Форми діяльності та проблеми розвитку небанківських кредитно-фінансових установ в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

«Нормування оборотних коштів. Форми діяльності та проблеми розвитку небанківських кредитно-фінансових установ в Україні»

План

Вступ

Розділ І. Форми діяльності та проблеми розвитку небанківських кредитно-фінансових установ

1.1 Характеристика спеціалізованих кредитно-фінансових установ: суть, причини зародження, зростаюча роль, види та функції

1.2 Соціальна спрямованість операцій небанківських кредитно-фінансових установ та механізм надання спеціалізованих послуг на довготривалій формі

1.3 Усунення монопольного становища банків на ринку позичкових капіталів

1.4 Конкурентний механізм функціонування спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів

1.5 Спеціалізовані фонди кредитно-фінансових інститутів, їх утворення і механізм ефективного використання

1.6 Розвиток та діяльність небанківських кредитно-фінансових установ на сучасному етапі

Розділ І. Форми діяльності та проблеми розвитку небанківських

кредитно-фінансових установ.

1.1 Характеристика спеціалізованих кредитно-фінансових

установ: суть, причини зародження, зростаюча роль, види та

функції

Окрім банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної більшості країн належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових послуг.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути являють собою установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Хоча спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавством багатьох країн світу проводиться чітке розмежуванні сфер діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Об'єктивні передумови становлення і розвитку кредитно-фінансових інститутів пов'язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й особливі технічні прийоми і які з тих чи інших причин (наприклад, економічна невигідність або законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути у сучасному розумінні, як окрема ланка кредитної системи, почали формуватися у XIX ст., хоча деякі їхні операції виконувались кредитними установами і раніше. У першій половині XX ст. значного розвитку набули насамперед страхові компанії, а в подальшому пенсійні фонди і кредитні спілки, які поступово почали займати значні сектори ринку позичкових капіталів. Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні передумови: зростання доходів населення в розвинутих країнах, активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки. Крім того, коло спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Оскільки, згідно із законодавством, діяльність небанківських фінансових установ не зачіпає процесу створення депозитів, то залучення коштів здійснюється двома способами:

ь на договірних засадах;

ь шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій).

Звідси всіх їх можна розподілити на:

- договірні фінансові установи, котрі залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором),

- інвестиційні фінансові установи, котрі залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Серед договірних фінансових установ за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам можна виокремити:

- страхові компанії;

- пенсійні фонди;

- ломбарди;

- лізингові компанії;

- факторингові компанії.

У свою чергу інвестиційні фінансові посередники поділяються на:

- інвестиційні фонди;

- фінансові компанії;

- кредитні товариства, спілки тощо.

Страхові компанії - це здебільшого спеціалізовані небанківські фінансові інститути, що виконують функції страхування від різних непередбачуваних випадків. Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь одному виді страхування, серед яких прийнято розрізняти:

ь майнове (або загальне) страхування, об'єктом якого виступають різноманітні цінності, переважно будинки, споруди, обладнання, машини та інше майно. Значна роль у цьому виді страхування належить транспортному страхуванню: морському, автомобільному, авіаційному;

ь особове страхування, при якому об'єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, здоров'я, працездатність людини), а саме страхування служить певною матеріальною допомогою при несприятливих обставинах, а також формою організації заощаджень до певного віку, встановленого строку або на певні цілі;

ь страхування відповідальності, предметом якого є відповідальність перед третіми особами за можливими зобов'язаннями по відшкодуванню збитків (наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у випадку неплатоспроможності позичальника);

ь перестрахування, що полягає у страхуванні вже застрахованих об'єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності по оплаті страхових збитків.

Окрім зазначених форм страхування та відповідно видів страхових компаній, що їх здійснюють, існують також змішані компанії, які поєднують різні види діяльності (найчастіше страхування майна та особове страхування).

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збір і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян при досягненні ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними. Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами і корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні юридичні особи, однак частіше вони знаходяться під контролем корпорацій, що їх створили, або перебувають у довірчому управлінні траст відділів комерційних банків чи страхових компаній. Якщо страховій компанії доручається не лише управління акумульованими коштами фондів, тобто їх активними операціями, але й врегулювання усіх зобов'язань за пасивами, то такий пенсійний фонд вважається застрахованим. В усіх інших випадках фонд є незастрахованим.

