Главная
Коллекция "Otherreferats"
Финансы, деньги и налоги
Оцінка внутрішніх джерел фінансування підприємства
Оцінка внутрішніх джерел фінансування підприємства
Джерела формування фінансових ресурсів підприємства та їх класифікація. Основні концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування, їх оцінка та аналіз. Проблеми фінансування діяльності підприємства та шляхи їх вирішення.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.04.2011 |
| Размер файла | 147,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ
імені М.І. ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО
Кафедра фінансів
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Фінансова діяльність суб'єктів господарювання"
на тему: "ОЦІНКА ВНУТРІШНІХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА"
Студентки IV курсу групи зФін-09-С1
заочної форми навчання
інституту обліку і фінансів
Рибіної Інни Сергіївни
Науковий керівник: К.Е.Н., доцент
Долматова Галина Євгеніївна
Донецьк - 2011
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Джерела фінансування підприємств
- 1.1 Джерела формування фінансових ресурсів підприємства
- 1.2 Класифікація джерел фінансування підприємства
- Висновки за розділом 1
- Розділ 2. Оцінка внутрішніх джерел фінансування підприємства
- 2.1 Характеристика внутрішніх джерел фінансування підприємств та їх класифікація
- 2.2 Аналіз джерел фінансування підприємств
- Висновки за розділом 2
- Розділ 3. Шляхи вдосконалення оцінки внутрішніх джерел фінансування підприємства
- 3.1 Організація діяльності підприємства
- 3.2 Проблеми фінансування і шляхи їх вирішення
- Висновки за розділом 3
- Висновки
- Список літератури
Вступ
Джерела фінансування - це функціонуючи і очікувані канали отримання фінансових коштів, а також список економічних суб'єктів, які можуть надати ці кошти. Фінансування підприємства має вирішувати завдання забезпечення розширеного відтворення. Саме тому своєчасне та в необхідному обсязі фінансування підприємства з різних джерел дозволяє йому вирішувати завдання ведення бізнесу та власного розвитку. Однак для залучення такого фінансування підприємство:
1) має у своєму розпорядженні певні джерела коштів;
2) повинен визначити оптимальне джерело фінансування.
Джерела фінансування підприємства діляться на внутрішні і зовнішні. Внутрішні джерела фінансування підприємства - це його власні кошти: прибуток і амортизаційні відрахування. Зовнішні джерела фінансування - це різні позичкові і притягнуті засоби: надходження від емісії та розміщення акцій, кредити банків, продаж часток у статутному капіталі і так далі.
Внутрішні і зовнішні джерела фінансування підприємств мають свої особливості. Так, використання для розвитку власних ресурсів дозволяє керівництву підприємства зберігати незалежність у виробничій діяльності, швидко приймати рішення і не нести витрат на повернення коштів.
Однак досить часто власні кошти підприємства не можуть покрити всієї потреби у фінансуванні, і тоді залучення зовнішніх джерел є єдиною можливістю розвивати компанію.
Поділ зовнішніх джерел фінансування на позиковий і залучений капітал також робиться не випадково: позиковий капітал - це, як правило, банківські кредити, повернення яких відбувається за рахунок всіх активів підприємства, при цьому банки не контролюють процес використання кредитних коштів; залучений капітал - це, як правило, інвестиції, повернення яких повинен відбуватися тільки за рахунок реалізації конкретної бізнес-ідеї, під яку вони були залучені, і їх використання проходить під контролем інвестує структури.
Для того, щоб визначити оптимальні джерела фінансування підприємства, необхідно провести певний аналіз діяльності підприємства. Грамотний і обдуманий вибір джерел фінансування підвищить віддачу від використання коштів і не викличе додаткової не обгрунтованої навантаження на підприємство, пов'язаної з необхідністю повернення коштів.
Розділ 1. Джерела фінансування підприємств
1.1 Джерела формування фінансових ресурсів підприємства
Фінансові ресурси підприємства - це його власні і позикові грошові фонди, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства і призначені для виконання фінансових зобов'язань підприємства, здійснення витрат на розширення виробництва, економічне стимулювання робітників і збільшення розміру власності власників підприємства.
Капітал підприємства - це фінансові ресурси підприємства, які використовуються для фінансування предметів та засобів праці, робочої сили, інших елементів виробництва і фінансових інструментів.
Структура і динаміка фінансових ресурсів підприємства визначаються за даними пасиву балансу та звіту про власний капітал за допомогою горизонтального, вертикального і трендового аналізу.
Фінансові ресурси підприємства складаються з власного капіталу і зобов'язань, але сформовані за рахунок коштів власних, залучених і позикових джерел.
Т. а. власний капітал формуються за рахунок власних коштів, що створюються в процесі виробничої діяльності (прибуток, переоцінка необоротних активів), і залучених коштів (внески власників, емісійний дохід, благодійна допомога тощо).
Всі зобов'язання підприємства формуються за рахунок позикових коштів: Внутрішніх (внутрішня кредиторська заборгованість, відстрочені податкові платежі і т.д.), і зовнішніх (банківські та комерційні кредити, випуск облігацій власної позики, фінансовий лізинг). У залежності від терміновості погашення їх прийнято розділяти на довгострокові і короткострокові зобов'язання.
За тривалістю використання капітал підприємства поділяється на постійний (перманентний) і змінний.
Перманентний капітал формується за рахунок власного капіталу підприємства та його довгострокових позикових коштів.
