Капітал і основні фонди підприємства. Методи нарахування амортизації

Основний капітал підприємства і його утворюючі елементи, їх характеристика. Структура та методи оцінки основних фондів, визначення ступеня фізичного і морального зносу, система показників використання. Економічна сутність і методи нарахування амортизації.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 03.01.2011
Размер файла 117,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА

ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА

План

1. Основний капітал підприємства та його утворюючі, їх характеристика

2. Структура та методи оцінки основних фондів

3. Основні види зношення основних фондів

4. Економічна сутність амортизації. Методи нарахування амортизації

5. Система показників використання основних фондів

1. Основний капітал підприємства та його утворюючі, їх характеристика

Основний капітал підприємства -- це частка актовій підприємства (фіксовані, необоротні активи), до якої включаються:,

- основні фонди;

- нематеріальні активи;

- довгострокові фінансові вкладення.

Основні фонди -- це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюють своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

До основних фондів належать як діючи засоби, так і ті, що перебувають на консервації або в запасі.

Всі засоби праці, які беруть участь у виробничому процесі га створюють умови для його здійснення -- є основними виробничими фондами.

Невиробничі фонди -- це об'єкти невиробничого призначення, які перебувають на балансі підприємства. Вони не беруть безпосередньої або побічної участі в процесі виробництва і функціонують для задоволення соціально-культурних і побутових потреб учасників виробництва. Це основні засоби житлово-комунального господарства підприємства, належних йому закладів охорони здоров'я, культури, освіти та інших невиробничих галузей.

В залежності від призначення окремих видів основних фондів у виробничому процесі, всі основні фонди розподіляються на такі групи:

1. Виробничо-технічні будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої.

Будівлі -- це архітектурно-будівельні об'єкти, що призначені для створення необхідних умов праці. До цієї групи належать: виробничі корпуси цехів, депо, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії та ін. До цих об'єктів включаються також системи опалення, внутрішня мережа каналізації та водопроводу, освітлювальна арматура й електропроводка, внутрішні телефонні та сигналізаційні сітки, підіймачі.

Споруди -- це інженерно-будівельні об'єкти, що призначені для здійснення процесу виробництва та не пов'язані зі зміною предметів праці. До них належать: стволи шахт, нафтові шпари, естакади, водопідйомні станції та криниці, резервуари, мости, автомобільні шляхи, залізничні колії внутрішньогосподарського транспорту та ін.

Передавальні пристрої -- пристрої, за допомогою яких проводиться передача електричної, теплової або механічної енергії, а також передача рідких і газоподібних речовин від одного об'єкта до іншого. До цих пристроїв належать: нафтопроводи та газопроводи, водорозподільні мережі, електромережі, тепломережі, лінії зв'язку та ін.

2. Транспортні засоби (включаючи автомобілі); меблі; побутові
електронні, оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти;
офісне (конторське) обладнання, пристрої до нього.

Транспортні засоби призначені для переміщення людей та вантажів у межах підприємства та зовні. До них належать: залізничний транспорт (заводські локомотиви, вагони, цистерни, дрезини); заводські баржі, катери, пороми, автомобілі, трактори, тягачі, мотоцикли і т.д., а також виробничий транспорт -- вагонетки, автокари, електрокари, візки тощо (крім конвеєрів, транспортерів і інших механізмів, що належать до виробничого устаткування).

3. Інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, а саме: робочі
машини та устаткування, силові машини та устаткування, вимірю
вально-регулюючі пристрої, лабораторне устаткування та інші.

Машини та обладнання використовуються для безпосереднього впливу на предмет праці або його переміщення в процесі створення продукту чи послуг виробничого характеру, для виробітку й перетворення енергії.

4. Електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Такий порядок класифікації основних фондів прийнятий у податковому обліку, а також використовується для визначення суми амортизаційних відрахувань.

