Інвестиційна діяльність та її вплив на розвиток виробничого потенціалу підприємства

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси»

на тему: «Інвестиційна діяльність та її вплив на розвиток виробничого потенціалу підприємства»

Донецьк - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття, види, сутність інвестицій

1.2 Особливості інвестиційної діяльності в розвинених країнах

1.3 Особливості інвестиційної діяльності в Україні

РОЗДІЛ 2. ІНВЕСТИЦІЇ, ЯК СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

2.1 Нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності

2.2 Оцінка впливу інвестицій на економічні процеси в суспільстві

2.3 Шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності на сучасному етапі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей інвестиційних процесів в Україні та їх впливу на господарську діяльність економічних суб'єктів.

Мета курсової роботи визначила основні задачі:

- визначити поняття, види та сутність інвестицій;

- дослідити особливості інвестиційної діяльності в розвинених країнах;

- дослідити особливості інвестиційної діяльності в Україні;

- визначити нормативно-правову базу щодо регулювання інвестиційної діяльності;

- оцінити вплив інвестицій на економічні процеси у суспільстві;

- визначити шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності на сучасному етапі.

Об'єктом дослідження є інвестиційні процеси, що відбуваються в Україні в умовах ринкової економіки.

Предметом дослідження є інвестиційна діяльність економічних суб'єктів.

Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність.

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності.

В Україні ж дотепер не створено обгрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття, види, сутність інвестицій

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладеннякапіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції - це всі види матеріальних та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається певний соціальний ефект. Згідно з цим Законом,суть інвестиційної діяльності полягає в розробці ідей, обґрунтування проекту, матеріально-технічного і фінансового забезпечення, управління діяльністю створеного об'єкта, включаючи його ліквідацію або перепрофілювання відповідно до умов, що змінюються, і можливостей досягнення інвестором поставлених цілей [4].

Інвестиції - це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій - це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина - це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі) [20, с.43].

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопляється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання [18, с.112].

Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладанням капіталу з метою його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

Цінності і майнові права складають об'єкти інвестиційної діяльності. Основним джерелом інвестування є національний доход, за рахунок якого утворюється фонд нагромадження, що, в свою чергу, умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення. В залежності від фонду, за рахунок якого формуються розрізняють валові і чисті (в їх складі) інвестиційні ресурси.

Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми:

Структура інвестицій

Рис.1.1 Структура інвестицій [20, с.48]

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. інвестиційний діяльність ефективність

З економічної теорії відомо, що інвестиції мають ряд класифікацій.

В залежності від мети інвестиції поділяються наступні види.

Вимушені капіталовкладення. До цієї групи належать капіталовкладення, які здійснюються з метою підвищення надійності і техніки безпеки на виробництві відповідно до нових законодавчих актів або інших абсолютно обов'язкових обставин. У цьому випадку не постає питання здійснювати інвестиції чи ні.

Збереження позиції на ринку. Охоплює капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло утримати свої позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію та зайняте положення.

Оновлення основних виробничих фондів, особливо верстатів і апаратів. Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримування безперервної діяльності підприємства і підвищення технічного рівня виробництва за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших машин та устаткування, впровадження нової технології виробництва.

Економія витрат. До цієї групи належать капіталовкладення, які мають на меті скоротити витрати, що сприятиме підвищенню продуктивності праці на підприємстві та його прибутковості.

Збільшення прибутків. Капіталовкладення п'ятої групи спрямовані на збільшення прибутків,що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості. Це часто пов'язують з розширенням так званих традиційних сфер діяльності підприємства.

«Ризикові» капіталовкладення - капіталовкладення, пов'язані із значним ризиком, - наприклад, призначені для захоплення нових сфер ринку або створення нових видів продукції, пов'язані з науково-дослідними розробками та зразками. Ці капіталовкладення є успішними в першу чергу в тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція і існує велике поле дій [19, с.54 ].

Валові інвестиції (ВІ) - це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно - матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) - це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

За об'єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов'язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями..

Фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери [11].

За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції.

Прямі інвестиції - це безпосередня участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладанні коштів.

Непрямі інвестиції - це опосередкована участь у виборі об'єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників,наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.

