Історія формування системи оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету держави.

Податкова політика включає в себе обов'язкові платежі, які стягуються державою з юридичних і фізичних осіб, на яких, згідно законодавчими актами, покладено обов'язок платити податки та здійснювати інші обов'язкові платежі. Виникла податкова політика у період розпаду суспільства на класи і появи держави. Використовуються податки для фінансування витрат держави.

Сутність податків, їх структура та роль визначаються економічним та політичним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

За способом стягнення податки поділяються на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються з доходів або майна юридичних чи фізичних осіб. Розрізняють реальні прямі податки, якими оподатковуються земельні ділянки, тварини, нерухоме майно, та особисті прямі податки з доходів або майна юридичних чи фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, майновий податок, податок на грошовий капітал, зверх прибутку, податок на спадщину чи даріння). Непрямі податки (або акцизи) стягуються через ціни товарів, в основному предметів широкого вжитку. Це створює значні привілеї для господарюючих класів, тому що майже повністю тяжкість цих податків перекладається на незаможні верстви населення, які споживають більшу частину цих продуктів(товарів). Непрямі податки, підвищуючи ціни товарів, обмежують можливості розширення внутрішнього ринку та експорт товарів.

Актуальні проблеми в галузі економіки неможна вирішувати без вдосконалення побудови податкової системи, яка є одним з найважливіших важелів державного регулювання господарства країни. Ефективність цього регулювання залежить від визначення складу податкової системи, висоти податкових ставок, видів і розмірів бюджетних пільг.

Реформування податкової системи в Україні, порядок сплати податків і обовязкових платежів юридичних і фізичних осіб, відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства є складовою частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин ринкового спрямування.

Чітка побудова системи оподаткування відповідно до змін, що відбуваються в її організації й техніці ведення, підвищує роль бухгалтерського обліку як основного засобу одержання достовірної інформації у системі оподаткування щодо складання фінансової і податкової звітності.

Історія формування системи оподаткування в сучасному вигляді досить яскрава і носить суперечливий характер.

У економічній літературі зустрічається безліч підходів до трактування етапів розвитку податків. Деякі вчені вважають, що податки виникли разом із зародженням держави, «якій були потрібні кошти на утримання армії, судів, чиновників й на інші потреби», інші - з розшаруванням суспільства на класи та появою товарного виробництва.

Проте данина, що з`явилася ще в старовині, податі, повинності є первинними податками і зборами, оскільки в своїй основі мають ту саму суть, що й сучасні: відчуження частини власності для підтримки державного апарату і реалізації інших задач.

Податок - це фіксований, обов'язковий, безоплатний платіж юридичних та фізичних осіб до бюджету держави на основі діючого законодавства.

Податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, що має форму відрахування частини вартості ВНП на загально громадські потреби. Тобто податки потрібні на забезпечення виконання державою своїх функцій. У зв'язку з цим існує навіть афоризм, що платити податки і померти повинен кожний.

До середини 17 століття податки вважалися необхідним злом, до якого доводилося вдаватися тимчасово, у разі крайньої необхідності, за наявності особливих умов, скрутного становища держави, коли інших способів покриття не було. Вважалося що до них можна звертатися лише за повної відсутності інших коштів.

Навіть у 18 столітті деякі англійські теоретики до звичайно найбільших надходжень держави відносили не податки, а доходи від домен, лісів, конфіскації майна, що залишилось після загибелі кораблів, та нагляду за душевнохворими. Наприклад, Вюртемберзький бюджет(Німеччина) складався з таких трьох частин:

ѕ видатки;

ѕ надходження від домен;

ѕ покриття, якого не вистачало за пунктом першим.

Наприкінці 19 століття німецькі держави надавали право міським та сільськім общинам вдаватися до оподаткування лише у випадку нестачі інших надходжень. Добровільні подарунки самодержавцям в екстремальних випадках поступово стають постійними зборами, але стягуються лише в окремі роки і на визначені цілі. Вони все ще вважаються добровільними, адже встановлюються за згодою сторін. Але у 1439 році король Карл VII вводить перший постійний податок у зв'язку з веденням затяжної війни і створенням хоч невеликої але постійної армії.

Багато теоретиків дотримуються різних поглядів щодо оподаткування. Адам Сміт (1723-1790) вважає податки платою за послуги держави. Сформульовано чотири принципи оподаткування, які Сміт називає законами, яким повинен відповідати кожен податок: «Піддані будь-якої держави зобов'язані брати участь у підтриманні уряду, кожен по можливості власних коштів, тобто в розмірах доходів, отримуваних ним під захистом держави… Дотримання цього закону чи його недотримання складає те, що називають рівномірним чи нерівномірним розподілом податків».

«Данина чи частина податку, що платить кожен підданий, повинна бути визначена, а не довільна. Час її сплати, спосіб стягнення та розмір внеску повинні бути точно і суворо визначені як для осіб, що платять податки, так і для всього суспільства».

«Кожен податок має стягуватися у такий час і у такий спосіб, що є найбільш зручним для платника».

«Податок повинен стягуватися таким чином, щоб він забирав у народу якомога менше грошей понад те, що потрапляє в державне казначейство, і в той же час, щоб зібрані кошти залишалися якомога менше часу в руках збирачів».

Ці принципи є не тільки теоретичними, тобто їх дотримання при формуванні податкової системи та податкової політики є нагальною необхідністю, особливо в сучасних умовах. Необхідність залежності податків від платоспроможності платника - це реалії сьогодення. Надвисокий рівень податків призводить до згортання виробництва, а існування податкових привілеїв для окремих платників - неминуче до вибуху суспільного невдоволення.

