Податки: еволюція, визначення, форма

Размещено на http://www.allbest.ru/

Податки: еволюція, визначення, форма

План

Введення

1. Податки

1.2 Поняття “податки”

1.3 Елементи податків

1.4 Форми податків

Висновок

Список використованної літератури

податок оподаткування платіж

Введення

Переважну частину доходів державного бюджету становлять податки, які являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб. За економічним змістом податки виражають фінансові відносини між державою й платниками з метою створення централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій. Податки означають відрахування частини валового національного продукту (ВНП) на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Податки відомі з давніх-давен. Вони виступають однією з головних форм фінансових відносин між державою й членами суспільства. З виникненням держави з'являються й платежі та внески до державної скарбниці для виконання нею своїх функцій. Спочатку ці внески здійснювались у натуральній формі, а в міру розвитку товарно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування. За сучасних умов натуральні податки у вигляді звичайних продуктів-товарів можуть виплачуватися у виняткових випадках в окремих країнах.

Обов'язковість податків здавна вважалася настільки очевидною, що ще в 1789 р. Бенджамін Франклін, один із авторів Декларації незалежності США, написав: «У цьому світі ні в чому не можна бути твердо впевненим, за винятком смерті й податків».

Кожна система оподаткування призначена вирішувати певні взаємозв'язані завдання. Тому розмір податків має бути достатнім, по-перше, для успішного виконання покладених на державу функцій, по-друге, для сприяння розвитку, розширенню й структурній перебудові виробництва; по-третє, для задоволення відповідних соціально-економічних інтересів виробників та населення.

Яким же має бути критичний рівень податку? Це питання є одним із важливих у теорії й практиці оподаткування. Ще у XVIII ст. французький філософ Шарль Луї ; Монтеск'є зауважив: ніщо не потребує стільки мудрості й розуму, як визначення тієї частини, яку у підданих забирають, і тієї, яка в них залишається.

У будь-якому суспільстві й виробники товарів, і споживачі намагаються оцінити податки з точки зору справедливості й рівності їх стягнення. Ці питання стали предметом дискусій учених і спеціалістів. Що ж розуміти під рівністю в оподаткуванні? Можна, наприклад, вважати, що рівність означає виплату всіма людьми однакової суми податку незалежно від їхніх доходів, іншими словами, і бідний, і багатий платять однакову суму податків. Але це, звичайно, несправедливо. Під рівністю можна розуміти стягнення у вигляді податку однакової частки (припустимо 12%) від доходу кожного працівника -- здорового чи інваліда, неодруженого чи багатодітного, заможного чи незаможного. Така система також здається несправедливою. Можна, нарешті, визначити рівність як стягнення такого податку, після якого всі працівники будуть мати однаковий доход. Проте у цьому випадку зникнуть спонукальні мотиви заробляти більше якогось середнього рівня.

Економічна теорія постійно шукала принципи оптимального оподаткування. А. Сміт сформулював чотири, що стали класичними, принципи оподаткування, придатні для будь-якої економічної системи: перший -- піддані держави повинні брати участь в утримуванні уряду відповідно до свого доходу, яким вони користуються під захистом держави; другий -- податок, який зобов'язана сплачувати кожна окрема особа, мусить бути точно визначений (строк сплати, спосіб платежу, сума платежу); третій -- податок повинен стягуватися в той час або тим способом, які найзручніші для платника; четвертий -- податок має бути розроблений таким чином, щоб він брав із кишені народу якомога менше понад те, що він приносить у державну скарбницю.

На основі цих смітовських принципів оподаткування склалися дві концепції. Згідно з першою юридичні й фізичні особи мусять сплачувати податки пропорційно доходу, який вони отримують від держави. Той, хто має більший доход, сплачує вищий податок, і навпаки. Однак на практиці цю концепцію застосувати важко, бо неможливо точно визначити, яку особисту вигоду і в якому розмірі кожний платник прибутку отримує, наприклад, від витрат держави на освіту, охорону здоров'я, національну оборону, охорону природного середовища тощо.

Згідно з другою концепцією юридичні та фізичні особи повинні сплачувати податки в прямій залежності від розміру безпосередньо отримуваного доходу. Раціональність цієї концепції оподаткування полягає в тому, що існує, звичайно, різниця між податком на предмети розкоші, й податком на предмети першої необхідності. Однак податок в 100 тис. крб., який сплачує, наприклад, особа від доходу в кілька мільйонів, не дуже позначиться на її життєвому рівні. Зовсім інше матеріальне становище у тієї особи, яка сплатить менший податок (припустимо 20 тис. крб. з доходу в 200 тис. крб.). «Жертва» її незрівняно більша порівняно з першим платником.

Дана концепція, хоч і уявляється справедливішою, але має своє вузьке місце: поки що немає науково обґрунтованого підходу до визначення норми податку, залежно від реального життєвого рівня кожного платника (сім'ї).

Податкове регулювання відіграє важливу роль у формуванні доходів бюджету країни, фінансових коштів, різних фондів, у проведенні державою соціальної політики. Так, у більшості країн розвинутої ринкової економіки до бюджету надходять десятки видів податків, але переважний відсоток (від 40 до 50 %) припадає на прибутковий податок населення, тоді як прибуткові податки на корпорації значно менші--15--25%. Високі прибутки від підприємницької діяльності широких верств населення, зокрема, в США дають змогу забезпечити прибуткову частину державного бюджету, зменшивши водночас податковий прес на корпорації з метою надання їм можливості швидше освоїти сучасну технологію.

