Міжнародні фінанси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Предмет вивчення науки про міжнародні фінанси

Де існують товар і гроші, там існують фінанси. Фінанси -- це економічні відносини, які пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення. Предметов вивчення фінансів як наукової дисципліни є питання розподілу обмежених грошових коштів у часі та в умовах невизначеності. Фінанси базуються на трьох аналітичних «стовпах»: 1) оптимізація використання грошових коштів з урахуванням фактора часу; 2) оцінювання вартості активів; 3) управління ризиком, що включає і портфельну теорію.

Фінанси залежно від масштабу їх функціонування і від природи суб'єктів можна поділити (з певним ступенем умовності) на національно-державні та міжнародні, які разом складають світові фінанси.

Національно-державні фінанси -- це фінанси, які:

не виходять за межі території однієї держави;

не залучають іноземних суб'єктів;

здійснюються на основі національного законодавства;

мають виключно внутрішньонаціональний характер, який проявляється у:

внутрішніх міжбанківських переказах,

розрахунках між підприємствами-резидентами [хоча дуже складно сьогодні виділити розрахунки між резидентами, бо на території кожної країни діють і нерезиденти (підрозділи ТНБ), що здійснюють розрахунки всередині країни];

внутрішньодержавні кредити тощо.

Міжнародні фінанси вивчаються в різних аспектах:

як економічна категорія -- це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення [4, с. 11].

з інституційного погляду -- сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків [4, с. 11].

як економічні відносини -- це відносини у грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг і капіталів на світовому ринку; включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу;

як економічний важіль -- застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимального прибутку суб'єкта господарювання або зростання загальної вартості капіталу, що був вкладений у міжнародний бізнес.

Особливості міжнародних фінансів як економічних відносин полягають у їх відносній відокремленості від відносин розвитку виробництва та руху капіталу (відгалуження частини коштів у національній валюті на внутрішньому ринку інших держав і світових господарських ринках. Ці кошти втрачають взаємозв'язок із національною економікою і підпорядковуються правилам міжнародних фінансів).

Дисципліна «Міжнародні фінанси» вивчає:

потоки грошових коштів і пов'язані з ними відносини у сфері міжнародної економіки;

види і форми, яких набуває міжнародний перелив капіталів;

зміни спрямованості та інфраструктуру міжнародних валютно-фінансових потоків.

Вивчення міжнародних фінансів сприяє:

ефективному керуванню приватними грошовими коштами;

успішній праці у світі бізнесу (бізнесмени та інвестори, які не знають законів міжнародних фінансів, мають мало шансів ефективно конкурувати чи досягати оптимальних показників);

успішній кар'єрі на будь-якій роботі;

можливості приймати свідомі цивільні рішення, які впливають на економічну політику країни;

розширенню кругозору і кращому розумінню механізму функціонування реального світу.

Функції міжнародних фінансів

Саме поняття функція (function) означає виконання. Функції міжнародних фінансів означають їх призначення.

Розглянемо дві основні функції міжнародних фінансів: розподільну і контрольну.

1. Розподільна функція. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту.

Розподіл та перерозподіл світового продукту визначається:

об'єктивними закономірностями:

капітал спрямований туди, де найбільша норма прибутку;

важливим чинником руху капіталу є ризики, пов'язані з отриманням прибутку;

рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку;

політикою (інтересами) суб'єктів міжнародних відносин.

Політика (інтереси) суб'єктів міжнародних відносин та об'єктивні закономірності можуть збігатися або суперечити одне одному.

2. Контрольна функція. Міжнародні фінанси, як зазначалося, відображають рух суспільного продукту у грошовій (універсальній, зіставній) формі. Це дає можливість здійснювати облік та аналіз руху світового суспільного продукту у грошовій формі у будь-який час, на будь-якому етапі.

Практична реалізація контрольної функції:

полягає в:

прийнятті подальших рішень щодо міжнародних фінансів;

розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.

залежить від:

ступеня розуміння можливості реалізації міжнародної фінансової політики;

політики держав;

характеру та рівня економічного розвитку держав;

технічного оснащення процесу збирання та обробки інформації.

До основних чинників становлення та розвитку міжнародних фінансів можна віднести: по-перше, виникнення світових ринків, особливо товарних; по-друге, міжнародний поділ праці; по-третє, інтернаціоналізацію і глобалізацію економічних зв'язків; по-четверте, посилення інтеграційних процесів у політичній та соціальній сферах.

Об'єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на другому -- постійно з'являється попит на них.

