Роль грошей у регулюванні фінансового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Введення

Гроші часто називають мовою ринку, оскільки саме з їх допомогою здійснюється кругообіг товарів і ресурсів. Споживачі купують на ринку товари, що продаються виробниками, які у свою чергу пла-тят гроші за ресурси, отримані ними за ресурси, отримані ними від населенню. Правильно організована і чітко функціонуюча грошова система грає найважливішу роль в забезпеченні стабільності національного виробництва, повної зайнятості і стійкості цін. Оскільки гроші служать мірою вартості товарів, вся економічна наука без них була б неможлива. Адже саме з їх допомогою ми кількісно порівнюємо і вимірюємо вартості різних за своєю природою товарів і послуг. Без такої загальної міри не можна було виразити об'єм ВВП і кількісно порівняти його за різні роки і між різними країнами. Незрідка говорять, що гроші є те, що робить їх грошима, тобто визначають їх природу по тих функціях, які вони виконують в економічної системи. З функціональної точки зору гроші виступають в загальній формі, ніж ті гроші, до яких ми звикли, тобто у вигляді монет і паперових купюр.

У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб'єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин.

Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Оскільки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча економічна роль держави достатньо велика, то гроші, грошовий обіг є головними інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.

Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється в стимулюючому чи гальмуючому впливі грошей на певні економічні процеси. Такий вплив забезпечується самою наявністю грошей, завдяки чому всі економічні суб'єкти функціонують у грошовому середовищі, а також зміною кількості грошей в обороті. У першому випадку роль грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти поставлені в такі умови, що спонукають їх як виробників виробляти більше і з меншими витратами, а як споживачів -- витрачати гроші економніше і з найбільшим ефектом. У другому випадку роль грошей виявляється в тому, що збільшення чи зменшення маси грошей збільшує чи зменшує обсяг платоспроможного попиту, впливає на кон'юнктуру ринку, на обсяги виробництва і зайнятість.

Завдяки поширенню грошових відносин на всі фактори суспільного виробництва -- засоби праці, предмети праці і робочу гроші набули принципово нової якості -- стали носієм капіталу, відкрили можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати.

Завдяки тому, що капіталістичні підприємства все виробляють для продажу і всі елементи виробництва купують на ринку, створюється особливий ринковий механізм стимулювання і регулювання суспільного виробництва, в центрі якого перебувають гроші.. По суті, в усіх випадках ведеться боротьба за отримання більшої суми грошових доходів. Конкуренція, а значить і гроші, стають рушійною силою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності суспільної праці, інтенсифікації виробництва, забезпечення високої якості продукції та ін. Тим самим створюються могутні стимули для розвитку капіталістичного виробництва.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, грошове середовище позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляється стільки, скільки можна реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного споживання -- виробничого, державного, особистого.

В умовах ринкової економіки гроші стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

Проникнення грошової форми в суспільні відносини відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного відтворення. Передусім - це податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати основні економічні процеси на мікро- та макрорівнях і в цілому на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених цілей.

1. Гроші як інструмент підтримки макроекономічної рівноваги

гроші фінансовий ринок

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна впливати на економічні процеси, на результати діяльності як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні. Регулюючи збільшення чи зменшення маси грошей в обороті, центральні банки забезпечують зміну платоспроможного попиту, цін, проценту, валютного курсу, тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток та збалансування експорту й імпорту тощо.

У міру поглиблення ринкової трансформації економіки України помітно зростає роль грошей в її розвитку. Поступово українська гривня перетворюється у справді загальний еквівалент. Запровадження часткової конвертованості гривні істотно підвищило роль грошей у розвитку зовнішньоекономічних відносин, в інтеграції економіки України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.

Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку суспільного виробництва. Це зумовлено передусім слабкістю самого грошового механізму, зокрема банківської системи. Тому економічні суб'єкти недостатньо результативно реагують на стимулюючі імпульси, які надходять з боку грошей, не виявляють належної заінтересованості в інвестуванні виробництва, у капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони нерідко віддають «тіньовим» методам господарювання, переведенню вільного фінансового капіталу за кордон, конвертації його в іноземну валюту тощо. Ці процеси істотно стримують позитивний вплив ринкових перетворень та грошей на розвиток економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою показує основні напрями успішного використання грошей у трансформаційній економіці нашої країни.

Важливим інструментом державного регулювання економіки та засобом реалізації завдань, поставлених у плані, є державний бюджет. З одного боку, він--індикатор економічного здоров'я країни, з іншого -- ефективний засіб державного впливу на економіку. Роль регулятора економіки державний бюджет виконує по-різному. По-перше, він акумулює та перерозподіляє значну частку створеного в країні аціонального продукту. По-друге, бюджетний вплив на економіку здійснюється через фіскальну політику, тобто на основі оптимального поєднання державних доходів і витрат. Фіскальна політика може бути спрямована як на зведення доходної та витратної частин бюджету з надлишком (щоб перешкодити надвиробництву), так і на створення дефіциту (щоб стимулювати економічне зростання).

У тісному поєднанні з бюджетом велику регулюючу роль в економіці виконують податки. Але їх регулююча роль не зводиться до фіскальної функції. Поряд з цим податки використовуються державою для вирішення проблем, пов'язаних із стимулюванням чи обмеженням певних видів господарської діяльності.

Використання грошей як інструмента державного регулювання економіки здійснюється передусім через грошові реформи, які спрямовані на зміну масштабу цін та заміну старих грошових знаків новими. Великий вплив на .економіку, насамперед на зовнішньоекономічну діяльність, справляє державне регулювання курсу національної валюти. Воно реалізується через девальвацію національної валюти (зниження її курсу стосовно до іноземних валют) або її ревальвацію (підвищення цього курсу) за допомогою встановлення відповідного режиму формування курсу національної валюти (вільний, плаваючий, фіксований, спеціальний). Але найсильніший вплив на економіку справляє держава через регулювання грошової маси. її надлишок викликає інфляцію, зниження життєвого рівня населення, а нестача -- може призвести до економічного спаду та зростання безробіття. Таке регулювання здійснюється через банківський кредит, політику “дорогих” чи “дешевих” грошей та інші заходи.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але залежно від рівня розвитку ринкових відносин, індивідуальних умов розвитку економіки кожної окремої країни держава певною мірою може втручатися в процеси ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для вирішення деяких економічних і соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня інфляції, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики тощо.

Державне регулювання економіки за допомогою заробітної плати тією чи іншою мірою практикується в багатьох країнах. Його основу становлять відповідні законодавчі акти (закон про працю, закон про заробітну плату, соціальний захист населення тощо), які визначають рівень соціальних гарантій кожного члена суспільства: мінімальний прожитковий рівень, мінімальну заробітну плату, умови призначення витрат по безробіттю, розмір пенсій та трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки тощо.

Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Кожен з них може дати позитивний результат при вирішенні однієї проблеми й одночасно породити іншу проблему або ще більш ускладнити її вирішення. Так, підвищення національним банком облікової ставки чи норми обов'язкових резервів комерційних банків є важливим засобом подолання інфляції. Але водночас цей засіб може негативно вплинути на економічне зростання, викликати збільшення рівня безробіття. Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати, між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.

Важливим показником визначення ефективності кожного економічного інструмента є мультиплікатори, які відображають результативність їхнього впливу на економіку. Окремі економічні інструменти неоднаково ефективні з досягненні поставлених цілей. Одні з них краще пристосовані для регулювання інфляції, другі -- для стимулювання економічного зростання, треті -- зниження рівня безробіття і т. д. Наприклад, грошовий мультиплікатор більший за бюджетний, якщо метою державного регулювання е зниження рівня інфляції. Тому якщо уряд стоїть перед необхідністю вибору інструмента з метою реалізації антиінфляційної політики, то головним чином він повинен використовувати грошово-кредитний механізм. Він дає більший ефект, ніж скорочення бюджетних витрат.

