Бюджет України: актуальні проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створення не структурного, неефективного та однобокого народногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно - командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в України.

З проголошенням незалежності України починається новий етап, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Україні стало прийняття Закону УРСР «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах усього народу, а також розробляє і формує незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і займається її виконанням.

Фінансова політика охоплює центральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого (фінансового правового поля, етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розвитку економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розцінку України на поточний фінансовий рік.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і вимагає:

1) формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку й у контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

2) досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

3) виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити в руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

4) підтримки загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно й ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету;

5) проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави в цілому.

Бюджет щиро пов'язаний із добробутом країни. І це в черговий разом підкреслює всю актуальність проблеми бюджету і процесу його формування.

1. Бюджетна система України і принципи її побудови

Бюджет - це план створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що виконуються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджету України є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет України використовується для аналізу і визначення засобу державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

У свою чергу бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет і бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет району об'єднує районні бюджети, бюджети міст районного підпорядкування, селищні і сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів при наявності необхідної фінансової бази. Районні, міські Заради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, що має районний поділ, об'єднує міський бюджет і бюджет районів, що входять у його склад. У випадках, коли міському, районному в місті Раді народних депутатів адміністративно підпорядкованих іншого міста, селища або села, бюджети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно в бюджети міста або району в місті Заради народних депутатів, яким зазначені населені пункти підпорядковані.

Бюджетна система будується на таких принципах:

1. Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунку прибутків і витрат кожної частини бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, узгодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної і бюджетної інформації.

2. Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх прибутків і витрат.

3. Принцип достовірності - це формування бюджету на підставі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів і відображення в звіті про виконання бюджету тільки тихий прибутків і витрат, що є результатом кінцевих касових операцій банків.

4. Принцип гласності забезпечує освітлення в засобах масової інформації показників бюджету і звітів про його виконання.

5. Принцип на вічності - це відображення показників бюджетів у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

6. Принцип самостійності забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямку їхній використання відповідно до законодавства України.

2. Бюджетний процес, його утримання і задачі

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

При формуванні державного бюджету основною задачею є його збалансованість або говорячи іншими словами якнайближче наблизитися до ідеального варіанта - це повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

Цього стана, на перший погляд, можна досягти двома засобами:

1. зменшення розміру витрат;

2. збільшення розміру прибутків.

Державні витрати структурно можна уявити так:

1. Витрати на соціальні послуги.

2. Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.

4. Адміністративно - управлінські витрати.

5. Платежі по державному боргу.

З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують функцію політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні посібники, утворення, охорона здоров'я й ін. У цьому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики в цілому - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати покликані зм'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому господарству.

У витратах на господарські споживи звичайно виділяються бюджетні субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм. Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей.

Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати впливають на структуру попиту.

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення й удосконалювання об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєння і військове будівництво. Таким чином, держава намагається задовольнити вимоги різноманітних соціальних груп, зменшити соціальну напруженість у товаристві.

У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські споживи, як правило, ростуть, а під час «перерви» кон'юнктури - скорочуються.

Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, національну конкурентоздатність на світових ринках.

Структуру державних прибутків можна уявити такою уявою:

1. Податки (у тому числі акцизні збори і мита).

2. Податкові надходження: прибутки від державної власності, державної торгівлі.

3. Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний, страхування від безробіття.

Головною статтею бюджетних прибутків є податки. Під податком, збором, митом і іншими платежами розуміється обов'язковий внесок у бюджет відповідного рівня або в позабюджетний фонд, здійснювані платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

Податки бувають двох видів:

1. Податки на прибутки і майно: прибутковий податок із громадян; податок із прибутку, податок на соціальне страхування і на фонд заробітної плати і робочої сили; майнові податки, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад прибутку і капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної фізичної особи, їх називають прямими податками.

2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний час замінений податком із додаткової вартості; акцизи (податки, прямо що включаються в ціну товару або послуги); податок на спадщину, на догоди з нерухомістю і цінними паперами й ін. Ці податки називаються непрямими. Вони частково або цілком переносяться на ціну товару або послуги.

