Види валютних ризиків

23

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ 2
• 1. Валютні ризики та їх види 3
• 2. Методи та критерії вимірювання міри фінансового ризику 11
• 3. Поняття хеджування 15
• Висновки 22
• Список літератури 23
• Вступ
• Ризик - це ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів у порівнянні з прогнозованим варіантом. Ризик - категорія ймовірнісна і його вимірюють як ймовірність певного рівня втрат. Ризик - рівень непевності настання якого-небудь фінансового випадку (в нашому разі, пов'язаного з інвестуванням). Оцінка ризикованості та доходів - основа, на якій базуються раціональні та розумні рішення про вкладання коштів. Між ризиком та доходами існує пряма залежність.
• Фінансові ризики - це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів: прибуток або збиток.
• Особливістю фінансового ризику є імовірність виникнення збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, який витікає з природи цих операцій.
• До фінансових ризиків належать:
• кредитний ризик;
• відсотковий ризик;
• валютний ризик;
• ризик упущеної фінансової вигоди;
• бізнес-ризик;
• інвестиційний ризик.
• Валютні ризики є небезпекою валютних втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти щодо іншої, в тому числі національної валюти при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операцій.
• 1. Валютні ризики та їх види
• хеджування ризик ф'ючерс валютний
• Підприємства та компанії в даний час стикаються у своїй фінансовій діяльності з ризиком і невизначеністю. Тому існує необхідність в інструментах фінансової політики фірми, що допомогли б знизити ступінь ризику і невизначеності. Іншими словами, має місце попит на методи хеджування. Хеджування припускає забезпечення стабільності майбутніх обмінних курсів і процентних ставок або гарантованої компенсації втрат від їх несприятливих змін за рахунок одержуваних прибутків.
• Ризик потенційних збитків від зміни обмінних курсів можна підрозділити на операційний, трансляційний та економічний валютний ризик. На жаль, не існує загальновизнаних визначень цих трьох типів ризиків, особливо при економічному ризику, тому запропоновані в книзі визначення будуть неминуче ідеосинкратичними[4
• Операційний валютний ризик. Цей ризик можна визначити як можливість недоодержати прибутка або понести збитки в результаті безпосереднього впливу змін обмінного курсу на очікувані потоки коштів. Експортер, що одержує іноземну валюту за проданий товар, програє від зниження курсу іноземної валюти відносно національної, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, програє від підвищення курсу іноземної валюти відносно національної.
• Невизначеність вартості експорту в національній валюті, якщо рахунок-фактура на нього оформляється в іноземній валюті, може стримувати експорт, тому що виникають сумніви в тому, що експортовані товари в кінцевому результаті можна буде реалізувати з прибутком. Невизначеність вартості імпорту в національній валюті, ціна на який встановлена в іноземній валюті, збільшує ризик втрат від імпорту, тому що в перерахунку на національну валюту ціна може виявитися не конкурентною. Таким чином, невизначеність обмінного курсу може перешкоджати міжнародній торгівлі.
• Може здатися, що невизначеність прибутковості експортних операцій, коли товари оцінюються в іноземній валюті, можна перебороти, якщо призначити ціну в базовій національній валюті компанії-експортера. Проте це лише перенесе валютний ризик на імпортера, що згодом віддасть перевагу мати справу з постачальниками, готовими оформляти рахунки-фактури у валюті країни-імпортера. Крім того, знецінення іноземної валюти, що підриває прибутки від експорту товарів у перерахунку на національну валюту, супроводжується підвищенням курсу національної валюти і призводить до зростання ціни експорту в іноземній валюті, що знижує його конкурентоспроможність. Особливо руйнівний ефект буде в умовах попиту, відчутного до зміни ціни. Описана проблема добре знайома експортерам автомашин, текстильних виробів і алкогольних напоїв.
• Прикладом нестабільності розміру обсягу продажу може служити ситуація, коли компанія бере участь у тендері (торгах) за контракт. Компанія повинна усвідомлювати, що тендер у національній валюті може поставити її в невигідне конкурентне положення, а тендер в іноземній валюті може тягнути за собою валютний ризик (залежно від результату тендера). Успіх у тендері пов'язаний із валютним ризиком, а невдача - ні. Це створює певні проблеми, і надалі буде показано, що найбільш ефективний захист від подібних ризиків можуть забезпечити валютні опціони[2].