1.1 Попит на грошовому ринку

Грошовий ринок -- це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути -- банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів Правлять кошти, залучені банківською системою. Основними по­зичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, шо грошовий ринок -- важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю - здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.

Облігаційний відсоток - норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж цінні папери.

Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток - норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.

Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок. Їхній рівень визначає дохідність найбільш представницьких фінансових активів - облігацій та депозитів. Тому рівень ставок е найвідчутнішим стимулятором пропозиції грошей на ринку.

Наслідки зміни станки відсотка різні й зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо.

Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку; при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні - підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки - нестача грошей, що загрожує дефляцією.

Суб`єктами грошового ринку є продавці, покупці, посередники.

Попит на гроші -- це така кількість ліквідних активів, яка потрібна в певний час як засіб обігу, платежів та заощаджень (нагромадження) купівельної спроможності.

Одне з перших теоретичних пояснень попиту на гроші дала класична кількісна теорія грошей. її представники (Ж. Воден, Д. Юм, Дж. Мілль, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Фішер) виходили з того, що кожен акт купівлі-продажу є обміном певної кількості товарів на гроші. Отже, маса грошей в обігу (М) залежить від кількості операцій (Т) в економіці протягом певного періоду часу, ціни типової операції (Р) та швидкості обігу грошей (V):

З часом складності визначення величини Т зумовили заміну її на фізичний обсяг випуску продукції (О), а під Р почали розуміти рівень (індекс) цін:

Ця рівність відома як рівняння обміну І. Фішера. У його лівій частині -- грошова маса з урахуванням швидкості грошового обміну (М х V), а в правій -- товарне покриття даної грошової маси, грошовий, або номінальний, ВНП (Р х О).

З попередньої формули випливає, що:



Інакше кажучи, величина попиту на гроші перебуває у прямій залежності від абсолютного рівня цін і фізичного обсягу виробництва, і в оберненій -- від швидкості обігу грошей. Якщо припустити, що швидкість грошового обігу незмінна і мати за мету стабілізацію рівня цін, то держава повинна підтримувати темпи зростання грошової маси на рівні середніх темпів зростання фізичного обсягу ВНП (правило монетаристів).

Іншою формою рівняння І. Фішера є так зване кембріджське рівняння:

Багато хто з фахівців у структурі загального попиту на гроші розрізняють попит на гроші для операцій і попит на гроші з боку активів.

Попит на гроші для операцій (МDt) пов'язується з обслуговуванням грошима операцій купівлі-продажу товарів, послуг і факторів виробництва. Гроші у цьому разі виконують функцію засобу обігу і платежу, а їх кількість залежить від номінального ВНП (V):

MDt=f(V)

Дж.-М. Кейнс і його послідовники пояснювали існування такого попиту на гроші трансакційним мотивом поведінки людей. Водночас вони виділяли й близький до нього за своєю природою попит на гроші як тимчасовий засіб заощаджень (резерв) на випадок непередбачених подій у майбутньому, що обумовлене мотивом обережності. У сукупності ці види попиту створюють операційний попит на гроші.

Попит на гроші з боку активів (МDa) виникає у зв'язку з тим, що частина доходів заощаджується для вигідного розміщення. Гроші в цьому разі виконують функцію засобу заощаджень.

Однак "портфель" можливих фінансових активів виявляється набагато ширшим. Власники заощаджень можуть зберігати їх на банківських рахунках/ у цінних паперах, у формі нерухомості, товарів тривалого користування, страхових полісів тощо. Причому все, що впливає на переваги щодо володіння будь-яким з цих активів, може вплинути і на величину попиту на гроші з боку активів у цілому (теорія "вибору портфеля" Дж. Тобіна).

