Методи оцінки інвестиційної привабливості підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет технологій та дизайну

Курсова робота

на тему:

"Методи оцінки інвестиційної привабливості підприємств"

Виконав студент гр. БФ 1-06

Лисюк Вадим

Науковий керівник:

Черниш О.В.

2010 рік

Зміст

Вступ

1. Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

2. Суть оцінки інвестиційної привабливості підприємства

3. Методика визначення інвестиційної привабливості підприємства

4. Підвищення інвестиційної привабливості підприємства

Вступ

На сучасному перехідному періоді при різноманітті складних кризових економічних процесів і взаємовідносин між підприємствами, фінансовими інститутами, державами на внутрішньому і зовнішньому ринках гострою проблемою є ефективне вкладення (інвестування) капіталу з метою його збільшення.

Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення і полягає у використанні частини додаткового суспільного продукту для збільшення кількості і якості всіх елементів системи продуктивних сил суспільства.

Відповідно до закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991р., під інвестиціями розуміються усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект.

Джерело інвестицій - фонд накопичення, або зберігаєма частина національного доходу, що спрямовується на збільшення і розвиток засобів виробництва, і фонд відшкодування, що використовується для відновлення зношених засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань.

Інвестиції в широкому розумінні можна визначити як витрати ресурсів, що здійснюються з метою одержання в майбутньому користі або прибутку. У такому розрізі рішення про вкладання інвестицій відрізняються від рішень, спрямованих на споживання, для яких характерним є те, що витрати ресурсів спрямовані на одержання тільки негайної корисності.

Інвестиційні пропозиції (проекти) є специфічними видами інвестицій, що здійснюються окремими особами і фірмами в приватному секторі, а також урядами різних країн і організаціями державного сектора.

У обох секторах керівники стикаються з необхідністю приймати рішення про прийняття або відхилення запропонованого інвестиційного проекту, або про вибір певної кількості варіантів проектів з набору запропонованих альтернативних інвестиційних проектів.

Аналіз корисності і витрат - це визначення цілого комплексу методів оцінки i підходів, що можуть бути застосовані та використані керівниками державного сектора в оцінці державних інвестиційних проектів, або в прийнятті політичних рішень щодо того, мають або не мають суттєву економічну вагомість субсидії, у визначенні інвестиційних проектів приватного сектора (що в противному випадку можуть бути не здійснені).

Аналіз доцільності капіталовкладень - це цілий комплекс методів, що використовують фінансові керівники підприємств у приватному секторі для оцінки запропонованих інвестиційних проектів (що, як правило, включають придбання основного капіталу). Методи і критерії, що застосовуються в аналізі ефективності капіталовкладень, і з погляду методології є тими ж самими, що й в аналізі корисності і витрат.

1. Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

Одним із найважливіших напрямів трансформування економіки України до ринкових відносин є орієнтація на створення і випуск конкурентоспроможної продукції, що потребує від підприємств активізації процесу модернізації та реконструкції виробництва, вдосконалення технології, підвищення рівня їх матеріальної бази.

Однак оновлення елементів основного капіталу (основних виробничих засобів) на новій технічній основі вимагає постійного зростання інвестицій, забезпеченість якими в достатньому обсязі залежить від наявності сприятливого інвестиційного клімату.

На жаль, в Україні інвестиційна активність сьогодні характеризується незначними темпами підготовки підприємств до діяльності в умовах ринку і конкурентної боротьби. Основними причинами такої ситуації, з одного боку, є політична та економічна нестабільність, а також інфляційні процеси, а з другого -- відсутність у вітчизняних підприємствах досвіду самостійного здійснення вибору найбільш ефективних інвестиційних шляхів свого розвитку. Якщо перший блок проблем передбачає реалізацію заходів щодо вдосконалення державного регулювання, то нейтралізація другого полягає в підвищенні якості методичного забезпечення інвестиційного процесу, що дасть змогу оптимізувати прийняття управлінських рішень у життєво важливій для підприємства галузі. Йдеться про необхідність вивчення ефективних методик аналізу інвестиційної діяльності підприємства.

На думку провідних дослідників, визначення поняття "інвестиції" є предметом дискусії серед фахівців з фінансових питань.

Узагальнюючи підходи, що мають місце в економічній літературі щодо визначення економічної сутності категорії "інвестиції", можна виділити такі основні концепції:

1) коли інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, хоч останні передбачають лише вкладення у відтворення основних засобів -- як виробничого, так і невиробничого характеру. Інвестиції більш широке поняття, під яким слід розуміти не тільки вкладення в основні, а й у оборотні активи, в різні фінансові інструменти, окремі види нематеріальних активів;

2) коли інвестиції пов'язують виключно з цілями приросту капіталу або отриманням прибутку. Хоча в умовах ринкової економіки ця мета є визначальною, інвестиції можуть переслідувати й інші цілі вкладення капіталу (екологічні, соціальні);

3) коли інвестиції розглядають як будь-яке вкладення капіталу, навіть таке, що не пов'язане з метою отримання прибутку. Йдеться про вкладення коштів у придбання товарів довгострокового споживання (телевізорів, автомобілів);

4) коли інвестиції тлумачать як вкладення грошових коштів. З таким визначенням не можна погодитися, оскільки інвестування може здійснюватися у формі рухомого та нерухомого майна, нематеріальних активів, різних фінансових інструментів;

5) коли інвестиції характеризують як довгострокові вкладення. Безумовно, окремі форми інвестицій мають довгостроковий характер (вкладення в основні засоби, будівництво, інноваційну діяльність), однак інвестиції можуть бути короткостроковими (короткострокові фінансові вкладення, депозитні сертифікати з періодом обігу до одного року);

6) коли інвестиції визначають як процес реалізації інвестиційної діяльності. Є думка, що категорії "інвестиції" та "інвестиційний процес" потрібно розмежовувати, оскільки під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності, у результаті чого утворюється прибуток чи досягається соціальний ефект; а "інвестиційний процес" включає в себе комплекс економічних заходів (таких, як розробка інвестиційної стратегії, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування та управління інвестиційним портфелем, оцінка ефективності інвестування тощо), які використовують при здійсненні підприємством інвестиційної діяльності.

