Фінансово-кредитна система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На даному етапі розвитку економіки України виникла об'єктивна необхідність активізації інвестиційної діяльності, оскільки саме вона є вирішальною ланкою всієї економічної політики держави, яка забезпечує стабільне економічне зростання, приріст соціального ефекту, збалансованість макроструктури та інше. В той же час суттєві структурно-технологічні зрушення на основі розвитку інноваційного комплексу, ринкової та інформаційно-комунікаційної інфраструктури вимагають потужного фінансового забезпечення. [1, с.79] .Для цього необхідно, щоб держава мала відповідно сформовану фінансово-кредитну систему.

Фінансово-кредитна система - це активний суб'єкт інвестиційного процесу, що складається з таких елементів:

- центральний і комерційні банки, в тому числі спеціалізовані (інвестиційні, інноваційні, іпотечні, біржові)

- небанківський сектор (інвестиційні фонди і компанії, кредитні спілки, страхові компанії, лізингові фірми)

1. Універсальні і спеціалізовані банки

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов'язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб'єктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах.

Серед суб'єктів фінансово-господарської діяльності комерційні банки - це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон'юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

Нове законодавство передбачає диференціацію банків за спектром послуг, що надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізованого банк отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів -- активи одного типу. Статус ощадного -- якщо більш як 50% його пасивів -- внески фізичних осіб. Закон не лише не зазначає особливостей, принципів діяльності спеціалізованих банків, а й не дає визначення Іпотечним, Інвестиційним, розрахунковим банкам. Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалізації банківської системи України. Безперечно, спеціалізованим ощадним банком в Україні є Ощадбанк. Українські банки важко поділити на групи за спеціалізацією, оскільки більшість із них має ліцензії на виконання практично усіх видів операцій. У цьому плані банківську систему України можна порівняти з універсальною німецькою банківською системою.

Іпотечні банки, які спеціалізуються на видачі довгострокових позик під заставу нерухомості - землі і міських будівель, виникли в Німеччині в XVIII столітті.

Ситуація на ринку нерухомості України потребує ґрунтовного врегулювання на законодавчому рівні, оскільки нормативно-правові акти, які приймаються ВР України, не містять комплексного підходу до вирішення проблем, а тільки фрагментарно регулюють ці правовідносини

Іпотека - важливий рушій економіки. По-перше, це один із ефективних способів спрямування потужних інвестиційних потоків у найперспективніші її сектори. По-друге, іпотека стимулює розвиток будівництва, будівельної індустрії, аграрного виробництва тощо, які створюють сприятливі умови для розвитку всієї економіки.

В останні роки іпотека в Україні бурхливо розвивалася, але зараз переживає гостру кризу. Пошук виходу з такої кризи є завданням, що постало перед науковцями та практиками.

Станом на 01.12.2008 р. іпотечний портфель українських банків становив 13970,9 млн. дол. США. Він зріс порівняно з 01.01.2007 р. у 2,6 рази.

Лідерами на іпотечному ринку України є такі банки, як Приватбанк, Укрсоцбанк, "Райффайзен-Аваль"та ін.

Майже 79,0 % іпотечних кредитів отримано фізичними особами, в основному під придбання житла. Решта припадає на кредитування під заставу нерухомості комерційного та промислового призначення. Банки активно надавали іпотечні кредити як корпоративним клієнтам, так і фізичним особам. в 2002-2004 рр. характерним було перевищення обсягів іпотечних кредитів, наданих суб'єктам господарювання, над кредитами фізичним особам, однак далі їх частка в загальному обсязі поступово зменшувалася. Якщо на кінець 2002 р. частка іпотечних кредитів, наданих юридичним особам, становила 67 %, то на кінець 2004 р. - 59,3 %, а вже на кінець 2007 р. - тільки 25,6 % [18].

Характерною рисою ринку іпотечного кредитування України є значний рівень валютизації - існує великий розрив між обсягами кредитування в національній та іноземній валютах. За 2002-2006 рр. простежувалася чітка тенденція зростання частки іпотечних кредитів в іноземній валюті. Українці віддавали перевагу іноземній валюті при отриманні іпотечних кредитів, зважаючи на їх нижчу вартість. Кредити в гривні до вересня 2008 р. були дорожчі за кредити в доларах США в середньому на 4-5 %. За період 2002-2008 років простежуються значні зміни стосовно плати за користування іпотечним кредитом: в іноземній валюті - з 18 % до 12-14 %; у національній валюті - з 27 % до 17-14 % при LTV (відношенні величини кредиту до вартості застави) - не більше 50-75 % й обов'язковим страхуванням нерухомості, що є предметом застави. Аналіз регіональної структури іпотечного портфеля банків показує, що на Київ та Київську область припадає 27 % виданих іпотек (причому область акумулює не більше 1,5 %). На другому місці - Одеська область - 16 %, а третє місце посідає Дніпропетровськ із часткою понад 8 % .

