Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СУТЬ І ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Зміст, значення, основні завдання дивідендної політики

1.2 Фактори дивідендної політики

2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Порядок нарахування дивідендів

2.2 Форми виплати дивідендів

2.3 Ефективність дивідендної політики

3. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА3

3.1 Горизонтальний та вертикальний аналіз балансу та звіту про фінансові результати

3.2 Факторний аналіз результату операційної діяльності підприємства

3.3 Коефіцієнтий аналіз діяльності підприємства

3.4 Визначення типу фінансової стійкості підприємства

3.5 Визначення операційного та операційно-фінансового циклу підприємства

3.6 Оцінка ймовірності банкрутства підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Додаток А Баланс підприємства

Додаток Б Звіт про фінансові результати

ВСТУП

Одне з найцікавіших питань економічної думки, пов'язане з виплатою дивідендів у акціонерних товариствах.

Актуальність теми. Ця тема цікавить не лише науковців, але й бізнесменів та менеджерів. Такий підвищений інтерес можна зрозуміти, оскільки в уяві людей отримання дивідендів асоціюється з багатством та персональним добробутом.

Метою роботи є аналіз дивідендної політики акціонерного товариства.

Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання:

- розкрити сутність дивідендної політики акціонерного товариства;

- визначити фактори дивідендної політики;

- дослідити порядок нарахування дивідендів, форми виплати дивідендів;

- розрахувати ефективність дивідендної політики;

- визначити яким чином розраховуються дивіденди за акціями акціонерного товариства.

Об'єктом дослідження є дивідендна політика акціонерних товариств України в умовах трансформації власності. Предметом дослідження є формування та реалізація дивідендної політики акціонерних товариств як складової сучасної моделі корпоративного розвитку.

У першому розділі розглядаються теоретичні аспекти, у другому - методологічні основи дивідендної політики. В третьому розділі - проводиться комплексний аналіз фінансового стану підприємства.

При написанні своєї роботи я планую використовувати підручники з дисципліни «Фінанси підприємств» та інших предметів, періодичні видання та ресурси Інтернету.

1 СУТЬ І ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Зміст, значення, основні завдання дивідендної політики

Одним з важливих завдань фінансового менеджменту є формування та реалізація політики підприємства в галузі виплати дивідендів. Дивіденди -- частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства[16].

Дивідендна політика -- це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики -- це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників[17].

Приймаючи рішення в галузі дивідендної політики, слід враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства: величину самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Найбільш чітко вираженим є зв'язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Зв'язок між дивідендною політикою і ринковим курсом корпоративних прав описується класичним алгоритмом: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку.

Стабільний рівень дивідендних виплат може сигналізувати про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок -- ринковий курс падає. Щоправда, інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку[3].

Важливим є також обернений зв'язок між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емітента. Вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому слід реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав[10].

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

- виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

- визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

- оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

- визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

- узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

- вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

- оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства[9].

1.2 Фактори дивідендної політики

Рішення щодо розподілу прибутку, а отже, вибору тих чи інших пріоритетів при реалізації дивідендної політики приймаються зборами власників підприємства. Завданням менеджменту в цілому і фінансового менеджменту зокрема є обґрунтування необхідності прийняття того чи іншого рішення в галузі дивідендної політики. Для цього слід проаналізувати фактори впливу на неї. До основних з таких факторів належать:

Стадія життєвого циклу підприємства (для нещодавно створених підприємств доцільним є максимальне реінвестування прибутку).

Наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проектів. Якщо в підприємства відсутні обґрунтовані плани щодо прибуткового реінвестування прибутку, то найраціональнішим буде максимальний розподіл прибутку (виплата дивідендів).

Альтернативні джерела капіталу. Цей чинник пов'язаний з доступністю і вартістю залучення коштів із зовнішніх джерел, які можна використати для покриття потреби в капіталі, що залежить від:

1) кредитоспроможності підприємства та наявності в нього кредитного забезпечення;

2) вартості залучення позичкового капіталу;

3) інвестиційної привабливості та можливостей залучення додаткового акціонерного чи пайового капіталу (шанси розміщення нової емісії);

4) накладних витрат, пов'язаних із залученням власного капіталу із зовнішніх джерел[11].

Обмеження. Законодавством, статутом чи угодами підприємства можуть бути встановлені певні обмеження на виплату дивідендів. Ці обмеження можуть застосовуватися, як правило, в таких випадках:

- у разі заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу;

- за наявності на момент виплати дивідендів підстав щодо порушення справи про банкрутство підприємства чи виникнення таких підстав у результаті виплати дивідендів;

- власний капітал підприємства є меншим за обсяг його статутного та резервного капіталу;

- повністю не сплачені поточні та накопичені дивіденди за привілейованими акціями;

- відсутність відповідних фінансових джерел виплати дивідендів;

- наявність договірних обмежень, наприклад з банком-кредитором.

Преференції найважливіших груп власників: більшість з них орієнтовані на споживання (дивіденди) чи заощадження (тезаврація та збільшення вартості підприємства).

Податкові наслідки застосування того чи іншого типу дивідендної політики: для власників та для самого підприємства.

Рівень процентних ставок на ринку капіталів, а також ставки дивідендів у конкурентів та в інших підприємств, які належать до тієї самої чи суміжних галузей виробництва[19].

2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Порядок нарахування дивідендів

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів. Порядок повідомлення власників корпоративних прав про виплату дивідендів регламентується статутом товариства. Як правило, підприємства дають відповідне оголошення у заздалегідь визначених друкованих засобах масової інформації. В оголошенні про виплату дивідендів має міститися така інформація:

- назва підприємства;

- дата прийняття загальними зборами власників рішення про виплату дивідендів;

- період, за який виплачуються дивіденди;

- величина дивідендів на одну акцію (у відносному чи абсолютному виразі) в розрізі окремих їх категорій;

- строки та місце виплати;

- особливості оподаткування дивідендів[18].