З вище викладеного очевидно, що податки виконують три найважливіші функції:

1. Фінансування державних витрат (фіскальна функція).

2. Підтримки соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між прибутками окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними (соціальна функція).

3. Державного регулювання економіки (регулююча функція).

У минулому й у даний час податки в основному виконували фіскальну функцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали соціальна і регулюючої функції. Зупинимося на них докладніше.

Так за допомогою податків держава намагається зменшити соціальну напруженість у товаристві, і тим самим запобігти соціальному вибуху. Це досягається гнучкою податковою політикою, наданням усіляких податкових пільг: пільги багатодітним сім'ям, переселенцям через межу на свою історичну батьківщину, студентам і особам збільшуючим свою кваліфікацію. Часто податкові пільги даються дрібним і середнім підприємцям, особливо вперше починаюча самостійна справа, ферма, але ці податкові пільги носять не тільки соціальний, але і регулюючий характер.

Регулююча функція податків також широко використовується державою. Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків, посиленню стимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень, попиту, зайнятості до пожвавлення господарської кон'юнктури. Підвищення податків - звичайний засіб боротьби з перегрівом кон'юнктури. Змінюючи податкові ставки на прибуток, держава може підсилити або зменшити додаткові стимули для капіталовкладень, а маневрує рівнем непрямих податків - впливати на фонд споживання в цілому, на рівень цін.

Також одним із засобів здійснення регулюючої функції є маневрування розмірами мит, із метою захисту вітчизняного товаровиробника.

3. Правові основи складу доходів бюджетів і їх розподіл між окремими ланками бюджетної системи України

Кожний бюджет поділяється на дохідну і видаткову частини, які мають бути збалансовані між собою.

В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неоподатковані доходи). За соціально-економічними ознаками вони можуть бути поділені на:

1) доходи від господарської діяльності;

2) доходи від використання природних ресурсів;

3) доходи від банківської діяльності;

4) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів;

5) державне мито;

6) митні платежі;

7) збори та інші неоподатковані доходи;

8) доходи від приватизації;

9) доходи від громадян тощо.

Розподіл доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних питань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні.

Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів - суб'єкта бюджетного права - таким об'ємом коштів, який міг би забезпечити виконання його завдань і функцій, передбачених Конституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюджетів.

З врахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.

До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі.

Регулюючі доходи - це передбачені в Законі про Державний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись.

При нестачі коштів для збалансування бюджетів держава може використати і такий метод бюджетного регулювання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном - трансферти.

Таким чином, Державний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети - з трьох

1) власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю;

2) закріплених доходів;

3) доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання.

Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти.

Бюджетне регулювання - це щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів на рівні, необхідному для виконання кожним місцевим органом своїх завдань і функцій.

Розмежування доходів в процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного стану відповідних областей, районів та населених пунктів.

4. Бюджетне фінансування. Форми та методи бюджетного фінансування

Бюджетне фінансування - це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету. Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та фізичними особами, - з іншого, з точки зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду на розширене відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

На сьогодні державний бюджет України характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Так, бюджетні ресурси України становлять нині майже 45 відсотків від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне і повне фінансування усіх загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюджетне фінансування останніх чотирьох років, то можна переконатись, що в цілому видатки були недофінансувань від 20 до 30 відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основними причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке фінансове становище підприємств.

Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з доходами бюджету. Цей взаємозв'язок полягає у кількісній відповідності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми запланованих видатків.

Однією з проблем, пов'язаних з функціонуванням механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визна­чення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямовуються державою на економічні та соціальні потреби країни.

Роль бюджетного фінансування визначається передусім тим, що є основним методом забезпечення прогресивних зру­шень в економічній структурі. Тільки за допомогою бюджетного фінансування створюються умови і забезпечується роз­виток нових галузей виробництва.

Система бюджетного фінансування вміщує в собі принципи, форми та методи надання бюджетних асигнувань суб'єктам господарювання.

