Оцінка інвестиційних проектів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. ОСТРОГРАДСЬКОГО

Контрольна робота

Оцінка інвестиційних проектів

студентки 4 курсу

економічного факультету КДУ

групи Ф 06 1 з

Максимової Ольги Геннадіївни

Кременчук 2010

Варіант №6

Вступ

1. Основні напрями інвестиційної стратегії

2. Інвестиційні ризики та форми їх страхування

3. Аналіз прибутковості облігацій

4. Практичне завдання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Інвестиційна діяльність включає процеси вкладення інвестицій або інвестування, а також сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій.

Інвестиціями (інвестиційними ресурсами) є кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери, технології, машини, устаткування, ліцензії, у тому числі і на товарні знаки, кредити, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, вкладені в об'єкти підприємницької діяльності й інші види діяльності, з метою одержання прибутку (доходу) і досягнення позитивного економічного і соціального ефекту.

Об'єктами інвестиційної діяльності є новостворювані і модернізовані фонди й оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а також майнові права і права на інтелектуальну власність.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, юридичні особи (банківські, страхові і посередницькі організації, інвестиційні біржі) і інші учасники інвестиційного процесу. Основний суб'єкт інвестиційної діяльності - інвестор - здійснює вкладення власних, позикових чи притягнутих засобів у формі інвестицій і забезпечує їхнє цільове використання. Замовниками можуть бути інвестори, а також будь-які інші фізичні і юридичні особи, уповноважені інвестором (інвесторами) здійснювати реалізацію інвестиційного проекту. Користувачами об'єктів інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, а також інші фізичні і юридичні особи, державні і муніципальні органи, іноземні держави і міжнародні організації, для яких створюється об'єкт інвестиційної діяльності. Широко використовуваний на Заході інститут адміністраторів проекту припускає, що адміністратор проекту знімає з пліч керівників проекту адміністративний тягар (але не відповідальність), зв'язаний з використанням на практиці системи керування проектами.

За об'єктами інвестиційної діяльності розрізняють реальні і фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення засобів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (так, вкладення засобів у заходи науково-технічного прогресу називають інноваційними інвестиціями). Реальні інвестиції розділяються на наступні групи:

* інвестиції, призначені для підвищення ефективності власного виробництва;

* інвестиції в розширення власного виробництва;

* інвестиції в створення нового власного виробництва або застосування нових технологій у власному виробництві ;

* інвестиції в невласне виробництво (забезпечують виконання державного замовлення або іншого замовника).

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення засобів у різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш значиму частку займають вкладення засобів у цінні папери. Фінансові інвестиції розділяються на:

* вкладення в цінні папери, у тому числі - державні і корпоративні;

* вкладення в банківські депозити і сертифікати.

Розрізняють інвестиції за видами:

* прямі інвестиції безпосередньо в матеріальний об'єкт. Інвестор при цьому бере участь у виборі об'єкта інвестицій і вкладенні засобів. До таких інвестицій можуть відноситися реальні й інтелектуальні інвестиції;

* непрямі інвестиції, що характеризуються наявністю посередника, інвестиційного фонду або фінансового посередника. До таких інвестицій відносяться фінансові інвестиції.

1. Основні напрями інвестиційної стратегії

Основними перспективними напрямами інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності є такі:

* поліпшення відтворюваної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

* удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в них питомої ваги устаткування й відповідно скорочення будівельно-монтажних робіт;

* зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду істотного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування та предмети особистого споживання (сільського господарства, переробних галузей, легкої та харчової промисловості);

* пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямів науково-технічного прогресу, які сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва та підвищенню якості продукції;

* збільшення обсягів капітальних вкладень в реалізацію житлової та інших соціальних програм (охорони здоров'я, освіти тощо);

* збалансованість інвестиційного процесу.

Для того щоб ці прогресивні напрями інвестиційної стратегії та важливі складові її ефективності було реалізовано, потрібно всіма можливими способами нарощувати й підтримувати інтелектуальний потенціал інвестиційної діяльності, стимулювати підвищення його творчої віддачі, реконструювати старий господарський механізм і створити новий, який зробив би процес упровадження науково-технічного прогресу життєво необхідним і тому вигідним.

Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного циклу та підвищенні його ефективності відіграє інфраструктурна ланка. Треба зміцнити ремонтно-експлуатаційну базу підприємств, систему виробничо-технологічної комплектації, складське господарство та інші виробничі служби. Високі вимоги висуваються до кадрового потенціалу, тому слід розширити підготовку працівників через професійно-технічні училища, налагодити їх планову перепідготовку за новими спеціальностями, пов'язаними з новою технікою та технологією. Значну увагу треба приділити розвитку соціально-побутової інфраструктури -- будівництву житла, дитячих дошкільних закладів, клубів, санаторіїв-профілакторіїв. Усе це створить необхідні умови для стабілізації трудових колективів і неухильного підвищення ефективності їх праці. Втілення всіх складових проти-затратної концепції розвитку промислових комплексів забезпечить поступовий перехід до ефективного інвестування економіки України. Процес розширеного відтворення основних фондів і виробничих потужностей в Україні реалізується за допомогою будівництва нових, розширення, реконструкції й технічного переоснащення діючих підприємств, формування міжгалузевих народногосподарських і територіально-виробничих комплексів. Ефективне збалансоване здійснення інвестиційного процесу відповідно до поставлених соціально-економічних цілей і завдань -- найважливіше джерело економічного зростання й підвищення добробуту людей. Тому важливо забезпечити раціональне поєднання інвестиційної стратегії й тактики, тобто шляхів досягнення загальної мети з конкретними рішеннями щодо її втілення на різних рівнях господарського управління. Інвестиційна діяльність збільшує основні фонди й виробничі потужності з урахуванням найновіших досягнень у галузі техніки й технології або підтримує їх у працездатному стані. Багатогранні аспекти такої діяльності опрацьовуються за допомогою безперервного інвестиційного планування, яке охоплює різні проміжки часу. Стратегічні й тактичні цілі підприємства взаємопов'язуються завдяки гармонійному розподілу функцій і завдань на стадії довгострокового прогнозу, розрахованого на 10-15 років, середньострокового плану, що складається на 3-8 років, і короткострокових планів, які розроблюються на 1-3 роки з глибоким конкретним опрацюванням усіх аспектів виробничої та інвестиційної діяльності. Динамізм і мінливість економічних ситуацій, що характерні для вільного підприємництва, підтримують рівновагу ринку в цілому, але вони ж зумовлюють періодичне коригування інвестиційних планів. Процес цей природний; він відображає суть нових функцій вищого керівництва -- управління підприємством замість вирішення оперативних контрольно-розподільних питань. Вихідними компонентами інвестиційного планування є пошук і формування варіантів капіталовкладень, визначення відносних і абсолютних розмірів їх прибутковості, встановлення можливостей фінансування за рахунок різних джерел, оцінювання надійності реалізації та можливості успіху того чи іншого варіанта інвестування. До вирішення таких складних і нехарактерних для управлінського персоналу проблем доцільно залучати науково-консультаційні фірми або тимчасово наймати групи вчених -- спеціалістів у цій галузі наукових і практичних знань. Правильність прийнятих науково-технічних рішень, пов'язаних із практичними можливостями, підтвердиться тривалим благотворним впливом інвестицій на виробництво та збут продукції, збільшенням прибутку підприємства. Основною метою підприємства в умовах ринкової економіки, як це випливає зі світового досвіду, є прибутковість. Подальша мета -- збільшити обсяги виробництва й реалізації, створити й підтримувати добру репутацію підприємства у споживачів, високу продуктивність праці, поліпшити якість та споживчі властивості вироблюваної продукції, створити нові сучасні зразки виробів, досягти високих кількісно-кваліфікаційних показників, високого професійного рівня виробничого персоналу, домогтися його сумлінного ставлення до роботи, а також високої суспільної репутації. Деякі з цих показників важко оцінити кількісно, проте вони істотно впливають на розробку інвестиційної політики підприємства і дають змогу на будь-якому проміжку часу приймати правильні й обґрунтовані рішення щодо капіталовкладень.