В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи. За останні роки здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, істотних змін зазнала й сама податкова система відповідно до потреб ринкової економіки. Прийнято ряд законодавчих актів та урядових постанов, зокрема, закони України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», «Про податок на добавлену вартість», «Про акцизний збір», «Про охорону навколишнього середовища», Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та ін. Однак зроблені тільки перші кроки, сьогоденна податкова система ще зберігає ознаки старої адміністративної системи, заснованої на надмірній централізації, в тому числі й бюджетній. Головне в перебудові податкової системи полягає у наповненні нових форм оподаткування ринковим змістом.

1. Податки

1.1 Поняття “податки”

Податки -- економічно доцільне примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних і юридичних осіб з метою фінансового забезпечення виконуваних державою функцій.

Повніше сутність податків, як і багатьох інших категорій, виявляється у виконуваних ними функціях. Основні функції податків:

1) фіскальна (збір грошових коштів з фізичних та юридичних осіб з метою формування фінансових ресурсів держави);

2) регулююча (регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, функціонування національного ринку тощо);

3) стимулююча (стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо);

4) розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствами і групами, між сферами і галузями економіки).

Основними принципами оподаткування за сучасних умов є стабільність, зменшення кількості податків, корисність (вилучені кошти повинні здебільшого повернутись платникам податків у формі соціальних виплат), всезагальність та ін. В Україні ці принципи втілюються у практику недостатню.

Податкова політика в країні має будуватися відповідно до основних напрямів соціально-економічних програм переходу до ринку. Важливим є створення нових засад оподаткування, які передбачають:

Ю по-перше, стимулювання ринкових відносин шляхом активної підтримки підприємництва, задоволення потреб бюджету, заохочування індивідуальних податкоплатників інвестувати отримувані доходи у підприємницьку діяльність;

Ю по-друге, підведення довгострокової науково обґрунтованої законодавчої бази під оподаткування;

Ю по-третє, створення механізму захисту доходів від подвійного оподаткування;

Ю по-четверте, досягнення необхідної справедливості в оподаткуванні шляхом забезпечення соціального захисту незаможних, створення єдиної диференційованої мережі оподаткування, розмежування податків за різними рівнями (загальнодержавні, місцеві);

Ю по-п'яте, побудова дійової системи державного контролю за правильністю обчислення сум податків та своєчасністю їх сплати.

1.2 Елементи податків

У податковій системі визначені конкретні елементи податків. До них належать:

суб'єкт податку -- особа, на яку законом покладено обов'язок сплачувати податок;

об'єкт податку -- доход або майно, з якого нараховується податок: прибуток, заробітна плата, цінні папери, нерухоме майно тощо;

джерело податку -- доход, за рахунок якого сплачується податок;

ставка податку -- розмір податкових нарахувань на одиницю оподаткування: грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару та ін.

Існують два підходи до встановлення податкових ставок-- універсальний і диференційований. Перший означає, що встановлюється одна для всіх платників ставка, другий -- декілька ставок. Мета встановлення як єдиної, так і диференційованих ставок передбачає створення або однакових, або різних умов оподаткування. Наприклад, в одному випадку тільки єдина ставка забезпечує усім платникам рівне становище, а диференціація створює одним пільгові умови, іншим -- непільгові (податок на прибуток). В іншому -- навпаки, саме диференційований підхід гарантує рівність в оподаткуванні (визначення ставок земельного податку залежно від родючості ґрунтів, місця знаходження земельної ділянки тощо). Отже, встановлення податкових ставок вимагає врахування багатьох факторів.

Розрізняють тверді, прогресивні, пропорційні й регресивні ставки. Тверді ставки встановлюються у грошовому вираженні на одиницю оподаткування, незалежно від розміру доходу (наприклад, за тонну цукру). Вони можуть бути двох видів: фіксовані (в конкретних формах) і відносні (стосовно до певної величини, наприклад, у відсотках до мінімальної заробітної плати). Прогресивні ставки передбачають зростання їхньої величини у міру зростання доходу. Прогресія шкали може бути простою (коли ставки застосовуються до всього об'єкта оподаткування) й ступінчастою (коли підвищені ставки застосовуються не до всього об'єкта оподаткування, а тільки до тієї його величини, яка перевищує інтервальні обмеження). Пропорційні ставки -- діють в однаковому відсотковому відношенні до об'єкта податку без урахування диференціації його величини. Вони найбільше відповідають принципу рівності платників. Регресивні ставки передбачають зниження їхньої величини у міру зростання доходу.

Практика оподаткування громадян і юридичних осіб виробила різні форми й методи оподаткування. Кожному виду податків властиві свої специфічні риси та функціональне призначення. Тому роль того чи іншого податку характеризується його належністю до певної групи відповідно до існуючої класифікації податків, яка здійснюється за такими ознаками: за формою оподаткування, економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, що їх установлюють, та способом стягнення.

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі й непрямі. Прямі податки сплачуються суб'єктами податку безпосередньо (прибутковий податок з юридичних і фізичних осіб, податок на нерухоме майно, податок на операції з цінними паперами тощо) й прямо пропорційно платоспроможності. Непрямі податки -- це податки на певні товари й послуги, що стягуються через надбавку до ціни (наприклад, акцизи).

У процесі історичного розвитку системи оподаткування відбулося поступове розмивання відмінностей між прямими й непрямими податками.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи:

податки на доходи -- стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб (об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян);

податки на споживання -- сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні (вони стягуються у формі непрямих податків);

податки на майно -- встановлюються щодо рухомого й нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади (іноді вищі органи управління), їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцевим органам влади не дозволяється, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, скасовувати ці податки або змінювати їхні ставки. Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні їх варіанти:

перший -- у вигляді надбавок до загальнодержавних податків (рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень);

другий -- введення місцевих податків за переліком, що встановлюються вищими органами влади (вибір податків здійснюється місцевими органами);

третій -- можливе введення місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень вищими органами влади.

