Управління необоротними активами підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

Кафедра економічної теорії і фінансів

Курсова робота

Дисципліна «Фінансовий менеджмент»

Тема «Управління необоротними активами підприємства»

Харків 2010

План

Вступ

Розділ 1. Поняття, класифікація та витрати підприємства при формуванні необоротних активів

1.1 Поняття та класифікація необоротних активів підприємства

1.2 Етапи управління необоротними активами та визначення необхідних показників

Розділ 2. Управління фінансуванням необоротних активів підприємства

2.1 Зміст та основні напрями політики управління необоротними активами

2.2 Критерії прийняття управлінських рішень про придбання або оренду
необоротних активів

2.3 Оцінка ефективності використання необоротних активів підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сформовані на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними. 

Основними задачами управління необоротними активами є:

- визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;

- визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів виробництва;

- визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (нове будівництво, розширення, конструкція, технічне переоснащення)

- забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та матеріальних активів;

- формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури;

Оновлення основних засобів на простій основі здійснюється за рахунок поточного, середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових видів необоротних активів в межах існуючої на підприємстві потужності виробництва.

управління необоротний актив підприємство

Розділ 1. Поняття, класифікація та витрати підприємства при формуванні необоротних активів

1.1 Поняття та класифікація необоротних актиів підприємства

На підприємстві, враховуючи характер основних господарських операцій та особливості його діяльності, всі активи поділяються на оборотні та необоротні. Активи, метою формування яких не є реалізація чи споживання протягом будь-якого часу, що наступає раніше і визначається:

1) або тривалістю операційного циклу;

2) або в межах дванадцяти місяців з дати використання; класифікуються як необоротні.

У виробничій господарській діяльності операційний цикл - це проміжок часу між придбанням матеріалів і сировини для виробництва та зарахуванням виручки за реалізовані, вироблені з них товари (продукцію, роботи, послуги).

Необоротні активи підприємства - це сукупність матеріально-фінансових ресурсів, що використовуються в його господарській діяльності у своїй натуральній формі тривалий час (більше року) і мають значну вартість окремого об'єкта, а також довгострокове відчуження майна в підприємницьку діяльність інших суб'єктів господарювання.

Майно, що знаходиться у необоротних активах, може бути на підприємстві у формі: основних засобів, нематеріальних активів, незавершених капітальних вкладень (капітальних інвестицій), довгострокових фінансових інвестицій, довгострокових активів у розрахунках, відстрочених податкових активів, негативного гудвілу та інших необоротних матеріальних активів.

1. Основні засоби - сукупність матеріально-речових цінностей (засобів праці), що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері, а їх вартість переноситься конкретною працею, частинами в міру спрацювання на вартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг або витрат обігу при реалізації товарів.

З метою визначення прибутку для оподаткування під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

В господарській діяльності підприємств до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Не належать до основних засобів інші необоротні матеріальні активи, зокрема:

ѕ предмети терміном служби менше одного року;

ѕ тимчасові (нетитульні) споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт;

ѕ інвентарна тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для здійснення технологічних процесів;

ѕ предмети, призначені для видачі напрокат;

ѕ молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини;

ѕ багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадочний матеріал.

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних засобів є їх класифікація за такими ознаками:

1.Функціональне призначення (натурально-речовий склад).

1.1. Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).

1.2. Споруди (об'єкти, що виконують технічні функції - дороги, мости, водокачки тощо).

1.3. Передавальні пристрої (об'єкти трансформації, перетворення і передачі енергії та для переміщення речовин - лінії електропередач, трубопроводи).

1.4. Машини та обладнання:

ѕ силові машини та обладнання (об'єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну;

ѕ робочі машини та обладнання (об'єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);

ѕ вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати тощо);

ѕ регулюючі прилади та пристрої (лінійні пристрої диспетчерського контролю, пульти автоматичного управління тощо);

ѕ лабораторне обладнання (мікроскопи, витяжні шафи тощо);

ѕ обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, керуючі та аналогові машини тощо);

ѕ медичне обладнання;

ѕ комп'ютерна техніка та її комплектуючі (комп'ютери, монітори тощо), вартість яких за одиницю чи комплект є вищою за 500 грн;

ѕ інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка тощо).

1.5. Транспортні засоби (всі види засобів пересування, які призначені для переміщення людей і вантажів).

1.6. Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).

1.7. Виробничий інвентар та приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій - робочі столи, верстати, стелажі тощо).

1.8. Господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування).

1.9. Робоча та продуктивна худоба.

1.10. Бібліотечний фонд (наукова, художня та навчальна література, спеціальні види літератури та інші видання незалежно від вартості окремих екземплярів книг).

1.11. Інші основні засоби (багаторічні насадження, капітальні затрати на покращення земель, документація з типового проектування).

2.Формування інформації про основні засоби підприємства.

