Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

Гроші та кредит

Тема:

Суть та функції грошей

План

1. Поняття валюти, валютний курс та конвертованість валют

2. Валютний ринок: суть та основи функціонування

3. Суть та необхідність валютного регулювання

4. Валютні системи, їх призначення

5. Здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку

6. Валютний дилінг в банках

7. Правила переказу іноземної валюти за межі України

8. Використання готівкової валюти на території України

9. Міжнародні розрахунки на валютному ринку (банківський переказ, інкасо, акредитив)

1. Поняття валюти, валютний курс та конвертованість валют

Валюта-це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу. Існують такі види валют:

1) залежно від емітента валютних коштів розрізняють такі види валют:

національна валюта - платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів тощо);

іноземна валюта - грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в Іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

колективна валюта - міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють

міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ);

2) залежно від режиму використання:

*конвертована валюта (повно або частково);

* неконвертована;

3) залежно від сфери І мети використання:

валюта оплати - валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;

валюта кредиту - валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

валютні угоди (ціни)-валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послугу зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Міжнародна торгова валюта - це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта - це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги тощо, її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Валютні відносини - це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері. Учасники валютних відносин: держави; міжнародні організації; юридичні особи, фізичні особи.

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Види валютних курсів:

офіційний (фіксований) валютний курс- встановлені урядом постійні фіксованіпропорції обміну національної валюти на іноземну і навпаки;

ринковий (гнучкий) валютний крос-курс, що формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;

змішаний - контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу тощо.

В основі курсів лежить співвідношення купівельних спроможностей. Купівельна спроможність валюти - це сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності (РРР) - це співвідношення купівельної сили валют.

Конвертованість - це здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти. Конвертованість може бути:

повна або часткова;

зовнішня або внутрішня;

*за поточними операціями або за переміщенням капіталів і кредитів. Повна Конвертованість валюти - це можливість вільного обміну на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі та в усіх операціях без обмежень.

Часткова Конвертованість - обмін дозволяється тільки для певних власників або за окремими операціями.

Внутрішня Конвертованість - вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів і вільні платежі за кордон.

Зовнішня Конвертованість - вільне нагромадження валюти на рахунках нерезидентів, переказ за кордон.

Конвертованість за поточними операціями - дозвіл на обмін національної валюти лише для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин за поточними операціями.

Валютне котирування - визначення і встановлення курсу іноземної валюти до національної.

Методи котирування: прямий - при якому курс одиниці іноземної валюти виражений у національній; непрямий (зворотний) - за одиницю приймається валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземних грошових одиниць (застосовується зрідка).

2. Валютний ринок: суть та основи функціонування

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Суб'єкти валютного ринку - продавці, покупці, посередники. Об'єкти валютного ринку -- юридичні особи, зайняті у зовнішньоекономічній діяльності.

Функції валютних ринків:

забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків,

диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів;

отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;

регулювання економіки.

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій,

Валютні операції - це операції, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку

Ці операції класифікуються за кількома критеріями:

за терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові та строкові;

за механізмом здійснення операцій: операції СПОТ, форвардні, ф'ючерсні, опціонні операції;

за формами здійснення: безготівкові та готівкові,

за масштабами операцій: оптові (здійснюються між банками) та роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

3. Суть та необхідність валютного регулювання

Валютне регулювання - сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин Здійснюється на двох рівнях: міждержавному та національному.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями.

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

До міжнародних органів валютного регулювання належать; МВФ, Світовий банк, Міжнародні фінансово-кредитні організації.

Валютний контроль - це важлива складова валютного регулювання, мета якого - дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Механізм валютного регулювання в Україні містить сукупність заходів, які проводяться НБУ, Мінфіном, ДПА, Іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.

Механізм валютного регулювання в основному зводиться до таких форм.

Девальвація - зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних.

Об'єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.

Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах; нестабільність платіжних балансів; нестабільність світової економіки

Наслідки: стимулювання експорту; стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку; підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку

Ревальвація - підвищення курсу національної валюти стосовно імпортних.

Наслідки: стимулювання імпорту; утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту; приплив імпортних інвестицій.

Валютна інтервенція - операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної - іншої держави.

Наслідки: зміна попиту і пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку; кореляція обмінних курсів валют.

Способи здійснення валютної інтервенції: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через своп-угоди); за рахунок продажу цінних паперів, вміщених в іноземній валюті, зокрема кредитних позицій у СПЗ (ЗОР).