Податкова система кожної країни відображає специфічні умови соціально-економічного розвитку країни. Це рівень розвитку економіки і соціально-економічної сфери, її зовнішня і внутрішня політика, географічне положення і кліматичні умови, традиції народу і багато інших чинників. Не може бути держав з тотожними системами оподаткування.

Україна проводила досить довгий шлях введення податків до економіки, що стало джерелом формування бюджету та регулятором підприємницької діяльності. Одним з провідних законів, що регулює податки та податкову систему в Україні є: Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-12, який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки, збори (обов`язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, права, обов'язки та відповідальність платників.

1. Історія формування податкової системи

1.1 Системи податків Київської Русі

З виникненням держави (VIII - ХII ст) у Київській Русі розпочинає свою історію і податкова система (служба) на українських землях. Середньовічна, феодально-децентралізована податкова система проіснувала на Україні до середини 18 століття, а пережитки її - до 19 століття.

Найдавнішою системою прямих податків була у Київській Русі данина на утримання княжого двору та дружини. Панування натурального господарства визначало, в основному, натуральний характер податкової системи. Данина сплачувалась зазвичай, продуктами сільського господарства і промислів (хутро, віск, мед, шкіра). Збирали данину безпосередньо виїжджаючи на так зване полюддя, у вигляді різних дарів князю чи представникам його адміністрації, чи «повозом» коли її привозили до Києва.

Саме при зборі данини проявлялися найбільш характерні, негативні риси феодально-децентралізованої системи: неврегульованість розмірів та періоду збору більшості податків, їх величезна кількість і різновидність, випадковість і свавілля поборів, збирання особами, які особисто зацікавлені у максимальному доході. Усе це на практиці доводило до значних зловживань, результатом чого були заворушення і навіть повстання.

Класичним прикладом стали події 945 року - повстання у Древлянській землі проти Київського князя Ігоря. Під час полюддя він спробував стягнути данину з деревлян двічі, за що і поплатився головою.

Великим досягненням за часів Київської Русі у впорядкуванні податкової системи стало зведення Ярославом Мудрим загальноприйнятих у ті часи законів у єдину «Руську правду», яка стала правовим кодексом усієї країни.

«Руської правди» немає в окремому збірнику, існує тільки кілька редакцій. Деякі норми звичаєвого права збереглися у «Правді» Ярослава - давній частині короткої редакції «Руської правди», яка складається з 43 артикулів. Можливо вона є переробкою одного зі списків. Окремі норми її використовувались ще у 18-19 століттях. Проте соціальне призначення «Правди» Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 р., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них згадується лише в деяких літературних пам`ятках і договорах Русі з Візантією X століття.

«Руська правда» - найважливіша пам`ятка феодального права; її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їх оточення, захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому - статті про відповідальність за вбивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини «Руської правди» виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли у країні загострились класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права. «Руська правда» виникла на місцевому рівні і була результатом розвитку юридичної думки на Київській Русі. Було б помилковим вважати руське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилась в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на які впливала вона. Є підстави вважати, що норми «Руської правди» відбились на розвитку західних слов`ян. «Руська правда» мала величезний вплив на становлення більш пізніших пам`яток права північно-східних слов`ян, таких, як Псковська судова грамота, Судебник 1497 року, Судебник 1550 року і навіть окремих статей Соборного уложення 1649 року.

«Руська правда» - найвизначніша і найповніша пам`ятка прав періоду Київської Русі, яка дає змогу дослідити державно-правовий лад і прослідкувати розвиток правових відносин того часу. Складовою частиною її став «Покон вірний», який детально регламентував діяльність податкової системи.

Одиницею оподаткування був «дим», який мав певний розмір землі (у середньому воно дорівнювало одному плугові або 15 га), 20-30 «димів складали дворище». В основному це було об`єднання родичів, які спільно відповідали за розклад і збір податків. Сьогодні у кожному селі можна знайти ідеали за розклад і збір податків. Сьогодні у кожному селі можна виділити первісні дворища, що носять імена своїх перших засновників. «Дворища» об'єднувались у громади, на чолі яких стояли старости, які обирались на вічі. Близько 1/3 зібраної данини князь брав на особисті потреби, а решта йшла на утримання дружини, органів управління і ведення війни.

Основою грошових надходжень були мита і штрафи. Більшість складали торговельні мита - «вага» і «міра» - за зважування і вимір; «мит» - за провезення товарів через міські застави; «перевіз» - перевезення товарів через річку. «Гостинне» і «торгове» стягувалось за право мати склади й організацію торжищ. Внутрішня торгівля велась переважно на торгах у відведеному місці і в певний час. У Києві, наприклад, їх було аж 8, зокрема торговище на Подолі (тепер Контрактова площа), Бабин Торжок на Горі (поблизу нинішньої Андріївської церкви). Дуже жвавою була зовнішня торгівля. Так, через Київ проходив знаменитий шлях «із варяг в греки».

Із встановленням феодальної роздробленості княжі доходи стали значно обмеженішими. Податки осіли на місцях. Через брак коштів значно скоротилося постійне військо. Загальнодержавні збройні сили в основному складались з ополчення васалів. Встояти проти сильного ворога було проблематично, що й призвело пізніше до катастрофи.

1.2 Грошова, натуральна данина Литовсько-Польської доби

У першій половині 14 століття більшість українських земель (Поділля, Київщина, Чернігівщина) увійшли до складу Великого Князівства Литовського. Тут зберігалась податкова система періоду Київської Русі та діяли закони «Руської правди» аж до другої половини 16 століття, коли ці землі після Люблінської унії Литви з Польщею (1569 р.) увійшли до складу Речі Посполитої.