Разом із тим, бурхливе зростання іпотеки в Україні до осені 2008 р. ще не означало, що вона зайняла належне їй місце в українській економіці. Іпотечний портфель українських банків становив лише 8,3 % від ВВП (у розвинених країнах він становить 60-80 % і більше) [Там само].

У серпні 2008 р. на іпотечному ринку України з'явились ознаки кризових явищ: українські банки зіштовхнулися з кризою ліквідності через обмеження доступу до закордонних кредитів, які були основним джерелом збільшення обсягів кредитування. Скорочення й подальше припинення у вересні 2008 року іпотечного кредитування спричинило масове призупинення проектів у житловому будівництві. Окрім того, на думку експертів, через досить значний рівень інтегрованості економіки України в загальносвітову економіку зростання рівня світової інфляції суттєво вплинуло на ріст інфляції в Україні [8].

Разом із труднощами зовнішньоекономічного та зовнішньополітичного характеру розвиток іпотеки в Україні гальмує й низка невирішених проблем економічного, правового та інституційного характеру.

До проблем економічного характеру насамперед слід віднести:

1. Низькі доходи населення. Середня заробітна платня в 2008 р. становила 337 дол. США і знизилася наприкінці року до 220 дол. США у зв'язку з падінням курсу гривні.

2. Незначна частка середнього класу. Менше 10 % населення належить до цього соціального прошарку.

3. Нестійкість національної валюти і, відповідно, високий рівень депозитних та кредитних ставок. В останні роки інфляція становила 11-17 % за рік і в 2008 р. перевищила цей рівень. Ставка за іпотечними кредитами сягала 12 % річних і вище.

4. Обмежені можливості банків щодо залучення довгострокових кредитних ресурсів. Емісія іпотечних боргових зобов'язань знаходиться в зародковому стані.

Серед проблем правового характеру слід виділити такі:

1. Не врегульована належним чином діяльність іпотечних установ другого рівня. Уже в 2002 р. розроблено проект закону України "Про особливості створення і діяльності іпотечних установ", але до Верховної Ради України цей законопроект так і не потрапив.

Серед інституційних проблем найважливішими є:

1. Відсутність ефективної єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно. Україна йде зараз хибним шляхом створення численних окремих реєстрів залежно від виду нерухомого майна або права на нього. Центр державного земельного кадастру, бюро технічної інвентаризації, нотаріуси ведуть різні реєстри, не сумісні між особою, що аж ніяк не сприяє транспарентності операції з нерухомістю, підвищенню ефективності економіки.

2. Недостатній розвиток фондових ринків та ринків нерухомості. Ця обставина не сприятиме ефективному розміщенню іпотечних боргових зобов'язань, а також утруднюватиме примусову реалізацію іпотеки в разі звернення стягнення на її предмет.

3. Відсутність відчутного впливу ДІУ на стан іпотечного ринку.

Сьогодні певні кроки в напрямку усунення внутрішніх і зовнішніх проблем у сфері іпотеки та житлового будівництва вже зроблено. Інша справа, що вони поки що не набули системного характеру.

Універсальні банки

Нормальному розвитку вітчизняної банківської системи перешкоджають численні об'єктивні й суб'єктивні чинники, наприклад, дуже низькі доходи переважної більшості населення України , так і не відновлена повною мірою довіра населення до комерційних банків, відсутність належної системи гарантування банківських вкладів тощо.

До розряду суб'єктивних чинників, які гальмують розвиток банківської системи, слід зарахувати вузькість асортименту пропонованих послуг (якщо у провідних закордонних -- до трьохсот видів послуг, то в українських -- набагато менше), наявність проблемних кредитів, відсутність кредитних історій, кредитних бюро. До цього переліку необхідно додати ще й проблеми, пов'язані з ліквідністю застав.