Практика оподаткування в більшості країн з розвинутою ринковою економікою показує, що існують такі основні податки: прибутковий, податок на добавлену вартість (ПДВ) та внески на соціальне страхування. Причому найбільша питома вага припадає на прибутковий податок, зокрема у ФРН він становить 11 % валового національного продукту (ВНП), у США й Англії--10%, Японії -- 7%.

У прибутковому оподаткуванні розрізняють прибутковий податок з фізичних осіб (індивідуальний) і з юридичних (корпоративний).

Прибутковий податок з фізичних осіб належить до прямих податків з прогресивною ставкою оподаткування. Він стягується з особистих доходів громадян -- заробітної плати та інших доходів, а також персоніфікованого прибутку підприємців. Прогресивність в особистому прибутковому оподаткуванні дає змогу дещо нівелювати нерівність у доходах людей.

У податковій системі США згідно з Законом про податкову реформу 1986 р. передбачені три ставки в індивідуальному оподаткуванні за прогресивною шкалою: до ЗО тис. дол. на рік -- 15 %, від ЗО до 72 тис. дол.-- 28 %, від 72 до 150 тис. дол.-- 33 % замість 14 ставок, які діяли раніше. Доход у 2000 дол. на рік на кожного платника й така сама сума на кожного утриманця в сім'ї не оподатковуються. До того ж з оподаткованого доходу відраховуються деякі ділові витрати, на медичне обслуговування, внески в благодійні установи та ін. Крім того, особистий прибутковий податок у США індексується залежно від рівня інфляції.

В Японії розміри загальнонаціонального прибуткового податку залежно від річного доходу можуть становити від О до 50 %. Але японська податкова система гарантує високу соціальну захищеність малозабезпечених сімей. Податкові ставки диференційовані за чотирма типами сімей: неодружених, бездітних, сім'ї з однією дитиною, з двома і більше дітьми. Неоподаткований мінімум у Японії вищий, ніж у будь-якій розвинутій країні, і становить приблизно 15,4 тис. дол. на сім'ю, яка має дітей, та 7,7 тис. дол. для неодружених. Крім того, діють численні пільги для інвалідів, утриманців старшого віку (понад 70 років), для тих, хто вчиться (віком від 16 до 23 років), на виплату у вигляді страхових сум та на допомогу в разі звільнення з роботи. Це забезпечує середній у Японії рівень обкладання особистих доходів прибутковим податком лише 5,8 %.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» його обчислення здійснюється залежно від джерела отримання доходу. Платниками прибуткового податку є як ті фізичні особи, котрі мають постійне місце проживання в Україні, так і ті, які його не мають.

Об'єктом оподаткування слугує сукупний доход, отриманий у календарному році як у грошовій національній або іноземній валюті, так і в натуральній формі. У сукупний доход, що його отримують фізичні особи в оподатковуваний період, не включаються: державні допомоги на соціальне страхування й соціальне забезпечення; всі види пенсій; суми, отримані працівниками за відшкодування втрат, спричинених їм у результаті каліцтва або іншого пошкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків; вихідні виплати, сплачувані при звільненні; компенсаційні виплати, пов'язані з переїздом на роботу в іншу місцевість; виплати по безробіттю; суми матеріальної допомоги, що надається у разі стихійного лиха; виграші за облігаціями державних позик, лотереями; відсотки і виграші за вкладами в установах банків і кредитних установах; аліменти, отримані фізичними особами; суми, що виплачуються учням професійно-технічних училищ; суми, отримані від продажу майна, що належить фізичним особам на правах власності; суми доходів громадян від продажу вирощеного в особистому підсобному господарстві худоби, кроликів, нутрій, птиці, продукції бджільництва, рослинництва; доходи, отримані від фізичних осіб у порядку спадщини та дарування; вартість подарунків від підприємств, призів у певній сумі; доходи селянського фермерського господарства протягом п'яти років; суми стипендії студентів вузів та інші виплати.

З 1992 р. діють єдині, незалежні від видів отриманих доходів, ставки податку за прогресивною шкалою -- від 10 до 50 %. Найвища з них (50 %) сплачується з доходу, що перевищує ЗО мінімальних зарплат на місяць. З огляду на фактичний рівень заробітної плати основна маса громадян у 1993 р. сплачувала податок за ставкою 10 %. Для працівників, які мають дітей до 16 років (батькові або матері), надаються пільги при оподаткуванні. Це наближує рівень прибуткового податку в Україні більшою мірою, ніж раніше, до рівнів, що склалися в країнах ринкової економіки. Так, у Нідерландах у середньому прямі податки становлять 12 % заробітної плати промислових робітників без сім'ї і 9,4 % у робітників, які мають двох дітей, в Японії-- відповідно 8,5 і 2,7 %, у Франції -- 6,8 % за відсутності сім'ї й зовсім не стягується податок за наявності двох дітей.

Характерною особливістю нового законодавства про прибутковий податок є використання в ньому прогресивного методу обкладення: в міру кількісного збільшення об'єкта оподаткування доходу платника зростає й відсоток стягуваного з нього податку, введено поняття сукупний доход, отриманий громадянами за календарний рік.