2. Інвестиційні ризики та форми їх страхування

Здійснення підприємництва в будь-якій формі пов'язане з ризиком. Ризик характеризується як небезпека потенційної ймовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів порівняно з прогнозованим варіантом. В інвестиційній діяльності питання ризику стоїть дуже гостро. Це спричинюється, по-перше, значною тривалістю інвестиційного циклу від моменту вкладення коштів до часу їх повернення. Зрозуміло, що на далеку перспективу важко спрогнозувати результати, бо на них можуть впливати різні сторонні економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші фактори. По-друге, інвестування пов'язане з вкладанням великих коштів, матеріальних ресурсів, неефективне використання яких може негативно позначитись на фінансовому стані інвестора. По-третє, часто інвестування здійснюється через третіх осіб (фінансових посередників), тому інвестор, як правило, не має реальної можливості контролювати використання вкладених коштів, оперативно втручатись у виробничий процес тощо. З огляду на викладене у процесі складання інвестиційного бізнес-плану дуже важливо правильно оцінити й проаналізувати можливі ризики, виявити напрями їх уникнення та страхування. Оцінити ризики в бізнес-плані можна за допомогою визначення факторів, наведених у табл. 1.1 Визначаючи вид ризику, потрібно оцінити його рівень і вплив на загальні результати. Безризикові інвестиції в нашій державі знайти важко, тому що на рівень ризику впливають не тільки економічні, а й політичні, соціальні, екологічні та інші фактори.

Інвестиціями з припустимим рівнем ризику прийнято називати такі вкладення, коли існує ймовірність втратити весь чистий прибуток за цим інвестиційним проектом.

Таблиця 1.1 Види ризиків і форми їх страхування

Критерієм критичного рівня ризику є можливість втрати не тільки прибутку, а й усієї виручки. Це означає, що не можна брати до виконання інвестиційний проект, якщо в одному з 10 випадків може бути втрачений прибуток, в одному зі 100 -- валовий дохід, а в одному з 1000 -- усе вкладене майно.

Залежно від рівня ризику потрібно передбачити заходи щодо його страхування (табл.1.1). Складаючи інвестиційний бізнес-план, часто передбачають так звану премію за ризик. Це своєрідний додатковий прибуток, якого вимагає інвестор за свій ризик. Розміри цього прибутку повинні збільшуватись пропорційно зростанню ризиків за тим чи іншим інвестиційним проектом.

Загальний прибуток (дохід) за інвестиційним проектом з урахуванням рівня його систематичного ризику можна розрахувати за формулою

Дз = Дб + (Дс- Дб) в,

де Дб -- рівень прибутку за безризиковими інвестиціями;

Дс -- середній рівень прибутку на інвестиційному ринку;

в -- бета-коефіцієнт, який характеризує рівень систематичного ризику за цим інвестиційним проектом.

Припинення інвестиційного проекту

У цьому розділі мають бути передбачені шляхи виходу з програми на окремих стадіях реалізації інвестиційного проекту в разі настання несприятливих умов. Можливості оперативного припинення інвестиційного проекту з найменшими втратами визначаються оцінюванням ступеня його ліквідності. Під ліквідністю інвестицій розуміють їх потенційну здатність у короткий час і без істотних фінансових втрат трансформуватись у кошти. Ліквідність аналізують шляхом порівняння окремих активів різного ступеня ліквідності та суми інвестицій. Швидколіквідними й менш ризиковими вважаються проекти, де переважають активи, виражені в коштах, короткострокових фінансових вкладеннях, товарно-матеріальних запасах. Слаболіквідними є незавершені капітальні вкладення, основні засоби, особливо їх пасивна частина (будівлі, споруди).

Ступінь ліквідності визначається не тільки за часом реалізації об'єкта інвестування на ринку, а й за розміром фінансових витрат і збитків, пов'язаних із закриттям інвестиційного проекту та поверненням коштів. Фінансові збитки у зв'язку з продажем об'єкта інвестування вважаються низькими, якщо їх рівень не перевищує 5 % обсягу інвестицій; середніми, якщо цей показник становить 6-10 %; високими, якщо внаслідок реалізації об'єкта втрачається понад 10 % вартості здійснених інвестицій.

3. Аналіз прибутковості облігацій

Серед боргових зобов'язань, що перебувають в обігу, найбільш значну групу складають ЦП, що дають фіксований прибуток (fixed income securities). Прикладами подібних ЦП є облігації, депозитні сертифікати та деякі інші види зобов'язань. До цього виду цінних паперів можна також віднести і привілейовані акції (preferred stocks), якщо за ними регулярно виплачується фіксований дивіденд.

Як правило, будь-який борговий ЦП має такі основні характеристики: номінальна вартість (par value, face value), купонна ставка прибутковості (coupon rate), дата випуску (date of issue), дата погашення (date of maturity), сума погашення (redemption value). Найважливішу роль в аналізі цінних паперів відіграють дата і ціна їх придбання, а також середня тривалість платежів (duration).