Найважливішими проблемами, які нині постали перед банківською системою України є:

1. Недостатній рівень капіталізації банків, оскільки капітал банківської системи залишається недостатній для стабільного її функціонування і розвитку, що гальмує розширення масштабів операцій у реальному секторі економіки;

2. Низька якість банківських активів і пов'язана з цим проблема значних кредитних ризиків, характерних для головного виду банківської діяльності - позичкових операцій;

3. Проблема оптимізації банківської системи, тобто потреба злиття та приєднання неконкурентоспроможних банків, що залишилися на ринку, з метою зменшення структурних диспропорцій у розвитку банківської системи України;

4. Проблема територіальної нерівності банківської системи, що характеризується високою концентрацією банків та їх активів у межах певного регіону;

5. Розвиток процесу денаціоналізації вітчизняної банківської системи, а саме стрімке збільшення присутності іноземного капіталу у банківській системі України. Частка іноземного капіталу в банківській системі України збільшилася!

Національний банк відзначає збільшення частки іноземного капіталу в українській банківській системі на 0,9 п. п. до 37,6% в січні-березні. Про це мовиться в повідомленні НБУ. На початок 2009 року частка іноземного капіталу в українській банківській системі складала 36,7%.

За станом на 1 квітня 2009, з 185 фінустанов, що працюють в Україні, 52 банки - з іноземним капіталом (на 1 січня 2009 - 53 банки з іноземним капіталом), зокрема 17 - з 100%-ним іноземним капіталом (на 1 січня 2009 - 17 банків). Прихід іноземних інвесторів на ринок банківських послуг України уже давно став темою гарячих дискусій між прихильниками та скептиками фінансової лібералізації. Криза дала прекрасний шанс виявити істинне обличчя іноземного банківського капіталу і відповісти на низку важливих питань. Іноземна банківська експансія була звичним явищем під час економічного зростання, яке ми спостерігали в останні роки. Починаючи з 2002 року кількість банків з іноземним капіталом зросла з 20 до 53-х, які на сьогоднішній день контролюють більше 50% активів банківського сектору. Приплив дешевого капіталу з-закордону і довготривала політика фіксації валютного курсу на рівні 5,05 гривень за долар, гіпнотизуюче вплинули на кредитну активність громадян. Масова видача валютних кредитів, тепер, після девальвації гривні і загострення проблем на ринку праці, перетворилась на постійний кошмар для тисяч позичальників. Найцікавіше те, що банки не менше, ніж їхні клієнти скаржаться на ситуацію, адже портфелі безнадійних кредитів ростуть. Показники надійності та ефективності іноземних дочірніх банків значно знизилась, що призвело до масового спаду їхніх кредитних рейтингів. Крім того, глобальний характер фінансової кризи завдав проблем і материнським компаніям, за зовнішню підтримку яких, неначе за останню соломинку, тримались українські "дочки".

По-перше, відбулось падіння кредитної активності глобальних банків, які щокварталу фіксують мільярдні збитки. По-друге, внаслідок цього курс акцій великих транснаціональних банків впав в кілька разів. По-третє, в розвинутих країнах Європи спостерігається посилення протекціонізму національних регуляторних органів

Інститут міжнародних фінансів прогнозує в 2009-му році спад інвестиційних потоків в країни, що розвиваються до 165 мільярдів доларів з 929 мільярдів у рекордному 2007-му. В кінці-кінців, усі світові фінансові центри сколихнула хвиля скорочення відділень та звільнень банківських працівників. У такій ситуації єдине, що може врятувати українські дочірні банки - це їх мікроскопічні розміри в порівнянні з материнськими структурами. З другого боку, простіше закрити офіси в незахищеній профспілками Україні, ніж скорочувати кількість західноєвропейських філій. За таких умов, масовий відплив іноземного банківського капіталу з України і згортання діяльності дочірніх банків виглядав би цілком логічним та історичним. Проте, як не дивно, фінансові проблеми банків з іноземним капіталом не призвели до їх ліквідації чи продажу. Більше того, іноземні банки в перші місяці кризи були зацікавлені в утриманні і навіть нарощенні своїх позицій в банківському секторі України, про що свідчить їхня вчасна рекапіталізація. Красномовним є факт, що серед банків, в яких була введена тимчасова адміністрація немає жодного, який би контролювався іноземцями. Така поведінка іноземних інвесторів може свідчити про низку мотивів, не обов'язково економічного характеру, щодо подальшої присутності в українському банківському секторі. Не варто відкидати думки, що теперішню кризу зарубіжні фінансові інститути можуть використати для захоплення більшої частки українського банківського пирога. Тим паче, цьому сприяє дешевизна вітчизняних банківських установ, які ладні продатися за суму нижчу від вартості власного капіталу, в той час, як рік тому коефіцієнт Р/BV коливався в межах 4-6.