Платіжний баланс - співвідношення всієї сукупності надходження з-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів.

Форму платіжного балансу рекомендує М6Ф.

Структура платіжного балансу

І. Баланс поточних операцій:

1) торговий баланс - співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів:

а)експорт;

б)імпорт,

2) баланс послуг і некомерційних платежів:

а)платежі й надходження від транспортних перевезень, від усіх видів зв'язку;

б) міжнародний туризм;

в)утримання дипломатичних, торговельних і культурних представництв;

г) надходження від інформаційних , культурних, наукових обмінів.

II. Баланс руху коштів і кредитів - співвідношення платежів і надходжень щодо ввезення та вивезення приватних і державних капіталів, одержаних і наданих міжнародних кредитів:

а)довгострокові і середньострокові позики;

б)короткотермінові кредити, поточні рахунки національних банків у зарубіжних банках.

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу:

нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція;

циклічні коливання економіки;

зростання закордонних державних видатків;

мілітаризація економіки і військові видатки;

зміни в міжнародній торгівлі;

негативний вплив інфляції;

форс-мажорні обставини - стихійні лиха, переворот тощо.

Заходи щодо вирівнювання сальдо платіжного балансу;

використання золотовалютних резервів держави;

залучення зовнішніх джерел фінансування.

Якщо дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок вищеперерахованих заходів, то уряд може вдатися до таких засобів.

- провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

- девальвувати національну валюту;

- запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Валютні резерви виражають платоспроможність країни перед закордоном та

міжнародну валютну ліквідність.

Централізовані резерви:

1) іноземна валюта (депозити, скарбничі векселі, чеки, ринкові цінні папери);

2) авуари в СПЗ (50В) (грошові ресурси банку, що е на його рахунках у закордонних банках);

3) резервні позиції;

4) золото.

4. Валютні системи, їх призначення

Валютна система - це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин між державами.

Розрізняють: світову, національну, регіональну валютні системи.

Світова валютна система є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержаних зв'язків, її розвиток регулюється відповідними міждержавними угодами через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи й організації. Еволюційний розвиток світової валютної системи показано в табл. 1.

Таблиця 1

Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи

1 - 1867 р. Паризька конференцiя - диним мiрилом свiтових грошей визначено золото	2 - 1922 р. Генуезька конференцiя нацiональнi кредитнi грошi почали використовувати як мiжнороднi платiжнi засоби	3 - 1944 р. Бреттон-Вудська конференцiя - впроваджено золотодевiзний та долоровий стандарти	4 - 1976-1978 рр. Ямаиська конференцiя - юридично завершено демонетизацiю золота i замiсть золото-девiзного офiцiйно впроваджено стандарти СПЗ (SDR)
Золотий стандарт
Золотомонетний стандарт	Золотозлитковий стандарт	Золотовалютний стандарт (валютний)	Паперово-валютний стаедарт
Ознаки	ознаки	Ознаки	ознаки
- функціонування золота як світових грошей; - фіксація золотого вмісту національної валюти; - наявність фіксованих валютних курсів;	- в обігу відсутні золоті монети; - банкноти і білонні монети розмінюються на золоті злитки; - відмінено вільне карбування золотих монет	- збереження ролі золото як розрахункової одиниці в міжнародному обігу; - фіксовані валютні курси; - заборона вільної купівлі-продажу золота;	- повна демонетизація золота у сфері валютних відносин; - анульовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін,
- на внутрішньому ринку золото виконує всі функції грошей; - вільне карбування золотих монет; - банкноти і білонні монети вільно розмінюються на золоті		- долар у режимі золотого стандарту, - прирівнювання до золота	??- перетворення колективної одиниці СПЗ на головний резервний актив та засіб розрахунку; - впровадження гнучких валютних курсів національних одиниць
недоліки	недоліки
- недостатня еластичність; - дорожнеча; - залежність від видобутку монетарного металу; - обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин	- жорстка система валютних нормативів
причини відміни	причини відміни
- зміна економічної структури господарювання, що базувалась на ринкових саморегуляторах на Державно регулюючу економічну систему	?- загострення внутрішньо-економічної ситуації в США; - загострення світового економічного суперництва; - припинення конвертованості долара в золото

Національна валютна система- це складова грошових відносин окремої країни, функціонування якої регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Регіональна валютна система - договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн. Елементи:

регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

-спеціальний режим регулювання валютних курсів;

спільні валютні фонди;

регіональні валютно-розрахункові установи.