За терміном існують короткотермінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції - це вкладення капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції - це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:

- до двох років;

- від двох до трьох років;

- від трьох до п'яти років;

- понад п'ять років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватні інвестиції - це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції - це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції - це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції - це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.

Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.

Пряме інвестиційне підприємство - це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.

Іноземна пряма інвестиція - вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції - це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції - це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Реінвестиції - повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції - це нетто-інвестиції плюс реінвестиції. Дійсність інвестиційної діяльності, як на мікро так і на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. В цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності інвестиційних галузей. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємництва, здатність до засвоєння інновації здійснюють основний вплив на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.

1.2 Особливості інвестиційної діяльності в розвинених країнах

Інвестиційна діяльність є однім з найважливіших елементів економіки будь-якої країни і має суттєвий вплив на розвиток і конкурентоспроможність усіх галузей народного господарства. Розглянемо вплив інвестицій на національні економіки найбільш розвинених країн: США, Великобританія, Німеччина, Франція.

Модернізація та інтенсивний розвиток пріоритетних галузей виробництва у США зумовили потребу активізації міжгалузевого переливання капіталу, відносне збільшення промислового капіталу у грошовій формі. Але в середині 70-х і на початку 80-х років, коли спостерігався зазначений процес, цього не відбулося насамперед через відсутність необхідних обсягів капіталу (як наслідок інфляції, великих обсягів вивезення капіталу, витрат на оборону). У таких умовах залучення іноземного капіталу у США сприяло подоланню подальших негативних факторів розвитку економіки. Порівняно із законодавством інших розвинених країн законодавство США щодо іноземних інвестицій вважається м'яким. На приплив іноземного капіталу у 80-ті роки істотно вплинули результати перебудови системи загальноекономічного регулювання: відсутність обмежень на розмір експорту-імпорту; уведення нової податково-амортизаційної політики; зменшення прямого втручання держави у проблеми приватного бізнесу та створення сприятливих умов для функціонування останнього тільки методами економічного регулювання системи господарювання.

Процес лібералізації американської економіки привернув увагу іноземних інвесторів високою ефективністю вкладання капіталу. Виняткову роль у залученні іноземних інвестицій у США відіграло підвищення ставок за позикою. Причиною припливу капіталу може бути також девальвація валюти. Так, унаслідок девальвації американського долара, західнонімецької марки, швейцарського франка та японської ієни іноземним компаніям стало вигідніше перенести виробництво у США.

З огляду на те що США залишилися великим експортером капіталу, уряд цієї країни вдався до певних обмежувальних заходів щодо його вивезення і створив систему заохочувальних важелів для використання капіталу переважно у вітчизняній економіці. У 90-х роках було схвалено закон, який надавав можливість банкам створювати міжнародні банківські відділення та здійснювати міжнародні операції з території США на тих самих умовах, що й їх філії за кордоном. Унаслідок цього США отримали додаткові джерела нагромадження капіталу. Високі рівні ставок за позикою разом з низькими показниками інфляції та сприятливими прогнозами підвищення цін зумовили значний приплив іноземних інвестицій в американську економіку. Скасування податків на дивіденди, що сплачуються іноземними власниками цінних паперів, сприяло розповсюдженню акцій серед іноземців. Згідно із законом про оподаткування у США гарантується відсутність будь-якої дискримінації, що зумовило створення більшістю іноземних інвесторів філій у цій країні.

Система заходів федерального уряду доповнюється спеціальними програмами із залучення іноземного капіталу урядами штатів. Ці програми передбачають різні системи пільгового кредитування та страхування іноземних інвестицій, надання земельних ділянок для будівництва промислових підприємств тощо. Для іноземних інвесторів відкрито доступ до результатів науково-дослідних розробок, що здійснюються місцевими університетами; надається інформація про наявність і обсяги сировини, енергетичних і водних ресурсів, стан транспортних сполучень тощо. Умови надання пільг передбачають розміщення підприємств у певній місцевості, що пов'язано з потребою пропорційного розвитку галузей економіки в межах того чи іншого штату.

Великий інтерес становить англійська система залучення іноземних інвестицій. Великобританія є лідером у Європі з імпорту капіталу. Сьогодні у країні функціонують дочірні компанії майже всіх 100 найбільших американських корпорацій, філій провідних європейських транснаціональних корпорацій, а також японські заводи з виробництва електронних товарів.