Про наміри іноземних інвесторів взяти участь в рекапіталізації проблемних вітчизняних банків заявляв голова правління Сведбанка Сергій Тигіпко, ЄБРР задекларував готовність виділити близько 500 мільйонів євро для рефінансування ряду українських банків в формі викупу акцій і субординованих кредитів. А російський Внєшекономбанк не обмежився словами, а тихо і без зайвого шуму викупив 75% акцій системного Промінвестбанку. Схоже на те, що, не зважаючи на кризу, експансія триває і транснаціональний капітал з кількох геополітичних полюсів планети підживлює конкурентну боротьбу за поділ українського банківського ринку.

Банківський ринок України є досить розконцентрованим: найбільшому за розміром активів Приватбанку належить 11% активів системи. Подібна ситуація спостерігається і тоді, коли поділити всі банки за національною приналежністю їх інвесторів. Домінування певної країни на ринку - так як це сталося в Естонії, де понад 80% банківських активів контролюється шведськими холдингами, не спостерігається. Таку диверсифікацію власників можна вважати позитивною рисою української банківської системи, оскільки вона менш залежна від економіко-політичних умов якоїсь однієї держави. Проте структура банківського ринку є досить мобільною і процеси злиттів та поглинань можуть з часом суттєво змінювати картину власності. Насичення банківського сектору іноземним капіталом практично відбулось На зростаючому ринку місця вистачало усім, а от під час криз зазвичай відбувається процес перерозподілу власності. Питання полягають в тому, який із інвесторів найбільше зацікавлений в українських банках, чи в змозі він збільшити свою частку на ринку і які це матиме наслідки для економіки України.

За даними НБУ, розрахунок автора

Рис. 1. Розподіл банківських активів України, що контролюються нерезидентами на 1.01.2009. Частка в загальних іноземних активах, %

банк фінансовий кредитний лізинговий

Показово, що на сьогоднішній день найбільша частка іноземних активів контролюється інвесторами з колишніх метрополій - Росії та Австрії. (рис.1). Спільність історичного минулого і геополітичні амбіції урядів даних держав безперечно відіграли свою роль в процесі захоплення українського банківського ринку. Решта великих банків з іноземним капіталом належить французьким, італійським, угорським, німецьким, шведським інвесторам, що свідчить про особливу зацікавленість в контролі над українським банківським бізнесом фінансових інститутів з Європейського Союзу. Криза для будь-якого банку - це в першу чергу перевірка на надійність, ефективність та серйозність намірів щодо перебування на конкретному ринку. Чимало банків з вітчизняним капіталом виявили свою неспроможність бути стійкими під тиском негативних факторів. Простеживши поведінку основних іноземних гравців української банківської шахівниці за останній квартал, можна зробити багато цікавих висновків про істинні мотиви їхньої експансії, характер впливу на економічне життя країни і рівень ризиків для економічної безпеки держави.

Кремлівські сліди

Російський капітал в Україні представлений 10 банками, що контролюють більше 11% активів банківської системи. Протягом останнього десятиліття відбувалось невпинне розширення російської частки в загальних активах (рис.2). Якщо уважніше придивитись на структуру акціонерного капіталу дочірніх банків Росії, можна виявити високу частку державної власності. Так, материнська компанія ВТБ банку прямо підпорядкована уряду, а Дочірнього банку Сбербанку Росії - Центральному банку Російської федерації. Ключовим акціонером Банка Москви, що контролює БМ Банк, є уряд Москви. Внєшекономбанк - взагалі державна корпорація, наглядову раду якої очолює прем'єр-міністр РФ Володимир Путін. Внєшекономбанк розглядається урядом Росії, як національний банк розвитку, фінансовий посередник між державою та бізнесом, інструмент реалізації державної економічної політики, для вирішення задач, серед яких підтримка експорту російської продукції.

Кінцеві власники Альфа банку, Петрокомерцбанку, Енергобанку, банку "Руський стандарт" тісно пов'язані з Кремлем, від якого багато в чому залежить процвітання та безпека профільних сегментів їхнього бізнесу.