На українських землях була введена польська податкова система, за якою шляхта (1374 р.) і маєтки католицької церкви (з 1381 р.) були звільнені від оподаткування. Королі зреклися права накладати податки. Коронний скарб поповнювався лише прибутками із зобов'язань сільського і міського населення, з королівських земель та самоуправління міст, яким було надано магдебурзьке право.

Найширші маси сільського і частково міського населення були зобов'язані до панщини, натуральної данини і грошових чиншів та інших оплат безпосередньо своїм панам (шляхті).

З 1557 року на українських землях, відповідно до закону короля Сигізмунда ІІ Августа «Устави на волоки», проводиться земельна реформа. Метою її була переоцінка державних, громадських і селянських грунтів та зрівняння селян у власності та повинностях.

Селянство було антиподом шляхти: чим більше шляхта здобувала прав та багатства, то більше втрачало їх і убожіло селянство. Цей процесс характеризує весь перший період литовсько-польської доби і закінчується Люблінською унією - закріпленням селян усіх категорій, що знайшло правове закріплення в ІІІ Литовському статуті.

З 16 століття під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянська земля починає належати панам або державі. У судах частіше заперечується право селянина продавати свій грунт. Цю практику у 1588 році затвердив ІІІ Литовський статут.

Одиницею поземельного податку стає лан або волока (16.8-25 га). Причому податок платили грішми (від лану платили 10-30 грошей), з прямих податків на ланове припадало 90.5%, ланове збирали самі пани-шляхтичі і часто лише з тих земель, якими користувались піддані, звільняючи від податку свої фільварки. Насправді, на кордоні польської держави діяли свої закони, а королівські часто ігнорувались. Так остерські старости не платили королю податки. А з 1619 року почалась масова колонізація сходу Чернігівщини та Полтавщини. У період з 1550 року до 1660 року виникли майже всі села з українськими теперішніми назвами.

Щоб прибрати наш край до своїх рук, польські комісари робили описи українських земель. Це описи 1552 р., 1616 р., 1622 р., 1636 р., що донесли до нас багатий історичний матеріалів. Так, на прикладі Остерської землі, ілюстрація 1552 року дає лише частковий опис. За описом 1616 року фігурують лише Літки та Літочки, які майже не платять податків та не виконують повинностей. Наступний опис 1622 року подає цілий ряд сіл, слобод, які були щойно засновані, і з цієї причини теж не платили податків. При чому інспектори комісували лише села по Десні, тому що їх підкупала місцева знать, і вони не показували села, розташовані далі від ріки.

У кінці 16 століття - на початку 17 століття широкого розповсюдження в Речі Посполитій, тобто на Україні, набула практика здавання збору надзвичайних і міських податків в оренду. Орендарями, в основному, виступали євреї. Подібна практика значно збільшила нерівність і зловживання при зборі податків, адже орендарі намагались зібрати не лише суму, яка йшла до коронної казни, а й значні кошти для себе. Все це призвело до загострення соціально-економічного та політичного становища на Україні і стало однією з причин визвольної війни українського народу 1648-1654 років.

Саме в ході визвольної війни козацька старшина на чолі з Богданом Хмельницьким намагалась відродити українську державність, створити свою податкову систему. Колишні королівські та інші звільнені великі земельні маєтки та прибутки з них йшли до козацької військової скарбниці, якою спершу завідував сам гетьман, а потім окремий генеральний підскарбій. Тобто Хмельницький намагався більше централізувати збір податків, щоб мати достатні кошти для безперервних війн, які була змушена вести козацька держава, та створення державного апарату.

1.3 Податки Козацької держави (1648-1654 рр.)

Головними джерелами прибутку Війська Запорізького низового, крім природного багатства чорноземного краю, були: воєнна здобич, зовнішня торгівля, продаж вина, платня від перевозів, подимний податок, і, врешті, царське хлібне і грошове жалування.

Першим і прямим джерелом прибутку запорожців була здобич, добута ними на війні з турками, татарами й поляками. Вирушаючи в кожний похід, запорізькі козаки складали присягу перед святим Євангелієм, що жоден із них нічого не приховає із воєнної здобичі, а все добуте доставить у курінь для поділу між усім товариством.

Другим джерелом прибутків Війська Запорозького була найрізноманітніша торгівля: зовнішня і внутрішня. Усі торговці, купці й промисловці, що вивозили й привозили товари у Січ, торгували на слободах, у селах і зимівниках, вносили певну платню у військову скарбницю або на військову старшину: від куфи борошна чи продуктів - карбованець; від риби впійманої в Бузі, три перші десятки «паколі» - на полковника, писаря й осавула, які були при рибних заводах, та чотири інші десятки - на січову старшину. Якщо ж рибу продали чи втратили, не віддавши від неї частку на військові чини, то рибалка сплачував її вартість грошима. Щоб брати мито з купців, на всіх запорізьких базарах були особливі начальники, військові кантаржії: вони стежили за правильністю мір і ваг, призначали ціну на привезений товар і збирали мито з купців у військову скарбницю.

Велике мито давали шинки, що були поширені на землі запорозьких козаків. Через свою життєву свободу всі запорозькі козаки мали право варити мед, пиво й продавати спиртні напої. У документах січового архіву 1770 року у всіх володіннях козаків налічувалося 370 шинків.

