Механізм державного кредиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Академія муніципального управління

Контрольна робота з дисципліни

Тема: Механізм державного кредиту

Київ 2010

Вступ

інвестиційний грошовий кредитний

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому.

Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов'язаний з поліпшенням фінансового стану суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки спеціалістів-фінансистів, що мають глибокі теоретичні і практичні знання, можуть узагальнити наявний досвід країн з розвинутою ринковою економікою, розробити план дій щодо виходу із фінансової скрути.

Підготовка фахівців, обізнаних із фінансовою діяльністю підприємств за нових умов господарювання, ускладнюється недостатністю навчальної літератури, яка б ураховувала специфіку перехідного періоду української економіки, законодавче і правове поле, в якому працюють вітчизняні підприємства.

Залежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності) використовуються опції державного регулювання.

Відомо, що в розвинених країнах існує добре відпрацьована законодавча система її приватних інвесторів, що, в свою чергу, стимулює трансформацію інформації про конкретні компанії у вартість їх акцій, і це призводить до того, що ціни на них змінюються вільно.

У країнах із перехідною економікою ситуація дещо інша. Саме проблема недостатнього дія законодавчого захисту приватних Інвесторів може служити ще одним поясненням взаємопов'язаного руху котировок на фондовому ринку. Цей висновок збільшує достовірність того, що неефективна політична та законодавча системи можуть зробити збір та аналіз і інформації про конкретні компанії відносно незначним для прийняття рішення про Інвестування в їх акції.[8, c.35-37]

Створення фондових ринків у країнах із перехідною економікою не гарантує більш ефективного розподілу капіталу між фірмами. Отже, фондовий ринок може забезпечити необхідний рух капіталу до конкретних ефективних фірм, але лише в тих країнах, уряд яких незначною мірою корумпований, а законодавчі системи надійно захищають права власності приватних акціонерів.

Практика надання економічно необґрунтованих податкових пільг (найбільш яскраво проявляється в кількості створених вільних економічних зон пріоритетних галузях та конкретних підприємствах не сприяє ефективності Інвестицій.

Недостатність коштів призводить до ручного управління державними фінансами, не дозволяє планувати і підтримувати навіть середньострокові пріоритети бюджетної та економічної політики.

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи влади країни. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих центральних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Із розвитком ринкової економіки функції прямого впливу держави на інвестиційний процес будуть звужуватися що дозволить більше уваги зосередити на методах опосередкованого впливу які держава реалізує через свої інститути як учасник інвестиційного процесу.

Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є:

- державне кредитування;

- державні позики;

- роздержавлення та приватизація;

- податкове регулювання;

- амортизаційна політика;

- державний лізинг:

- ліцензування і квотування;

- антимонопольні заходи;

- стандартизація.

Бюджетні важелі -- це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього -- стимулювання інвестицій взагалі. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають ві рнику споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції.[8, c.138].

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обігу і роботу банківської системи, яка по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання:

- норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

- облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси осам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій

- операції з державними цінними паперами відкритому ринку. [9, c.245]

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені кошти. Грошово-кредитна політика НБУ залежна економіки проводиться або в формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду, коли необхідно активізувати кон'юнктуру ринку. Розширити обсяги Виробництва, збільшити зайнятість тощо. Кредитна експансія -- інтенсивне розширення кредитних операцій з метою отримання прибутку. Вона включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їх облікові та ломбардні операції, зміну норм обов'язкових резервів (або їх скасування) кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, розширення купівлі комерційних банків іноземної валюти і зниження процентної ставки за операціями, скасування кількісних обмежень на кредити.

Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної діяльності подорожчання кредитних ресурсів змушує інвесторів вкладати тільки в найбільш ефективні прибуткові проекти, сприяє росту державних інвестицій, залученню на депозити фінансово-кредитних установ.

НБУ проводить і операції на фондовому ринку, тобто здійснює продаж державних цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань).

У світовій практиці операції з цінними паперами вважаються найдієвішими методами грошово-кредитного регулювання економіки. З метою кредитної експансії центральні банки купують державні цінні папери і, навпаки, продають їх, коли прагнуть обмежити розширення кредиту комерційних банків.

Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність і через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Цей метод полягає у встановленій комерційним банкам норм обов'язкових резервів у вигляді певного проценту від суми їх депозитів. що зберігаються у нього на рахунках. При збільшенні норм обов'язкових зменшується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість для розширення кредитних операцій, збільшення частки довгострокових кредитів імулюючи тим самим інвестиційний процес. [2]

Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшуй кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Погіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. Унаслідок цього в останніх з'являються додаткові кошти кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовують для фінансування інвестицій.

Захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом, який здійснюється за допомогою

- високих митних зборів на товари, що імпортуються;

- податки на іноземні інвестиції;

- обмеження або заборону ввозу окремих товарів;

- заохочення розвитку національного товаровиробника:

субсидіювання національного інвестора. Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату. інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів здійснюється через:

- податкові пільги чи канікули:

- пільгові кредити:

- державні субсидії;

- заохочення створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів вільних (офшорних) зон. [1]

Отже, ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання -- вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та стимулюючи перед спадами виробництва.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні визначається Законом України "Про інвестиційну діяльність". Воно здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики.

Державне регулювання інвестиційної політики визначається: 1) показниками економічного і соціального розвитку України; 2) республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства; 3) державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.[2, c.256-258]

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Управління державними інвестиціями здійснюється загальнодержавними та місцевими органами державної влади. На макрорівні питання регулювання інвестиційної діяльності та розвитку будівельного комплексу вирішує Міністерство економіки України, у складі якого є відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів, і Міністерство у справах архітектури та будівництва, у складі якого функціонує управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення.

Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є прогнози економічного і соціального розвитку України; схеми розвитку і розміщення продуктивних сил; цільові науково-технічні і комплексні програми; техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій. Виконання функцій щодо прийняття рішень з бюджетних асигнувань в інвестиції вимагає створення системного підходу до визначення пріоритетів. На сьогодні вибір пріоритетних напрямів в Україні пов'язується з першочерговими завданнями стабілізації економіки, довгостроковими завданнями, спрямованими на перебудову економіки, і завданнями піднести рівень життя населення до раціональних нормативів й європейських стандартів.

Стратегія пріоритетів визначається на підставі відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм. Це робиться у зв'язку з тим, що за умов скорочення бюджетних інвестицій держава не спроможна забезпечити розвиток усіх пріоритетних напрямів. Незважаючи на те, що Міністерство економіки України визначило пріоритетні напрями здійснення інвестицій у розвиток народного господарства України, державну підтримку мають програми, що є невідкладними,

На основі здійснених розробок і необхідних розрахунків Верховна Рада України затверджує у складі основних напрямів економічного і соціального розвитку республіки обсяги державних інвестицій, здійснюваних за рахунок коштів республіканського бюджету.[1, c.102-104]

Загальний обсяг бюджетних асигнувань спрямовується не лише на здійснення цільових комплексних програм, а й на розвиток соціальної інфраструктури загальнодержавного значення з формуванням переліку цих об'єктів.

Для пріоритетних об'єктів інвестування у соціальній сфері передбачається дві форми інвестування -- у вигляді: а) бюджетних асигнувань; б) державного кредиту.

Соціальну сферу у містах і селищах міського типу передбачається розвивати за рахунок місцевих бюджетів відповідних Рад народних депутатів. Заходи, пов'язані із аварією на Чорнобильській АЕС, фінансуються за рахунок відрахувань підприємств і організацій.

Усі розрахунки по інвестиціях і розподіл асигнувань за напрямами і міністерствами, відомствами здійснюють при формуванні державного плану соціально-економічного розвитку України.

У свою чергу міністерства і відомства конкретизують ці обсяги за відповідними програмами, напрямами і об'єктами та забезпечують цільове використання державних коштів через виконання завдань державного замовлення (державного контракту).

Республіканське державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві -- одна з основних форм реалізації загальнодержавних інвестицій. Замовлення (контракт) розміщується, як правило, на конкурсні^ основі з урахуванням економічної вигідності того чи іншого замовлення. Об'єкти республіканського державного замовлення (державного контракту) приймаються до експлуатації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Державні (республіканські), міждержавні ти регіональні інвестиційні проекти та програми, що реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі. У разі потреби експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватися експертними комісіями, створюваними Верховною Радою України.

Поряд із державним управлінням і державним фінансуванням інвестицій здійснюється регулювання умов інвестиційної діяльності. Основні важелі такого регулювання:

- система податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховна Рада України може ввести диференційований податок на інвестиції;

- проведення кредитної та амортизаційної політики, у тому числі шляхом прискореної амортизації основних фондів (пільги з амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування);

- надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, суб-венцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництва;

- державні норми та стандарти; антимонопольні заходи; роздержавлення та приватизація;

- визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; політика ціноутворення;

- проведення експертизи інвестиційних проектів; інші заходи.[2]

Окрім засобів державного регулювання інвестиційної діяльності, передбачених Законом України "Про інвестиційну діяльність", як регулятори можуть виступати пільги, що надаються при виконанні державного замовлення (державного контракту). Зокрема, за встановленою Концепцією державного замовлення на 1993 р. (постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.92 р. за № 400) з метою підтримки державного замовлення щодо запровадження в дію виробничих потужностей. об'єктів було передбачено:

- зменшення ставки оподаткування доходу, отриманого від виконання державного замовлення;

- надання пріоритетного права на одержання коротко- і довгострокових позик у комерційних банках-контрагентах Уряду;

- проведення прискореної амортизації активної частини основних фондів.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період, ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо.

