Основи фінансового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання

Фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері збирання, розподілу та використання органами державної влади та місцевого самоврядування грошових коштів із метою забезпечення виконання покладених на ці органи завдань і функцій.

Фінансове право виникло на межі державного та адміністративного права. Воно регулює певну сферу державного управління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національного доходу країни. У цих відносинах проявляється організаційна роль органів державної влади й місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майнові. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово-правові відносини від інших відносин грошового характеру. Наприклад, відносини державних ощадкас і громадян, які здають грошові вклади на зберігання, мають цивільно-правовий характер.

Ще однією ознакою, яка відрізняє фінансове право від інших галузей, є метод правового регулювання. У фінансовому праві використовується владний метод впливу держави на суб'єктів фінансово-правових відносин. Причому, на відміну від державно-правових та адміністративно-правових відносин, суб'єкти яких мають певні рамки для вибору форми поведінки, у фінансово-правових відносинах вони мають діяти суворо в межах правових норм. Фінансово-правові відносини будуються на принципі нерівності сторін.

Предмет регулювання фінансового права складають відносини, що виникають у процесі становлення бюджетної системи України, порядку розподілу доходів і видатків між її ланками; порядку підготовки прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; визначення системи оподаткування, видів і розмірів податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету. Предмет регулювання фінансового права становлять бюджетна система України, порядок розподілу доходів і видатків між її ланками; порядок підготовки, прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; система оподаткування, види, розміри і строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету; засади створення фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; порядок державного фінансування та кредитування, утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. 
Фінансово-правові відносини можуть виникати між: державою в цілому та її адміністративно-територіальними утвореннями (Автономною Республікою Крим, областями, районами, містами, районами в містах, селищами і селами); центральними та місцевими органами виконавчої влади й місцевого самоврядування; державними фінансовими органами і підприємствами, установами та організаціями; державними фінансовими органами та населенням.

Бюджет і бюджетна система

Питання бюджету регулюються статтями 95-98 Конституції України та Законом України «Про бюджетну систему України» від 5 грудня 1990 р. (в редакції від 29 червня 1995 р.).

Бюджет являє собою план утворення й використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Зведений бюджет України складається з сукупності всіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Він використовується для аналізу й визначення засад державного регулювання соціально-економічного розвитку України. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет і бюджети районів і міст республіканського підпорядкування, бюджет області - обласний бюджет і бюджети районів і міст обласного підпорядкування, бюджет району - районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет і бюджети районів, що входять до його складу.

Бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу.

Бюджетний устрій базується на принципах:

- єдності, існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи, єдиної правової бази, бюджетної класифікації, єдності форм бюджетної документації, принципів бюджетного процесу, грошової системи, соціально-економічної політики, надання необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому;

- повноти, відображення в бюджеті всіх доходів і видатків;

- достовірності, формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків;

- гласності, висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання;

- наочності, відображення показників бюджетів у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками в Україні та за її межами через використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку;

- самостійність бюджетів усіх рівнів, що забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України;

- врахування загальнодержавних інтересів за складання бюджетів всіх рівнів.

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про виконання Державного бюджету України поточного року.

Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України оприлюднюються в засобах масової інформації.

Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами народних депутатів.

Бюджетний рік розпочинається 1 січня і закінчується 31 грудня.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних. Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України і затверджується Верховною Радою України.

Правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доходи й видатки бюджетів повинні повністю в них відображатися. Їх взаємозалік і компенсація забороняються, крім винятків, установлених у законах України. Передача бюджетних коштів з одного бюджету до іншого того самого рівня забороняється.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, установлених законодавством України. Доходи бюджетів України поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України. Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включаються видатки, не передбачені законами України.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

У складі поточних видатків вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням всіх чинників, що вплинули на обсяг видатків. Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, як-от: фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Податкова політика в Україні: загальна характеристика

Податкова політика - це діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері встановлення та збирання податків і зборів (обов'язкових платежів) (далі - податків), яка реалізується через визначення платників податків та інших обов'язкових платежів, об'єктів оподаткування і ставок податків; видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що справляються на території України, місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів; основних принципів надання пільг та звільнення від оподаткування.

Податкова політика є основним напрямком здійснення фінансової політики держави.