Незалежно від джерел покриття фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості; цільового спряму­вання коштів: безповоротності та безвідплатності; ефективного використання коштів; оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел: додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за їхнім використанням.

Україна, як незалежна держава, має державний бюджет, завдяки якому здійснюється фінансування усіх загальнодержавних видатків, а згідно з бюджетним устроєм і адміністративно-територіальним поділом до складу бюджетної системи входять місцеві бюджети, за допомогою яких здійснюється фінансування видатків місцевого значення. Порядок та умови надання і використання коштів затверджується Верховною Радою України.

Бюджетні кошти витрачаються лише за цільовим призначенням і в межах, затверджених відповідним правовим актом - законом про державний бюджет чи рішенням місцевої ради народних депутатів. У правові акти про бюджет не можуть долучатися статті видатків, які не передбачені чинним законодавством.

Нині використовуються наступні форми бюджетного фінансування: кошторисне; державне фінансування інвестицій; позики з бюджету державним підприємствам; державні дотації.

Кошторисне фінансування - забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державного управління.

Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі Фінансових документів - кошторисів. Так фінан­сується майже вся невиробнича так звана бюджетна сфера. Установи й організації, які діють у цій сфері, є бюджетними установами.

До бюджетної сфери належать соціально-культурні заходи й установи, фундаментальні дослідження, національна оборона, правоохоронна діяльність і органи безпеки, судова система і органи прокуратури України, утримання законодавчої і виконавчої влади держави.

Державне фінансування інвестицій. Відповідно до бюджетної класифікації видатків фінансування будівництва об'єднано в одну групу разом з архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні об'єкти економічного і соціального роз­витку України за ринкових умов.

За наявності різних форм власності і різних організаційно-правових структур, об'єднань підприємств і організацій правове регулювання фінансування інвестицій в умовах ринку є складним.

Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку на відміну від планової системи має свої особливості: воно не є сталим, держава також втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств.

Поряд з державними, в основному бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансу­вання як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних ус­танов.

Позики з бюджету державним підприємствам - це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну по­зику надає Міністерство фінансів на договірних засадах.

Умовами договору мають бути передбачені зобов'язання сторін щодо обсягів, строків надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за порушення умов договору, а також обсяги і порядок сплати процентів за використання бюджетних позик.

Державні дотації - це форма бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні планово-збиткових підприємств, організації і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких пере­вищує ціну продажу.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, із змінами яких міняються як форми бюджет­ного фінансування, так і їхнє застосування. Нині, при переході до ринкових відносин, визріла потреба в удосконаленні форм бюджетного фінансування.

При цьому до існуючих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати однаковий підхід, а перспективи роз­витку кожної із форм повинні пов'язуватись з тими цілями, яким вони слугують.

Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. Загальні втілюються за допомогою тих форм фінансування, які відповідають системі управління економікою в цілому.

Спеціальні пов'язані з особливими умовами господарювання, згідно із завданнями економічної політики держави на відповідному етапі розвитку.

Форми бюджетного фінансування, які обумовлені загальними цілями, у подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки, їхнє удосконалення, з одного боку, повинно провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм фінансування, а з іншого - у напрямку запровадження нових умов надання бюджетних коштів.

Нині застосовуються два методи бюджетного фінансування:

1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для фінансування заходів з державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб'єктам діяльності;

2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

бюджет фінансування дохід розподіл

5. Проблеми в бюджеті України

Проблеми, пов'язані зі стабілізацією нашої економіки, зачіпають передусім ті питання, що відображають стан виробництва. З огляду на це важливим, досить значним внеском, особливо у фінансову стабілізацію, є та робота, яка провадиться у бюджетній сфері.

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку України на відповідний рік.

Про необхідність здійснення бюджетної реформи, докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як по доходах, так і по видатках, а також між бюджетних відносин почали говорити вже давно. Дещо вдалося зробити.

