Грошові надходження підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Агротехнічний коледж Уманського державного аграрного університету

Курсова робота

На тему: Грошові надходження підприємств

Виконала: Студентка 3 курсу Групи Ф 39 Кузьменко А.С.

Перевірила: Демченко Наталія Андріївна

Умань,2006

Змiст

Вступ

Розділ 1. Проблеми збiльшення грошових надходжень пiдприємства

Розділ 2. Коротка економiчно-фiнансова характеристика об'єкта дослiдження

Розділ 3. Формування вхiдних грошових потокiв пiдприємства

3.1 Доходи вiд операцiйної дiяльностi пiдприємства

3.2 Доходи вiд фiнансових операцiй

3.3 Доходи вiд iншої звичайної дiяльностi

Розділ 4. Контроль за грошовими надходженнями підприємства

Висновки i пропозиції

Список літератури

Вступ

У процесі господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів, який характеризується вкладанням коштів у виробництво з метою виготовлення товарів i отримання виручки від продажу. Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів i прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Грошовими надходженнями (доходами) підприємств (крім кредитних i страхових організацій) визнається збільшення економічних вигод у результаті надходження активів (коштів, іншого майна) чи погашення зобов'язань, що приводить до збільшення капіталу цього підприємства, за винятком внесків учасників (власників майна).

Згідно П(С)БО “Звіт про фінансові результати” грошові надходження (доходи) підприємств в залежності від їх характеру, умов одержання i предмета діяльності підприємства підрозділяються на:

1) доходи від звичайних видів діяльності:

а) від операційної діяльності:

* від основної операційної діяльності, тобто доходи від діяльності, пов'язаної з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою створення підприємства i забезпечують основну частину його доходів -- доходи від реалізації продукції, товарів, робіт та послуг;

* від іншої операційної діяльності, тобто від діяльності, що не належить до основної, інвестиційної та фінансової -- доходи від реалізації інших оборотних активів; від реалізації іноземної валюти; від операційної оренди; від операційних курсових різниць; отримані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; відшкодування раніше списаних активів; одержані гранти; тощо;

б) від іншої діяльності:

* від фінансової діяльності, тобто діяльності, яка приводить до зміни розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства - доходи від інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства; від спільної діяльності; одержані дивіденди; одержані відсотки за облігаціями та іншими цінними паперами; тощо;

* від інвестиційної діяльності, тобто діяльності, пов'язаної з придбанням i реалізацією тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів -- доходи від реалізації фінансових інвестицій; від реалізації основних засобів;

* від реалізації нематеріальних активів; від реалізації інших необоротних активів; від не операційних курсових різниць; від безоплатно отриманих оборотних активів; від переоцінки необоротних активів та фінансових інвестицій; тощо;

2) доходи від надзвичайної діяльності, тобто від подій або операцій, які відрізняються від звичайної діяльності пiдприємства, i не очікується, що вони будуть повторюватися перiодично або в кожному подальшому звiтному перiодi -- надходження вiд страхових компанiй щодо вiдшкодування збиткiв вiд стихiйного лиха, техногенних катастроф та аварiй тощо.

В данiй роботi планую розглянути такi питания як: характеристика i склад грошових надходжень пiдприємств, поняття виручки від реалiзацiї продукцiї, робiт i послуг, грошовi надходження вiд фiнансово-iнвестицiйної дiяльностi, особливостi формування валового i чистого доходу.

При написаннi роботи були використанi рiзноманiтнi лiтературнi джерела та загальнонаукові методи дослідження: аналiз, синтез, узагальнення тощо.

Розділ 1. Проблеми збільшення грошових надходжень підприємств

Соцiально-економiчний розвиток ринкових вiдносин в Українi супроводжується якiсними структурними зрушеннями у бiк пошуку джерел його фiнансування, iнтенсифiкацiї виробництва, пiдвищення його ефективностi.За цих, умов важливими факторами подальшого розвитку будь-якого пiдприємства є грошовi надходження, вiд наявностi або вiдсутностi яких в кiнцевому пiдсумку буде залежати можливiсть функцiонування пiдприємства та витрати пiдприємства.