У разі прийняття рішення про виплату дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику корпоративних прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства. Нарахування дивідендів може здійснюватися шляхом застосування визначеного процента до номінального капіталу, який належить окремим власникам корпоративних прав. Величина цього процента розраховується як відношення чистого прибутку (іншого джерела), який спрямовується на виплату дивідендів до обсягу статутного капіталу. В акціонерних товариствах дивіденди на одну акцію розраховуються діленням загальної суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди. За корпоративними правами однієї категорії виплачуються дивіденди однакового розміру.

Отже, величина дивідендів, яка належить окремому власнику, залежить від трьох основних показників:

- величини чистого прибутку, резерву дивідендів (інших джерел виплати);

- встановленого співвідношення між розподіленим і нерозподіленим прибутком;

- частки учасника (власника) в статутному капіталі[15].

Сума коштів, яка рішенням зборів власників спрямовується на виплату дивідендів, називається масою дивіденду. З прийняттям рішення про виплату дивідендів у підприємства зменшується власний капітал (прибуток). На суму нарахованих, але не виплачених дивідендів збільшується обсяг заборгованості, яка зменшується одночасно з виплатою дивідендів.

Порядок нарахування дивідендів (прибутку на корпоративні права) значною мірою залежить від форми організації бізнесу та форми власності. Розглянемо найсуттєвіші особливості нарахування дивідендів.

Акціонерні товариства. Право на одержання дивідендів в АТ мають акціонери, які є власниками акцій (обліковуються в реєстрі акціонерів) на початок строку виплати дивідендів, який встановлюється загальними зборами акціонерів незалежно від періоду, протягом якого акціонери володіли акціями. У разі продажу акціонером належних йому акцій після складання переліку осіб, що мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати, право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної в такому переліку. Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за результатами календарного року в повному обсязі (ст. 9 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»). Загальні збори акціонерів не можуть приймати рішення про виплату проміжних дивідендів за результатами діяльності за квартал, місяць чи півріччя. АТ разом зі звітом про діяльність підприємства повинні представити в ДКЦПФР інформацію про дивіденди, яка повинна містити такі відомості:

- дата закриття реєстру для виплати дивідендів (якщо вони виплачуватимуться);

- дата початку виплати дивідендів;

- дата закінчення виплати дивідендів[8].

2.2 Форми виплати дивідендів

Складовою дивідендної політики підприємства є вибір найприйнятнішої для всіх заінтересованих сторін форми виплати дивідендів. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах:

1. Грошова;

2. Не грошова;

3. Змішана форма;

4. Приховані доходи.

Стандартною формою виплати дивідендів є грошова. З прийняттям зборами власників рішення про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позичковий. Заборгованість підприємства його власникам, пов'язана з нарахуванням дивідендів, відображається за статтею «Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками». Виплачуючи дивіденди, підприємство погашає згаданий борг.

На практиці досить часто приймається рішення про виплату дивідендів у негрошовій формі: корпоративними правами, іншими фінансовими інструментами, товарами, знижками на товари тощо. Найпоширенішою негрошовою формою є виплата дивідендів у формі додаткових корпоративних прав, зокрема акцій.

Специфічною формою виплати дивідендів у негрошовій формі, до якої досить часто вдаються підприємства в економічно розвинутих країнах, є дивіденди у формі цінних паперів інших емітентів, які є в інвестиційному портфелі підприємства.

Характерною рисою дивідендної політики багатьох вітчизняних підприємств є те, що дивіденди досить часто виплачуються у товарній формі. Її використовують як підприємства, що виробляють товари народного споживання, так і ті, які ці товари отримують за бартерними схемами. Зазвичай дивіденди товарами отримують дрібні акціонери, які не можуть впливати на фінансову політику підприємств. Великі акціонери, які контролюють такі підприємства, формально не отримують ніяких дивідендів або віддають перевагу корпоративним правам. Досить часто реальні власники таких підприємств отримують приховані дивіденди за різного роду схемами ухилення від оподаткування[12].

До виплати дивідендів товарами чи послугами, виробництвом яких займається підприємство, інколи вдаються і підприємства на Заході. Як правило, це транспортні підприємства, які виплату дивідендів оформляють у вигляді різного роду транспортних пільг. З метою стимулювання збуту продукції деякі підприємства виплачують дивіденди у формі знижок на їх товари, наприклад, широковідомими є так звані «винні бони».

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами. Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша -- у формі корпоративних прав. При цьому можуть порушуватися існуючі пропорції участі всіх власників у статутному капіталі. З метою компенсації збитків окремих власників, які виникають у результаті зменшення їх частки, вони можуть бути наділені додатковими дивідендами в грошовій формі. З іншого боку, можуть передбачатися також стимули для заохочення акціонерів до реінвестування прибутку та виплати дивідендів корпоративними правами. Врешті-решт, власники самі повинні вирішувати, яка форма дивідендів є для них вигіднішою з погляду максимізації їх капіталу.

Приховані дивіденди. Керівництво підприємства може маніпулювати розміром чистого прибутку, який засвідчується в звітності і є джерелом виплати дивідендів та основою для прийняття рішення про це на зборах власників. На Заході відповідні маніпуляції здійснюються, як правило, з допомогою інструменту прихованих резервів. Виконавчі органи підприємств за узгодженістю з окремими власниками досить часто вдаються до прихованого розподілу прибутку. Приховані виплати дивідендів здійснюються безпосередньо на користь власників підприємства або на користь так званих пов'язаних, або афільованих, осіб. Ці доходи можуть утворюватися в результаті здійснення таких операцій:

- продаж товарів (робіт, послуг) зазначеним особам за заниженими цінами;

- придбання товарів (робіт, послуг) у таких осіб за завищеними цінами;

- виплата завищених процентів за депозитами, позичками тощо;

- одержання позичок за зниженими процентними ставками;

- оплата фіктивних угод за невиконані послуги, в т. ч. за ноу-хау, консультаційні чи рекламні послуги, інші види нематеріальних активів з подальшим одержанням готівки для виплати винагороди працівникам та власникам;

- оплата закордонних відряджень тощо.