Крім того, з валок, що приїжджали в Січ з України, Криму й Польщі, якщо вони привозили біле вино чи горілку, також брали мито на церкву і старшину: з кожної куфи - по карбованцю; крім грошей брали і так зване «поставне вино» - по одному відру, яке в козаків називалось квартою, з того, хто продав вино чи горілку, або з того, хто сам купував їх, - загальною кількістю 7 відер. Лише той, хто сплачував це мито, міг продавати свій товар, та й то за ціною, визначеною Кошем.

Важливим джерелом прибутків козаків було також «мостове», тобто платня з проїжджих купців, торговців, промисловиків і чумаків за перевіз через річки. Так само за безпеку в дорозі, за конвоювання з військовим пірначем чи булавою, а більше з прикріпленою до булави військовою печаткою.

Козаки та їх старшина за військову службу відстоювали свій привілей - звільнення від податків, їх сплачували лише селяни та міщани. Головний грошовий податок, який січові власті стягували з посполитих, називався «військовим окладом». Цей податок був основним прибутком Коша Запорозької Січі. Козацька скарбниця у дуже незначній частині поновлювалась за рахунок прямих податків. Головне значення мали прибутки з привізних і вивізних мит (так звані індикти і ефекти) та непрямі податки - оплата з млинів, гут, рудень, з тютюну, дьогтю, селітри, шинків.

Ці податки були організовані у свого роду державні монополії, так звані оренди. Власники цих підприємств не могли продавати свою продукцію вроздріб, а доставляли їх за твердими цінами орендарям, які платили державі визначений податок.

Немалу частку військових прибутків становив «димовий» податок, який запорізькі козаки збирали з так званих «сиднів», що вважались підданими ними козацького товариства. Цей податок був постійним і тимчасовим: постійний до 1758 року обмежувався 1 крб з родини, а з 1758 по 1770 р.р. - 1 крб 50 коп., якщо взяти за норму все жонате населення на зимівниках - 12250 осіб, то при податкові в карбованець отримаємо 12250 крб, а при податку в півтора - 18375 крб. тимчасові податки, що бралися з жонатих козаків, сягали від 300 до 500 крб із паланки, але їх накладали лише у виняткових випадках. Коли військо організовувало похід на Туреччину, Крим чи Польщу або посилало депутацію у російську столицю з особливо важливої справи.

Військовими доходами розпоряджалась скарбова канцелярія під керівництвом генерального підскарбія. Інтендантурою в полках завідували комісари, яких не прираховували до старшини; вони отримували окремі доручення на час потреби; доставляли харчі, дбали про квартири для війська, а також займалися збором податків. Допомагали їм комісарські десятники.

2. Сучасні податкові системи країн світу

2.1 Податкова система Великобританії

Бюджетні відносини. До бюджетних відносин причетні прем'єр-міністр, міністерства, казначейство, парламент. Казначейство, як головний урядовий орган з фінансових питань віддає управлінням і регулюванням податків. Казначейство також розробляє та здійснює основну економічну стратегію.

Йому підпорядковуються Управління внутрішніх доходів та Управління мита та акцизів.

Бюджетний рік у Великобританії починається 1 квітня поточного року і закінчується 31 березня наступного року. При розробленні проекту бюджету кабінет враховує 18 ключових положень, 11 з яких за останні роки не змінювались. До основних положень належать: зростання валового національного продукту, рівень безробіття, ціни на акції, норми процентних ставок, ціни на основні продукти, зокрема на нафту, рівень податкових ставок.

Починаючи з 2000/2001 бюджетного року розпис доходів та видатків здійснюється згідно з національними рахунками на основі європейської системи рахунків 1995 року.

Податок на доходи. Вперше був застосований у 1799 році як тимчасовий засіб з метою фінансування військових потреб. Застосовується шедулярна форма стягування податку, яка передбачає розмежування податку на частини залежно від походження доходу. Таких шедул є 6, і кожна має особливий механізм оподаткування.

А. Доходи від майна: від власності на землю, від будівель і споруд, квартирна плата від здавання квартир в найм.

Б. Доходи від лісових масивів, що використовуються в комерційних цілях.

В. Доходи від державних цінних паперів.

Г. Доходи від комерційної діяльності:

- доходи від ділових операцій;

- доходи від приватної професійної діяльності;

- отримані відсотки й аліменти, які підлягають оподаткуванню;

- доходи від цінних паперів, які знаходяться за кордоном;

- доходи від майна, розташованого за кордоном;

- усі інші доходи, наприклад гонорар;

Д. Заробітна плата, пенсії, допомоги, інші трудові доходи.

Е. Дивіденди та інші виплати, які здійснюють компанії Великобританії на користь працівників.

Справляння податку здійснюється за місцезнаходженням джерела доходу, тому якщо працівник отримує дохід в одному місці роботи, він податкову декларацію не заповнює. Для всіх платників податків діє особова знижка і додаткова сімейна знижка. Їх розміри переглядають щорічно враховуючи рівень інфляції. У 1997 році особова знижка становила 3445 фунтів стерлінгів.

Діють три категорії податку на доходи, які застосовуються після особової та сімейної знижки: 20% - після 2,5 тис фунтів стерлінгів, 25% - від 2,5 до 23,7 тис фунтів стерлінгів, 40% - після 23,7 тис фунтів стерлінгів доходу з розрахунку на рік.

Акцизи. Стягуються з нафтопродуктів, тютюнових виробів, міцних спиртних напоїв, вина, пива, сидру, а також з ігорного бізнесу. Ставки акцизів на деякі товари: на бензин (за 1 л) 0,3314 і 0,2832 фунтів стерлінгів; на сигарети - 20% від роздрібної ціни плюс 52,33 фунтів стерлінгів за 1000 шт.; на спиртні напої (за 1 л чистого спирту) - 19,81 фунтів стерлінгів.

