Шляхи формування місцевого бюджету на прикладі Рівненської області

Законодавство забороняє планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів, а також здійснювати протягом бюджетного періоду видатки на фінансування бюджетних установ водночас з різних бюджетів.

У той же час за державою залишається можливість передати Раді Міністрів АРК чи органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Передбачається, що така передача може відбуватися лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Розмежування видів видатків, визначених у пунктах 2 і 3 ст. 82 Кодексу, між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяють на такі групи:

1) перша група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

2) друга група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Ці видатки здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів;

3) третя група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп. Реформування міжбюджетних відносин, яке поступово відбувається в Україні, нормативним підґрунтям якого став прийнятий Бюджетний кодекс, має на меті розв'язання кількох актуальних завдань для органів державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, перед Україною стоїть завдання забезпечити в повному обсязі місцеві бюджети фінансовими ресурсами, необхідними для виконання власних та делегованих повноважень. Мають бути створені умови для економічної заінтересованості місцевих органів влади збільшувати податкові надходження на відповідній території, а також розширювати базу оподаткування.

Місцеві органи заінтересовані збільшити питому вагу власних джерел надходжень у структурі місцевих бюджетів. Однією з підстав реалізації такої мети є запровадження єдиного алгоритму обчислення планових обсягів доходів місцевих бюджетів. Зокрема, базовим чинником при розрахунку мінімальної кількості видатків, необхідних для фінансування з місцевих бюджетів, став фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, що використовується для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовується на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо та коригується коефіцієнтами. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

Здійснюючи розмежування видаткових повноважень між державним та місцевими бюджетами, а також між власними та делегованими повноваженнями бюджетів місцевого самоврядування, слід паралельно запровадити й стимули для ефективнішого використання бюджетних коштів.

Бюджетний кодекс передбачає, що територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень. Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) ради та районні ради можуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачею відповідних коштів до бюджету Автономної Республіки Крим чи до обласного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.

Міжбюджетні трансферти являють собою кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого і поділяються на: дотацію вирівнювання; субвенцію; кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі Міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

Закон про Державний бюджет на поточний бюджетний період містить виключний перелік та розмір дотацій вирівнювання та субвенцій.

Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу запланованих згідно з вимогами законодавства та чинними актами про бюджет видатків, який обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів. Вона не має цільового призначення і використовується у бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків. Міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

На відміну від дотацій, субвенції мають чітко визначене цільове призначення. Їх надання супроводжується обов'язковою звітністю щодо використання, а у разі неповного використання коштів виділеної субвенції або у зв'язку з нецільовим використанням ці кошти мають бути повернені. Надання субвенцій передбачається, зокрема, за такими підставами.

Надання державою податкових пільг, що зменшують доходи бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень, має супроводжуватися внесенням змін до Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період, що передбачають надання субвенції на компенсацію відповідних втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування надається з одного місцевого бюджету іншому для компенсації цих видатків. Умови утримання об'єктів спільного користування чи ліквідації негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем.

Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування. Такі субвенції надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів. Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад можуть передбачатися у складі їх бюджетів, якщо інший орган державної влади чи місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше. Умови та порядок надання субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад визначаються відповідною угодою сторін.

Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів, затвердженого Законом про Державний бюджет України, між бюджетами міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення і районними бюджетами визначається на основі формули, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

Формула має враховувати такі параметри:

1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

2) кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

4) прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, і прогноз доходів, визначених ч. 2 ст. 66 цього Кодексу, для районних бюджетів;

5) коефіцієнт вирівнювання.

Безпосереднє надання дотацій вирівнювання та субвенцій з бюджету вищого рівня до нижчого здійснюють органи Державного казначейства України.

Зокрема, в ст. 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" встановлено, що у 2009 р. суми дотації вирівнювання місцевим бюджетам перераховуються управліннями Державного казначейства України в АРК, областях та місті Севастополі шляхом застосування нормативів щоденних відрахувань від доходів загального фонду Державного бюджету України, що надійшли на аналітичні рахунки обліку доходів Державного бюджету України на відповідній території, згідно з додатком № 6 до Закону.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і мають забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

З прийняттям Бюджетного кодексу частку міжбюджетних трансфертів у фінансуванні потреб місцевих бюджетів збільшено. Проте Кодекс не передбачає заінтересованості в ефективному використанні трансфертних бюджетних коштів і не стимулює регіони до економічного розвитку, оскільки містить достатньо дискримінаційний механізм вирівнювання доходів, тобто тим, у кого доходів не вистачає, додаткову потребу в коштах буде компенсовано переважно за рахунок інших бюджетів.