• Успіх у тендері веде до посилення ступеня схильності компанії валютному ризику. Багато машинобудівних підрядних фірм працюють на Ближньому Сході за контрактними цінами у доларах США, тоді як їх витрати оцінюються в іншій валюті. Ці фірми виявилися вразливими для ризику збитків від падіння курсу долара і зіткнулися з необхідністю застрахувати себе на випадок, якщо тенденція до ослаблення долара збережеться протягом тривалого періоду.
• Тендер в іноземній валюті може розглядатися як джерело умовного операційного валютного ризику. Дуже часто ризик, пов'язаний з участю в тендері, вважається різновидом економічного валютного ризику, особливо якщо під ним розуміється весь залишковий ризик, що важко однозначно визначити або як операційний, або як трансляційний. Визначення економічного валютного ризику, що пропонується в даній книзі, не враховує ризику, пов'язаного із виграшем тендера. Ми позначаємо цей вид ризику як «умовний операційний валютний ризик».
• Імпортери, що одержують рахунки-фактури в іноземній валюті, також стикаються з невизначеністю при оцінці вартості імпорту в національній валюті. Для них це стає особливо проблематичним у випадку чутливості збуту до цінових змін, коли, наприклад, їх конкурентами є внутрішні виробники, що не відчувають впливу змін обмінних курсів або імпортери, що одержують рахунки-фактури в іноземній валюті, курс якої змінюється в сприятливому напряму. Що стосується товарів, виготовлених за новітніми технологіями, то звичайно, в якості їхніх постачальників виступають або США, або Японія. Розходження в змінах курсу долара та ієни відносно фунта стерлінгів впливають на відносну конкурентоспроможність (ціну) американського та японського устаткування.
• Найскладніша в теоретичному плані проблема виникає в зв'язку з датою виникнення операційного валютного ризику. Один із варіантів - вважати її датою виписки рахунку-фактури. Але як тоді бути із замовленнями, на які ще не оформлено рахунок-фактура? Якщо експортер одержав замовлення, накладна на яке буде виписана в іноземній валюті, то ризик існує з моменту реєстрації замовлення, якщо ціна в іноземній валюті визначається в момент одержання замовлення. А як бути з замовленнями, що очікуються, але ще не отримані? Уявіть, наприклад, агента британського туристичного бюро, що продає путівки на відпочинок у Європі. Йому потрібно буде враховувати оплату готелів у європейських валютах, що пов'язано з ризиком збитків у випадку підвищення курсів європейських валют відносно фунта стерлінгів. Таке підвищення збільшить його витрати у фунтах, у той час як прибуток від путівок визначається в момент опублікування прейскуранта. До моменту публікації прейскуранта підвищення курсів іноземних валют може бути враховане в призначуваних цінах. Проте як тільки прейскурант опублікований, змінити ціни вже неможливо, і операції агента турбюро схильні до ризику. Тому виникнення операційного ризику може датуватися з моменту публікації прейскуранта.
• Задача визначення операційного ризику може зажадати оцінки ситуації, коли ціна угоди встановлена в одній валюті, а оплата буде провадитися в інший. Можуть виникнути сумніви щодо валюти, схильної до ризику. Це валюта ціни або валюта платежу? Відповідь - це валюта ціни. Підвищення курсу валюти платежу відносно базової валюти не супроводжується відповідним ростом курсу валюти ціни щодо базової валюти. Більш висока вартість покупки одиниці валюти платежу (наприклад, одного долара) буде компенсуватися меншим числом одиниць (тобто доларів), що відповідають вартості товарів або послуг за угодою, яка виражена у валюті ціни.
• Трансляційний валютний ризик. Цей ризик відомий також як розрахунковий, або балансовий ризик. Його джерелом є можливість невідповідності між активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн. Наприклад, якщо британська компанія має дочірню філію в США, то в неї є активи, вартість яких виражена в доларах США. Якщо в британської компанії немає достатніх пасивів у доларах США, що компенсують вартість цих активів, то компанія схильна до ризику. Знецінення долара США щодо фунта стерлінгів призведе до зменшення балансової оцінки вартості активів дочірньої фірми, тому що балансовий звіт материнської компанії буде виражатися у фунтах стерлінгів. Аналогічно, компанія з чистими пасивами в іноземній валюті буде схильна до ризику у випадку підвищення курсу цієї валюти. Наприклад, компанія взяла кредит у швейцарських франках, тому що у Швейцарії були низькі процентні ставки, а потім обміняла франки на фунти стерлінгів для фінансування проекту у Великобританії. Балансовий звіт покаже збільшення вартості пасивів у фунтах стерлінгів у випадку, якщо курс швейцарського франка відносно фунта стерлінгів зросте.