Міжнародні фінанси почали формуватися в період, коли ще:

складалися перші ознаки міжнародних товарообмінних відносин;

виникали зобов'язання сплатити данину;

почала застосовуватись сплата контрибуцій, репарацій, різноманітних дарів тощо;

почала розвиватися торгівля між купцями не тільки в межах певних держав, а й з іншими країнами;

розроблялася монетна справа, карбування феодалами власних монет та їх псування;

розвивалася міняльна та вексельна справи (міняли та міняльні контори обмінювали іноземні монети на місцеві й були посередниками під час платежів);

стали надаватися перші грошові позики (поява банкірів).

Світове фінансове середовище та його взаємозв'язок зі світовим економічним середовищем

Виділяють кілька складових світових фінансів. Це:

світовий фінансовий ринок;

міжнародна банківська справа;

міжнародні портфельні інвестиції;

фінанси транснаціональних корпорацій.

Названі чотири складові світових фінансів об'єднує, по суті, світове фінансове середовище. Адже саме у фінансовому середовищі функціонують перелічені складові і між ними існує фінансовий зв'язок. Цю структуру міжнародних фінансів запропонували американські фахівці Максімо В. Енг, Френсіс А. Ліс, Лоуренс Дж. Мауер [5, с. 3].

Світове фінансове середовище -- це середовище, яке визначає умови зростання світового фінансового ринку і впливає на рішення, що приймаються керівниками банків, керівниками фінансів корпорацій та інвесторами.

Розвиток світового фінансового середовища тісно пов'язаний зі змінами у світовому економічному середовищі. Зміни, що відбуваються в останньому, помітно впливають як на формування, так і на функціонування світового фінансового середовища.

Упродовж повоєнних років формування структури світової економіки було позначено впливом найважливіших тенденцій світового економічного розвитку. Серед них: перегрупування країн світу та зміни у співвідношенні сил; пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва на противагу трудомісткому у промислово розвинутих країнах; зростання впливу багатонаціональних корпорацій у міжнародному інвестуванні; посилення значення міжнародного руху капіталу у світовій економіці.

Основні зміни в економічному середовищі ХХ ст. і початку ХХІ ст. можна характеризувати через чотири головні структурні тенденції.

По-перше, відбулися зміни у відносинах між промислово розвиненими країнами та сировинними країнами. Ці зміни можна поділити на три основні етапи.

1914 р. -- початок 1950-х років -- відновлення світових господарських зв'язків, які фактично було згорнуто під час двох світових воєн, революцій, громадянських війн, економічної кризи 30-х років. Понад сорок років знадобилося для того, щоб обсяги світової торгівлі та руху факторів виробництва досягли рівня 1913 р. Це період домінування двох сил -- СРСР та США.

1950--1970-ті роки -- посилення інтеграційних процесів, поява угруповань ЄС, СЕВ, НАФТА, розвиток ТНК, швидке переміщення приватного капіталу, технологій трудових ресурсів. Зміцнення позицій соціалістичних країн та країн «третього світу» у світовій економіці. Високі темпи економічного зростання в таких країнах, як Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, і перетворення їх на розвинуті країни. Утворення трьох полюсів усередині розвинутих країн: Європейський Союз (20 % світового ВВП за паритетом купівельної спроможності), НАФТА (24 %) та Японія (7 %).

1980--1990-ті роки -- значні зміни у розвитку окремих груп країн: колишні соціалістичні країни розпочали ринкову перебудову, тоді як у найбільш розвинутих країнах помітними стали ознаки постіндустріального суспільства. Наприкінці 1980-х років визначальний прорив здійснила головна країна з перехідною економікою -- Китай. Його частка у світовому ВВП перевищила 10 %. З кінця 90-х років Китай -- друга за економічною могутністю держава світу та лідер Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

По-друге, перехід промислово розвинутих країн від трудомісткого до наукомісткого виробництва. Автоматизація та комп'ютеризація виробництва у цих країнах обумовила зростання попиту на висококваліфікованих й освічених працівників, збільшився рівень зайнятості «білих комірців» на відміну від «синіх комірців». Інвестування у «людський капітал», тобто у здібності і трудові навички, які приносять дохід, стало чинником підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності.

По-третє, зростання транскордонних фінансових потоків, яке відбувається значно вищими темпами, ніж зростання міжнародної торгівлі. Так, щоденний обіг валюти з 80-х до 90-х років ХХ ст. зріс: у Лондоні з 90 млрд до 303 млрд дол.; у Нью-Йорку -- з 50 млрд до 192 млрд дол.; у Токіо з 48 млрд до 128 млрд дол. Світовий експорт становив у 1981 р. 2000 млрд дол. та 3447 млрд дол. у 1991 р.