Грошовi надходження -- це кошти, якi надходять на поточнi й iншi рахунки пiдприємств у банках та в касу пiдприємств.

Забезпечення грошових надходжень, якi потрiбнi для вiдшкодування витрат виробництва й обiгу, своечасне виконання фiнансових зобов`язань перед державою, банками та iншими суб`єктами господарювання, формування доходiв i прибутку є найважливiшою стороною дiяльностi пiдприємств. Грошовi надходження по сутi охоплюють всi вхiдні грошовi потоки пiдприємств, пiд якими розумiють надходження i сплату грошових коштiв та їхнiх еквiвалентiв.

Вхiднi грошовi потоки пiдприємств за їхнiми джерелами можна подiлити на внутрiшнi та зовнiшнi. Якщо кошти надходять з будь-яких джерел на самому пiдприємствi, вони належать до внутрiшнiх. Надходження коштiв за рахунок ресурсiв, якi мобiлiзуються на фiнансовому ринку, свiдчить про використання зовнiшнiх джерел. Структура вхiдних грошових потокiв залежить вiд сфери дiяльностi та органiзацiйно-правову форми пiдприємства. У країнах iз розвинутою ринковою економікою 60--70% фiнансових ресурсiв надходить на пiдприємства за рахунок внутрiшнiх джерел. Для того, щоб оцiнити можливостi пiдприємства iз забезпечення продовження та розширення основної дiяльностi необхiдними коштами без залучення зовнiшнiх джерел фiнансування та передбачити майбутнiй рух коштiв, повязаний iз вимогами засновникiв, дiяльнiсть пiдприємства подiляють на такi види:

* звичайна дiяльнiсть будь-яка дiяльнiсть пiдприємства, а також операції, якi її забезпечують або виникають внаслiдок здiйснення такої дiяльностi;

* надзвичайна дiяльнiсть операції або подiї, якi вiдрiзняються вiд звичайної дiяльностi i не вiдбуваються часто або регулярно.

Звичайна дiяльнiсть подiляється на операцiйну та iншу звичайну дiяльнiсть. Операцiйна дiяльнiсть це основна дiяльнiсть пiдприємства, а також iншi види дiяльностi, що не є iнвестицiйною або фiнансовою дiяльнiстю. У грошових надходженнях пiдприємств найбiльшу питому вагу мають доходи вiд операційної дiяльностi та iншi операцiйнi доходи.

Основна дiяльнiсть - це операцiї, пов'язанi з виробництвом або реалiзацiєю продукції (товарiв, робiт i послуг), що є головною метою створення пiдприємства i забезпечує основну частку його доходу.

Інша звичайна дiяльнiсть подiляється на фiнансову та iнвестицiйну дiяльнiсть. Фiнансова дiяльнiсть призводить до змiн розміру власного та позикового капiталу пiдприємств.

Iнвестицiйна дiяльнiсть придбання i реалiзацiї тих необоротних активiв, а також тих фiнансових iнвестицiй, якi не є складовою частиною еквiвалентiв грошових коштiв.

Залежно вiд виду дiяльностi всi грошовi надходження розподiленi в такому порядку:

* основна дiяльнiсть: надходження вiд реалiзацiї готової продукцiї, вiд реалiзацiї товарiв, від реалiзацiї робiт i послуг; iнша операцiйна дiяльнiсть: надходжекюi вiд реалiзації оборотних активiв, iноземної валюти; вiд операцiйної оренди, операційних курсових рiшень; одержанi певнi штрафи, неустойки; вiд списання кредиторської заборгованостi; одержанi гранти, субсидiї, iншi доходи;

* фiнансова дiяльнiсть: надходження вiд спiльної дiяльностi, iнвестицiй в асоцiйованi i дочiрнi пiдприємства, одержанi девiденди, одержанi вiдсотки за облiгацiями, iншi доходи.