Таблиця 2

Європейська валютна система - етапи розвитку

І етап 1947-1950	укладення валютних угод між країнами Західної Європи на двосторонній основі з метою взаєморегулювання платіжних балансів безготівкових розрахунків, залік взаємних вимог, пільгове кредитування
II етап 1950-1958	створення Європейського платіжного союзу (17 країн), розрахунки в межах союзу здійснюється за допомогою умовної розрахункової одиниці - епуніт
III етап з 1959 р.	створення Європейської економічної спільноти, яка трансформувалася в Європейську валютну систему
IV етап 1989р.	поетапна трансформація Європейської валютної системи в Європейський валютний союз

Етапи становлення Європейської валютної системи:

Iетап

- ратифікація 1994 року всіма країнами-учасницями угоди, що визначила інституційні та правові засади фундації ЄВС;

- лібералізація в межах ЄС міграції капіталу;

здійснення системи заходів, спрямованих на наближення темпів інфляції до рівня країн з найкращими показниками;

скорочення торговельних дефіцитів.

IIетап

- створення основних органів та виконавських структур ЄВС,

- формування Європейської системи центральних банків - «Євросфер».

IIIетап

створення Європейського центрального банку;

введення єдиної валюти;

-реальне зближення країн-учасниць за показниками рівня інфляції, розміру державного дефіциту (не більше 3% ВВП), рівнем процентних ставок за довготерміновими кредитами, коливання обмінних курсів національних валют.

5. Здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку

Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку, затверджені постановою Правління НБУ від 18.03.99р. за №127, визначають структуру міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на цьому ринку. Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України мають право здійснювати на ринку спот-операції з купівлі-продажу іноземних валют за вільним договірним курсом без обмеження розміру маржі між курсами купівлі та продажу у разі, коли НБУ не встановлені граничні розміри маржі.

Підставою для купівлі іноземної валюти резидентами на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи;

договір з нерезидентом;

вантажно-митна декларація, якщо товар ввезений на територію України;

акт здачі-прийому або інший документ, який свідчить про надання послуг чи виконання робіт;

документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);

довідка ДПА, в якій резидент зареєстрований як платник податків.

Купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами-страховиками, а також об'єднаннями страховиків з метою виконання зобов'язань перед нерезидентами здійснюється відповідно до порядку "Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності" (Постанова НБУ від 23.09.96 р.).

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами-підприємцями при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

заявки з розрахунком відрядження за кордон або на експлуатаційні витрати транспортних засобів, що виконують рейси за кордон;

укладені трудові договори з нерезидентами;

рішення судів про сплату за межі України пенсій, аліментів, штрафів та ін.;

угоди між пенсійними фондами про переказ межі України пенсій в іноземній валюті;

угоди між поштовими адміністраціями про сплату за межі України поштових переказів;

документи, які мають силу договору і можуть використовуватись контрагентами-нерезидентами згідно з міжнародною практикою (для оплати участі в міжнародних виставках, конгресах, конференціях та інших міжнародних зустрічах, для оплати за навчання, лікування, патентування та ін.).

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України постійними представництвами нерезидентів, які здійснюють підприємницьку діяльність, при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

заявки з розрахунком витрат на відрядження за кордон;

укладені трудові договори з нерезидентами;

заявка на перерахування іноземної валюти на рахунок юридичної особи- нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво в межах залишків коштів на відповідному рахунку.

Підставою для купівлі іноземної валюти фізичними особами-резидентами при здійсненні неторговельних операцій вважаються таі документи:

1) заявка на перерахування за кордон коштів з поточного рахунку в гривнях та документи, які підтверджують виїзд з України фізичних осіб-резидентів на постійне місце проживання за кордон.

Уповноважені банки та фінансово-кредитні установи можуть купувати валюту на міжбанківському валютному ринку з метою формування резервів під заборгованість в іноземній валюті для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, виконання власних зобов'язань за операціями, пов'язаними зі сплатою коштів банкам-кореспондентам. Операції з продажу готівкової іноземної валюти через касу та пункти обміну іноземної валюти на цілі, непередбачені правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, здійснюються лише в межах іноземної валюти, купленої через касу банку та пункти обміну іноземної валюти.

