Банкрутство і санація підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Дослідження на тему:

Банкрутство і санація підприємств

Виконав:Полюхович Микола

Перевірила: Рябошапка Б. В.

Київ 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретична частина

1.1 Фінансова санація підприємств, її зміст та порядок проведення

1.2 Фінансові джерела санації підприємств

1.3 Банкрутство підприємств, підстави та наслідки. Діагностика банкрутства на основі моделі “Z-рахунок Альтмана”

РОЗДІЛ 2. Аналітична частина

РОЗДІЛ 3. Пропозиції

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Банкрутство підприємства - нездатність задовольняти вимоги кредиторів із оплати товарів, включно з нездатністю забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди, у зв'язку з перевищенням зобов'язань боржника над його майном або у зв'язку з незадовільною структурою балансу боржника.

Санація -- це система заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, а її результати спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і зміну організаційно-правової й виробничої структури боржника.

Світова практика банкрутства показує, що цей процес болючий, як і будь-яке руйнування, але підтверджує, що непродуктивність перетворення виробника на банкрута не завжди очевидна, наприклад, ліквідація неефективних підприємств. Використання процедури банкрутства як прихованої форми переходу підприємства з рук одного власника в руки іншого є одним із легітимних інструментів «вільного ринку». Українське законодавство про банкрутство поки що не лише допускає «тіньову приватизацію», а й ставить права кредитора вище прав трудового колективу, інвестора, держави та підприємства-боржника. Отже, дана тема є досить актуальною, адже процеси санації і банкрутства є важливими деталями функціонування суб'єктів господарювання, крім того українське законодавство досить недосконале, і проблема потребує практичного вирішення в Україні. Метою роботи є дослідження процесів санації і банкрутства, пошук пропозицій вдосконалення українського законодавства та практики банкрутства і санації підприємств. Завданнями даного дослідження є: визначити сутність понять банкрутства і санації, дослідити їх прояви, динаміку, особливості в Україні в останні роки, визначити пропозиції щодо покращення українського законодавства стосовно банкрутства і санації, визначити переваги та недоліки санації і безробіття у різних контекстах і ситуаціях. банкрутство санація динаміка

РОЗДІЛ 1. Теоретична частина

1.1 Фінансова санація підприємств, її зміст та порядок проведення

Санація (від лат. sanare - видужання, оздоровлення) - це система заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству п-в і оздоровлення фінансово-господарського становища боржника.

Основними методами проведення санації є:

- злиття п-ва з більш потужною компанією;

- випуск нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу;

- збільшення банківських кредитів і урядових субсидій;

- перетворення короткострокової заборгованості у довгострокову.

Метою санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, збереження ліквідності та платоспроможності п-ва, скорочення усіх видів заборгованості, покращення структури оборотного капіталу.

Приймати рішення про проведення санації можуть:

- суб'єкти господарювання, які перебувають в кризі, коли є реальна загроза оголошення банкрутства;

- фінансово-кредитні установи (банки). Банки мають право застосовувати щодо клієнта-боржника комплекс санаційних заходів:

- передати оперативне управління п-вом адміністрації, сформованій за участю банку;

- реорганізувати боржника;

- змінити порядок платежів;

- направити для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації.

- агентства з питань запобігання банкрутству п-в (коли йдеться про державні п-ва). Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних п-в агентство уповноважене здійснювати управління майном боржника і розробити пропозиції щодо проведення фінансової санації.

НБУ (у випадку оздоровлення комерційного банку).

Класичною моделлю здійснення санації є наступна:

Добровільна ліквідація п-ва - це процедура ліквідації боржника, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками п-ва і кредиторами.

Примусова ліквідація п-ва - це процедура ліквідації боржника, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду.

Згідно діючого законодавства санація може проводитися протягом 12 місяців, але за клопотанням комітету кредиторів можна продовжити санацію ще на 6 місяців.

Суть стратегії санації полягає у виборі найкращих варіантів розвитку п-ва та найоптимальнішої політики капіталовкладень.

На основі стратегії розробляють програму санації, тобто програму спрогнозованих і взаємопов'язаних заходів, спрямованих на вихід п-ва з фінансової кризи.

Розробка санаційних заходів включає:

- техніко-економічне обґрунтування санації (загальні характеристики, хто проводить…)

- розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей

- конкретні методи та графіки мобілізації фінансового капіталу

- строки освоєння інвестицій та термінів їх окупності

- оцінка ефективності санаційних заходів.

Заходами, які містять план санації, можуть бути:

- реструктуризація п-ва;

- перепрофілювання виробництва;

- відтермінування платежів або списання частини боргів, про що укладається мирова угода;

- закриття нерентабельних виробництв;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- продаж частини майна боржника;

- зобов'язання інвестора про погашення частини боргу боржника;

- інші заходи.