• Важливо дати відповідь на питання, наскільки серйозну загрозу представляє трансляційний ризик. Якщо компанія вважає, що він не має особливого значення, то тоді немає необхідності хеджувати такий ризик. У підтримку цієї точки зору можна сказати, що відображення у балансовому звіті змін активів і пасивів при їх оцінці в базовій валюті є всього лише бухгалтерською процедурою, що не має істотного значення. Той факт, що вартість активів дочірньої компанії в США, виражена у фунтах стерлінгів, коливається разом із рухом обмінного курсу долара США до фунта стерлінгів, ніяк не може вплинути на основну діяльність або прибутковість (у доларах США) дочірньої компанії. Витрати на хеджування трансляційного ризику вважатимуться безглуздими, тому що фактично не існує ризику втрат від коливань курсу. Ця точка зору виправдана, якщо зміни курсу розглядаються як відхилення від відносно стабільного курсу. Проте якщо існує певна тенденція зміни курсу, то сама ця тенденція може виявитися суттєвою, хоча відхилення від курсу в ту або іншу сторону можуть і не мати значення. Тенденція до зниження вартості долара США щодо фунта стерлінгів у довгостроковій перспективі могла б мати суттєву значимість для материнської компанії. Навіть якби знецінення долара і не мало наслідків для діяльності дочірньої фірми, то надходження прибутку у фунтах стерлінгів від дочірньої в материнську компанію зменшилися б, і було б правильним відобразити таке зменшення в балансовому звіті материнської компанії при оцінці активів дочірньої філії. Таке зменшення вартості активів дочірньої компанії у фунтах стерлінгів уже мало б суттєве значення для материнської компанії, і в цьому випадку виникло б питання про необхідність певних заходів для хеджування валютного ризику[7].
• Ігнорування відхилень обмінного курсу в ту або іншу сторону від постійного в цілому курсу в довгостроковій перспективі цілком виправдано для активів, наприклад, дочірніх компаній, оскільки подібні активи носять довгостроковий і навіть безстроковий характер. Для активів короткострокового характеру виникає проблема з термінами їх погашення, тому що ці терміни можуть співпасти з періодом, коли буде особливо несприятливий рівень обмінного курсу. До подібного ризику схильні боргові зобов'язання компаній, виражені в іноземній валюті. Боргові цінні папери можуть мати термін погашення без права його продовження. Навіть якщо обмінний курс фунта стерлінгів до долара просто коливається в межах постійного рівня (при розгляді його на тривалому відрізку часу), для британського позичальника американських доларів ситуація виявиться дуже несприятливою, коли термін погашення наступить у момент, як курс долара відносно фунта стерлінгів буде особливо високим. Активи і пасиви, що не можна розглядати як безстрокові, особливо якщо умови і терміни погашення не є гнучкими, створюють можливість валютного ризику, що є істотним для компанії. З цієї причини в даному випадку необхідно з усією серйозністю поставитися до хеджування трансляційних валютних ризиків.
• Економічний валютний ризик. Економічний ризик визначається нами як можливість несприятливого впливу змін обмінного курсу на економічне положення компанії, наприклад, можливість зменшення обсягу товарообігу або зміни цін компанії на чинники виробництва і готової продукції порівняно з іншими цінами на внутрішньому ринку. Ризик може виникати внаслідок зміни гостроти конкурентної боротьби, як з боку виробників аналогічних товарів, так і з боку виробників іншої продукції, а також зміни схильності споживачів до певної торгової марки. Вплив можуть мати й інші джерела, наприклад, реакція уряду на зміну обмінного курсу або стримування росту заробітної плати в результаті інфляції, викликаної знеціненням валюти. Найменше до економічного ризику схильні компанії, що платять витрати тільки в національній валюті, не мають альтернативних джерел-чинників виробництва, на які могли б уплинути зміни валютного курсу. Ці компанії реалізують продукцію тільки всередині країни і не зустрічають конкуренції з боку товарів, ціни на які можуть стати більш виграшними в результаті сприятливої зміни курсу. Проте навіть такі компанії не цілком захищені, тому що зміни обмінного курсу можуть мати наслідки, яких не зможе уникнути жодна фірма. Наприклад, зниження курсу фунта стерлінгів може призвести до підвищення процентних ставок, що, у свою чергу, знизить загальний рівень споживчих витрат на внутрішньому ринку і збільшить витрати, пов'язані з погашенням боргових зобов'язань.