Одним з центральних питань фінансового менеджменту є управління ціною капіталу, що базується на оцінці потреби в ресурсах і аналізі ціни окремих фінансових ресурсів, які визначаються власними інтересами підприємства та законами попиту та пропозиції на ринках капіталів.
При розгляді питання про ціну капіталу джерела його формування прийнято розділяти на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні - створюються в процесі діяльності підприємства, платою за користування якими може виступати втрачений середньоринковий дохід за нерозподіленого прибутку, з резервного і страхового капіталу і т.д.
Зовнішні ресурси купуються на фінансових ринках і мають свої умови залучення, термін і ціну. Як ціни зовнішніх ресурсів можуть виступати: відсоток, що сплачується за користування банківськими позиками; штраф і пеня за комерційними кредитами; відсоток за випущеними облігаціями; дисконт по векселях; дивіденд, який сплачується акціонерам.
Загальна сума коштів, яку потрібно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обсягу, називається ціною капіталу.
Концепція ціни капіталу є однією з базових у теорії управління підприємством. Вона не зводиться тільки до обчислення відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, але також характеризує ту прибутковість інвестованого капіталу, яку необхідно забезпечити підприємству, щоб не зменшити свою ринкову вартість. Фінансові ресурси підприємства - це грошові кошти, наявні у розпорядженні підприємства і призначені для здійснення поточних витрат і витрат по розширеному відтворенню, для виконання фінансових зобов'язань і економічного стимулювання працюючих. Фінансові ресурси направляються також на утримання та розвиток об'єктів невиробничої сфери, споживання, накопичення.
Джерелами фінансових ресурсів є всі грошові доходи і надходження, які має підприємство чи іншого господарюючий суб'єкт у певний період (або на дату) і які спрямовуються на здійснення грошових витрат і відрахувань, Необхідних для виробничого і соціального розвитку: інвестицій, авансування в поточні витрати (головним чином, собівартість), витрат і відрахувань на соціальні потреби в централізовані спеціальні фонди і в бюджети різних рівнів. Це класифікація основних видів витрат і відрахувань фінансових ресурсів за напрямами їх використання.
Фінансові ресурси можуть підрозділятися на власні, позикові та залучені (на поворотній та безповоротній основі), асигнування з бюджету або централізованих позабюджетних фондів.
Статутний капітал - це майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників. За рахунок його коштів створюються необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності. Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності), амортизації, а також виручки від реалізації вибулого майна, стійких пасивів, пайових та інших внесків. До стійких пасивів належать статутний, резервний та інші капітали; довгострокові позики; постійно знаходиться в обороті підприємства кредиторська заборгованість (по зарплаті через різницю в термінах нарахування і виплати, за відрахуваннях у позабюджетні фонди, до бюджету, За розрахунками з покупцями і постачальниками та ін.).
Значні фінансові ресурси, особливо у новостворюваних та реконструюються підприємствах, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, випущених даним підприємством; дивідендів і відсотків з цінних паперів інших емітентів; доходів від фінансових терапії; кредитів.
Підприємства можуть одержувати фінансові ресурси від асоціацій і концернів, до яких вони входять; від вищестоящих організацій при збереженні галузевих структур; від органів державного управління вигляді бюджетних субсидій; від страхових організацій. У складі цієї групи фінансових ресурсів, формованих у порядку перерозподілу, все більшу роль відіграють виплати страхових відшкодувань, і все меншу - бюджетні і галузеві фінансові джерела, які призначені на строго обмежений перелік витрат.
Фінансові ресурси використовуються як у фондовій формі, так і в не фондової. Частина фінансових ресурсів підприємство використовує на освіту фондів цільового призначення: фонд оплати праці, фонд розвитку виробництва, фонд матеріального заохочення і т.д. Використання фінансових ресурсів на виконання платіжних зобов'язань перед бюджетом і банками здійснюється в не фондовий фірмі.
Велике значення має структура джерел формування фінансових ресурсів, і в першу чергу питома вага власних. Велика питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства додатковими витратами на сплату високих відсотків за кредитами комерційних банків, дивідендів по акціях і облігаціях і ускладнює ліквідність балансу підприємства. Тому фінансист фірми завжди повинен ретельно прораховувати доцільність або недоцільність використання залучених фінансових ресурсів у кожному конкретному випадку.
Розмір і структура фінансових ресурсів багато в чому залежать від обсягу виробництва та його ефективності. Постійне зростання виробництва та підвищення його ефективності є основою збільшення фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів, що інвестуються у сферу виробництва, залежать зростання обсягу виробництва і ступінь його ефективності.
Наявність фінансових ресурсів у необхідних розмірах та ефективне їх використання багато в чому зумовлюють фінансове благополуччя підприємства, фінансову стійкість, платоспроможність і ліквідність балансу.
1.2 Класифікація джерел фінансування підприємства
У фінансах підприємства під внутрішніми і зовнішніми джерелами фінансування розуміють відповідно власні та залучені (позикові) кошти. Відомі різні класифікації джерел коштів. Одна з можливих і найбільш загальних угруповань представлена на рис 1.1.
Рис 1.1 Структура джерел коштів підприємства
Основним елементом наведеної схеми є власний капітал. Джерелами власних засобів є:
Статутний капітал (кошти від продажу акцій і пайові внески учасників);
Резерви, накопичені підприємством;
Інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески та ін.)