Нормативно-правове забезпечення відносин у галузі державного кредиту. Якщо у країні розвинута економіка і надходження до державного бюджету мають стабільний характер, то така країна не потребує зовнішніх запозичень для фінансування своїх функцій. Проте будь-якій державі, особливо країні з перехідною економікою, необхідні кошти для виконання покладених на неї завдань. Особливо гостро стоїть питання про фінансування соціальних заходів.У такій ситуації виникає потреба державного втручання у функціонування економічних процесів поряд з ринковими механізмами управління економікою. Можливий і шлях залучення зовнішніх запозичень для реконструкції економіки, яка спрямована на оборонний комплекс, на виробництво товарів народного споживання.

Все це потребувало значних коштів, одержати які з внутрішніх джерел на початку 90-х років неможливо. Перебудова української економіки, трансформація її в ринкову серед інших якісних перетворень включають також налагодження зовнішньоекономічних зв'язків та їх відкритість.Проблема залучення іноземних кредитів для фінансового підживлення економічних реформ в Україні має два аспекти. Один пов'язаний з особливостями нашої внутрішньої фінансово-кредитної системі другий - із впливом зовнішніх чинників на ведення економічної політики в Україні, стрижнем якого є загроза зростання зовнішнього боргу і залежність нашої економіки від країн та організацій-донорів. Водночас прийнята практика гарантування кредитних зобов'язань Урядом України в останні роки стала критичною, що призвело до необхідності майже цілковитого її припинення. Зокрема, було прийнято Концепцію державної боргової політики на 2001 - 2004 роки, згідно з якою передбачено відмовитися від надання державних гарантій за позиками, що надаються шляхом фінансування закупівлі іноземних товарів, за винятком пільгових позик від міжнародних фінансових організацій; активізувати роботу з відшкодування витрат державного бюджету, які виникли внаслідок виконання гарантійних та боргових зобов'язань держави за кредитами, у тому числі іноземними'. Зокрема, у ст. 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" було встановлено заборону надавати державні гарантії при одержанні кредитів суб'єктами підприємницької діяльності, крім кредитів, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, або на умовах співфінансування разом із міжнародними фінансовими організаціями, а також повернення яких передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету за погодженням з Верховною Радою України.Конкретні правовідносини з приводу надання державних гарантій виникають на підставі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Рішення про надання юридичним особам - резидентам права використання іноземних кредитів приймаються на засіданні Кабінету Міністрів України і оформляються відповідною постановою. Чинний порядок передбачає оформлення рішення про надання іноземного кредиту за умов валютної самоокупності; умови укладення юридичною особою та уповноваженим банком кредитних та інших угод, а також договорів застави, поруки або укладення договору страхування.

Вважається, що ці умови мають бути загальними і єдиними абсолютно для всіх позичальників без винятку. Спосіб забезпечення кредиту повинен покривати: суму основного боргу, проценти за користування кредитом, витрати на його обслуговування тощо.Оформлення індивідуальних гарантій Кабінету Міністрів України здійснюється Мінфіном України та відповідними державними органами за поданням банку-агента після укладення індивідуальної угоди між Мінфіном та юридичною особою, де визначається механізм бюджетних витрат. Після одержання оригіналів гарантій банк-агент укладає з іноземним кредитором індивідуальну кредитну угоду і надсилає необхідні документи. У разі надання гарантії юридична особа (позичальник) перераховує на рахунок Мінфіну України плату до 1% річних сум гарантії у терміни, визначені внутрішньою угодою з банком-агентом.Способи забезпечення гарантійних зобов'язань та уникнення перекладення суми боргу на бюджет: застава, поручительство, страхування; Міністерство фінансів може здійснювати продаж права вимоги за борговими зобов'язаннями під гарантії уряду. Крім того, банки-агенти можуть надавати зустрічні гарантії на користь уряду і визначати прийнятність і достатність майнового забезпечення юридичних осіб самостійно. У разі невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань і відповідно здійснення виплат з Державного бюджету органи Державної податкової служби за поданням Мінфіну, банку-агента здійснюють стягнення на заставлене майно або порушують справу про банкрутство. З 2001 р. відшкодування витрат з державного бюджету за державними гарантіями із забезпечення іноземних кредитів здійснюється за механізмом стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників органами Державної податкової служби.