Дане угрупування основних засобів підприємство зобов'язане здійснювати задля оподаткування поряд з бухгалтерським обліком об'єктів основних засобів, який здійснюється згідно зі Стандартом №7

У бухгалтерському обліку основні засоби класифікуються за такими групами:

земельні ділянки;

капітальні витрати на поліпшення земель;

будівлі, споруди та передавальні пристрої;

машини та устаткування;

транспортні засоби;

інструменти, прилади, інвентар (меблі);

робоча і продуктивна худоба;

багаторічні насадження; інша основні засоби. До основни засобів належать також так звані «Інші необоротні матеріальні активи, а саме: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, інвентарна тара, тимчасові (не титульні) споруди та інші.

При віднесенні фондів до основних, згідно з чинним законодавством, встановлюється вартісна межа і межа за часом використай ня -- більше одного року використання. Відповідно до Національного стандарту бухгалтерського обліку №7, підприємства можуть самі встановлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів (в основному, це стосується деяких складових другої групи).

Нематеріальні активи -- це частина основного капіталу під приємства, яка не має матеріального виразу, але здатна приноси™ прибуток. Нематеріальні активи відображають умовну вартості об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також іншу аналогічних прав, які визнаються об'єктом прав власності конкретного підприємства.

Характерними рисами нематеріальних активів є:

відсутність матеріально-уречевленої (фізичної) структури;

використання протягом тривалого часу;

здатність приносити користь підприємству;

висока ступінь невизначеності розмірів можливого прибуток в майбутньому від їх використання.

Право власності на нематеріальні активи передбачає, що підприємство на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належними йому об'єктами. Ці активи можуть використовуватись підприємством для здійснення будь-якої господарської діяльності, незабороненої законом.

До складу нематеріальних активів належать:

права користування природними ресурсами;

права користування майном (право користування земельную ділянкою, право на оренду приміщень, право користування пристроями та ін.);

товарні знаки, торгові матки та фірмові назви;

права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, know-how, сорти рослин, породи тварин, захист від недобросовісної конкуренції та ін.);

авторські та суміжні з ними права (комп'ютерні програми, бази даних тощо);

Goodwill -- ціна підприємства, яка характеризує поняття ділової репутації підприємства, добре ім'я, його ділові зв'язки тощо. За своїм змістом цей вид нематеріальних активів являє собою різницю між оцінкою, за якою майно враховане на балансі підприємства, що продається, і фактичною ціною, сплаченою за придбане підприємство. Таким чином, goodwill виникає тільки в процесі придбання цілісних діючих майнових комплексів (підприємств).

інші нематеріальні активи (право на здійснення діяльності, використання економічних та інших привілей та ін.).

Довгострокові фінансові вкладення -- це фінансові вклади у прибуткові активи на строк більше одного року (акції, статутні капітали інших підприємств, процентні облігації внутрішніх державних та місцевих позик), а також вартість основних засобів, що передані в довгострокову фінансову оренду (фінансовий лізинг).

Фінансова оренда виникає, якщо умови оренди відповідають таким критеріям:

право власності переходить до орендаря в кінці орендного періоду;

передбачається право орендаря викупити орендовані засоби за залишковою вартістю після закінчення строку оренди;

період оренди складає більшу частину строку служби орендованих основних засобів;

сума орендної (лізингової) плати більша чи дорівнює вартості орендованих основних засобів в поточних цінах на момент укладання договору оренди;

сума амортизаційних відрахувань в складі лізингових платежів становить приблизно дві третини від вартості орендованих засобів, визначеної в день укладення договору.

2. Структура та методи оцінки основних фондів

Структура основних фондів -- це склад та співвідношення між групами основних фондів відповідно до класифікаційних ознак. Розрізняють такі види структур.

