Бюджетування діяльності суб’єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Полтавська державна аграрна академія

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Бюджетування діяльності суб'єктів господарювання»

Полтава 2011

1. Планування ліквідності

Планування ліквідності (платоспроможності) підприємства здійснюється на основі зіставлення прогнозів грошових надходжень і виплат протягом планового періоду. До основних інструментів планування ліквідності належать оперативний фінансовий план (бюджет) та бюджет робочого капіталу.

У разі оперативного фінансового планування за одиницю планування може братися день, тиждень, декада чи місяць. Період планування ліквідності (щоденне, щотижневе, щодекадне, щомісячне) залежить від конкретних умов діяльності підприємства, обсягу щоденних оборотів грошових коштів, наявної інформації для прогнозування.

Головним завданням короткострокових фінансових бюджетів є оперативне забезпечення керівництва підприємства інформацією про очікувані грошові надходження та видатки для завчасного вирішення можливих проблем з платоспроможністю. Отже, категоричним імперативом (настійною вимогою) будь-якого короткострокового фінансового планування є принцип забезпечення платоспроможності підприємства протягом одиниці планового періоду (день, тиждень, місяць).

Як правило, оперативний фінансовий план складається на 12 місяців з розбивкою по окремих місяцях. Цей вид планування має револьверний характер: із закінченням першого місяця планового періоду починається планування грошових надходжень та витрат місяця, що слідує за останнім місяцем вказаного періоду, а також конкретизуються планові показники інших місяців. Для крупних підприємств з великим обсягами грошових потоків фінансових планів може бути недостатньо для оперативного управління платоспроможністю квартальних чи місячних. На таких підприємствах доцільно запровадити щомісячне планування з розбивкою по декадах і навіть по днях.

Оперативний фінансовий план являє собою балансову таблицю, що містить інформацію про грошові надходження та видатки підприємства. За структурою він може складатися з таких елементів:

залишок грошових коштів на початок планового періоду;

грошові надходження;

грошові видатки;

залишок (дефіцит) грошових коштів на кінець планового періоду;

операції в рамках збалансування планових показників.

Склад окремих позицій плану може різнитися залежно від галузевої належності підприємства та рівня деталізації прогнозних показників. Можливе також складання оперативного фінансового плану в розрізі окремих проектів, видів продукції, центрів прибутковості (затрат), підрозділів тощо.

На переважній більшості підприємств основною складовою грошових надходжень є грошові доходи від реалізації продукції. Однак у результаті надання платіжних відстрочок покупцям чи порушення ними розрахунково-платіжної дисципліни фактичні обсяги грошових надходжень в окремих періодах здебільшого не збігаються з обсягами реалізації продукції (в оптових цінах) у цих періодах. З метою прогнозування грошових надходжень від реалізації в окремих періодах з урахуванням коефіцієнта інкасації дебіторської заборгованості доцільно складати прогнозний графік грошових надходжень. Цей графік формується на основі аналізу вхідних грошових потоків у попередніх періодах, галузевої специфіки (і тенденцій) здійснення розрахунків, досвіду співпраці з дистриб'юторами, іншими типами споживачів та з використанням інформації щодо умов розрахунків, яка міститься в укладених контрактах. У процесі прогнозування рекомендується використовувати метод екстраполяції: обсяги очікуваних грошових надходжень у плановому періоді можна спроектувати на основі побудови та аналізу рядів динаміки.

Складання револьверного фінансового плану може здійснюватися в такому порядку:

1. На основі бюджету реалізації слід визначити обсяги очікуваної виручки від реалізації в розрізі окремих місяців.

2. Складання прогнозного графіка грошових надходжень від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

3. З використанням даних щодо прогнозних обсягів реалізації та виробництва, планових калькуляцій собівартості продукції формується бюджет виробництва, в якому відображаються необхідні затрати для виготовлення планових обсягів продукції.

4. На основі бюджету виробництва, інших часткових бюджетів (бюджету матеріальних затрат, затрат на персонал тощо) розраховується потреба в коштах на фінансування оборотних активів.

