником забезпечення стабільності, як окремих банківських установ, так і банківської системи взагалі. Однак слід розуміти, що підвищення рівня конкуренції не є нескінченним процесом, на якомусь рівні це може знизити зацікавленість банків та акціонерів у подальшому розвитку банківського бізнесу, тому кроки в напрямі подальшого посилення конкурентного середовища мають бути виваженими і послідовними.

4. Яке значення для США мав закон 1913 року?

Головним недоліком системи грошової емісії США на початку 20 ст. була її нееластичність. В періоди криз, коли виникала гостра нестача грошей, в обігу були різні їх замінники, такі як сертифікати розрахункових палат і поштові марки. Тому однією з головних цілей Федерального резервного акту в 1913 р. було створення системи еластичної грошової емісії, контрольованою державою. Цей акт був прийнятий конгресом 23 грудня 1913 року. У відповідності з Федеральним резервним актом вся теріторія країни була поділена на 12 округів, в кожному з яких був створений федеральний резервний банк з правом емісії банкнот. Одночасно змінилось забезпечення банкнот - з цього часу банкноти федеральних резервних банків забезпечувались не меньше ніж на 40% золотом, а інші 60% - короткостроковими комерційними векселями.

5. Які грошові реформи відіграли визначну роль у формуванні грошово-кредитної системи Німеччини?

У 1924 р. У Німеччині проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась у співвідношенні 1:1 трлн. старих. Наслідком реформи стався перехід до золотодевізного стандарту. Нова рейхсмарка забезпечувалась на 40% золотом та іноземною валютою. Золотодевізний стандарт у Німеччині було відмінено у 1931 р. внаслідок світової економічної кризи та була встановлена система нерозмінних на золото кредитних грошей.

В 1948 р. під керівництвом Л.Ерхарда було проведено грошову реформу, яка економічно поділила Німеччину на дві частини. Ця реформа була частиною загальної господарської реформи.

Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю - німецьку марку (Дойч Марк). Реформа розпочалася в неділю, 20 червня, коли всі громадани одержали можливість обміняти 40 рейхсмарок по курсу 1:1 на нові гроші . Пізніше було обмінено ще 20 марок.Пенсії, заробітня та квартирна плата повинні були виплачуватись у нових марках. Готівку та 1\2 приватних збережень обмінювали як 1:10., другу половину було “заморожено”, а згодом ці гроші обмінювались за курсом 1:20. Безготівкові кошти було перераховано за курсом 1:10. Реформу було проведено таким чином, що монополіі не лише не втратили, а навіть збільшили свої капітали. Таким чином, в цілому переоцінка грошей відбулася у співвідношенні 6.5 нових марок до 100 старих.У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% грошових рахунків і готівки, що знаходилась на руках у населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг.

6. Скільки рівнів має сучасна кредитна система Японії?

Сучасна кредитна система Японії складається з Центрального Банку (Ниппон Гинка). Він є верхнім рівнем кредитної системи, її головою. Банк Японії здійснює емісію грошей, грошово-кредитну політику, державно-монополістичне регулювання економіки та касове обслуговування Казни. Далі розташовується нижчий рівень кредитної системи.

Це перед усім приватні кредитно-фінансові установи (КФУ), котрі діляться на звичайні (комерційні) банки; спеціалізовані КФУ та інші КФУ, а також урядові КФУ.

Звичайні (комерційні) банки складаються з міських (10), регіональних (64); банків-членів 2-ої Асоціації регіональних банків (65); іноземних банків (93).

Спеціалізовані КФУ діляться на: КФУ довгострокового кредитування (3) і траст-банки (30); КФУ для малого і середнього бізнесу, що діляться на Банк Дзенсінрен (1), Банки Сінкін (кредитні асоціації (416); кредитні кооперативи (369)); Банк Чюкін (центральний кооперативний банк торгівлі і промисловості, трудові банки (48)); КФУ для сільського, лісового та рибного господарства.

До них відносять: Банк Норін Чюкін (центральний кооперативний банк сільського та лісового господарства), кредитні федерації сільськогосподарських кооперативів (35), регіональні кооперативи (1335); інші КФУ : страхові компанії (компанії страхування життя (29), ті, що не страхують життя (58).

Урядові КФУ: Банки та фінансові корпорації (10). До складу останніх входять: Японський експортно-імпортний банк, Японський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, фінансова корпорація малого бізнесу, фінансова корпорація санітарної екології, фінансова корпорація сільського, лісового, рибного господарства; корпорація житлових позик, фінансова корпорація державних підприємств; корпорація розвитку Хокайдо і Тохоку; фінансова корпорація розвитку острова Окінава. Зокрема до урядових КФУ входять Корпорація страхування кредитів малого бізнесу (1), поштові ощадні каси (1) та інші.

Література

1. Шамова І.В. ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН, навчальний посібник, К., 2000р.

2. Лисенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. -- К: Зовнішня торгівля, 2005. -- 118 с.

Размещено на Allbest.ru