Порівняємо, наприклад, володіння облігаціями і готівкою. Оскільки ринкова ціна облігацій не постійна, володіння ними пов'язане з більшим ризиком, ніж володіння грошима. З другого боку, володіння облігаціями дає право на одержання процента, який є альтернативною вартістю зберігання грошей як активу. Вибір між ліквідністю і цінними паперами визначає ставка процента (г): якщо вона низька, люди обирають ліквідність, тобто володіння більшою кількістю грошей як активів; коли ж ставка процента висока, вигідніше мати облігації, тому кількість активів у формі грошей зменшується. Отже :

MDa=f(r)

У процесі такого вибору, на думку Дж.-М. Кейнса, виявляються спекулятивні мотиви поведінки людей, а попит на гроші з боку активів є спекулятивним.

Загальний, або сукупний, попит на гроші (МD) складається з попиту на гроші для операцій і попиту на гроші з боку активів:

MD=MDt +MDa.

Водночас важливими факторами попиту на гроші вважаються: багатство індивідів; очікування змін у господарській кон'юнктурі; рівень інфляції. Отже, пропонується єдина концепція попиту на гроші, згідно з якою він залежить від номінального ВНП і номінальної ставки процента з урахуванням інфляції:

MD= f(Y,r)

1.2 Пропозиція грошей

Пропозиція грошей у найбільш загальному розумінні є процесом створення додаткових платіжних коштів, які надходять до каналів готівкового і безготівкового обігу.

Пропозицію грошей (МБ) як економічний показник становлять готівка (С) поза банківською системою і депозити (О) в банках, які економічні агенти за потреби можуть використати для операцій. Це фактично агрегат М,:

В умовах інфляції економіки, якою є і економіка України, коли великі строкові депозити вважаються ризикованими і відкриваються на незначний термін, пропозиція грошей може вимірюватися агрегатом МБ.

Механізмом пропозиції грошей є їх емісія. Основними емітентами виступають:

1) центральний банк країни, якому належить монопольне право випуску в обіг банківських білетів;

2) державна скарбниця (казначейство), що емітує в основному монети і дрібнокупюрні паперово-грошові знаки;

3) комерційні банки, які здійснюють депозитно-чекову емісію в безготівковій формі шляхом відкриття і збільшення поточних рахунків. Причому на відміну від інших фінансових інститутів саме комерційні банки не просто "друкують", а "створюють" гроші, збільшуючи їх пропозицію. Процес емісії платіжних коштів у рамках системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією.

Сучасні комерційні банки у будь-якій країні використовують свої депозити таким чином: частину зберігають на власних рахунках у центральному банку як обов'язкові резерви (г), мінімальні розміри (норма) яких встановлює центральний банк у процентах для різних категорій рахунків вкладників; решту коштів надають у вигляді позик.

Неважко підрахувати і додаткову пропозицію грошей, яка виникає внаслідок відкриття нових депозитів:

Загальніша модель пропозиції грошей будується з урахуванням політики центрального банку, а також можливого відтоку частини грошей з депозитів у готівку. В цьому разі використовуються поняття "грошова база" і "грошовий мультиплікатор".

Грошову базу (МВ), або резервні гроші (гроші підвищеної сили), створюють готівка поза банківською системою і резерви комерційних банків, які зберігаються в центральному банку. Готівка, як уже з'ясовано, є безпосереднім компонентом пропозиції грошей. Банківські ж резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити і збільшувати пропозицію грошей:

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називається грошовим мультиплікатором, або мультиплікатором грошової бази (т):

Він показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю.

Формулу грошового мультиплікатора можна записати й по-іншому. Розділимо почленно чисельник і знаменник правої частини попереднього рівняння на О (депозити). Тоді:

Отже, з урахуванням першої формули грошового мультиплікатора виходить:

Це означає, що пропозиція грошей безпосередньо залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора, причому збільшення коефіцієнта депонування і норми обов'язкових резервів зменшує грошовий мультиплікатор і навпаки.