До основних джерел залучених коштів відносяться:
Позики банків;
Позикові кошти;
Кошти від продажу облігацій та інших цінних паперів;
Кредиторська заборгованість.
Принципова відмінність між джерелами власних і позикових коштів криється в юридичній причини - у разі ліквідації підприємства його власники мають право на ту частину майна підприємства, яка залишиться після розрахунків з третіми особами.
Основними джерелами фінансування є власні кошти. Наведемо коротку характеристику цих джерел.
Короткострокове фінансування використовується, як правило, для поповнення оборотного капіталу. Обсяг і структура оборотного капіталу варіюють залежно від галузевої приналежності підприємства, можуть бути схильні до сезонних і циклічних коливань, вони також залежать від ефективності управління портфелем продукції та стратегії управління оборотним капіталом. Отже, при виборі джерел фінансування підприємства необхідно:
1) визначити потреби в короткостроковому і довгостроковому капіталі;
2) проаналізувати можливі зміни в складі активів капіталу з метою визначення їх оптимальної структури за обсягом і видами;
3) забезпечити постійну платоспроможність і, отже, Фінансову стійкість;
4) використовувати максимально прибутково власні і позикові кошти;
5) знизити витрати з фінансування господарської діяльності.
Наявність фінансового та інвестиційного планів дозволяє визначити обсяг грошових ресурсів підприємства з урахуванням:
а) компетенції його керівництва;
б) податкового законодавства та його впливу на доходи фірми;
в) грошово-кредитної політики держави;
г) співвідношення власних і позикових коштів у пасиві балансу (структури капіталу);
д) витрат на фінансування поточної (операційної) та інвестиційної діяльності при різних варіантах їх окупності.
Джерела фінансування діляться на внутрішні (власний капітал) і зовнішні - позиковий і залучений капітал з фондового ринку.
Внутрішнє фінансування - використання власних коштів, насамперед чистого прибутку, і амортизаційних відрахувань. У випадку активного самофінансування валового прибутку повинно бути достатньо для сплати податків в бюджетну систему, відсотків за кредит, відсотків і дивідендів по цінних паперах емітента, розширення основних фондів і нематеріальних активів, поповнення оборотних коштів, виконання соціальних програм.
При неактивному (прихованому) фінансуванні виникають додаткові джерела внаслідок заниженої оцінки майна (нематеріальних активів), знижених відрахувань у резервні фонди, що не відображено в балансі підприємства.
Джерела прихованого фінансування наступні:
1) чистий оборотний капітал (різниця між оборотними активами і поточними пасивами);
2) оцінні резерви;
3) доходи майбутніх періодів;
4) залишки фондів споживання;
5) прострочена заборгованість постачальникам і ін.
Самофінансування має ряд переваг:
За рахунок додатково утвореного із прибутку власного капіталу підвищується фінансова стійкість підприємства;
Формування та використання власних коштів відбуваються стабільно протягом усього року;
Мінімізуються витрати по зовнішньому фінансуванню (з обслуговування боргу кредиторам);
Спрощується процес прийняття управлінських рішень щодо розвитку підприємства за рахунок додаткових інвестицій, так як джерела покриття витрат відомі заздалегідь.
внутрішнє джерело фінансування оцінка
Рівень самофінансування підприємства залежить не тільки від його внутрішніх можливостей, але і від зовнішнього середовища (податкової, амортизаційної, бюджетної, митної та грошово-кредитної політики держави, кон'юнктури фінансового ринку).
Слід зазначити, що самофінансування створює можливості для регулювання обсягу оподатковуваного прибутку законними способами і залежить від:
1) варіювання кордону віднесення активів до основних або оборотних коштів;
2) вибору методу нарахування амортизації по основних фондах (лінійний, спосіб зменшуваного залишку, спосіб списання вартості основних засобів по сумі чисел років терміну корисного використання, спосіб списання вартості основних фондів пропорційно обсягу випущеної продукції). Застосування одного зі способів проводиться по групі однорідних об'єктів протягом всього терміну їх корисного використання і передбачається в обліковій політиці підприємства;
3) порядку оцінки амортизації нематеріальних активів;
4) вибору методу обліку матеріальних запасів (за фактичною собівартістю заготовляння знижується собівартість реалізованої продукції та завищується прибуток для оподаткування; за вартістю останніх закупівель максимізував витрати виробництва і мінімізується прибуток; за вартістю перших закупівель максимізує прибуток і мінімізується собівартість реалізованої продукції);
5) застосування методики нарахування зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів;
6) порядку оцінки вкладів учасників до статутного капіталу господарського товариства (товариства з обмеженою відповідальністю, товариства);
7) порядку створення резервів по сумнівних боргах, які формуються за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості. Якщо до кінця звітного року, наступного за роком створення резерву сумнівних боргів, цей резерв в якійсь частині не буде використаний, То невитрачені суми приєднуються при складанні бухгалтерського балансу на кінець звітного року до фінансових результатів (відносяться на рахунок 80 "Прибутки та збитки");
8) складу накладних (загальногосподарських) витрат і способу їх розподілу за видами витрат, прибутку, замовленнях і т.д.
Порівняння різних методів фінансування дозволяє підприємству вибрати найбільш оптимальний варіант фінансового забезпечення операційної діяльності та видатків капітального характеру. Необхідно також зазначити, що розвиток ринку довгострокового кредиту можливе лише за умови стабілізації господарської системи, тобто подолання спаду виробництва, зниження темпів зростання інфляції (до 3-5% на рік), зменшення облікової ставки банківського відсотка до 15-20% річних, ліквідації значного бюджетного дефіциту.