Рис.2. Ріст активів банків з російським капіталом (Частка в активах української банківської системи, %) *- приріст без врахування Промінестбанка

Фінанси по-віденськи

Австрійські банківські холдинги, для яких внутрішній ринок ставав занадто тісним, а експансія в країни Старої Європи завідомо програшною через наявність серйозних конкурентів і низьку процентну маржу, в свій час знайшли альтернативне застосування надлишковому капіталу. Так, віденські менеджери зосередились на стратегії проникнення австрійських фінансових інститутів в банківські системи країн Центральної, Східної Європи і Балкан, які були надзвичайно перспективними в сфері іпотечного та споживчого кредитування. Україна займала особливе місце в інтересах австрійців. Про це свідчить той факт, що саме вони розпочали бум на ринку банківських продаж, придбавши в 2005 році другий за розмірами активів банк країни Аваль. Невдовзі з'явились групи Erste і Volksbank, які теж вийшли на ринок шляхом поглинання, але вже менших вітчизняних банків. Вони обрали інакшу стратегію виходу на ринок, що полягала в фокусуванні на корпоративному сегменті і поступовому створенні нової мережі відділень замість реструктуризації старої, як це здійснювалось в Райффайзен банку Аваль. До початку кризи австрійські аналітики були сповненні оптимізму щодо росту нових європейських ринків. Проте спад економік Центрально-Східної Європи, що розпочався в 4 кварталі 2008 року і триває досі, завдав віденським стратегам серйозних проблем. За даними Bloomberg, девальвація української гривні коштувала групі Raiffeisen 88 мільйонів євро. Крім масових списань токсичних активів, пов'язаних з ісландським боргом, цінними паперами Lehman Brothers та інших, на початку квітня рейтингове агентство Moody's понизило кредитний рейтинг Raiffeisen Zentralbank на два пункти. Аргументація аналітиків ґрунтується на очікуванні зростання збитків дочірніх банків від проблемних кредитів, пов'язаних зі спадом економік нової Європи. На допомогу банкірам прийшов уряд Австрії, з яким було підписано угоду про отримання 1,75 мільярдів євро фінансових вливань в обмін на участь в капіталі холдингу. Держава взамін отримає акції банку без права голосу та подальшого продажу. Крім цього, банк уже скористався державною підтримкою, залучивши 2,75 мільярда євро через розміщення облігацій гарантованих урядом. Схожі пісні лунають і в інших банках з батьківщини Моцарта. Erste Bank, більш ніж дві третіх прибутку якого минулого року було зароблено на ринках Центрально-Східної Європи, за час світової фінансової кризи - з середини 2007 року - списав 1,1 мільярдів доларів проблемних активів. Банк отримає вливання від уряду у розмірі 2,7 мільярди євро для поповнення статутного капіталу. Через несприятливі зовнішні фактори подальше розширення ділової активності банку в 2009 році відкладається, передбачається скорочення до 300 робочих місць в Україні. Volksbank не відстає від своїх конкурентів, уклавши угоду з міністерством фінансів на залучення державних капіталовкладень у розмірі до 1 мільярда євро. Яким буде результат віденських державних ін'єкцій передбачити важко. Скептично налаштовані аналітики, серед яких Нобелівський лауреат Кругман, прогнозує дефолт Австрії через наслідки надмірної кредитної експансії в падаючі ринки Східної та Південно-Східної Європи. Топ-менеджери самих фінансових інститутів не втрачають оптимізму, вважаючи прийняті заходи адекватною реакцією на кризові процеси.

Таб.2. Банки з австрійським капіталом у І кварталі 2009 року

Італійська гонка за держпідтримкою

В Україні працюють дочірні компанії двох одвічних італійських конкурентів, що наввипередки проникали в національні кредитні системи країн Нової Європи: фінансових груп Unicredit - інтереси групи представляють Укрсоцбанк і Унікредитбанк, та Intesa Sanpaolo - Правексбанк. Їхня історія і мотиви експансії на схід схожі на австрійські. Саме тому вони зазнали аналогічних проблем. UniCredit - лідер за обсягами наданих кредитів в економіки Східної Європи, з початку глобальної кризи списав 5,6 мільярдів доларів - найбільше серед західних банків, представлених в Україні. Intesa закінчила четвертий квартал минулого року зі збитками в 1,23 мільярдів євро.

Зниження прибутків за 2008 рік внаслідок активної транснаціональної діяльності змусила лідерів італійського банківництва залучати облігаційні позики під державні гарантії, а також шукати нових інвесторів. В раду директорів UniCredit увійшов голова центрального банку Лівії, яка придбала 4,6% акцій холдингу.

На цьому пошук інвесторів не закінчився, оскільки в планах керівництва банку - залучення 4 мільярдів євро від італійського та австрійського уряду і, можливо, приватних інвесторів. Відразу після заяв конкурента Intesa також стала в чергу за аналогічною сумою державної допомоги, поповнивши довгий список банків, що припинили виплату дивідендів інвесторам, з метою збільшення свого капіталу.