Національний банк України, намагаючись контролювати пропозицію грошей, використовує ряд інструментів грошової політики: зміну облікової ставки; зміну норми обов'язкових резервів для комерційних банків; операції на відкритому ринку цінних паперів; операції на валютному ринку. В Україні додатково використовується і такий монетарний інструмент, як депозитний сертифікат НБУ, який розміщується серед комерційних банків залежно від тенденцій розвитку грошово-кредитного ринку. Такі заходи пов'язані зі зміною банківських резервів і грошової бази в цілому.

1.3 Грошові агрегати

Грошові агрегати -- види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.

Грошові агрегати - це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.

Відповідно до методологічних правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу:

M0 - включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.

М1 - грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті.

М2 - грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити.

М3 - (грошова маса) -- грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

Монетарна база (грошова база) НБУ складається з коштів у національній валюті поза банками та банківських резервів, включаючи готівку в касах комерційних банків, а також кошти клієнтів у НБУ. Валюта поза банками

Грошовий агрегат М3 на кінець вересня 2010 року збільшився до 568.8 млрд. грн., а темп його приросту до 21.2% у річному обчисленні порівняно з 556,2 млрд. грн. та 18.1% на кінець серпня 2010 року відповідно. [16]

Відбулися такі зміни основних компонентів грошового агрегату М3:

готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями (М0) несуттєво зменшилися і склали 174.8 млрд. грн., а темп приросту склав 17.4% у річному обчисленні порівняно з 17.3% на кінець серпня 2010 року; переказні депозити в національній валюті (М1-М0) збільшилися до 100.6 млрд. грн., а темп їх приросту склав 38.5% у річному обчисленні порівняно з 32.7% на кінець серпня 2010 року; переказні депозити в іноземній валюті та інші депозити (М2-М1) збільшилися до 292.3 млрд. грн., а

темп їх приросту склав 19.1% у річному обчисленні порівняно з 15.0% на кінець серпня 2010 року. [16]

2. Роль держави у регулюванні фінансового ринку

2.1 Які інструменти держави впливають на грошову політику

Світовий досвід економічного розвитку свідчить, що висока якість фінансових активів підвищує ефективність ринку і тим самим стимулює економічний розвиток.

Добре відрегульований фінансовий ринок, по-перше, знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною; по-друге, це незамінний інструмент залучення до процесу економічного розвитку сумарного обсягу заощаджень населення. По-третє, високорозвинений фінансовий ринок підвищує динамічність економічної системи, що дуже важливо для схвалення населенням поступового переходу до ринкової економіки.

Методи регулювання банківської діяльності. Основним провідником кредитних відносин у суспільстві є банки. Перебудова кредитної системи України, що розпочалась у 1988 р., за метою і глибиною змін мала всі ознаки кредитної реформи.

Банківське регулювання -- одна з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному законодавстві України.

Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", НБУ видає банкам ліцензію на кредитування юридичних і фізичних осіб. Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання вимог НБУ, що містяться в положенні про порядок ліцензування банків в Україні і положенні про кредитування.

Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх «свободи» державним контролем - лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.

Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.

По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною.

По-друге, якісний, добре відрегульований ринок - це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі інвестуючих заощаджень. Та внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.

По-третє, висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, використання акцій для забезпечення економічного зростання створюють враження економічного плюралізму і закріплюють ідеологічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту благополуччя. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.

Регулювання фінансового ринку України здійснюється за допомогою Національного Банку України, який проводить грошово-кредитну політику, визначає основні її цілі й напрямки, також джерелом регулювання є фіскальна політика. Джерелами формування статутного капiталу Нацiонального банку є доходи його кошторису, а при необхiдностi - Державний бюджет України. Нацiональний банк є самостiйним органом, який здiйснює видатки за рахунок власних доходiв у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України. Основна функція НБУ полягає в забезпечення стабiльностi грошової одиницi України. Для виконання своєї основної функцiї Нацiональний банк сприяє дотриманню стабiльностi банкiвської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цiнової стабiльностi. Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики -- досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна). Cпрямованість грошово-кредитної політики в період кризи на світових фінансових ринках має визначатися головним завданням із підтримання стабільності грошової системи і банківського сектору країни як ключового механізму взаємодії всіх економічних агентів і забезпечення нормальної життєдіяльності національного господарства через рух грошових коштів між суб'єктами ринку. Вся складність кризи 2008-2009 пов'язана саме з тим, що вона є передусім фінансовою, тобто розпочалась із труднощів у банківському секторі, а не класичною кризою перевиробництва чи біржовою кризою.

