Фінансова санація і банкрутство підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізмаїльський інститут водного транспорту

Кафедра «Економіка підприємства»

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Фінанси підприємства»

На тему: «Фінансова санація і банкрутство підприємств»

Підготовила

Студентка ІІІ курсу

Групи БЕп-08

Морозова Ольга

Викладач

Папіж М. І.

Ізмаїл 2011р.



1. Економічна сутність фінансової санації підприємства та порядок її проведення

фінансовий санація банкрутство

Термін «санація» походить від латинського «sanare» і перекладається як «оздоровлення, «одужання». Згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів, що здійснюються у процесі впровадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та ( або ) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності.

Виходячи з визначень науковців та практичних потреб, найбільш влучному та змістовому визначенню санації відповідає наступне: санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості підприємства-боржника. Відповідно з цим, метою проведення санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, збереження ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, оптимізація структури розміщення оборотного капіталу тощо.

Ініціаторами проведення санації можуть бути:

1) суб'єкт господарювання, що перебуває у кризі і коли існує реальна загроза оголошення його банкрутом;

2) фінансово-кредитна установа. Згідно із Законом України Про банки і банківську діяльність", банк має право застосувати щодо клієнта-боржника комплекс санаційних заходів, які можуть включати:

¦ передачу оперативного управління підприємством адміністрації, сформованої за участю банку;

¦ реорганізувати боржника;

¦ змінити порядок платежів;

¦ спрямувати на погашення кредиторської заборгованості доход від реалізації продукції, робіт, послуг та ін.;

агентство з питань запобігання банкрутству підприємств, коли банкрутство загрожує державним підприємствам. В Україні розроблено методику проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій, затверджену Агентством. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств, згідно із зазначеною методикою, Агентство уповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення санації;

інші ініціатори по визнанню господарського суду, НБУ, заставодержатель майна підприємства, сторонні юридичні і фізичні особи, трудові колективи підприємства.

Господарський суд виносить постанову про проведення санації боржника і призначає керівника санацією. Санація вводиться на термін не більше 12 місяців, але при цьому можлива пролонгація ще на півроку за рішенням зборів кредиторів.

В основі рішення господарського суду про проведення санації лежить план санації, який розробляється, як правило, за участю представників санатора, підприємства-боржника і незалежної аудиторської компанії та затверджується господарським судом.

План санації повинен містити:

1. Аналіз причин і глибини фінансової кризи, яка може бути:

· легкою, що безпосередньо не загрожує функціонування підприємства;

· глибокою, то загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

· кризовий стан, який не сумісний із існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

2. Оцінку фінансово-господарського стану підприємства - боржника до початку санації.

Основним завданням проведення аналізу є оцінювання результатів господарської діяльності за попередній і поточний роки; виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства; прийняття рішення про визначення структури балансу задовільною (незадовільною), а підприємство платоспроможним (неплатоспроможним).

3. Заходи, спрямовані на нормалізацію фінансового стану боржника, на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості.

Комплекс зазначених заходів повинен містити маркетингові дослідження та обґрунтування вибору ринків збуту продукції; розробку техніко-технологічних паспортів по всім видам продукції, а також відображати організаційно-правові заходи ( збільшення, зменшення розміру підприємства, реструктуризація, перепрофілювання, зміна управлінського та кадрового складу тощо). Серцевиною всіх визначених заходів повинні стати фінансові, які дозволяють розрахувати обсяг і можливі джерела фінансових ресурсів для проведення санації підприємства та його успішного функціонування у майбутньому.

Прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника у процесі та після реалізації плану санації із вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів.

Важливим елементом санаційного процесу є координація ¹¹ контроль за якістю реалізації плану санації, що здійснюється керівною службою підприємства, керуючим санацією, комітетом кредиторів та господарським судом.

Мета санації вважається досягнутою, якщо підприємство виходить л кризи, нормалізує свою господарську діяльність, забезпечує її прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

При цьому задовольняються інтереси як внутрішніх суб'єктів (власників, керівників, службовців і робітників), так і зовнішніх кредиторів, постачальників, покупців, державних і місцевих органів влади тощо.

В той же час основна проблема, з якою стикаються підприємства, що підлягають санації, полягає в пошуку фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційної процедури.

2. Фінансові джерела санації підприємства

Як відомо, сукупний капітал підприємства складається з власного та позиченого капіталу.

Тому фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства, у тому числі і коштів його власників, а також за допомогою коштів кредиторів та державної фінансової підтримки.

Таким чином, за джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства і капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів і держави).

Доцільність проведення санації обумовлюється тим, що в першу чергу необхідно використовувати внутрішні механізми фінансової стабілізації і тим самим зменшити залежність ефективності проведення санації від зовнішніх фінансових джерел.

Основні напрямки здійснення автономної санації:

Реструктуризація активів.