Топ-менеджери банку планують залучити субординованований кредит з італійської державної казни. До вирішення італійських проблем активно підключились структури Світового банку і ЄБРР. Метою їх співпраці з урядом Італії проголошується недопущення масового відпливу капіталу з падаючих ринків Південної та Східної Європи. Як бачимо, незважаючи на скрутне становище власних транснаціональних фінансових холдингів, західноєвропейська політико-економічна еліта консолідує зусилля для утримання контролю над східними банківськими ринками.

Таб.3. Банки з італійським капіталом у І кварталі 2009 року

Корекція "наполеонівських" стратегій

Французькі інвестори в Україні володіють системним універсальним Укрсиббанком, спеціалізованим на корпоративному секторі Каліонбанком, а також дрібнішими Індексбанк та Профінбанк. Укрсиббанк, після входження в міжнародну фінансову групу BNP Paribas, відзначався агресивною політикою на секторах, які найбільше постраждали від кризи - іпотечному кредитуванні і прийомі депозитів до запитання. Займаючи третє місце в ренкінгу НБУ за обсягом активів, Укрсиббанк сконцентрував на своєму балансі більше 20% усіх кредитів під заставу нерухомості. За ризики, які принесли лідерство, прийшлось розплачуватись під час кризи. Так, в річному звіті BNP Paribas заявив про наміри в 2009 році закрити 100 з 950 офісів в Україні та звільнення працівників. Згідно зі звітом, планується реструктуризація кредитного портфелю і концентрація зусиль на збір заборгованості в умовах призупинення видачі нових кредитів. В своїй антикризовій політиці банк заручися міцною підтримкою французького уряду, який 7 квітня став найбільшим інвестором BNP Paribas, зосередивши 17% капіталу у формі привілейованих акцій, в обмін на 5,1 мільярдів євро державної підтримки.

Таб.4. Банки з французьким капіталом у І кварталі 2009 року

Основна суть проблеми не в тому, що українська банківська система де-факто виходить з-під контролю НБУ в руки транснаціональних корпорацій, мотивація діяльності яких, швидше за все чисто економічна - елементарна максимізація вигоди. Проблема в тому, що в світлі нових кризових тенденцій, самі ТНБ поступово переходять під опосередкований контроль урядових структур. В результаті цього, політика українських банків з іноземним капіталом відображатиме інтереси не стільки космополітичних власників глобальних корпорацій, а конкретних національних держав. І добре, якщо ці інтереси співпадатимуть із українськими. Адже, хто здатний впливати на грошово-кредитну систему країни - той грає на клавішах економіки. Іноземний капітал Україні, без сумніву, необхідний. Але ж зовсім не для того, щоб його "проїсти" і зрівнятись в боргах та зовнішній залежності з найменш розвинутими країнами світу. Іноземні кредити потрібні перш за все для запуску маховика економічного відтворення, виробництва конкурентоспроможних продуктів, які б генерували нову додану вартість в українській економіці, сприяли наповненню бюджету та створенню нових робочих місць. Як бачимо, криза не знизила зацікавленості іноземних інвесторів в українському банківському секторі. Це добрий знак, а спад не вічний. Пора державним органам уже сьогодні замислитись над тим, яким чином кредитний бум майбутнього направити у русло розвитку, а не деструкції.

2. Небанківський сектор

Нерозвиненість вітчизняного небанківського фінансового сектора обумовлена вiдсутнiстю традицій щодо користування фiнансовими послугами, а також пiдiрваною довiрою населення до фiнансових установ через знецiнення вкладiв в Ощадбанку, Укрдержстраху та довiрчих товариствах.

Можна передбачити, що розвиток ринку небанкiвських фінансових послуг загалом і послуг КС зокрема, буде вiдбуватися одночасно iз збільшенням грошових доходiв населення. Адже в умовах, коли заробiтна плата практично дорівнює прожитковому мiнiмуму, важко розраховувати на заощадження населення та iх вкладення у небанкiвськi фiнансовi установи. Звісно, що Україна не стане другою Швейцарією. Але залучення коштів у легітимний фінансовий оборот - виграшний пріоритет будь-якої країни.

За даними Держфінпослуг, на цей час в Україні фактично діють 361 страхова компанія, 47 установ із назвою “недержавний пенсійний фонд”, близько 850 кредитних спілок, 460 ломбард, 14 компаній, які надають послуги з фінансового лізингу.