Рішення про проведення санації п-ва чи його ліквідацію приймаються на основі висновків санаційного аудиту, основною метою якого є оцінка придатності п-ва для санації, тобто визначення глибини фінансової кризи та виявлення можливостей її подолання. Цей аудит може здійснюватись за рахунок коштів інвесторів або продажу частини майна п-ва.

1.2 Фінансові джерела санації підприємств

Існують такі фінансові джерела санації п-в:

- внутрішні джерела фінансової стабілізації п-ва. Є такі типи реакції п-ва на фінансову кризу:

- захисна: передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів п-ва, обладнання, звільнення персоналу;

- наступальна: передбачає активні дії - модернізація обладнання, введення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, пошук нових ринків збуту.

На практиці ці реакції комбіновані.

Внутрішніми джерелами фінансової стабілізації є:

- використання комбінованої тактики при проведенні санації

- стягнення дебіторської заборгованості.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

- примусове стягнення через арбітражний суд

- факторинг (коли п-во уступає факторинговій компанії право на одержання грошових коштів згідно з платіжними документами в обмін на негайне одержання основних сум дебіторської заборгованості)

- облік векселів (операції комерційних банків з викупу векселів у п-в за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення.

Фінансове оздоровлення із залученням ресурсів власників п-ва (акціонери, пайовики)

Фінансування санації власниками п-ва може здійснюватись шляхом зменшення чи збільшення статутного фонду боржника (збільшення - це випуск додаткових акцій). Зменшення статутного фонду допускається тільки зі згоди кредиторів і проводиться наступними методами:

- зменшення номінальної вартості акцій;

- зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Законодавством встановлено, що п-во повинно покрити збитки акціонерів, пов'язані зі зменшенням статутного фонду, проте дуже часто найбільші акціонери, власники контрольних пакетів передають свої акції на ліквідацію безкоштовно, що і є їхнім внеском на фінансування санації.

Збільшення статутного фонду здійснюється такими методами:

- випуск нових акцій;

- збільшення номінальної вартості акцій;

- обмін облігацій на акції (т.з. конверсійні облігації). Конверсійні облігації - це метод залучення капіталу, пов'язаний із випуском п-вом іменних облігацій, які через певний час можна обміняти на звичайні акції п-ва. Облігації є менш ризиковими цінними паперами, ніж акції. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: 1) досягає відносної безпеки вкладень, бо облігації є менш ризикові, і, крім того, у разі банкрутства претензії власників облігацій задовольняються одночасно з іншими кредиторами; 2) інвестор досягає можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції.

Конверсійні облігації випускають великі п-ва терміном на 5-10 років.

Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватись через:

- пролонгацію або реструктуризацію наявної заборгованості;

- надання додаткових кредитних ресурсів;

- повну або часткову відмову від своїх вимог.

Законодавство деяких країн передбачає можливість укладення мирової угоди - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних платежів або щодо зменшення сум боргів. Ця угода може укладатися на будь-якому етапі справи про банкрутство і набирає чинності тільки після її затвердження арбітражним судом.

Фінансова участь п-ва у санації п-ва.

Фінансування санації персоналом може здійснюватись у таких формах:

- відстрочка (відмова) від винагороди за виробничий результат

- надання працівниками позик

- купівля працівниками акцій даного п-ва

Згідно законів “Про банкрутство” і “Про власність” передбачається, що трудовий колектив державного п-ва може взяти це п-во в оренду або викупити у власність, створюючи певний вид господарського товариства за умови взяття на себе боргів даного п-ва та зі згоди на це кредиторів.

За наявності кількох претендентів на участь у санації державного п-ва, господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не має переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору.

Державна фінансова підтримка санації п-в.

При цьому здійснюються 1) пряме бюджетне фінансування і 2) непрямі форми державного впливу.

Бюджетне фінансування здійснюється на 1) поворотній основі - це бюджетні позики; і 2) безповоротній основі - це субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій п-в, що перебувають на межі банкрутства. За допомогою повного або часткового викупу акцій п-в держава протидіє спаду виробництва і зростанню безробіття. Та в даному випадку державу не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки отримання прибутку не є метою її діяльності як акціонера. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності п-ва. Наприклад, у Німеччині і США значну частину державного сектора сформовано саме з колишніх приватних п-в, які опинилися на межі банкрутства.

До непрямих форм державної підтримки санації належать:

- надання державних гарантій та поручительства, тобто зобов'язань держави здійснити погашення боргів п-ва в разі його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору;

- надання дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства, що передбачає злиття п-в, створення концернів, асоціацій, консорціумів.

Санаційна підтримка п-в державою може здійснюватися методами фіскального характеру, зокрема:

- списання податкових зобов'язань;

- податкове кредитування;

- надання цільових податкових пільг.

Банкрутство підприємств, підстави та наслідки. Діагностика банкрутства на основі моделі “Z-рахунок Альтмана”.