Тільки в умовах інвестиційної діяльності довгострокові кредити в основні фонди підприємств можуть окупитися у встановлені проектами терміни за рахунок генеруються ними грошових потоків (у формі чистого прибутку і амортизаційних відрахувань).
Він є складовою частиною федерального бюджету, формується у складі капітальних видатків даного бюджету і використовується для кредитування, інвестування та гарантійного забезпечення інвестиційних проектів. Грошові кошти бюджету розвитку акумулюються на спеціальних рахунках органів Головного управління федерального казначейства.
Рис.1.2 Види короткострокового фінансування
Торговий кредит являє собою найбільш широко розповсюджене джерело короткострокового фінансування бізнесу. Замість того щоб займати гроші для розрахунків за продукцію і постачання матеріалів, компанія в цьому випадку купує у постачальника в кредит. Ступінь офіційного оформлення такої угоди може варіювати від простого рукостискання до скріпленого печатками і підписами договору. Дві найбільш поширені форми торгового кредиту - це відкритий кредит і простий вексель.
Висновки за розділом 1
Фінансові ресурси підприємства складаються з власного капіталу і зобов'язань, але сформовані за рахунок коштів власних, залучених і позикових джерел.
Джерелами фінансових ресурсів є всі грошові доходи і надходження, які має підприємство чи іншого господарюючий суб'єкт у певний період (або на дату) і які спрямовуються на здійснення грошових витрат і відрахувань, Необхідних для виробничого і соціального розвитку: інвестицій, авансування в поточні витрати (головним чином, собівартість), витрат і відрахувань на соціальні потреби в централізовані спеціальні фонди і в бюджети різних рівнів. Це класифікація основних видів витрат і відрахувань фінансових ресурсів за напрямами їх використання.
Порівняння різних методів фінансування дозволяє підприємству вибрати найбільш оптимальний варіант фінансового забезпечення операційної діяльності та видатків капітального характеру. Необхідно також зазначити, що розвиток ринку довгострокового кредиту можливе лише за умови стабілізації господарської системи, тобто подолання спаду виробництва, зниження темпів зростання інфляції (до 3-5% на рік), зменшення облікової ставки банківського відсотка до 15-20% річних, ліквідації значного бюджетного дефіциту.
Розділ 2. Оцінка внутрішніх джерел фінансування підприємства
2.1 Характеристика внутрішніх джерел фінансування підприємств та їх класифікація
У науково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий - на рух грошових потоків. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов'язані з грошовими видатками.
До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:
чистий прибуток;
амортизаційні відрахування;
забезпечення наступних витрат і платежів.
Дискусійним є питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування грошових надходжень від інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій тощо. Прихильники віднесення зазначених надходжень до зовнішніх фінансових джерел обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє фінансування.
Рис.2.1 Внутрішні джерела фінансування підприємств
Віднесення згаданих надходжень до внутрішніх є виправданим, оскільки за їх рахунок можна покрити потребу підприємства в капіталі, не вдаючись до зовнішніх фінансових джерел, які мобілізуються на ринку капіталів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов'язана із залученням ресурсів на ринку капіталів.
На рис.2.1 наведена класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємств, яка найчастіше зустрічається в німецько- та англомовній економічній літературі.
Як видно з рисунка, окрім вищезгаданих форм фінансування, внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських заходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах. Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів.
Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов'язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.
У світовій економічній літературі, залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:
а) приховане самофінансування;
б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).
Приховане фінансування пов'язане з використанням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.
Приховані резерви - це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.
Є два способи формування прихованих резервів у балансі:
1) недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо);
2) переоцінка зобов'язань (наприклад, за статтями "Забезпечення наступних витрат і платежів", "Поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків" тощо).
Підприємства можуть формувати зазначені резерви як вимушено, так і за власними розрахунками. У першому випадку приховані резерви утворюються, якщо законодавство не дозволяє здійснювати індексацію або якщо вона пов'язана з невиправдано високим оподаткуванням. Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Досить часто величину прихованих резервів акціонерних товариств, акції яких котируються на біржі, розраховують як різницю між ринковим курсом акцій та їх балансовим курсом.
Тезаврація прибутку - це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.
Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.
Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:
залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;
відсутність затрат при мобілізації коштів;
не потрібно надавати кредитне забезпечення;
підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.
Недоліки самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином:
оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;
обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;
помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).
Збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій або на основі безплатного розміщення серед держателів додаткових корпоративних прав (акцій) пропорційно до належної кожному власнику частки статутного капіталу. При цьому використовуються такі основні джерела:
1. Чистий прибуток звітного періоду (одночасно із тезаврацією збільшується власний капітал).
2. Додатковий вкладений капітал або інший додатковий капітал у межах суми дооцінки необоротних активів.
3. Прибуток, тезаврований у попередніх періодах (резервний капітал чи нерозподілений прибуток минулих років).
В останніх двох випадках змінюються пропорції власного капіталу: той, що приносить дивіденди, і той, на який вони не нараховуються, а курс корпоративних прав має тенденцію до падіння.
Зазначимо, що резервний капітал можна спрямовувати на виплату дивідендів чи на збільшення статутного капіталу у сумі, що перевищує мінімально встановлений (законодавством чи статутом підприємства) його обсяг.
До внутрішніх джерел фінансування належать також створювані з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов'язань, величина яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і платежів відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.
Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.
Показник Cash-flow (чистий грошовий потік) почав використовуватися в 50-х роках ХХ століття американськими аналітиками при аналізі цінних паперів та звітності підприємств. Чистий рух грошових коштів у результаті операційної діяльності прийнято позначати як операційний Cash-flow, чистий рух коштів від інвестиційної діяльності - як інвестиційний Cash-flow. Різниця між вхідними та вихідними потоками в рамках фінансової діяльності (у вузькому розумінні) - Cash-flow від фінансової діяльності.
Основою розрахунку загального Cash-flow є операційний Cash-flow, який характеризує величину чистих грошових потоків, що утворюються в результаті операційної діяльності, тобто частину виручки від реалізації, яка залишається в розпорядженні підприємства в певному періоді після здійснення всіх грошових видатків операційного характеру. Цей показник можна розглядати як критерій оцінки внутрішнього потенціалу фінансування підприємства. Достатній розмір операційного Cash-flow створює сприятливі передумови для залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Наявність операційного Cash-flow характеризує здатність підприємства:
а) фінансувати інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел;
б) погашати фінансову заборгованість;
в) виплачувати дивіденди.
Структурно-логічна схема виникнення та використання операційного Cash-flow наведена на рис.2.2.
Рис.2.2 Виникнення та використання операційного
Базу для визначення Cash-flow від операційної діяльності утворюють дані звіту про фінансові результати (про прибутки і збитки) та баланс підприємства. Серед економістів до цього часу немає єдності щодо методології визначення Cash-flow. Класичний спосіб розрахунку операційного Cash-flow полягає в тому, що до чистого прибутку підприємства (після оподаткування) за визначений період додаються амортизаційні відрахування, нараховані у цьому самому періоді, та приріст забезпечень.
2.2 Аналіз джерел фінансування підприємств
Фінансові ресурси організації - це сукупність власних грошових коштів і надходжень ззовні, що знаходяться в розпорядженні фірми і призначених для виконання її фінансових зобов'язань, фінансування поточних витрат та витрат, пов'язаних з розширенням виробництва.
Наявність фінансових ресурсів у необхідних розмірах, а також ефективне їх використання зумовлюють фінансове благополуччя підприємства, фінансову стійкість, платоспроможність і ліквідність балансу.
Підприємство не може існувати без фінансування. Під внутрішніми і зовнішніми джерелами фінансування розуміють власні та залучені (позикові) кошти. Основним елементом наведеної схеми є власний капітал. Джерелами власних засобів є:
1) статутний капітал (кошти від продажу акцій і пайові внески учасників);
2) резерви, накопичені підприємством;
3) інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески та ін.)
До основних джерел залучених коштів відносяться:
1) позики банків;
2) позикові кошти;
3) кошти від продажу облігацій та інших цінних паперів;
4) кредиторська заборгованість.
Принципова відмінність між джерелами власних і позикових коштів криється в тому, що в разі ліквідації підприємства його власники мають право на ту частину майна підприємства, яка залишиться після розрахунків з третіми особами.
Основні джерела фінансування - це власні кошти. Власні кошти підприємства формуються за рахунок внутрішніх (це прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства, амортизаційні відрахування) і зовнішніх джерел (це додаткові внески коштів до статутного капіталу, додаткова емісія і реалізація акцій, отримання безоплатної фінансової допомоги, Інші зовнішні джерела формування власних фінансових ресурсів). Наведемо коротку характеристику цих джерел.
Статутний капітал - це сума коштів, надана власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства. Зміст поняття "статутний капітал" знаходиться в залежності від організаційно-правової форми підприємства:
1) для державного підприємства - вартісна оцінка майна, Закріпленого державою за підприємством на праві повного господарського відання;
2) для товариства з обмеженою відповідальністю - сума часток власників;
3) для акціонерного товариства - сукупна номінальна вартість акцій усіх типів;
4) для виробничого кооперативу - вартісна оцінка майна, наданого учасниками для ведення діяльності;
5) для орендного підприємства - сума вкладів працівників підприємства;
6) для підприємства іншої форми, виділеного на самостійний баланс, вартісна оцінка майна, закріпленого його власником за підприємством на праві повного господарського ведення. Якщо здійснюється створення підприємства, то вкладами в його статутний капітал можуть бути кошти, матеріальні та нематеріальні активи. У момент передачі активів у вигляді внеску в статутний капітал право власності на них переходить до суб'єкта господарювання, а інвестори в цей момент втрачають речові права на ці об'єкти. Якщо виникне необхідність у ліквідації підприємства або виходу учасника зі складу товариства або товариства, то він має право лише на компенсацію своєї частки в рамках залишкового майна, але не на повернення об'єктів, які він передав свого часу у вигляді внеску до статутного капіталу. Таким чином, статутний капітал відображає суму зобов'язань підприємства перед інвесторами.
Статутний капітал формується при первісному інвестуванні коштів, і його величина оголошується при реєстрації підприємства. Будь-які зміни розміру статутного капіталу (додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення додаткових вкладів, прийом нового учасника, приєднання частини прибутку та ін.) допускаються лише у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством та установчими документами.
При формуванні статутного капіталу можуть утворюватися додаткові джерела коштів - емісійний дохід. Це джерело виникає в ході первинної емісії, коли акції продаються за ціною вище номіналу. Отримані суми зараховуються в додатковий капітал.