* iнвестицiйна дiяльнiсть: надходження вiд реалiзацiї фiнансових iнвестицiй, основних засобiв, нематерiальних активiв, iнших необоротних активiв; лiквiдації необоротних активiв; неоперацiйних курсових рiзниць; безоплатно отриманих оборотних активiв; уцiнки необоротних активiв i фiнансових iнвестицiй, надзвичайна дiяльнiсть: вiдшкодування збиткiв вiд надзвичайних подiй; iншi надзвичайнi доходи. На величину грошових надходжень пiдприємств впливають як зовнiшнi, так нутрiшнi фактори. до зовнiшнiх факторiв належать: кон`юктура товарного та фондового ринкiв; форми розрахункiв; умови та порядок банкiвського кредитування; система оподаткування пiдприємств; умови надання товарного кредиту; можливiсть залучення безоплатного цiльового фiнансування. Внутрiшнiми факторами е життєвий цикл виробництва пiдприємства; тривалiсть операцiйного циклу; невiдкладнiсть iнвестицiйних програм; сезоннiсть виробництва i реалiзацiї продукцiї; амортизацiйна полiтика пiдприємства; коефiцiєнт операцйного лiнериджу; фiнансова пiдготовка менеджерiв підприємства отже, грошовi надходження підприємств вiдiграють значну участь у процесi кругообiгу коштiв. Вiдшкодовуючи авансованi виробництво вкладення, формуючи доходи фонди, створюють економiчнi умови для нового циклу виробництва реалiзацiї продукцiї удосконалення власного господарства, збiльшення власного капiталу. Витрати виробництва показують загальний обсяг ресурсiв, використаних для виробництва певного обсягу продукції.

Витрати класифiкуються за наступними ознаками:

* за центрами вiдповiдальностi (за мiсцем виникнення витрат); витрати виробництва цеху, дiльницi, служби;

* за видам продукцiї, робiт, послуг: витрати на вироби, типові представники виробiв, групи однорiдних виробiв, одноразовi замовлення напiвфабрикати валову, товарну, реалiзовану продукцiї;

* за єднiстю складу (однорiднiстю) витрат: одноелементні, комплекснi

*за видами ватрат: витрати за економiчними елементами, витрати за статтями калькуляції;

* за способами перенесення витрат на вартiсть продукцiї: прямi, непрямi витрати

* за ступенем впливуву обсягу виробництва на рiвень витрат:

зміннi й постiйнi витрати

* за календарними перiодами: поточнi, довгостроковi, одноразовi витрати;

* за доцiльнiстю витрачання: продуктивнi, непродуктивнi

* за визначенням вiдношення до собiвартостi продукцiї: витрати на продукцiю, витрати перiоду.

В сучасних умовах методика розрахунку собiвартостi продукцiї (товарiв, робiт, послуг) не пов'язана з методикою розрахунку валових витрат. Це пояснюється iснуванням в Українi податкового управлiнського облiку, якi не пов'язанi між собою. Податковий облiк призначений для розрахунку оподатковуваного прибутку, управлiнський -- для розрахунку фiнансово-економiчних показникiв для потреб управлiння.

Розділ 2. Коротка економічно - фінансова характеристика

ВАТ «Державний Ощадний банк України»

Уманське відділення № 225 ВАТ “Державний Ощадний банк України” створене наказом “Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України” від 2 січня 1992 р. № 2 - к і входить до єдиної системи Ощадбанку. Відділення є відособленим госпрозрахунковим підрозділом Ощадбанку та здійснює свої функції на території м. Умань та Уманського району, має окремий баланс, який входить до балансу відповідного обласного управління Ощадбанку, а в кінцевому випадку - до зведеного балансу Ощадбанку.

Відділення не є юридичною особою, діє від імені і в інтересах Ощадбанку на підставі Положення відповідно до Статуту та вимог чинного законодавства. Воно має МФО і здійснює розрахунки через консолідований кореспондентський рахунок обласного управління Ощадбанку.

Відділення незалежне від виконавчих і розпорядчих органів державної влади при прийнятті рішень, пов'язаних з проведенням його оперативної діяльності.

Відділення несе відповідальність за збитки, заподіяні Ощадбанку та клієнтам, в межах неправильно виданих чи зарахованих сум, якщо не буде встановлено, що неправильну видачу чи зарахування коштів допущено з вини клієнтів.