Великобританія практично захопила значну частку інвестицій, що надходять у Європу як із Заходу, так і зі Сходу. Тут сконцентровано понад 40 % усіх американських активів у країнах ЄС. Не менше половини японських вкладень в Європі так само припадає на Великобританію. Цьому найбільше сприяли такі фактори: ефективна структурна перебудова і поліпшення внутрішньо економічної ситуації у країні; бажання іноземних фірм зайняти нові ринки збуту для своїх товарів; зменшення транспортних витрат; висока норма прибутку за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу (за рівнем заробітної плати Великобританія посідає 15-те місце серед розвинених країн світу).

У 70-ті роки Великобританія переживала труднощі в економіці у зв'язку з дефіцитом сировини, інфляцією, валютними потрясіннями. Тому іноземні інвестори не виявляли значної активності щодо вкладання своїх капіталів в економіку Великобританії. Економічний курс консервативного уряду змінив ситуацію на краще. Суть цього курсу полягала в посиленні ринкових тенденцій в економіці, переході від кейнсіанської теорії управління економікою до монетаризму. У 1979 р. було скасовано валютні та інші обмеження на діяльність приватних фірм, і це значною мірою сприяло руху капіталу. Політика "відчинених дверей" надала іноземним банкам практично вільний доступ на внутрішній ринок капіталу, і тепер понад 500 іноземних банків мають у Лондоні свої відділення.

На інтенсивність процесу залучення іноземних інвестицій впливає також існуюча у Великобританії система оподаткування. Відчутним інвестиційним стимулом є відсутність податків на капіталовкладення в обладнання, а також їх зниження на 79 % на інвестиції в будівництво споруд.

У Великобританії існує система державної конкурсної допомоги для найважливіших інвестиційних проектів, вартість яких щонайменше 0,5 млн фунтів стерлінгів. Максимальний розмір допомоги може становити половину вартості проекту. Можна також отримувати субсидії за "списком інноваційної допомоги", суть якої полягає в дотуванні НДДКР під час створення нових видів продукції та розробки технології виробництва у високотехнологічних галузях. Крім того, місцеві урядові органи можуть надати на сприятливих умовах кредити, які покривають до 90 % вартості будівництва, а також знижку на вартість земельних ділянок. До того ж вони частково відшкодовують витрати, пов'язані з необхідністю переміщення кадрів.

Створення "нових зон підприємництва", "зон вільних портів", "нових міст" також сприяло залученню іноземного капіталу. Для подібних зон характерні пільгові режими оподаткування та можливість безмитного експорту виробленої продукції.

Починаючи з 50-х років привабливою для іноземних інвесторів стала ФРН, яка досягла високого рівня прибутковості вкладеного капіталу. Цьому сприяли такі основні фактори: зручне розміщення країни в центрі Європи; місткий внутрішній ринок; низький курс марки; експортна орієнтованість господарства країни. Але з кінця 70-х років ФРН почала втрачати пріоритети. Це сталося з різних причин, але основною з них була суперечність податкової системи. Збільшення ринкового простору внаслідок об'єднання Німеччини відкрило нові можливості експансії як для німецького, так і для іноземного капіталу. Іноземні компанії мали змогу брати участь у приватизації майна колишньої НДР. У перші місяці після об'єднання країни на східні землі припадало 95 % власного капіталу ФРН. Цьому сприяли запроваджені пільги, спрямовані на стимулювання виробничих інвестицій, заохочення малих і середніх фірм, розвиток пріоритетних напрямів в економіці. З'явилася можливість створення неоподатковуваного резервного фонду, звільнення від податків ряду промислових підприємств, надання так званих інвестиційних надбавок, особливих ставок амортизації основного капіталу.

Важливу роль у залученні іноземного капіталу в Німеччину відіграє стабільність грошової одиниці та в низькому рівні інфляції. Економічна й політична стабільність, тверда грошова одиниця сприяли тому, що багато іноземних інвесторів почали вкладати свій капітал у довгострокові цінні папери.

Залученню іноземних інвестицій в економіку Франції сприяли роздержавлення власності, зростання валового прибутку господарюючих фірм, податкові та кредитні пільги, невисокий рівень процентної ставки за кредити тощо.