Основою для визначення сукупного доходу мають бути дані про доходи, отримані від кожного їх джерела та витрат, зроблених при отриманні цих доходів, а також суми, що мають бути відраховані з оподатковуваного доходу. В даний час керівникам підприємства надається широке право у визначенні форм і видів оплати праці, масового розвитку підприємницької діяльності. Існують можливості отримання громадянами доходів від укладених своїх коштів в акції і т. п. Наявність численних джерел доходів вимагає від платників точного визначення їхнього сукупного доходу. Це потребує від громадян зобов'язання вести облік отриманих протягом року доходів, місця їх отримання, а в необхідних випадках -- і вирахування зроблених витрат.

Суми індивідуального прибуткового податку витрачаються на фінансування органів охорони здоров'я, народну освіту, розвиток міського, сільського, комунально-житлового господарства тощо.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (введений в дію з 1 січня 1995 р.) платниками податку на прибуток виступають суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки (крім Національного банку України і його установ, за винятком госпрозрахункових, а також підприємств пенітенціарних закладів), які є юридичними особами згідно з законодавством України; міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, їхні філії, відділення та інші підрозділи, які мають окремий баланс і розрахунковий поточний рахунок та ін. (див. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Об'єктом оподаткування є балансовий прибуток платника податку, що являє собою загальну суму прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отриману як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті (вид ліцензійної винагороди), а також від позареалізаційних операцій.

Оподаткуванню також підлягає балансовий прибуток латника податку, збільшений на суму збитків за товарообмінними (бартерними) операціями при реалізації продукції робіт, послуг), здійснених за цінами нижчими від звичайних; кошти фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), використаних ним не за цільовим призначенням; суму коштів, включаючи валютні цінності, вартість матеріальних цінностей і нематеріальних активів, включаючи корпоративні права і цінні папери, одержані платником податку від інших суб'єктів підприємницької діяльності на власні потреби безкоштовно и у вигляді безповоротної фінансової допомоги або не, рахованих на рахунку реалізації. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств передбачені також податкові пільги. Не вважаються прибутком і не оподатковуються кошти, матеріальні цінності і нематеріальні активи, що надходять підприємству у игляді внесків до його статутного фонду, оплати емітованих ним акцій або інших корпоративних прав; кошти громадян, що надходять до кредитних спілок, пенсійних фондів та інших спеціалізованих фінансових установ у вигляді внесків на додаткове пенсійне страхування або вкладів на інші потреби, передбачені чинним законодавством; курсові різниці, нараховані на валютні цінності підприємства; кошти спільного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній; кошти, одержувані закладами й установами освіти та науки, що повністю або частково фінансуються з бюджету, на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами.

Свої особливості має обчислення прибутку від здійснення банківських операцій. Прибуток від банківської діяльності визначається шляхом зменшення валового доходу, одержаного у вигляді процентів за надані кредити, плати за розрахункове касове обслуговування клієнтів, доходів від операцій з цінними паперами, доходів від факторингових і лізингових операцій та інших доходів; на суми витрат, пов'язаних із сплатою за залучені на міжбанківському кредитному ринку ресурси, виплатою процентів від пасивних операцій, включаючи виплату процентів по ощадних та депозитних сертифікатах, облігаціях та інших боргових зобов'язаннях банку; із сплатою внесків на обов'язкове страхування вкладів громадян та іншими витратами, що включаються до собівартості банківської діяльності.

Закон України передбачає також особливості оподаткування підприємств і організацій агропромислового комплексу. Зокрема, від сплати податку звільняються підприємства -- з прибутку, одержуваного від виробництва сільськогосподарської продукції та продукції її переробки на власних переробних потужностях, включаючи міжгосподарські підприємства, за винятком прибутку, одержуваного від квітково-декоративного рослинництва, виробництва спирту, лікеро-горілчаних виробів, пива, хутряних та тютюнових виробів, виноматеріалів, крім тих, що реалізуються для наступної переробки; рибні господарства та риболовецькі колгоспи -- з прибутку від вилову риби та її переробки на власних переробних потужностях; ветеринарно-санітарні заводи -- з прибутку, одержуваного від збору та утилізації трупів загиблих тварин і виробництва з них білкових кормових добавок; сума прибутку будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержуваного в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, а також шляхів, енергетичних, газових та водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального становища села.

Ставки податку, згідно з новим законом, встановлені таким чином: базовою ставкою оподаткування є прибуток підприємств, включаючи підприємства, засновані на власності окремого громадянина України, оподатковується за базовою ставкою 30 %; прибуток від посередницьких операцій, аукціонних торгів матеріальними цінностями (крім цінних паперів, корпоративних прав, валютних цінностей та інших видів фінансових ресурсів) оподатковується за ставкою 45 %; прибуток від проведення лотерей (крім державних), від казино, інших гральних домів (місць), ігрових автоматів з грошовим виграшем та іншого грального бізнесу (включаючи доходи від оренди та інших видів використання майна для його потреб) оподатковується за ставкою 60 %, якщо інше не встановлено спеціальним законодавством про оподаткування доходів, одержуваних від грального бізнесу. Підприємства, у статутному фонді яких є частка державного майна, а також створені за участю органів, уповноважених управляти державним майном, або державних органів приватизації, спрямовують дивіденди, нараховані на частку державного майна, на цілі, визначені чинним законодавством України.

Що стосується обов'язкових відрахувань у позабюджетні спеціальні фонди, то тут встановлені такі ставки платежу:

на соціальне страхування та формування пенсійного фонду -- 37 % від фонду оплати праці;

на формування фонду Чорнобиля -- 12 % від фонду оплати праці;

на формування фонду зайнятості -- 3 % від фонду споживання;

на виконання шляхових робіт -- 0,4 % від обсягу виробництва продукції послуг.