5. Відділ постачання у співпраці із бухгалтерськими службами повинен розробити бюджет затрат на сировину (матеріали) та бюджет виробничих запасів, у яких з розбивкою по окремих місяцях вказуються суми грошових коштів, що перераховуватимуться постачальникам за сировину, матеріали тощо. Для цього аналізуються платіжні умови відповідних договорів поставки, прайс-листи постачальників, а також дані з розшифровки та середнього рівня кредиторської заборгованості за товари, роботи послуги, які мали місце у попередніх періодах.

6. Бухгалтер, відповідальний за облік заробітної плати, разом з фінансовим директором складає бюджет витрат на заробітну плату на основі: відображеної у бюджеті виробництва потребі у виробничому персоналі; в бюджеті адміністративних витрат - потребі в адміністративному персоналі, а також з використанням відповідних наказів щодо встановлення посадових окладів. При цьому враховуються також витрати зі сплати обов'язкових нарахувань на заробітну плату, а також строки виплати заробітної плати та перерахування платежів у бюджет.

7. На основі відповідних договорів, наказів, даних звітних періодів тощо складаються бюджети інших витрат, в тому числі бюджет витрат на збут, бюджет адміністративних витрат тощо, а також графіки відповідних грошових видатків.

Охарактеризований порядок збору та обробки інформації діє за звичайної операційної діяльності, коли відсутні суттєві коливання в обсягах виробництва, реалізації продукції та напрямах діяльності підприємства. У разі ж планування змін у фінансово-господарській діяльності, які зумовлюють рух коштів у результаті інвестиційної та фінансової діяльності, в процесі складання фінансового плану використовується інформація, яка міститься у відповідних часткових бюджетах. Наприклад, враховуючи інформацію, що міститься в бюджеті виробництва і планах фінансових вкладень, визначається потреба в капіталі для фінансування необоротних активів та складається бюджет інвестицій з конкретними графіками відповідних грошових витрат.

На основі зіставлення грошових надходжень і витрат визначається дефіцит чи надлишок грошових коштів у плановому періоді. Надлишок коштів спрямовується, як правило, на фінансування додаткових інвестицій, погашення довгострокових позичок чи виплату дивідендів (якщо наявне відповідне джерело). У разі дефіциту фінансового бюджету слід вжити заходів щодо додаткового залучення ресурсів із зовнішніх джерел чи зменшення видаткової частини, в т. ч. шляхом реструктуризації заборгованості, використання лізингу замість купівлі основних засобів тощо.

На практиці часто трапляються ситуації, коли відбувається затримка платежів за відвантажену продукцію, взаємозалік зустрічних платежів, зменшується обсяг реалізації продукції, діють інші чинники, які призводять до фактичного зменшення дохідної частини бюджету. З метою усунення позапланового дефіциту ліквідності виникає необхідність оперативного перегляду (коригування) бюджету.

Збалансованості можна досягти двома шляхами:

1) покриваючи дефіцит ресурсів збільшенням дохідної частини до необхідного рівня (якщо підприємство має вільний доступ до ринків капіталів);

2) зменшуючи планові обсяги грошових видатків (якщо підприємство має обмежені можливості фінансування).

У першому випадку фінансовий бюджет буде вторинним, оскільки спочатку формується видаткова частина, основою якої є інформація щодо затрат (міститься у часткових (первинних) бюджетах). Якщо ж джерела фінансування підприємства обмежені, то інформація про можливі грошові надходження буде основою для розробки всіх інших бюджетів. У даному разі як первинний буде саме фінансовий бюджет, а всі інші бюджети розроблятимуться, виходячи з максимально допустимого рівня затрат.

Перегляд видаткової частини бюджету доцільно розглядати колегіально (за участю керівництва підприємства, керівників структурних підрозділів підприємства), при цьому можливі різноманітні підходи до проблеми перегляду видатків. Рекомендується використовувати підхід до перегляду видатків бюджету, що буде заснований на виробленій системі пріоритетів фінансування (оплати) поточних видатків підприємства.