Приховування керівництвом підприємства реального чистого прибутку на свою користь або на користь окремих власників є суттєвою проблемою в галузі дивідендної політики, яка загострює принципал-агент-конфлікт. Причини прихованого розподілу прибутку криються здебільшого в недоліках податкового законодавства та законодавства про господарські товариства[14].

2.3 Ефективність дивідендної політики

Ефективність дивідендної політики оцінити надзвичайно складно. Очевидно, ефективною буде така політики, за якої забезпечується мінімізація принципал-агент-конфлікту між окремими власниками, власниками, кредиторами та менеджментом підприємства. Зрозуміло, що уникнути таких конфліктів можна за максимізації доходів власників (Shareholder Value) за відсутності обмежень з боку кредиторів. Як уже зазначалося, ці доходи можуть бути у формі підвищення курсової вартості та (або) дивідендів. Висновки щодо ефективності дивідендної політики можна зробити на основі аналізу показників прибутковості корпоративних прав, від значення яких залежать обидві складові доходів власників. До таких показників можна віднести:

Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію: розраховується діленням суми чистого прибутку, який належить власникам простих акцій, на кількість простих акцій.

Дивіденди на одну просту акцію: розраховується діленням суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.

Коефіцієнт цінності акцій: розраховується діленням ринкової ціни однієї акції на дивіденд на одну просту акцію.

Рентабельність акції -- виражений у процентах показник, який є обернено пропорційним до коефіцієнта цінності акцій.

Коефіцієнт дивідендних виплат: відношення маси дивіденду до суми чистого прибутку.

Відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER): характеризує взаємозв'язок між чистим прибутком підприємства та курсом його акцій і показує, скільки річних прибутків на одну акцію потрібно, щоб окупилися кошти, вкладені в акцію.

В інформації про фінансово-господарську діяльність АТ, що публікується емітентом у друкованих виданнях, наводяться окремі показники, які характеризують ефективність дивідендної політики, зокрема:

- частка чистого прибутку, спрямована на виплату дивідендів на привілейовані акції (тис. грн);

- чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн);

- дивіденди, нараховані на одну просту акцію (грн.).

За певних обставин ефективною буде така дивідендна політика, за якої забезпечується зростання ринкової ціни корпоративних прав. У традиційному розумінні рішення власників щодо дивідендів чи реінвестування прибутку залежить від очікуваної рентабельності власного капіталу підприємства (Рв) та від ставки зовнішніх доходів (p) за альтернативних вкладень відповідного обсягу капіталу на ринку. Якщо на ринку є можливість вкласти капітал з вищою нормою дохідності, ніж у підприємство-емітент (за однакового рівня ризику), то доцільно приймати рішення щодо виплати дивідендів. Якщо ж навпаки, то найраціональнішою буде тезаврація прибутку. Отже, доти, доки Рв > p, з погляду прибутковості власникам доцільно реінвестувати весь чистий прибуток. У такому разі ринковий курс акцій зростатиме. Згідно з класичним підходом алгоритм розрахунку ринкового курсу корпоративних прав має такий вигляд:

де КА -- ринковий курс корпоративних прав (акцій); П -- чистий прибуток на одну акцію; Д -- дивіденди на одну акцію.

Розглянемо умовний приклад. Нехай чистий прибуток підприємства, що припадає на одну акцію, становить 10 грн, а відношення рентабельності власного капіталу до рентабельності вкладень в альтернативні інвестиції дорівнює 0,2 : 0,15 (Рв > p). Підставивши відповідні значення у вищенаведену формулу, отримаємо: за умови, що весь чистий прибуток підприємства буде спрямований на реінвестиції -- курс акцій 88,8 грн; якщо весь прибуток розподілити між акціонерами, то ринковий курс акцій становитиме 75,5 грн. Отже, з погляду потенційної прибутковості за зазначених параметрів акціонерам вигідніше буде реінвестувати прибуток, тобто або відмовитися від дивідендів взагалі, або прийняти рішення щодо виплати дивідендів корпоративними правами.

Навпаки, якщо Рв < p, то для власників вигідним буде розподіл прибутку. Наприклад, якщо рентабельність зовнішніх вкладень становитиме 0,2, а внутрішніх 0,15, то за реінвестування прибутку курс акцій дорівнюватиме 37,5 грн. Якщо ж виплачуються дивіденди, то курс досягне 50 грн. У разі рівності між Рв та p, наприклад Рв = p = 0,2, за будь-якого порядку використання прибутку ринковий курс буде незмінним і становитиме 50 грн. Отже, вигіднішою для власників буде виплата дивідендів.

Оцінюючи ефективність дивідендної політики, необхідно враховувати, що класична формула (курс акцій прямо пропорційний дивіденду й обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями) застосовується на практиці далеко не в усіх випадках[15].

Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім його ростом, який максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічний його розвиток.

Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах з розвинутою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш розповсюдженими теоріями, зв'язаними з механізмом формування дивідендної політики є:

1. Теорія незалежності дивідендів. її автори -- Ф. Модильяні і М. Міллер -- стверджують, що обрана дивідендна політика не здійснює ніякого впливу ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на добробут власників у поточному чи перспективному періоді.