Податок на реєстрацію автомобілів. Ставка податку при реєстрації легкового автомобіля становить 130 фунтів стерлінгів на рік.

2.2 Податкова система Греції

Податок на додану вартість. Стандартна ставка на початок 2003 року 18%. Знижені ставки: 4% (на книги і періодичні видання) і 8% (на сільськогосподарську сировину і продовольство, медикаменти і медичне устаткування, водопостачання і пасажирський транспорт, послуги охорони здоров`я, спортивні і культурно-видовищні заходи, готельні та деякі інші послуги). Для острівних територій у деяких префектурах передбачені знижки на 30%. Від обкладання ПДВ звільняються банківські, страхові і юридичні послуги, послуги державної почти і суспільного радіо телебачення.

Акцизи. Стягуються акцизи з нафтопродуктів, тютюну і тютюнових виробів, міцних спиртних напоїв, солоду, легкових авто, а також окремих операцій банків та страхових компаній. Ставки акцизів на деякі товари: на сигарети (за 1000 шт.) - 57,5% від роздрібної ціни; на етиловий спирт (за 1 л) - 151,2 тис драхм; на лікерні вина - 12,4 тис драхм; на легкові автомобілі - від 10% до 75% залежно від об'єму циліндру двигуна.

Податок на доходи фізичних осіб. Стягується по прогресивній шкалі: мінімальна ставка 5%, максимальна - 40%. Резиденти сплачують податки з усіх доходів, отриманих ними в Греції та за рубежем; нерезиденти - тільки з доходів у Греції. У число оподатковуваних включаються доходи партнерств (повних і обмежених), асоціації підприємницького чи професіонального характеру, а також спільних підприємств. З загальної суми доходів враховуються витрати, понесені в процесі його одержання; передбачені знижки на деякі інші витрати. Нерезиденти користуються тими самими пільгами. Що і резиденти, за умови існування двосторонньої угоди з податкових питань між Грецією та даною країною.

Податок на доходи юридичних осіб. Стандартна ставка 35%. Оподатковуються доходи грецьких компаній з обмеженою відповідальністю, державних і муніципальних комерційних підприємств, кооперативів та їхніх асоціацій, іноземних комерційних підприємств у будь-якій їх формі. А також із грецьких та іноземних організацій, що не мають на меті одержання прибутку, включаючи фонди усіх видів. Іноземні підприємства та організації, що роблять фінансове та науково-технічне сприяння, або які приймають участь в здійсненні державних чи приватних проектів у Греції, мають пільги при сплаті цього податку.

2.3 Податкова система Швеції

Податок на додану вартість. Стандартна ставка - 25%. Знижені ставки: 12% (на продукти харчування, пасажирський транспорт, готельні послуги) і 6% (книги, газети, послуги в області спорту та радіомовлення). Звільняються від сплати податку послуги в області культури, охорони здоров`я й у соціальній сфері, а також фінансові та страхові операції.

Акцизи. Стягуються з нафтопродуктів, природного газу, вугілля, електроенергії, добрив, тютюнових виробів, етилового спирту, вина, пива, а також видовищних заходів, лотерей і т.д. Деякі ставки акцизів: на бензин - 4,01-4,6 крон за 1 літр; на вино (за 1 л) - від 9 до 43,5 шведських крон залежно від змісту спирту.

Прибутковий податок. Стягується з фізичних осіб на державному та муніципальному рівнях. Ставка 100 шведських крон + 25% (понад неоподаткований рівень у 203 тис крон), муніципального - приблизно 30%. Доход фізичних осіб від капіталу оподатковується окремо по ставці 30%.

Резиденти. Включаючи осіб що звичайно живуть у Швеції, сплачують податок на доходи, отримані в цій країні та за її межами, а нерезиденти - тільки з доходів, отриманих з шведських джерел. Від сплати звільняються особи, що проживають в Швеції менше 183 днів у році.

Податок на прибуток корпорацій. Стандартна ставка 28%, однакова для розподіленого і нерозподіленого прибутку. Стягується з компаній та інших юридичних осіб - резидентів та нерезидентів. Компанія вважається податковим резидентом, якщо вона зареєстрована у Швеції чи має постійне представництво на її території. Компанії-резиденти сплачують податки з усіх доходів, а іноземні компанії та інші юридичні особи - тільки з доходів, отриманих від постійного підприємства чи нерухомості в Швеції. Дозволяються відрахування витрат на ведення бізнесу, а також перенесення збитків на наступний рік. Прибуток, розподілений фізичним особам, надалі оподатковується як дохід по ставці на 30%.

З інших податків слід зазначити податки, що стосуються автомобілів: автотранспортний податок стягується з власників легкових та вантажних автомобілів, автобусів, тракторів, трейлерів та інших моторних засобів при їх реєстрації (розмір податку залежить від виду використовуваного палива і ваги машини) і податок на продаж автотранспортних засобів (легкових і вантажних), що сплачується виробниками цих засобів у Швеції та імпортерами.

2.4 Система оподаткування України

Податкова система - це сукупність правових норм. Що регулюють розміри, форми і терміни стягування податків та платежів, які мають податковий характер і необхідні державі для виконання її функцій. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну та інвестиційну активність.

Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнених державою податків завжди є збільшення інфляційних тенденцій. Інколи підприємства штучно утримують низьку ціну на свою продукцію з метою, щоб, з одного боку, зменшити абсолютну масу податкових платежів до бюджету. З іншого, шляхом створення штучного дефіциту здійснювати кінцеву реалізацію своїх товарів за посередництва тіньових комерційних структур. Для держави стає безглуздим збільшення податку, оскільки більша частина прибутку присвоюється виробником і посередником безконтрольно.

Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів - платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку. Її сьогоднішній стан можна охарактеризувати як створення основ для реформування податкової системи. За короткий час здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система. Але оскільки ця система базується на системі доходів до бюджету, заснованих на принципі надмірної централізації, на сучасному етапі гостро встає питання про наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом.

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Оптимальна податкова система в Україні має відповідати таким принципам:

· економічній ефективності;

· адміністративній простоті;

· гнучкості;

· політичній відповідальності;

· справедливості.

Податки і збори - це платежі до бюджету і державних цільових фондів. Що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначеними законодавчими актами України.

Державні цільові фонди - це фонди, створені відповідно до законів України. Що формуються за рахунок визначених законів України податків і зборів юридичних осіб, незалежно від форм власності і внесків юридичних осіб.

Платниками податків та зборів є юридичні та фізичні особи, на яких, відповідно до законодавчих актів, покладено обов'язок сплачувати податки і збори. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України.

Об'єктами оподаткування є доходи, додана вартість продукції, у тому числі митна або її натуральні показники.

Спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законом України про оподаткування.

Платники податків і зборів зобов'язані:

· сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законом терміни;

· вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законом;

· подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Закону України декларації. Бухгалтерську звітність та інші документи, відомості, пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів;

· допускати посадових осіб державних органів для перевірок, обчислення і сплати податкових платежів і зборів.

Під час перевірки, що проводиться податковими органами, керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами України, виконувати вимоги державних податкових органів про усунення виявлених порушень законів України про оподаткування, а також підписувати Акти про проведення перевірки.

Припиняється обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів - зі сплатою податку, збору чи його скасуванням.

Заборгованість платників податків та зборів у разі ліквідації юридичної особи сплачується у порядку, встановленому законами України.

Обов'язок фізичної особи по сплаті податків та зборів припиняється при сплаті податків і зборів обов'язкових платежів, а також у разі смерті платника.

Платники податків і зборів мають право:

· оскаржувати у встановленому порядку рішення державних податкових осіб та дії їхніх посадових осіб;

· одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, здійсненими державними податковими органами;

· подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування у порядку, встановленому законами України.

Облік платників податків та зборів здійснюється податковими органами відповідно до законодавства України. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і зборів лише за умов пред'явлення ними документів, що підтверджують взяття їх на облік у державному податковому органі і у триденний термін

повідомляють про це державний податковий орган.

Сукупність податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, що стягуються у визначеному законами порядку, становлять систему оподаткування.

В Україні стягуються:

- загальнодержавні податки і збори;

- місцеві податки і збори;

Загальнодержавні податки і збори встановлюються ВРУ і стягуються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.

3. Реформування податкової системи

3.1 Шляхи оптимізації податкової політики

Період 1991-1997 років можна охарактеризувати, як період пошуку шляхів оптимізації податкової політики державою. Основним його недоліком, з погляду багатьох авторів, є те, що при проведені будь-яких змін жодного разу поки що не були враховані основні принципи оподаткування, сформульовані ще Смітом. Доцільно було б провести теоретичний аналіз відповідності цим принципам української системи оподаткування.

Принцип перший.

Усі джерела доходів можна розділяти на основні групи:

· земельна рента;

· прибуток на капітал;

· заробітна плата;

До основних податків, якими в Україні оподатковувались доходи, отримані з названих джерел, відносяться:

ѕ до першої групи - плата за землю;

ѕ до другої групи - податок на прибуток підприємств і оподаткування підприємців-фізичних осіб;

ѕ до третьої групи - податок з доходів громадян.

Крім того, всі три групи доходів як об'єкти споживання оподатковувались непрямими податками.

Законом що діяв в Україні до 01.01.1997 року, плата за землю встановлювалась за одиницю площі залежно від родючості грунту та місця знаходження ділянки. У зв'язку з цим виникає кілька питань.

По-перше, законом була визначена диференціація ставок плати за землі сільськогосподарського призначення тільки по областях. Далі, згідно з прийнятим механізмом, обласні ради диференціюють ставки за групами грунтів. При цьому абсолютно не враховувалось місцезнаходження ділянки стосовно ринків збуту продукції. Диференціація на ренту першого порядку у господарств, що знаходяться у безпосередній близькості відобласних центрів, значно вища за те саме джерело доходів господарств, віддалених від названих населених пунктів. Ця різниця повинна б була долатися податковими методами. Але порядок обчислення плати за землю ставить господарюючі суб'єкти далеко не в рівні умови з погляду на цю обставину. Для нашої країни в момент, коли для сільськогосподарських виробників гостро постало питання накопичення капіталу, така нерівність у розмірах ренти має велике значення. У майбутньому, в умовах посилення ринкової конкуренції, вона неодмінно проявить себе. З переходом до обчислення плати за землю залежно від її грошової оцінки цей недолік можна подолати, за умови, якщо оцінка буде враховувати місцезнаходження ділянки повною мірою.

По-друге, ставки плати за землю несільськогосподарського призначення стосовно ділянок, розміщених у межах населених пунктів, диференціювались в залежності від кількості населення. Але за чисельністю жителів у тисячу чи 2-3 мільйони вони різняться лише в три рази, тоді як рента, отримана від цих земель, відрізняється у десятки разів. Усе це свідчить про нерівномірний розподіл податків при оподаткуванні земельної ренти. До речі, остання вада не подолана і в редакції до Закону України, введеного в дію з 1 січня 2001 року.