Наявність широкого спектру підходів до визначення категорії "інвестиції" вказує на багатогранну її суть, для уточнення якої вітчизняний учений І. Бланк пропонує зупинитися на розгляді основних характеристик інвестицій .

1. Інвестиції як предмет економічного управління. Незважаючи на розглянуті раніше досить значні термінологічні відмінності, інвестиції тлумачать як категорію економічну, пов'язану із сферою економічних відносин, економічної діяльності. Отже, виступаючи носієм економічних характеристик і економічних інтересів, інвестиції є об'єктом економічного управління як на макро-, так і на мікрорівні будь-яких економічних систем.

2. Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес. Оскільки накопичений підприємством запас капіталу не весь використовується в інвестиційних цілях, а частина грошового або іншого капіталу у зв'язку з вимогами ліквідності являє собою форму страхового запасу, зберігаючи пасивну форму, інвестиції на противагу цьому слід розглядати як найбільш активну форму використання накопиченого капіталу.

3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу в усіх альтернативних формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найбільш універсальною з позиції сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка для безпосереднього застосування в цьому процесі потребує в більшості випадків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до безпосередньої участі в інвестиційному процесі, однак сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.

4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об'єкти господарської діяльності. У комбінації з іншими факторами виробництва (трудові, природні ресурси) інвестиційний капітал може бути використаний як для випуску продукції споживчого призначення, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці.

5. Інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного ефекту, який може мати як економічний, так і позаекономічний характер. Досягнення ефекту інвестицій визначається їх потенційною спроможністю генерувати дохід.

6. Інвестиції як об'єкт ринкових відносин. Різноманітні інвестиційні ресурси, товари та інструменти, що використовуються підприємством у процесі діяльності, виступають як об'єкти купівлі-продажу на особливому ринку -- "інвестиційному ринку". Останній формується усією системою ринкових економічних умов, тісно пов'язаний з іншими ринками (ринком праці, споживчих товарів, послуг тощо) і функціонує під певним впливом різноманітних форм державного регулювання.

7. Інвестиції як об'єкт власності та розпорядження. Як об'єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності та розпорядження. У сучасних умовах підприємство, що використовує різні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. У цьому разі права власності та розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є розподіленими у розрізі окремих суб'єктів економіки.

8. Інвестиції як об'єкт переваги. Між інвестуванням капіталу та отриманням інвестиційного доходу часовий лаг може характеризуватися більшим або меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором стоїть альтернатива часової переваги використання капіталу:

а) вибирати для інвестиційної діяльності коротко- або довгострокові об'єкти (інструменти) інвестування з відповідним рівнем інвестиційного доходу;

б) надати перевагу можливостям майбутнього споживання замість поточного незважаючи на те, що економічна цінність першого оцінюється нижче, ніж другого.

Для того щоб перебороти наведений стереотип часової переваги та спонукати власника капіталу до інвестування, відмовившись від його використання на цілі споживання, потрібно забезпечити таку відмову вагомою винагородою у формі інвестиційного доходу.

9. Інвестиції як носій ризику. Ризик є важливою характеристикою інвестицій, пов'язаною з усіма їх формами й видами. Носієм фактора ризику інвестиції виступають як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинен усвідомлено йти на економічний ризик, пов'язаний з можливим зниженням або недоотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (частковою чи повною) інвестиційного капіталу. Відповідно ризик і дохідність інвестицій у підприємницькій діяльності інвестора взаємопов'язані.

10. Інвестиції як носій ліквідності. Процес звільнення вкладеного капіталу, який забезпечується його ліквідністю, характеризується терміном дезінвестиції. Капітал, звільнений у процесі дезінвестиції, може бути реінвестований в інші об'єкти та інструменти. Отже, ліквідність інвестицій дає змогу формувати не тільки прямий, а й зворотний потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.

Вважається, що більш докладно економічну природу інвестицій пояснює класифікація, в основу якої покладено різні ознаки, які деякі науковці в подальшому пропонують використовувати:

* види інвестицій;

* об'єкти вкладення коштів;

* характер участі в інвестуванні;

* регіональні ознаки;

* період інвестування;

* форми власності;

* ступінь ризику;

* форми відтворення.

За видами інвестиції поділяють на:

-- грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

-- рухоме та нерухоме майно;

-- майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

-- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації та виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу-хау");

-- права користування землею, ресурсами, а також майнові права;

-- інші цінності.