У грудні 2003 року Указом Президента України була утворена Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг). Комісія є уповноваженим органом виконавчої влади із спеціальним статусом і діє як колегіальний орган. Основними функціями Держфінпослуг як органу державного регулювання є розробка та реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг, проведення ефективної державної політики у сфері фінансових послуг, впровадження міжнародного досвіду та захист прав споживачів фінансових послуг.

Комісія прийняла Положення про Державний реєстр фінансових установ та запроваджує реєстр фінансових установ. В департаментах продовжується робота із створенням нормативної документації, що потрібна для реєстрації та ліцензування окремих видів фінансових установ.

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених цим Положенням, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті.

Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду.

Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи.

Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Законодавством може бути передбачено й інші обмеження щодо участі юридичних і фізичних осіб у створенні інвестиційних фондів.

Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарію і не можуть пропонуватися на продаж.

Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, визнаних такими Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", і нерухомого майна.

. Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду.

Учаснику інвестиційного фонду може видаватися сертифікат на сумарну вартість інвестиційних сертифікатів

Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування згідно з цим Положенням.

Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), і повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.

ПЕРЕВАГИ ІНВЕСТУВАННЯ В ЦІННІ ПАПЕРИ ЧЕРЕЗ ІНВЕСТИЦІЙНІ ФОНДИ

Гарна якість законодавства про інвестиційні фонди і їхні численні характеристики роблять українські інвестиційні фонди одним з найбільш дешевих, надійних і простих способів здійснення портфельних інвестицій в Україні.

Менші витрати і простота Інвестування через фонд дозволяє істотно заощадити як грошові, так і адміністративні і тимчасові ресурси за рахунок відсутності необхідності постійного оформлення договірних взаємин з контрагентами, реєстраторами і/чи зберігачами цінних паперів кожної операції з цінними паперами.

Активи фонду диверсифіковані вкладанням у велику кількість цінних паперів, що значно знижує ринковий ризик. Навіть великим корпораціям не завжди під силу здійснювати щоденний моніторинг ринку і подій у компаніях з портфеля і проводити постійну переоцінку і, за необхідності, перегляд портфеля з 20-40 емітентів, як це робить фонд. Особливо обтяжливе таке адміністративне навантаження для іноземних інвесторів.

До моменту отримання прибутку з фонду у інвестора зникає необхідність вести облік операцій, що керуючий здійснює з активами фонду, з метою оподатковування. У випадку інвестування в цінні папери безпосередньо, такий облік було б вести необхідно.

Крім того, звичайно, великим інституційним інвесторам, таким як фонд, вдається здійснювати й економію на масштабі і мати нижчі витрати на інвестовану гривну.

Понад 60 млн. громадян США є членами кредитних спілок, у Канаді створено масштабну систему, половина населення Ірландії є членами кредитних спілок (хоча цю ідею було привнесено в країну лише на початку 50-х років минулого століття). Вражають динамікою розвитку польські кредитні спілки. На сьогодні сумарні активи 140 польських кредитних спілок складають 445 млн. доларів США. Понад 500 тисяч громадян Польщі стали членами кредитних спілок за 10 років.

В Україні перші організації фінансової взаємодопомоги з'явились у 60-х роках XIX сторіччя у формі ощадно-позичкових і кредитних товариств, які розвивались надзвичайно швидкими темпами до моменту встановлення на українських землях радянської влади. Надзвичайно поширена в світі ідея взаємодопомоги та самозахисту населення в умовах ринку в Україні була забута. Її відновлення розпочалося з часу проголошення незалежності нашої держави. У 1992 р. в Україні виникли перші кредитні спілки «Самопоміч» у м. Кривий Ріг, «Вигода» в м. Стрий Львівської області та кредитна спілка при АБ «Ажіо» в Києві.

Тоді, на початку 90-х, в час поголовної правової необізнаності багато кредитних спілок було створено з метою отримання статусу неприбутковості, сподіваючись таким чином працювати, не сплачуючи податки. А коли це виявилося неможливим, то засновники одних з них відразу втратили інтерес як до спілок, так і до цієї ідеї , інші ж до цього часу здають порожні звіти, але так і не запрацювали. Тому й маємо в країні статистичний “перебір” фінансових установ і “недобір” послуг.