Основні напрями ГКП в Україні в кризу 2008-2009 роках:

Перший напрям - стабілізація національної валюти. Він визначається завданням зі зменшення загроз як для внутрішньої вартості грошової одиниці внаслідок наростання інфляційних процесів, так і зовнішньої ціни національних грошей, вираженням чого є обмінний курс. При цьому особливо важлива роль належить саме валютному курсу як головному тактичному орієнтиру і номінальному якорю монетарної політики. Він слугує не лише індикатором кон'юнктури валютного ринку, а й важливим сигналом для всіх суб'єктів господарювання та фізичних осіб, визначаючи інфляційні очікування та цінову динаміку. Виокремимо заходи, які могли б сприяти реалізації цього завдання.

1. З метою стабілізації національної валюти і повернення довіри до неї з боку суб'єктів ринку доцільно було б запровадити на певний період дію валютного коридору як такого режиму курсоутворення, який би надавав чіткий сигнал усім економічним агентам про тверді наміри центрального банку обмежити діапазон коливання обмінного курсу. Із цією метою Національному банку України і в подальшому необхідно активно виходити на міжбанківський валютний ринок і шляхом проведення інтервенцій гасити ажіотажний попит на іноземну валюту й стабілізувати обмінний курс гривні, заявивши чітку позицію про незмінність головного тактичного орієнтира монетарної політики, спрямованої на підтримання валютного курсу на стабільному рівні.

2. Задля недопущення швидкого вичерпування офіційних золотовалютних резервів центрального банку внаслідок активних валютних інтервенцій необхідно вжити певних обмежувальних заходів щодо збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку і скорочення попиту на неї. Для реалізації цього завдання необхідно:

а) забезпечити відновлення норми щодо обов'язкового продажу від 50 до 100% валютної виручки експортерами на внутрішньому валютному ринку за офіційним обмінним курсом НБУ. Це сприятиме збільшенню пропозиції валюти на ринку, а також поповненню міжнародних резервів Національного банку України для ефективного здійснення ним девізної політики;

б) обмежити терміни повернення валютної виручки експортерами строком до 30-60 днів залежно від конкретних умов зовнішньоекономічної діяльності й укладених контрактів з метою стабілізації динаміки сальдо платіжного балансу і недопущення осідання цієї виручки за кордоном. Це необхідна умова врівноваження попиту і пропозиції на валютному ринку України;

Другий напрям - стабілізація банківської системи. Він пов'язаний з об'єктивною потребою формування необхідних засад підтримання фінансової стійкості банківських установ та їх достатньої ліквідності як ключової умови ефективного здійснення ними своїх базових функцій фінансового посередництва, виконання зобов'язань перед

вкладниками і кредиторами, а також забезпечення безперебійності платежів і розрахунків між суб'єктами ринку як принципової умови нормального функціонування всієї економіки. Виділимо ряд основних заходів, які могли б сприяти виконанню цього завдання.