За об'єктами вкладення капіталу розрізняють:

-- реальні інвестиції, які включають вкладення капіталу в матеріальні (будинки, споруди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", науково-технічні та проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмні засоби тощо) активи;

-- фінансові інвестиції, що акумулюють вкладення коштів у різні фінансові інструменти -- цінні папери, депозити, цільові банківські внески.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на:

-- прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об'єкта інвестування та вкладанні коштів. При цьому інвестор безпосередньо залучений в усі стадії інвестиційного циклу, в тому числі в передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об'єкта інвестування, а також виробництво кінцевої продукції;

-- непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії), які акумулюють і розміщують на свій погляд найбільш ефективно фінансові кошти. Такі посередники беруть участь в управлінні об'єктами інвестування, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів.

У регіональному аспекті виділяють інвестиції:

-- внутрішні, тобто вкладення суб'єктів господарської діяльності певної держави;

-- іноземні -- вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

-- зарубіжні -- вкладення коштів в об'єкти інвестування за межами території певної країни.

За періодом інвестування прийнято розподіляти інвестиції на:

-- короткострокові, як правило, тривалістю не більш як один рік (короткострокові депозитні внески, короткострокові фінансові вкладення),

-- довгострокові, тривалістю більш як один рік.

За формами власності інвестиції поділяють на:

-- приватні кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

-- державні, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів державними підприємствами і установами;

-- змішані, які передбачають вкладення як приватного, так і державного капіталу в об'єкти інвестування.

За ступенем ризику інвестиції поділяють на такі види:

-- безризикові, які характеризують вкладення коштів у такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрат капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване отримання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку;

-- ризикові, ступінь ризику в яких залежить від реакції ринку на зміни результатів роботи підприємства, строків інвестування та отримання результатів, масштабів проекту, його цілей (створення нової продукції, зменшення витрат виробництва, розширення обсягів продажу тощо).

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми розрахункового прибутку -- допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, а й розрахункового валового доходу після реалізації проекту -- критичний ризик;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора -- катастрофічний ризик.

За формами відтворення розрізняють такі інвестиції:

-- нове будівництво або будівництво підприємств, будинків, споруд, яке здійснюється на нових майданчиках відповідно до первісно затвердженого проекту;

-- розширення діючого підприємства -- будівництво подальших черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;

--реконструкція діючого підприємства -- здійснення по єдиному проекту повного або часткового переобладнання та перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою випуску нової продукції;

-- технічне переоснащення -- комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

Незважаючи на широкий спектр розглянутих ознак, наведена класифікація не є вичерпною і в разі потреби може бути доповнена.

Так, за видимої обраної підприємством інвестиційної стратегії виділяють:

-- пасивні інвестиції, тобто такі, які підтримують на незмінному рівні показники прибутковості вкладень за рахунок замін застарілого обладнання:

-- активні інвестиції, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми та її прибутковості порівняно з раніше досягнутими рівнями за рахунок упровадження нової технології, організації випуску продукції, що користується попитом, освоєнням нових ринків збуту .

За відтворювальною спрямованістю розрізняють:

-- валові інвестиції, які характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді;

-- реноваційні інвестиції, що характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів, що амортизуються;

-- чисті інвестиції, що визначають обсяг капіталу, який інвестується в розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань.

За характером використання капіталу в інвестиційному процесі виділяють:

-- первинні інвестиції, які характеризують використання знов формованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових фінансових ресурсів;

-- реінвестиції, які являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних процесів:

-- дезінвестиції, які являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях.

Управлінські рішення щодо доцільності інвестицій (особливо реальних), як правило, відносять до рішень стратегічного характеру. Вони потребують ретельного аналітичного обґрунтування через цілу низку причин.

По-перше, будь-яка інвестиція потребує концентрації великого обсягу грошових коштів.

По-друге, інвестиції, як правило, не дають миттєвої віддачі і внаслідок цього виникає ефект іммобілізації власного капіталу. коли кошти "омертвілі" в активах, які, можливо, почнуть приносити прибуток лише через певний час. Тому будь-яка інвестиція передбачає наявність у компанії фінансового наробітку, що дає змогу безболісно пережити етап становлення нового бізнесу (підрозділу, технологічної лінії тощо).

По-третє, у переважній більшості випадків інвестиції здійснюються із залученням позикового капіталу, а тому передбачається обґрунтування структури джерел, оцінка вартості їх обслуговування та формування аргументів, завдяки яким можна залучити потенційних інвесторів.

В основу аналітичного обґрунтування процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру покладено оцінку та порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Загальний аналіз інвестиційної діяльності підприємства здійснюється з використанням формалізованих критеріїв:

1) оцінки реальних інвестицій;

2) оцінки фінансових інвестицій;

2. Суть оцінки інвестиційної привабливості підприємства

Інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі, регіону, підприємства. Підприємство в цій системі є кінцевим пунктом вкладення засобів, де реалізуються конкретні проекти. Для стратегічного інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування засобів, наприклад, у металургійний комбінат, якщо розвиток цієї галузі в масштабах міжнародної економіки знаходиться в кризовому стані. Також, незважаючи на всю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності в державі зведе нанівець будь-які зусилля по залученню інвесторів.

В умовах децентралізації управління, переходу до ринку перед підприємствами постала необхідність і з'явилась можливість самостійно визначати напрямки своєї інвестиційної діяльності, джерела та заходи (засоби) досягнення поставлених цілей. Будь-який перехідний період в економічній системі характеризується її високим динамізмом, що вимагає від кожного господарюючого суб'єкта швидкої реакції на зміни ситуацій в економіці держави, коригування своїх практичних кроків.

