Капітальні вкладення підприємства та інструменти підвищення їх ефективності в умовах української економіки

Важливим організаційно-економічним важелем ефективнішого залучення фінансових інвестицій в економіку України треба вважати оптимізацію обсягів купівлі пакетів різних видів цінних паперів вітчизняними й зарубіжними інвесторами. Розроблені науковцями методичні основи оптимізації інвестиційного портфеля учасників фондового ринку (ринку цінних паперів) полягають у тім, що потенційні інвестори:

1) розглядають кожну інвестицію як можливий розподіл очікуваних прибутків за період володіння цінними паперами;

2) намагаються максимально збільшити очікуваний дохід протягом одного інвестиційного циклу;

3) оцінюють можливий ризик за інвестиційним портфелем, ураховуючи мінливість очікуваних доходів;

4) приймають остаточне рішення щодо видів та обсягу купівлі цінних паперів на засаді максимізації очікуваних доходів і мінімізації можливого ризику.

Лише комплексне використання названих організаційно-економічних важелів спроможне забезпечити максимально можливу ефективність формування та реалізації фінансових інвестицій усіх суб'єктів підприємницької (виробничо-господарської) діяльності в Україні.

Тому всі учасники ринку цінних паперів мають одночасно й комплексно вживати конкретні заходи організаційного та економічного характеру.

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною (якщо не вирішальною) мірою залежать від загальнодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією (інтеграцією) виробничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки. Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають:

а) створення спільних підприємств (організацій);

б) започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій);

в) укладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами;

г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;

д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств, що їх випускають і реалізують.

Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвесторами й місцевими партнерами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвесторів з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства (філії).

Створення власних дочірніх підприємств (філій) як варіант вкладання капіталу є найбільш ризикованим і зв'язаним із найбільшими зобов'язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягти найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу).

Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною корпорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода дає іноземному партнерові можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої (вітчизняної) фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали, портфельними (пасивними).

Такий спосіб інвестування використовується переважно в процесі приватизації місцевих підприємств (організацій) або обміну боргів приватних чи державних суб'єктів господарювання на їхні акції.

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більші зобов'язання іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевим підприємствам: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, збільшує загальний обсяг виробництва, допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо.

Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення ступеня привабливості інвестування в місцеві фірми (підприємства, організації). Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішення про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До та­ких ознак належать:

- характеристика місцевого ринку (його місткість, купівельна спроможність населення, потенціал зростання цих показників);

- доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища;

- наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність;

- ступінь валютного ризику (курс місцевої валюти має сприяти економічній стабільності і породжувати довіру зарубіжних інвесторів);

- можливість репатріації капіталу (передовсім наявність законодавства, що не обмежує вивезення інвестованого капіталу і прибутку);

- стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріоритетною, особливо для динамічних галузей -- виробництва комп'ютерів, засобів зв'язку, фармацевтики);

- торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;

- міра державного регулювання економіки, що є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій;

- наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій;

- політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі;

- сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

- достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі.

За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну. У понад 50 разів підвищилась інвестиційна привабливість українських підприємств за останні 10 років. Проте, у 2008-2009 роках відбувся різкий спад закордонних інвестицій. Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» 1991 р. передбачає, що:

а) інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України;

б) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків стихійного лиха;

в) іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їхніх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах.

Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встановлено Законом України «Про іноземні інвестиції» (1992 р.). Цим законом передбачено, що: 1) іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації; 2) іноземні інвестори мають гарантії на 10 років на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції; 3) встановлюється низка податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями. [3, 4, 14]

Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і без затримки переказ за кордон їхніх доходів (прибутків) та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних підставах. У разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків функціонуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на 5 років. Відносна величина іноземних інвестицій, що залучаються, має становити не менше 20% статутного капіталу підприємства. [1]

Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.) визначає: пріоритетні сфери для іноземного інвестування; вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг; пільги, що надаються інвестиційним проектам у пріоритетних сферах. Насправді, в житті, дія цих законів та контроль за иїх дотриманням залишає бажати кращого. [2]

Прикро, але і так не достатньо стабільна сфера закордонних інвестицій значно похитнулась, радше навіть зруйнувалась на початку 2008 року. Більшість крупних інвесторів в швидкому темпі згорнули свою діяльність причинами цього аналітики вважають не лише світову кризу, але і:

1. Корумпованість влади

2. Невиправдано високі податки

3. Слабку законодавчу базу та контроль за дотриманням законів.