Метою діяльності відділення є одержання прибутку в інтересах Ощадбанку. Предметом діяльності відділення є виконання банківських операцій та надання інших послуг на підставі дозволу, наданого Ощадбанком, а також здійснення організації та координації роботи підзвітних йому територіально - відокремлених без балансових відділень.

Взаємовідносини між клієнтами і відділенням базуються на платній основі.

Для забезпечення своєї діяльності Уманське відділення сформувало свої основні фонди і з часом вдосконалює їх використання. Як видно з таблиці 2.1., за досліджуваний відрізок часу в основних фондах банку спостерігається тенденція на зростання, що призвело до зростання фондоємності праці і, відповідно, до зниження такого важливого показника ефективності операційних основних фондів, показуючого результативність їх використання, як фондовіддача.

Необхідно зауважити, що так - як в установі банку виробництва, як такого не існує, то при розмахуванні показників фондоємності і фондовіддачі, використовувався не показник об'єму виробництва, а показник валового доходу.

Отже, незважаючи на негативний вплив збільшення основних фондів на фондоємність і фондовіддачу, ці показники залишаються в відмінному стані.

Таблиця 2.1. Основні фонди

ПОКАЗНИКИ	2003 р.	2004 р.	2005 р.	Середнє за 3 роки
Нематеріальні активи, грн. Операційні основні засоби, грн. Всього основних фондів, грн. Середньорічна вартість основних фондів, грн. Валовий дохід, грн. Фондоємкість на 1000 грн, грн. Фондовіддача, грн..	2778,05 68286,05 71064,10 68312,05 735168,30 92,92 10,762	1299,44 126745,04 128044,48 99554,29 923655,63 107,78 9,278	4912,54 315263,91 320176,45 224110.46 957527,45 234,05 4,273	2996,677 170098,33 173095,01 130658.93 872117,10 144,917 8,104

В Уманському відділенні № 225 залучено до роботи певна кількість працівників. Інформацію про них викладено в таблиці:

Таблиця 2.2. Трудові ресурси

ПОКАЗНИКИ	2003 р.	2004 р.	2005 р.	Середнє за 3 роки
Трудові ресурси, чол.	140	140	140	140
Фонд зар.плати, грн.	298104,43	325370,07	267355,34	296943,28
Валовий доход, грн.	735168,30	923655,63	957527,45	872117,10
Середньорічна заробітна плата на одного працівника, грн.	2129,32	2324,07	1909,68	2121,02
Зарплатоємкість, грн.	0,405491	0,352263	0,279214	0,345656

Як видно з таблиці 2.2., при незмінній чисельності працівників, фонд заробітної плати (фонд ЗП) в 2005 - му році різко зменшився в порівнянні з попередніми роками. Це обумовлено тим, що два місяці в 2005 - му році в відділенні було доведено мінімальні заробітні плати від основної ставки. Ця мінімізація була необхідним тактичним маневром, з точки зору анти збиткової політики банку. Зменшення фонду ЗП спричинило зменшення показника середньорічної ЗП на одного працівника і зменшення зарплато ємкості.

Розглянемо структуру активів банку в динаміці за досліджуваний період часу:

Таблиця 2.3 Структура активів, грн.

ПОКАЗНИКИ	2003 р.	2004 р.	2005 р.	Середнє за 3 роки
Готівкові кошти	67558,45	35115,66	25822,72	42832,276
Цінні папери, що рефінансуються НБУ	1104419,60	445588,00	444112,00	664706,53
Кредити, надані юридичним особам	207891,00	356960,00	92081,20	218977,40
Кредити, надані фізичним особам	89764,04	79753,46	61374,69	76964,063
Резерви під заборгованість за кредитами	-10000,00	-111923,00	-10418,64	- 44113,88
Дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами	341,06	1455,08	-	598,713
ТМЦ на складі	26954,80	5119,43	3054,38	11709,536
Витрати майбутніх періодів	523,20	490,52	923,16	645,627
Розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку	2062513,14	3443331,14	513330,57	3546391,30
Нематеріальні активи	2778,05	1299,44	4912,54	2996,677
Операційні основні засоби	68286,05	126745,04	315263,91	170098,33
Активи - всього	3621029,39	4383934,77	6070456,53	4691806,60

Розглядаючи структуру активів банку, яка викладена в таблиці 2.3., бачимо, що у всіх структурних елементах активів, крім “кредитної заборгованості і транзитних рахунках за операціями з клієнтами” спостерігається динаміка.

