Размещено на http://www.allbest.ru/

кредит фінансовий інвестиційний податок

Реферат на тему:

Державний кредит, його форми та види

Державний кредит, що є однією з ланок державних фінансів, тісно пов'язаний з бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування бюджетного дефіциту, а й для згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, погашення розміщених раніше позик, забезпечення касового виконання бюджету, фінансування цільових програм тощо.

Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів -- облігацій, казначейських зобов'язань -- векселів чи нот (див. п. 4.3). При цьому кошти, залучені на національному чи міжнародному ринках цінних паперів, мають бути використані на цілі, передбачені умовами емісії. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом та без права довгострокового погашення. При емісії боргових зобов'язань з правом довгострокового погашення держава отримує можливість більш гнучко управляти процесом обслуговування та погашення боргу залежно від ситуації на фінансовому ринку.

Іншою формою державного кредиту виступають кредити, надані урядами інших країн, міжнародними фінансовими інститутами та організаціями.

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

* доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

* додаткові надходження від сплати податків;

* кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

* додаткова емісія грошей;

* кошти, отримані від розміщення нових державних позик.

Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні.

З поняттям державного кредиту тісно пов'язане поняття державного боргу, що відображає загальну суму заборгованості держави своїм кредиторам. Державний борг -- це сума, отримана від емісії державних боргових зобов'язань чи кредитів, наданих іноземними кредиторами, а також проценти, які необхідно сплатити кредиторам за користування коштами.

Суму заборгованості та процентів, що підлягають сплаті в поточному періоді (році), називають поточним державним боргом. Загальну суму заборгованості та процентів, що мають бути сплачені, називають капітальним державним боргом. Розрізняють також зовнішній борг -- іноземним кредиторам як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку та внутрішній -- результат залучення коштів на внутрішньому національному ринку.

На відміну від банківського кредитування, при якому кредитом управляє кредитор -- комерційний банк, державним боргом управляє держава, якщо вона виступає позичальником на внутрішньому ринку, або держава та іноземні кредитори, якщо кошти залучаються на міжнародному ринку.

У разі, коли держава не може вчасно забезпечити достатню платоспроможність, вона може використовувати такі способи управління боргом, як конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочка погашення, анулювання, обмін за регресивним співвідношенням.

Конверсія державного боргу -- зміна дохідності позики, як правило, в бік зменшення. Застосовується у випадку погіршення фінансового та економічного стану держави.

Консолідацією називають передачу зобов'язань за раніше випущеними позиками на нову позику.

Уніфікація може застосовуватись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією і являє собою об'єднання кількох позик в одну.

Відстрочка погашення використовується в тому разі, коли держава не може вчасно погасити боргові зобов'язання.

Анулювання державного боргу здійснюється у випадку повної відмови держави від сплати боргу.

Обмін за регресивним співвідношенням боргових зобов'язань попередніх випусків на нові зобов'язання використовується для скорочення загальної суми боргу, оскільки зобов'язання нового випуску мають меншу загальну суму, ніж зобов'язання попереднього випуску.

Банківське кредитування

Банківський кредит -- це кошти, які надаються банком згідно із законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений термін, для цільового використання та під процент. Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банку, що здійснюється ним з метою отримання прибутку та задоволення тимчасових потреб у додаткових грошових коштах підприємницьких структур, населення та державних організацій.

Видача кредиту є економічно вигідною для банку, якщо вона має переваги перед відповідними альтернативними угодами. Кредити більшості банків становлять не менш як половину їх сукупних активів і приносять до двох третин доходу. За останні роки надання кредитних послуг стало більш ризиковим. Про це свідчать середні розміри списань за кредитами, які досягли в деяких розвинених країнах 2% від загальної суми наданих кредитів.

Види кредитних послуг, що пропонуються конкретним банком, залежать від багатьох чинників. До зовнішніх чинників належать правові обмеження, конкурентне середовище в банківській сфері, а також політика, що проводиться певним банком. Внутрішніми чинниками, що впливають на структуру кредиту, є відповідність кредитному портфелю банку та низький рівень кредитного ризику.

Основними принципами банківського кредитування є принципи строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності.

Принцип строковості потребує вчасного повернення позички -- в терміни, передбачені кредитною угодою. Дотримання принципу строковості дає змогу банку надавати нові кредитні послуги та виконувати свої зобов'язання перед вкладниками. Порушення принципу строковості є одним з проявів кредитного ризику і тягне за собою негативні зміни в якості активів, ліквідності, прибутковості та інших важливих показниках банку.

Принцип цільового кредитування передбачає використання кредиту на конкретні цілі, що обумовлені в кредитній угоді. При цьому банк зацікавлений не тільки в цільовому використанні кредиту, що певною мірою гарантує його вчасне погашення, а й у точному попередньому визначенні дійсної цілі кредитування. Останнє дає змогу банку розробити відповідну структуру та механізм погашення кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає надання кредиту з одночасною передачею банку-кредитору певних прав на деякі активи позичальника, з тим щоб у разі неповернення кредиту реалізація активів на ринку могла компенсувати банку втрати від неповернення кредиту.