Пільги, які мали б надаватись іноземним інвестиційним проектам у пріоритетних сферах: застосування норм прискореної амортизації; збільшення періоду звільнення від податку на прибуток і додану вартість; повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення і 100% на деталі, вузли та агрегати, імпортовані за кооперацією; надання кредиту на пільгових умовах; страхування

Цілеспрямовані та вміло використані іноземні інвестиції здебільшого є високоефективними як для самого іноземного інвестора, так і для підприємства країни -- одержувача інвестицій. За умови політичної стабільності та сприятливого економічно-інвестиційного клімату іноземний інвестор завжди матиме зиск від вкладення власного капіталу в те чи те місцеве підприємство.

Ефективність іноземних інвестицій характеризується передовсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одиницю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (повернення) останніх. В Україні, наприклад, названі показники реально мають достатньо високі значення і цим самим підтверджують ефективність іноземних інвестицій.

Важливо зазначити, що іноземні інвестиції, залучені вітчизняними підприємствами, активно сприяють освоєнню останніми нових видів продукції, істотному збільшенню її виробництва, вирішенню проблеми неплатежів тощо.

Яскравим прикладом може бути діяльність в Україні швейцарської фірми «Крафт Якобс Сушар», яка свого часу придбала 88% акцій тростянецької шоколадної фабрики «Україна». Швейцарська фірма гарантувала внесення понад 22 млн доларів СШАдовгострокових кредитів.

За рік, що минув після проведення тендера, новим співвласником освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фабриці «Україна» збільшився у 1,6 раза. Крім того, коли у зв'язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від електромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважали працювати, і зобов'язався регулярно вносити авансові платежі в сумі 100 тис. доларів США за електроенергію для місцевих споживачів.

Одним з шляхів підвищення ефективності капітальних вкладень є використання підрядного чи господарського способу відповідно до ресурсів підприємства. Так, перевагою підрядного способу господарювання є те, що підрядні будівельні організації мають постійну матеріально-технічну базу, необхідне обладнання, механізми, кваліфіковану робочу силу, при підрядному способі капітальних вкладень забезпечується якісне виконання будівельно-монтажних робіт сучасними методами будівництва, підвищення ефективності капітальних вкладень, що свідчить про його переваги. Наявність власної будівельної індустрії в системі споживчої кооперації засвідчує можливість ширшого впровадження підрядного способу ведення робіт, пов'язаних з капітальними вкладеннями, у практику функціонування господарюючих суб'єктів Системи.

ВИСНОВКИ

Загальна економічна криза, що виникла у 2008 році, не могла не відобразитись на зміні частки капітальних вкладень підприємств та закордонних інвестицій в українську економіку.

Зокрема, на Львівщині інвестиції у 2008 році катастрофічно пригальмувались. У 2008 році приріст інвестицій в основний капітал становив 1%, у той час як за період з 2000 по 2007 рік вони щороку зростали у середньому на 20 %.

Торік на розвиток економіки області було спрямовано 12,7 млрд.грн. капітальних інвестицій, у тому числі 10,8 млрд.грн. інвестицій в основний капітал.

Частка Львівщини у загальнодержавному обсязі капіталовкладень становила 4,6%. За цим показником область серед регіонів України посіла сьоме місце, а за темпами приросту - 12.

На кожного мешканця в середньому припало 4,3 тис.грн. інвестицій в основний капітал, що є менше, ніж у середньому в Україні (5,1 тис.грн.).

Пріоритетні напрями інвестування в області - промислове виробництво та розвиток інфраструктури, житлове будівництво, а також торгівля та туристично-рекреаційна сфера. [7]

Табл.1

Зміна частки капітальних інвестицій у 2007-2008 рр.

У 2008 році скоротилися обсяги інвестування зв'язку, трубопровідного транспорту, легкої, деревообробної, хімічної промисловості, машинобудування, металургійного виробництва. Натомість, суттєво зросли інвестиції, спрямовані у готельний бізнес, сферу культури та спорту, освіту, охорону здоров'я.

В останні роки найбільш активно інвестується сільське господарство області, переважно за рахунок іноземних інвесторів.

Деяке зростання інвестування спорудження житла відбулося завдяки індивідуальному житловому будівництву. Разом з тим, фінансування будівництва багатоквартирних житлових будинків скоротилось.

Після стабільного нарощування обсягів інвестування у попередні роки, цьогоріч відбувається значний спад. У І кварталі 2009 року інвестиції в основний капітал області скоротились на 40,7% порівняно з січнем-березнем попереднього року. [8]

Табл. 2

Приріст інвестицій в основний капітал у 2007-2009 рр.

На розвиток економіки області у І кварталі поточного року було спрямовано 1,4 млрд.грн. капітальних інвестицій, у тому числі 1,2 млрд.грн. інвестицій в основний капітал.

Частка Львівщини у загальнодержавному обсязі капіталовкладень становила 4,7%. За цим показником область серед регіонів України посіла восьме місце, а за темпами приросту - 18.