1. Гарантування збереження вкладів у банківських установах. Важливим інституційним заходом стабілізації роботи банківської системи може стати підвищення рівня захисту банківських вкладів (наприклад, аж до 100% депозитів населення). У даному разі йдеться про принципову зміну пріоритетів: від заборони на дострокове вилучення депозитів - до гарантування з боку НБУ повернення всіх коштів

вкладників, що може бути забезпечено за рахунок кредитів рефінансування. Цей крок матиме важливий психологічний ефект, оскільки відновлення довіри до банків і впевненості їх клієнтів у можливості в будь-який момент забрати свої гроші справлятиме позитивний вплив на динаміку ресурсної бази. Відплив коштів із банків сам по собі не визначає їх продуктивнішого використання в інших активах, адже, крім “зберігання вдома” або вкладення в іноземну валюту, що зумовлює ще більші втрати у зв'язку зі зростаючим курсом і спричиняє ще більший девальваційний тиск на гривню, інших варіантів розміщення вилучених із банків депозитів у їх власників немає. Таким чином, 100-відсоткове гарантування вкладів з боку держави може стати одним із вагомих факторів на користь прийняття економічними агентами рішення про повернення своїх коштів у банки.

3. Обмеження боргового тиску напозичальників. Процентна політика Національного банку України в процесі організації кредитування комерційних банків може бути спрямована на заохочення останніх до реструктуризації заборгованості і зменшення боргового навантаження на позичальників шляхом поступового зниження процентних ставок. Завдяки зменшенню боргового тиску на позичальників можна відновити довіру до банківської системи в цілому. Адже кредитна підтримка банків із боку Національного банку є вагомим фактором забезпечення їх ліквідності в тому разі, коли кредити не погашаються вчасно, а зобов'язання за депозитами потрібно виконувати. Як позитивний крок у цьому напрямі можна розцінювати також рішення Національного банку продавати позичальникам валюту за спеціальним курсом для погашення заборгованості за валютними кредитами і недопущення подальшого погіршення якості кредитних портфелів банків. Хоча в перспективі потрібно, щоб у країні існував один валютний курс, стабільність якого гарантувалася б центробанком, а валютні кредити було заборонено в рамках реалізації стратегії дедоларизації економіки.

4. Рекапіталізація банків. Альтернативним відносно кредитів рефінансування напрямом підтримання платоспроможності і фінансової стійкості комерційних банків може розглядатися процедура їх рекапіталізації. Нею передбачається участь держави у придбанні корпоративних прав банків (акцій). Це може бути здійснено за рахунок коштів стабілізаційного фонду, випуску державних цінних паперів, а також коштів міжнародних фінансових організацій. І хоча поки що питання про участь держави у капіталі банківських установ розглядається лише стосовно тих із них, де запроваджено тимчасову адміністрацію, у перспективі слід проаналізувати можливість такої участі в капіталі системо утворюючих банків,котрі найбільше впливають на стабільність усього банківського сектору та від стійкості яких значною мірою залежить макроекономічна стабільність у країні. У зв'язку з цим участь держави в управлінні такими банками і прийнятті рішень із пріоритетів кредитної політики може стати вагомим засобом антикризових заходів на доповнення до традиційних інструментів грошово-кредитного регулювання НБУ. [18]

2.2 Види грошових потоків та іх класифікація

І.А. Бланк розглядає грошовий потік як сукупність рознесених у часі протягом певного періоду надходжень та виплат грошових засобів, що створюються господарською діяльністю та пов'язані з чинниками часу, ризику та ліквідності. Джон Ф. Маршалл та Віпул К. Бансал розглядають грошовий потік в аспекті оцінки фінансових активів та ототожнюють грошовий потік зі звичайним платежем, здійсненим чи отриманим, що має свій розмір, спрямованість та час. [10]

Більшість науковців при класифікації грошових потоків обмежуються одиничним критерієм їх класифікації - спрямованістю. Відповідно виділяють позитивні (сукупні надходження) та негативні (витрачення та різного роду виплати) грошові потоки. В результаті різниця позитивних та негативних грошових потоків становить величину чистого грошового потоку, або ж нетто-потоку.

Для синхронізації грошових потоків за допомогою різних методів та моделей управління ними доцільно застосовувати більш широку систему класифікації. Окрім зазначених, також виділяють потоки на основі:

- впливу грошових потоків на обсяг грошових ресурсів підприємства;

- форми грошових потоків;

- валюти грошового потоку;

- оцінки грошового потоку у часі;

- ступені пріоритетності грошового потоку;

- відношення грошового потоку до звітного періоду.