• Коливання обмінних курсів може вплинути на ступінь конкуренції з боку інших виробників, зробивши вплив на структуру їх витрат або на їх продажні ціни, виражені в національній валюті. Компанія, що продає винятково на внутрішньому ринку, із витратами, оплачуваними тільки в національній валюті, постраждає від підвищення курсу внутрішньої валюти, оскільки конкурентні імпортні товари будуть дешевшими, так само як і товари внутрішніх виробників-конкурентів, витрати яких оплачуються частково в іноземній валюті[1].
• Зміни вартості валюти країни можуть мати додаткову значимість для компанії, що розмістила свою філію в цій країні з метою забезпечення дешевого джерела постачань або на свій внутрішній ринок, або на ринки інших країн-споживачів. Наприклад, японський виробник автомашин, що побудував завод у Об'єднаному Королівстві для випуску машин за конкурентними цінами, не зрадіє підвищенню курсу фунта стерлінгів щодо інших європейських валют.
• Деякі сировинні товари за традицією оцінюються у визначених валютах. Яскравим прикладом цього є ціни на нафту в доларах США. Компанії, що одержують прибуток в інших валютах, можуть бути вразливі для ризику можливих збитків від підвищення курсу долара відносно валют, у яких вони одержують свої прибутки. Одним із прикладів таких фірм є авіакомпанії. Якщо вони до того ж купують літаки в США і мають у результаті боргові зобов'язання в доларах, то посилюється їх схильність ризику втрат від підвищення курсу долара щодо національних валют, у яких вони одержують прибутки.
• Раніше згадувалося, що моментом виникнення операційного валютного ризику варто вважати дату опублікування прейскуранта. Припустимо, що експортер спробує уникнути операційного ризику, пов'язаного з цінами в іноземній валюті, опублікувавши прейскурант для закордонних покупців у національній валюті продавця. Тоді вплив коливань валютного курсу виявиться в обсязі продажу. Якщо підвищення курсу національної валюти і не знизить вартості надходжень від експорту, вираженої в національній валюті, то таке підвищення обумовить тенденцію до зменшення обсягу експорту, тому що ціни в перерахунку на іноземну валюту зростуть.
• Приховані ризики. Існують операційні, трансляційні й економічні ризики, що на перший погляд не очевидні. Наприклад, постачальник на внутрішньому ринку може використовувати імпортні ресурси, і компанія, що користується послугами такого постачальника, побічно схильна до операційного ризику, тому що підвищення вартості витрат постачальника в результаті знецінення національної валюти змусило б цього постачальника підвищити ціни. Ще одним прикладом може бути ситуація з імпортером, якому виписується рахунок-фактура в національній валюті і який виявляє, що ціни змінюються його закордонним постачальником відповідно до змін обмінного курсу з метою забезпечення сталості цін у валюті країни постачальника.
• Приховані операційні та (або) трансляційні ризики можуть виникнути й у тому випадку, якщо закордонна дочірня компанія схильна до своїх власних ризиків. Припустимо, що американська філія британської компанії експортує продукцію в Австралію. Для американської дочірньої компанії існує ризик втрат від зміни курсу австралійського долара, і вона може понести збитки в результаті несприятливих змін курсу австралійського долара відносно долара США. Подібні збитки підірвуть прибутковість філії. Виникає непрямий операційний ризик, оскільки надходження прибутку від дочірньої компанії скоротяться. Материнська компанія також зіткнеться з трансляційним ризиком, якщо зменшення прибутку від філії буде відбито в оцінці вартості активів філії в балансовому звіті материнської компанії.
• Управління ризиком - це балансування між ризиком та доходами. Для банків основний ризик - неповернення боргів (кредитів), для підприємця - ризик, пов'язаний з різницею в термінах виплат і надходженнях грошей.
• Інвестування капіталу завжди супроводжує вибір варіантів інвестування і ризик. Вибір різних варіантів вкладення капіталу часто пов'язаний зі значною невизначеністю.
