Фінанси зарубіжних корпорацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИВАТНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ІНСТИТУТ ДІЛОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ»

Кафедра фінансів та кредиту

Контрольна робота

з дисципліни «Фінанси зарубіжних корпорацій»

Варіант №20

Виконала:

Студентка ЗФ - 06/1

Тібеж Юлія Олексіївна

Перевірила: викладач

Тонян Р.В.

м. Кривий Ріг

2010 рік

Зміст

1. Показники платоспроможності, ліквідності, ділової активності (оборотності), стабільності, структури акціонерного капіталу, ринкової вартості

2. Міжнародний валютний ринок

3. Задача

4. Визначення понять

Список використаної літератури

1. Показники платоспроможності, ліквідності, ділової активності (оборотності), стабільності, структури акціонерного капіталу, ринкової вартості

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії усіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських чинників і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів підприємства.

Основними інформаційними джерелами для оцінювання фінансового стану підприємства є: показники фінансової звітності підприємства, зокрема балансу (форма №1); звіту про фінансові результати (форма №2); звіту про рух грошових коштів (форма №3); звіту про власний капітал (форма №4); приміток до річної фінансової звітності (форма №5); показники статистичної звітності підприємства; дані поточного бухгалтерського обліку.

Фінансовий стан підприємства аналізують за такими групами показників:

· показники оцінки майнового стану;

· показники оцінки прибутковості та рентабельності;

· показники ліквідності та платоспроможності;

· показники фінансової стійкості та стабільності підприємства;

· показники оцінки ділової активності і руху грошових коштів підприємства;

· показники оцінки акціонерного капіталу.

Систему показників оцінки фінансового стану підприємства подано в таблиці 1.

Таблиця 1.

Основні показники оцінки фінансового стану підприємства

Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність розрахуватися за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями за рахунок своїх поточних активів, які можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називають ліквідними. Ліквідними є оборотні активи, які можна порівняно швидко і без фінансових втрат реалізувати і отримати готівку: виробничі запаси, запаси готової продукції на складах, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), ліквідні цінні папери тощо. У практиці фінансового аналізу виділяють три рівні ліквідності. Загальний коефіцієнт ліквідності (загальний коефіцієнт покриття), який характеризує платіжні можливості підприємства не тільки за умови своєчасних розрахунків з дебіторами, але і продажу (у випадку потреби), інших елементів матеріальних активів. Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, чи достатньо грошових коштів, ліквідних цінних паперів та дебіторської заборгованості для погашення поточних зобов'язань за платежами при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) характеризує, яку частину своїх поточних зобов'язань підприємство здатне негайно погасити.

Важливими показниками оцінки фінансового стану є показники фінансової стійкості, які визначають на основі співставлення суми власного і залученого капіталів підприємства. Найпоширенішим через них є коефіцієнт автономії. Зменшення цього показника до одиниці вказує на зниження фінансової стабільності підприємства і посилення залежності від залученого капіталу, що може спричинити до негативних наслідків виробничо-господарської діяльності підприємства.

Узагальненими показниками оцінки фінансового стану підприємства є показники дохідності і рентабельності його діяльності.

2. Міжнародний валютний ринок

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням інтеграції та зміцнення взаємозв'язків між національними економіками, які передбачають здійснення відповідних зовнішньоекономічних операцій. Основою для проведення таких операцій слугує валютний ринок, на якому формується система різноманітних фінансово - кредитних відносин між країнами з приводу зовнішньої торгівлі, надання послуг за кордоном, залучення іноземних інвестицій, кредитів та інших видів зовнішньоекономічної діяльності, які потребують обміну і використання іноземної валюти.

Валютний ринок - це система економічних відносин, пов'язаних з операціями купівлі - продажу іноземної валюти, валютних цінностей та рухом іноземних капіталів.

Функціональне призначення валютного ринку - це урівноваження попиту і пропозиції такого специфічного товару, як іноземна валюта. Тільки через взаємодію попиту та пропозиції на ринку визначаються валютні курси. Пропозиція і попит на іноземну валюту зосереджується переважно в комерційних банках, які мають найбільш розгалужену мережу кореспондентських відносин з банками інших країн. Основними формами участі банків у валютних операціях є обслуговування потреб клієнтів щодо купівлі-продажу іноземної валюти, здійснення міжнародних розрахунків та фінансування міжнародних угод.

По друге, валютний ринок використовується як інструмент, з допомогою якого можливе ефективне (з низькими витратами) фінансування експортно-імпортних операцій та пов'язаних з ними конверсійних операцій.

По третє, валютні ринки забезпечують інструменти мінімізації та страхування валютних ризиків, що пов'язані з нестабільністю обмінних курсів та процентних ставок. Найбільш ефективними інструментами страхування (хеджування ) валютних курсів є форвардні та ф'ючерсні угоди, валютні опціони та валютні угоди “своп”.

Валютний ринок поряд з дією ринкових регуляторів, у певних межах, є інституційно регульованим. За організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно торгувати валютою (див. табл.2). Йому притаманні атрибути ринку грошей.