1. Виробнича структура відображає склад та співвідношення основних фондів за характером їх участі у виробничому процесі. Виділяють активну та пасивну частки основних фондів. Активні основні фонди -- це ті, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (станки, машини, обладнання). Пасивні основні фонди -- це ті, які не приймають безпосередньої участі у виробництві. На виробничу структуру впливають такі фактори: тип, характер виробництва, особливості технологічного процесу, технічний рівень виробництва. Оптимальна виробнича структура передбачає контроль над пасивною часткою основних фондів, який має не допускати її зайвого збільшення. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частки зростає. Виробнича структура відображає технічну озброєність підприємства, значною мірою відповідає на питання, наскільки ефективно розпоряджається підприємство фінансовими ресурсами, які є і його розпорядженні, на формування фонду основних засобів. Одним з критеріїв визначення такої ефективності слід вважати питому вагу активних виробничих фондів у загальній вартості основних засобів. Втім, у розрахунках поділу всіх основних фондів на активну і пасивну частини треба пам'ятати про певну умовність цього поділу. Наприклад, такий елемент основних засобів як споруди, не належить до активної частини у машинобудуванні або легкій промисловості, проте є елементом активної частини основних фондів у металургії, хімічній промисловості, в добувних галузях. У сучасних робочих машинах останніх моделей програмні контролюючі пристрої перетворюються на їхні складові, що примушує визнати їх активними у складі основних засобів, і таких прикладів досить багато.

2 Технологічна структура характеризує розподіл основних фондів відносно їх ролі й функцій у технологічному процесі. Оптимальна технологічна структура формується з урахуванням характеру виробництва, номенклатури випущеної продукції, досягнутого рівня технічного розвитку. Дана структура стосується тільки активної частки основних фондів. Розраховується раціональне число одиниць устаткування відносно кожної технологічно однорідної групи.

де Wi -- станкомісткість виробничої програми за г-тими видами робіт;

Ті -- плановий річний фонд часу роботи одиниці йоro обладнання.

3 Вікова структура основних фондів -- це склад та співвідношення основних фондів відносно їх вікових груп. У статистичному обліку розрізнять такі групи за віком:

до 5 років;

від 5 до 10 років;

від 10 до 20 років;

вище 20 років.

По даній структурі визначаються середній вік основних фондів за такою формулою:

Де ti -- вік і-ої групи обладнання,

gi -- кількість одиниць г'-ої групи;

Q -- загальна кількість обладнання. Кожна одиниця основних фондів має певну вартість. В залежності від моменту проведення оцінки розрізняють такі види вартості.

1. Первісна вартість -- це фактична вартість основних фондів в момент їх уведення в експлуатацію. Первісна вартість об'єкта основних фондів складається з таких витрат:

суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на установку, монтаж, налагодження основних фондів;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

2. Відноснa вартість -- сума, що необхідна для відтворення основну фондів у сучасних умовах та цінах. Це вартість об'єктів після їх переоцінки з метою визначення такої їхньої вартості, яка відображує витрати, що мають бути зроблені для відтворення об'єктів наданий момент Введення в господарську практику поняття переоціненої вартості спричиняється факторами морального зносу машин, устаткування, приладів, здешевлення або, навпаки, подорожчанням витрат на виробництво засобів виробництва, інфляційним зростанням на об'єкти основних засобів. Ці фактори перетворюють первісну вартість основних засобів на величину, фактично не зістав-ну з Дійсною вартістю їх відтворення. В інфляційній економіці переоцінєна вартість основних фондів буде зазвичай більшою за первісну, Для її визначення підприємства всіх форм власності мають право здійснювати переоцінки об'єктів основних засобів (порядок проведення переоцінок здійснюється згідно зі стандартами бухгалтерської обліку та податковим законодавством). Таке право виникає у підприємства, якщо залишкова вартість об'єкта значно (більш ніж на 10%) відрізняється від справедливої вартості. Переоцінюється об'єкт основних засобів на величину індексу переоцінки.

Залишкова вартість -- це частинна вартості основних фондів, яка ще не перенесена на вартість продукції, не віднесена на витрати по її виготовленню. У бухгалтерському обліку визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу. У податковому законодавстві встановлений інший порядок: залишкова вартість основних фондів 2, 3 та 4 групи визначається за вартістю груп у цілому (первісна вартість мінус залишкова вартість). Залишкова вартість основних засобів 1 групи визначається як сума залишкової вартості кожного інвентарного об'єкта.