Із прийняттям Конституції України, Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», із затвердженням нової структури Класифікації доходів та видатків бюджету виникла необхідність внесення змін до основного бюджетного закону. Крім того, створення Державного казначейства поставило вимогу визначення законодавчих норм виконання державного бюджету через систему казначейства.

Відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед них найнегативніший вплив мають:

- постійне недонесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;

- відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов'язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;

- послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;

- неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему не контрольованості у використанні державних коштів та майна.

Бюджетна політика має особливо важливе значення як у досягненні загальних цілей ринкової трансформації, так і у вирішенні завдань подолання кризи та забезпеченні економічного зростання.

Які ж основні завдання бюджетної політики на сучасному етапі?

Це передусім нарощування бюджетного потенціалу, який би був в змозі здійснити державні видатки для відновлення економічного зростання, забезпечити фінансовими ресурсами ефективне функціонування економіки, сприяти зміцненню держави.

Необхідно намітити і здійснити заходи з упорядкування державних видатків та їх скорочення шляхом структурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.

Слід розширити практику розміщення державних цінних паперів серед населення, вести лінію на забезпечення їх гарантійних переваг перед вкладеннями заощаджень в іноземну валюту.

Треба здійснювати довгострокову політику регулювання бюджетного дефіциту, відмовитися від його споживчого характеру з метою використання джерел фінансування бюджетного дефіциту в інвестиційних цілях. Законодавчо усунути можливість затвердження дефіцитних бюджетів органами місцевого самоврядування.

Варто домогтися реалізації принципу сильного і сталого державного бюджету. Подолати спроби окремих органів місцевого самоврядування стверджувати те, що адміністративно-територіальні утворення виступають перед центром як платники податків, тоді коли такими є лише юридичні й фізичні особи. Створити умови для зацікавленості місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Потреба в сильному державному бюджеті викликається такими причинами:

1) державний бюджет повинен істотно впливати на економічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні зв'язки із народним господарством, забезпечувати регіональну стратегію економічного розвитку країни;

2) вирівнювання бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет. Нерівномірність ринкового розвитку викликає необхідність посилення регулюючої і соціальної функцій держави;

3) спроба забезпечити формування бюджетів областей, міст, районів тільки на власну дохідну базу без загальнодержавного регулювання призведе до великої різниці в бюджетному забезпеченні населення різних територій і до втрати керованості єдиним соціальним простором.

Актуальною є проблема бюджетних взаємовідносин. Це проблема, розв'язання якої віками шукали багато народів і держав. Її відмінність полягає в тому, що в ній фокусуються усі загальнолюдські, державні, національні інтереси і трансформуються в систему координат грошових відносин. Кожна держава шукає і знаходить тут свої вирішення.

Законодавче закріплення бюджетної самостійності кожного рівня влади має поставити перепону в прийнятті необґрунтованих рішень як із боку центральної виконавчої влади, так і з боку місцевих органів управління.

Єдність бюджетної системи забезпечується не лише єдиною правовою базою, а й одноманітністю самого бюджетного процесу: використанням єдиної бюджетної класифікації, єдністю форм бюджетної документації, поданням необхідної статистичної і бюджетної інформації з одного рівня на інший для складання зведеного бюджету.

Послідовна реалізація механізму між бюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що жодній із них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалася їх комбінація.

Наші законодавці при формуванні чинної податкової системи не зуміли чітко сформульованих принципів розмежування доходів між бюджетами рівнів. У результаті незрозумілими є причини, що зумовлюють віднесення податків, зборів та інших обов'язкових платежів до тієї чи іншої групи.

Водночас було б помилковим зосереджувати увагу лише на механізмах закріплення дохідних джерел між державним і регіональними бюджетами. Першим важливим кроком в удосконаленні системи бюджетних відносин має бути закріплення відповідальності за фінансування різних видів державних витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконання видаткової частини бюджету.

При закріпленні бюджетних повноважень між рівнями системи основне питання полягає в тім, влада якого рівня повинна забезпечувати виконання різного роду державних функцій із фінансування видатків і надання послуг.