3. Банкрутство п-в - це пов'язана із недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і зобов'язання перед бюджетом.

У 1997 р. в Україні з 9000 справ про порушення банкрутства банкрутами було оголошено приблизно 4000 п-в.

Схематично розвиток порушення справи про банкрутство п-в можна показати таким чином:



Ліквідаційна комісія здійснює оцінку та продаж майна банкрута, задоволення претензій кредитора, складання ліквідаційного балансу.

Ознаками можливого банкрутства п-ва є:

- падіння ринкової ціни цінних паперів п-ва;

- зниження потоку грошових надходжень від виробничої і фінансової діяльності та зниження доходів;

- п-во працює у галузі, де велика імовірність банкрутства;

- п-во недавно почало своє функціонування;

- зменшення сум дивідендів.

Виробничі і фінансові аспекти, що вказують на фінансові труднощі п-ва:

- неможливість отримання додаткових фінансових ресурсів;

- нездатність погасити прострочені зобов'язання;

- погана система фінансової звітності;

- переміщення сфери діяльності в галузі, не пов'язані з основним бізнесом п-ва;

- нездатність п-ва контролювати свої витрати;

- високий рівень конкуренції.

Справа про банкрутство п-ва порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше 300 заробітних плат або 35400 грн., які не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановлення для їх погашення строку. До боржника арбітражний суд має право застосовувати такі процедури:

- реорганізаційні: зовнішнє управління майном, санація і реорганізація;

- ліквідаційні: добровільна і примусова ліквідація п-ва-боржника;

- мирова угода.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або за умови незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає ліквідаційну комісію (вона складається із представників кредиторів, банків, фінансових органів і фонду державного майна), яка оцінює майно п-ва-боржника, проводить роботи зі стягнення дебіторської заборгованості, розраховується з кредиторами і складає ліквідаційний баланс.

З моменту визнання п-ва банкрутом в першу чергу припиняється підприємницька діяльність боржника, до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном боржника; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута і припиняється нарахування пені та відсотків на усі види заборгованості боржника. Кошти, вилучені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів таким чином:

- у першу чергу задовольняються:

- вимоги, забезпечені заставою;

- витрати, пов'язані з виплатою вихідної допомоги працівникам банкрута, в т.ч. відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

- витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді і з робітниками ліквідаційної комісії.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками п-ва (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду п-ва).

У третю чергу - вимоги щодо сплати податків і обов'язкових зборів.

У четверту чергу - вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

У п'яту - вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду п-ва.

У шосту - інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів на рахунок від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, не розглядаються і вважаються погашеними.

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові, а майно державних п-в - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Якщо майна банкрута вистачає, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність.

РОЗДІЛ 2. Аналітична частина

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. У ринковій економіці банкрутство підприємств -- нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до ЗО. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, становила близько 30 000, в Росії -- 2040. В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство (рис 1, 2). Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10-15% всіх поданих позовів стосуються підприємств з державною формою власності.

Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного підприємництва та знизить темпи його розвитку.

Рис.1. Кількість порушених справ про банкрутство в Україні протягом 1992-2002 років

РОЗДІЛ 3. Пропозиції

Можливі заходи для уникнення банкрутства:

- знайти шляхи додаткового фінансування п-ва;

- позбутися збиткової продукції п-ва і підрозділів;

- звернути увагу на управління активами;

- розробити і почати здійснення програми скорочення затрат.

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Центральний податковий орган України, реалізовуючи свої повноваження, бере активну участь у запровадженні державної політики запобігання банкрутству шляхом забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників.

Небезпідставною є зацікавленість з боку держави в максимальному збереженні платників податків -- бюджетних боржників, стан яких визнається кризовим.

Незважаючи на те що антикризове управління економікою спрямовано на подолання таких явищ, як банкрутство, безпосередньо у діяльності підприємства (на мікрорівні) важливе значення має також регулювання ситуації з неплатоспроможністю на державному (макро) рівні шляхом запровадження сучасних розвинених систем правового регулювання неплатоспроможності.

Державне регулювання проблеми неплатоспроможності найбільшою мірою залежить від законодавчої бази, основою якої є Закон України від 14.05.92 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (зі змінами та доповненнями; далі -- Закон № 2343-ХІІ), проте не менш важливим є факт застосування норм цього Закону на практиці.

Специфікою органів державної податкової служби є те, що вони входять до системи органів державної виконавчої влади i наділені спеціальним статусом -- контролюючого органу та органу стягнення одночасно.

Наслідком порушення конституційного обов'язку зі сплати податків є поява податкового боргу, який має бути погашеним або платником податків самостійно, або за рішенням податкового органу в позасудовому порядку.