2. Теорія переваги дивідендів. Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер -- стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) через те, що вона «очищена від ризику», коштує завжди більше, ніж дохід відкладений на майбутнє, у зв'язку з властивим йому ризиком. Виходячи з цієї теорії максимізація дивідендних виплат доцільніша, ніж капіталізація прибутку.

3. Теорія мінімізації дивідендів. Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми доходами власників. А через те оподатковування поточних доходів у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх, дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно максимізацію капіталізації прибутку -- для того, щоб отримати найвищий податковий захист сукупного доходу власників. Однак такий підхід до дивідендної політики не влаштовує численних дрібних акціонерів з низьким рівнем доходів[19].

Сигнальна теорія дивідендів побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій як базисний елемент використовують розмір виплачуваних за нею дивідендів. У такий спосіб ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно і ринкової вартості акцій, що при їхній реалізації приносить акціонерам додатковий дохід. Крім того, виплата високих дивідендів «сигналізує» про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує істотного зростання прибутку в майбутньому періоді. Ця теорія нерозривно пов'язана з високою «прозорістю» фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація впливає на коливання ринкової вартості акцій.

Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів. Згідно з цією теорією компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням акціонерів.

Залишкова політика дивідендних виплат припускає, що фонд виплати дивідендів утвориться після того, коли за рахунок прибутку задоволені потреби у формуванні власних фінансових ресурсів, що забезпечують повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей підприємства. Якщо за наявними інвестиційними проектами рівень внутрішньої ставки прибутковості перевищує середньозважену вартість капіталу, то основна частина прибутку повинна бути спрямована на реалізацій таких проектів, тому що вона забезпечить високий темп росту капіталу (відкладеного доходу) власників. Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недолік цієї політики полягає в нестабільності розмірів дивідендних виплат, повної непередбачуваності їх розмірів у майбутньому періоді і навіть відмова від виплат у період високих інвестиційних можливостей, що негативно позначається на формуванні рівня ринкової ціни акцій. Така дивідендна політика використовується, як правило, лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, зв'язаних з високим рівнем його інвестиційної активності.

На основі існуючих теоретичних підходів та практичного досвіду сформувались різні типи дивідендної політики.

Політика стабільного розміру дивідендних виплат припускає виплату незмінної їхньої суми протягом тривалого періоду (при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коригується на індекс інфляції). Перевагою цієї політики є її надійність, що створює почуття впевненості в акціонерів у незмінності розміру поточного доходу незалежно від різних обставин на фондовому ринку. Недоліком цієї політики є її слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, у зв'язку з чим у періоди несприятливої кон'юнктури і низького розміру прибутку інвестиційна діяльність може бути зведена до нуля. Для того, щоб уникнути цих негативних наслідків стабільний розмір дивідендних виплат встановлюється звичайно на відносно низькому рівні, що і відносить даний тип дивідендної політики до категорії консервативної.

Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди являє собою найбільш зважений тип. її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі при високому зв'язку з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон'юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності. Така дивідендна політика дає найбільший ефект на підприємствах з нестабільним у динаміці розміром формування прибутку. Основний недолік цієї політики полягає в тому, що при тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій компанії знижується і відповідно падає їхня ринкова вартість.

Політика стабільного рівня дивідендів передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат стосовно суми прибутку. Перевагою цієї політики є простота її формування і тісний зв'язок з розміром прибутку. У той же час основним її недоліком є нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію. Ця нестабільність викликає різкі перепади в ринковій вартості акцій по окремих періодах, що перешкоджає максимізації ринкової вартості підприємства в процесі здійснення такої політики (вона «сигналізує» про високий рівень ризику господарської діяльності даного підприємства). Навіть при високому рівні дивідендних виплат така політика не залучає звичайно інвесторів (акціонерів), що уникають ризику.

Політика постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, у твердо установленому відсотку приросту до їх розміру в попередньому періоді. Перевагою такої політики є забезпечення високої ринкової вартості акцій компанії і формування позитивного її іміджу у потенційних інвесторів при додаткових емісіях. Недоліком же цієї політики є відсутність гнучкості в її проведенні і постійне зростання фінансової напруженості -- якщо темп росту коефіцієнта дивідендних виплат зростає. Тому здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише реально процвітаючі акціонерні компанії -- якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням прибутку компанії, то вона являє собою вірний шлях до її банкрутства[20].

Первісним етапом формування дивідендної політики є вивчення й оцінка факторів, що визначають цю політику. У практиці фінансового менеджменту ці фактори прийнято поділяти на чотири групи:

1. Фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства. До числа основних факторів цієї групи відносяться:

а) стадія життєвого циклу компанії (на ранніх стадіях життєвого циклу акціонерна компанія змушена більше засобів інвестувати у свій розвиток, обмежуючи виплату дивідендів);

б) необхідність розширення акціонерною компанією своїх інвестиційних програм (у періоди активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів, потреба в капіталізації прибутку зростає);

в) ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності (окремі підготовлені проекти вимагають прискореної реалізації з метою забезпечення ефективної їхньої експлуатації при сприятливій кон'юнктурі ринку, що обумовлює необхідність концентрації власних фінансових ресурсів у ці періоди).

2. Фактори, що характеризують можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел.

У цій групі факторів основними є:

а) достатність резервів власного капіталу, сформованих у попередньому періоді;

б) вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;

в) вартість залучення додаткового позикового капіталу;

г) доступність кредитів на фінансовому ринку;

д) рівень кредитоспроможності акціонерного товариства, обумовлений його поточним фінансовим станом

3. Фактори, пов'язані з об'єктивними обмеженнями.

До числа основних факторів цієї групи відносяться:

а) рівень оподатковування дивідендів;

б) рівень оподатковування майна підприємств;

в) досягнутий ефект фінансового лівериджу, обумовлений сформованим співвідношенням використовуваного власної о і позикового капіталу;

г) фактичний розмір одержуваного прибутку і коефіцієнт рентабельності власного капіталу.