У зв'язку з тим, що майбутні виплати пенсійних фондів у значно більшій мірі піддаються чіткому розрахунку та плануванню, ніж виплати за пасивами страхових компаній, пенсійні фонди відзначаються значно вищим рівнем фінансової стійкості, що надає їм можливість підтримувати власну ліквідність на мінімальному рівні. У свою чергу це сприяє формуванню пенсійними фондами активної інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більшої дохідності за вкладеннями, причому не лише у цінні папери, але й за рахунок довгострокових кредитних операцій.

Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. Як правило, розміщення активів державних пенсійних фондів здійснюється на основі більш обережної інвестиційної політики, ніж приватних і передбачає вкладення коштів здебільшого в облігації державних позик.

У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції акціонерних компаній як на національному, так і на міжнародному ринках позикових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується у короткострокові і довгострокові цінні папери.

Кредитні спілки - це кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Об'єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною, релігійною, територіальною або іншими ознаками, тобто ініціаторами їх утворення можуть виступати відповідно підприємства, профспілки, церковні громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, що формують кредитну спілку визначається потребами у дохідному розміщенні власних коштів та можливості оперативного отримання кредиту на власні потреби.

Маючи здебільшого статус некомерційних громадських організацій та відповідні пільги в оподаткуванні, кредитні спілки спроможні забезпечувати дещо вищий рівень доходності за внесками своїх членів та стягувати з них нижчі проценти за позиками, ніж комерційні банки. Основна відмінність кредитних спілок від інших кредитно-фінансових установ полягає у тому, що кредитні спілки здійснюють операції практично тільки для своїх членів.

Можна сказати, що найбільші переваги мають саме кредитні спілки. По-перше, вони кількісно значно переважають фінансові компанії та ломбарди, отже мають більш розгалужену філіальну мережу, мають можливість здійснювати більше операцій. По-друге, обсяг активів кредитних спілок перевищує аналогічний показник інших небанківських кредитних установ. Іншими перевагами кредитних спілок є відносна простота оформлення договору та швидкість отримання готівки. Крім того, кредитні спілки беруть на себе організацію тих послуг, які не цікаві банкам. Недоліком можна назвати те, що дані кредитні установи працюють тільки зі своїми пайщиками та мають відносно обмежені ресурси.

Інвестиційна компанія - це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об'єднує індивідуальні заощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі й тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи. Шляхом випуску власних цінних паперів інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції і облігації різних підприємств у своїй країні та за кордоном.

Інвестиційні фонди бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди грошового ринку. Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продати самому фонду, який зобов'язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку. Тому ці акції одночасно «працюють» як чековий і як високодохідний депозит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів.

Фінансові компанії - це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитування продаж споживчих товарів з відстрочкою платежу.

Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або ж як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відображає прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створюватись промисловими фірмами ѕ виробниками споживчих товарів.

Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов'язань, якими були оформлені відповідні продажі. Фінансові компанії можуть застосовувати також інші схеми кредитування. Наприклад, надавати позики торговельним фірмам під заставу боргових зобов'язань покупців або кредитувати безпосередньо самих покупців. У деяких випадках фінансові компанії здійснюють також лізингові і факторингові операції.

До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Недоліком фінансових компаній є низький обсяг активів, невелика довіра з боку клієнтів. Крім того, фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного тощо) та здійсненні фінансових операцій, що, з одного боку може вважатися конкурентною перевагою, а з іншого - недоліком. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3-6 міс.). Вони акумулюють грошові кошти промислових і торговельних фірм, деяких фінансових установ і меншою мірою - населення. Конкурентною перевагою в даному випадку є те, що фінансові компанії сплачують вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Ломбард - це кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставу рухомого майна (різного роду цінних речей). Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей. Для здійснення усіх своїх операцій ломбарди окрім власних коштів можуть користуватися кредитами комерційних банків.