Зменшення ( заморожування ) витрат.

Збільшення доходу ( виручки ) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

Реструктуризація пасивів.

Реструктуризація активів - санаційні заходи, пов'язані зі зміною складу та структури активів підприємства. В першу чергу слід звернути увагу на такі заходи, що пов'язані мобілізацією прихованих резервів, використанням лізингу оренди основних засобів, рефінансуванням дебіторської заборгованості, оптимізацією складу та структури оборотного капіталу тощо. Розглянемо більш детально ці заходи.

Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, яка не відображена в його балансі. Мобілізація прихованих резервів може здійснюватися шляхом реалізації окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва і реалізації продукції, а також у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, яких не можна реалізувати без порушення нормального виробничо-технологічного циклу.

Використання лізингових операцій, у тому числі зворотного лізингу, що дає можливість поновлювати основні засоби без зовнішніх інвестиційних ресурсів.

Здача в оренду основних засобів, які тимчасово і не повною мірою використовуються у виробничо-технологічному процесі.

Оптимізація складу та структури оборотного капіталу підприємства за допомогою нормування виробничих запасів, зменшення обсягів незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів, а також ліквідації надлишкових, непотрібних запасів товарно-матеріальних цінностей.

5. Рефінансування дебіторської заборгованості. Цей захід означає переведення дебіторської заборгованості в більш ліквідні форми оборотних коштів - грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення. Рефінансування дебіторської заборгованості може здійснюватись за допомогою факторингу, форфейтингу, обліку (дисконту) векселів тощо.

Факторинг - продаж дебіторської заборгованості на користь банку чи факторинговій компанії.

Форфейтинг - кредитування зовнішньоекономічних операцій V формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовані імпортерам. По суті ця фінансова операція об'єднує в собі елементи факторингу (але тільки по товарному кредиту) та обліку векселів (але з їх індосаментом тільки на користь банку).

Облік (дисконт) векселів - фінансова операція комерційних банків .ч викупу векселів у підприємств за ціпами, які залежать від суми векселя, строків його погашення та ризику не погашення.

В деяких випадках необхідно звертатися в господарський суд для примусового стягнення дебіторської заборгованості.

Всі вище охарактеризовані санаційні заходи змінюють окремі статті актину балансу. Наступні дві групи заходів пов'язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати.

Зменшення (заморожування) витрат. Ця група санаційних заходів включає такі напрямки:

ь заморожування інвестиційних вкладень із довготривалим строком окупності;

ь зниження витрат підприємства - аналізуються усі статті витрат операційної, фінансової та інвестиційної діяльності і за кожною з них визначаються можливості економії.

У рамках автономної санації аналізуються всі наявні можливості збільшення доходу (виручки) від реалізації продукції.

При цьому слід детально вивчити та проаналізувати фактори, які впливають на величину доходу (виручки) від реалізації продукції.

Значне місце в комплексі санаційних заходів займають заходи спрямовані на реструктуризацію пасивів підприємства, тобто такі заходи, які:

Рівень виконання плану виробництва товарної продукції.

Якість продукції

Асортиментно-структурні зрушення у виробництві продукції

Ритмічність виробництва продукції

Рівень забезпеченості кадрами, устаткуванням і відповідними складськими приміщеннями.

Загальний рівень організації роботи з маркетингу (в т. ч. її ритмічність)

Величина портфеля замовлень

Стан і комплектність залишків готової продукції на складі

Забезпеченість тарою та упаковкою

Наявність договорів на поставку і дотримання їх умов при відвантаженні продукції покупцям

Дотримання умов співпраці з транспортними установами

Відповідність кількість і видів транспортних засобів потребам підприємства (зроблених замовлень і договірних домовленості)

Ритмічність подачі транспортних засобів

Придатність наданих транспортних засобів для завантаження відповідних видів продукції

Дотримання термінів перевезень та інших договірних умов

Вибір форм розрахунків з покупцями.

Своєчасність і якість оформлення платіжних документів, стан контролю за їх сплатою

Вивчення платоспроможної здатності покупців і можливих форм співпраці з ними

Своєчасність та якість оформлення санкцій за порушення зобов'язань щодо сплати боргів покупцями та іншими установами

Терміни документообігу, якість опрацювання документів в установах банку.

Зміна цін і кон'єктури ринків, рішення господарських судів щодо позовів.

Зміни митних правил і загального законодавства тощо.

Зменшення статутного капіталу підприємства повинно вирішити наступні завдання:

* одержання санаційного прибутку, який спрямовується на покриття збитків;

* врівноваження (або перевищення) номінальної вартості акцій (часток) з їх ринковою ціною;

* приведення величини основних та оборотних коштів у відповідність із розміром його власного капіталу.

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду акціонерних товариств. Цим Положенням та Законом України "Про господарські товариства" передбачено два методи зменшення статутного фонду акціонерного товариства:

Зменшення номінальної варили акцій (деномінація).