платоспроможність ліквідність валютний ринок

Таблиця 2

Учасники валютного ринку

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності: іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Визначальною мотивацією дій суб'єктів валютного ринку є отримання прибутку.

Отже, у діяльності валютного ринку приймають участь різноманітні економічні суб'єкти, кожен з яких прагне задовольнити власний комерційний інтерес. Це передусім традиційна тріада: продавці валюти, її покупці та посередники.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а також у глобальному масштабі. Специфіка функціонування валютного ринку полягає в тому, що він є найбільш ліквідним серед фінансових ринків і дуже динамічним та мобільним. Фактично цей ринок функціонує цілодобово, розпочинаючи свою роботу на Далекому Сході та Новій Зеландії (Веллінгтон) і закінчує в Лос Анжелесі.

Способи класифікації валютних ринків залежать від того, з яких позицій розглядаються фінансові угоди. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте, за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб'єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Валютний ринок переважно функціонує як позабіржовий ринок, на якому кілька сотень дилерів (головним чином банків) готові купувати і продавати депозити, що розміщені в іноземних валютах. Оскільки ці дилери перебувають у постійних телефонних і комп'ютерних контактах між собою, то валютний ринок є дуже конкурентним. Проте, він функціонує так само, як централізований ринок.

На валютних ринках постійно функціонують брокери й дилери, що займаються посередницькою діяльністю і отримують за це відповідну комісійну винагороду. Різниця між ними в тому, що брокер - це посередник, котрий укладає угоду від імені, з доручення і за кошти клієнта, отримуючи винагороду за угодою сторін або за визначеною таксою. Дилер - фізична або юридична особа, котра здійснює валютні операції від свого імені і за власним коштом, його прибуток складається із різниці між цінами купівлі та продажу. Нині на валютних ринках функціонують об'єднання брокерів і дилерів: брокерські фірми, дилерські контори, які поєднують посередницькі послуги з продажем інформації, консультаціями тощо.

Розрізняють національні й міжнародні грошеві ринки. На національному ринку країни комерційні банки-власники національної валюти проводять розміщення депозитів у валюті своєї країни (наприклад, у Великобританії банки проводять операції у фунтах стерлінгів, в Україні - розміщують та залучають кошти у гривнях).

На відміну від національних, на міжнародних валютних ринках операції відбуваються у валютах, відмінних від національних валют.

Наприклад, в Європі відбуваються операції, пов'язані з розміщенням доларів, які є грошовою одиницею США. Ці кошти носять назву євродоларів.

На сьогоднішній день у світі існує єдиний глобальний валютний ринок, де торгують коштами в основних конвертованих валютах - доларах США, англійських фунтах стерлінгів, євро, японських єнах та ін. Однак, головною валютою, в якій відбувається майже 90% депозитних операцій на міжнародних грошових ринках, є американський долар і євро.

3. Задача:

Маржа прибутку становить 4 %, коефіцієнт оборотності активів 3, коефіцієнт борг/капітал -- 5, коефіцієнт дивідендних виплат -- 40 %, коефіцієнт утримання (1 - b) = 0,6. Визначити ставку стійкого зростання.

Розв'язання.

Ставка зростання продажу залежить від зростання активів і засобів їх фінансування.

Для знаходження ставки стійкого зростання використовуємо формулу:

де

m -- чиста маржа прибутку = чистий прибуток/продаж;

A -- активи = D + E;

D -- загальна сума боргу;

E -- загальна сума капіталу;

S -- поточний продаж;

b -- коефіцієнт дивідендних виплат;

g -- ставка зростання продажу й активів.

У модель уведені обмеження: коефіцієнти боргового навантаження на капітал, дивідендних виплат, маржі прибутку і коефіцієнт активи/продаж є постійними. Корпорація фінансує розвиток із внутрішніх джерел і шляхом емісії облігацій.

Розраховуємо ставку стійкого зростання згідно формули:

Отже, ставка стійкого зростання, або темп економічного зростання, дорівнює 12,1%.

4. Дайте визначення термінам:

1. Лізинг - це вид інвестиційної діяльності, при якому спеціалізована лізингова компанія (яка виконує функції інвестора) купує вказане клієнтом майно та передає йому це майно в користування за оплату з можливістю переходу права власності на предмет лізингу до Лізингоотримувача по закінченню строку лізингу.

Згідно Закону України «Про фінансовий лізинг»: «лізинг - це сукупність цивільно-правових відносин, які виникають з договору фінансового лізингу».

2. Грошові потоки - це надходження і вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.

Список використаної літератури

1. Brigham E. F., Japenski L. C. Financial Management: Theory and Practice. Chicago. N.Y. etc.: Dryden Press, 1998. -- P. 811.

2. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. -- С. 770.

3. The Coca-Cola Company 2000. Annual Report.

4. Рис. 4.2 і 4.3 взято з кн.: Shapiro A. С. Modern Corporate Finance. -- 1990. -- P. 782.

5. За книгою: Shapiro A. С. Modern Corporate Finance. -- P. 781--784.

Размещено на http://www.allbest.ru/