Стосовно ломбардів, можна сказати, що їх основним недоліком є погана репутація, адже їх часто пов'язують з кримінальним сектором. Недовіра з боку населення сильно впливає на обсяги діяльності даних кредитних інститутів. Серед конкурентних переваг ломбардів варто виділити наступні: швидке надання короткострокових невеликих кредитів на термінові потреби, менш ризикована, ніж у банків, діяльність, гнучкий графік роботи, наприклад, на відміну від банків ломбарди працюють у вихідні. Звичайно, ломбарди за обсягами операцій не можуть складати значну конкуренцію банкам, але на ринку споживчого кредитування вони є доволі ефективними посередниками.

Факторингові компанії (фактори) -- фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимоги. Такі компанії звичайно створюються при банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення своїх операцій.

Лізингові компанії -- фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та переданні їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5--10 і більше років).

В Україні до небанківських кредитних установ відносять також каси взаємної допомоги.

Каса взаємної допомоги - громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців - членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів - для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок - залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

1.2 Соціальна спрямованість операцій небанківських кредитно-

фінансових установ та механізм надання спеціалізованих послуг на

довготривалій формі

Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економічних суб'єктів (юридичних та фізичних осіб) постійно існує загроза настання якихось несприятливих, а то й катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат. Страхування є найбільш вигідним відшкодуванням таких втрат, оскільки сума його може бути більшою за страхові внески.

Залучені у формі страхових внесків кошти, а також власний капітал страхової компанії вкладають в акції і облігації приватних корпорацій, а також у державні боргові зобов'язання. На сьогодні це головні статті активів страхових компаній. У зв'язку з тим, що строки нагромадження коштів страховими компаніями (особливо пов'язаними з особовим страхуванням) є дуже тривалими й рахуються на роки, страхові компанії виступають основними постачальниками довгострокових капіталів на фінансових ринках.

Окрім цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої ресурси для видачі довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки (переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У зв'язку з цим страхові компанії вступають у конкурентну боротьбу з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

Операції пенсійних фондів пов'язані з нагромадженням значних сум коштів на тривалі терміни, що надає широкі можливості у здійсненні довгострокових інвестицій. Дані обставини визначають структуру активів пенсійних фондів, основна частина в яких належить цінним паперам приватних підприємств, а також державним борговим зобов'язанням. Досить часто значна питома вага у вкладеннях пенсійного фонду належить акціям і облігаціям тієї корпорації, яка його створила, що дозволяє впливати на її політику.

Активні операції кредитних спілок полягають у видачі позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби. Забезпеченням виданих кредитів служать різні види майна та доходів. Не залучені у позичкові операції кошти кредитні спілки можуть депонувати на окремих рахунках в комерційних банках або ж інвестувати їх у короткострокові державні боргові зобов'язання.

Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги -- консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які надають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства. кредитний фінансовий небанківський

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому - ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їх діяльністю.

Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їхніх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками.

Нині основою спеціалізацією ломбардів є надання споживчого кредиту фізичним особам під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати. При цьому вартість майна, відданого у заставу, як правило, перевищує суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право підтверджується заставною квитанцією або іншим документом, який засвідчує факт внесення того чи іншого майна в заставу та по суті замінює кредитний договір. У тому разі, якщо кредит не буде повернено в строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виручка за яке має компенсувати суму боргу разом з нарахованими процентами. Специфіка позичкових операцій ломбардів полягає у видачі невеликих сум позик на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

Якщо ж говорити про каси взаємної допомоги, то за рішенням правління її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок - залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позики надаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованостей по позиках.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингової операції формується з двох частин -- з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк такого кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий. Однак великі суми платіжних документів, що купуються, та стягування комісії на всю їх суму забезпечують достатні доходи, щоб розвивати цей бізнес. Такі компанії звичайно створюються при банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення своїх операцій.