Вирішення цих питань забезпечить підприємству можливість розвиватися, поступово переходячи від одного стабільного стану до якісно нового. Заключний етап вивчення інвестиційного ринку -- аналіз та оцінка інвестиційної привабливості окремих підприємств (компаній, фірм) як потенційного об'єкта інвестування. Ця оцінка проводиться інвесторами в процесі:

¦ визначення доцільності капітальних вкладень (на розширення, технічне переозброєння тощо);

¦ вибору в придбанні альтернативних об'єктів;

¦ купівлі акцій окремих компаній.

Оцінка діючого підприємства передбачає насамперед виявлення стадій його життєвого циклу (рис 2.1.).

Рис.2. 1. Життєвий цикл підприємства

Загальний період усіх стадій життєвого циклу підприємства становить 20 - 25 років, після чого воно припиняє своє існування чи відроджується на новій основі.

Інвестиційно привабливим вважається підприємство в процесі його зростання (перші чотири стадії розвитку). На стадії "остаточна зрілість" інвестиції доцільні, якщо продукція підприємства має досить високі маркетингові перспективи, а обсяг інвестицій у технічне переозброєння невеликий і вкладені кошти можуть окупитися в найкоротший термін.

На стадії "старіння" інвестування вважається недоцільним за винятком, коли намічаються переформування, реорганізація або реструктуризація підприємства (диверсифікація продукції, послуг).

Після визначення стадії життєвого циклу підприємства необхідно провести аналіз за показниками у динаміці. Для цього можуть використовуватися, наприклад такі показники: обсяг продажу продукції, загальна сума активів, сума власного капіталу, сума прибутку тощо.

Наступний етап у визначенні привабливості підприємства - проведення деталізованого фінансового аналізу цього суб'єкта. Проведення фінансового аналізу діяльності підприємства дає можливість оцінити прибутковість, терміни повернення інвестованих коштів і виявити найбільш вагомі та значні відповідно до фінансових наслідків інвестиційні ризики. Фінансовий аналіз підприємства в процесі-оцінки інвестиційної привабливості може здійснювати за такими основними напрямками:

¦ оборотність активів;

¦ прибутковість капіталу;

¦ фінансова стійкість;

¦ ліквідність активів.

Світовою практикою вироблено велику систему показників фінансового аналізу, основні з яких наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Групи показників для проведення фінансового аналізу підприємства

Показники оборотності активів	Показники прибутковості капіталу
1. Коефіцієнт оборотності усіх використовуваних активів. 2. Коефіцієнт оборотності всіх поточних активів. 3. Тривалість обороту використовуваних активів. 4. Коефіцієнт обороту поточних активів	1. Прибутковість усіх використовуваних активів. 2. Прибутковість усіх поточних активів. 3. Рентабельність основних фондів. 4. Прибутковість продажу продукції. 5. Головний показник прибутковості з урахуванням балансового прибутку. 6. Прибутковість власного капіталу
Показники ліквідності активів	Показники фінансової стійкості
1. Показник поточної ліквідності. 2. Показник критичної оцінки ліквідності. 3. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості. 4. Тривалість погашення дебіторської заборгованості	1. Коефіцієнт автономії. 2. Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів. 3. Коефіцієнт довгострокової заборгованості

капіталовкладення витрата інвестиційний фінансовий

Зараз існує досить велика кількість методик проведення фінансового аналізу, які можуть бути використані підприємствами. У 1998 році Агентством з питань банкрутства (зараз це госпрозрахункова організація) прийнята Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств і організацій, що також дозволяла проводити фінансовий аналіз за шістьма групами показників з метою залучення інвестицій і фінансового оздоровлення українських підприємств та виходу з кризи. Після переходу підприємств на Національні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності ця методика не може бути використана для визначення інвестиційної привабливості. Аналіз методик проведення фінансового аналізу дав можливість сформувати п'ять груп показників для визначення фінансового становища підприємства та його інвестиційної привабливості.

Інвестиційна привабливість підприємства може визначатися за ; допомогою інтегральної оцінки, яка розраховується за групами показників методики інвестиційної привабливості (фінансового аналізу). Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за назвою, одиницями виміру, вагомістю та іншими характеристиками чинників. Алгоритм розрахунку наведено на рис.2. 2.

Підприємство може самостійно сформувати власну методику проведення фінансового аналізу та визначення його інвестиційної привабливості для інвестора. Це дозволить підприємству обґрунтувати та розробити бізнес-план щодо залучення іноземних та вітчизняних інвесторів, враховуючи великий дефіцит інвестиційних коштів. Інвестор на основі аналізу фінансового становища конкретного об'єкта прийме рішення про вкладання коштів у те або інше підприємство.

Рис. 2.2. Алгоритм розрахунку інтегрального показника

Запропонована методика визначення інвестиційної привабливості дозволяє провести розрахунки, напрацювати статистичні дані з їй інтегральної оцінки по підприємствам різної форми власності організаційно-правовим формам господарювання, масштабів та сфер його діяльності.

Інвестиційна привабливість підприємства - це інтегральна характеристика окремих підприємств як об'єктів майбутнього інвестування з позицій перспективності розвитку, обсягів і перспектив збуту продукції, ефективності використання активів, їх ліквідності, стану платоспроможності і фінансової стану. Для оцінки інвестиційної привабливості можуть бути використані різні фінансові коефіцієнти. Їх склад визначається виходячи з цілей і глибини аналізу фінансового стану. Такими синтетичних показниками є оборотність активів, прибутковість капіталу, фінансова стабільність, ліквідність активів і ін.