ѕ Земельні ділянки

ѕ Капітальні витрати на поліпшення земель

ѕ Будинки та споруди

ѕ Машини та обладнання

ѕ Транспортні засоби

ѕ Інструменти, прилади та інвентар

ѕ Робоча і продуктивна худоба

ѕ Багаторічні насадження

ѕ Інші основні засоби

3.Роль в процесі господарської діяльності.

ѕ Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі).

ѕ Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).

4.Сфера використання.

ѕ Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).

ѕ Невиробничі (використовуються у невиробничій сфері підприємства).

З метою визначення прибутку для оподаткування під терміном “невиробничі фонди” слід розуміти капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності підприємства. Відтворюються вони за рахунок прибутку, який залишається підприємству.

Вартість основних засобів на підприємстві формується за рахунок витрат на придбання, доставку, встановлення, державну реєстрацію, самостійне спорудження і виготовлення, ремонт (якщо вартість перевищує 5 % балансової вартості основних засобів на початок звітного року), страхування господарських операцій тощо. Сума цих витрат складає первісну вартість окремих об'єктів основних засобів.

Первісна балансова вартість основних засобів показує їх вартість на момент введення в експлуатацію і обчислюється:

де Пв - первісна вартість основних засобів; Ц (Сп) - ціна придбання об'єктів (повна собівартість виготовлення); Вд - витрати на доставку до місця експлуатації; Ву - витрати на установку і монтаж по введенню в експлуатацію.

Податок на додану вартість бере участь у формуванні первісної вартості основних засобів наступним чином:

а) суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) підприємством у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних засобів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних засобів;

б) у разі, коли підприємство здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням основних засобів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно на збільшення вартості основних засобів і до податкового кредиту не включаються;

в) у разі, коли виготовлені та/або придбані основні засоби частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку, яка відповідає частці їх в оподатковуваних операціях звітного періоду;

г) у разі, коли підприємство придбає основні засоби, вартість яких не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок власних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Підприємство має право застосовувати щорічну індексацію вартості основних засобів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

де Кі - коефіцієнт індексації; Іф - індекс інфляції, за результатами якої проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Основні засоби, що використовуються підприємством у господарській діяльності, можуть формуватися на принципах оперативного і фінансового лізингу (оренди).

Оперативний лізинг (оренда) передбачає передачу орендарю права користування основними засобами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних засобів їх власнику після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди.

Фінансовий лізинг (оренда) передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних засобів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних засобів з обов'язковою подальшою передачею права власності на такі основні засоби орендарю.

2. Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

В господарській діяльності підприємства інформація про нематеріальні активи формується щодо кожного об'єкта за такими групами:

ѕ права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

ѕ права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

ѕ права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

ѕ права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

ѕ авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

ѕ гудвіл - перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання;

ѕ інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

В процесі їх формування на підприємстві виникають витрати на придбання, виготовлення і доведення до стану, в якому вони придбані для використання відповідно до визначеної мети.

Сума цих витрат складає їх первісну вартість, яка може індексуватися за методикою індексації основних засобів.

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, визнається як об'єкт за умов, якщо підприємство має:

ѕ намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

ѕ можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;

ѕ інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов'язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Не визнаються активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:

ѕ витрати на дослідження;

ѕ витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

ѕ витрати на рекламу та просування продукції на ринку;

ѕ витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;

ѕ витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видань.

3. Незавершені капітальні вкладення (капітальні інвестиції) - це вартість об'єктів, що перебувають у стадії будівництва (введення в експлуатацію), а після його завершення формують об'єкти основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

При здійсненні будівництва підприємство несе витрати на будівельно-монтажні та проектно-розвідувальні роботи, послуги і роботи підрядників тощо.

де Вн - витрати незавершених капіталовкладень; МВ - матеріальні витрати (вартість матеріалів робіт і послуг) суб'єкта господарювання; ОП - оплата праці; ОПП - обов'язкові платежі; А - амортизація основних засобів, які використовуються для здійснення капітальних вкладень; ПП - вартість робіт і послуг підрядчиків.

де Пв - первісна вартість основних засобів після введення їх в експлуатацію.

Витрати підприємства з метою створення нових та оновлення існуючих основних засобів називають капітальними вкладеннями або інвестиціями

Класифікація капітальних вкладень (інвестицій)

Класифікаційні ознаки	Види капітальних вкладень (інвестицій)
Відтворювальна структура	Нове будівництво Розширення Реконструкція Модернізація Технічне переозброєння Ремонт об'єктів основних фондів
Технологічна структура	Будівельні і монтажні роботи Придбання обладнання, інструменту, інвентарю Капітальні роботи і затрати (податок на землю, зайняту під забудову) Поліпшення основних засобів.
Призначення	Виробничого призначення Невиробничого призначення
Спосіб здійснення	Підрядний Господарський Змішаний

Капітальні інвестиції для здійснення господарської діяльності формуються на підприємстві за такими каналами.