Одним із чинників припливу іноземного капіталу у Францію була монетаристська політика уряду в 90-х роках, у якій важливу роль відіграло вигідне для країни регулювання процентної ставки. Одним з пріоритетних завдань уряду стало підтримання стабільного курсу франка щодо американського долара та німецької марки шляхом жорсткого контролю над інфляцією. Уряд Франції здійснює жорстку політику регулювання іноземних інвестицій у країні стосовно держав, які не є членами ЄС. Франція має розвинений фінансовий ринок, що за потужністю й активністю поступається тільки подібній інституції США та Великобританії. У цій країні існує ефективна система заохочення як власних, так і іноземних інвестицій, спрямованих на розвиток пріоритетних і провідних галузей промисловості. Щоб стимулювати будівництво промислових об'єктів, Колегія економічного та регіонального розвитку Франції надає інвесторам субсидії, обсяг яких досягає 25 % вартості всіх капіталовкладень у землю та обладнання, які скуповуються в перші три роки будівництва. Останніми роками широко використовуються довгострокові пільгові кредити під низькі проценти. У країні також існує преференційний податковий режим для підприємств, що працюють у так званих зонах підприємництва Франції. Компанії, де налічується щонайменше 10 працівників і які зареєстровані та здійснюють свою діяльність в одній із таких зон, звільняються від податку на прибуток у перші 10 років свого існування. Але компанія, яка одержала податкові пільги, втрачає право на інші державні субсидії [17, с.54].

1.3 Особливості інвестиційної діяльності в Україні

Як відомо, від ефективності розвитку та рентабельності здійснення підприємницької діяльності буде залежати обсяг валового внутрішнього продукту країни. В свою чергу валовий внутрішній продукт являється чи не найважливішим показником економічного зростання в країні. З метою підвищення продуктивності діяльності підприємств застосовується система інвестиційних вкладень в активи підприємств. Отож можна сказати, що вітчизняні підприємства відчувають нестачу інвестиційних коштів і проблема покращення інвестиційної привабливості національних підприємств стоїть на одному з перших в черзі до нагальності вирішення.

Забезпечення стійкого зростання вітчизняної економіки є одним з пріоритетних завдань сьогодення. Його вирішення можливе за умови формування конкурентоспроможних підприємницьких структур, здатних зайняти місце у глобалізованому, складному, динамічному і взаємопов'язаному економічному просторі.

Інвестиційна діяльність на рівні національних суб'єктів господарювання порівняно з розвинутими європейськими країнами характеризується значною відсталістю, нестабільними темпами розвитку та нерівномірністю розподілу серед галузей, в яких функціонують об'єкти інвестиційної діяльності.

У комплексі проблем, пов'язаних із визначенням ролі інвестицій підприємства, в сучасних умовах більшого значення набуває процес управління інвестиціями підприємства, що визначає збільшення уваги до інформаційного забезпечення керівництва відповідними даними про інвестиції [12, с.109]. Він повинен бути представлений як цілісна організаційно-економічна система процесу інвестування, що є складовою частиною в загальній структурі господарського механізму підприємства.

До структури цього механізму входять ринковий механізм саморегулювання та ціноутворення на основі попиту і пропозиції на інвестиційних ринках; держане нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності; внутрішній механізм регулювання інвестиційної діяльності підприємства (за основними напрямками інвестування здійснюється за допомогою розробленої інвестиційної стратегії та цільової інвестиційної політики, внутрішніх нормативів та вимог до інвестиційної діяльності за окремими її аспектами); система конкретних засобів управління, за допомогою яких передбачається досягнення конкретних результатів інвестиційної діяльності. Ефективний механізм здійснення підприємством інвестиційної діяльності дає змогу з максимальною швидкістю досягти поставлених цілей та вирішити основні завдання розвитку економіки підприємства, сприяє результативному вирішенню конкретних функцій управління інвестиційною діяльністю, повна і послідовна реалізація яких є надійною запорукою активної інвестиційної політики підприємства.

Існують певні стратегічні відмінності в управлінні інвестиційною діяльністю на різних етапах життєвого циклу підприємницької структури. Відправною точкою в обґрунтуванні інвестиційних рішень має бути інновація, втілення якої може надати системі нової якості. Це безпосередньо пов'язує інвестиційну політику зі змістом інноваційної стратегії і зумовлює зміну пріоритетів у процесі їх формування на різних стадіях життєвого циклу підприємства [14, с.67].