4. Інші фактори. У складі цих факторів можуть бути виділені:

а) кон'юнктурний цикл товарного ринку, учасником якого с акціонерна компанія (у період підйому кон'юнктури ефективність капіталізації прибутку значно зростає);

б) рівень дивідендних виплат компаніями-конкурентами;

в) невідкладність платежів за раніше отриманими кредитами;

г) можливість втрати контролю над управлінням компанією.
Дивіденди в акціонерних товариствах розраховуються за формулою:

Д = Пр-(Пд + Bump + Рф + Іф),

де Пp -- прибуток до розподілу;

Пд -- податки і платежі з прибутку до бюджету;

Bump -- витрати на утримання акціонерного товариства;

Рф -- відрахування в резервний фонд;

Іф -- інвестиційний фонд на розвиток виробництва. >

Дивіденд акціонера розраховується шляхом множення номінальної вартості акції на дивідендну ставку і на кількість акцій. Хоча на практиці дивідендна ставка встановлюється в грошових одиницях і складає їх певну кількість на одну акцію.

Вартість акції після виплати дивідендів визначається найпростішим чином:

де ДС -- дивідендна ставка;

НВА -- номінальна вартість акції;

ППндова -- позичковий процент на день оцінки вартості акції[7].

Розрахунок дивідендної ставки можна здійснювати ще й таким чином:

де СДбп -- сума дивідендів без податку;

СДПАБП -- сума дивідендів на привілейовані акції;

СФкр -- статутний фонд кінця року;

ВА -- вартість акцій, викуплених і не розміщених серед акціонерів.

Дивіденд індивідуального акціонера за рік можна розрахувати таким чином:

де: НВА -- номінальна вартість акції;

ДС -- дивідендна ставка;

КА -- кількість акцій;

ТВА -- термін володіння акціями в рік. Дивіденди можуть виплачуватись у різних формах.

Виплата дивідендів готівкою. Це найбільш проста і найпоширеніша форма здійснення дивідендних виплат.

Виплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам знову емітованих акцій на суму дивідендних виплат. Вона становить інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на ріст капіталу в майбутньому періоді.

Автоматичне реінвестування. Ця форма виплати надає акціонерам право індивідуального вибору -- одержати дивіденди наявними чи реівестувати їх у додаткові акції.

3. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА

3.1 Горизонтальний та вертикальний аналіз балансу і звіту про фінансові результати

Табл. 3,1 Порівняльний аналітичний баланс

Статті балансу (код рядка)	Абсолютні значення, тис грн.	Питома вага, %	Зміни
	За попередній період	За звітний період	За попередній період	за звітний період	в абсолюних величинах	у питомій вазі	у % до попереднього періоду	у % до зміни підсумку балансу
1
[010]	68	82	1,4	1,49	14	0,09	20,59	0,44
[011]	80	100	1,65	1,81	20	0,16	25	0,62
[012]	12	18	0,25	0,33	6	0,08	50	0,19
[030]	1840	2152	37,99	39,01	312	1,02	16,96	9,74
[031]	2260	2620	46,67	47,49	360	0,82	15,93	11,24
[032]	420	468	8,67	8,48	48	-0,19	11,43	1,5
[040]	160	180	3,3	3,26	20	-0,04	12,5	0,62
[045]	25	82	0,52	1,49	57	0,97	228	1,78
[050]	284	225	5,86	4,08	-59	-1,78	-20,77	-1,84
[060]	26	22	0,54	0,4	-4	-0,14	-15,38	-0,12
[070]	83	38	1,71	0,69	-45	-1,02	-54,22	-1,41
[080]	2486	2781	51,33	50,41	295	-0,92	11,87	9,21
100	526	708	10,86	12,83	182	1,97	34,6	5,68
120	280	365	5,78	6,62	85	0,84	30,36	2,65
130	105	127	2,17	2,3	22	0,13	20,95	0,69
140	96	102	1,98	1,85	6	-0,13	6,25	0,19
150	360	225	7,43	4,08	-135	-3,35	-37,5	-4,2
160	61	77	1,26	1,4	16	0,14	26,23	0,5
161	76	98	1,57	1,78	22	0,21	28,95	0,69
162	15	21	0,31	0,38	6	0,07	40	0,19
170	26	32	0,54	0,58	6	0,04	23,08	0,19
180	42	58	0,87	1,05	16	0,18	38,1	0,5
200	60	82	1,24	1,49	22	0,25	36,67	0,69
210	25	67	0,52	1,21	42	0,69	168	1,31
220	180	160	3,72	2,9	-20	-0,82	-11,11	-0,62
230	125	162	2,58	2,94	37	0,36	29,6	1,16
240	83	20	1,71	0,36	-63	-1,35	-75,9	-1,97
250	63	84	1,3	1,52	21	0,22	33,33	0,66
260	2032	2269	41,96	41,13	237	-0,83	11,67	7,4
270	325	467	6,71	8,47	142	1,76	43,69	4,43
300	1356,04	1544,76	28	28	188,72	0	13,92	5,89
320	387,44	331,02	8	6	-56,42	-2	-14,56	-1,76
340	96,86	165,51	2	3	68,65	1	70,88	2,14
350	96,86	331,02	2	6	234,16	4	241,75	7,31
380	1937,2	2372,31	40	43	435,11	3	22,46	13,59
400	290,58	110,34	6	2	-180,24	-4	-62,03	-5,63
440	1186,53	1434,42	2,45	26	247,89	23,55	20,89	7,74
450	387,44	165,51	8	3	-221,93	-5	-57,28	-6,93
470	96,86	441,36	2	8	344,5	6	355,67	10,76
480	1670,83	2041,29	34,5	37	370,46	2,5	22,17	11,57
500	193,72	110,34	4	2	-83,38	-2	-43,04	-2,6
520	242,15	165,51	5	3	-76,64	-2	-31,65	-2,39
530	217,94	331,02	0,23	6	113,08	5,77	51,89	3,53
560	193,72	331,02	4	6	137,3	2	70,88	4,29
600	96,86	55,17	2	1	-41,69	-1	-43,04	-1,3
620	944,39	993,06	19,5	18	48,67	-1,5	5,15	0,56
Баланс	4843	5517	100	100	3202,24	36,75	1380,94	107,88