Капітальне будівництво (витрати на будівництво, що здійснюється як господарським, так і підрядним способом для власних потреб підприємства), а також устаткування, що підлягає монтажу в процесі будівництва, та авансові платежі для фінансування будівництва).

Необоротні активи у формі не введеного в експлуатацію
устаткування - це майбутні об'єкти основних засобів. Витрати на його формування визначаються за фактичними затратами для доведення їх до того стану, в якому вони знаходяться на підприємстві.

Придбання (виготовлення) основних засобів (витрати на придбання або виготовлення власними силами матеріальних активів, крім об'єктів будівництва та основного стада).

Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів.

Придбання (створення) нематеріальних активів.

Формування основного стада.

Джерелами фінансування (відшкодування) перелічених вище капітальних затрат можуть бути:

ѕ кошти державного бюджету;

ѕ кошти амортизаційного фонду;

ѕ кошти фондів економічного стимулювання;

ѕ прибуток;

ѕ кредити банку;

ѕ позикові кошти;

ѕ цільове фінансування і цільові надходження (інновації);

ѕ пайові внески (інвестиції);

ѕ кошти від продажу акцій;

ѕ вклади засновників;

ѕ кошти від продажу та ліквідації основних засобів;

ѕ джерела формування оборотних активів.

4. Довгострокові фінансові інвестиції - це цінні папери, облігації, внески майна до статутних фондів інших підприємств тощо.

При цьому з метою володіння об'єктами фінансових інвестицій підприємство відчужує майно (активи) у натуральній і вартісній формі із своєї господарської діяльності за фактичними витратами на їх формування (балансовою вартістю).

Довгострокові фінансові інвестиції можуть використовуватися на підприємстві у формі:

ѕ інвестицій пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі;

ѕ інших інвестицій пов'язаним сторонам;

ѕ інвестицій непов'язаним сторонам.

Пов'язана сторона - це юридична особа, яка здійснює контроль над підприємством, або контролюється підприємством, або перебуває під спільним контролем з таким підприємством. Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість осіб, найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду підприємства, або не меншою 20 відсотків, або найбільшою кількістю голосів у керівному органі.

5. Довгострокові активи в розрахунках - це майно, яке передано у власність інших суб'єктів власності з відстрочкою платежів на тривалий строк. Борги підприємству визначаються за домовленістю або визначеними нормами діючого законодавства. Вартість довгострокових активів за балансом підприємства визначається як сума фактичної вартості майна, можливого фінансового результату і відповідного платежу за користування активами на правах власника.

Довгострокова дебіторська заборгованість - борги підприємству фізичних та юридичних осіб, які виникають в ході нормального операційного циклу і будуть погашені після дванадцяти місяців з дати балансу. Такі борги виникають у формі:

ѕ заборгованості за майно, що передано у фінансову оренду (чисті інвестиції орендодавця у фінансову оренду);

ѕ довгострокових векселів, одержаних у забезпечення боргів;

ѕ іншої дебіторської заборгованості, зокрема розрахунки з працівниками за виданими довгостроковими судами.

6. Відстрочені податкові активи - суми податків на прибуток, що підлягають відшкодуванню в наступних звітних періодах внаслідок:

ѕ тимчасових різниць між балансовою вартістю активів або зобов'язань та оцінкою цих активів або зобов'язань, яка використовується з метою оподаткування;

ѕ перенесення податкових збитків, не використаних для зменшення податку на прибуток у звітному періоді.

7. Негативний гудвіл - перевищення вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань над вартістю придбання на дату придбання. Негативний гудвіл може виникнути:

а) в процесі діяльності придбаного підприємства, що прогнозується з обчисленими збитками в майбутньому;

б) в процесі корисного використання (амортизації) придбаних необоротних активів;

в) у разі перевищення справедливої вартості придбаних немонетарних активів над вартістю негативного гудвілу.

Немонетарні активи - всі активи, крім грошових коштів, їх еквівалентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей.

В господарській діяльності підприємства можуть брати участь інші необоротні матеріальні активи, до яких відносять:

ѕ бібліотечні фонди;

ѕ малоцінні необоротні матеріальні активи (предмети, строк корисного використання яких більше одного року, зокрема спеціальні інструменти, спеціальні пристосування, вартість яких погашається нарахуванням зносу за встановленою підприємством ставкою (нормою) з урахуванням очікуваного способу використання таких об'єктів);

ѕ тимчасові (нетитульні) споруди;

ѕ природні ресурси (придбані природні ресурси для видобутку нафти, газу тощо);

ѕ інвентарна тара;

ѕ предмети прокату;

ѕ інші необоротні матеріальні активи.