Відносини з приводу державного гарантування зобов'язань третіх осіб повинні мати чітке правове регулювання і відповідати низці принципів, які мають бути закріплені на законодавчому рівні і не можуть порушуватися за будь-яких обставин. До таких принципів належать законність, звітність, прозорість, відповідальність усіх суб'єктів правовідносин у сфері умовного державного кредиту; законодавче закріплення основних вимог і принципів надання гарантій місцевими органами (муніципальні гарантії).Бюджетний кодекс України регламентує порядок надання гарантій щодо виконання боргових зобов'язань. Зокрема, згідно зі ст. 17 БКУ Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів з боргу. Ще у 1992 р. Кабінет Міністрів України почав створювати правове поле для залучення іноземних кредитів. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України" від 16 червня 1992р. був створений орган, який мав впорядкувати використання іноземних кредитів і коштів Державного валютного фонду України. У зв'язку з цим на Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України були покладені такі завдання, як розгляд проектів зведених валютного плану і платіжного балансу України і подання їх Кабінету Міністрів України.

Проте зміни, що супроводжували економічне життя України, потребували змін у нормативно-правовому регулюванні відносин у сфері зовнішніх запозичень. Враховуючи тенденції економічного розвитку України, а також прийняття Бюджетного кодексу України, 11 липня 2001 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 787 "Про заходи щодо залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів і надання державних гарантій" ліквідував Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України. Було встановлено, що центральним органом виконавчої влади, який координує роботу з Підготовки та впровадження проектів, що передбачають залучення іноземних кредитів під державні гарантії, є Міністерство економіки. Проекти рішень Кабінету Міністрів України щодо надання кредитів за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії на виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів, розглядаються Урядовим комітетом економічного розвитку.

Агентські функції стосовно окремого кредитора щодо залучення, погашення та обслуговування іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, та надання юридичним особам-резидентам кредитів за рахунок залучених коштів виконують банки-агенти, визначені Кабінетом Міністрів України за результатами конкурсу, порядок проведення якого встановлює Мінфін. Із зазначеними банками-агентами Міністерство фінансів від імені Кабінету Міністрів України укладає агентські угоди, в яких визначається порядок виплати комісійної винагороди банку-агенту за виконання агентських функцій.

Чинним законодавством встановлено, що у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання юридичним особам- резидентам іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії, вони вносять до державного бюджету в порядку, визначеному внутрішньою кредитною угодою, укладеною з банком-агентом, плату за надання кредиту та/або державної гарантії виконання зобов'язань юридичними особами-резидентами в такому розмірі:- 0,5 % річних частини непогашеної суми кредиту, якщо його погашення та обслуговування передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету;- 2 % річних непогашеної суми кредиту, якщо його погашення та обслуговування передбачається здійснювати за рахунок небюджетних коштів.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання відповідно до законів України державних гарантій виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів перед іноземними замовниками за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) ці юридичні особи вносять до державного бюджету в порядку, визначеному угодою про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов'язань Кабінетом Міністрів України, укладеною між юридичною особою-резидентом і Мінфіном, плату за надання державної гарантії у розмірі 1 % річних суми наданої гарантії.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих Державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Висновки

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони формують його життєздатність, його потенціал, забезпечуючи при цьому реалізацію поставлених кожною людиною, кожним підприємством та державоюв цілому завдань і цілей. Щодня ми вступаємо у безліч різноманітних відносин, важливе місце серед яких займають фінанси. При цьому ефективність фінансової системи залежить від двох основних чинників: фінансової освіченості громадян та майстерності фінансистів-професіоналів. На фоні фінансової безграмотності населення діяльність фахівців втрачає міцну опору, без якої дуже важко досягти належної організації у функціонуванні фінансів. Без достатньої ж кількості висококваліфікованих професіоналів неможливо забезпечити відповідну результативність фінансової діяльності, надійність і стабільність фінансової системи. Цим обумовлюється значення фінансової освіти у суспільстві, необхідність донесення фінансових знань у сім'ї кожному.

Список рекомендованої літератури

Конституція України. - К.: Преса України, 1997.

Бюджетний кодекс України від 22.03.2001 р. № 2542-14.

Указ Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи” від 27.08.2000 р. №1031/2000.

Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 368 с.

Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник для студентів економ. спец. вузів. 2001. - 416 с.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 608 с.

Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навчальний посібник. - 2-е вид..

8. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - Киев: МТ “ИТЕМ” ЛТД Юнайтед Лондон Трейд Лимитед (Москва-Лондон). 1995.

9. Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г. Інвестування: Навчальний посібник. - К, 2001, 364 с.

Размещено на Allbest.ru