У кожного адміністративно-територіального утворення є свої специфічні соціально-економічні інтереси. Відповідно до цього органи влади й повинні проводити свою соціально-економічну політику, витрачати бюджетні кошти.

Водночас є утворення, які взагалі не в змозі вести якусь самостійну соціальну політику, підтримувати соціальну і виробничу інфраструктури.

Відсутність системи оцінок потреби бюджетних видатків на регіональному рівні створює протиріччя між різними владними рівнями при обговоренні бюджетних проблем.

Перебудова бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державним та регіональними бюджетами, а й відносин бюджетів вищестоящого рівня до бюджетів нижчого рівня.

Кошти місцевих бюджетів - основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.

Створення механізму розвитку між бюджетних відносин на регіональному рівні - досить серйозне питання, воно сприятиме виходу з тієї кризи, яка є сьогодні. Воднораз система між бюджетних відносин при всій її важливості - лише частина загальної проблеми самостійності органів влади відповідного рівня. При найдосконаліших формах між бюджетних відносин неможливо розв'язати проблему достатку фінансових ресурсів без поліпшення стану економіки.

Однією з проблем у бюджетній сфері залишається питання державних видатків. У нас недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюджетних видатків, методології їх планування і фінансування.

У своїй більшості видатки механічно перенесені зі старої бюджетної системи в нинішнє життя. Тим часом відбулися істотні зміни в галузі демократизації управління.

Останнім часом намітилася тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Але в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що за допомогою бюджету здійснюється регулювання таких економічних процесів, яких не можна досягти іншими методами, в тому числі й чисто ринковими.

Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави твердити, що в наступні роки через бюджет (без Пенсійного фонду) має перерозподілятися не менш як 30% валового внутрішнього продукту. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлюється соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей народного господарства.

6. Фінансова криза в Україні: вплив на розвиток економіки та деякі заходи з досягнення фінансової стабілізації

Глобальна економіка переживає важку рецесію, викликану великомасштабною фінансовою кризою. За оцінками Світового банку обсяг виробництва у світі у 2009 році скоротився на 2,2%. Прогнозується, що фінансові умови на розвинутих ринках поліпшуватимуться, водночас потоки капіталу у країні з ринками, залишатимуться на низькому рівні. Слід зазначити, що виникнення кризи є закономірним: в умовах штучної макроекономічної стабільності останніх років у світі відбувалося накопичення зайвих і надлишкових інвестиційних ланок, слабких конструкцій, спостерігався гіпертрофований розвиток окремих ринків.

Світова економічна і фінансова криза зачепила Україну за декількома напрямками. По-перше, восени 2008 року відбулося стрімке падіння зовнішнього попиту на товару, що призвело до зниження цін на світових ринках. Вартісні обсяги експортних поставок у листопаді-грудні занизилися на 19% порівняно з відповідним періодом 2007 року. Обсяги експорту металургійної продукції в ІV кварталі 2008 року зменшилися на 50,7% порівняно з ІІІ кварталом. Експорт машинобудівної продукції, сягнувши максимального значення в ІІІ кварталі 2008 року (3,3 млрд. дол. США), у ІV кварталі повернувся на рівень І кварталу (2,4 млрд. дол.). В ІV кварталі 2008-го проявились основні симптоми кризи, а частка споживчого імпорту і далі збільшувалася, що було спричинено ажіотажним попитом на тлі девальваційних очікувань.

У цілому, за 2008 рік від'ємне сальдо платіжного балансу збільшилося до 12,9 млрд. дол., або до 7.1% ВВП. Унаслідок кризи різко поширилася збалансованість зовнішньоекономічного сектору економіки країни: коефіцієнт покриття імпорту товарів експортом впав на 80%, тоді як в 2004 році він становив 112,6%. Наслідком цього стало послаблення обмінного курсу гривні - з 48 грн. до 7,7 грн. за 1 дол. США.

По-друге, різко скоротилося зовнішнє фінансування, припинився приплив дешевих іноземних запозичень.