В Україні зараз близько 850 кредитних спілок. Лише в Києві їх більше ста, хоча реально працює, на думку фахівців, зо три десятки. Подібна статистика простежується в межах всієї країни, а в окремих депресивних регіонах ситуація значно гірша. Висновок один: сектор небанкiвських фiнансових послуг в Украiнi ще недостатньо розвинений, хоча має величезний потенцiал, який можна реалiзовувати. З макроекономiчноi точки зору необхiднiсть його розвитку зумовлена здатнiстю пiдвищити стiйкiсть фiнансової системи країни шляхом залучення в обiг великої грошової маси, зокрема, заощаджень населення. Малі й тим більше мікропідприємства не мають можливості використовувати традиційну схему банківського кредитування через типові проблеми з відсутністю майнової застави, або занадто малі, щоб їх було вигідно кредитувати (автору відомий випадок, коли жінка-підприємець потребувала кредиту в 1500 грн. для закупівлі насіння ) або тільки-но виникли і ще не мають кредитної історії.

«Плюси» кредитування через КС:

· КС є відкритою структурою

· кредитні спілки мають змогу напрацювати позитивну кредитну історію >

· кредит можна отримати за кілька днів і навіть годин

· подеколи відсотки за кредит можуть бути нижчими за банківські - 20-25% річних

· залежно від статуту спілки термін погашення кредиту можна пролонгувати

· у деяких спілках можна кредитуватися за допомогою майнових поручителів

· можливість придбання товарів у кредит

· отримання невеликих позик

«Мінуси» кредитування через КС:

· у регіональних КС ставки річних надзвичайно високі

· короткий максимальний термін кредитування

· існує небагато спілок, спроможних надати позичку понад 10 тис. грн..

Безумовно, комерційні банки відіграють вирішальну роль у кредитуванні виробника. Але, зрозуміло, що, приймаючи рішення, вони керуються не проголошеними державними пріоритетами, а комерційними інтересами. Для них важливо знайти оптимальний баланс між мінімальним ризиком та максимальними прибутками. Тому зрозуміло, великого бажання надавати мікрокредити вони не мають. Суб'єкт малого підприємництва не може отримати кредитні кошти в банку часто ще й тому, що йому не вистачає достатнього обсягу операцій і досвіду кредитування. Надати першу, навіть невелику позику, комерційний банк не наважується, не маючи кредитної історії та знання інших характеристик особистості позичальника.

Якщо узагальнити взаємовідносини КС з банківськими структурами, то на ринку кредитування можна прогнозувати між ними тенденції збільшення конкуренції. Основна різниця між банками і КС в тому, що банки мають клієнтів і акціонерів, а клієнти КС є одночасно і клієнтами, і акціонерами. Кредитні спілки вийшли на фінринок пізніше і з значно меншими обсягами. Не треба забувати, що крім залучення грошей КС виконують ще й соціальну функцію. Якщо оцінювати пасиви, то зрозуміло, що об'єктивно умови також не рівні. Але існує тенденція до зростання активів і членства кредитних спілок.

Лізинг

Часто лізинг розглядають як звичайну оренду, що є помилковим, оскільки оренда передбачає короткострокове користування та повернення майна, а лізинг - довгострокове фінансування, сервісні послуги, а також можливий перехід права власності на майно орендарю після виплати всіх лізингових платежів.

Поряд з іншими фінансово-кредитними інструментами фінансового забезпечення, оновлення та розширення основних фондів підприємств в Україні, тема лізингу сьогодні надзвичайно актуальна. Як дуже вигідний інструмент інвестиційної політики, він має величезне значення для розвитку виробництва в період спаду економіки в країні. В період економічних потрясінь, безробіття, низької платоспроможності українських підприємств цей вид діяльності - через свою особливу економічну природу - здатний зробити вагомий внесок в підйом та розвиток національної економіки, а на міжнародному рівні - створити і закріпити нові зв'язки з іноземними інвесторами.

Через відсутність джерел фінансування, девальвацію української валюти відбулося різке падіння платоспроможного попиту, значно скоротилась загальна вартість лізингових угод. У зв'язку із скороченням обсягів фінансування і підвищенням ризикованості інвестицій зросли відсоткові ставки. Також скоротились терміни лізингового кредитування. При зростанні кількості договорів фінансового лізингу їх загальна вартість у 2008 році зменшилась на 6,9 млрд. грн. [3]. Отже, підсумовуючи результати діяльності українського лізингового ринку в період кризи та до моменту її настання, можна зазначити, що лізинг як і раніше залишається однією з передумов розвитку економіки та вітчизняного товаровиробника, незважаючи на погіршення умов у кризовій ситуації. Лізинг дозволяє ефективно погоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній. Розвиток лізингу в Україні допоможе розвитку малого та середнього бізнесу. Це в свою чергу призведе до багатьох позитивних змін в економіці.

Размещено на Allbest.ru