Номінальна вартість -- це сума, вказана на бланку ЦП, або в умовах випуску. Під час погашення боргового ЦП власникові повертається його номінальна вартість та, як правило, сплачується процентний дохід. Однак поточна ціна ЦП може не збігатися з номіналом і залежить від ситуації на ринку. Якщо ціна, сплачена за ЦП, нижча за номінал, говорять, що облігація продана зі знижкою або з дисконтом (discount bond), а якщо вище -- з премією (premium bond).

Купонна норма прибутковості -- це процентна ставка, за якою власникові облігації виплачується періодичний прибуток. Відповідно сума періодичного прибутку дорівнює добутку купонної ставки на номінальну вартість облігації і виплачується кожного купонного періоду (раз у рік, півріччя або квартал).

Дата погашення -- дата викупу облігації емітентом у її власника (як правило, за номіналом). Дата погашення вказується в умовах випуску облігації. На практиці в аналізі важливу роль відіграє загальний термін обігу (maturity period) облігації, а також дата її купівлі (settlement date).

Для короткострокових боргових ЦП їх розміщення часто здійснюється за ціною, що менше їх номінальної вартості, а погашення -- за номінальною вартістю. У цьому разі ЦП на ринку буде продаватися з дисконтом. Норма прибутковості, яку отримає інвестор, залежить від різниці між ціною купівлі -- Р і номінальною вартістю N (ціною погашення). Оскільки номінал облігації відомий (або може бути взятий за 100 %), для визначення прибутковості операції досить знати дві величини -- ціну купівлі P (або курс K) на дату проведення операції і термін до погашення в днях -- t.

Розрахунок ціни придбання P дисконтних облігацій здійснюється з урахуванням простих процентів за річною ставкою Y (у будь-який момент до дати погашення, на первинному або вторинному ринку):

Р= N/(1+ Y* t/В),

де t -- число днів до погашення;

Y -- річна ставка процентів;

N -- номінал;

В -- часова база (360 для звичайних; 365 або 366 для точних процентів).

Процес оцінки вартості дисконтної облігації полягає у визначенні сучасної величини елементарного потоку платежів за формулою простих процентів виходячи з необхідної норми прибутковості (ринкової ставки) Y.

Тоді курсова вартість (курс) дисконтної облігації в будь-який момент часу обчислюється за формулою:

К= N/(1+ Y* t/В),

де t -- число днів до погашення на дату оцінки;

Y -- річна ставка процентів;

В -- часова база (тривалість календарного року -- 360 або 365/366 днів).

Ціна процентного боргового зобов'язання з виплатою процентів у момент погашення дорівнює поточній вартості майбутніх потоків платежів, розрахованій за простими процентами, яка забезпечує отримання необхідної норми прибутковості (прибутковість до погашення). З урахуванням накопиченого на момент проведення операції доходу S, вартість Р1, що відповідає необхідній нормі прибутковості Y, може бути визначена з такого співвідношення:

Р1= N+ S/(1+ Y* t/В),

де t -- число днів до погашення.

При Y = r ринкова вартість зобов'язання на момент випуску буде рівна номіналу (тобто Р1 = N). При Y > r, відповідно P1 < N, і борговий ЦП буде розміщуватися з дисконтом, а у випадку Y < r -- з премією (тобто P1 > N). Оскільки випуск облігацій передбачає реєстрацію умов їх випуску із заздалегідь оголошеною дохідністю, на практиці часто трапляються випадки, коли у зв'язку зі змінами на дату реалізації облігацій норми прибутковості, якої вимагають інвестори, процентні облігації навіть у випадку первинного розміщення розміщуються не за номінальною вартістю, а з дисконтом (якщо вимагається вища дохідність від оголошеної) або з премією (якщо інвестори задовольняються дохідністю, нижчою від оголошеної).

На дату, що не збігається з датою початку розміщення, ринкова вартість боргового ЦП з урахуванням накопиченого доходу може відхилятися від номінальної вартості. Подібні відхилення на дату операції заведено котирувати у процентах до номінальної вартості ЦП. При цьому оголошена ставка доходу за зобов'язанням r показується окремо. Курсова вартість K боргового зобов'язання визначається при цьому як:

К=1+ S/N/(1+ Y* t/В),

де t -- кількість днів до погашення;

N -- номінальна вартість;

S -- абсолютна величина доходу, накопичена до дати здійснення операції.