3. Методика визначення інвестиційної привабливості підприємства

Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів займає центральне місце в процесі обґрунтування та вибору можливих варіантів вкладення коштів в операції з реальними активами. При всіх інших сприятливих характеристиках проекту він ніколи не буде прийнятий до реалізації, якщо не забезпечить:

* відшкодування вкладення коштів за рахунок доходів від реалізації товарів і послуг;

* отримання прибутку, що забезпечує рентабельність інвестицій не нижче бажаного для підприємства рівня;

* окупності інвестицій у межах строку, прийнятного для підприємства.

Визначення реальності досягнення саме таких результатів інвестиційних операцій і є основним завданням оцінки фінансово-економічних параметрів будь-якого проекту вкладення коштів у реальні активи.

При аналізі інвестиційних проектів зазвичай ураховують такі припущення.

По-перше, те, що будь-який інвестиційних проект можна розглядати як грошовий потік, який складається з двох частин:

а) інвестиційної, тобто чистого грошового відтоку, що найчастіше буває одноразовим;

б) подальшого зворотного потоку, тобто розподіленій у часі серії надходжень, які дають змогу окупити вихідну інвестицію.

По-друге, вважають що весь обсяг інвестицій здійснюється наприкінці року, який передує першому року надходжень грошових коштів, що генеруються проектом, хоча в принципі інвестиції можуть здійснюватися протягом низки послідовних років. Аналогічно припускають, що притік грошових коштів має місце наприкінці чергового року (відповідно до розрахунку прибутку -- наростаючим підсумком на кінець періоду).

По-третє, основні критерії оцінки інвестиційних проектів передбачають урахування фактору часу, оскільки існує часовий розрив між вкладенням у проект і отриманням доходів по ньому.

Інтегральна оцінка інвестиційної привабливості - показник, у якому відтворюються значення інших показників, скоригованих у відповідності до їх вагомості та інших чинників. В Україні розроблена і діє Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, що затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98. Ця Методика розроблена відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність", Указу Президента "Про утворення Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій" та Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій, з метою визначення інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємств та організацій, прискорення реалізації інвестиційних проектів, заохочення до інвестицій вітчизняних та іноземних підприємців, надання методичної допомоги спеціалістам, які займаються розробкою заходів з проведення оздоровлення виробничої сфери.

Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за назвою, одиницями виміру, вагомістю та іншими характеристиками чинників. Це спрощує процедуру оцінки конкретної інвестиційної пропозиції, а інколи є єдино можливим варіантом її проведення і надання об'єктивних остаточних висновків. Фінансова оцінка підприємств передбачає розрахунок понад 40 відповідних показників за різними напрямками господарської діяльності підприємства. Отримані внаслідок такої оцінки великі масиви значень показників фактично не дають змогу зробити остаточний висновок, тому що:

по-перше, кожний показник, крім його значення у цифровому вираженні, має ще й значення вагомості, яке у традиційній формі подання матеріалу відсутнє;

по-друге, для визначення співвідношення вагомості різних показників інвестору потрібно ці співвідношення зафіксувати і здійснити відповідні розрахунки;

по-третє, визначення вагомості показника в цілому є досить складною і конче відповідальною процедурою у системі оцінки, тому для її виконання залучаються спеціально підготовлені експерти.

У практичному використанні метод інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств сприяє збільшенню кількості потенційних інвесторів в Україні і відповідно швидшій відбудові виробничої сфери держави. Зазначений метод у простому і наочному поданні забезпечує достатньо об'єктивне бачення фінансової ситуації на підприємстві, в яке передбачається вкласти інвестиції. Суб'єктивізм, який супроводжує будь-яку оцінку, особливо при визначенні вагомості показників, практично усувається внаслідок можливості проведення контрольних оперативних розрахунків по декількох підприємствах на підставі розробленого до цього методу програмного комплексу із застосуванням обчислювальної техніки.

Усім групам показників оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, а також показникам, розміщеним у цих групах, присвоюються, залежно від їх вагомості, відповідні числові значення. Як і граничні значення показників, вагомість може коригуватись. Вказана вагомість є похідною від часу, конкретної політичної, соціальної ситуації, інших факторів, а тому ця характеристика має вірогідне походження.

Ця методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій передбачає розрахунок 6 груп показників:

Показники оцінювання майнового стану;

Показники оцінювання фінансової стійкості (платоспроможності);

Показники оцінювання ліквідності активів;

Показники оцінювання прибутковості;

Показники оцінювання ділової активності;

Показники оцінювання ринкової активності.

Розглянемо більш детально ці групи:

Група I. Показники оцінки майнового стану інвестованого об'єкта.

При ознайомленні інвестора з об'єктом інвестування та визначенні потенційних можливостей повернення вкладених коштів використовується наступна група показників:

1.1. Активна частина основних засобів = В(а) / Б(ф),

де В(а) - вартість активної частини основних засобів;

Б(ф) - балансова вартість основних засобів.

Активна частина основних засобів визначає частку виробничих основних засобів основного виду діяльності в основних засобах.

1.2. Коефіцієнт зносу основних засобів = З(ф) / Б(ф),

де З(ф) - знос основних фондів.

1.3. Коефіцієнт оновлення = Б(п) / Б(к),

де Б(п) - балансова вартість основних засобів, що надійшли за період;

Б(к) - балансова вартість основних засобів на кінець періоду.

1.4. Коефіцієнт вибуття = Б(в) / Б(н),

де Б(в) - балансова вартість основних засобів, що вибули за період;

Б(н) - балансова вартість основних засобів на початок періоду.