Зменшення кількості акцій наявної номінальної вартості.

Зменшення номінальної вартості може здійснюватися шляхом об'єднання кількох акцій в одну (конверсія).

Санація шляхом збільшення статутного капіталу повинна задовольнити наступні вимоги:

¦ мобілізувати фінансові ресурси для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для поновлення та модернізації наявних потужностей, реструктуризації та розширення виробництва;

¦ підвищувати ліквідність та платоспроможність підприємства, його кредитоспроможність як позичальника та стійкість фінансового стану у найближчий перспективі.

Збільшення статутного капіталу може здійснюватися такими методами:

Збільшення кількості акцій наявної номінальної вартості.

Збільшення номінальної вартості акцій.

Обмін облігацій на акції.

Зовнішня санація передбачає участь кредиторів та, в окремих випадках, держави у фінансовому оздоровленні боржника.

Безумовно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні підприємства-боржника можна очікувати лише тоді, коли в результаті санації та його збереження вони матимуть повніше задоволення своїх вимог, ніж у разі його ліквідації. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на обумовлений пакет акцій боржника або в надії отримати ринок збуту своєї продукції ( джерело постачання сировини та матеріалів для свого виробництва ) тощо.

Фінансова участь кредиторів у санації може здійснюватися:

пролонгацією та реструктуризацією боргу;

наданням додаткових кредитних ресурсів;

повною або частковою відмовою від своїх вимог.

Пролонгація боргу - це одна із форм добровільною погодження кредиторів на відстрочку виплат по зобов'язанням підприємства-боржника, пов'язана з його санацією. Відмовлюючись від порушення справи про банкрутство в судовому порядку, кредитори уникають пов'язаних з цим витрат, а також можливої втрати частини раніше наданих коштів при ліквідації підприємства. При пролонгації боргу обсяг подальшого фінансування підприємства, тобто обсяг його зобов'язань, далі не зростає.

Реструктуризація боргу - це погодження кредитора з позичальником у разі неможливості останнього погасити свої зобов'язання, про нову схему погашення цих зобов'язань. Реструктуризація боргу може здійснюватися у формах:

* пролонгації;

* оформлення нового кредитного договору зі зміною умов;

* мораторію на виплату відсотків або передбаченої частини основного боргу на визначений період;

* конверсії всього боргу або відповідної її частини у програму безоплатної допомоги тощо.

Слід також відмітити, що санація в формі повної або часткової відмови (списання) боргу супроводжується погодженням між кредитором і підприємством про інші форми його компенсації на послідуючих етапах.

Державна фінансова підтримка санації підприємства.

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки (пріоритетність галузі, здійснення антимонопольних заходів тощо). Підтримка орієнтується, передусім, на підприємства як державні, так і інших форм власності, які здатні її використати з максимальною віддачею. Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

прямим бюджетним фінансуванням;

непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування може відбуватися на поворотних засадах (бюджетні пільгові позики) і безповоротних засадах: дотації, субсидії, субвенції; повний або частковий викуп державою акцій підприємства-боржника.

Форма санації у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій пов'язана з наступними основними умовами: необхідністю забезпечення подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки, галузевій і міжгалузевій переорієнтації діяльності підприємств, здійсненням антимонопольних заходів тощо. Однак, переважна більшість західних вчених притримуються думки, що централізоване фінансування санації на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях.

Держава може здійснювати санаційну підтримку шляхом повного або часткового викупу акцій підприємств, що перебувають у фінансовій кризі. В цьому випадку вона протидіє спаду виробництва і зростанню безробіття. Державу в даному випадку не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки отримання прибутку не є завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності і платоспроможності підприємства.

При відсутності у держави можливостей здійснювати пряме фінансування або кредитування підприємства, а також у випадку, коли фінансова криза носить тимчасовий характер і може бути здолана підприємством при здійсненні йому фінансової допомоги, використовується непряма форма державної підтримки санації у вигляді надання державних гарантій та поручительств комерційним банкам по кредитам, виданим підприємствам що сануються.

Санаційна підтримка підприємств державою може здійснюватися також методами фіскального характеру, зокрема, списанням податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг тощо.

Охарактеризовані децентралізовані та централізовані джерела фінансування санації найчастіше зустрічаються у вітчизняній та зарубіжній практиці оздоровлення підприємства. Однак, для кожного конкретного випадку фінансової неспроможності підприємства слід добирати прийнятні форми санації з урахуванням причин кризи, санаційної спроможності, наявності санаторів та внутрішніх резервів тощо.

3. Банкрутство та ліквідація підприємства

Банкрутство підприємств - нормальне явище ринкової економіки. В першу чергу це юридичний факт, тому його визначення у правовому аспекті відбувалося по наступному законодавству: у 1992 р. було прийнято Закон України "Про банкрутство", який регламентував питання щодо цього. З часом до нього вносилися зміни (Закон України від ЗО червня 1999 р. "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство").