Таблиця 3.2 - Порівняльний аналітичний звіт про фінансові результати

Статті Звіту	Абсолютні значення, тис. грн.	Питома вага статей в доході від реалізації, %	Зміни
	За попередній період	За звітний період	За попередній період	За звітний період	в абсолют. величинах (3-2)	у структур (5-4)	Темпи росту, % (3/2* 100)
1	2	3	4	5	6	7	8
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	1368	1482	100	100	114	0	108,33
Податок на додану вартість	228	247	16,66	16,66	19	0	108,33
Акцизний збір	32	46	2,34	3,1	14	0,76	143,75
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	1108	1189	81	80,23	81	-0,77	107,31
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	320	280	23,4	18,89	-40	-4,51	87,5
Валовий:
прибуток	788	909	57,6	61,34	121	3,74	115,36
Інші операційні доходи	68	72	4,97	4,86	4	-0,11	105,88
Адміністративні витрати	92	86	2,34	5,8	-6	3,46	93,48
Витрати на збут	30	28	2,19	1,89	-2	-0,3	93,33
Інші операційні витрати	32	46	2,34	3,1	14	0,76	143,75
Фінансові результати від операційної діяльності:
прибуток	702	821	51,32	55,4	119	4,08	116,95
Дохід від участі в капіталі	29	67	2,12	4,52	38	2,4	231,03
Інші фінансові доходи	8	8	0,58	0,54	0	-0,04	100
Фінансові витрати	48	56	3,51	3,78	8	0,27	116,67
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:
прибуток	691	840	50,51	56,67	149	6,16	121,56
Податок на прибуток від звичайної діяльності	172,75	210	12,63	14,17	37,25	1,54	121,56
Фінансові результати від звичайної діяльності:
прибуток	518,75	630	37,92	42,51	111,25	4,59	121,45
Чистий:
прибуток	518,75	630	37,92	42,51	111,25	4,59	121,45

3.2 Факторний аналіз результату операційної діяльності підприємства

Таблиця 3.3 - Вихідні дані для факторного аналізу результату операційної діяльності

Стаття	Код рядка	За звітний період	За попередній період	Абсолютна зміна
1	2	3	4
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	10	1368	1482	-114
Податок на додану вартість	15	228	247	-19
Акцизний збір	20	32	46	-14
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	40	320	280	40
Інші операційні доходи	60	68	72	-4
Адміністративні витрати	70	92	86	6
Витрати на збут	80	30	28	2
Інші операційні витрати	90	32	46	-14
Фінансові результати від операційної діяльності:
прибуток	100	702	821	-119

Взявши за основу Звіт про фінансові результати операційної діяльності, не будемо враховувати дані, які мали нульове значення, і дані, що використовувалися для проміжних підсумків. Враховуючи ці вимоги, отримана таблиця 3.3. Розрахунок фінансового результату будемо проводити в наступному вигляді:

Фінансовий результат від операційної діяльності = Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - Податок на додану вартість- Інші вирахування з доходу - Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) + Інші операційні доходи - Адміністративні витрати - Інші операційні витрати.

Розрахуємо фінансовий результат за попередній період:

Фінансовий результат від операційної діяльності =1368-228-32--320+68-92-30-32=702 (тис.грн)

Оскільки модель мультиплікативна (складові додаються чи віднімаються), то величина зміни кожного фактора буде дорівнювати величині впливу цього фактору на модель в цілому. Іншими словами, якщо дохід зменшився 114 тис. грн., то і фінансовий результат від операційної діяльності під дією цього фактора зменшився на 114 грн. грн. В таблиці 3.3 розраховані зміни кожного з факторів. Саме на таку величину вони впливають і на операційний прибуток. Розрахуємо сумарний вплив, враховуючи знаки в формулі 3.1:

Зміна фінансового результату від операційної діяльності = - 114 + 19 + 14 + 4 - 6 - 2 + 14 = -71

Таким чином, під дією факторів фінансовий результат збільшився на 71 тис. грн. і повинен скласти:

702+71 = 773.

1.1. Таким чином підприємство отримало прибуток в розмірі 773 тис. грн.

дивідентний фінансовий баланс

3.3 Фінансово-коефіцієнтний аналіз діяльності підприємства

1. Показники майнового стану

Коефіцієнт зносу основних засобів

;

Коефіцієнт оновлення основних засобів



Частка оборотних виробничих коштів

Коефіцієнт мобільності активів

За показниками майнового стану можемо зробити наступні висновки: рівень фізичного та морального зносу становить на початок періоду 19% та кінець періоду 18%. Коефіцієнт оновлення основних засобів показує, що вартість основних фондів збільшилась на 16% у порівнянні з даними на початок та на 14% на кінець періоду. Частка мобільних виробничих фондів у валюті балансу складає 42% на початок періоду та 41 % на кінець періоду. Коефіцієнт мобільності активів виявив, що на одиницю необігових коштів припадає 0,956 обігових на початок та 0,98 на кінець періоду.