В процесі формування необоротних активів здійснені витрати підприємства перетворюються в об'єкти, які мають довгостроковий характер використання в господарській діяльності.

1.2 Етапи управління необоротними активами та визначення необхідних показників

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:

ѕ необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів господарської діяльності;

ѕ залишок необоротних активів на початок планового періоду;

ѕ планове вибуття необоротних активів у зв”язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому залучити в достатньому обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки вирочних засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартістних показниках.

Управління необоротними активами здійснюється по таким етапам: спочатку проводиться аналіз складу; сктруктури необоротних активів; сутність їх придатності; інтенсивності оновлення та ефективності використання. З цією метою визначаються наступні показники: 

1. Коефіцієнт участи операційних необоротних активів в загальній сумі активів підприємства:

Ку - коефіцієнт участі операційних необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства.

 , де

ВАс - середня вартість операційних необоротних активів.

ОАс - середня вартість оборотних активів.

Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки - негативно.

2. Коефіцієнт зносу:

 , де

Кз - коефіцієнт зносу необоротних активів на кінець аналізує мого періоду.

Зк - сума зносу. ВАс - середня вартість необоротних активів.

Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення - навпаки позитивно.

3. Коефіцієнт придатності необоротних активів:

 , де

Кп - коефіцієнт придатності необоротних активів. ВАз - залишкова вартість необоротних активів. ВАп - первісна вартість необоротних активів.

Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки - негативно.

4. Період обороту необоротних активів:

 , де

По - період необороту необоротних активів; ВАс - середня вартість необоротних активів; Зс - середня сума зносу необоротних активів.

Зазначений показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника в звітному періоді у порівнянні з минулим періодом позитивно зарактеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки - негативно.

5. Коєфіцієнт рентабельності:

 , де

Кр - коефіцієнт рентабельності необоротних активів;

Пч - чистий прибуток підприємства.

ВАс - середня вартість необоротних активів.

На основі проведеного аналізу визначається оптимальна сума необоротних активів в плановому періоді за формулою:

 , де 

ВАо - оптимальна сума необоротних активів;

ВАк - вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;

ВАн - вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому процесі на кінець звітного періоду;

КВА - приріст коефіцієнту використання необоротних активів у звітному періоді;

КОР - коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому періоді.

Таким чином, фінансовий менеджер повинен забезпечувати ефективне використання грошових коштів, пов”язаних з придбанням, реконструкцією, розширенням та технічним переоснащенням необоротних активів.

Розділ 2. Управління фінансуванням необоротних активів підприємства

2.1 Зміст та основні напрями політики управління необоротними активами

Політика управління необоротними активами являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні своєчасного їхнього відновлення і високої ефективності використання. 
1.Забезпечення своєчасного оновлення необоротних активів у процесі
їхнього використання. Характер і періодичність оновлення необоротних активів зв'язані з процесом руху їхньої вартості. Усупереч своїй назві необоротні активи підприємства здійснюють постійний кругообіг, хоча тривалість цього обороту в часі досить велика.

В процесі кругообігу необоротні активи проходять три основні стадії.
На першій стадії сформовані підприємством необоротні активи в процесі
свого використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову
продукцію. Цей процес здійснюється протягом багатьох
виробничокомерційних циклів і продовжується до повного зносу окремих
видів необоротних активів. 

На другій стадії в процесі реалізації продукції знос необоротних
активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційних засобів
(амортизаційного фонду).

На третій стадії амортизаційні засоби як частина власних фінансових ресурсів підприємства направляються на відновлення діючих або придбання нових видів необоротних активів. Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів необоротних активів, характеризує термін їхньої служби. Оновлення необоротних активів підприємства здійснюється на простій і
розширеній основі, представляючи собою процес простого і розширеного
їхнього відтворення.

Просте відтворення необоротних активів може здійснюватися в межах
амортизаційного фонду в наступних формах:

а) поточного ремонту (він являє собою процес часткового відновлення
основних засобів, тобто відшкодування їхнього зносу). Витрати на
поточний ремонт фінансуються за рахунок витрат підприємства;

б) капітального ремонту (він являє собою процес значного відновлення
основних засобів і часткової заміни їхніх окремих елементів). Витрати
на капітальний ремонт фінансуються звичайно за рахунок частини
накопичених амортизаційних відрахувань (у сучасних умовах витрати на
капітальний ' ремонт дозволено відносити на витрати підприємства). На
суму зробленого капітального ремонту зменшується знос основних засобів
і тим самим збільшується їхня залишкова вартість;
в) придбання нових видів необоротних активів з метою заміни цілком
зношених їхніх видів у межах сум накопиченої амортизації (для
нематеріальних активів це основна форма простого їхнього відтворення).
Розширене відтворення необоротних активів являє собою процес
формування нових їхніх видів, здійснюваний не тільки за рахунок сум
накопиченої амортизації, але і за рахунок інших фінансових джерел
(прибутку, довгострокових позик і т.п.).