Прибуток на капітал в Україні також оподатковується нерівномірно. Будь-яка підприємницька діяльність потребує необхідних капіталовкладень. А прибуток, отриманий від них, оподатковується за різними ставками (6%, 10, 30), а з 01.01.2004 року - 25% в Україні відбувається етап первинного накопичення капіталу. Від його результату залежить подальший стан економіки України.

До 01.01.2004 року, у разі реєстрації юридичної особи ставка податку на прибуток становила 30%, а підприємці-фізичні особи сплачували прибутковий податок за прогресивною шкалою і його розмір міг становити 40%. Це створювало труднощі при накопиченні капіталу, необхідного для реєстрації юридичної особи. А до такої реєстрації фізичні особи завжди мали потяг через низки переваг з банківським рахунком, кредитуванням, орендою приміщень та активною частиною основних засобів та ін. Це штовхало платників до приховування оподатковуваних доходів.

Але не тільки приховування доходів є наслідком таких дій держави. Адже той, хто приховує доходи, рано чи пізно буде підданий штрафам, а той хто цього не робить, приречений до сплати надмірного податку на доходи фізичних осіб. І в першому, і в другому випадку держава вилучає капітал у грошовій формі зі сфери виробництва і торгівлі, а значить - обмежує їх розвиток. При цьому значним недоліком держави є: її дії унеможливлюють зростання капіталів у виробництві, отже, і зростання оподатковуваних доходів. У результаті - держава знижує можливий рівень доходів до бюджету; такі дії штовхають платників до винаходу більш витончених і досконалих методів приховування доходів, унаслідок чого держава недоотримує повної суми податків навіть з існуючих джерел. А за таких умов затрати на їх вилучення зростають.

Введення у 1998 році фіксованого податку у розмірі від 20 до 100 гривень на місяць було шляхом до вирішення вищезазначеної проблеми, але, лише часткового вирішення. Одним з найболючіших питань було оподаткування заробітної плати. Процентні ставки прибуткового податку, що застосовувались у нашій шкалі, використовуються багатьма країнами. Але граничні значення сукупного оподатковуваного доходу в Україні значно нижчі: податок стягувався уже із суми, що перевищувала 17 гривень, а із суми, що перевищувала 1700 гривень, податок нараховувався у розмірі 40%. Це унеможливлювало залучення значних капіталів від інвесторів. Крім того, скорочувався платоспроможний попит населення. А, як відомо, за відсутності такого попиту про розвиток виробництва не може бути й мови. Такий рівень оподаткування означав також зменшення зацікавленості в результатах праці.

Усе це призводило до того, що підприємства, які стимулювали працю своїх працівників, бажали підвищити їхню зацікавленість і продуктивність їхньої праці, змушені були виплачувати заробітні плати з чорної каси, ховаючись від оподаткування.

Введення з 01.01.2004 року 13% ставки з доходів фізичних осіб можливо подолає всі ці негаразди і спонукатиме підвищенню зацікавленості у зростанні продуктивності праці. Крім цього, це, можливо, дозволить також легалізувати значну частину оборотів щодо оплати праці, але ж Законом уже передбачено підвищення ставки з 2007 року до 15%.

Податки на споживання, що застосовуються в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито), повинні справляти вплив на всі джерела доходів. При цьому потрібно враховувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони впливають на всі джерела доходів однаково, а в основному - на заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить - і обсяги виробництва товарів народного споживання. Це залежить від нерівномірного розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть, але пом'якшити цей вплив можна, наприклад, за рахунок диференціації ставок ПДВ на групи товарів. Адже ряд країн застосовують до сільськогосподарської продукції, до інших товарів першої необхідності знижені ставки ПДВ. Очевидно також, що при розробці ставок оподатковування необхідно більше брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення згасає і виробництво.

Слід також зазначити, що, незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не «з`явилась з повітря», вона будувалась і будується на основі небагатого власного і, в основному, зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувати досвід країн із розвиненою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання сколочування первинного капіталу для підйому виробництва уже не стоїть. В Україні картина протилежна, і тому ми маємо створити належні умови процессу накопичення і легалізації капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули, інакше неможна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом.

Принцип другий.

Якщо дотримуватись дослівного формулювання, даного А. Смітом, і час сплати, і розмір будь-якого податку, і порядок його обчислення визначені нашим законодавством і підзаконними актами. Наскільки досконало це зроблено - питання чисто технічне, що порівняно легко вирішується.

Але з часів Сміта пройшли сторіччя, протягом яких змінилось обличчя і економічних систем і оподаткування. Виникла низка нових проблем.

Стосовно сучасного етапу, зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при його поясненні. Йдеться про передчасну визначеність того чи іншого податку, оскільки в Україні допускаються значні порушення. Протягом усього періоду незалежності час від часу вводились в дію ставки податку заднім числом. Закони в галузі оподаткування спішно приймалися, починали діяти, а їх публікації проводились з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли законодавчі акти уже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були підготовлені й надходили до виконавців через тижні, а то й через місяці. Усе це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що становить великі труднощі у роботі фінансових апаратів підприємств.

Така невизначеність приводить до того, що платник віддається на сваволю збирача. Це є однією з причин корупції державного апарату, бо спонукає державних службовців на свій розсуд застосовувати податкове законодавство, а судочинці не мають права приймати рішення щодо платника податків. Платник завчасно стикається із порушенням, яке допускається яке допускається через відсутність своєчасної інформації і за яке потім штрафується. Цей факт дуже добре використовують інспектори.