До пріоритетних можуть належати такі витрати (видатки) бюджету:

заробітна плата робітників у розрахунку на виробничу програму підприємства;

платежі в позабюджетні фонди;

витрати на закупівлю комплектуючих виробів (матеріалів), необхідних для виконання виробничої програми підприємства і забезпечення функціонування виробничих приміщень і системи комплектацій (інженерних мереж);

оплата спожитої електроенергії;

сплата податків у бюджети всіх рівнів.

Підкреслимо, що фінансові служби підприємств повинні розробити власну систему пріоритетних платежів, враховуючи конкретні умови діяльності.

Важливим чинником, який слід враховувати при складанні оперативного фінансового плану, є необхідність дотримання правил та принципів фінансування підприємства. Планування потреби в капіталі та заходів щодо її покриття слід здійснювати, враховуючи правила горизонтальної та вертикальної структури балансу. Саме тому оперативний фінансовий бюджет доцільно інтегрувати в бюджетування балансу. Це дасть змогу оперативно перевірити, яким чином заходи для забезпечення поточної платоспроможності впливають на загальну фінансову рівновагу підприємства, зокрема показники фінансової незалежності, ліквідності тощо, які розраховуються на основі окремих статей балансу. Найважливішим інструментом перевірки узгодженості показників балансу та оперативного фінансового плану на предмет забезпечення стабільної фінансової рівноваги є прогнозування робочого капіталу (Working Capital Prognosen). Для більшої об'єктивності планування робочого капіталу до складу оборотних активів доцільно включати не всю дебіторську заборгованість, а лише чисту реалізаційну вартість поточної дебіторської заборгованості.

Бюджет робочого капіталу базується на плануванні змін у складі короткострокових активів та пасивів, отже, безпосередньо не стосується фінансових результатів (звіту про прибутки та збитки). Основна мета бюджетування робочого капіталу полягає у прогнозуванні змін показників ліквідності в плановому періоді, що створює базу для оперативного управління ліквідністю. Якщо протягом планового періоду обсяг робочого капіталу залишається стабільним, то це означає, що фінансування підприємства здійснюватиметься відповідно до принципу конгруентності строків.

Як свідчить практика, планування ліквідності є слабким місцем підприємств малого та середнього бізнесу. В Швейцарії, наприклад, короткострокові фінансові плани складають лише близько 20 % малих і 40 % середніх підприємств. Лише 10 % усіх підприємств цієї групи складають план руху грошових коштів (план Cash-flow). На вітчизняних підприємствах ці цифри є ще виразнішими.

2. Потреба в капіталі для фінансування основних засобів та нематеріальних активів

Для здійснення основної діяльності будь-яке підприємство повинне мати у своєму розпорядженні основні засоби та нематеріальні активи. Згідно з П(С)БО 7 основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких перевищує один рік (або операційний цикл, довший за рік).

Визначення нематеріальних активів наводиться в П(С)БО 8: це - немонетарні активи (права користування майном, права на товарні знаки, авторські права тощо), які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом понад один рік для виробництва, торгівлі чи в адміністративних цілях.

На ці дві позиції, як правило, припадає найбільша питома вага в структурі необоротних активів. Потреба в капіталі для фінансування відповідних активів виникає в таких випадках:

1) у разі заснування нового підприємства або започаткування виробництва нових видів продукції;

2) якщо планується суттєве розширення виробництва, яке неможливо забезпечити за наявних потужностей;

3) у разі технічного переозброєння наявних засобів з метою підвищення продуктивності виробництва чи поліпшення якості продукції.

Порядок визначення потреби в капіталі для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів у структурно-логічному вигляді наведено на рис. 1.

На обсяги потреби в капіталі для фінансування основних засобів і нематеріальних активів впливають такі фактори:

вид діяльності (галузь);

місце розташування підприємства;

обсяги виробництва продукції та її види;

первісна вартість активів, які заплановано придбати;

вартість модернізації існуючих основних засобів;

строк окупності інвестицій.