Формування нових видів необоротних активів у процесі простого або
розширеного їхнього відтворення зв'язано з інвестиційною діяльністюпідприємства і являє собою особливу сферу фінансового менеджменту.

Результати оновлення необоротних активів підприємства виражаються
рядом показників, до числа основних з яких відносяться:
а ) коефіцієнт надходження необоротних активів . Він характеризує
частку нових видів необоротних активів у загальному їхньому складі
і розраховується за формулою

КН на = НА п /НА к , де

КН на коефіцієнт надходження необоротних активів;

НА п вартість знов сформованих (намічуваних до формування) необоротних активів протягом визначеного (звітного або планового) періоду; 

НА к загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду. 

б) коефіцієнт вибуття необоротних активів. Він характеризує частку
вибулих видів необоротних активів (у зв'язку з фізичним і моральним
зносом, а також з інших причин) у загальному їхньому складі і
визначається за формулою

КВ на = НА в /НА к , де

КВ ва коефіцієнт вибуття необоротних активів; 

НА в вартість вибулих (намічуваних до вибуття) видів необоротних
активів протягом розглянутого періоду; 

НА к загальна вартість усіх необоротних активів на кінець
розглянутого періоду.  в) коефіцієнт оновлення необоротних активів. Він характеризує приріст необоротних активів стосовно загальної їхньої суми і розраховується за формулою

КВ на = НА п НА в /НА к , де

КВ на - коефіцієнт відновлення необоротних активів; 

НА п - вартість знов сформованих необоротних активів;

НА в - вартість вибулих необоротних активів;

НА к - загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду.  г) швидкість оновлення необоротних активів. Характеризує середній період часу повного відновлення усіх необоротних активів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою

ШВ на = 1/КВ на , де

ШВ на швидкість оновлення необоротних активів, роках;

КВ на коефіцієнт відновлення необоротних активів протягом року. 

Зазначені показники можуть бути використані в процесі управління
оновленням як усіх необоротних активів підприємства, так і окремих
їхніх видів (основних засобів, нематеріальних активів). 

2. Визначення розміру потреби в прирості необоротних активів. Для
забезпечення процесу оновлення необоротних активів на розширеній
основі необхідно визначити потребу в їхньому прирості на кожний
період, що планується. Принципова формула для визначення необхідного
приросту необоротних активів (у цілому й у розрізі окремих їхніх
видів) має такий вигляд:

Д П на = ПЗ на - Н на + В ф + В м , де

Д П на потреба в прирості необоротних активів у періоді, що планується; 

ПЗ на загальна потреба у необоротних активах підприємства відповідно до планованого обсягу його господарської діяльності ;

Н на наявність необоротних активів на початок періоду, що планується;

В ф передбачуване вибуття необоротних активів у періоді, що планується, у зв'язку з їхнім фізичним зносом;

В м передбачуване вибуття необоротних активів у періоді, що
планується, у зв'язку з їхнім моральним зносом. 

У фінансовомуменеджменті визначення розміру потреби в прирості необоротних активів (у цілому й у розрізі основних засобів і нематеріальних активів) здійснюється тільки у вартісних показниках (у виробничому менеджменті вищенаведена формула може бути використана і для розрахунку приросту окремих видів активів у натуральних показниках). 

3. Визначення форм задоволення потреби в прирості окремих видів
необоротних активів. Потреба в прирості необоротних активів може
бути задоволена двома основними способами: 

а) шляхом придбання нових видів необоротних активів у власність
підприємства (сюди ж відноситься і будівництво власних основних
фондів); 

б) шляхом їхньої оренди на визначений період (сюди ж відносяться і
такі її форми, як лізинг і селенг). У той час як для виробничого
використання даних активів вибір цих форм не має істотного значення, у
фінансовому менеджменті він дуже важливий, тому що визначає різні
обсяги інвестиційних програм, необхідних фінансових ресурсів і т.ін.
Критерієм прийняття управлінських рішень у кожному конкретному випадку
виступає порівняння показників ефективності вибору окремих з цих форм.
Механізм таких розрахунків докладно буде розглянуто нижче. 

4. Забезпечення підвищення ефективності використання необоротних
активів. Основним показником, що характеризує ефективність
використання необоротних активів, є їхня рентабельність (відношення
суми прибутку до середньої вартості необоротних активів, у відсотках).
Ефективність використана основних засобів крім показника
рентабельності характеризується також показником фондовіддачі
(відношення обсягу зробленої або реалізованої продукції до середньої
вартості основні засобів).