При аналізі потоки грошових коштів розглядаються по трьом видам діяльності: операційна (основна), інвестиційна і фінансова.

Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

3. Грошова політика держави

3.1 Емісія грошей і коли вона необхідна

В Україні, як і в інших цивілізованих державах, виключно Національному банку належить право здійснювати емісію (тобто запровадження в обіг грошей), а також національних грошових знаків (банкнотів, монет).

Основною функцією Національного банку України як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці -- гривні. Для виконання цієї функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності в народному господарстві.

Національний банк України визначає склад банкнот за номіналами на підставі аналізу звітності покупюрного складу готівкового обігу в ретроспективному періоді з урахуванням можливих змін у показниках економічного розвитку країни, насамперед споживчих цін, які безпосередньо впливають на зміни у структурі готівки за номіналами.

Складання прогнозів емісії готівки у розрізі регіонів спрямоване на визначення достатніх запасів готівки, які зберігаються у сховищах регіональних управлінь НБУ, та ефективне управління й оперативне забезпечення потреб комерційних банків у готівці.

Регулюються такі питання, як:

- визначення критеріїв зношеності банкнот та порядку їх сортування в банківській системі України на придатні для подальшого обігу і зношені;

- правила визначення зношеної готівки в банківській системі України, порядок їх обробки, знищення та утилізації;

- правила виявлення фальшивих банкнот у грошовому обігу України; законодавче визначення порядку організації роботи з фальшивими грошима;

- порядок обандеролення і пакування готівки в банківських установах України на різних технологічних процесах її обробки;

- порядок обробки і формування готівки підприємствами позабанківської сфери при її здаванні до банківських установ;

- порядок відшкодування сум при виявленні у процесі контрольних перевірок недостач та неякісних грошових білетів у вкладеннях Банкнотно-монетного двору;

Однією з найважливіших функцій Національного банку України є монопольне здійснення емісії національної валюти України - введення її в обіг і вилучення з обігу. Він організовує виробництво банкнот і монет, визначає їх дизайн, платіжні ознаки, регулює структуру готівки в обігу за номіналами, забезпечує потреби економіки в готівці, контролює стан готівки, вилучаючи з обігу зношені банкноти і монети.

Для виконання цієї функції НБУ створює резервні фонди банкнот і монет у Центральному сховищі. Резервні фонди банкнот і монет перебувають виключно у віданні Національного банку України. Це означає, що надходження і видача з резервних фондів здійснюються на підставі письмових емісійних розпоряджень департаменту готівково-грошового обігу НБУ.

Готівка надходить у резервні фонди Центрального сховища з Банкнотно-монетного двору і шляхом вивезення надлишків придатних банкнот та монет із регіональних управлінь НБУ. Крім того, регіональні управління НБУ за встановленою схемою вивозять зношені банкноти і дефектні монети в Центральне сховище для подальшого їх знищення. Вдосконалення порядку складання прогнозів емісії готівки повинно здійснюватися у напрямі:

- підвищення ролі аналізу динаміки показників готівкового обігу в ув`язці з показниками, що характеризують економічний стан країни;

- підвищення відповідальності регіональних управлінь щодо обґрунтування прогнозних розрахунків готівкової емісії, що пов`язане з розширенням повноважень і їх самостійності в питаннях управління готівковим обігом у регіоні;

- надання прав регіональним управлінням НБУ та комерційним банкам вирішувати питання щодо переліку показників, які необхідно одержувати від клієнтів для здійснення прогнозних розрахунків готівкової емісії;

- скорочення етапів розглядання та узгодження прогнозів готівкової емісії (скасування практики затвердження та доведення прогнозних розрахунків до регіональних управлінь НБУ і комерційних банків). [11]

Размещено на Allbest