Як ми бачимо, в існуючій структурі державного апарату притаманна велика кількість проблем, успадкованих ще від колишнього Радянського Союзу, серед яких: громіздкий процес прийняття рішень, бюрократія і нечітке розмежування компетенції між урядовими відомствами. Відсутність стабільного і передбачуваного законодавчого середовища збільшує витрати і ризики, пов'язані з веденням бізнесу в України. Недоліки законодавчої бази створюють перешкоди для іноземних компаній, які вже відкрили свій бізнес в Україні і суттєво охолоджують бажання тих інвесторів, хто готовий вити в Україну. Основні проблеми стосуються не тільки численних невідповідностей і неузгодженостей в існуючих законодавчих актах, але й непередбачуваності змін, що можуть вноситися в законодавство, слабкого практичного втілення прийнятих законів і неефективного забезпечення їх дотримання [9, с.8-14].

РОЗДІЛ 2. ІНВЕСТИЦІЇ, ЯК СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

2.1 Нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні обумовлений законом України “Про інвестиційну діяльність” та Господарським кодексом України.

Державне регулювання інвестиційної діяльності визначають: показники економічного і соціального розвитку України; національні та регіональні програми розвитку національного виробництва; державні і місцеві бюджети, передбачені в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності.

Залежно від об'єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:

1) інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, передбачає: випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

2) капітальне будівництво -- інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти;

3) лізинг -- підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів;

4) корпоративна (в тому числі акціонерна) форма інвестування -- вкладення коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу (господарські товариства). У свою чергу, ця форма може здійснюватись у кількох варіантах, насамперед як портфельне інвестування (вкладення коштів у незначні (від 1 до 10 % статутного фонду) пакети акцій кількох підприємств), фінансове інвестування (придбання значних пакетів акцій (від 10 до 40 % статутного фонду) з метою перепродажу) і стратегічне інвестування (придбання контрольного пакета акцій або цілісного майнового комплексу) [6].

Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестори -- суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись на основі спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав. З цією метою можуть створюватись інститути спільного інвестування (корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд), які провадять діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права і нерухомість [7].

Особливе правове регулювання мають іноземні інвестиції, тобто цінності, що вкладаються іноземними інвесторами (юридичними особами, створеними відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичними особами -- іноземцями, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; іноземними державами, міжнародними урядовими і неурядовими організаціями; іншими іноземними суб'єктами інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України) в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [8].

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

1.Часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств. Підприємство отримує статус підприємства з іноземними інвестиціями, якщо воно створюється у будь-якій організаційно-правовій формі відповідно до законодавства України, а іноземна інвестиція в статутному фонді, за його наявності, становить не менше 10 %;

2.Створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

3.Придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

4. Придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

5. Господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції;

6. Інші форми, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації, яка здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених законодавством України.

Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану зі створенням юридичної особи.

З метою залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України в Україні можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони. Їх правовий статус визначається Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» та окремими законами, які визначають статус конкретних вільних зон. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад та місцевої державної адміністрації [2].

Захист інвестицій -- це комплекс організаційних, технічних і правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілей внесення інвестицій, ефективної діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій. Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Насамперед інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути вжиті заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності.

2.2 Оцінка впливу інвестицій на економічні процеси в суспільстві

Формування конкурентоздатної ринкової інфраструктури вимагає мобілізації усіх ресурсів. Як тих, що знаходяться всередині країни, так і тих інвестиційних джерел, що перебувають за межами країни і які здатні підсилити темпи її економічного зростання. Для усіх країн, а тим більш для України, саме інвестиційна діяльність визначає умови економічного розвитку.

Розглядаючи цю тему, потрібно звернути увагу на те, хто саме і чому, намагається свою валюту в українську економіку. Існує думка, що до нас йдуть, по-перше, великі компанії, для яких можливість втрати декількох чи навіть десятків мільйонів доларів не позначиться фатально на їхній долі; по-друге, авантюристи, тобто ті, хто хоче розбагатіти, використовуючи довірливість українського бізнесу [10,с.25].

Але розгляд цього питання потребує більш детальної класифікації іноземних інвесторів. По-перше, це дійсно великі компанії, готові налагоджувати власне виробництво і дилерську мережу, насамперед зі США, Німеччини та інших західноєвропейських країн, до яких останнім часом значну зацікавленість виявляють великі корпорації з Південної Кореї. Ці компанії готові іноді йти навіть на тимчасові втрати, але дочекатися кращих часів і з уже наявних плацдармів почати наступ на відновлюваний український ринок.