1.3 Усунення монопольного становища банків на ринку

позичкових капіталів

Потенційними конкурентами банків є достатньо широке коло економічних суб'єктів, які надають однотипні послуги клієнтам. Найбільш загрозливою сьогодні, як на міжнародному, так і національному ринках, виявляється конкуренція з небанківськими фінансово-кредитними установами, які останнім часом набувають все більшого розвитку. Посилення ролі даних організацій спостерігається починаючи з сімдесятих років минулого століття в усьому світі. Дані організації діють як банки, переймаючи класичні підходи до обслуговування та використовуючи при цьому власні, нетрадиційні моделі.

Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу. Відмінність в тому, що клієнти банку зберігають право розпоряджуватися вкладеними грошовими коштами, тоді як клієнти кредитної установи втрачають право розпоряджуватися ними. Таким чином, банк приймає депозит, а кредитна установа бере позику для власних цілей.

Сьогодні ринок небанківських фінансових послуг характеризується зростанням кількості фінансових установ, посиленням конкуренції між ними, розширенням переліку фінансових послуг, які пропонуються споживачам та поліпшенням економічної стабільності фінансових установ. Загальна кількість небанківських фінансово-кредитних установ, зареєстрованих у Державному реєстрі України за 2005-2008 роки, зростає. Кількісно вони більш ніж в десять разів переважають комерційні банки.

Стосовно активів ситуація дещо інша. В загальній структурі активів фінансових установ переважають активи комерційних банків. Їхня частка становить більше 90% і має тенденцію до збільшення. Це свідчить про те, що комерційні банки мають стійку позицію на ринку, мають можливості здійснювати більші обсяги операцій тощо. Так, наприклад, наприкінці 2008 року обсяг банківських активів становив 698700 млн. грн., а обсяг активів небанківських установ - 46400 млн. грн.

Проте небанківські фінансові установи завойовують ринок фінансових послуг досить активно. На сьогодні основними причинами такого поступу можна назвати:

- стрімкий розвиток фондового ринку та сек'ютиризація активів;

- необхідність задоволення вузького попиту при якому присутність банків обмежено;

- потреба в більш прибутковому інвестуванні заощаджень домашніх господарств;

- спроби зменшення тиску жорстких вимог банківського кредитування.

Зростання конкуренції на вітчизняному ринку фінансових послуг відображається на розширенні спектру фінансових послуг, котрі у свою чергу допомагають формуванню стабільності та добробуту громадян.

Уперше Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів у серпні 1997 р., випустивши єврооблігації терміном на один рік загальною сумою 396 млн. дол. США під 12% річних.

Слід відзначити, що вся діяльність України на міжнародних ринках капіталів спрямована на залучення зовнішніх фінансових позик, які використовуються здебільшого для забезпечення поточних потреб, тобто просто «проїдаються», збільшуючи обсяги заборгованостей і таким чином створюючи підґрунтя для виникнення в майбутньому перешкод економічному зростанню, замість сприяти орієнтованому на перспективу розвиткові економіки.

Україна поки що не може забезпечити надходження значних коштів від зовнішньоекономічної діяльності. Найреальнішими джерелами інвестування української економіки слід вважати кошти населення, прямі іноземні інвестиції та кредити міжнародних фінансових організацій, окремих держав та суб'єктів господарювання. Певною мірою тут можна розраховувати також на надходження від приватизаційної діяльності та на повернення коштів, що перебувають за кордоном, якщо для цього будуть створені певні умови.

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу. До числа цих установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснили банки і стали важливим постачальником позикового капіталу.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

1.4 Конкурентний механізм функціонування спеціалізованих

кредитно-фінансових інститутів

Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові заклади потрібно розглядати як третю складову частину досконалої кредитно-фінансової системи країни, яка нині набуває значного впливу на економіку і споживання. Зростання масштабів її кредитно-фінансової діяльності та асортименту послуг означає не лише суттєве обмеження операцій банків щодо мобілізацій ресурсів, а головне - усуває монопольне становище комерційних банків на ринку позичкових капіталів.

От чому між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами точиться гостра конкурентна боротьба за залучення грошових коштів та у сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція носить неціновий характер.

Нецінова конкуренція - конкуренція за кредитні ресурси та кредитні вкладення між спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, що виконують неоднакові операції, за якими не можна порівняти ціни (страхові тарифи, страхування з інвестуванням у цінні папери).