2. Показники ділової активності

Коефіцієнт оборотності обігових коштів



Коефіцієнт оборотності запасів

Період обороту запасів (днів)

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

За даними розрахунків, робимо такі висновки: на одиницю обігових коштів припадає 0,55 виручки на почато періоду та 0,51 на кінець періоду; Кількість оборотних коштів, інвестованих у запаси становить 1,83 на початок періоду та 1,44 на кінець періоду; період обороту запасів, протягом якого запаси трансформуються в кошти дорівнює 200 днів на початок періоду та 254 днів на кінець періоду; на початок періоду виручка перевищує середню дебіторську заборгованість у 3,79 рази, а на кінець періоду у 6,19 разів.

3. Показники рентабельності

Рентабельність капіталу (активів) за чистим прибутком

Рентабельність власного капіталу

Рентабельність реалізованої продукції

Період окупності власного капіталу

На одиницю інвестованих в активи коштів припадає 12% чистого прибутку на початок періоду та 10% на кінець періоду. На одиницю власного капіталу припадає 29% прибутку на початок періоду та 24% прибутку на кінець періоду. На одиницю виручки припадає 0,53 чистого прибутку на початок періоду та 0,47 на кінець періоду. Період окупності власного капіталу дорівнює 3,07 років на початок періоду та 4,57 років на кінець періоду, що показує негативні тенденції в діяльності підприємства, тобто період, за який кошти інвестовані в активи будуть компенсовані чистим прибутком, збільшується.

4. Показники фінансової стійкості

Показник власних обігових коштів

Коефіцієнт маневреності робочого капіталу

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)

Показник фінансової стійкості



Показник фінансового лівериджу

Оборотні активи, що фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов`язань дорівнюють 3573,61 на початок періоду та 4056,94 на кінець періоду. Частка запасів, тобто матеріальних виробничих активів у власних обігових коштах становить 6% на початок періоду та 5% на кінець періоду. Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконати зовнішні зобов`язання за рахунок власних активів і дорівнює 0,4 на початок періоду та 0,43 на кінець періоду. Частка стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі становить на початок періоду 80% та 82 % на кінець періоду. Залежність підприємства від довгострокових зобов`язань становить 86% на початок періоду та на кінець періоду.

5. Показники ліквідності (платоспроможності)

Коефіцієнт поточної ліквідності (покриття)

Коефіцієнт швидкої ліквідності

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Коефіцієнт поточної ліквідності, характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року і дорівнює 2,1 на початок періоду та 2,28 на кінець періоду. На одиницю термінових боргів припадає 1,09 одиниць найбільш ліквідних активів на початок періоду та 0,97 одиниць на кінець періоду. Готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість становить 41 % на початок періоду та 34 % на кінець періоду.

3.4 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства

Тривалість операційного циклу визначається за формулою:

Тоц. = Тоб.з. +Тоб.д.з.,

де Тоб.з. - період обороту запасів;

Тоб.д.з. - період обороту дебіторської заборгованості.

Тоб.з. = 119,45 днів

Тоб.д.з. = 96,3 днів

Тоц. = 119,45+36,3= 155,75 днів

Отже, 155,75 днів - це час, який необхідний для виробництва, продажу та оплати продукції підприємства.

Тривалість операційно-фінансового циклу визначається за формулою:

Тофц. = Тоц - Тоб.кр.з.,

де Тоб.кр.з. - період обороту кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт обертання кредиторської заборгованості за товари, роботи та послуги (КЗ), який розраховується наступним чином:

Період обороту кредиторської заборгованості за товари, роботи та послуги:

Тофц. = 155,75-300=-144,25 днів.

Отже, так як Тофц.<0, то це значить, що підприємство не потребує грошових засобів, тобто залучення їх зі сторони, оскільки воно фактично кредитує своїх дебіторів грошовими засобами. Стратегія підприємства має бути спрямована на збільшення тривалості операційного циклу та зменшення періоду обороту кредиторської заборгованості.

3.5 Аналіз ймовірності банкрутства підприємства Модель Альтмана

Проаналізуємо ймовірність банкрутства на основі наступних моделей.

Інтегральна модель Е. Альтмана (1968р.) має такий вигляд:

ZA = 1,2Х1 + 1,4Х2 + 3,3Х3 + 0,6Х4 + 1,0Х5

де Х1 = оборотний капітал / сума активів;

Х2 = нерозподілений прибуток / сума активів;

Х3 = операційний прибуток / сума активів;

Х4 = ринкова вартість акції / позиковий капітал;

Х5 =обсяг продажу (виручка) / сума активів.

ZA поч = 1,2*0,42 + 1,4*0,02 + 3,3*0,11 + 0,6*0,78 + 1,0*0,31 = 1,67

ZA кін = 1,2*0,41 + 1,4*0,03 + 3,3*0,13 + 0,6*0,75 + 1,0*0,25 = 1,66

Значення	Ймовірність банкрутства
До 1,8	висока
1,81-2,67	не можна однозначно визначити
2,67 і вище	низька

Тест на ймовірність банкрутства Таффлера:

ZТ = 0,03Х1 + 0,13Х2 + 0,18Х3 + 0,16Х4

де Х1 = прибуток від реалізації / короткострокові зобов`язання;

Х2 = оборотні активи / короткострокові зобов`язання;

Х3 = короткострокові зобов`язання / сума активів;

Х4 = виручка від реалізації / сума активів;

ZТ поч = 0,03*0,96+ 0,13*2,15 + 0,18*0,2 + 0,16*0,01 = 0,35

ZТ кін = 0,03*0,79 + 0,13*2,28 + 0,18*0,18 + 0,16*0,01 = 0,35

Значення показника є більшим 0,3, з чого можемо зробити висновок, що підприємство має добрі довгострокові перспективи.