Загальні засади податкової політики викладено в «Основних положеннях податкової політики в Україні», затверджених постановою Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. Згідно з Основними положеннями система оподаткування в Україні має будуватися на засадах:

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов'язковості - впровадження норм щодо сплати податків, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначності й пропорційності - справляння податків з юридичних осіб у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків на рівні прибутку і пропорційно більших податків на більші доходи;

рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включно з нерезидентами) за визначення обов'язків щодо сплати податків;

соціальної справедливості - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення через запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільності - забезпечення незмінності податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічної обґрунтованості - встановлення податків на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей, з огляду на необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірності сплати - встановлення строків податків із метою забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків;

компетенції - встановлення і скасування податків, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до чинного законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами;

єдиного підходу до розроблення податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку, податкового періоду, ставок податку, строків і порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступності податкового законодавства для платників податків.

Стабільні, загальновідомі та єдині для всіх принципи податкової політики забезпечують нормальні умови господарювання і поступовий розвиток ринкових відносин.

оподаткування фінанси бюджет грошовий

Система оподаткування та їх значення

Система оподаткування - сукупність податків, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку, а також права, обов'язки й відповідальність платників.

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об'єкти оподаткування, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох секторів формування податків: 1) державний; 2) комерційний; 3) фінансовий; 4) населення.

Ці питання регулюються Законом України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р. Згідно з цим Законом установлення і скасування податків до бюджетів та до державних цільових фондів здійснюється Верховною Радою України, а також - у межах, установлених даним Законом, іншими законами України про оподаткування - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їхніх бюджетів.

Ставки, механізм справляння податків і пільги Щодо оподаткування визначаються тільки законами України про оподаткування. Зміни й доповнення до вищевказаного Закону, інших законів України про оподаткування стосовно пільг, ставок податків, механізму їх сплати вносяться не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Податкова система України базується на принципах: стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; обов'язковості; рівнозначності й пропорційності; рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; соціальної справедливості; стабільності; економічної обгрунтованості; рівномірності сплати; компетенції; єдиного підходу й доступності.

Під податком, слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку й на умовах, визначуваних законами України про оподаткування. Податки сплачуються в певному розмірі та в чітко визначені строки.

Державні цільові фонди - це фонди, що створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків. Всі державні цільові фонди, крім Пенсійного фонду України, включаються до Державного бюджету України.

До основних ознак податку належать:

примусовість та обов'язковість, відсутність у платника вибору (платити чи не платити) і встановлення відповідальності за ухилення від сплати податку;

безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави, відсутність зустрічних зобов'язань з боку держави;

безумовність, сплата податку без виконання будь-яких дій із боку держави;

нецільовий характер, відсутність чітких указівок щодо напрямків використання надходжень від певного податку;

розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;

безповоротність, яка означає, що кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників.

Податки виконують такі функції:

фіскальну, тобто наповнення бюджетів усіх рівнів;

контрольну, тобто перевірки ефективності функціонування податкової системи;

розподільчу, тобто розподілу частини національного доходу по різних сферах задоволення суспільних потреб;

регулювальну, тобто забезпечення стимулювання одних галузей суспільного виробництва і стримування інших.

Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов'язковим платежем) і митом. Воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обов'язковість сплати, примусовий характер, здійснення контролю за їх надходженням з боку єдиного органу - державної податкової адміністрації).

Одначе, поряд із спільними ознаками, між ними існують і певні відмінності. Податки на відміну від зборів та інших обов'язкових платежів мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують 80% надходжень до його доходної частини. Мета податків - задоволення потреб держави, тоді як збори та мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори або мито сплачуються у зв'язку з наданням платникові послуги з боку державної установи, що виконує свої владні повноваження. Збори й мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю.

Різниця між збором і митом полягає в тому, що збір є платежем за наявність певного права, а мито - за здійснення на користь платника дій, які мають юридичне значення.

Всі податки можуть бути розділені на види за різними ознаками.

Залежно від характеру платника розрізняють:

а.) податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо); б) податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел тощо).

За формою обкладення податки поділяються на прямі та непрямі.

До прямих, або прибутково-майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються до піни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки своєю чергою поділяються на:

а) особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні податки, що сплачуються з окремих видів майна (земля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток.

До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними є податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Непрямі податки (податки на споживання) стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем. До них належать акцизний збір, податок на додану вартість, мито, державне мито.