У разі ж неможливості погашення податкового боргу у зв'язку з недостатністю активів платника податків при застосуванні процедур Закону України від 21.12.2000 р. 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі -- Закон № 2181-III) Законом № 2343-ХІІ передбачено підтвердження його неплатоспроможності шляхом визнання такої юридичної особи банкрутом.

Податкові органи, використовуючи надане Законом № 2181-III право на стягнення податкового боргу, а також у випадку, якщо застосування заходів щодо запобігання банкрутству боржника, зокрема досудової санації, виявилось неефективним або їх проведення не привело до бажаного результату (відновлення платоспроможності боржника), то звертаються до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство щодо такого платника податків.

Податкові органи можуть також приєднати свої вимоги до кредиторських вимог іншого позивача.

Негативна сутність банкрутства полягає у визнанні господарським судом неможливості боржника відновити платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

При порушенні справи про банкрутство прагнення органів державної податкової служби застосовувати банкрутство не як юридичний механізм знищення суб'єкта підприємницької діяльності, а як економічну процедуру щодо його оздоровлення, не суперечить загальнодержавним цілям.
Як відомо, існує безліч шляхів запобігання банкрутству, які умовно поділяються на недоведення платника податків до порушення провадження у справі про банкрутство i судове врегулювання питання.

Податковим законодавством та законодавством про банкрутство передбачено ряд запобіжних заходів, спрямованих на захист платоспроможності бюджетних боржників, а саме: податкова порука, мирова угода, розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань (боргу) платника податків, списання податкового боргу, досудова санація i власне санація тощо.

На сьогодні податкові органи вимушені одночасно захищати як державні інтереси, так i інтереси суб'єктів господарювання, оскільки лише їх діяльність приведе економіку держави до поступового відродження i подальшого розвитку.

Суперечність полягає в тому, що податкові органи, незважаючи на специфіку своєї роботи, мають на меті як стратегічний крок -- збереження суб'єкта підприємницької діяльності (платника податків), який у подальшому забезпечуватиме наповнення державної казни, так i тактичний -- ліквідацію суб'єкта підприємництва, забезпечуючи тим самим часткове зменшення загальної суми податкового боргу платників податків перед бюджетами усіх рівнів України.

Тобто виправлення ситуації щодо зазначеної проблеми залежить від ефективності координації зусиль органів виконавчої та судової влади в реалізації спільної із суб'єктами підприємницької діяльності проблеми.

I нарешті, не в останню чергу вдала реалізація в Україні правових та економічних механізмів відновлення платоспроможності підприємств-боржників залежить від компетентності, досвіду, знань, сумлінності податкових та арбітражних керуючих.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99 р. №784-XIV.

2. Стороннім В. З банкрутством щось не так, як мало бути... //Бухгалтерія - №12 (427) - 2001 р. - с.8.

3. Сидорук С. Банкрутом можеш ти не бути... // Галицькі контракти - №22 - 2000 р. - с.10-12.

4. Прилипко Ю. Тенденції у фінансовому стані підприємств (підсумки 1999 року) // Цінні папери України. - №29 - 2000 р. - с.12.

5. Волченко А. Неподсудные. // Бизнес - №13 (376) - 2000 г. - с.29.

6. Варгіч С. Реформування власності шляхом банкрутства. //Цінні папери України. -№9 - 2000 р. - с.6-7.

7. Варгіч С. Механізм банкрутства: підсумки його дії в Україні. //Цінні папери України. -№8 - 2000 р. - с.4-5.

8. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств. // Економіка України - №2 - 2000 р. - с.46-49.

9. Гаврилова Н.С. Институт банкротства: о новом этапе становления. // Росийский экономический журнал - №8 - 2000 г. - с.87-89.

10. Тычино С., Пушкар С., Шапиро С., Обрусова И. Новый ответ на старые вопросы. // Финансовая консультация - №49-52 - 1999 г. - с.11-48 /приложение/.

11. Варгіч С. Механізм банкрутства виправлятиме перекоси в приватизації. //Цінні папери України - №45 - 1999 р. - с.6-7.

12. Варгіч С. Атнибанрутне управління в Польщі. //Цінні папери України - №41, 42 - 1999 р. - с.16-17, 18-19.

13. Варгіч С. Закон, що “лікуватиме хворі підприємства”. // Цінні папери України. - №38 - 1999 р. - с.5-7.

14. Полозенко Д., Варгіч С. Санація неплатоспроможних підприємств: її форми та шляхи удосконалення. // Цінні папери України - №26 - 1999 р. -с.16-17.

15. Полозенко Д., Варгіч С. Банкрутство і шляхи його подолання. // Вісник НБУ - №10 - 1999 р. - с.59-63.

16. Варгіч С. Банкрутство: деякі проблеми законодавчого врегулювання повернення державі боргів збанкрутілими підприємствами. // Цінні папери України - №10 - 1999 р.

17. Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. 1992.--№31.

Размещено на Allbest.ru