На кожного мешканця Льіввщини в середньому припало 470 грн. інвестицій в основний капітал, що є менше, ніж у середньому в Україні (546 грн.).

Пріоритетні напрями інвестування в області - промислове виробництво та розвиток інфраструктури, житлове будівництво, а також торгівля та туристично-рекреаційна сфера.

Табл.3

Капітальні вкладення у Львівській області.

Порівняльні періоди січень-березень 2008/2009рр.

Найбільше скоротились обсяги інвестування державного управління, фінансової діяльності, транспорту, сільського та лісового господарства, будівництва. Приросту інвестицій досягнуто тільки у сфері культури та спорту, а також готельному бізнесі, що безпосередньо пов'язано з підготовкою Львівщини до “ЄВРО-2012”.

На будівництві житла освоєно на 36,2% менше інвестицій, ніж у січні-березні 2008 року. Причому, фінансування будівництва багатоквартирних житлових будинків скоротилось більш, ніж вдвічі. [7,8]

Нестабільна фінансова ситуація спричинила скорочення частки кредитів банків у структурі капітальних інвестицій з 13% до 8%. З державного та місцевих бюджетів було профінансовано тільки 2,2% усіх вкладень. За цих умов головним джерелом фінансування інвестицій продовжують залишатись власні кошти підприємств.

У промисловості області, як і в Україні, продовжують мати місце негативні тенденції. У серпні 2009 року, як і у попередні місяці, не вдалось досягти рівня виробництва продукції відповідного періоду 2008 року (зниження становило 20,3%).

У січні-серпні 2009 року проти січня-серпня 2008 року випуск промислової продукції в області зменшився на 24,8%. Зокрема, у добувній промисловості він скоротився на 17,9%, у переробній промисловості - на 27,6%, на підприємствах з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води - на 16,8%.

Скорочення обсягів виробництва відбулось в усіх основних видах діяльності переробної промисловості, зокрема найбільше на підприємствах металургійного виробництва, машинобудування, з оброблення деревини та виробництва виробів з деревини (крім меблів), з виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції, з виробництва продуктів нафтоперероблення.

Але слід зазначити, що порівняно з початком року спостерігається поступове уповільнення темпів скорочення промислового виробництва на підприємствах легкої, хімічної та нафтохімічної промисловості, з виробництва іншої неметалевої продукції, металургійного виробництва.

Всі світові економічні кризи рано чи пізно закінчуються. Головне - вийти з кризи з найменшими втратами. А для цього необхідний ефективний, високопрофесійний апарат управління, чого нашій країні дуже і дуже бракує. За останніми дослідженнями британських вчених, Україна входить у п'ятірку найбільш ризикованих з точки зору інвестування країн. Доки дотримання законів не буде строго контролюватись, доки податкова система не стане більш гнучкою і лабільною, про піднесення економіки та повернення інвесторів не може букти й мови. Тому всі зусилля уряд повинен спрямувати на ці питання, а не на поділ влади і власні рекламні компанії.

Список використаних джерел

1. Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.)

2. Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.)

3. Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» 1991 р

4. Закон України «Про іноземні інвестиції» (1992 р.).

5. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1995 р.)

6. Закон України «Про підприємства в Україні» (1991 р.)

7. Головне управління статистики у Львівській області: http://www.stat.lviv.ua

8. Головне управління статистики

9. http://www.oblstat.kiev.ua

10. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник -- К.: Атіка, 2004. -- 480 с.

11. Вігуржинська С.Ю. Економіка підприємства: конспект лекцій. -- Одеса: Одеська державна академiя холоду, 2004. -- 486 с.

12. Гойко А.Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрями їх реалізації. -- К.: ВІРА-Р, 1999. -- 320 с.

13. Мельник В.М. Управління податкоспроможністю суб'єктів господарювання: Навчальний посібник для самостійної роботи. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. -- 116 c.

14. «Контракти», Журнал: 2009 р. № 1-45

15. . Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. -- Вид. 2-ге, перероб. Та доп. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 528 с.

16. Петрова В.И. Системный анализ себестоимости. -- М.: Финансы и статистика, 1996. -- 175 с.

17. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. -- К.: Вікар, 2002. -- 176 с.

18. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. / Г.В. Савицкая. -- 2-е изд., перераб. и доп. -- М.: ИНФРА-М, 2003. -- 400 с.

19. Слав`юк Р. А. Фінанси підприємств.: Навчальний посібник. -- К.: ЦУЛ, 2005. -- 460 с.

20. Федоренко В. Гаврилова Т. Економічне становище підприємств та інвестиційні процеси // Економіка України. -- № 5. -- 2003. -- C. 28 --

Размещено на Allbest.ru