Другий тип інвесторів - це різні фонди, які прагнуть, як це прийнято у всіх цивілізованих країнах, диверсифікувати власні інвестиції і забезпечити своїм вкладникам гідний рівень прибутку. Останніми роками вони дедалі активніше працюють у нашій країні.

Третій тип інвесторів - це не завжди найбільші і найвідоміші іноземні компанії, але в Україні вони можуть знайти і знаходять специфічні ніші для свого бізнесу. Це, зокрема, стосується українського нафтовидобутку, куди у вигляді не занадто великих обсягів виробництва важко залучити лідерів галузі. Для таких компаній отримання стійких доходів і можливість самореалізації є ключовими характеристиками.

Четвертий тип - це вже згадувані бажаючі "відмити" гроші. Також є багато бажаючих "тихо" повернути в Україну раніше вивезені капітали, що не приносять очікуваних прибутків на Заході. При цьому відкривається можливість одержати визначені пільги, виступивши в ролі іноземного інвестора. Не випадково тому, що інвестиції з Кіпру чи Ліхтенштейну набагато перевищують капіталовкладення з таких країн, як Канада чи Японія.

П'ятий тип інвесторів - компанії зі Східної Європи і колишнього СРСР, які вже на основі нових принципів намагаються налагодити кооперацію з українськими підприємствами, використовуючи часто неформальні відносини, виробничі зв'язки і знання ринку. Отже, є значна кількість типів інвесторів з різними притаманними їм особливостями. Що стосується України, то шісткою провідних інвесторів в економіку України є: США, Німеччина, Росія, Нідерланди, Великобританія, Кіпр [10, с. 27-28.].

Розглянувши основні типи інвесторів і головних інвесторів України можна виділити такі переваги для економіки країни від інвестиційної діяльності:

- а отримання капіталу для розвитку виробництва, оновлення існуючих та створення нових виробництв;

- задоволення потреб внутрішнього ринку;

- розвиток інноваційної діяльності, впровадження нових технологій та останніх досягнень науки і техніки;

- поглиблення міжнародного поділу праці;

- розширення експортних можливостей;

- створення нових робочих місць, підготовка та навчання персоналу;

- зростання доходів населення;

- надходження податків до бюджету.

- Але як і всі явища, впив іноземних інвестицій на економіку країни має значні вади, а саме:

- частковий контроль внутрішніх ринків (при іноземних інвестиціях);

- знищення існуючих фірм, які менш конкурентоспроможні;

- інвестори уникають сплати податків шляхом внутрішнього переливу капіталу в країни з нижчим рівнем оподатковування;

- встановлюючи штучні ціни, інвестори ускладнюють процес управління економікою зі сторони держави;

- встановлення контролю над діючими в країні підприємствами.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених в Україну, на 1 січня 2010 року склав 40 млрд. 026,8 млн. доларів, що на 12,4% більше обсягів інвестицій на початок 2009 року і в розрахунку на одну особу становив 872,6 доларів.

Чистий приріст іноземних інвестицій в економіку України в 2009 році склав 5 млрд. 634,6 млн. дол., що складає 51,6% надходжень 2008 року.

З країн ЄС надійшло 4 млрд. 016,8 млн. доларів (71,3% загального обсягу), з країн СНД - 1 млрд. 064,7 млн. доларів (18,9%), з інших країн світу - 553,1 млн. доларів. (9,8%). Водночас капітал нерезидентів зменшився на 941 млн. доларів.

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, втрат і курсової різниці, за 2009 рік склав 4 млрд. 410,4 млн. доларів, що складає 72,6% рівня попереднього року.

Інвестиції надійшли з 125 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 81% загального обсягу прямих інвестицій, входять:

1. Кіпр - 8 млрд. 593,2 млн. доларів;

2. Німеччина - 6 млрд. 613 млн. доларів;

3. Нідерланди - 4 млрд. 002 млн. доларів;

4. Російська Федерація - 2 млрд. 674,6 млн. доларів;

5. Австрія - 2 млрд. 604,1 млн. доларів;

6. Об'єднане Королівство - 2 млрд. 375,9 млн. доларів;

7. Франція - 1 млрд. 640,1 млн. доларів;

8. Сполучені Штати Америки - 1 млрд. 387,1 млн. доларів;

9. Віргінські острови (Британські) - 1 млрд. 371 млн. доларів;

10. Швеція - 1 млрд. 272,3 млн. доларів.