Прибутковий податок відіграє важливу роль у фінансовому регулюванні економіки країни. Його регулюючий механізм реалізується через диференціацію ставок і пільгове оподаткування. Розмежовуючи індивідуальне й корпоративне прибуткове оподаткування і встановлюючи для них різний рівень ставок, держава підтримує певні співвідношення між фондом споживання та фондом нагромадження (одна з головних народногосподарських пропорцій). Крім того, встановлюючи пільгове оподаткування для окремих галузей і регіонів, держава стимулює відповідний Перелив фінансових ресурсів і проводить відповідну структурну політику. Звичайно, цей податок має велику соціальну вагу.

Другим за значенням видом податку, що застосовується у більшості розвинутих країн, а також в Україні, є податок на добавлену вартість (ПДВ). Ставки цього податні ку не перевищують 20 - 30 %. Наприклад, у США він становить 11 %, в Англії-- 15 %. Для України та інших країн СНД цей податок є «новим», хоча більш як у 40 країнах світу, в тому числі у 17 європейських, він використовується вже понад три десятиріччя. ПДВ охоплює практично всі види товарів і послуг, тому дає змогу гнучко балансувати бюджетні надходження та витрати при інфляційному зростанні цін, їх лібералізації. Цей податок являє собою вилучення частини приросту вартості, створеної у процесі виробництва товарів, робіт і послуг, і вноситься в бюджет у міру їх реалізації. Податок вилучається з різниці між відпускною ціною й витратами виробництва до даної стадії руху товарів, тобто фактично на кожній стадії руху товару до споживача.

Згідно із Законом України «Про податок на добавлену вартість» платниками цього податку є підприємства й організації, які мають статус юридичних осіб, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, що здійснюють виробничу та іншу комерційну діяльність; товариства, що реалізують товари (роботи) та надають послуги від свого імені; індивідуальні (сімейні) приватні підприємства, що здійснюють виробничу та іншу комерційну діяльність; міжнародні об'єднання та іноземні юридичні особи, які здійснюють виробничу та іншу комерційну діяльність на території України та ін.

Об'єктом оподаткування є обороти з реалізації на території України товарів, виконаних робіт і наданих послуг. Товаром, що підлягає оподаткуванню, вважається предмет, річ, продукція, в тому числі виробничо-технічного призначення, нерухоме майно, включаючи будинки, споруди, а також електро- і теплоенергія, газ.

При реалізації робіт об'єктом оподаткування є обсяги виконаних будівельно-монтажних, ремонтних, науково-дослідних, дослідно-конструкторських, технологічних, проектно-пошукових та інших робіт.

При реалізації послуг об'єктом оподаткування є виручка, одержана від надання: послуг пасажирського і вантажного транспорту; послуг щодо здавання в оренду майна, в тому числі за лізингом (крім землі); посередницьких послуг, пов'язаних із поставкою товарів; послуг зв'язку, побутових, житлово-комунальних; послуг фізичної культури й спорту, санаторно-курортних та оздоровчих, туристично-екскурсійних; послуг щодо виконання замовлень підприємствами торгівлі та ін.

Для визначення оподатковуваного обороту береться вартість товарів (робіт, послуг), що реалізуються, обчислена за вільними ринковими цінами й тарифами без включення в них податку на добавлену вартість.

При реалізації товарів (послуг) за регульованими цінами (тарифами), які включають податок на добавлену вартість, оподаткований оборот визначається за цими цінами (тарифами) за вирахуванням у відповідних випадках торговельних знижок. При визначенні оподаткованого обороту по товарах, на які встановлено акцизний збір, до нього включається сума акцизного збору.

При обміні товарами (роботами, послугами) власного виробництва або при безкоштовному їх переданні оборот, що підлягає оподаткуванню, обчислюється за вартістю кожного товару (роботи, послуги), а при обміні купованими товарами -- за їхньою купівельною ціною.

У підприємств роздрібної торгівлі оподаткований оборот при реалізації товарів визначається як різниця між ціною їх реалізації й цінами, за якими вони проводять розрахунки з постачальниками, включаючи суму податку на добавлену вартість.

Законодавством та відповідною інструкцією Міністерства фінансів України від податку на добавлену вартість звільняються:

· товари, що експортуються за межі митних кордонів України;

· послуги міського пасажирського транспорту;

· послуги у сфері народної освіти, культури, мистецтва, спортивної діяльності;

· видання й одержання патентів, авторських прав, ліцензій;

· операції із страхування та перестрахування, надання й передання позик, а також операції, що здійснюються за грошовими вкладами;

· операції, що стосуються обігу валюти, грошей і банкнотів, які є законними засобами платежу, а також цінних паперів, акцій, облігацій, сертифікатів, векселів та ін.;

· медикаменти, що реалізуються лікарням та в роздрібній торговельній мережі за рецептами;

· квартирна плата, житлово-комунальні послуги: опалення, водопостачання, телефонний зв'язок і радіотрансляції.

Сплата податку на добавлену вартість спочатку в Україні була встановлена в 1992 р. у розмірі 28 % (замість податку з обороту). Ця надзвичайно висока ставка (у США податок з продажу стягується за ставкою 9 %) викликала ланцюгову реакцію підняття цін на промислові та сільськогосподарські товари народного споживання, а отже, посилила інфляційний процес, що призвело до ще більшого зниження життєвого рівня населення. У 1993 р. ставка податку на добавлену вартість постановою Кабінету Міністрів України була знижена в середньому до 16,67 % оподатковуваного обороту.