Амортизаційні відрахування є внутрішнім джерелом фінансових ресурсів підприємства. Вони являють собою грошове вираження вартості зносу основних засобів і нематеріальних активів і є внутрішнім джерелом фінансування як простого, так і розширеного відтворення.
Прибуток - це основне джерело коштів динамічно розвивається. У балансі вона присутня:
1) у явному вигляді - як нерозподілений прибуток;
2) у завуальованому вигляді - як створені за рахунок прибутку фонди та резерви.
Величина прибутку залежить від багатьох факторів, основним з яких є співвідношення доходів і витрат. У діючих нормативних документах закладена можливість якогось регулювання прибутку керівництвом підприємства.
Перерахуємо такі регулюючі процедури:
1) варіювання кордоном віднесення активів до основних засобів;
2) прискорена амортизація основних засобів;
3) застосовується методика амортизації малоцінних і швидкозношуваних предметів;
4) порядок оцінки та амортизації нематеріальних активів;
5) порядок оцінки вкладів учасників до статутного капіталу;
6) вибір методу оцінки провиробничих запасів;
7) порядок обліку відсотків за кредитами банків, що використовуються на фінансування капітальних вкладень;
8) порядок створення резерву по сумнівних боргах;
9) порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видів витрат;
10) складу накладних витрат і спосіб їхнього розподілу.
Прибуток - це основне джерело формування резервного капіталу (фонду), який призначений для відшкодування непередбачених втрат і можливих збитків від господарської діяльності, тобто є страховим за своєю природою. Порядок формування резервного капіталу зафіксований в нормативних документах, які регулюють діяльність підприємства, а також його статутними.
Додатковий капітал - це джерело коштів підприємства, який утворюється в результаті переоцінки основних засобів та інших матеріальних цінностей. Нормативні документи забороняють його використовувати на цілі споживання.
До специфічних джерел коштів відносять фонди спеціального призначення та цільового фінансування:
1) безоплатно отримані цінності;
2) безповоротні і поворотні державні асигнування:
На фінансування невиробничої діяльності, пов'язаної з утриманням об'єктів соціально-культурного та комунально-побутового призначення;
На фінансування витрат з відновлення платоспроможності підприємств, що знаходяться на повному бюджетному фінансуванні.
Висновки за розділом 2
Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов'язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.
Фінансові ресурси організації - це сукупність власних грошових коштів і надходжень ззовні, що знаходяться в розпорядженні фірми і призначених для виконання її фінансових зобов'язань, фінансування поточних витрат та витрат, пов'язаних з розширенням виробництва.
Наявність фінансових ресурсів у необхідних розмірах, а також ефективне їх використання зумовлюють фінансове благополуччя підприємства, фінансову стійкість, платоспроможність і ліквідність балансу.
Розділ 3. Шляхи вдосконалення оцінки внутрішніх джерел фінансування підприємства
3.1 Організація діяльності підприємства
Процес взаємодії виробничих факторів на підприємстві, спрямований на перетворення вихідної сировини (матеріалів) на готову продукцію, придатну до споживання або до подальшої обробки, утворює виробничий процес або виробництво.
Основними елементами виробничого процесу є праця (діяльність людей), предмети і засоби праці. У багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні).
Найбільш великими частинами виробничого процесу є основне, допоміжне і побічна виробництва.
До основних відносяться ті процеси, прямим результатом яких є виготовлення продукції, що становить товарну продукцію даного підприємства, а до допоміжних - ті, в ході яких створюються напівпродукти для основного виробництва, а також виконуються роботи, що забезпечують нормальний перебіг основних процесів. Побічне виробництво охоплює процеси переробки відходів основного виробництва або їх утилізації.
За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (перериваним) і безперервні, викликані безперервністю технологічного процесу або потребами суспільства.
За ступенем автоматизації виділяють процеси: ручні, механізовані (виконуються робітниками за допомогою машин), автоматизовані (виконуються машинами під наглядом робітника) і автоматичні (виконуються машинами без участі робітника за заздалегідь розробленою програмою).
Процес основного, допоміжного та побічного виробництва складається з ряду виробничих стадій.
Стадія - це технологічно закінчена частина виробництва, що характеризує зміну предмета праці, переходить з одного якісного стану в інший.
Виробнича стадія ділиться, у свою чергу, на ряд виробничих операцій, що представляють собою первинну ланку, елементарну, найпростішу складову частину процесу праці. Виробнича операція виконується на окремому робочому місці, одним або групою робітників, над одним і тим же предметом праці, за допомогою одних і тих же засобів праці.
За призначенням виробничі операції ділять на:
Технологічні (основні), в результаті яких вносяться якісні зміни в предмети праці, його стан, зовнішній вигляд, форму і властивості;
Транспортні, змінюють положення предмета праці в просторі та створюють умови для поточного виробництва;
Обслуговуючі, що забезпечують нормальні умови для роботи машин (їх очищення, змащування, прибирання робочого місця);
Контрольні, сприяють правильному виконанню технологічних операцій, дотримання заданих режимів (контроль і регулювання процесу).