Рис. 1 - Визначення потреби в капіталі для фінансування

придбання основних засобів і нематеріальних активів

Як уже зазначалося, базою для визначення потреби в капіталі для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів є план (бюджет) виробництва продукції. Поряд з прогнозними обсягами виробництва і реалізації продукції на додаток до плану також наводиться перелік виробничих машин, обладнання, технічної документації, технологій, ноу-хау, будівель, споруд, які слід придбати для того, щоб забезпечити необхідний для виробництва планових обсягів продукції рівень технологічної потужності.

Визначення потреби в додаткових об'єктах основних засобів здійснюється в розрізі окремих їх груп: земельні ділянки, будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби тощо.

Виробнича потужність підприємства визначається, виходячи з потужності основного технологічного устаткування виробничих підрозділів чи ділянок. До основного технологічного устаткування належать машини, апарати й агрегати, на яких виконуються основні операції технологічного процесу. Виробнича потужність підприємства розраховується, виходячи з технічних норм продуктивності устаткування і виходів продукції із сировини. Технічні норми продуктивності основного технологічного устаткування і річний фонд робочого часу беруться в розрахунках відповідно до галузевих інструкцій з визначення виробничих потужностей підприємств. Для встановлення ступеня використання виробничої потужності підприємства робиться розрахунок середньорічної потужності по кожному виду продукції з урахуванням введення і вибуття потужностей протягом року. Річна виробнича потужність обладнання визначається множенням середньорічної змінної потужності на число змін роботи в році. Використання потужностей (у %) визначається діленням річного планового випуску продукції на річну виробничу потужність і множенням отриманого результату на 100. Отже, необхідна кількість основного технологічного устаткування розраховується, виходячи з його продуктивності: відношення планового приросту обсягів виробництва продукції до продуктивності одиниці обладнання протягом планового періоду.

Потреба в земельних ділянках, будівлях, спорудах визначається, виходячи з технологічних норм забезпечення виробничою площею, складськими та адміністративними приміщеннями.

Менеджери підприємства повинні також прийняти рішення щодо форми використання основних засобів і нематеріальних активів: купівля чи лізинг; нове чи вживане.

Обсяг потреби у фінансових ресурсах для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів розраховується, виходячи з їх первісної вартості та кількості.

Первісна вартість основних засобів і нематеріальних активів - це вартість окремих об'єктів основних засобів (нематеріальних активів), за якою вони зараховуються на баланс підприємства. Ця вартість включає такі види витрат:

витрати на виготовлення чи придбання активів;

транспортні витрати, пов'язані з доставкою засобів на підприємство;

страхування під час транспортування;

витрати, пов'язані з державною реєстрацією відповідних засобів (якщо це передбачено законодавством);

митні платежі, інші непрямі податки, що не підлягають відшкодуванню;

сплата комісійних винагород;

вартість монтажу (спорудження, встановлення);

витрати на реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів;

інші витрати, пов'язані з придбанням активів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням.

Кошти, заморожені в основних засобах і нематеріальних активах, повертаються на підприємство шляхом їх поступового віднесення на собівартість продукції (нарахування амортизації) та включення в ціну реалізації протягом тривалого періоду. Таким чином, капітал, необхідний для фінансування даних витрат, повинен бути мобілізований на довгостроковий період та повинен мати інвестиційний характер. Потреба в капіталі для фінансування необоротних активів є основою складання бюджету інвестицій.

3. Бюджетний контроль та аналіз відхилень

платоспроможність збалансованість бюджетний контроль

Бюджетний контроль - це порівняння фактичних показників фінансово-господарської діяльності з плановими (бюджетними) на предмет перевірки їх узгодженості за величиною і термінами, а також аналіз причин відхилень з метою вироблення пропозицій щодо коригування бюджетів чи фінансово-господарської діяльності підприємства. Бюджетний контроль є дійовим інструментом стимулювання підвищення фінансової відповідальності та продуктивності як окремих працівників, центрів прибутковості, структурних підрозділів, так і підприємства в цілому.