Група II. Показники оцінки фінансової стійкості (платоспроможності) інвестованого об'єкта.

Група показників оцінки фінансової стійкості (платоспроможності) інвестованого об'єкта є пріоритетною при проведенні фінансового обгрунтування інвестиційних проектів, а також при вирішенні інших питань, пов'язаних із визначенням наявності, розміщення та використання грошових коштів.

З метою визначення рівня фінансової стійкості підприємства оцінюються показники, які характеризують забезпеченість запасів і витрат відповідними джерелами їх формування і розраховуються за формулами:

2.1 Рівень фінансової стійкості = (В(к) + К(д)) / П,

де В(к) - власний капітал;

К(д) - довгострокові кредити та позики;

П - пасиви.

2.2. Маневреність робочого капіталу = З(з) / Р(к)

де З(з) - запаси і затрати;

Р(к) - робочий капітал (різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями).

2.3. Коефіцієнт незалежності (автономії) = В(к) / С(р)

де С(р) - загальна сума господарських ресурсів.

Коефіцієнт незалежності характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел. Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

2.4. Коефіцієнт фінансової стабільності = В(к) / С(к),

де С(к) - загальна сума позикових коштів.

Коефіцієнт фінансової стабільності повинен дорівнювати 2,0.

2.5. Коефіцієнт фінансової стійкості = (В(к) + П(з)) / С(р),

де П(з) - довгострокові пасиви.

Коефіцієнт фінансової стійкості повинен бути у межах від 0,85 до 0,90.

2.6. Показник фінансового лівериджу (важеля) = П(з) / В(к),

Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань.

Група III. Показники оцінки ліквідності активів.

Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Активи підприємства залежно від швидкості перетворення їх у грошові кошти поділяються на 4 групи:

Найбільш ліквідні активи - А(1).

Активи, що швидко реалізуються - А(2).

Активи, що повільно реалізуються - А(3).

Активи, що важко реалізуються - А(4).

Зобов'язання підприємства (пасиви балансу) залежно від терміну їх сплати поділяються на 4 групи:

1. Найбільш термінові зобов'язання - П(1).

2. Короткострокові пасиви - П(2).

3. Довгострокові та середньострокові пасиви - П(3).

4. Постійні пасиви - П(4).

Активи балансу ліквідні, якщо:

А(1) >= П(1);

А(2) >= П(2);

А(3) >= П(3);

А(4) <= П(4).

Для аналізу ліквідності активів розраховують такі показники:

3.1. Коефіцієнт покриття = А(п) / П(2),

де А(п) - поточні активи.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань.

Критичне значення коефіцієнта покриття дорівнює 1, значення коефіцієнта покриття у межах 1 - 1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги.

3.2. Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості = К(р) / Д(р),

де К(р) - кредиторська заборгованість;

Д(р) - дебіторська заборгованість.

Якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську заборгованість, необхідно з'ясувати причини такого стану (що може бути пов'язане з труднощами при реалізації продукції тощо).

3.3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності = (К(і) + Г(к)) / П(2),

де К(і) - кошти на рахунку у банку;

Г(к) - гроші в касі.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно бути у межах від 0,2 до 0,35. Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує негайну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності дає змогу визначити, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити.

Група IV. Показники оцінки прибутковості.

4.1. Прибутковість активів = П(у) / А(с),

де П(у) - прибуток після сплати податків;

А(с) - середньорічна сума активів.

Прибутковість ативів показує суму чистого прибутку на одиницю вартості активів.

4.2. Прибутковість власного капіталу = П(у) / В(к).

Прибутковість власного капіталу характеризує ефективність вкладенних інвестицій у власний капітал.

4.3. Прибутковість реалізованої продукції = П(у) / В(р),

де В(р) - виручка від реалізації продукції.

Прибутковість реалізованої продукції характеризує суму чистого прибутку на одиницю реалізованої продукції і показує, що підприємство має змогу отримати не лише виручку від продажу, а й прибуток.

4.4. Прибутковість інвестицій = П(п) / П(з),

де П(п) - прибуток до сплати податку.

Прибутковість інвестицій характеризує ефективність використання інвестиційних коштів та показує прибуток, отриманий на одиницю інвестиційних витрат.

Група V. Показники оцінки ділової активності.

Ділова активність - це виробничі досягнення підприємства, основними критеріями яких є показники, які характеризують обсяг виробництва, зокрема:

5.1. Продуктивність праці = В(р) / Ю(п),

де Ю(п) - середня чисельність працівників за списком.

5.2. Фондовіддача = В(р) / Б(ф)

Фондовіддача характеризує ефективність використання основних фондів.

5.3. Оборотність оборотних активів = В(р) / Д(р)

Оборотність оборотних активів показує середню кількість оборотів коштів за відповідний період.

5.4. Оборотність запасів = В(в) / З(с),

де В(в) - витрати на виробництво продукції;

З(с) - середні виробничі запаси.

5.5. Оборотність власного капіталу = В(р) / В(к)

Оборотність власного капіталу вказує на кількість оборотів власного капіталу за відповідний період.

5.6. Оборотність основного капіталу = В(р) / Б(в),

де Б(в) - валюта балансу.

Оборотність основного капіталу вказує на кількість оборотів основного капіталу за відповідний період. Низький рівень управління зазначеними ресурсами на підприємстві попереджує інвестора та кредитора про недоцільність партнерства з таким підприємством.

Група VI. Показники оцінки ринкової активності.