Використовуючи в процесі управління ефективністю необоротних активів показники рентабельності і фондовіддачі, варто враховувати два
важливих моменти, що забезпечують об'єктивність оцінки. Перший з них
полягає в тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися
відновна вартість необоротних активів на момент проведення оцінки (у
цьому випадку буде врахований фактор інфляції, що у прибутку й обсязі
продукції відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що
при оцінці варто використовувати залишкову вартість необоротних
активів, тому що в процесі зносу вони втрачають, як правило, частину
своєї продуктивності. 

Ріст ефективності використання необоротних активів дозволяє скоротити
потребу в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна
залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності
використання необоротних активів можна розглядати одночасно як заходи
щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів
економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального
використання власних фінансових ресурсів. 

5. Формування оптимальної структури джерел фінансування
необоротних активів.

Підходи до фінансування необоротних активів
не настільки багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів.
Виходячи з розглянутих раніше принципів фінансування, можна стверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає в основному консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Винятком з цього правила, тобто фінансування необоротних активів за рахунок короткострокового позикового капіталу, на практиці зустрічається дуже рідко і може розглядатися як вкрай агресивний підхід до фінансування, коли рівень ризику фінансової стійкості і платоспроможності значно переважає над рівнем ефективності використання капіталу. 

З урахуванням вищевикладеного, підходи до формування оптимальної
структури джерел фінансування власних необоротних активів зводяться до
двох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг
необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок
власного капіталу (являючи собою вкрай консервативний підхід до
фінансування, він забезпечує ріст фінансової стійкості і
платоспроможності підприємства, хоча і знижує до деякої міри ефект
фінансового левериджу). Другий з них заснований на змішаному
фінансуванні необоротних активів за рахунок власного і довгострокового
позикового капіталу (у сучасних економічних умовах основну частку у
фінансуванні необоротних активів складає власний капітал, тому що
довгостроковий кредит у силу високого рівня фінансового ризику банками
видається вкрай рідко, а вартість його залучення дуже висока). 
З урахуванням сформованої структури джерел розроблюється баланс
фінансування необоротних активів. 

2.2 Критерії прийняття управлінських рішень про придбання або оренду необоротних активів

У процесі управління необоротними активами одним з найбільш складних
завдань є вибір варіанта придбання або оренди окремих їхніх видів. 
Об'єктом оренди в цьому випадку можуть виступати: 

а) цілісні майнові комплекси; 

б) нерухоме майно, що входить до складу основних фондів;

в) рухоме майно, що входить до складу основних фондів, крім того,
первісна вартість якого погашається протягом одного виробничокомерційного циклу; 

г) окремі види нематеріальних активів. 

Перші три групи об'єктів орендуються шляхом оперативної або
фінансової оренди (лізингу), а четверта шляхом селенга. 
Оперативна оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта
підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендареві права
користування матеріальними цінностями, що належать орендодавцеві, на
термін, що не перевищує їхньої повної амортизації з обов'язковим
поверненням цих матеріальних цінностей орендодавцеві. При цьому право
власності на орендоване майно залишається в орендодавця протягом
усього терміну оренди. 

Фінансова оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта
підприємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем
матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею
орендареві права користування такими матеріальними цінностями на
термін, не менший терміну їхньої повноїамортизації з обов'язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендареві.

При цьому ризики раптової загибелі й ушкодження об'єкта оренди, усі види цивільної відповідальності, що можуть виникнути в зв'язку з використанням орендованого майна, а також витрати на поточний і капітальний ремонт цього майна несе орендар.  Селенг являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу йому у використання і розпорядження за визначену плату майнових прав юридичних і фізичних осіб. В якості такого майна, поряд з матеріальними цінностями, що входять до складу основних фондів, входять майнові права на окремі види нематеріальних активів, а також грошові кошти (переважно фізичних осіб). За своєю економічною сутністю селенг являє собою більш розширений по об'єктах оренди варіант оперативного лізингу. 

Вирішуючи дилему оренди або придбання окремих видів матеріальних і нематеріальних цінностей, що входять до складу необоротних активів
підприємства, варто виходити з переваг і недоліків орендних операцій.
Розглянемо основні фінансові аспекти цих операцій. 

Основними перевагами оренди є: 

а) збільшення ринкової вартості підприємства за рахунок одержання
додаткового прибутку без придбання необоротних активів у власність; 

б) збільшення обсягу і розширення диверсифікованості господарської
діяльності підприємства без істотного розширення обсягу фінансування
його необоротних активів; 

в) істотна економія фінансових ресурсів на первісному етапі
використання орендованих необоротних активів; 

г) зниження ризику фінансової стійкості, тому що оренда не веде до
росту фінансових зобов'язань (пасивів), а являє собою так називане
позабалансове фінансування необоротних активів; 

д) зниження потреби в активах підприємства на одиницю виробленої
(реалізованої) продукції, тому що орендовані види необоротних активів
перебувають на балансі орендодавця. В умовах оподатковування майна це
дозволяє знизити податкові платежі; 