Ліквідаційна вартість -- сума коштів або вартість інших активів, яку підприємства очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних із продажем (ліквідацією).

Вартість, яка амортизується -- первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням ліквідаційної вартості.

Справедлива вартість -- сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або сплата зобов'язань у результаті операції між усвідомленими, зацікавленими та

Балансова вартість. Визначається щодо груп основних фондів відповідно їх призначенню (для основних фондів першої групи визначається на окремий об'єкт), а також для нематеріальних активів. Розраховується кожного кварталу. Використовується тільки в податковому обліку. Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Де Ба -- балансова вартість групи на початок розрахункового кварталу;

Б (а - 1) -- балансова вартість групи на початок кварталу,

що передував розрахунковому;

П (а- 1) -- сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій основних фондів, що підлягають амортизації протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В (а-1)-- сума виведених з експлуатації основних фондів протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А (а- І) -- сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому. У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 або передачі його до складу невиробничих фондів за рішенням підприємства балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

3. Основні види зношення основних фондів

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного та економічного спрацювання (зношення), а також техніко-економічного старіння -- морального зношення. Під фізичним (матеріальним) зношенням основних фондів розуміють поступову втрату ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до зменшення їх реальної вартості -- економічного спрацьовування. Так, будівлі та споруди піддаються поступовому старінню, машини й обладнайня -- зносу в результаті їхнього виробничого використання, корозії металу тощо. На швидкість і розміри фізичного зношення основних фондів впливають їх надійність та довговічність, спосіб використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці можна умовно поділити на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що ЇЇ в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і стає таким, що унеможливлює подальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на інший. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне зношення основних фондів.

Визначення ступеня фізичного зносу необхідно для визначення реальної вартості, правильного планування заміни старих машин та обладнання новими.

Ступінь фізичного зношення розраховується на підставі норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) та фактичного терміну експлуатації. Кількісною оцінкою фізичного спрацювання є коефіцієнт фізичного зношення, який розраховується за формулою:

Де Тф -- фактичний термін експлуатації;

Тн -- нормативний термін експлуатації

або

де На -- норма амортизаційних відрахувань на реновацію (у відсотках). Коефіцієнт фізичного зносу також може розрахувати і в такий спосіб:

де ЗН -- сума зносу основних фондів;

Пв -- первісна вартість усіх або окремих видів основних

Техніко-економічне старіння (моральне зношення) являє собою передчасне, до закінчення терміну фізичної служби знецінювання основних фондів. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовим знаряддям праці та транспортним засобам і пов'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку. Розрізняють два види морального зношення.

Моральне зношення (економічне спрацьовування) першого виду. Являє зниження вартості засобів праці внаслідок здешевлення їх відтворення. У кількісному виразі визначається за формулою:

де Вв -- відновна вартість основних фондів;

Пв -- первісна вартість основних фондів.

Моральне зношення (економічне спрацьовування) другого виду являє собою втрату засобами праці своєї вартості та економічної ефективності в результаті використання нових більш удосконалених та продуктивних машин. У кількісному виразі розраховується за формулою:

де Пр с -- продуктивність старої техніки;

Пр н. -- продуктивність нової техніки.

Фізичне та моральне зношення діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання основних фондів та формами їх відшкодування існує певний взаємозв'язок (схема 3.1).

Просте і розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм -- ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.

4. Економічна сутність амортизації. Методи нарахування амортизації

Необхідною умовою відновлення засобів праці є поступове відшкодування їх вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація -- це процес постійного перенесення вартості основних фондів на вартість продукції з метою її повного відшкодування. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає амортизацію основних фондів і нематеріальних активів як «... поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань».

Амортизаційні кошти надходять підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних фондів.