6.1. Дивіденд = Д(с) / А(к),

де Д(с) - загальна сума дивідендів, що сплачується;

А(к) - кількість реалізованих акцій.

Дивіденд показує суму прибутку, який сплачується на 1 акцію.

6.2. Коефіцієнт цінності акції = Ц(а) / (Д(с) / А(к)),

де Ц(а) - ринкова ціна акції.

Зростання прибутків підприємства та його потенціалу приводить відповідно до підвищення коефіцієнту цінності акції.

6.3. Рентабельність акції = 1 / Коефіцієнт цінності акції.

Рентабельність акції використовується для оцінки привабливості об'єкта інвестицій. Для визначення усіх вищезазначених коефіцієнтів розділу 6 використовуються дані бухгалтерської звітності підприємства та ринку цінних паперів.

Усі наведені в групах показники є достатніми для визначення загального інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємства. У разі потреби кількість показників можна корегувати.

Експертним оцінюванням визначають вагомість груп показників, а також вагомість показників у групах.

Для розрахунку інтегрального показника інвестиційної привабливості (фінансового стану) розроблено програмний комплекс для персонального комп'ютера - INTEGRAL. Алгоритм базується на методах математичної статистики (варіаційний аналіз).

На основі вихідних даних зі стандартних форм фінансової звітності спочатку розраховують показники щодо всіх підприємств. Фіксують мінімальне та максимальне значення і напрямок оптимізації кожного показника.

Результат розрахунку - інтегральний показник фінансового стану наводиться в балах. Рейтинг підприємств визначається у порядку спадання результатів.

4. Підвищення інвестиційної привабливості підприємства

На рис. 4.1 показано найважливіші фактори, що впливають на інвестиційну привабливість підприємства. Інвесторам і кредиторам необхідно оцінювати їх для прийняття рішення стосовно виділення коштів на реалізацію інвестиційного проекту.

Перераховані фактори відносно підприємства можна умовно розділити на дві групи -- зовнішні (мають визначальний вплив на роботу підприємства ззовні) і внутрішні (існують усередині підприємства). Відповідно ці дві групи факторів формують певні системи зовнішніх і внутрішніх ризиків, що з'являються за інвестиційного кредитування підприємницької діяльності. Хоч на даному рисунку всі фактори мають номер, це не означає, що який-небудь з них є більш або менш пріоритетним настільки, що під час оцінювання інвестиційної привабливості підприємства на нього можна не зважати. Під час вирішення даного завдання обов'язково потрібно застосовувати комплексний підхід, що передбачає аналіз усіх факторів з урахуванням їхніх взаємозв'язків і взаємовпливу.

Рис. 4.1. Головні фактори, що впливають на інвестиційну привабливість підприємства

У сучасній літературі з управління інвестиціями, банківської справи й фінансового менеджменту хоч і не подано цілісного уявлення про систему факторів, що визначають інвестиційну привабливість підприємства, але разом з тим для кожного з зазначених вище факторів банківські фахівці можуть знайти немало важливих аспектів і показників, які обов'язково варто або корисно враховувати для зниження відповідних ризиків. Тому розкриємо лише деякі аспекти, що мають або особливе значення для вирішення саме даного завдання, або недостатньо чітко описані в науковій літературі.

Галузь. Те, до якої конкретно галузі належить нове підприємство або таке, що оновлюється, має принципове значення для будь-якої країни, оскільки добре відомо, що конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку дуже залежить від репутації на світовому ринку відповідної галузі даної країни. Це пояснюється в основному тим, що конкурентні переваги на ринку підприємств, які успішно працюють у певній галузі, як правило, асоціюються з усіма підприємствами країни, що входять у дану галузь. Це відбувається навіть у тому разі, якщо підприємство -- новачок у даному сегменті ринку. Наприклад, коли ми дізнаємося, що на який-небудь сегмент ринку електронної техніки виходить японська компанія, яка раніше на ньому не працювала, то схильні ставиться до такого факту серйозно й навіть з довірою. Щось схоже відбувається і з підприємствами країни, що входять у галузь, але чия продукція не має високої репутації. Наприклад, теоретично можлива поява українського підприємства, яке виробляє сучасні копіювальні апарати, але навряд чи ринок позитивно відреагує на його виникнення. Навіть якщо станеться чудо і продукція матиме високу якість, має пройти немало років, поки на ринку цей факт буде визнано. Але виникає розумне питання, а чи доживе до цього часу українське підприємство, що запозичило чималі гроші на реалізацію складного інвестиційного проекту?

Місцезнаходження. В українських умовах даний чинник може вирішально вплинути на інвестиційну привабливість підприємства.

Економіка України, переходячи з планово-розподільної системи функціонування в ринкову, досі зберігає чимало елементів минулої системи. Не секрет, що багато підприємств було створено в конкретних регіонах зовсім не тому, що саме там існувала можливість забезпечити найвищу якість і найменшу собівартість продукції, а з кон'юнктурних політичних міркувань, наприклад, щоб в області було таке важливе для країни підприємство і цей регіон був не гіршим за інші за показниками свого промислового розвитку. Сьогодні практично в кожному регіоні країни можна знайти підприємства, і нерідко вони є такими, що визначають існування цілого міста, і які довести до конкурентоспроможного стану саме в даному місці неможливо. Як правило, окупити інвестиції, що вкладаються в подібні підприємства, за розумні терміни нереально. Тут ми стикаємося з явищем інвестиційного глухого кута -- мертвої зони для інвестиційних проектів, що реалізовуються на комерційній основі.