Щоправда, деякі перешкоди поставлені цьому новою редакцією Закону «Про систему оподаткування» що почав діяти з 1997 року - ст. 7 заборонено проводити зміни механізму справляння податків та їхніх ставок на відповідний рік.

Платник повинен завчасно бути інформований про підготовку, введення в дію чи зміну податкового законодавства. Адже будь-яка навіть незначна невизначеність чи неясність у податках, спричинить більші збитки, ніж їх нерівномірний розподіл.

Принцип третій.

У питаннях щодо зручності терміну та способу утримання податків не виникає ніяких сумнівів. Цьому сприяють і прийняті строки сплати, і механізм стягнення, і практика застосування податкового кредиту.

Але, з огляду на способи стягнення, можна розглянути ще ряд питань щодо окремих галузей народного господарства. Наприклад, сільськогосподарським підприємствам інколи важко розраховуватись своєчасно із бюджетом грошовими коштами. Ця проблема виникає через неплатежі покупців та сезонність роботи. Чому б не розглянути можливість натуральних поставок державі з урахуванням податкових платежів? Це допомогло б вирішити одразу кілька проблем:

ѕ більш повно та своєчасно забезпечити створення державних резервів продовольства;

ѕ скоротити великі витрати бюджету на створення цих резервів;

ѕ пом'якшити наслідки платіжної кризи шляхом усунення необхідності перерахування коштів до бюджету на сплату податків;

Застосовувати цей метод постійно не зовсім доцільно. Але у випадках катастрофічної нестачі коштів у платника можна розглянути і такий варіант.

Принцип четвертий.

Формулюючи його Сміт мав на увазі два моменти:

ѕ податок може вимагати від платника більшої кількості грошей, ніж ту, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;

ѕ високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості населення, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення.

І перше, і друге мають місце у нашій дійсності.

Звичайно, встановлюючи той чи інший рівень податків, держава керується своїми потребами в коштах. Але в таких випадках вони спочатку повинні бути призведені відповідно до можливостей. Високі податки не задовольняють потреби держави, а призводять до їх зростання. Це підтверджене тезою: «Економічне багатство народу є запорукою фінансової могутності держави».

3.2. Відповідальність, штрафні санкції щодо боржників

Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-3 від 21.12.2000 року введено в дію з 1 квітня 2001 року за виключенням:

· ст. 18 «Списання і розстрочка податкового боргу», яка введена в дію з часів опублікування цього Закону України;

· ст. 6 «Податкові оповіщення і податкові вимоги»

· ст4 п. 4.3 «Порядок подання податкової декларації і визначення суми податкових зобов'язань»

· ст. 10 «Продаж активів, що перебувають у податковій заставі», яка введена в дію з січня 2002 року.

Особливостями Закону України №2181-3 від 21.12.2000 року є:

ѕ безспірне списування коштів тільки через суд;

ѕ для здавання усіх розрахунків і декларацій визначені точні строки;

ѕ переглянуті права контролюючих органів, ліквідована картотека;

ѕ податковою декларацією тепер вважається будь-яка передбачена законодавством форма звітності, пов'язана з нарахуванням та сплатою не тільки податків, але і обов'язкових платежів;

ѕ податкові органи зобов'язані приймати податкові декларації без попередньої перевірки;

ѕ платник податку має можливість заліку любих податкових зобов'язань перед бюджетом будь-якого рівня в рахунок будь-якої заборгованості перед цим платником;

ѕ загальний стаж, протягом якого податковий орган має право самостійно визначати суму податкових зобов'язань платника податку, 1095 календарних днів (3 роки);

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-3 від 21.12.2000 року встановлено для юридичних осіб:

ѕ штраф у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне неподання або затримку подання Податкової декларації, тобто 170 грн.;

ѕ штраф у розмірі 10% суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки подання податкової декларації, але не більше 50% від суми нарахованого податкового зобов'язання і не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Цю санкцію застосовують додатково до першої, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, що належить до сплати за період, за який не подана Декларація. Право накладати обидва штрафи мають контролюючі органи, зазначені в ст. 3 Закону України №2181-3, а саме: Державна митна служба, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Податкові органи.

За умови податкової застави платником податків у разі неподання або своєчасного неподання Податкової декларації настають такі наслідки:

· Платник податків, активи якого знаходяться в податковій заставі, зобов'язаний письмово повідомити майбутнім кредиторам про це і про характер і розмір забезпечених цією заставою зобов'язань, а також відшкодувати збитки кредиторів, що можуть виникнути, якщо повідомлення не було;

· Деякі операції можна проводити тільки за письмовим узгодженням з податковим органом;

· Майно, що знаходиться в податковій заставі, не можна передати в наступну заставу або використовувати для забезпечення дійсної або майбутньої вимоги третьої особи;

· У випадку неповідомлення або несвоєчасного повідомлення державним податковим інспекціям відомостей про доходи громадян законодавство громадян України передбачає адміністративну відповідальність керівників і посадових осіб підприємств - штраф 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за повторне порушення протягом року - 5 неоподаткованих мінімумів. Крім того, за неподання, несвоєчасне подання або подання за невстановленою формою державним податковим органам звітності, пов'язаних із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів - штраф посадовим особам 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Органи Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України накладають на керівників і посадових осіб підприємств адміністративні штрафи за несвоєчасне подання або неподання за установленою формою бухгалтерських звітів та інших документів про нарахування і сплату внесків на соціальне страхування в розмірі від 8 до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. А при повторних аналогічних діях протягом року, штраф - від 10 до 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.