Готівка за період часу з 2003 по 2005 рік мала тенденцію до зменшення. Це обумовлюється тим, що держава проводить політику, спрямовану на зменшення маси готівкових грошових потоків, в зв'язку з чим НБУ з кожним роком зменшує ліміти готівки. Дотримуючись нормативів НБУ, Уманське відділення “Ощадбанку” вимушене зменшувати її масу.

Тенденцію до зменшення проявляють і такі активи, як цінні папери, що рефінансуються НБУ. Це є наслідком стратегічної політики банку, що вважає пріоритетним продаж кредитних ресурсів на міжбанківській кредитній біржі (а не фінансування їх в цінні папери, що є досить ризиковим).

Ця сама тенденція проглядається і в кредитній політиці банку щодо юридичних і фізичних осіб. Це обумовлено щорічним зменшенням кредитоздатності позичальників, що тягне за собою ускладнення умов надання кредитів.

Зменшуючи ліміт ТМЦ на складі, відділення позбавляє себе лишніх витрат на інвентаризацію і обслуговування складських приміщень, що є вірним напрямком в діяльності кожного підприємства.

Щодо нематеріальних активів, то за період з 2003 до 2004 року включно, вони зменшувались на суму амортизаційних відрахувань. В 2005 році були закуплені нові програми, які забезпечують успішне функціонування системи безготівкового обслуговування населення “СБОН”. На їх вартість і зросли нематеріальні активи в 2005 році.

Неухильно зростають і операційні основні засоби. Різке збільшення їх вартості в 2005 році (майже на 150 % в порівнянні з базисним 2004 роком) обумовлюється тим, що в цьому ж 2005 році банк здійснив капітальний ремонт основних засобів, що, в свою чергу, збільшило вартість як основних засобів, так і активів усього.

Економічна характеристика діяльності банку неможлива без дослідження показників, що безпосередньо впливають на фінансові результати:

Таблиця 2.4 Фінансові результати, грн.

ПОКАЗНИКИ	2003 р.	2004 р.	2005 р.	Середнє за 3 роки
Валовий дохід	735168,30	923655,63	957527,45	872117,10
Валові витрати	750085,23	865821,67	927372,45	847759,76
Валовий прибуток (збиток)	-14916,93	57833,96	30155,00	24357,34
Чистий прибуток (збиток)	-16616,47	57833,96	30155,00	23790,83

Просліджуючи динаміку чистого прибутку з вихідних показників, що викладені в таблиці 2.4., ми бачимо, що в 2004 році установа вийшла на чистий збиток, який оцінюється в 16616,47 грн. Але вже в 2004 році відділення впоралося з кризовими чинниками і отримало 57833,96 гривень чистого прибутку. Нажаль, в 2005 році цей показник дещо зменшився. Це обумовлюється різким зменшенням різниці між сумою валових доходів і валових витрат банку.

Два чинника, які призвели до зменшення валових доходів в 2005 році:

відбулось знецінення кредитних ресурсів на Міжбанківській біржі, куди продавалась їх більша частина, що призвело до зменшення дохідності кредитних активів;

не було досягнуто плану в доходах від нереалізованого торгівельного результату (переоцінка валют). Було заплановано отримати 10000 грн. доходу, а отримали 163 гривні.

Збільшення валових витрат банку теж обумовлюється двома чинниками (про які вже, до речі, згадувалось):

введення системи СБОН;

капітальний ремонт основних засобів.

Виходячи з вище сказаного, необхідно зазначити, що банк (його прибутковість безпосередньо) дещо залежить як від зовнішніх, так і від внутрішніх факторів, але в динамічному банківському середовищі це явище скоріше норма, а ніж патологія.

Розділ 3. Грошові надходження підприємств

3.1 Характеристика і склад грошових надходжень підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств. Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включали:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, уведення в класифікацію грошових надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, котрі мали зовсім незначну питому вагу в загальних грошових надходженнях.