Деякі представники влади вважають, що запропоновані Кодексом механізми формування місцевих бюджетів небезпечні споживацьким ставленням місцевої влади до ресурсів центрального бюджету. Місцева влада прагнутиме завищити розмір витрат, в результаті чого левову частку навантаження щодо фінансування потреб місцевих бюджетів буде покладено на держбюджет, тобто основну масу платників податків.

Слід зауважити, що Бюджетний кодекс, на відміну від попередніх актів у сфері бюджетної системи, під бюджетними трансферами розуміє безоплатну передачу коштів не лише з вищого бюджету до нижчого, а й навпаки. Зокрема, згідно зі ст. 100 Кодексу, якщо прогнозні показники доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджетів, визначених відповідно до статей 64 та 66 БК, перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягають передачі до Державного бюджету України. Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою обсягу коштів, що підлягають передачі до Державного бюджету України, і визначається в у межах від 0,60 до одиниці.

Чинна методика коректування планованого надходження доходів виходячи з фактичного виконання бюджету за останні роки не враховує втрати місцевих бюджетів у зв'язку з різкою зміною економічної кон'юнктури або форс-мажорних обставин. Гостріше ця проблема відчувається у регіонах, де бюджет залежить від великих містоутворюючих підприємств.

Реформування міжбюджетних відносин може бути ефективним лише за умови визначення оптимального розподілу бюджетних надходжень між окремими ланками бюджетної системи країни та проведення повноцінної адміністративної реформи, спрямованої на встановлення оптимального адміністративно-територіального поділу з чітким визначенням та розподілом повноважень між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування. Одним з головних завдань у галузі обігу державних фінансів є запровадження процедури прозорого використання бюджетних коштів, забезпечення фінансової стабільності місцевих бюджетів через затвердження джерел їх наповнення на довготривалій основі.

3.2 Шляхи реформування міжбюджетних відносин в Україні

В сучасних умовах держава як ніколи має захищати своє населення та підприємницькі структури з метою протидії фінансово-економічній кризі та мінімізації її наслідків на економіку в цілому. З огляду на це, сьогодні гостро постає питання адекватного розподілу повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування.

Проблема формування ефективної системи міжбюджетних відносин бере свій початок ще з набуття Україною незалежності, сьогодні вона є однією з першочергових проблем. Як свідчить практика, актуальними залишаються питання розширення дохідної бази місцевих бюджетів, посилення їх фінансової незалежності, подолання “утриманських настроїв” та збільшення мотивації до нарощування місцевими бюджетами власних доходів, подолання депресивності деяких регіонів, удосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування системи міжбюджетних відносин тощо.

Актуальними проблемами сьогодення у сфері міжбюджетних відносин є:

1 Низький рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) через місцеві бюджети.

2 Існування штучної дотаційності місцевих бюджетів, дисбаланс у співвідношенні обсягів першого і другого кошиків їх доходів. Бюджетним кодексом передбачено поділ всіх доходів і видатків місцевих бюджетів на такі, що враховуються (І кошик), і такі, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (ІІ кошик).

3 Збільшення соціальної спрямованості трансфертів. З одного боку, дотації, як нецільовий трансферт, дають можливість органам місцевого самоврядування самостійно приймати рішення щодо напрямів їх витрачання. Але, з іншого боку, ця можливість зводиться нанівець через необхідність фінансування делегованих повноважень. Але і субсидії, як цільовий трансферт, не сприяють економічному розвитку території.

4 Недосконалість формульного підходу до обрахунку трансфертів. Механізм віднесення одних адміністративно-територіальних одиниць (АТО) до складу реципієнтів, а інших - до донорів є доволі умовним і не завжди об'єктивним. В окремих випадках частка коштів, яка вилучається з бюджетів-донорів, є незіставною з їх часткою у формуванні трансфертної складової доходів держбюджету.

5 Невідповідність між реальними потребами місцевих бюджетів у коштах та обсягами наданих трансфертів з державного бюджету. Відповідно до ст. 98 Бюджетного кодексу індекс відносної податкоспроможності, що застосовується при визначенні розрахункового обсягу доходів окремого місцевого бюджету не може переглядатися і змінюватись частіше, ніж раз на три роки . Як наслідок, прогнозний показник доходів кожної АТО протягом 3 років буде фіксованим.

6 Нормативна неврегульованість системи міжбюджетних відносин характеризується відсутністю чіткого законодавчо закріпленого розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування.