е) зниження бази оподаткування прибутку підприємства. Відповідно до
діючого законодавства орендна плата включається до складу собівартості
продукції (витрат), що знижує розмір балансового прибутку
підприємства. В умовах високого оподаткування прибутку це дозволяє
одержати істотний ефект; 

ж) звільнення орендаря від тривалого використання капіталу в
незавершених формах необоротних активів при самостійному їхньому
формуванні (проектноконструкторських робіт, фінансування наукових
розробок, будівельномонтажних робіт, освоєння нового виробництва і
т.ін.); 

з) зниження фінансових ризиків, зв'язаних з моральним старінням і
необхідністю прискореного відновлення окремих видів необоротних
активів (при оперативному лізингу і селензі); 

і) більш проста процедура одержання й оформлення в порівнянні з
одержанням і оформленням довгострокового кредиту. 

Основними недоліками оренди є: 

а) подорожчання собівартості продукції у зв'язку з тим, що розмір
орендної плати звичайно набагато вище, ніж розмірамортизаційних відрахувань. Це може послабити позиції підприємства в
ціновій конкуренції або знизити рівень рентабельності поточних витрат;

б) здійснення прискореної амортизації може бути зроблено лише за
згодою орендодавця, що обмежує можливості підприємства в проведенні
необхідної амортизаційної політики; 

в) неможливість істотної модернізації використовуваного майна без
згоди орендодавця, що обмежує швидкість його відновлення з метою
збільшення рентабельності використання; 

г) більш висока вартість в окремих випадках у порівнянні з
банківським кредитом (особливо фінансового лізингу); 

д) неотримання доходу у формі ліквідаційної вартості майна при
оперативному лізингу або селензі, якщо термін оренди збігається з
терміном повної амортизації цього майна; 

е) ризик непродовження оренди при оперативному лізингу або селензі в період високої господарської кон'юнктури, коли орендовані види
необоротних активів використовуються найбільше ефективно (це зв'язано
з терміновим характером орендних відносин при цих формах).

Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду
окремих видів необоротних активів, поряд з оцінкою вищевикладених
переваг і недоліків оренди і їхньою значимістю для даного підприємства
з позицій фінансового менеджменту, є порівняння ефективності грошових
потоків.

Ефективність грошових потоків порівнюється по таких основних
варіантах рішень:1) оренда окремих видів активів (при одній із трьох форм орендних відносин); 2) придбання окремих видів активів за рахунок кредитів банків (довгострокових або короткострокових, за аналогією з терміном оренди); 3) придбання окремих видів активів за рахунок власних фінансових ресурсів.

Основу грошового потоку оренди складає розмір орендної плати (при
більш точних розрахунках у грошовий потік можуть бути включені і
розміри економії податкових платежів). Відповідно до діючого
законодавства розмір орендної плати визначається за згодою сторін. При
оренді майна державних підприємств використовується спеціальна
методика розрахунку розміру орендної плати.

Так, розмір орендної плати при оренді цілісних майнових комплексів
державних підприємств визначається виходячи з вартості орендованого
майна, конкретних орендних ставок (диференційованих стосовно загальної
орендної ставки) і індексу інфляції.

Конкретні орендні ставки визначаються у відсотках до вартості майна
окремо для пасивної частини основних засобів (будинків, споруджень),
включаючи незавершені капітальні вкладення, і для активної частини
основних засобів (машин, механізмів і т.ін.), а також інших видів
активів (нематеріальних активів, оборотних активів і т.ін.), з
урахуванням рентабельності виробництва. Розрахунок конкретних розмірів
орендних ставок здійснюється за наступними формулами

ОС з = ЧП/ЗВ п + ЗВ а х 0,3 х 100;

ОС кп = ОС о /1,4; ОС ка = FС о /0,8, де

ОС з загальна орендна ставка, %; 

ЧП сума чистого прибутку (балансовий прибуток за мінусом податку на прибуток); 

ЗВ п залишкова вартість пасивної частини основних засобів і вартість незавершених капітальних вкладень ; 

ЗВ а залишкова вартість активної частини основних засобів і вартість
інших видів активів по балансу; 

ОС кп конкретна орендна ставка до вартості пасивної частини основних засобів і вартості незавершених капітальних вкладень; 

ОС ка конкретна орендна ставка до вартості активної частини основних
засобів і вартості інших видів активів по балансу; 

0,3 коефіцієнт, що враховує частину прибутку, що направляється на
орендну плату;

1,4 і 0,8 коефіцієнти диференціації загальної орендної ставки
відповідно для пасивної й активної частин основних фондів і інших
активів балансу. 

Розмір орендної плати при оренді окремих видів майна державних
підприємств установлюється за згодою сторін, але не менш 50% від
залишкової вартості цього майна. 