Для нормальної організації виробничого процесу необхідно дотримувати наступні принципи:
1) принцип спеціалізації - це закріплення за кожним цехом, виробничою ділянкою, робочим місцем, технологічно однорідної групи робіт або чітко визначеної номенклатури виробів;
2) принцип безперервності процесу означає забезпечення руху предмета праці з одного робочого місця на інше без затримок і зупинок;
3) принцип пропорційності передбачає узгодженість в тривалості і продуктивність всіх взаємозалежних підрозділів виробництва;
4) принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів;
5) принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу;
6) принцип ритмічності полягає в регулярності та стійкості ходу всього процесу, що забезпечує виробництво однакової або рівномірно зростаючої кількості продукції за рівні проміжки часу;
7) принцип гнучкості вимагає швидкої адаптації виробничого процесу до зміни організаційно-технічних умов, пов'язаних з переходом на виготовлення нової продукції та ін.
Сталість видів продукції, що випускається, а також сталість структури виробничого процесу визначають типи виробництва: одиничне, серійне і масове.
Одиничне виробництво характеризується найбільш різко вираженим непостійністю структури робочого процесу, тому що при цьому типі виробництва кожне наступне виріб створює новий технологічний процес, що відрізняється від колишнього за складом операцій, за їх тривалості та послідовності, в якій вони виконуються. До даного типу виробництва можна віднести виготовлення нестандартного обладнання.
Відмінними рисами одиничного типу виробництва є:
Багатономенклатурного продукції, що випускається;
Переважання технологічної спеціалізації робочих місць, дільниць, цехів;
Відсутність постійного закріплення за робочими місцями певних виробів;
Використання універсального обладнання та розміщення його у однотипних груп;
Наявність висококваліфікованих робітників-універсалів;
Великий обсяг ручних операцій;
Велика тривалість виробничого циклу та ін.
Серійне виробництво характеризується сталістю структури робочого процесу в період випуску однієї партії (серії) однакових виробів. Структура процесу змінюється за складом операцій, їх тривалості та послідовності виконання у зв'язку з переходом на виготовлення серії нового виду продукції.
У залежності від тривалості періоду випуску однієї серії і розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньо серійне і велике серійне виробництва.
3.2 Проблеми фінансування і шляхи їх вирішення
Економічна криза найбільш гостро позначилася на реальному векторі економіки, що характеризується деградацією його структури, безпрецедентним падінням обсягів виробництва, паралічем інвестиційної діяльності підприємств, ослабленням науково-технічного потенціалу промисловості, Розладом фінансової системи суспільного відтворення. Основними причинами цього є поглиблення диспропорцій у розвитку реального сектора і сфери обігу (відтік фінансових ресурсів з матеріального виробництва в процесі "ваучерної" приватизації, вилучення вільних етапів через ринок ДКО та ін.), Не розробленість правових норм регулювання деяких видів економічної діяльності (на приклад, операцій з цінними паперами, прибутковості валютних рацій) В даний час для більшості підприємств першочерговими стали завдання підтримки стійкого виробництва стабілізації поточної фінансової діяльності. Питання ж стратегічного розвитку, інвестицій в основне виробництво в деякій мірі відійшли на другий план. Ключовою проблемою, що обумовило зниження поточної фінансової стійкості підприємств, є дефіцит грошових оборотних коштів, необхідних для забезпечення поточного виробництва. Основними порами, стримуючими розвиток підприємств, стали, з одного боку, неплатежі покупців, з іншого боку - велика частка грошової складової в розрахунках за поставлену продукцію.
За останні роки відбулися зміни в структурі джерел фінансових ресурсів. Заповнення втрат від зниження доходів по основній господарської діяльності у більшості галузей стало доліковуватися головним чином за рахунок надходжень від операцій по основній діяльності, що було зумовлене їхнім посилюється, орієнтацією на зарубіжні ринки збуту та операції з валютою. Активним виходом на фінансові спекулятивні ринки, розширенням практики "натурообмінних" угод та взаємозаліків, переведенням частини рахунків через дочірні структури та ін. За короткий час це джерело став другим за значенням при формуванні сукупних фінансових ресурсів більшості галузей економіки, а для будівництва та окремих промислових галузей - домінуючим. Різке зростання інших надходжень - в цілому негативне явище. Воно свідчить про посилення непередбачуваності при формуванні фінансових ресурсів, зниження точності розрахунку ймовірних обсягів, підвищень ризику "недоотримання" фінансових коштів.
Хронічний брак фінансових ресурсів призвів до переходу виробничих підприємств на взаємне кредитування за допомогою виписуються векселів, які в багатьох випадках обходяться дешевше, ніж кредити комерційних банків, і зростання взаємних неплатежів.
Погіршилося співвідношення між кредиторської та дебіторської заборгованістю. Прострочена кредиторська заборгованість у цілому по промисловості становить половину заборгованості цього типу. Таке високе зростання простроченої заборгованості в економічному плані означає настільки ж швидке і значне скорочення фінансових джерел відновлення промисловості, її галузевої структури, нормального відтворення. Основною причиною негативної динаміки показників співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості, а також стійкої тенденції до зростання простроченої заборгованості в її загальній сумі, є фізичне скорочення і руйнування основних виробничих фондів. Припинення у більшості випадків на тільки їх розширеного відтворення, а й простого. У результаті-різке падіння обсягів виробництва, яке супроводжується скороченням власних джерел фінансування виробництва.
У результаті здійснення відтворення в скорочуються масштабах (в основному за рахунок позикових коштів) збільшуються витрати з обслуговування боргу, що утворюється при банківському кредитуванні. Все це свідчить про суттєве розладі фінансової системи, яка обслуговує процес відтворення у промисловому комплексі.