Приміром, у банках використовується процентна ставка за вкладами і наданими кредитами, а у страховій компанії діє страховий тариф, який визначає розмір страхової премії та страхового відшкодування. У інвестиційних компаніях діє курсова різниця між акціями, що випускаються, і придбаними ними акціями.

Про неспівмірні операції і ціни на них свідчить діяльність інших кредитно-фінансових інститутів. Між ними також точиться неспівставна конкурентна боротьба за залучення грошових коштів і у кредитних операціях. Наявність співставності і цінової конкуренції між операціями кредитно-фінансових інститутів можливі лише за умов інвестування в однорідні, однакові за своєю природою операції. Зокрема, такими є ставки іпотечного і споживацького кредитів.

Внаслідок взаємодії та конкуренції за певні сектори ринку позичкових капіталів в країнах з розвиненою економікою діє закономірність: чим вищим є рівень розвитку грошово-кредитної системи, тим масштабніших розмірів на ринку фінансових послуг набуває діяльність страхування, довірчого управління, застави, інших видів акумулювання тимчасово вільних коштів для їх прибуткового вкладання як кредитних ресурсів спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.

1.5 Спеціалізовані фонди кредитно-фінансових інститутів, їх

утворення і механізм ефективного використання

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які використовуються організаціями, установами для цільового спрямування на забезпечення та здійснення своєї діяльності.

Формування цільових фондів та мобілізація коштів страхових компаній здійснюється шляхом залучення коштів підприємств, організацій або населення, котрі сплачують страхові внески на підставі укладених з ними договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми у разі настання страхового випадку.

Капітал акціонерної страхової компанії формується шляхом випуску акцій, які розміщуються серед юридичних та фізичних осіб і дають право на отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів.

Кошти страхових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях та фондів спеціального призначення

Кошти пенсійних фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів. Досить часто значна питома вага у вкладеннях пенсійного фонду належить акціям і облігаціям тієї корпорації, яка його створила, що дозволяє впливати на її політику

Кредитні спілки утворюються на короткостроковому кредитуванні їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо). Ресурси формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності.

Доходи інвестиційних фондів формуються з дивідендів і процентів за цінними паперами, які є в їхніх портфелях, та з курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами доходів за власними цінними паперами та змінами їх курсових різниць.

1.6 Розвиток та діяльність небанківських кредитно-фінансових

установ на сучасному етапі

Спеціалізовані кредитно-фінансові установи являють собою різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту. до системи небанківських кредитних установ належать інвестиційні фонди,кредитні спілки, пенсійні фонди,страхові компанії,інші установи. Поява цих інститутів обумовлена низкою причин,серед яких можна назвати і деякі загальні,котрі визначили розвиток усієї системи небанківсько-кредитних установ:

- по-перше,на початку 20 ст. виникла як явище і постійно посилюється інвестиційна активність населення,що,у свою чергу, обумовлено зростання його доходів і постійним перетворенням частини цих доходів на грошові заощадження;

- по-друге, з боку суб'єктів господарювання постійно зростає потреба в інвестиціях, що викликано високим динамізмом сучасного суспільного виробництва;

- по-третє, залучення заощаджень населення характеризується дорожнечею,і водночас зростає складність організації і управління ними. У сучасній високорозвиненій ринковій економіці частина доходів,які отримує населення, набуває характеру потенційного інвестиційного ресурсу,а з боку суб'єкта господарювання постійно виникає потреба у такому ресурсі. У той же час готовність населення здати свої ресурси у користування визначається індивідуально. Мотивацією особи, що передбачає наявність різноманітних форм залучення цих заощаджень. Це різноманіття не може бути забезпечено лише банківською системою й тому в сучасних умовах набуває стрімкого поширення система небанківських фінансова-кредитних установ.

У нашій державі така ланка кредитної системи розвинена ще досить слабо. Це підтверджується фактом дуже незначної величини їх активів у сукупному ВВП. Так, за даними звіту, зробленого Світовим банком на 2007 р., активи поза банківських кредитних установ в Україні складали тільки 1.5% від ВВП, а в 2008р-1.8%. Це дуже мало, бо навіть у Росії відповідний показник становить 4%, не говорячи вже про високорозвинені країни.