Економічне зростання відбувалося значною мірою завдяки кредитних джерел, які забезпечували збільшення попиту. Ефективне обслуговування зовнішнього боргу у розмірі 103,2 млрд. дол. США було неможливим. Виникнення дефіциту ліквідності на світових фінансових ринках через масову втрату довіри призвело в ІV кварталі 2008 року до відпливу коштів у сумі 6,1 млрд. дол., що сталося вперше за 2 з половиною роки.

Кризові явища викликали значне скорочення реального ВВП і промислового виробництва. Так, за 2009 рік реальний ВВП зменшився на 15,1%, а обсяг промислового виробництва - на 21,9% порівняно з 2008.

Для пом'якшення впливу світової кризи на українську економіку урядом і НБУ наприкінці 2008-го й на початку 2009 року було реалізовано ряд антикризових заходів.

Здійснювалося рефінансування банків, процентна політика спрямовувалося на підвищення вартості грошей, проводилися валютні аукціони на умовах загальної конкуренції.

У 2010 році, завдяки зусиллям урядів і центральних банків розвинутих країн із підтримки фінансового сектору за рахунок державного фінансування, спад світової економіки припинився і почалось повільне відновлення.

Бюджетна політика, що спрямована на забезпечення оптимального поєднання антикризових заходів і середньо- й довгострокових програмних цілей, має велике значення для досягнення і збереження соціально-економічної стабільності у країні. Аналіз виконання бюджету в останні роки показує, що прогнозні оцінки вихідних економічних показників, на основі яких ведуться розрахунки основних параметрів бюджету, були недостатньо аргументованими.

Прогнозні й фактичні макропоказники у 2006-2009 роках

Показник	2006	2007	2008	2009
	Враховано при затвердженні бюджету	Факт	Враховано при затвердженні бюджету	Факт	Враховано при затвердженні бюджету	Факт	Враховано при затвердженні бюджету	Факт
1	2	3	4	5	6	7	8	9
ВВП (номінально) млрд. дол.	512,5	544,2	594,1	720,7	959,2	948,1	1046,5	914,7
ВВП (реальний), %	107,0	107,3	106,5	107,9	106,8	102,3	100,4	84,9
Індекс споживчих цін, %	108,7	111,6	107,5	116,5	115,9	122,3	109,5	112,3
Індекс цін виробників, %	111,8	114,1	114,4	123,3	131,2	123,0	112,0	114,3
Прибуток прибуткових підприємств, млрд. грн.	100,0	110,7	-	183,0	219,1	193,7	247,6	144,1

У структурі доходів населення країни соціальні допомоги та інші одержувані поточні трансферти у 2009 році сягнули 39,9%, їх загальний обсяг становив 355,4 млрд. грн. Минулого року приріст виплат становив 10%, а номінальний ВВП скоротився на 3,5%, в наслідок чого їх відношення до ВВП збільшилося за рік із 34% до 38,9%. При цьому вищими темпами зростали виплати за статтею «соціальні допомоги» (12,4%) В регіональному розрізі спостерігаються розбіжності між розмірами соціальних допоміг і трансфертів у розрахунку на одну особу.

Відношення розмірів соціальних допоміг та інших одержуваних трансфертів на одну особу в розрізі адміністративно-територіальних утворень до середніх по Україні, %