Якщо з 1982 до 2002 р. щорічний приріст світового ВВП становив 3,47 %, світової торгівлі -- 6,02 %, то приріст випуску облігаційних позик зростав у середньому на 64,6 % щорічно, а накопичений обсяг вихідних прямих іноземних інвестицій збільшувався у середньому на 44 % щороку. Отже, на кожні 10 % зростання світового виробництва припадає близько 17 % збільшення обсягу світової торгівлі, 186 % приросту облігаційних позик та 126 % накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій.

По-четверте, виникнення та посилення ролі транснаціональних корпорацій у розвитку світового господарства. Наприкінці XX ст. кількість материнських компаній ТНК становила близько 64 тис., а їхніх філій у різних країнах світу -- близько 870 тис. На них припадало близько 25 % загальносвітового обсягу виробництва та дві третини обсягу світової торгівлі. Валовий продукт іноземних філій ТНК зріс з 1982 до 2002 р. у 5,4 раза, загальні активи -- в 12,7 раза. До групи ТНК належать і транснаціональні банки (ТНБ), які мають розгалужену мережу підрозділів за кордоном.

Після Другої світової війни спостерігаються також певні зміни в основних формах міжнародної економіки, які обслуговує світова валютна система. До цих змін відносять:

постійне зростання міжнародного товарообороту; обсяг світового експорту щорічно збільшується на 5--6 %; розвиток міжнародної торгівлі супроводжується нарощуванням світового багатства;

посилення міграції робочої сили; наприкінці ХХ ст. значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою, з іншого; міграція населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів; у 1980--1990-х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів робітниками на 27 %;

полегшення доступу на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн з кінця 1960-х -- на початку 1970-х років унаслідок поступового пом'якшення валютного контролю; розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких становлять портфельні інвестиції, наприкінці 1990-х років досяг понад 1 трлн дол. США.

Усі розглянуті зміни в основних формах міжнародної економіки сприяють розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі.

Суб'єкти міжнародних фінансів та їх характеристика

міжнародний фінанси грошовий кредитний

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. Суб'єктами міжнародних фінансів є:

держава;

міжнародні організації;

юридичні особи, серед яких особливе місце посідають:

транснаціональні корпорації;

транснаціональні банки;

фінансово-кредитні організації;

біржі;

фізичні особи.

Суб'єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб'єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов'язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов'язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.

Характеристика суб'єктів міжнародних фінансів.

Держава -- це основний суб'єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем'єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту--імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов'язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб'єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб'єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов'язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою.

Центральні банки -- це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії -- тільки 55 % статутного капіталу належить державі).

Основним завданням центрального банку є збереження стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визначають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується парламенту.

Функції центрального банку, хоча і модифікувалися, але залишаються протягом багатьох десятиріч незмінними. Основні з них такі:

центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу;

є банкіром уряду;

виконує роль банку для інших банків (банк банків);

проводить грошово-кредитне регулювання і здійснює банківський нагляд.

Грошово-кредитне регулювання спрямоване на пом'якшення суперечностей ринкової економіки, стримання інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо. Грошово-кредитне регулювання має бути узгоджене з податковою і бюджетною політикою, з іншими заходами державного регулювання економіки. Основними методами грошово-кредитної політики є: регулювання процентної ставки (облікова політика), установлення нормативу обов'язкових резервів, що депоновані у ЦБ кредитними організаціями, операції на ринку цінних паперів. У всіх країнах грошово-кредитна політика ЦБ доповнюється банківським регулюванням і наглядом за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій. Через ліцензування банківської діяльності, установлення обов'язкових нормативів, систему страхування вкладів, аналіз звітності, ревізію і перевірку діяльності кредитних інституцій ЦБ намагаються підтримувати стабільність банківської системи, захищати інтереси вкладників і кредиторів. Центральний банк здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків з іноземними державами.

Центральний банк має право брати участь у капіталах та діяльності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіжних банків у країні.

Міжнародні організації -- це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб'єктності включає:

правоздатність -- здатність мати права та обов'язки;

дієздатність -- здатність незалежно від інших суб'єктів здійснювати свої права та обов'язки.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) -- це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін.

Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міжнародні організації, які:

мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;

існують як форум для міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики;

забезпечують збір і поширення статистичної та науково-дослідної інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем та економіки в цілому.

Виникнення міжнародних фінансових інституцій зумовлене причинами, до яких відносять:

посилення процесів глобалізації економіки, створення транснаціональних структур (ТНК і ТНБ);

розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв'язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;

необхідність спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, куди входять світова валютна система; світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання:

об'єднання зусиль світового суспільства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;

здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;

спільне розроблення і координування стратегії і тактики світової валютної і кредитно-фінансової політики.

Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі активнішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб'єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). Ці питання детальніше розглядатимуться у темах «Фінанси транснаціональних корпорацій» і «Міжнародна банківська справа».

Размещено на Allbest.ru