Таким чином, вирішення цих проблем має базуватись на реалізації системи взаємопов'язаних заходів, а саме:

З метою збільшення власних доходів місцевих бюджетів над закріпленими треба забезпечити:

- формування доходів місцевих бюджетів з урахуванням територіальної прив'язки податків. У такому разі, жителі кожної АТО будуть зацікавлені платити вищі податки з метою отримання якісніших послуг;

- заміну податкових пільг, що надаються підприємствам пріоритетних галузей господарства, на їх цільове фінансування на конкурсній основі;

- удосконалення системи місцевих податків і зборів, надання місцевим органам влади більше повноважень щодо їх самостійного встановлення і справляння. На місцях завжди можуть існувати об'єкти оподаткування, які могли б поповнити місцеві бюджети. Наприклад, в окремих населених пунктах розвивається і швидко набирає популярності зелений і сільський туризм, тому доцільно було б надати таким населеним пунктам статусу курортних і запровадити курортний збір.

З метою зменшення кількості дотаційних бюджетів, а також зниження соціальної спрямованості трансфертів необхідно:

- перенести акценти з політики підтримки регіонів на однаковому рівні розвитку на політику їх стимулювання до економічного зростання, максимально використовуючи конкурентні переваги кожного окремого регіону. Таким чином, для підтримки депресивних регіонів доцільно здійснювати фінансування цільових програм розвитку таких регіонів, а отже збільшити частку субвенцій як інструменту “активного вирівнювання”. Важливо відшукати в кожному проблемному регіоні потенціал до економічного зростання. З метою вдосконалення формульного підходу до обрахунку трансфертів і заохочення місцевого самоврядування до нарощування власних доходів та виробничих потужностей доцільно:

- для тих регіонів, які мають щорічний від'ємний приріст доходів дозволити розраховувати індекс відносної податкоспроможності щороку, а не раз на три роки;

- для тих регіонів, які мають щорічно позитивний приріст доходів, законодавчо встановити відрахування відсотка зібраних доходів понад фактичні показники попереднього року на користь місцевих бюджетів.

З метою оптимізації та ефективного перерозподілу видаткових повноважень між бюджетами різних рівнів необхідно:

- делегувати органам місцевого самоврядування частину функцій центральної влади з наданням місцевому рівню влади повноцінних можливостей як для управління видатками на виконання цих функцій, так і для збору відповідних коштів на своїх територіях;

- запровадити державні гарантії фінансового забезпечення виконання власне делегованих повноважень місцевими органами влади з метою запобігання недофінансування місцевих бюджетів;

- створювати умови для розвитку альтернативних систем надання суспільних послуг за участі приватних організацій за умови впровадження системи чіткого контролю за їх діяльністю, оскільки на сьогодні в Україні суспільні послуги “безкоштовні” для споживачів і немає можливості виміряти їхню економічну ефективність;

- вжити заходів щодо об'єднання невеликих адміністративно-територіальних одиниць, оскільки, як свідчить зарубіжний досвід, наповненість бюджетів та якість управління фінансовими ресурсами у таких укрупнених одиницях місцевого самоврядування значно покращуються.

ВИСНОВКИ

Місцеві бюджети -- це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління на відповідній території.

Формування місцевих бюджетів - це дуже складний процес. Одним з напрямків ефективного формування дохідної частини бюджету є детальний аналіз виконання кожного джерела доходу протягом попередніх років та врахування певних об'єктивних причин відхилення від передбачених показників.

Роблячи висновки, можна впевнено сказати, що формування бюджету - це процес, який повинен налагоджуватися роками. Наприклад, вирішити проблему збалансованості бюджетів можна шляхом находження нових джерел доходів та залучення частини коштів від приватизації державного і комунального майна. Досить вагомі потенційні можливості скорочення витратної частини бюджету пов'язані з удосконаленням процесу формування місцевих бюджетів. Потребує вирішення питання фінансування забезпечення експлуатації та утримання об'єктів комунальної власності, які перебувають у власності членів територіальної громади.