Норма амортизації -- установлений щорічний розмір відрахувань у відсотках до вартості основних фондів, який використовується для визначення суми амортизаційних відрахувань. Розраховується тільки на повне відновлення (реновацію). Визначається за формулами

Де Тн -- нормативний строк функціонування основних фондів.

де ПВ -- первісна вартість основних фондів;

ЛВ -- ліквідаційна вартість основних фондів.

Згідно чинного законодавства (Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»»), норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

Група 1 -- 2%; група 2 -- 10%; група 3 -- 6%; група 4 -- 15%. Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим Законом.

Амортизаційні відрахування -- це певні суми, які регулярно відраховуються на витрати виробництва відповідно до величини фізичного та морального зношення. Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів має покрити витрати підприємства на придбання і поліпшення основних засобів (реконструкція, модернізація). Виходячи з цього, побудована система нарахування амортизації за різними, несхожими між собою принципами в системі податкового обліку (для цілей оподаткування) та в системі бухгалтерського обліку (за стандартом №7).

В системі податкового обліку порядок розрахунків амортизаційних відрахувань диференційовано за групами основних засобів. Нарахування амортизації здійснюється за кожним інвентарним об'єктом основних засобів першої групи і за сукупною балансовою вартістю другої, третьої та четвертої групи -- незалежно від балансової вартості кожного об'єкта і часу введення його в експлуатацію.

Нарахування амортизації основних засобів у системі бухгалтерського обліку побудоване на таких принципах:

всі основні засоби, крім землі, є об'єктом амортизації;

наявність декількох методів нарахування амортизації і права будь-якого підприємства у межах обраної облікової політики застосовувати той чи інший метод за своїм вибором;

право підприємства застосовувати різні методи нарахування амортизації до різних об'єктів;

норми амортизаційних відрахувань диференціюються, як правило, залежно від терміну корисного використання (експлуатації) об'єктів, при цьому ці терміни визначаються підприємством самостійно;

- базою для амортизаційних відрахувань є «вартість, яка амортизується».

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку, а також використовуючи світовий досвід, у практиці господарювання можуть застосовуватись такі методи нарахування амортизації.

1 Прискорена амортизація. Являє собою засіб формування процесу накопичення капіталу, прискорення оновлення та модернізації машин та обладнання з метою підвищення конкурентоспроможності на світових ринках. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприяє істотному зменшенню фінансових утрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах. Підприємства можуть застосовувати прискорену амортизацію по відношенню до основних фондів, що використовуються для збільшення випуску засобів обчислювальної техніки, нових прогресивних видів матеріалів, приладів, обладнання розширення експорту продукції у випадках, коли здійснюється заміна застарілої техніки.

Нарахування прискореної амортизації не розповсюджується на машини та обладнання з нормативним строком експлуатації до трьох років, на унікальну техніку, що призначена лише для виробництва обмеженого кола виробів, а також на підприємства, що випускають продукцію, ціни на яку встановлюються та регулюються державою, або які визнані такими, що займають монопольний стан на ринку.

2 Прямолінійний (рівномірний) метод передбачає перенесення вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється, протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів, а саме:

Де ПВ -- первісна вартість об'єкта основних фондів;

ЛВ -- ліквідаційна вартість;

Т-- термін експлуатації об'єкта, роки.

Суть даного методу полягає в тому, що сума амортизаційних відрахувань залежить тільки від терміну експлуатації об'єкта основних фондів. Цей метод привабливий своєю простотою, логічністю, він дає змогу рівномірно розподілити суму амортизації на весь термін служби об'єкту і в кожному звітному періоді, але при його застосуванні відсутня можливість урахувати фактори морального зносу основних фондів, а також нерівномірність витрат на всі види ремонтів (в останні роки експлуатації об'єктів вони більші, ніж у перші роки). З огляду на обставини, прямолінійний метод більш доцільно використовувати для нарахування амортизації об'єктів пасивної частини основних фондів.

3. Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Здійснюється в декілька етапів:

додаються числові значення років служба устаткування, наприклад при п'ятирічному терміну служби -- 5 + 4 + 3 + 2+1 = 15;

утворюються кумулятивні коефіцієнти 5/15; 4/15; 1/15. --

обчислюються річні суми амортизації множенням кумулятивних коефіцієнтів на вартість, яка амортизується. Формула для розрахунку річної суми амортизаційних відрахувань має наступний вигляд:

де АВ -- вартість, що амортизується;

Кк -- кумулятивний коефіцієнт;

4. Метод прискореного зменшення залишкової вартості, за яким
річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вар
тості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи зі строку корисного використання і подвоюється. Річна норма амортизації визначається за формулою:

Величина річних амортизаційних відрахувань тут удвоє більша, ніж при застосуванні прямолінійного методу. Річна сума амортизації обчислюється від залишкової вартості об'єкта (але у межах його амортизованої вартості). Тому при досягненні цієї межі нарахування амортизації об'єкта припиняється.

Слід зазначити, що в ряді країн норма амортизації збільшується не в 2, і в 1,5, 3 або 4 рази. Так, у Франції застосовуються такі коефіцієнти: 1,5 -- у разі терміну служби засобу праці 3-4 роки; 2 -- якщо цей термін становить 5-6 років; 2,5 -- якщо строк служби перевищує 10 років.

5 Метод зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість. Розрахункова формула має такий вигляд:

Величина На річ. тим менша, чим більша ліквідаційна вартість, Річна сума амортизації розраховується таким чином:

де ЗВ -- залишкова вартість об'єкта.

Даний метод доцільний у тому разі, коли новий об'єкт основних засобів дає найбільшу віддачу у перші один-два роки експлуатації.

6. Виробничий метод, за яким сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів. За цим методом річні суми амортизації не розраховуються (розраховуються місячні суми). Метод базується на врахуванні виробітку продукції (деталей та ін.) за весь термін експлуатації об'єкта і за кожний місяць, тобто амортизація об'єкта основних фондів здійснюється пропорційно до його виробничого завантаження. Формула місячної суми амортизаційних відрахувань має наступний вигляд:

де ПВміс, ВПзаг -- відповідно місячний і загальний (за весь термін експлуатації) обсяги продукції, робіт, які очікується одержати з використанням даного об'єкта.

Наприклад, первісна вартість верстата -- 35 тис. грн., ліквідаційна вартість -- 5 тис. грн. Кількість деталей, які обробляються зг весь термін експлуатації -- 120 тис. одиниць. За цих умов виробнича ставка амортизації складає:

Якщо за місяць обсяг оброблених деталей 2600 штук, місячна сума амортизаційних відрахувань становитиме: 2 600 х 0,25 = 650 грн.

Виробничий метод амортизації доцільно використовувати тоді, коли об'єкти основних засобів експлуатуються нерівномірно, що буває, наприклад, на підприємствах із сезонним характером виробництва, на машинобудівних підприємствах в разі неритмічної роботи устаткування.

7. Амортизація малоцінних необоротних активів і бібліотечних фондів може нараховуватись у першому місяці використання об'єкта у розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці вилучення з активів (списання з балансу) унаслідок невідповідності критеріям визнання активом або у першому місяці використання об'єкта 100 відсотків його вартості.

Нарахування амортизації припиняється в період реконструкції, переозброєння основних фондів з повною їх зупинкою, при переведенні їх на консервацію.

Обираючи той чи інший метод нарахування амортизації, необхідно виходити з оцінки фінансового стану підприємства, його інвестиційних програм, стану матеріально-технічної бази, причому основним критерієм такої оцінки є досягнення оптимального співвідношення між величиною отриманих амортизаційних коштів і їх впливом на цінову конкурентоспроможність продукції (враховуючи, що амортизація -- частина собівартості продукції).