Іноземна валюта, придбана резидентами через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, має бути використана резидентом упродовж 5 робочих днів з часу зарахування її на його поточний рахунок на цілі, зазначені в заяві на купівлю іноземної валюти. Продаж за дорученням клієнта його власних коштів в іноземній валюті уповноважений банк зобов'язаний здійснити протягом 5 банківських днів з часу списання цих коштів з поточного рахунку клієнта. Ґривневий еквівалент проданої на міжбанківському валютному ринку Іноземної вал юти в усіх випадках має бути зарахований на основний поточний рахунок власника коштів не пізніше 2 банківських днів після надходження на кореспондентський рахунок відповідної суми в гривнях.

Виторг резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ або обумовлює стягнення пені. Пеня за кожен день прострочення термінів розрахунків становить 0,3 % від суми неодержаного виторгу (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

валюта конвертованість ринок дилінг

6. Валютний дилінг в банках

Операції на валютному ринку комерційні банки проводять через підрозділи валютного дилінгу, які складаються з двох відділів: дилінгового відділу та відділу розрахунків за валютними операціями, У дилінговомувідділі працюють групи фахівців, що займаються проведенням конверсійних, кредитно-депозитних операцій, а також обслуговуванням клієнтів, які здійснюють за посередництвом банку операції на валютному ринку. Основними функціями відділу розрахунків за валютними операціями є отримання та перевірка правильності оригіналів угод, оформлення платіжних документів для перерахування коштів банкам-кореспондентам, контроль за реальним рухом коштів, перевірка та оплата рахунків брокерських фірм, що виступали посередниками під час укладання угод та ін.

Валютні дилери вітчизняних банків для проведення операцій на внутрішньому чи зовнішньому ринках користуються послугами міжнародних інформаційних агенств "Raiter", "Dow-Jons telerat", ”Bloombend”. Ці агентства пропонують своїм користувачам інформацію про курси цінних паперів на найбільших організованих ринках, поточні та форвардні валютні курси, процентні ставки на міжнародному і регіональних ринках. Дилери валютного ринку можуть не тільки ознайомитись з економічними новинами, а скористатись пакетами прикладних програм для проведення фінансового аналізу ринку, прогнозування та формування спекулятивних або/та інвестиційних стратегій.

7. Правила переказу іноземної валюти за межі України

З метою забезпечення майнових прав громадян щодо розпорядження власними коштами встановлені Правила переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб (резидентів чи нерезидентів).

Переказ іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів дозволяється в таких випадках:

- допомога родичам, які проживають за межами України;

- сплати добровільних аліментів на утримання дітей;

- здійснення платежів, пов'язаних зі смертю;

здійснення платежів з відшкодування витрат судовим, слідчим, арбітражним, нотаріальним та іншим органам іноземних держав;

отримання спадкоємних коштів і коштів від реалізації спадщини та майна, що належить нерезиденту в Україні;

сплати іноземної валюти на ім'я юридичної особи-нерезидента залікування, навчання, участь у конференціях та сплати страхових і членських внесків, придбання науково-методичної літератури та ін.;

сплати іноземної валюти за оформлення документів на працевлаштування за наявності міжурядових угод;

оплати фізичною особою-нерезидентом товару іноземної фірми за імпортним контрактом для власного споживання;

перерахування власником рахунку коштів в іноземній валюті з цього рахункупри виїзді за кордон на постійне місце проживання,

перерахування нерезидентом прибутків, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україну, коштів, отриманих у вигляді оплати праці, премій, пенсій, гонорарів тощо.

Переказ фізичною особою-резидентом допомоги родичам резидента, які тимчасово виїхали за межі України на навчання та в приватних справах, здійснюється в сумі не більше $500 на місяць, при чому загальна сума не повинна перевищувати $4 тис. за рік. Переказ фізичною особою-резидентом допомоги родичам-нерезидентом, які постійно проживають за кордоном, здійснюється не більше як $500 за місяць і загальна сума не може перевищувати $2 тис. на рік.

Переказ іноземної валюти фізичною особою-резидентом залікування, навчання, участь е конференціях здійснюється у сумі:

не більше як $5 тис., а на лікування - $10 тис. тільки з валютного рахунку цієї особи за наявності підтверджуючих документів фірм-нерезидентів;

що перевищує $5 тис, чи еквівалент цієї суми в іншій валюті на основі індивідуальної ліцензії, отриманої у відповідному управлінні НБУ;

що перевищує $25 тис. на основі індивідуальної ліцензії НБУ

8. Використання готівкової валюти на території України

Основним платіжним засобом для здійснення готівкових розрахунків є національна валюта. Однак для розрахунків між резидентами та нерезидентами може використовуватись готівкова іноземна валюта.