Нині діє Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від ЗО червня 2000 р. Необхідність прийняття Закону в новій редакції була зумовлена недосконалістю багатьох положень чинного Закону та ускладненнями щодо використання його на практиці. В новому Законі дається правильніше визначення банкрутства. Якщо у Законі 1992 р. це пов'язане лише з нестачею активів у ліквідній формі і неспроможністю юридичної особи задовольнити у встановлений термін як вимоги кредиторів, так і зобов'язання перед бюджетом, то тепер чітко визначено, що банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоїн кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Банкрутство - складний процес, який може бути охарактеризований не лише з юридичної сторони, а і з управлінської, організацій мої, фінансової, обліково-аналітичної тощо, але в його основі переважно лежать фінансові причини Практика показує, що на макрорівні цими причинами може бути нестабільність економіки, грошовий дефіцит, стрибки цінової політики, значний рівень інфляції та ін. До основних внутрішніх причин, які призводять до банкрутства підприємств, можна віднести наступні:

ь серйозні порушення фінансової стійкості підприємства, які характеризуються перевищеннями фінансових зобов'язань підприємства над його активами;

ь незбалансованість грошового потоку в рамках відносно тривалого часу;

ь неплатоспроможність підприємства, яку спричинила низька ліквідність його активів.

Власне процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів і конкурентів.

Ринкова економіка розробила визначену систему контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху, або систему запобігання банкрутству і підтримки підприємства ( рис. 2 ). Універсальність цієї системи робить її придатною для застосування в Україні, однак слід враховувати особливості державної економічної політики, механізм захисту підприємств і запобігання їх банкрутства. Система запобігання банкрутству включає в себе перелік логічних причинно-наслідкових організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади.

Мета створення і приведення в дію системи запобігання банкрутству в Україні - необхідність структурної перебудови всієї економіки відповідно до ринкового попиту населення за умови досягнення прибуткової діяльності основних виробничих структур.

Поняття банкрутства характеризується наступними його видами в практиці господарювання.

1) Реальне банкрутство. Воно характеризує повну неспроможність підприємства відновити свою в майбутньому свою фінансову стійкість і платоспроможність в силу реальних втрат використаного капіталу. Таке підприємство може бути оголошено банкрутом юридично.

2) Технічне банкрутство. Характеризується станом неплатоспроможності підприємства, яке спричинено великим розміром простроченої дебіторської заборгованості, що перевищує розмір кредиторської заборгованості, загальна сума активів підприємства перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство, як правило, тимчасове і не призводить до юридичного при своєчасному використанні антикризових заходів.

Навмисне банкрутство. Характеризується навмисним створенням власником (керівником) підприємства стану неплатоспроможності. Виявлені факти переслідуються у карному порядку.

Фактичне банкрутство. Воно характеризує явно неправдиву об'яву підприємства про свою неспроможність розрахуватися з кредиторами. Переслідуються такі дії у карному порядку.

Справи про банкрутство розглядаються виключно господарськими судами.

Сьогодні в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств. Відтак найбільше позовних заяв до господарських судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Але банкрутство підприємства і його ліквідація - це не тільки збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, але й зменшення податкових надходжень у бюджет, збільшення безробіття тощо. Однак, суттєвим є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судами, значною є кількість таких, то тимчасово потрапили у скрутне становище (технічне банкрутство). Проте нормами чинного законодавства встановлені заходи щодо запобігання банкрутству боржника і нозасудові процедури. Такими заходами є фінансова допомога боржникові і санація (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами й успішно функціонувати далі.

Господарський суд визнає боржника банкрутом при відсутності пропозиції проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання підприємства банкрутом господарський суд призначає ліквідаційну комісію. До її складу входять: представники кредиторів, банку, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

по-перше, припиняється його підприємницька діяльність;

по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута;

по-третє, припиняється нарахування штрафних санкцій на всі види заборгованості банкрута.

Ліквідаційна комісія оцінює майно підприємства, проводить роботу щодо стягнення дебіторської заборгованості і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудиторським висновком.

Кошти, виручені від продажу міна банкрута спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому існує така черговість погашення боргів.

1. Покриваються витрати, пов'язані зі порушенням справи про банкрутство.

Задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

Виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства.

Задовольняються вимоги щодо податків до бюджету, державного та місцевих, а також до позабюджетних фондів.

Задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

Задовольняються вимоги членів трудового колектив підприємства щодо повернення їх внесків до статутного капіталу підприємства.

Майно, що залишилось після задоволення усіх перелічених претензій, використовується відповідно до рішення власника

Підприємство вважається ліквідованим або реорганізованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Размещено на Allbest.ru