Розмір орендної плати при оренді нежилих приміщень визначається
виходячи з вартості орендованого майна, збільшеної відповідно до
зональних коефіцієнтів і орендних ставок (зональні коефіцієнти й
орендні ставки встановлюються місцевими органами самоврядування за
місцем перебування об'єкта оренди). 

Основу грошового потоку придбання необоротних активів за рахунок
кредитів банків складають: 

а) загальна сума кредиту на придбання відповідного активу; 

б) загальний термін використання кредиту; 

в) умови погашення основної суми боргу; 

г) ставка відсотка за кредит і умови його виплати; 

д) зміна дисконтної ставки Національного банку і темпу інфляції (якщо
передбачається відповідне коректування ставки відсотка за кредит). 

Основу грошового потоку придбання необоротних активів за рахунок
власних фінансових ресурсів складають: 

а) загальна сума власних фінансових ресурсів, що відволікаються на
придбання відповідного активу;

б) загальний період відволікання власних фінансових ресурсів
(порівнянний з періодом оренди);

в) рівень депозитної ставки на грошовому ринку або рівень
рентабельності власного капіталу;

г) темп інфляції (для відповідного коригування депозитної ставки або
рівня рентабельності).

Слід зазначити, що хоча темп інфляції суттєво впливає на кожний з
грошових потоків, що розглядаються, при порівняльній оцінці їх
ефективності цей показник можна не брати до уваги (т.я. він здійснює
однаковий коригуючий вплив на ці потоки).

Порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до
теперішньої вартості. При цьому дисконтний множник, у відповідності з
яким майбутня вартість платежів приводиться до теперішньої їхньої
вартості, повинен бути встановлений однаковим (незалежно від розміру
конкретної депозитної чи кредитної ставки, за якою будуть формуватися
платежі підприємства).

Результати порівняння підсумкових (кінцевих) показників грошових
потоків та значимості для підприємства окремих переваг та недоліків
різних способів формування необоротних активів дозволяють прийняти
остаточне рішення про більш сприятливий спосіб їх формування. 

2.3 Оцінка ефективності використання необоротних активів підприємства

Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства, а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою низки показників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їх середньорічної вартості або період обороту як зворотне співвідношення цих величин.

Швидкість обороту основних виробничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і впровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Підприємствам важливо своєчасно скористатися досягненнями науково-технічного прогресу у фондоутворюючих галузі, результатом якого є створення нової техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування темпів її морального зношення. Швидкість обороту Основних фондів, таким чином, з переходом до нових конструкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим циклом технічного переозброєння має тенденцію до зростання. Скорочення тривалості вказаних циклів веде до збільшення швидкості обороту основних фондів, а отже, до швидшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх в заново створений продукт.

В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі економічні показники:

Фондовіддача -- відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах.

Фондомісткість -- це зворотний показник фондовіддачі, тобто Фм = І : Іф від. Він указує, скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об'єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі.

Поліпшення використання основних виробничих фондів означає, що за тієї самої їх величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чистого прибутку або коли темпи збільшення цих видів ефекту випереджають подальше підвищення фондооснащеності виробництва.

Істотного підвищення фондовіддачі можна досягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збільшення вартості більш активних засобів у розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективність використання знарядь праці. Кращих результатів досягають ті підприємства, які своєчасно технічно переозброюють виробництво, замість застарілої, впроваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну.

Висновки

Для здійснення будь-якого виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, необхідні предмети праці, тобто матеріально-технічні ресурси та засоби праці. Сукупність засобів праці, якими розпоряджається підприємство, складає його активи. Активи підприємства - це економічні ресурси підприємства у формі сукупних матеріальних цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку. Для характеристики стану, а також для полегшення управління активи підприємства класифікують за багатьма ознаками, а саме: за формою функціонування, за характером участі в господарському процесі і швидкості обертання, за характером обслуговування видів діяльності, за характером фінансових джерел формування, за характером володіння, ступенем ліквідності. Необоротні активи - це сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі операційного циклу та переносять частинами свою вартість на вартість виготовленої продукції ( реалізованих товарів, робіт, послуг ). Необоротні (або фіксовані) активи менш ліквідні, ніж оборотні (поточні), призначені для використання протягом тривалого періоду часу. Від ефективного управління та правильного ефективного використання цих складових необоротних активів підприємства залежить обсяг його діяльності, та результати діяльності. В роботі надано характеристику необоротних активів та їх складових, їх класифікацію та зміст. Визначено методичні підходи до оцінки стану та ефективності їх використання. На мою думку, розглянутий аналіз складу, динаміки та стану, ефективності використання необоротних активів та запропоновані способи підвищення ефективності їх використання дадуть можливість забезпечити умови своєчасного відновлення і підвищення ефективності використання необоротних активів, а також уникнути фінансових труднощів в діяльності підприємства, а навпаки їх покращити та отримати більші прибутки.