Зауважимо, що податок на добавлену вартість на сировину, матеріали, паливо, комплектуючі та інші вироби, що використовуються для виробничих цілей, до витрат виробництва й обігу не входить. Сума ж податку на добавлену вартість, яка підлягає внесенню у бюджет, визначається як різниця між сумами податку, одержаними від покупців за реалізовані їм товари (роботи, послуги) і сумами податку, сплаченими постачальниками за придбані матеріальні ресурси, паливо, роботи, послуги, вартість яких входить до витрат виробництва й обігу.

Вище ми зазначали, що по товарах і послугах, які реалізуються за державними регульованими цінами й тарифами з включенням податку на добавлену вартість, ставка ПДВ дорівнює в середньому 16,67 % від оподаткованого обороту. Ставка 16,67 % є похідною від 20 %. Це можна довести таким чином: припустимо, вартість виробленого товару становить 100000 крб. При ставці ПДВ в 20 % розмір податку дорівнюватиме 20000крб. (100000 * 20%). Оскільки покупець оплачує всю вартість товару, то для нього ціна в 120000 крб. (100000+20000 крб.) дорівнює 100 %. У цьому випадку для визначення частки ПДВ в кінцевій повній ціні, яка включає податок на добавлену вартість, складаємо пропорцію:

120000 крб.-- 100 %, а 2000 --х,

тоді х = (20 000 * 100 %) / 120 000 = 16,67 %.

Отже, щоб бути впевненим у правильності застосування податкової ставки, треба чітко знати, чи включає ціна (тариф), за якою здійснюється реалізація товарів (робіт, послуг), податок на добавлену вартість, чи не включає. Для підприємства-постачальника це означає, що за 100 одиниць реалізованих товарів (120 000 крб. * 100) воно перераховуватиме в бюджет 2 300 400 крб. у вигляді ПДВ (12000000 * 16,67%), а у своє розпорядження отримає 9 709 600 крб. (12 000 000 -- 2 300 400 крб.).

Існують особливості обчислення й сплати ПДВ з транспортних перевезень; підприємствами, які надають платні послуги, в тому числі й населенню; підприємствами роздрібної торгівлі й громадського харчування; підприємствами, які одержують доходи від посередницької діяльності тощо.

1.3 Форми податків

Сукупність принципів оподаткування, основних видів податків та механізму їх вилучення формує податкову систему. В ній насамперед виділяють прямі та непрямі податки. Так, у Німеччині в 1994 р. їх співвідношення (у %) становило 55:45. Прямі податки (вилучаються державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб) переважають у більшості розвинутих країн світу, хоча їх вилучення складніше. Проте вони є більш справедливими, оскільки встановлюються пропорційно від величини доходів і майна. В Україні переважають непрямі податки (вилучаються державою через ціни на товари і послуги або їх включенням в тарифи).

До прямих податків належить податок на майно, що перебуває у власності того чи іншого платника. Перелік майна, що оподатковується, визначається діючими законодавчими актами. Як правило, цей податок стягується диференційовано -- залежно від виду майна (наприклад, податок з власників будівель, транспортних засобів тощо). З 1 січня 1996 р. має набрати чинності закон «Про податок на майно підприємств», згідно з яким буде оподатковуватися майно підприємств залежно від його вартості, за вирахуванням об'єктів охорони природного середовища, житлового будівництва, пожежної безпеки, шляхів, засобів зв'язку загального користування та ін. Ставка податку -- 1 % у рік від обкладеного податком базового рівня.

З 1996 р. вводиться також податок на нерухоме майно громадян. Його ставка -- 0,05 % вартості майна. При сплаті цього податку пільгами користуватимуться учасники бойових дій, ветерани війни і праці, інваліди та ін. З 1 січня 1995 р. вводиться декларування доходів усіх фізичних осіб.

Податок на спадщину й дарування як різновид майнового оподаткування згідно з законодавством України оплачують громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які приймають майно, що переходить у їхню власність у порядку успадкування або дарування. Об'єктами оподаткування є житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, автомобілі, мотоцикли, карети, яхти, інші транспортні засоби, предмети антикваріату й мистецтва, ювелірні вироби, побутові вироби з дорогоцінних металів, паєнагромадження в житлово-будівельних, гаражно-будівельних та дачно-будівельних кооперативах, валютні цінності та цінні папери у їхньому вартісному виразі.

На відміну від майнових податків цей податок має разовий характер, він стягується при переході власності у порядку успадкування та дарування. Податок може стягуватися у прямій формі або через систему державного мита, як це робиться в Україні. Ставки мита диференційовані для прямих і побічних спадкоємців.

Важливе економічне значення має земельний податок. Закон України «Про плату за землю» називає такі форми плати за землю: земельний податок, орендна плата, нормативна ціна землі. Власники землі, хлібороби й землекористувачі, крім орендаторів, сплачують щорічно земельний податок.

Земельний податок -- виник ще у давні часи і спочатку сплачувався в натуральному вигляді, а пізніше, з розвитком товарно-грошових відносин, став стягуватися грошима. В Україні платниками земельного податку й орендної плати є підприємства, об'єднання, організації та установи, незалежно від їхніх організаційно-правових форм і власності, на якій вони засновані, включаючи міжнародні неурядові організації (об'єднання), спільні підприємства з участю українських та іноземних юридичних осіб, а також особи без громадянства, яким віддана земля у власність, володіння, користування або в оренду на території України.