Принцип платності відображає суть банківського кредитування, а саме -- продаж банком вільних грошових коштів на визначений період за певну плату. Цією платою виступає процент за кредитом. Дотримання принципу платності означає для банку не тільки встановлення плати за користування ресурсами, а й визначення оптимального розміру плати за користування конкретними кредитними ресурсами. Правильно визначена процентна ставка за кредитом поряд з іншими фінансовими рішеннями дає можливість банку отримувати прибутки від кредитної діяльності і підтримувати відповідну конкурентну позицію на ринку кредитних послуг.

Основні принципи кредитування, розглянуті вище, знаходять відображення в різноманітних методиках раціонального кредитування, які використовуються банками в їх кредитній діяльності. Одна з таких методик має назву CAMPARI. Вона відрізняється узагальнюючим характером і дає змогу банку проводити комплексне оцінювання кредиту, визначати ступінь кредитного ризику, встановлювати відповідну до ступеня ризику процентну ставку та вживати упереджувальні заходи Щодо мінімізації можливих втрат за кредитом. CAMPARI є абревіатурою таких слів: character -- характеристика клієнта, ability -- здатність повернути позику, margin -- маржа (дохідність), purpose -- ціль позики, amount -- розмір позики, return умови погашення позики.

Характеристика клієнта включає збір та аналіз інформації про клієнта. При цьому обов'язково аналізуються кредитні відносини клієнта з банком у минулому. Якщо клієнт -- фізична особа, аналізуються його особиста соціальна стабільність, вік та стан здоров'я, матеріальне становище, розмір його витрат, бізнесове оточення та зв'язки. Якщо клієнтом є корпорація, насамперед аналізуються величина та структура капіталу позичальника, його фінансове становище, бажання використати власний капітал у проекті, під який проводиться кредитування, а також стан галузі, до якої належить позичальник, конкурентна позиція підприємства-позичальника на ринку.

Здатність повернути позику легко дослідити, якщо кредит надається фізичній особі. Якщо кредит надається юридичній особі, треба проаналізувати якість фінансового менеджменту і фінансові можливості позичальника, а саме можливості отримувати достатній грошовий потік та ефективно управляти ним.

Дохідність визначається фінансовою стратегією банку в цілому та кредитною політикою зокрема, а також конкурентним середовищем на ринку банківських послуг. Більш ризикова стратегія банку буде спрямована на прийняття значних кредитних ризиків та встановлення високої маржі як плати за ризик. Дохідність значною мірою залежить і від рівня кредитного ризику за конкретним кредитом. Вона буде різною залежно від виду, терміну, забезпеченості кредиту, надійності позичальника тощо.

Визначення дійсної цілі кредитування дає змогу банку дати правильну оцінку якості кредитної заявки і в разі задовільної якості розробити відповідну структуру кредиту. Метою позики може бути фінансування основного чи оборотного капіталу, венчурних підприємств, погашення інших боргів, проведення спекулятивних операцій тощо. Банк не повинен допускати використання кредиту на незаконні цілі чи на діяльність, яка не передбачена статутом позичальника.

Розмір позики має відповідати цілям кредитування. Банкіру треба впевнитись у тому, що клієнт не вимагає суми, більшої чи меншої за необхідну для даного проекту. Якщо клієнт вимагає меншу суму, це може призвести до необхідності додаткового фінансування. Крім того, бажано, щоб розмір позики був меншим від частки участі клієнта в проекті.

Умови погашення позики мають відповідати цілі позики та фінансовим можливостям позичальника. Структура платежів у погашення позики має відповідати структурі грошових потоків позичальника. Деякі види позик повинні мати певний максимальний термін. Наприклад, термін позики на купівлю обладнання не повинен перевищувати терміну експлуатації цього обладнання.

Страхування ризику непогашення позики може здійснюватись за рахунок застави чи гарантії. Бажано використовувати при наданні кредитів застави і гарантії одночасно і не надавати кредити тільки під заставу чи під гарантію. Якщо кредит надається під заставу, треба проаналізувати, наскільки застава захищена від інфляції, наскільки легко буде її стягнути у разі неповернення кредиту, яке допустиме співвідношення ринкової вартості застави та розміру кредиту і як часто це співвідношення треба переглядати.

Рекомендована література

1. Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 29 вересня 1997р, JV5 323.

2. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368.

3. Банковское дело / Под ред. ОЛ. Лаврушина. -- М., 1998.

4. Вступ до банківської справи / За ред. MJ. Савлука. -- К., 1998.

5. Кредитование / Под ред. МЛ. Гольцберга. -- К., 1994.

6. Мак Нотон. Банковские учреждения в развивающихся странах. -- Вашингтон, 1994.

7. Опарін ВМ. Фінанси (загальна теорія). -- К., 1999.

8. Роуз П.С. Банковский менеджмент. -- М., 1997.

9. Финансовое управление компанией / Под ред. Е.В. Кузнецовой. -- М., 1996.

10. Черкасов Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. -- М., 1995.

Размещено на Allbest.ru