Необхідно об'єктивно визнати, що в багатьох регіонах України є певні чинники, що заважають створювати низку конкурентоспроможних виробництв. Наприклад, висока вартість і віддаленість джерел енергоносіїв викликає необхідність нести додаткові витрати, що збільшують собівартість продукції. Підприємства, що знаходяться в країнах з позитивним енергетичним балансом, їх не несуть. Але чим вища наукоємність виробництв і чим більше вони потребують затрат людської праці, високої кваліфікації, тим менше впливають на них природні умови країни й деякі регіональні місцеві особливості. Тому, роблячи ставку на створення високотехнологічних виробництв і підвищення якості праці, українські виробники в перспективі будуть спроможні започаткувати різні висококонкурентні підприємства, зайнявши належне місце в престижних сегментах світового ринку промислової продукції.

Відносини з владою. Це питання делікатне за визначенням і навряд чи варто його детально розглядати. У будь-якій країні світу відносини бізнесу з місцевою й центральною владою істотно впливають на його розвиток та ефективність. Україна не виняток. Тому кредиторам необхідно чітко розібратися в тому, які взаємини склалися в керівництва підприємства-позичальника з владою і який вплив ці стосунки можуть справити на успіх реалізації даного інвестиційного проекту. Влада буде або сприяти успіху проекту або зводити перешкоди на шляху його реалізації. Це завжди можна й потрібно достовірно з'ясувати.

Власники підприємства-позичальника. Це також важливий чинник, який слід чітко з'ясувати. Характер володіння, тобто те, кому належить контрольний пакет і великі пакети акцій, має істотне значення не тільки для поточної роботи підприємства, але й для його успішного розвитку. Контрольний пакет може належати трудовому колективу, керівникам підприємства, зовнішньому інвестору, а можливо, навіть бути фактично розпорошеним серед дрібних акціонерів, що об'єдналися. Залежно від характеру володіння має будуватися система управління підприємством, інакше кажучи, між ними має спостерігатися відповідність, без якої важко розраховувати на ефективну роботу підприємства.

Важливим аспектом є також репутація власників у суспільстві, у владних структурах і на ринку. Негативна репутація власників підприємства може негативно вплинути на успіх реалізації інвестиційного проекту.

Виробничий потенціал. Стан виробничого потенціалу підприємства безпосередньо впливає на його інвестиційну кредито- спроможність. Для вирішення своїх практичних завдань дана категорія фактично не використовується інвесторами й кредиторами. Заведено оцінювати фінансове становище або говорити про капітал підприємства й ефективність управління цим капіталом. Насправді капітал працює лише після переходу у виробничу форму, начебто наповнивши собою структуру виробничого потенціалу підприємства. Отже, він перетворюється в основні фонди, оборотні кошти й нематеріальні активи. Ці складові капіталу, матеріалізовані у виробничому потенціалі підприємства, можуть бути предметом аналізу й оцінювання. Практично для будь-якого підприємства можна отримати кількісну оцінку величини капіталу в грошовій формі, що міститься в зазначених складових виробничого потенціалу. Інакше кажучи, це та частина потенціалу підприємства, яка може бути виражена величиною капіталу, який має підприємство. Але насправді у виробничого потенціалу підприємства є й інша частина, яку достатньо вірогідно виразити в грошовій формі неможливо. Точніше кажучи, незважаючи на спроби окремих дослідників, задовільно вирішити дане завдання досі нікому не вдалося.

У цю другу частину виробничого потенціалу, без якої капітал не може працювати, входять кадрова складова виробничого потенціалу, рівні організації праці й виробництва. Без цієї частини, яка не піддається суворому кількісному оцінюванню, виробничого потенціалу підприємства фактично не існує, оскільки основні фонди, оборотні кошти й нематеріальні активи самі по собі, без даної частини, працювати не можуть і саме друга частина дає змогу матеріалізованому в них капіталу виконувати свої функції.

Фінансовий стан. Сьогодні оцінці даного аспекта в банках приділяється значна увага, хоча на отримані результати часто зважають недостатньо.

Під час видачі короткострокового кредиту має значення комплексна оцінка фінансового становища позичальника, за якої взаємозв'язано аналізуються різні показники, зокрема такі коефіцієнти:

ліквідності;

фінансової стійкості й кредитоспроможності;

рентабельності й оборотності;

напруженості зобов'язань клієнта.

Одні й ті самі результати аналізу фінансового становища підприємства можуть мати різне значення залежно від терміну надання кредиту.

Можна зазначити, що хороша оцінка фінансового становища для надання довгострокового інвестиційного кредиту є обов'язковою умовою для позичальника, але не зобов'язує банк надавати кредит, а є лише основою для подальшого вивчення кредитором усіх факторів, які впливають на інвестиційну привабливість підприємства.

Менеджмент. Хоч даний фактор тісно пов'язаний з усіма трьома іншими внутрішніми факторами -- виробничим потенціалом, фінансовим становищем та інвестиційною програмою, -- він має важливе самостійне значення. Кредиторам і інвесторам слід приділяти йому найбільшу увагу.

Дійсно, під час аналізу виробничого потенціалу потрібно оцінити реальні рівні організації праці й виробництва в позичальника. Але при цьому роль управління працею, технологіями й організацією виробництва оцінюється начебто на мікрорівні основних виробничих підрозділів підприємства, що реалізовують конкретні технології. Фактично здійснюється дослідження основних виробничих механізмів, що знаходяться поза апаратом управління й центром прийняття стратегічних рішень.