Для здійснення контролю за виконанням бюджетів, як правило, використовують дворівневу систему контролю. Нижній рівень - це контроль за виконанням часткових (функціональних) бюджетів структурних підрозділів підприємства, безпосередньо здійснюваний економічними службами цих підрозділів; при цьому контролюються як окремі показники зведеного бюджету, так і його складових, тобто функціональних бюджетів. Верхній рівень - контроль за виконанням бюджетів усіх структурних підрозділів, центрів відповідальності та зведених бюджетів по підприємству в цілому, здійснюваний безпосередньо службами контролінгу. До основних елементів системи контролю належать:

об'єкти контролю - бюджети структурних підрозділів, часткові (функціональні) та зведені бюджети;

предмети контролю - окремі показники витрат і доходів, надходжень і видатків (дотримання бюджету ліквідності, оплати праці, витрат сировини і матеріалів тощо);

суб'єкти контролю - служби контролінгу, що здійснюють контроль за дотриманням бюджетів та підрозділи чи окремі працівники, що відповідальні за виконання бюджетів;

інструменти контролю бюджетів - методи, процедури, які використовуються в процесі бюджетного контролю (аналіз відхилень, SWОТ-аналіз тощо).

Діяльність контролера в галузі бюджетного контролю передбачає такі заходи:

ідентифікація фактичних даних;

розрахунок відхилень;

визначення причин і факторів відхилень;

розробка (підбір) каталогу заходів щодо коригування планів і діяльності в цілому;

оцінка запропонованих заходів;

ініціювання рішень щодо коригування планів;

контроль виконання скоригованих планів.

Належний бюджетний контроль можливий лише за умови обліку всіх операцій, пов'язаних з грошовими надходженнями і виплатами, доходами та витратами, причому класифікація і способи визначення окремих показників повинні бути стандартизованими як під час планування, так і під час обліку. Ідентифікація фактичних показників і визначення відхилень здійснюється на основі даних управлінського обліку, який є своєрідним продовженням і деталізацією фінансового обліку.

Розрахунок та аналіз відхилень фактичних показників від бюджетних може проводитися як в абсолютних, так і відносних величинах. Він здійснюється як у розрізі окремих періодів, так і кумулятивну, тобто з урахуванням певної сукупності звітних періодів. Виявлені в процесі контролю відхилення сигналізують про необхідність корекції планів чи фінансово-господарської діяльності.

Конкретні рекомендації щодо коригування планів повинні формуватися лише після ретельного факторного аналізу причин відхилень та їх інтерпретації, що є найскладнішим елементом бюджетного контролю. Причини відхилень рекомендується систематизувати в розрізі трьох функціональних рівнів:

1. Рівень планування:

помилкова оцінка розвитку зовнішнього середовища;

неправильні прогнози щодо причинно-наслідкових взаємозв'язків між діяльністю підприємства та зовнішніми факторами впливу;

дефіцити в інформаційному забезпеченні чи обробці інформації, які призвели до нереальних прогнозів.

2. Рівень прийняття рішень:

акцептування помилкових планових альтернатив, побудованих на заздалегідь неправильних пропозиціях;

затвердження планових альтернатив, відмінних від тих, які згідно із обґрунтуваннями є найреальнішими до виконання.

3. Рівень реалізації:

дефіцити в якісному та кількісному забезпеченні матеріальними, фінансовими та трудовими ресурсами, які призвели до зриву виконання планових показників;

дефіцити у виробничому процесі;

слабкі місця в організації виробничо-господарської діяльності;

недостатня мотивація до виконання планових показників.