Згідно з Законом України «Про систему оподаткування» всі податки, залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який їх установлює, поділяються на: а) загальнодержавні; б) місцеві.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належать: 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16) збір на обов'язкове соціальне страхування; 17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного інноваційного фонду; 19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою республіки в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

До місцевих податків віднесені податок із реклами та комунальний.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) віднесені:

1) готельний збір; 2) збір за припаркування автотранспорту; 3) ринковий збір; 4) збір за видачу ордера на квартиру; 5) курортний збір; 6) збір за участь у бігах на іподромі; 7) збір за виграш на бігах на іподромі; 8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки; 10) збір за право проведення кіно- і телезнімань; 11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу й лотерей; 12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 14) збір із власників собак.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, установлюваний обласними радами. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення та спеціальні (цільові) податки. Податки загального призначення використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються-виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).

За періодичністю стягнення податки поділяються на; а) разові, себто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше - податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); б) систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки.

Облік платників податків здійснюється державними податковими адміністраціями та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків лише за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік, і в триденний термін повідомляють про це державну податкову адміністрацію.

Платники податків поділяються за відношенням до держави на: національних платників (резидентів); іноземних платників (нерезидентів). За статусом вирізняють такі категорії платників: юридичні особи; фізичні особи.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибутки), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами народних депутатів відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року.

На платників податків покладаються такі обов'язки:

вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання в терміни, встановлені законами;

подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків;

сплачувати належні суми податків у встановлені законами терміни;

допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок із питань обчислення і сплати податків.

Платники податків мають такі права:

подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування в порядку, встановленому законами України;

одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії посадових осіб.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і додержання законів про оподаткування несуть платники податків відповідно до законів України.

Суми податків, не внесені у визначений термін, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій стягуються за весь час ухилення від сплати податків з юридичних осіб незалежно від форм власності та результатів фінансово-господарської діяльності у беззаперечному порядку, а з фізичних осіб - у судовому порядку або через нотаріальні контори за виконавчими листами.

Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, вчинене посадовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, або фізичною особою, якщо ці діяння призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, тягне кримінальну відповідальність (ст. 148-2 Кримінального кодексу України).

Ухилення від подання декларації про доходи від заняття кустарно-ремісничим промислом, іншою індивідуальною трудовою діяльністю чи про інші доходи, що оподатковуються прибутковим податком, та в інших випадках, коли подання декларації передбачено законодавством, або несвоєчасне подання декларації, чи включення до неї явно перекручених даних, становить адміністративне правопорушення (ст. 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення - КАП). До адміністративної відповідальності притягаються також посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування за незаконне надання підприємцям податкових пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців (ст. 166-3 КАП).

Керівники та інші посадові особи банків та інших фінансово-кредитних установ за невиконання вимог, передбачених законами України про оподаткування, а також за неподання державним податковим органам відомостей про відкриття рахунків суб'єктам підприємницької діяльності притягаються до відповідальності згідно з законами України.

Банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове й розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених чинним законодавством. Банки складають головну ланку у фінансовій системі держави.

Правовий статус банків та порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються статтями 99,100 Конституції України та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р.

Банки є юридичними особами, економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, окрім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Банківська система є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку України, Ощадного банку України, республіканських та інших комерційних банків різних видів і форм власності.

Національний банк є центральним банком держави, р емісійним центром. Він проводить єдину державну політику в царині грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Основною функцією Національного банку України е забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національний банк створює Державну скарбницю республіки і організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачене на рівні центральних банків.

Національний банк згідно з законодавством України: нагромаджує золотовалютні резерви, що зараховуються на його баланс, здійснює операції з їх розміщення (в тому числі і в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовнішньоекономічних операцій.

Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Керівним органом Національного банку є Правління Національного банку яке розглядає стан грошового обігу і розробляє пропозиції щодо основних напрямів державної грошово-кредитної політики; ухвалює рішення про рівень резервних вимог і нормативів, процентних ставок на кредити, що надаються комерційним банкам; веде економічні розробки в царині грошового обігу та банківської справи, методики бухгалтерського обліку і звітності; проводить іншу діяльність із виконання своїх функцій згідно зі Статутом Національного банку України.

Правління Національного банку складається з голови Правління, його заступників і членів Правління.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються на акціонерних або пайових засадах. Суб'єкти підприємницької діяльності без реєстрації їх у Національному банку України відповідно до законодавства не мають права використовувати у своїх назвах термін «банк» та похідні від нього словосполучення.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути юридичні та фізичні особи, за винятком рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів. Частка будь-кого з засновників, акціонерів (учасників) не повинна перевищувати 35% статутного фонду комерційного банку.

Размещено на Allbest.ru