• Наприклад, позичальник бере позику, повернення якої він буде здійснювати з майбутніх доходів. Однак самі ці доходи йому невідомі. Цілком можливий випадок, що майбутніх доходів може і не вистачити для повернення позики.
• В інвестуванні капіталу доводиться також йти на певний ризик, тобто вибирати ту або іншу міру ризику[5].
• Наприклад, інвестор повинен вирішити, куди йому потрібно вкласти капітал: на рахунок у банк, де ризик невеликий, але і доходи невеликі, або в більш ризикований, але більш прибутковий захід (селенгові операції, венчурне інвестування, покупка акцій). Для вирішення цієї задачі потрібно кількісно визначити величину фінансового ризику і порівняти міру ризику альтернативних варіантів.
• 2. Методи та критерії вимірювання міри фінансового ризику
• Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність отримання втрати, яка спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю.
• Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії і ймовірність самих наслідків. Імовірність означає можливість отримання певного результату.
• Відносно економічних задач методи теорії ймовірності зводяться до визначення значень імовірності настання подій і до вибору з можливих подій найбільш виваженої, виходячи з найбільшої величини математичного очікування. Інакше кажучи, математичне очікування якої-небудь події дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженій на ймовірність його настання.
• Наприклад, є два варіанти вкладення капіталу. Встановлено, що при вкладенні капіталу в захід А отримання прибутку в сумі 15 тис. грн. має ймовірність 0,6; в захід Б отримання прибутку в сумі 20 тис. грн. - 0,4. Тоді очікуване отримання прибутку від вкладення капіталу (тобто математичне очікування) складе:
• - у заході А - 9 тис. грн. (15 0,6);
• - у заході Б - 8 тис. грн. (20 0,4).
• Імовірність настання події може бути визначена об'єктивним методом або суб'єктивним.
• Об'єктивний метод визначення ймовірності заснований на обчисленні частоти, з якою відбувається дана подія.
• Наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в який-небудь захід прибуток у сумі 15 тис. грн. було отримано у 120 випадках із 200, то ймовірність отримання такого прибутку складає 0,6 (120 : 200).
• Суб'єктивний метод визначення ймовірності заснований на використанні суб'єктивних критеріїв, які засновуються на різних припущеннях. До таких припущень можуть відносити думку спеціаліста, його особистий досвід, оцінку експерта, думку фінансового консультанта тощо. Коли ймовірність визначається суб'єктивно, то різні люди можуть встановлювати різне її значення для однієї і тієї ж події і таким чином робити різний вибір.
• Критерії міри ризику. Величина ризику або міра ризику вимірюється двома критеріями: середнє очікуване значення; дисперсія (або стандартне відхилення) можливого результату.
• Середнє очікуване значення - це те значення величини події, яке зв'язане з невизначеною ситуацією. Середнє очікуване значення є середньо зваженим для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, який ми чекаємо в середньому[6].
• Наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в заходи А із 120 випадків прибуток 12,5 тис. грн. було отримано у 48 випадках (імовірність 0,4), прибуток 20 тис. грн. - у 42 випадках (імовірність 0,35) і прибуток 12 тис. грн. - у 30 випадках (імовірність 0,25), то середнє очікуване значення складе 15 тис. грн.:
• 12,5 0,4 + 20 0,35 + 12 0,25 - 15 тис. грн.
• Аналогічно було знайдено, що при вкладенні капіталу в заходи Б середній прибуток склав:
• 15 0,3 + 20 0,5 + 27,5 0,2 = 20 тис. грн.
• Порівнюючи дві суми очікуваного прибутку при вкладенні капіталу в заходи А і Б, можна зробити висновок, що при вкладенні в захід А величина прибутку, що отримується, коливається від 12,5 до 20 тис. грн. і середня величина складає 15 тис. грн.; у захід Б - величина прибутку, що отримується, коливається від 15 до 27,5 тис. грн. і середня величина рівна 20 тис. грн.
• Середня величина є узагальненою кількісною характеристикою і не дозволяє приймати рішення на користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу.
• Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти коливання показників, тобто визначити міру коливання можливого результату.
• Коливання можливого результату є мірою відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці звичайно застосовують два близько пов'язаних критерії: дисперсію і середнє квадратичне відхилення.
• Дисперсія - це середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