В основному доходи від позареалізаційних надходжень формувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було погашено у звітному періоді. Однак за ринкової економіки, коли функціонує і розвивається фінансовий ринок, а підприємства здійснюють фінансові інвестиції, стало доцільним ввести в класифікацію грошових надходжень "Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності", відокремивши їх від "Доходів від позареалізаційних операцій". Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів. Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових операцій справляють прямий, безпосередній вплив на формування загального прибутку.

Відповідно грошові надходження підприємств тепер включають.

- Доходи від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

- Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи).

- Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.

- Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; не операційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.

- Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи. Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

В основному доходи від позареалізаційних надходжень формувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було погашено у звітному періоді. Однак за ринкової економіки, коли функціонує і розвивається фінансовий ринок, а підприємства здійснюють фінансові інвестиції, стало доцільним ввести в класифікацію грошових надходжень "Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності", відокремивши їх від "Доходів від позареалізаційних операцій". Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів. Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових операцій справляють прямий, безпосередній вплив на формування загального прибутку.

3.2 Доходи (виручка) від реалізації продукції, робіт та послуг

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства, яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту. На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності), - метод нарахування;б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію - касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості. Тому бартер, або прямий товарообмін, не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості. Однак в економіці України досить велика питома вага товарообмінних бартерних операцій. Про це свідчать дані, наведені в табл. 3.1. Зростання бартерних операцій зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями.

Згідно з діючим господарським законодавством, бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ. Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції залежить від рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни - мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропозицій за домовленістю сторін - постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість. Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц1 = С + П

де Ц1 - ціна продукції (ціна виробника продукції); С - собівартість продукції; П - прибуток.

Ц2 = С + П + ПДВ,

де Ц2 - ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ - податок на додану вартість.

Ц3 = С + П + АЗ + ПДВ,

де - Ц3 ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість; A3 - акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц4 = С + П + A3 +ПДВ + ТН,

де Ц4 - роздрібна ціна продукції; ТН - торгова націнка.

Приклад 1. Собівартість виробу "А" становить 6 грн. Планова рентабельність реалізації - 35%. Оптова ціна виробу "А" буде дорівнювати 8,10 грн. (6 + 6*0,35). Ціна виробу "А" з податком на додану вартість за ставки податку 20 % дорівнюватиме 9,72 грн. (8,10 + 8,10*0,2). Роздрібна ціна виробу "А" за торгової націнки 30 % дорівнюватиме 12,64 грн. (9,72 + 9,72 * 0,3).

Приклад 2. Собівартість підакцизного виробу "Б" становить 6 грн. Прибуток - 1,5 грн. за планової рентабельності 25 % (6 * 0,25). Ставка акцизного збору - 2,5 грн. Тоді ціна підакцизного виробу "Б" дорівнюватиме 10 грн. (6 + 1,5 + 2,5). Ціна підакцизного виробу "Б" з податком на додану вартість дорівнюватиме, за ставки податку 20 %, 12 грн. (10 + 10 * 0,2). Роздрібна ціна підакцизного виробу "Б" з торговою націнкою 15 % дорівнюватиме 13,8 грн. (12 + 12 х 0,15). Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом або партіями за відпускними цінами.

Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку. За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропонування. Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:

В = Р*Ц,

де В - виручка, Р- кількість реалізованих виробів, Ц - ціна реалізації кожного виробу. Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду.

Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:

Р = З1 + Т - З2

де Р - обсяг реалізації в плановому періоді; З1 - залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду; Т - випуск товарної продукції в плановому періоді; 32 - залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з урахуванням попиту і пропонування.

Розрахунок обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в таблиці 3.2.



Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (табл. 3.3).

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Виручка від реалізації продукції - це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

3.3 Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств. Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юнктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках. Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки - це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях). Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки. Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання. Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що відсутнє ефективне державне регулювання випуску й торгівлі цінними паперами. Немає необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій із цінними паперами. Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток. Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг. Лізинг - це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк.

Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу. Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою.

Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду. Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору. Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка. Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов'язання, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток минулих років тощо. Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибутку підприємств.

3.4 Формування валового і чистого доходу

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво - використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування). Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід."Валовий дохід є та частина вартості... і виміряна частина валового продукту..., котра залишається після відрахування частини вартості і виміряної частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал.