При обчисленні цього податку можуть бути застосовані різні підходи. Головний з них полягає в тому, що об'єктом оподаткування виступає площа земельної ділянки й диференціація ставок залежно від родючості ґрунтів і місця знаходження ділянки. Можливий варіант погодження податку з розміром доходу, що його отримує власник землі або той, хто її використовує на умовах оренди чи інших підставах. Порядок обчислення й сплачення земельного податку, пільг при стягуванні плати за землю і порядок їх надання, порядок перегляду принципів оподаткування та сплати нарахованих і зменшених при цьому сум податку, порядок перевірки розрахунків за земельним, податком, зарахування й використання коштів, що надходять від плати за землю, відповідальність платників та нормативна ціна землі викладені у відповідній урядовій інструкції.

Слід підкреслити деякі позитивні риси цього податку: по-перше, у ньому реалізується принцип соціальної справедливості, оскільки при варіанті сплати пропорційно до розміру ділянки й родючості ґрунтів кожен сплачує не згідно з результатами господарювання, а залежно від того природного потенціалу, яким він володіє. Це має стимулюючий вплив на продуктивність праці. По-друге, земельний податок є засобом вилучення диференційної земельної ренти, що надає усім платникам рівні можливості. Таким чином, земельний податок виступає важливим економічним інструментом у проведенні державою своєї фінансової політики.

До непрямих податків, які широко застосовуються в різних країнах, належать акцизи. Як і інші непрямі податки, вони включаються в ціну товару й сплачуються покупцями даного товару. Акцизи характерні для системи ринкового ціноутворення, за якого держава не втручається в цей процес (вона встановлює тільки надбавку або знижку до ціни, що визначає її доход від обсягу реалізації товарів).

Відповідно до методу визначення надбавки (знижки) розрізняють фіксовані й пропорційні ставки акцизів. Фіксовані ставки встановлюються у грошовому вираженні на одиницю товарів. Вони не залежать від ціни реалізації, а іноді й від якості, сортності, асортименту. Фіксовані акцизи створюють досить стабільну доходну базу бюджету, оскільки не залежать від коливання цін, попиту й пропозиції на ринку. Пропорційні ставки акцизів установлюються у відсотках до обсягу реалізації. На відміну від фіксованих вони реагують на всі цінові коливання на ринку. Державі вигідно використовувати такі податки за тенденції до зростання цін в умовах інфляції, бо тоді її доходи не зменшуються.

Залежно від охоплення товарів оподаткуванням пропорційні акцизи поділяються на специфічні й універсальні. Специфічні акцизи встановлюються на окремі види товарів {лікеро-горілчані вироби, вироби з дорогоцінних металів, автомобілі, яхти тощо). Універсальні акцизи -- для всього обсягу товарообороту.

До непрямих податків належить мито, яким обкладаються товари при їх ввезенні та вивезенні через кордон або при транспортуванні товарів транзитом через територію даної країни. Суть та особливості цього податку будуть розглянуті в наступному розділі.

Непрямі податки мають свої позитивні риси у формуванні надходжень до державного бюджету та виконанні державою регулюючої функції:

а) висока гарантійність їх постійного надходження, оскільки непрямими податками охоплюються товари народного споживання;

б) непрямим податкам властиве швидке надходження -- після реалізації зразу ж відбувається перерахування податку на добавлену вартість та акцизного збору на рахунок бюджету;

в) позитивно впливають на соціально-економічний розвиток регіонів і збалансування місцевих бюджетів, оскільки пом'якшують напруження в міжрегіональному розподілі доходів;

г) непрямі податки впливають також на процес виробництва товарів народного споживання і сфери послуг (адже чим більший обсяг реалізації, тим більші надходження в бюджет), а також на регулювання процесу споживання, стимулюючи його в одних напрямах і стримуючи в інших.

Однак застосування непрямих податків має й свої негативні сторони. Насамперед, це пов'язано з тим, що інтереси держави й різних верств населення не можуть збігатися, тим більше в регіональному розрізі. Тому диференціація ставок акцизного збору в Україні виправдана. Головним недоліком непрямих податків є й те, що їх сплата не залежить від розміру доходів платників. А оскільки рівень споживання має певний мінімум, остільки частка цих податків в індивідуальних доходах населення тим вища, чим нижчий рівень доходів. Це означає, що від непрямих податків страждають передусім ті верстви населення, у яких нижчий рівень доходів. Кожний стрімкий виток піднесення цін дедалі болючіше відбивається на малозабезпеченому населенні.

Висновок

Перехід України до ринкової економіки гостро поставив вимогу перебудови системи оподаткування, з тим щоб податкові надходження могли забезпечити бездефіцитність державного бюджету, стабільність фінансово-кредитної й грошової системи, соціальний захист населення, виконання програм розвитку народного господарства, його структурної перебудови.

Вдосконалення податкової системи має здійснюватися на основі дотримання таких принципів:

§ обов'язковість оподаткування всіх доходів, незалежно від їхніх джерел;

§ державна система оподаткування для всіх територіально-адміністративних рівнів, не виключаючи при цьому їхню самостійну правотворчу податкову діяльність;

§ застосування єдиних податкових ставок до різних власників і громадян, тобто на рівну величину доходу повинна сплачуватися рівна величина податку;

§ підвищення стимулюючої ролі податкових норм, особливо через систему пільг;

§ повсюдний та жорсткий фінансовий контроль за зобов'язаннями з податкових платежів усіх об'єктів через декларації й податкову інспекцію.

Законодавчі акти в юридичному аспекті визначають права, обов'язки та відповідальність обох сторін процесу оподаткування та функціонування його механізму.

Податкоплатник зобов'язаний:

Ю сплачувати податки у вказані строки;

Ю вести бухгалтерський облік, складати звіти про фінансово-господарську діяльність, забезпечуючи їх збереження не менше п'яти років;

Ю надавати податковим органам документи й відомості;

Ю вносити виправлення в бухгалтерський звіт про розмір суми прихованого або заниженого доходу прибутку, виявленого перевірками податкових органів;

Ю інші зобов'язання.