• де G2 - дисперсія;
• X - очікуване значення для кожного випадку спостереження;
• X - середнє очікуване значення;
• n - число випадків спостереження (частота).
• Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою:
• ,
• де G - квадратичне відхилення.
• При рівності частот маємо окремий випадок:
• ;
• .
• Середнє квадратичне відхилення є іменованою величиною і вказується в тих же одиницях, в яких вимірюється варіююча ознака. Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є заходами абсолютного коливання.
• Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації. Коефіцієнт варіації - це відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує міру відхилення отриманих значень:
• де V - коефіцієнт варіації,
• G - середнє квадратичне відхилення:
• Х - середнє очікуване значення.
• Коефіцієнт варіації - відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення показника, що вивчається. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях вимірювання.
• Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %. Чим більший коефіцієнт, тим більше коливання. Встановлена наступна якісна оцінка різних значень коефіцієнта варіації: до 10 % - слабке коливання; 10 - 25 % - помірне коливання; понад 25 % - високе коливання.
• 3. Поняття хеджування
• Термін «хеджування» (англ. heaging - загороджувати) використовується в банківській, біржовій та комерційній практиці для позначення різноманітних методів страхування валютних ризиків.
• Хеджування на підвищення або хеджування купівлею є біржовою операцією з купівлі термінових контрактів або опціонiв[4].
• Хеджування на пiдвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватись від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Вiн дозволяє встановити закупочну цiну набагато раніше, ніж був придбаний товар.
• Припустимо, що ціна товару (курс валюти чи цінних паперів) через три місяці зросте, а товар потрібен буде через три мiсяцi. Для компенсації збитків вiд очікуваного росту цiн необхiдно купити зараз за сьогоднішньою ціною терміновий контракт, пов'язаний із цим товаром, i продати через три місяці в той час, коли буде придбаний товар. Оскільки цiна на товар i на пов'язаний із ним термiновий контракт змінюється пропорційно в одному напрямі, то куплений раніше контракт можна продати дорожче майже на стільки ж, на скільки зросте до того часу цiна товару.
• Таким чином, хеджер, здійснюючий хеджування на підвищення, страхує себе від можливого пiдвищення цін у майбутньому. Хеджування на зниження або хеджування продажем - це біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, здiйснюючий хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж i тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опцiон, він страхує себе вiд можливого зниження цiн у майбутньому. Хеджер прагне знизити ризик, викликаний невизначеністю на ринку, за допомогою купівлі або продажу термінових контрактів. Це дає можливість зафіксувати ціну та зробити доходи чи видатки більш передбачуваними. При цьому ризик, пов'язаний із хеджуванням, не зникає. Його беруть на себе спекулянти, тобто підприємці, йдучи на певний, ранiше розрахований ризик.
• Хеджування - це процес зменшення ризику можливих втрат. Компанія може прийняти рішення хеджувати всі ризики, не хеджувати нічого або хеджувати що-небудь вибірково. Вона також може спекулювати чи то свідомо, чи ні.
• Відсутність хеджування може мати дві причини. По-перше, фірма може не знати про ризики або можливості зменшення цих ризиків. По-друге, вона може вважати, що обмінні курси чи процентні ставки будуть залишатися незмінними або змінюватися на її користь. У результаті компанія буде спекулювати: якщо її чекання виявляться правильними, вона виграє, якщо ні - вона понесе збитки.
• Хеджування всіх ризиків - єдиний засіб цілком їх уникнути. Проте фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют або процентних ставок зміняться негативно для них, то вони хеджують ризик, а якщо прямування буде в їхню користь - лишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція. Цікаво зауважити, що прогнозисти-професіонали звичайно постійно помиляються у своїх оцінках, проте співробітники фінансових відділів компаній, що є «аматорами», продовжують вірити у свій дарунок передбачення, що дозволить їм зробити точний прогноз.
• Одним із недоліків загального хеджування (тобто зменшення всіх ризиків) є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один із засобів зниження загальних витрат. Інший засіб - страхувати ризики тільки після того, як курси або ставки змінилися до визначеного рівня. Можна вважати, що якоюсь мірою компанія може витримати несприятливі зміни, але коли вони досягнуть припустимої межі, позицію варто цілком хеджувати для запобігання подальших збитків. Такий підхід дозволяє уникнути витрат на страхування ризиків у ситуаціях, коли обмінні курси або процентні ставки залишаються стабільними або змінюються в сприятливому напрямі[5].