Становлення ринкової економіки в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів обумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з'явились перші законодавчі акти , що регламентують їх діяльність. Відставання нормативної бази від реального процесу ліквідовано тільки на початку 1994р., коли Президент України підписав указ «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Згодом у 2001р., прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування. Новий закон про інститути спільного інвестування торкається і вже існуючих інвестиційних компаній та фондів. В Україні їх у 2007 році було зареєстровано більше 900. Але всі вони виявились малопотужними. Її активи на 2007 склали лише 0.21% від ВВП, тоді як в інших країнах з перехідною економікою цей рівень сягає 5-12% від ВВП. Як свідчить досвід високорозвинених країн Заходу,подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається через посилення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Така перспектива означає загальний напрям розвитку вітчизняних інвестиційних фондів. Цей процес стає все помітнішим і в 2007р. в Україні було зареєстровано 107 таких фондів.

В 1993р. в Україні було прийнято Декрет «Про довірчі товариства». Відповідно до нього предметом діяльності довірчого товариства є представницька діяльність з грошовими коштами, цінними паперами та іншими документами. Але оскільки за часів Радянського Союзу насаджувався певний стереотип поведінки індивіда, який обмежував накопичення майна, не говорячи вже про цінній папери, населення не мало великої кількості цінностей. В цих умовах були поширені операції щодо залучення в управління грошових коштів населення. Така «спеціалізація» довірчих товариств у поєднанні з недосконалістю правової бази і новизною цих операцій для населення створила умови для широкомасштабних зловживань довірою наших громадян.

Перспектива розвитку трастових компаній у нашій країні, безумовно існує. Потреба в трастових компаніях пов'язана також із вступом України до СОТ ,адже це помітно посилює конкуренцію,а наші підприємства дуже часто ще не готові до таких нових викликів часу. Щодо пенсійних фондів,то вони відіграють величезну роль у забезпеченні процесу інвестування, що забезпечується великою часткою їх активів у ВВП. Але, якщо взяти Україну, то перш за все слід констатувати, що наявна солідарна система пенсійного забезпечення, яка дісталась нам у спадщину від СРСР, практично повністю вичерпала свої можливості. Це підтверджується тим, що середньомісячний розмір пенсій не великий, в 2008 році він становив 820.5 грн.,але її співвідношення до середньої заробітної плати майже не змінилось. З огляду на принципові основи розбудови нової пенсійної системи, як їх бачать вітчизняні науковці практики,наша пенсійна система повинна мати в майбутньому 3 складових:

По-перше - це солідарна система, яка функціонально повинна давати людині, котра вийшла на пенсію, той мінімум, який би запобігав її жебракуванню у суцільній бідності. Відрахування до цієї ланки пенсійної системи обов'язкові,але іони будуть значно менші від існуючих,що полегшить навантаження на гаманець роботодавця і поліпшить його інвестиційні та інші можливості.

По-друге - це обов'язкова накопичувальна система. Кошти для її формування акумулюватимуться за рахунок обов'язкових внесків робітника зі своєї заробітної плати. Ці кошти зосереджуватимуться на персональному рахунку майбутнього пенсіонера і дадуть йому змогу суттєво підвищити розмір своєї пенсії, яку він отримуватиме з фонду солідарної системи.

По-третє - це система добровільного накопичення, фонди якої форм. за рахунок добровільних внесків громадян. З настанням непрацездатності людина отримуватиме з цього фонду додаткові кошти, що складатимуться,як з накопиченої нею суми, так і з тих прибутків, які отримані пенсійною установою за рахунок використання нагромаджених цією установою ресурсів. На основі декількох небанківських фінансова-кредитних установ можна зробити висновок. Що цей сектор не фінансових посередників грошового ринку тільки почав розвиватися і на шляху свого становлення має суттєві перешкоди, бо значна частина елементів даної системи взагалі були відсутні в нашій державі в період її існування в складі СРСР. Тому сьогодні держава повинна докласти всіх зусиль, щоб створити і використовувати для вирішення своїх економічних і соціальних завдань потужну систему небанківських фінансово-кредитних установ.

Размещено на Allbest.ru