За загальним правилом у процесі аналізу відхилень показники інтерпретуються в контексті їх впливу на фінансові результати та ліквідність (платоспроможність) підприємства. Здебільшого на практиці проводиться факторний аналіз відхилень фактичних фінансових результатів від бюджетних. Метою аналізу є визначення та оцінка всіх факторів, що зумовили відхилення та вироблення на цій основі висновків і пропозицій щодо подолання виявлених негативних факторів і слабких місць, використання можливих резервів і відповідної корекції планів. Особлива увага при цьому звертається на аналіз прибутків від операційної діяльності та затрат, що може здійснюватися в розрізі окремих структурних підрозділів, видів продукції, центрів затрат тощо.

Аналіз відхилень фактичного прибутку від бюджетних показників здійснюється, як правило, за такими факторами:

вплив зміни обсягів реалізації;

вплив зміни цін;

вплив зміни асортименту реалізованої продукції;

вплив зміни величини затрат.

Вплив останнього фактору в процесі аналізу «розщеплюють» на окремі компоненти (групи чи статті затрат): постійні/змінні затрати, затрати на сировину та матеріали, затрати на персонал тощо.

Аналіз відхилень фактичних показників від бюджетних вважається основним інструментом оцінки діяльності центрів відповідальності чи затрат (прибутковості). Однак він характеризується двома основними недоліками:

1. Враховуються лише внутрішні співвідношення між плановими і фактичними показниками, оскільки базою для порівняння є результати діяльності одного підприємства; відсутність порівняння з показниками діяльності інших підприємств зумовлює небезпеку суб'єктивного трактування результатів аналізу та помилкових висновків.

2. Незбіг періоду, в якому виникли відхилення, з періодами, в яких проводиться аналіз та здійснюється відповідна реакція на відхилення.

Враховуючи вказані недоліки на провідних підприємствах, аналіз відхилень здійснюють за такими основними напрямами:

факт - план аналізованого підприємства;

звітний - попередній період;

факт звітного періоду - факт аналогічного звітного періоду попереднього року;

оцінні - бюджетні показники наступного періоду;

порівняно із середньогалузевими показниками та показниками підприємств, що є найкращими в галузі.

Результати бюджетного контролю доцільно оформляти у вигляді звіту (рапорту) про виконання бюджетів. Аналіз відхилень при цьому візуалізується у формі діаграм, графіків, рисунків. У звітах поряд з фіксацією відхилень пояснюються їх причини та формулюються пропозиції щодо коригування бюджетів чи вдосконалення фінансово-господарської діяльності. Звітні аналітичні матеріали з виконання зведеного і функціональних бюджетів представляють керівництву підприємства для оперативної корекції зведених бюджетів підприємства та бюджетів структурних підрозділів чи центрів відповідальності. Результати аналізу виконання бюджетів, відносних показників і коефіцієнтів можуть зумовити необхідність розробки нового варіанта бюджету, який повинен починатися з вибору заданих значень.

На крупних підприємствах, як правило, функціонують комплексні автоматизовані системи бюджетного планування та контролю. Це дозволяє максимально оперативно (щоденно, щодекадно, щомісячно) одержувати інформацію про виконання бюджетів і, відповідно, вносити необхідні корективи в них з метою підвищення ефективності оперативного управління фінансами підприємства. Основне значення в плануванні за допомогою автоматизованої системи полягає, по-перше, в змозі моделювати різні сценарії побудови зведеного бюджету за різних його параметрів, по-друге, застосувати інтерактивні засоби аналізу відхилень, які дають можливість «розшифрувати» окремі показники і дійти висновків щодо факторів, які на них впливають.

Використана література

1. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє видання, перероблене та доповнене. - К.:КНЕУ, 2000. - 460 с.

2. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб-ник. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.

3. Ильин А.И. Планирование на предприятии. - Мн.: Новое знание, 2003ю - 635 с.

4. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Планування діяльності підприємства: Навч.посібн. - К: ЦУЛ, 2005. - 256 с.

5. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. Навч. посібник. - К: ЦУЛ, 2003. - 224 с.

6. Тян Р.Б. планування діяльності підприємства: Навч. посібник. - К. МАУП, 1998. - 156 с.

Размещено на Allbest.ru