У 2009 році з України в економіку інших країн світу спрямовано 69,8 млн. доларів прямих інвестицій. Інвестування здійснювалося переважно у вигляді грошових внесків.

Обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн світу, з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці, на 1 січня 2010 року становив 6 млрд. 223,3 млн. доларів, у т.ч. в країни ЄС - 5 млрд. 908,3 млн. доларів. (95% загального обсягу), у країни СНД - 220,1 млн. доларів (3,5%), в інші країни світу - 94,9 млн. доларів (1,5%). Прямі інвестиції з України здійснено в 51 країну світу, переважна їх частка спрямована в Кіпр.

За уточненими даними, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну в 2008 році на 1 січня 2009 року склав 35 616,4 млн. доларів.

Як повідомлялося раніше, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну в січні-вересні 2009 року зріс на 8,3%, або на 2 972,1 млн. доларів і на 1 жовтня склав 38 591,6 млн. доларів.

У 2009 році підприємствами та організаціями усіх форм власності у розвиток економіки за рахунок усіх джерел фінансування вкладено 35063,47 млн. грн. інвестицій. Найвагомішу частку з них складали інвестиції в основний капітал -36,9%.

У розвиток промисловості обсяг інвестицій в основний капітал збільшився майже на третину. На підприємствах з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води освоєно інвестицій в основний капітал більш ніж на 19,7%, а транспорту і зв'язку - у 2,7 рази. Підприємства, які займаються будівництвом, використали 18,9% усіх капіталовкладень, обсяги яких збільшилися у 2 рази.

У соціально-культурну сферу спрямовано 35,9% від загального обсягу інвестицій, з них у житлове будівництво - 89,2%. Обсяги інвестицій в соціально-культурну сферу збільшилися на 38,2%, в тому числі у сферу культури та спорту, відпочинку та розваг - у 3,2 рази, охорони здоров'я та надання соціальної допомоги - у 1,6 рази та у житлове будівництво - на 34,3%. Водночас скоротились обсяги інвестицій у сферу освіти - на 6%.

Проте вкрай назрілою є потреба щодо залучення інвестицій у впровадження екологічно чистих технологій та виробництв, енерго- та ресурсозберігаючих технологій у житлово-комунальному господарстві, розв'язання транспортного розвантаження центральної частини міста.

Щодо внутрішніх інвестицій в економіку України, то можна сказати, що до них належать власні кошти підприємств та заощадження населення, бюджетні асигнування (з державного та місцевих бюджетів), а також довгострокові кредити та позики (державні та комерційні).

Сьогодні із загальної суми коштів внутрішніх інвестицій, використаних підприємствами та організаціями, на розвиток і вдосконалення виробництва йде 20%, на соціальний розвиток - 8%. Найбільшу частку в сумі використаних коштів становлять платежі до бюджету - 45). У той же час у загальному обсязі власних та залучених коштів підприємств, що надійшли у 2009 р., основним джерелом фінансових ресурсів, як і раніше, залишається прибуток - 56%, на частку амортизаційних відрахувань припадає 24%, асигнування з бюджету та позабюджетних фондів становлять близько 9%, кредити банків - понад 11% [15].

Розглядаючи перспективи використання власних та залучених коштів підприємств для фінансування інвестицій можна виділити такі проблеми.

Нестачу фінансових ресурсів підприємства намагаються поповнити за рахунок підвищення цін на свою продукцію. У 2009 р. усе збільшення прибутку в народному господарстві визначалось ціновим фактором. Так, у промисловості в 2009 р. оптові ціни зростали швидше, ніж прибуток. Проте, збільшуючи ціни, підприємства зіштовхуються з обмеженням попиту, що призводить до проблем з реалізацією продукції та, як наслідок, до спаду виробництва. Це може поставити на грань банкрутства багато підприємств

Зростаюча інфляція знецінила власні кошти підприємств, накопичені за рахунок амортизаційних відрахувань, та фактично девальвувала це джерело капіталовкладень.