5. Система показників використання основних фондів

Забезпечення певних темпів розвитку й підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів підприємства.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, поділяється на три групи:

1. Показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці. До них належать:

- коефіцієнт оновлення основних фондів, який розраховується
у такий спосіб

Де ОФвв -- вартість введених протягом року основних фондів;

ОФк.р. -- вартість основних фондів на початок року. У свою чергу, вартість основних фондів на кінець року розраховується за формулою:

де ОФ п.р. -- вартість основних фондів на початок року;

ОФ виб. -- вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року. Коефіцієнт оновлення відображає частку знову введених основних фондів у звітному році у загальній їх вартості на кінець звітного року. Цей коефіцієнт показує рівень введення в експлуатацію нових основних виробничих фондів у вартісному виразі.

- коефіцієнт вибуття основних фондів -- показник, що відображає частку вибулих у звітному періоді фондів у загальній їх вартості на початок цього ж року. Цей коефіцієнт відображає рівень вибуття основних фондів у зв'язку з їх фізичним і моральним зносом і непридатністю до подальшого використання у виробничому процесі.

Розрахунок коефіцієнта вибуття основних фондів проводиться за такою формулою

Позитивним у роботі підприємства є стан, коли обсяг основних виробничих фондів, які вибули у звітному році, менший обсягу знову введених в експлуатацію фондів у цьому році.

Відносне збільшення основних виробничих фондів порівняно з їх вибуттям у звітному році визначається розрахунком коефіцієнта їх приросту, а саме

видова структура основних фондів;

технологічна структура устаткування;

вікова структура устаткування;

структура виробничих площ.

2 Узагальнюючі показники ефективності використання основний фондів. До них належать:

- загальна фондовіддача, яка розраховується за формулою:

Де ВП -- випуск продукції у вартісному виразі;

ОФ с.р. -- Середньорічна вартість основних фондів. Середньорічна вартість основних фондів обчислюється за формулою:

Де t ее -- кількість місяців до кінця року, протягом яких

функціонуватимуть введені основні фонди;

t еиб. -- кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів. Збільшення фондовіддачі показує на підвищення ефективності їх використання, що є позитивним явищем в економіці підприємства. Для підвищення фондовіддачі необхідно збільшувати обсяг випущеної (товарної) продукції за рахунок більш інтенсивного використання основних фондів, з одного боку, та знижувати середньорічну вартість цих фондів за рахунок ліквідації зношених, малопродуктивних та не використовуваних у виробництві основних засобів, з іншого.

- фондовіддача по активній частині оснойних фондів, яка обчислюється за формулою:

амортизація капітал основні фонди

Де ОФ ер.акт --- середньорічна вартість активної частини основних фондів.

- фондовіддача за показником прибутку, яка розраховується у такий спосіб

Цей показник відображає рівень окупності використаних у виробництві основних виробничих фондів.

- фондомісткість, яка є оберненим показником до фондовіддачі
та обчислюється за формулою.

Вважається нормальним, коли фондомісткість має тенденцію до зниження. Але зниження цього показника повинно проходити не за рахунок зниження вартості основних фондів та зниження вартості виробленої продукції, а за рахунок більш низьких темпів зростання вартості основних фондів порівняно з темпами росту випущеної продукції.

- фондоозброєність праці, яка обчислюється за фррмулою

де Чпп середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу.

Цей показник характеризує рівень забезпеченості основними виробничими фондами промислово-виробничого персоналу підприємства. Зростання рівня фондоозброєності -- шлях до підвищення продуктивності праці. Але, необхідно слідкувати за тим, щоб темпи зростання фондоозброєності не випереджали темпи росту продуктивності праці.

З,, Показники ефективності використання устаткування та виробничих площ. До них належать:

коефіцієнт змінності роботи устаткування -- відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін до кількості встановленого устаткування;

коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування, який обчислюється за формулою:

Де Тф -- фактично відпрацьований час роботи;

Тр -- режимний час роботи.

- коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування -- відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування;

- напруженість використання устаткування (виробничих площ) -- випуск продукції у розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі).

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.