Згідно з правилами використання готівкової іноземної валюти саме використання її з власних поточних рахунків юридичними особами дозволяється в

таких виподках:

- для забезпечення витрат працівників на відрядження за кордон в сумі, що не перевищує на одного працівника $300 на добу;

- для оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом в офіційних представництвах та представництвах юридичних осіб-нерезидентів;

- для відшкодування фізичним особам втрат у разі форс-мажорних обставин, що призвела до невиконання юридичною особою-нерезидентом або постійним представництвом юридичної особи-нерезидента зобов'язань перед юридичною особою, яка сплатила в іноземній валюті вартість послуг.

Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави фізичними особами-резидентами дозволяється в разі відсутності у них коштів у гривнях і неможливості здійснити валютно-обмінну операцію через пункт обміну іноземної валюти тільки на територіях митниць, вокзалів, аеропортів та в деяких інших випадках.

9. Міжнародні розрахунки на валютному ринку (банківський переказ, інкасо, акредитив

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків; валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Валюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют («валютної корзини») або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відтермінування платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів ~ це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообігу і містять розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами

Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообігу, здійснення валютних операцій тощо.

Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів-підприємців, організацій-учасників зовнішньоекономічної діяльності в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ; інкасо; акредитив.

Вибір конкретної форми визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоторгової угоди.

Банківський переказ - це операція банку на валютному ринку з виконання доручення клієнта щодо переведення грошей в інший закордонний банк для виконання його грошових зобов'язань.

Механізм проведення банківського переказу такий.

Експортер направляє документи імпортеру на основі отриманих документів, імпортер дає вказівку своєму банку про перерахування коштів до банку отримувача, тобто експортера.

Банк імпортера виконує перерахування коштів у банк експортера напряму або через банк-кореспондент на основі заяви про переказ, в який вказується сума переказу, спосіб виконання, назва отримувача і його точна адреса, номер його рахунку в банку та назва банку, валюта переказу.

Інкасо - це банківська операція із стягнення грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів.

Ця форма розрахунків здійснюється за допомогою інкасового доручення експортера, яке передається до банку після відвантаження товару.

Під час міжнародних розрахунків за інкасовою формою керуються уніфікованими правилами по інкасо, розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Що стосується акредитива - то це розрахунковий документ, що є дорученням одного банку іншому провести оплату товаротранспортних документів за вивантажені товари чи надані послуги за рахунок заздалегідь визначених джерел коштів.

Один з основних видів міжнародних банківських розрахункових операцій є документарний акредитив, що являє собою угоду, згідно з якою банк, який діє за дорученням клієнта, повинен протягом певного часу виплатити зазначену суму третій особі.

Ці розрахунки регламентуються уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими міжнародною торговельною палатою у 1995 році, і проводяться в декілька етапів.

покупець і продавець укладають контракт, в якому передбачено форму розрахунків за акредитивом,

покупець доручає банкові в своїй країні виставити акредитив на користь експортера, тобто бенефіціара;

банк-емітент виставляє акредитив, гарантуючи цим оплату бенефіціарові, за умови виконання останнім вимог до контракту;

банк-емітент просить банк країни експортера (авізний банк) повідомити позичальника про виставлення акредитива; проте авізний банк стежить лише за дотриманням умов акредитива, але не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантування оплати експортерові;

експортер після відвантаження товару подає до авізного банку або банку, вказаного в акредитиві, документи, що відповідають умовам контракту;

банк перевіряє правильність поданих експортером документів та здійснює їх оплату одним із способів, передбачених умовами акредитиву.

Акредитив видається на термін до 90 днів.

Література

Гальчинський А.С, Теорія грошей: Навч. - метод, посібник -К.: Основи, 1998.

Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т., Гроші, кредит , банки. - Львів: Цеентр Європи,1997

Гроші та кредит: Підручник / М.І. Сакчук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.- К.: КНЕУ, 2001.

Гроші та кредит/За ред. Б.С, Івасіва. - К.. Либідь, 1999

Деньги / Под ред. А.А. Чухно - К., 1997.

Долан Э.Дж., Кэмпбел К.Л , Кэмпбел Г.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер. сангл. В. Лукашевича. -М, 1991,

Размещено на Allbest.ru