У своїй діяльності податкоплатник має право:

Ю подавати податковим органам документи, які підтверджують право на пільги на податки;

Ю знайомитися з актами перевірок, проведених податковими органами;

Ю подавати податковим органам пояснення з обчислення та виплати податків і за актами проведених перевірок;

Ю оскаржити рішення податкових органів і дій їхніх службових осіб та інші права.

При порушенні податкового законодавства податкоплатник несе відповідальність у вигляді:

§ стягнення всієї суми прихованого або заниженого доходу прибутку або суми податку за інший прихований або неврахований об'єкт оподаткування і штрафу в розмірі тієї ж суми, а за повторного порушення -- відповідної суми і штрафу у подвоєному розмірі цієї суми. При встановленні судом факту навмисного утаєння або заниження доходу (прибутку) може бути стягнений до бюджету штраф у п'ятикратному розмірі прихованої або заниженої суми доходу (прибутку);

§ штрафу в розмірі 10 % від належної до сплати суми податку за останній звітний квартал за кожним з наступних видів порушень (відсутність обліку, непредставленні або несвоєчасно представлені документи й т. п.);

§ стягнення пені у випадку затримки сплати податку в розмірі 0,2 % несплаченої суми податку за кожний день простроченого платежу;

§ інші санкції.

Юридичні особи й громадяни, винні в порушенні прибуткового законодавства, притягуються до адміністративної, кримінальної й дисциплінарної відповідальності. Податкові органи мають право порушувати клопотання про заборону займатися підприємницькою діяльністю, передавати позов у суд.

Важливим інструментом у здійсненні державою контролю за організацією роботи всіх ланок системи, оподаткування, своєчасністю сплати податків, усунення порушень прибуткової дисципліни та встановлених законодавством норм є створення державної податкової служби, яка наділена широкими повноваженнями (нагадаємо, що в більшості країн права податкових інспекцій надзвичайно широкі й санкції за ухилення від сплати податків значно суворіші).

Посадові особи податкових органів мають право перевіряти всі документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків, отримувати необхідні пояснення, довідки та відомості з питань, що виникають при перевірці, їм дозволено обстежувати виробничі, складські, торгові та інші приміщення податкоплатників; припиняти операції платників за рахунками в банках і кредитних установах; накладати на керівників банків, кредитних установ і фінансових органів адміністративні штрафи у випадку невиконання розпоряджень податкових органів. Посадові особи податкових органів мають право вимагати від податкоплатників документи про утаєння або заниження доходу прибутку.

Відповідно до основних засад нової економічної та соціальної політики в Україні має відбутися рішуча перебудова податкової системи, яка нині містить у собі глибокі деформаційні ознаки. Великої шкоди економіці завдає непомірність податкового пресу та нестабільність податкового законодавства. Прикладом цього може бути відміна з другого кварталу 1993 р. оподаткування прибутку та повернення до оподаткування доходів, яке було відмінене за ініціативою уряду в кінці 1992 р. Цей захід призвів до великих втрат надходжень до державного бюджету (в 1993 р. бюджет недоотримав 150 млрд крб.). Одночасно було збільшено встановлену Декретом Кабінету Міністрів ставку податку на добавлену вартість з 20 до 28 %, що спричинило зростання цін при обмеженні купівельної спроможності населення, скорочення обсягів продажу й відповідне скорочення податкових надходжень.

До цього можна додати, що за період введення з 1992 р. акцизного збору перелік підакцизних товарів та його ставки змінювалися більше ніж 10 разів. В Україні було встановлено найвищу у світі максимальну ставку прибуткового податку з громадян у розмірі 90 %. Усього ж за чинним законодавством в Україні утримується більше як ЗО обов'язкових платежів, податків та інших надходжень до бюджету.

Природно, що така податкова політика стала одним з головних чинників штучного згортання виробничої та комерційної діяльності. Найближчі кроки до виправлення цього становища такі:

- з 1 січня 1995 р. податок на доход замінюється диференційованим податком на прибуток (середня ставка -- 30 %). Залишаться певні пільги (крім НБУ) підприємствам, спрямовані на подолання кризового стану економіки;

- підприємства з іноземним капіталом, створені з 1 січня 1995 р., сплачують ПДВ на загальних підставах (це не зачіпає інтереси іноземних партнерів, оскільки, згідно із загальноприйнятими світовими нормами, якщо іноземний підприємець не сплачує податки в Україні, то їх має стягувати держава, громадянином якої він є);

- в інтересах підприємців у 1995 р. має бути усунено їх подвійне оподаткування.

Серед численних видів податків, які застосовуються в Україні, новим для нашої економіки має стати

Список використованної літератури

1.В.Я. Бобров. Основи ринкової економіки.

2.И.Г. Русанова. Налоги в развитых странах.

3.А.И. Малышкин. Налоговый учет: ситуации и решения.

4.С.В. Мочерний. Основи економічної теорії.

5.В.М. Федоров. Податкова система України.

6.Газета «Бухгалтерия, налоги, бизнес» за 1998 - 1999 годы.

7.Г.Н. Климок, В.П. Несторенко. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект.

8.Попов В. Україна на шляху до ринкової економіки.

9.Закон Украины «О налогообложении прибыли предприятий» в редакции Закона Украины от 22.05.97 г. № 283/97 - ВР с изменениями и дополнениями.

10.Закон Украины «О налоге на добавленную стоимость» от 3.04.97 г. № 168/97 - ВР с изменениями и дополнениями.

Размещено на Allbest.ru