Щоб підвищити стійкість власних нагромаджень підприємств, уряд України прийняв рішення про переоцінку основних фондів для приведення їх балансової вартості до відповідності з цінами та умовами відтворення. Зростання вартості основних фондів підприємств та їх амортизаційних відрахувань пропорційно темпам інфляції дозволяє збільшити джерела власних коштів для фінансування капіталовкладень. Тому одним з найважливіших заходів по підвищенню внутрішньої інвестиційної активності може бути інфляційний захист амортизаційного фонду шляхом регулярної індексації балансової вартості основних коштів.

Різке збільшення дефіциту держбюджету не дозволяє у наш час розраховувати на вирішення інвестиційних проблем за рахунок централізованих джерел фінансування. При обмеженості бюджетних коштів держава буде змушена перейти від без зворотного бюджетного фінансування до кредитування. Зміцніє контроль за цільовим використанням пільгових кредитів. Для забезпечення гарантій повернення кредиту необхідно впровадити систему застави майна у формі нерухомості, зокрема землі. Законодавча база цього створена Законом про заставу. Довгострокове кредитування, особливо в умовах підприємництва, що зароджується, могло б стати одним з важливих джерел інвестицій. Проте інфляція робить довгостроковий кредит невигідним для банків.

Як джерело фінансування капітальних вкладень можна використовувати залучення коштів населення шляхом продажу акцій підприємств, що приватизуються, та інвестиційних фондів. Це також є й одним із шляхів захисту особистих заощаджень громадян від інфляції.

2.3 Шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності на сучасному етапі

Вихід України з кризи вимагає розробки ефективної державної інвестиційної політики. Її необхідністю зумовлена перш за все тим, що інвестиції і пов'язані з ними зрушення в економіці відіграють ключову роль у формуванні макроекономічних пропорцій. А інвестиційна політика підприємства - загальне керівництво з формування програми капіталовкладень, відбору проектів і фінансових рішень. Інвестиційна політика полягає у виборі та реалізації найбільш раціональних шляхів розширення і оновлення виробничого потенціалу, посилення конкурентних переваг.

Для проведення заходів щодо активізації інвестиційних процесів на підприємствах України спочатку треба здійснити їх аналіз за схемою «згори-вниз», починаючи з рівня країни з метою дослідження характеру і стану інвестиційного клімату країни. Далі необхідно виконати так званий індустріальний аналіз макрорівня - специфічних секторів (регіонів, галузей) і завершити аналіз треба мікрорівнем - оцінка фінансового і економічного стану підприємства.

Покращити рівень активності інвестиційних процесів на підприємствах можна тільки за умов проведення спеціальних заходів:

1. Збільшення обсягів державного інвестування при посиленні його цільової спрямованості;

2. Заохочення інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання шляхом створення плану дій щодо формування сприятливого інвестиційного клімату та упровадження при прийнятті Податкового кодексу України дієвих податкових та амортизаційних стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів господарювання.

3. Необхідно збільшувати питому вагу наукоємних галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг;

4. Покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

5. Пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;

6. Збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших об'єктів громадського користування і медичного забезпечення.

7. Стратегічне планування соціально-економічного розвитку регіонів;

8. Реалізація регіональної інформаційної політики, спрямованої на формування сприятливого інвестиційного іміджу регіону.

Отже, проблема активізації інвестиційної діяльності на підприємствах України є досить актуальною. Вона стосується подолання незбалансованості та недосконалості в процесах здійснення інвестиційної діяльності безпосередньо на вітчизняних підприємствах. Основними перешкодами на шляху до реалізації поставлених цілей є недосконалість чинного законодавства та байдужість влади до ситуації, що склалася, економічний спад та низька конкурентоспроможність національних підприємств порівняно із закордонними представниками. Вони повинні вирішуватись не тільки на рівні країни в цілому, але й на регіональному рівні зокрема. Нагальність цього питання не терпить відкладень, адже саме на ефективній підприємницькій діяльності в Україні і буде базуватись стабільна та конкурентоспроможна ринкова економіка.

ВИСНОВКИ

Недбала та неефективна державна інвестиційна політика в Україні, що є однією з головних причин погіршення економічної ситуації. При структурній перебудові національної економіки неможливо уникнути того, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної діяльності, засновані на державному замовленні, державному постачанні й державному фінансуванні збанкрутують. Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак - і ефективності. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.