Існує тенденція заміщення заборгованістю постачальникам та іншим кредиторам частини власних оборотних коштів підприємства і відсутніх короткострокових кредитів банку. Підприємства зацікавлені в заміщенні названих джерел кредиторською заборгованістю, яка може дешевше, ніж банківськими кредитами.
На всіх підприємствах показником фінансового результату господарської діяльності є прибуток. Порядок використання прибутку визначається власником підприємства або уповноваженим ним органом відповідно до статуту підприємства. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства.
Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці без обмеження його збільшення з боку державних органів. Мінімальний розмір оплати праці не може бути нижче прожиткового мінімуму, який встановлюється законодавчими актами України. Підприємства можуть використовувати тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності й умов виконуваних ними робіт і послуг.
В умовах, коли всі галузі економіки переживають фазу депресивного розвитку, пожвавлення господарської активності в реальному секторі можливо на основі припливу зовнішніх інвестицій, в м числі і з бюджету. Однак в останні роки через невдалі тортур уряду нормалізувати процес формування доходної частини бюджету державне фінансування економічних програм практично згорнуто. Якщо скорочення бюджетної підтримки галузей формально узгоджується із сутністю ринкових перетворень, то майже повну відмову від кредитування як способу мобілізації фінансових коштів суперечить закономірностям розвитку нормальної ринкової економіки.
Виробнича сфера протягом шести останніх років зазнала суттєвих змін: практично ліквідовано оборотний капітал, п'ятикратне скорочення інвестицій супроводжувалося двох кратним падінням виробництва.
Основна частина виробничих капіталовкладень, здійснюється за рахунок внутрішніх коштів підприємств, перш за все амортизації, а вкладення в основний і оборотний капітал за рахунок заощаджень залишаються на вкрай низькому рівні. В даний час величезна частина внутрішніх заощаджень не інвестується в економіку. Рішення саме цієї проблеми є кардинальним умовою зниження ставки відсотка за позиками підприємствам реального сектора і припливу капіталу у виробництво.
Для інвестиційної активності важливе значення може мати наведення порядку у використанні амортизаційного фонду. В даний час великі суми амортизаційних відрахувань використовуються не за призначенням всупереч порядку, встановленому законодавством. Прямують вони на цілі споживання, поміщаються під високі відсотки в комерційні банки і пр. У перспективі всі норми амортизації повинні бути підвищені, а в ряді необхідно ініціювати прискорену амортизацію. В даний час при розрахунках фінансового балансу приймалася середня норма амортизації в розмірі 3,7%. Це відповідає середньому терміну служби основних фондів протягом 25-30 років. Такий термін служби прирікає українську економіку на вічне відставання від розвинених індустріальних країн.
Подобные документы
Економічна сутність і види фінансових ресурсів державного підприємства. Особливості їх структури і нормативно-правового регулювання. Аналіз показників фінансового стану БЦДСС, оцінка структури джерел формування фінансових ресурсів, шляхи оптимізації.
дипломная работа [732,1 K], добавлен 13.04.2012Розрахунок та аналіз показників підприємства, що характеризують грошові надходження та видатки. Джерела формування фінансових ресурсів. Основний капітал підприємства та джерела його фінансування і відтворення. Оцінка показників прибутковості підприємства.
контрольная работа [54,7 K], добавлен 02.02.2011Інформаційна база здійснення аналізу джерел фінансування капіталу підприємства. Аналіз вартості капіталу та оцінка ефективності управління структурою капіталу на основі ефекту фінансового важеля. Оцінка структури джерел фінансових ресурсів ТОВ "Віват".
курсовая работа [94,8 K], добавлен 01.12.2010Процес формування та використання фінансових ресурсів як основи забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності господарюючих суб’єктів. Класифікація форм фінансування підприємств. Переваги та недоліки внутрішніх і зовнішніх джерел.
научная работа [61,8 K], добавлен 26.03.2015Поняття внутрішніх джерел фінансування підприємства, їх сутність і особливості, значення в діяльності організації. Способи формування прихованих резервів у балансі, визначення їх величини, порядок мобілізації. Поняття та використання тезаврації прибутку.
контрольная работа [30,5 K], добавлен 12.04.2009Фінансові ресурси підприємства. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємства. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства. Джерела ресурсного забезпечення підприємства. Регулювання інвестиційної діяльності. Оцінка ефективності проектів
реферат [29,0 K], добавлен 31.05.2004Сутність джерел фінансування підприємства, позичковий капітал як один з джерел фінансування. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу. Проведення оцінки ефективності управління капіталом підприємства на прикладі ТОВ "Прометей".
курсовая работа [68,9 K], добавлен 03.08.2010Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Особливості фінансування підприємств різних форм власності. Формування власного капіталу, самофінансування та дивідендна політика підприємства. Фінансування підприємства за рахунок запозичених джерел.
отчет по практике [681,1 K], добавлен 16.04.2011Організація фінансової діяльності суб’єктів підприємництва. Напрямок оптимізації джерел фінансування ресурсів підприємства та їх аналіз. Фінансова діяльність із формування операційного прибутку суб’єкта підприємництва. Планування інвестиційного розвитку.
дипломная работа [859,0 K], добавлен 24.07.2011Зміст фінансових ресурсів. Оборотні та необоротні кошти як джерело формування фінансових ресурсів. Фінансування підприємств за допомогою власного і позичкового капіталу. Оцінка фінансової стійкості в залежності від забезпеченості власними засобами.
курсовая работа [58,6 K], добавлен 20.01.2010