Провівши аналіз дохідної та видаткової частини зведеного бюджету Рівненської області за 2008 та 2009 роки бачимо що основним джерелом наповнення бюджетних коштів у Рівненській області були прибутковий податок з громадян та податок на прибуток підприємств. У 2009 році цей показник збільшився на 7,5 % що становить 11666400 грн. Левова доля у дохідній частині бюджету області припадає на дотацію з державного бюджету. Офіційні трансферти у 2008 році склали 912 191 500грн., а у 2009 - 996 081 800, отже у 2009 році офіційні трансферти зросли на 83890300 грн. Це свідчить про спад економічного розвитку регіону, оскільки видаткова частина бюджету області покривається за рахунок трансфертів з інших бюджетів. В області доходи від власності та підприємницької діяльності зменшились на 43700 грн. Інші неподаткові надходження скоротились на 263100 грн. Доходи від операцій з капіталом знизились на 4531327 грн. тобто інвестиційна діяльність регіону занепала. Також скоротилась дохідна частина цільових фондів на 460500 грн. Аналіз видаткової частини бюджетів 2008 та 2009 років показав, що основними статтями фінансування з місцевих бюжетів є освіта та охорона здоров'я видатки на освіту збільшились на 9507982грн., а на охорону здоров'я на 25815500грн. Однак було скорочено видатки на охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку на 43700 грн. Також знизились видатки цільових фондів на 460500 грн.

В Україні процес реформування міжбюджетних відносин зводиться лише до відокремлення місцевих бюджетів від Державного і забезпечення самостійності первинних суб'єктів місцевого самоврядування. Власна система міжбюджетних відносин на Україні в умовах становлення самостійної бюджетної системи, побудованої на принципах децентралізму, формується не завжди послідовно та раціонально. Реформування міжбюджетних відносин потрібно проводити на рівні чіткого визначення функціональних повноважень всіх суб'єктів міжбюджетних відносин, закріплення за ними рівня доходів у відповідності до їх повноважень.

Важливим напрямком вдосконалення міжбюджетних відносин є розширення дохідної частини місцевих бюджетів шляхом реформування податкового законодавства, а також перекладанням певної частини видатків місцевих бюджетів на кінцевого користувача, що надасть змогу вивільнити значну частину бюджетних коштів для фінансування програм соціального та економічного розвитку регіонів.

Список використаної літератури

1 Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року

2 Бюджетний кодекс України від 21.06.2001

3 Закон України “Про державний бюджет України на 2009 рік”

4 Закон України „Про місцеве самоврядування”

5 Європейська хартія місцевого самоврядування

6 Буряк П.О. Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів// Фінанси України.-№6,2001

7 Буряченко А.Є. Палій М.П. Удосконалення фінансового механізму місцевих бюджетів/Фінанси України, № 8, 2003

8 Гушта О.В. Шляхи зміцнення бюджетів органів місцевого самоврядування.//Фінанси України.-2000.-№2.-с.69-73.

Кириленко О.П. Місцеві бюджети України. - К.: НІОС, 2000;

9 Коваленко Л.О. Управління бюджетними ресурсами регіону// Фінанси України.-№12,2002

10 Кравченко В. Місцеві фінанси. Навчальний посібник.-К.: Знання,1999.

11 Кравченко В. Фінансові проблеми місцевих органів влади України.//Фінанси України.-1995.- №1.-с.61-63.

12 Кульчицький М.І. Місцеві бюджети і механізм їх формування// Фінанси України.-№9, 2001

13 Луніна І.О. Районні бюджети у контексті ефективної системи міжбюджетних відносин. Економіка України.2003-№ 5

14 Мельник С., Криниця С. Про формування місцевих бюджетів.// Економіка України.-2000.-№2.-с.17-23.

15 Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я. Бюджетна система: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни.-К.:КНЕУ.-2000.-с.17

16 Опарін В., “Фінанси” (загальна теорія) - К.,2001

17 Петкова Л.О., Задувайло Л.М.Удосконалення системи міжбюджетних відносин у контексті адміністративно-територіальної реформи в Україні// Фінанси України. - 2006. - №9. - С. 47-55.

18 Слухай С.В., Здерка Н.Я. Формування доходів місцевих бюджетів у контексті трансформації податкової системи//Фінанси України. - 2006. - №5. - С. 12-20.

19 Чирка Д.М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів.//Фінанси України.-1998.-№1.-с.22-25.

20 Чугунок І.Я. Вплив бюджету на економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць// Фінанси України.-№12,2002

21 Юшко С.В.Організація міжбюджетних відносин в Україні: стан, проблеми та перспективи//Фінанси України.- 2009. - №1. - С. 86-96.

22 Сайт Верховної ради України www.rada.gov.ua.

23 Офіційний сайт міністерства фінансів України. - www.mіnfіn.gov.ua.

24 Офіційний сайт Рахункової палати України. - www.ac-rada.gov.ua.

25 Офіційний сайт Рівненської обласної адміністрації - www.rv.gov.ua

Размещено на Allbest.ru