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною валового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва. Водночас, вартість цієї частини продукту - валового доходу, утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планується (крім колективних сільськогосподарських підприємств).

Валовий дохід - це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення продуктивності праці.

Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості - основного джерела національного доходу. Валовий дохід - основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів. З народногосподарського погляду валовий дохід є складовим елементом національного доходу країни. "Якщо розглядати дохід всього суспільства, - писав К. Маркс, - то національний дохід складається із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу". У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці - це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці. За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві частини - необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт - це продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як чистий дохід (грошова форма додаткового продукту). "Чистий дохід, - писав К. Маркс, - є додаткова вартість, що й відрізняє чистий дохід від валового доходу, тому що останній включає в себе заробітну плату, перший же не включає її".

В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень іноді ототожнюються. "За умов товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід), - пише Д. Моляков, - реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну категорію - грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт... за своєю суттю вони - самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми суспільного виробництва, друга (грошові нагромадження) є категорією розподільчою. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію - грошові нагромадження"".

На нашу думку, поняття "грошові нагромадження" є надуманою фінансовою категорією, тому що чистий дохід є грошовим виразом додаткового продукту, створеного працею людей на підприємствах. Таким чином, чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою. Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв'язку ніяк не можна погодитись з думками авторів стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття "прибуток" і "чистий дохід" є однозначними.

Водночас за економічним змістом прибуток - це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.

Розділ 4. Контроль за грошовими надходженнями підприємств

Закон України «Про пiдприємства в Україні»вiд 27 березня 1991 року №887-ХП зi змiнами i доповненнями визначає види органiзацiйнi форми пiдприємств, правила їх створення. реєстрацiї, реорганiзацiї i лiквiдацiї, органiзацiйний механiзм здiйснення ними пiдприємницької дiяльностi в умовах переходу до ринкової економiки.

Закон створює рiвнi правовi умови для дiяльностi пiдприємств незалежно вiд форм власностi на майно та органiзацiйної форми пiдприємства.

Закон спрямований на забезпечення самостiйностi пiдприємств, визначає їх права i вiдвовiдалънiстъ у здiйсненнi господарської дiялъностi, регулює вiдносини пiдприємств з iншими пiдприємствами i органiзацiями. Радами народних депутатiв, органами державного управлiння.

На всiх пiдприємствах основним узагальнюючим показником фiнансових результатiв господарської дiяльностi є прибуток (доход).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) пiдприємства або уповноважений ним орган згiдно з статутом пiдприємства та чинним законодавством.

Державний вплив на вибiр напрямiв та обсягiв використання прибутку (доходу) здiйснюється через установленi нормативи, податки, податковi пiльги, а також економiчнi санкції вiдповiдно до законодавства України.

У випадках, передбачених статутом пiдприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власнiсть членiв або трудового колективу пiдприємства. Порядок розподiлу i вякористання цiєї частини прибутку здiйснюється радою або зборами (конференцiєю) трудового колективу.

Власник або уповноважений ним орган всталовлює фонд оплати працi на умовах, визначених колективним договором (угодою).

Регулювання фондiв оплати працi працiвникiв пiдприємств-монополiстiв, визначення перелiку таких пiдприємств здiйсюються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Пiдприємство самостiйно планує свою дiялънiсть i визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцiю, роботи, послуги та з необхiдностi забезпечення виробничого та соцiалъного розвитку пiдприємства, пiдвищення доходiв.

Основу планiв становлять державнi замовлення та договори, укладенi iз споживачами (покупцями) продукції, роботи, послуг i постачальниками матерiалъно-технічних ресурсiв.

Пiдприємство виконує роботи i поставки для державних потреб на договiрній основi в порядку, що визначається законодавчими актами України.

Пiдприємсво при пiдготовцi планiв свого економiчного розвитку погоджує з вiдповiдною Радою народних депутатiв заходи, якi можуть викликати екологiчнi, соцiальнi, демографiчнi та інші наслiдки, що зачiпають iнтереси населення територiї, i несе матерiальну вiдповiдальнiсть перед Радами народних депутатів за шкiдливi наслiдки своєї дiяльностi.