Регіон	2007 рік	2008 рік	2009 рік
	Соціальні допомоги та інші одержані трансферти	У т.ч.	Соціальні допомоги та інші одержані трансферти	У т.ч.	Соціальні допомоги та інші одержані трансферти	У т.ч.
		Соціальні допомоги	інші одержані трансферти		Соціальні допомоги	інші одержані трансферти		Соціальні допомоги	інші одержані трансферти
Україна	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
АР Крим	101,1	90,8	113,3	97,6	89,6	107,2	90,9	89,1	93,6
Вінницька обл.	87,2	87,3	86,3	83,2	74,2	98,2	89,8	82,2	86,5
Волинська обл.	84,9	85,9	83,7	81,6	82,5	80,7	82,6	83,9	80,4
Дніпропетровська обл.	97,9	110,5	85,6	93,6	94,7	95,2	89,2	87,6	82,1
Житомирська обл.	96,5	96,3	94,2	97,2	95,5	98,3	95,2	96,3	95,2
Закарпатська обл.	80,3	82,6	84,5	74,3	75,5	86,3	89,6	90,4	91,2
Київська обл.	90,8	94,6	95,2	89,6	104,3	95,6	89,2	94,3	84,2
Кіровоградська обл.	97,9	110,5	85,6	93,6	94,7	95,2	89,2	87,6	82,1
Луганська обл.	87,2	87,3	86,3	83,2	74,2	98,2	89,8	82,2	86,5
Львівська обл.	86,6	97,2	95,2	94,2	102,0	104,3	96,5	97,2	102,4
Миколаївська обл.	94,2	96,3	95,1	89,6	94,2	95,3	87,3	101,2	102,3
Одеська обл.	84,9	85,9	83,7	81,6	82,5	80,7	82,6	83,9	80,4
Полтавська обл.	90,8	94,6	95,2	89,6	104,3	95,6	89,2	94,3	84,2
Рівненська обл.	102,6	112,3	104,6	106,8	100,2	103,2	102,6	106,2	89,6
Харківська обл.	94,2	96,3	95,1	89,6	94,2	95,3	87,3	101,2	102,3
Чернігівська обл.	94,2	96,3	95,1	89,6	94,2	95,3	87,3	101,2	102,3
м. Київ	187,3	203,6	154,2	99,3	105,3	98,6	124,3	184,6	261,2
м. Севастополь	84,9	85,9	83,7	81,6	82,5	80,7	82,6	83,9	80,4

Розподіл податкових і неподаткових надходжень між державним і місцевими бюджетами у 2006-2009 роках, %

Види надходжень	2006	2007	2008	2009
	Державний	Місцеві	Державний	Місцеві	Державний	Місцеві	Державний	Місцеві
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Податкові надходження
Всього	76,8	23,2	73,5	26,5	73,9	26,1	71,6	28,4
Податок з доходів фізичних осіб	-	100,0	-	100,0	-	100,0	-	100,0
Податок на прибуток підприємств	98,8	1,2	98,7	1,3	99,2	0,8	98,6	1,4
Збір за спеціальне використання лісових ресурсів	77,5	22,5	76,5	23,5	79,9	20,1	81,9	18,2

Як видно з наведених даних, лише чверть загальної суми податкових надходжень зараховується до доходів місцевих бюджетів. Водночас у зв'язку з невідповідністю темпів приросту податкових надходжень до місцевих бюджетів видаткам, які з них здійснюються, різко зростає залежність органів місцевого самоврядування від державного бюджету.

Нині реальний баланс між доходами й видатками місцевих бюджетів забезпечується не за рахунок приросту надходжень, адекватних зростанню видатків, а за рахунок фінансової допомоги з державного бюджету.

Макроекономічна стабільність і стійкість державних фінансів є необхідною умовою економічного зростання. зараз додатково постає завдання забезпечення стійкості бюджетної системи до несприятливого зовнішнього впливу, ефективної координації бюджетної і грошово-кредитної політики. Для досягнення цієї мети слід вжити ряд заходів із підвищенням прозорості бюджетної політики та її передбачуваності в середньостроковій перспективі.

Висновок

Розвиток суспільне-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету.

Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У цьому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

Література

1. Закон України «Про Державний бюджет».

2. Бюджетний кодекс України.

3. «Мікроекономіка і макроекономіка» за загальною редакцією Е. Будаговської. Київ «Основи», 1998 р.

4. «Основи економічної теорії: політ економічний аспект» за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестороненка. Київ - «Вища школа - знання», 1997 р.

5. «Макроекономіка за редакцією А.Г. Савченка» Київ «Либідь», 1995.

6. Кириленко О.П. Міжбюджетні відносини в Україні і світовий досвід // Вісник ТАНГ 1998

7. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України. - К.: «Знання» 1999.

Размещено на Allbest.ru