Оскільки величина S може бути знайдена зі співвідношення:

S= N* у* t1/В,

де t1 -- кількість днів від моменту випуску до дати операції, повна ринкова вартість Р1 боргового ЦП може бути також визначена як сума номінальної вартості ЦП N та накопиченого процентного доходу S:

Р1= N*(1+ у* t1/В)/ (1+ Y* t/В),

Розрахунок дохідності короткострокових облігацій, які розміщуються з дисконтом, здійснюється за формулою простих процентів. У цьому випадку формула для визначення прибутковості короткострокового зобов'язання може мати такий вигляд:

Y= (N-Р1)/Р1*В/ t=(1-К)/К*В/ t,

де t -- число днів до погашення;

Р1 -- ціна купівлі;

N -- номінал;

К -- курсова вартість;

В -- часова база (360 -- для звичайних; 365 або 366 -- для точних процентів).

4. Практичне завдання

Проаналізувати доцільність придбання підприємством акцій з рівномірно зростаючими дивідендами відкритого акціонерного товариства за ринковою ціною 100грн. та щорічною виплатою дивідендів 20 грн., якщо середньо ринкова норма прибутку становить 20%, а щорічний темп приросту дивідендів становить 5%.

Теоретична вартість акції

інвестиційна стратегія ризик проект

V(t)=E/d,

де Е - грошовий потік у вигляді дивідендів,

d - середньорічна норма доходності.

V(t)=20/0,2=100 грн.

Внутрішня вартість акції = ринковій вартості.

Ра=Do(1+g)/r-g,

де Ра - поточна оцінка акції,

g - річний темп приросту дивідендів,

Do - дивіденди, сплачені протягом року,

r - норма доходності акцій.

Ра=20(1+0,05)/0,2-0,05=140 грн.

Придбання акцій для підприємства є доцільним на 40 грн.

Висновки

Оскільки кількість справді конкурентних ринків незначна, реально аналітики стикаються з ситуаціями, коли ціноутворення не відображає дійсної вартості товару. На сучасному ринку ціни викривлені внаслідок неконкурентних обмежень, контролю над цінами, податками, субсидіями, квотами. Тому інвестиційні обмеження, що приймаються на основі викривлених цін, не завжди відповідають оптимальному вибору проекту, який має найвищу економічну ефективність.

Існування в економіці значних відмінностей у цінах ринкових угод і витрат на їх виробництво свідчить про відсутність вільної конкуренції на ринку, а також про значне державне регулювання економічного розвитку країни. Цінові перекоси можуть виникати внаслідок проведення державою політики, спрямованої на підтримання розвитку певного сектора економіки, безпеки окремих виробництв, доступності деяких товарів для певних категорій споживачів, мінімізацію несприятливих соціальних наслідків деяких проектів, зміну структури і географії розвитку галузей, збільшення надходжень до державного бюджету, захист вітчизняних виробників та інші цілі, які справляють вплив на цінову політику фірм.

Викривлення ринкових цін може відбуватися внаслідок трансфертних платежів. Трансфертними називають платежі, які не супроводяться створенням чи руханням у суспільстві багатства. До трансфертів відносять субсидії, дотації, податки, акцизні збори. У фінансовому аналізі всі трансферти включаються в ринкові ціни, оскільки їх одержує або виплачує приватний інвестор. Податки, сплачувані фірмою, збільшують витрати проекту, а субсидії сприяють зростанню доходів. При економічному аналізі трансфертні платежі не враховуються з погляду витрат чи вигод, одержуваних споживачами в результаті оподаткування або субсидування. Аналітики розраховують повні витрати виробництва без викривлення їх компенсації дотаціями чи податками. Скажімо, податковий тягар збільшує ціну, яку підприємець визначив би самостійно. Запровадження такого податку неминуче спричинить зниження обсягів попиту.

Список використаної літератури

1. Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент.К.,1995.-447с.

2. Бутинець Ф.Ф.Економічний аналіз.Ж.,2003.-679с.

3. Загородній А.Г., Стадницький Ю.І. Менеджмент реальних інвестицій.К., 2000.-209с.

4. Пересада А.А. Основи інвестиційної діяльності.К.,1996.-342с.

5. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство.К.,2000-406с.

6. Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 № 1560

7. Закон України „Про інститути суспільного інвестування” від 15.03.2001р. № 2299

Размещено на Allbest