• У випадку керування портфелем спроба страхування частини ризику може бути підкріплена використанням інструментів керування ризиком для збільшення ступеня ризику. Керуючий фондом, що очікує підвищення цін на довгострокові державні облігації або акції, може відкрити ф'ючерсні або опціонні позиції, щоб скористатися цим підвищенням. Якщо його прогноз виявиться правильним, то прибуток від портфеля буде збільшений. Це є очевидною формою спекуляції, що може використовуватися й у керуванні валютними і процентними ризиками. Навіть якщо з визначення спекуляції виключити випадки, коли приймається рішення не хеджувати весь ризик цілком, то не можна не враховувати випадки, коли використовуються інструменти керування ризиком для збільшення ступеня ефективності хеджування.
• Хеджування - це діяльність, коли ризик змін цін на активи чи пасиви у майбутньому може бути частково або повністю ліквідовано шляхом підписання угоди з третьою стороною, за якою первинна угода на придбання активів чи пасивів частково або повністю нейтралізується протилежною угодою.
• Наприклад, кредит є верхньою межею процента, позичальник, погоджуючись на змінну ставку за кредитом, для скорочення процентного ризику підписує з банком угоду про максимальну ставку, яку він буде сплачувати. Але банк, беручи на себе частку ризику позичальника, надає цей кредит за вищою процентною ставкою від звичайного, чим і компенсує додатковий ризик.
• При наявності достатньої кількості клієнтів із різним кредитним рейтингом та видів фінансових інструментів, з якими працює банк, часто немає необхідності вимагати вищу процента ставку для полегшення умов кредитування, тому що ризик одного клієнта можна компенсувати за рахунок іншого, для якого більш прийнятними є умови першого клієнта. Така операція обміну процентними ставками зветься «своп».
• Для уникнення впливу на попередні розрахунки цін кредиту змін процентної ставки можна скористатися (FRA) угодою про форвардні ставки, яка укладається з банком. При цьому банк буде встановлювати гарантовану ставку на певний термін, починаючи з конкретної майбутньої дати врегулювання розрахунків.
• Клієнти-позичальники купують у банку FRA тоді, коли передбачають зростання процентних ставок. Якщо ці ставки дійсно на дату врегулювання перевищили гарантовану ставку контракту, банк виплачує клієнтам різницю. Клієнти-інвестори продають FRA в оцінюванні зниження ставок. Банк сплатить їм різницю при зниженні на дату врегулювання ставок нижче гарантованої в контракті. Але, коли ці ставки залишаться вище гарантованої, то різницю сплатить банкові клієнт.
• FRA є одним із типів ф'ючерсного контракту - контракту на закупівлю чи продаж у майбутньому певного товару за певною ціною, з фінансовими обов'язками клієнта при відхиленні ціни, що склалася на момент розрахунків у гірший бік порівняно з контрактними умовами.
• На фінансовому ринку існує можливість укладання угоди на захист процентних ставок (від зміни процентних ставок), за якими покупець не несе ніяких зобов'язань (такий вид контракту зветься опціоном). Це такі контракти:
• САР - встановлює максимальну ставку для позичальника;
• FLOOR - встановлює мінімальну ставку для інвестора;
• COLLAR - об'єднує умови двох попередніх контрактів.
• При умові невиконання цих контрактів покупець нічого не сплачує банкові. Але з настанням обумовленого випадку покупець одержує обумовлену компенсацію. При цьому одержувати обумовлену позичку чи розміщати інвестиції в банку, з яким підписано контракт, зовсім не обов'язково.
• Кількісно оцінити ризик процентних ставок, як і інші ризики фінансового ринку, можна шляхом побудови та використання статистичних моделей, що й роблять суб'єкти ринку, при цьому враховуються, в першу чергу, такі фактори, що впливають на ризик:
• - рівень очікуваних доходів;
• - обсяг операції;
• - термін операції.
• Вплив цих факторів проявляється в мінливості очікуваних доходів, оцінка яких і вважається оцінкою ризику[1].
• Мінливість - відхилення окремих значень від характерного (середнього) значення показника. Вимірюється за допомогою середньоквадратичного відхилення та коефіцієнта варіації.
• Ризик портфеля цінних паперів (кредитів, депозитів) буде меншим, ніж ризик окремих цінних паперів, що входять до його складу, лише тоді, якщо він сформований із цінних паперів з різними фазами коливань, тобто зміна вартості яких залежить від різних факторів. Залежність між складовими в сукупності вимірюється коефіцієнтом автокореляції.
• На вимір відхилення від усередненого доходу ринку базується й метод МОКА (Модель оцінки капітальних активів). Рівень ризику для окремих цінних паперів, порівняно із середньоринковим (диверсифікованим), оцінюється за допомогою Я-коефіцієнта:
• Я = .
• Це дає можливість обчислити дисконтну ставку, яка буде використовуватись у формулі розрахунку ринкової ціни простих акцій або для оцінки доцільності інвестицій:
• Кs = Rі + Я (Km - Rі),
• де Rі - безпечна ставка доходу за короткостроковими державними цінними паперами;
• Кm - дохідність ринку (наприклад, акцій, що використовуються для розрахунку індексу Доу-Джонса).