Відносини пiдприємства з іншими пiдприємствами, органiзацiями i громадянами в усiх сферах господарської дiяльностi здiйснюються на основi договорiв.

Пiдприємства вiльнi у виборi предмета договору, визначеннi зобов'язань, будь-яких iнших умов господарських взаємовiдносин, що не суперечать законодавству України.

Вiдвовiдальнiсть працiвника по фiнансових обов'язках пiдприємства визначається часткою його участi у фiнансових ресурсах пiдприємства.

Порядок поставки продукцiї для державних потреб визначається законодавством України.

Пiдприємство самостiйно здiйснює матерiально-технічне забезпечення власного виробництва i капiталъного будiвництва через систему прямих угод (контрактiв) або через товарнi бiржi та iншi посередницькi органiзацiї України, союзних республiк та iнших держав.

Пiдприємство здiйснює реалiзацiю своєї продукції, iнших матерiалъних цiнностей на основi прямих угод (контрактiв), державного замовлення, через товарнi бiржi, мережу власних торгових пiдприємств.

Реалiзацiя продукцii пiдприємства, в тому числi на основi бартерних угод, за межами України здiйснюється самостiйно або на основi лiцензiї вiдвовiдно до законодавства України.

Пiдприємство реалiзує свою продукцiю, майно за цiнами i тарифами що встановлюються самостiйно або на договiрнiй основi, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цiнами i тарифами. В розрахунках iз зарубiжними партнерами застосовуються контрактнi цiни, що формуються вiдповiдно до умов i цiн свiтового ринку.

На продукцію пiдприємств, якi займають монополъне становищє на ринку товарiв, що визначають масштаб цiн в економiцi i соцiальну захищенiсть громадян, допускається державне регулювання вiдвовiдно до Закону України “Про цiни i цiноутворення”. При цьому державнi цiни повиннi враховувати середньогалузеву собiвартiсть продукцiї i забезпечувати мiнiмальний рівень рентабелъностi продукцiї, на яку вони поширюються Якщо цей рiвень рентабелъностi не забезпечується державними цiнами, то держава повинна забезпечити його дотацiєю за умови, що продукцiя пiдприємства є суспiльно необхiдною.

У разi порушення пiдприємством державної дисципліни цiн на продукцію надлишково одержана сума пiдлягає вилученню. Крiм того, з підприємства стягується штраф у порядку i розмірах, встановлених законодавчими актами України.

Джерелом формування фiнансових ресурсiв пiдприємства є прибуток (дохiд), амортизацiйнi вiдрахування, кошти, одержанi вiд продажу цiнних паперiв, пайовi внески членів трудового колективу, пiдприємств, органiзацiй, громадян та інші надходження.

Пiдприємство користується банкiвським кредитом на комерцiйнiй договiрнiй основi. Пiдприємство може надавати банку на договiрнiй основi право використовувати свої вiльнi кошти i встановлювати проценти за їх використання.

Державним пiдприємствам забороняється виступати гарантами при наданні суб'єктам пiдприємницької дiяльностi банкiвських кредитiв.

Пiдприємство має право відкривати розрахунковий та iншi рахунки для зберігання грошових коштiв i здiйснення всiх видiв розрахункових. кредитних та касових операцiй за мiсцем реєстрації підприємств або у будь-якому банку України, iнших союзних республiк та держав за їх згодою.

Пiдприємства самостiйно встановлюють черговiсть i напрями списання коштiв з власннх рахунків, яке здiйснюєгъся уставовами банкiв за дорученням таких пiдприємств, крiм випадкiв, передбачених законами України. Розрахунки пiдприємств за своїми зобов'язаннями проводяться через установи банкiв у порядку, встановленому Нацiональним банком України вiдповiдно до законiв України.

Пiдприємство може поставляти продукцiю, виконувати роботи, надавати послуги в кредит iз сплатою покупцями (споживачами) процентiв за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод пiдприємство може застосовувати в господарському оборотi векселi.

Підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорiв i розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахунках, може бути оголошено арбiтражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про банкрутство».