Модель Ліса:

ZЛ = 0,063Х1 + 0,092Х2 + 0,057Х3 + 0,001Х4

де Х1 = оборотний капітал / сума активів;

Х2 = прибуток від реалізації / сума активів;

Х3 = нерозподілений прибуток / сума активів;

Х4 = власний капітал / сума активів;

ZЛ поч = 0,063*0,42 + 0,092*0,19 + 0,057*0,02 + 0,001*0,44=0,05

ZЛ кін = 0,063*0,41 + 0,092*0,14 + 0,057*0,006 + 0,001*0,43=0,04

Граничне значення показника 0,037, тобто підприємство має задовільний фінансовий стан, та є платоспроможним.

Модель Спрінгейта має такий вигляд:

ZС = 1,03Х1 + 3,07Х2 + 0,66Х3 + 0,4Х4

де Х1 = робочий капітал / активи;

Х2 = прибуток до сплати відсотків і податку / активи;

Х3 = прибуток до сплати відсотків і податку / короткострокові зобов`язання;

Х4 = виручка від реалізації / сума активів;

ZС поч = 1,03*0,42 + 3,07*0,17 + 0,66*0,89 + 0,4*0,01=1,55

ZС поч = 1,03*0,41 + 3,07*0,13 + 0,66*0,7 + 0,4*0,01=1,29

Отримані значення показника перевищують граничне значення (0,862),з чого можемо зробити висновок про добрий фінансовий стан підприємства.

Згідно з проведеними розрахунками розглянуте підприємство має гарний фінансовий стан, аналіз ймовірності банкрутства на основі моделі Ліса, Спрінгейта та тесту Таффлера показав, що підприємство є платоспроможним. Показники фінансової стійкості дають можливість зробити висновок про високу ступінь незалежності підприємства від зовнішніх джерел.

3.6 Визначення типу фінансової стійкості підприємства

Спочатку на першому етапі визначаємо такі показники як:

1) Власні оборотні засоби за формулою

Ксос = Ір. П - Ір. А = Ф1,р.380 - Ф.1,р.080

Ксос = 2372,31-2781=-408,69

2)Власні та довгострокові запозичені джерела формування оборотних засобів за формулою

Ксос.д.ср. = Ксос + ІІІр. П = Ксос+Ф1,р.480

Ксос.д.ср. = -408,69+2041,29=1632,6

3)Загальна величина основних джерел фінансування господарської діяльності підприємства за формулою

Ко = Ксос.д.ср. + короткострокові банківські кредити = Ксос.д.ср. + Ф1,р.500

Ко = 1632,6+110,34=1742,94

На другому етапі визначаємо

ФС = Ксос - З, де З - запаси

З = 1302

ФС = 1742,94-1302=440,94

ФС+Д = Ксос.д.ср. - З

ФС+Д =1362,6-13021,04

ФО = Ко - З

ФО = 1742,94-1302=440

На третьому визначаємо тип фінансової стійкості

S = { ФС; ФС+Д; ФО}

Якщо Ф>0, тоді S(Ф) = 1, Ф<0, тоді S(Ф) =0

S = {1; 1; 1} - абслютна фінансова стійкість підприємсива;

S = {0; 1; 1} - нормальна фінансова стійкість;

S = {0; 0; 1} - нестійкий фінансовий стан;

S = {0; 0; 0} - кризовий фінансовий стан.

У нашому випадку S = {1; 1; 1}, тобто підприємство має - абслютна фінансова стійкість підприємсива.

ВИСНОВКИ

Одним з важливих завдань фінансового менеджменту є формування та реалізація політики підприємства в галузі виплати дивідендів. Дивіденди -- частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика -- це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики -- це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів. Порядок повідомлення власників корпоративних прав про виплату дивідендів регламентується статутом товариства.

Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах: грошова; не грошова; змішана форма; приховані доходи.

Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах з розвинутою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш розповсюдженими теоріями, зв'язаними з механізмом формування дивідендної політики є:

-. Теорія незалежності дивідендів;

- Теорія переваги дивідендів;

- Теорія мінімізації дивідендів;

- Сигнальна теорія дивідендів;

- Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів;

- Залишкова політика дивідендних виплат.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV.// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20,N 21-22, ст.144.

2. Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р., №1576-XII, ст. 47.

3. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навч. за освітньо-проф. програмою спеціаліста зі спец."Фінанси", "Банківська справа":"Облік і аудит". -- 2.вид., перероб. і доп. -- К.: Либідь, 2003. -- 384 с.

4. Білик М.Д. „Сутність і оцінка фінансового стану підприємств // Фінанси України, 2005.

5. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2001. - 152 с.

6. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. -- К.: Кондор, 2003. -- 364 с.

7. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: Знання. - 2000. - с.267.

8. Онисько С.М., Марич П.М. Фінанси підприємств: Підручник для студентів вищих закладів освіти. - 2-ге видання, випр. і доповнене. - Львів: „Магнолія Плюс”, 2006. - 367 с.

9. Слав'юк Г.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - Київ: ЦУК, 2002. - 460 с.

10. Стасюк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - Херсон: Олді-плюс, 2004. - 480 с.

11. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб”єктів господарювання: Навч.посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.

12. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт.кол.і науки ред. проф.А.М.Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004.546 с.

13. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. -- К.: А.С.К., 2003. -- 229 с..

14. Гринькова В.М., Корда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. І доп. - К.: Знання_прес, 2004. - 424 с.

15. Павлова Л.Н. Финансы предприятия: Учеб. для вузов. - М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. - 640с.

16. Справочник финансиста Под ред. Проф. Э.А.Уткина. - М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ»; ЭКМОС, 1998. - 496 с.

17. Фінансовий словник-довідник / М.Я.Дем'яненко, Ю.Я.Лузан, Т.Т.Саблук та ін; За заг. Ред.. М.Я.Дем'яненка. - К.: ІАЕ УААН, 2003. - 555с.

18. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. І допов. - К.: МАУП, 2004. - 328 с.