Приклад 1. Фермеру навесні буде потрібно 100 тонн пшениці. Для хеджування ризику, який може виникнути при підвищенні ціни на пшеницю, він купує опціон «колл» за ціною виконання 700 грн., сплативши премію в розмірі 20 грн.

Якщо ціна однієї тонни пшениці на ринку є меншою, ніж 720 грн., то фермер не використовує опціон, а купує пшеницю на ринку.

Якщо ж ціна більша за 720 грн., наприклад 730 грн., то фермер використовує право на купівлю пшениці та отримує реальний прибуток в розмірі (730 - 700 - 20)М100 = 1000 грн.

Приклад 2. Фермер хоче продати навесні 100 т пшениці. Для хеджування ризику, який може виникнути при зниженні ціни на пшеницю, він купує опціон «пут» на продажу за ціною виконання 700 грн., сплативши премію в розмірі 20 грн.

Якщо ціна однієї тонни більша за 720 грн., то фермер продає пшеницю на ринку, якщо ж - менша, то фермер може використати опціон або продати пшеницю на ринку. В обох випадках його збиток коливатиметься в межах від 20 грн., до 0 грн.

в) опціони на фондові індекси (індексні опціони).

Висновки

Валютний ризик - це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи.

Фактори впливу на валютний ризик.

Збільшують ризик:

- коливання валютних курсів;

- відкриті валютні позиції.

Зменшують ризик:

- ліміти позицій за валютами;

- контроль за ризикам з боку керівництва;

- використання методів хеджування.

Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:

- погодження надходжень і платежів (структурне балансування);

- "валютні кошики" - набір валют, об'єднаних у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют;

- методи короткострокового хеджування - поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди "своп";

- методи довгострокового хеджування - фінансові ф'ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті).

Список літератури

1. Васенко В'ячеслав Ксенофонтович. Валютне регулювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. -- Суми : Довкілля, 2003. -- 210с.

2. Васюренко О.В. Механизм осуществления банковских операций с иностранной валютой. - Харьков: Гриф, 2002. - 176 с.

3. Кабанець О.І., Кольга В.Д Валютне регулювання та контроль в Україні. -- К., 2000. -- 222с.

4. Кравченко Людмила Миколаївна, Шапошников Олег Олександрович. Валютне регулювання і валютний контроль в Україні: Навчальний посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. -- К., 2001. -- 100с.

5. Савлук Михайло Іванович, Мороз Анатолій Миколайович, Лазепко Ігор Іванович, Пуховкіна М.Ф., Шамова І.В. Гроші та кредит: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Михайло Іванович Савлук (заг.ред.). -- 4 вид., перероб. і доп. -- К. : КНЕУ, 2006. -- 744с

6. Холодна Юлія Євгеніївна. Валютне регулювання: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. -- Х. : ХНЕУ, 2005. -- 112с.

7. Ющенко Віктор Андрійович, Міщенко Володимир Іванович. Управління валютними ризиками: Навч. посібник для студ. екон. спец. вузів. -- К. : Знання, 2002. -- 444с.

Размещено на Allbest.ru