Податкова політика держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

з дисципліни Державне регулювання економіки

на тему:

Податкова політика держави

Виконала:

ст. гр.ЕМ - 22

Яценко О.О.

Перевірила:

Локотецька О.В.

Харків, 2008

Вступ

У більшості країн світу податки є “ефективним знаряддям державної політики” відносно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному, галузевих аспектах компенсації недоліків ринкових механізмів, розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, анти циклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон'юнктури.

Податкова система в кожній країні є однією із стрижневих основ економічної системи .Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.

Формування доходної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винятком. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, все більшого значення набувають податкові методи акумуляції їх. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.

Що ж таке податки і коли вони виникли?

Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого служили одночасно й доходами держави. Це були приватно-правові, а не публічно-правові доходи.

Іншим джерелом державних доходів виступали регалії - доходні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності тощо приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення.

Основними видами регалій були:

- “безхазяїна регалія” - все, що не мало хазяїна, оголошувалось такими, що належить казні. Це природні явища, як, наприклад, вітер, що тягло за собою встановлення держаної монополії на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були вода та надра;

- митна регалія реалізовувалась реалізовувалась шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом митних платежів;

- судова регалія - це здійснення правосуддя тільки державою. Судові штрафи, мито. Доходи від конфіскацій у різні часи були джерелом доходів;

- монетарна регалія - це право чеканити монету;

- інші види регалій.

Регалії стали перехідним ступенем до податків. Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі “Про багатство народів” (1770 р.). За його словами “податок - це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім податків, до бюджетів надходять добровільні, благодійні внески, збори, мито, інші обов`язкові платежі.

Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:

- стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов`язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

- на відміну від інших обов`язкових платежів може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

- категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов`язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

- виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов`язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави.

В цій роботі буде висвітлено, яка існує податкова система в Україні та податкова політика на сучасному етапі.

1. Суть податків

Податки - обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності.

Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом - це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер - від платників до держави.

У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі - плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.

Плата (відповідає на запитання “за що?”) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою (плата за воду тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи.

Відрахування і внески (відповідає на запитання “на що?”, “від чого?”) передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути частковими (відрахування), тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним (внески), коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням. Наприклад., часткове цільове призначення мають відрахування на геологорозвідувальні роботи, а повне цільове призначення є відрахування і внески у різні позабюджетні цільові фонди - внески у Пенсійній фонд та Фонд соціального страхування, внески у фонд сприяння зайнятості населення та ін.[13]

Податки(відповідає на запитання “для чого?”) встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то прикмети плати і відрахувань видно досить чітко.

Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру.

1.1 Функції податків

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції - розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов`язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, - надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Економічна функція податків полягає в тому, що за їх допомогою. Держава впливає на процес відтворення, стимулює або стримує темпи розвитку окремих підприємств, галузей і економіки в цілому. Регулююча функція податків полягає у їх впливі на різні сторони діяльності їх платників.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі.

Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатні ними доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування.

1.2 Елементи системи оподаткування

1. Суб`єкт, або платник податку - це та фізична або юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.

2. Об`єкт оподаткування - предмет, який оподатковується ти або іншим податком (майно, доход, товари).

3. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ділянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара і т. ін. Чим більші розміри об`єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім - при оцінці доходів і опосередкованим - при оцінці тієї ж земельної ділянки ( за ринковою чи нормативною ціною), майна і т. ін.

4. Джерело сплати оподаткування - доход платника з якого він сплачує податок.

5. Податкова ставка - законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:

- універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);

- диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).

За побудовою ставки бувають:

- тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні). Вони бувають:

а) фіксовані - встановлені конкретних сум;

б) відносні - визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).

- процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

6. Податкова квота - це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

1.3 Класифікація податків

Традиційно класифікацію податків проводиться за наступними ознаками:

1. Залежно від рівня державних структур.

2. Залежно від форми оподаткування.

3. Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування.

4. Залежно від способу оподаткування.

5. Залежно від способу зміни податкових ставок.

6. Залежно від платника.

7. Залежно від джерела сплати.

Залежно від рівня державних структур. Податкова система формується як на державному так і на регіональному рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні(ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств податок на доходи фізичних осіб, державне мито, податок на нерухоме майно, плата за землю та інші) та місцеві. Місцеві податки й збори - це податок з реклами, готельний збір, курортний збір та інші. Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються на місцевому бюджеті.[17]

Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (ПДВ, податок на прибуток підприємств та інші) непрямі ( ПДВ, акцизний збір, державне мито, плата за землю). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника. Непрямі податки включаються у вигляді надбавкою цін товарів і оплачуються споживачем. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо вносить платежі до бюджету. При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові. Реальні податки сплачують з окремих видів майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі податки поділяються на акцизи і мито.

Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування податки поділяються на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно(сплачується не один раз, а постійно поки майно перебуває у власності платника податків).

Залежно від способу оподаткування податки бувають:

- розкладні, тобто встановлюється загальна сума потреби держави в доходах, яка розподіляється між територіальними одиницями і на нижчому рівні між платниками податків;

- окладні, такі податки, що спочатку встановлюється ставки податку, а потім розмір податку для кожного платника і загальна сума податку формується як сума окремих платежів.

Залежно від способу зміни податкових ставок податки бувають: фіксовані або пропорційні, прогресивні, регресивні.

Залежно від платника:

- податки з юридичних осіб (податок з прибутку підприємств, ПДВ, акцизний збір);

- податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок з промислу, курортний збір);

- змішані податки (податки з власників транспортних засобів, плата за землю).

Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки від реалізації продукції(акцизний збір, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування); податки, що сплачуються за рахунок прибутку (податок на майно, плата за землю).

Отже, можна сказати, що податки відіграють важливу роль у функціонуванні держави, тому що вони є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Розглянуті елементи системи оподаткування лежать в основі побудови механізму стягнення податків, тому оволодіння податковою роботою потребує чіткого, повного й точного розуміння податкової термінології. Синхронне ведення податкової роботи на всіх рівнях можливе тільки при однозначному тлумаченні елементів системи оподаткування усіма її суб`єктами.

2. Податкова система

Податкова система - це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також принципи і методи їх стягнення.[11]

Принципи побудови податкової системи визначені у ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування” від 17 лютого 1997р.:

1. Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції.

2. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

3.Обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

4. Рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи.

5. Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

6. Соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.

7. Стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

8. Економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами.

9. Рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.

10. Компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

11. Єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

12. Доступність-забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

До цього закону включено як податки, так і ніші обов`язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки: в 1997 р. 47% проти 44% непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість - 35%, на прибуток підприємств - 26% і на доходи фізичних осіб - 15%.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків Податки в державі - не самоціль. З позиції організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування. Ідеться про інфляцію, яка по суті справи також є прихованою формою оподаткування. Особливість інфляції полягає в тому. Що це відкладені на завтра податки, однак завтра доведеться платити значно більше, ніж сьогодні. Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності - державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, а й створювані на них доходи належать державі. Вона вирішує, яку частку цих доходів зосередити в бюджеті, а яку залишити трудовим колективам. Це незаперечне право власника, яким довгий час і користувалася держава. По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних фізичних і юридичних осіб. Особливості ж формування доходів мають враховуватися при встановленні об`єкта оподаткування. І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи. До них належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту; встановлення рівноцінних прав і зобов`язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві.[5]

2.1 Податок на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) - непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається в ціну у вигляді надбавки до ціни товару, робіт, послуг і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг. Він є формою перерахування до бюджету частини доданої вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва та обороту і визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та вартістю матеріальних витрат, віднесених на затрати виробництва і обороту. ПДВ є одним із різновидів універсальних акцизів. Має широку базу оподаткування тому забезпечує стійкі надходження до бюджету які не залежать від змін вибору товарів покупцями та асортименту реалізованих товарів.

Визначення доданої вартості дає можливість обчислити всі ті податки, які дана господарська одиниця сплатила при купівлі товарів, робіт, послуг. Додана вартість - це створений дохід або вартість чистої продукції. У цьому випадку вона визначається шляхом сумування її складових елементів заробітної плати, процента, ренти, прибутку.[1]

Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів, звільняються від сплати податку.

Об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції зі сплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції, з ввезення (пересилання0 майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997р. об`єкти оподаткування за ставкою 20%, а також податок обчислюється за нульовою ставкою.

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:

- продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;

- продажу робіт (послуг), призначених для використання за межами митної території України;

- надання послуг з туризму на території України щодо продажу за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків;

- продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах) відповідно до порядку, встановленого Кабміном України;

- надання транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажів за межами митного кордону України.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари, роботи, послуги (податкове зобов`язання) і сумами податку, сплаченими або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні ресурси. Паливо, вартість яких спрямована на витрати виробництва та обігу відповідно до основних положень про склад витрат, та податку за придбані та введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на облік нематеріальні активи (податковий кредит). Для знаходження суми ПДВ перш за все необхідно визначити базу оподаткування. Система справляння ПДВ представлена на схемі 1.

Включення ПДВ ціни проводиться за такою формулою (С - собівартість, П - прибуток, АЗ - акцизний збір):

ПДВ = ((С+П+АЗ) *20) /100

Отже, податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсального акцизу, який встановлюється за єдиною ставкою до всього обороту, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва і обігу. Основним документом, що регламентує на сьогодні в Україні порядок обчислення ПДВ є Закон України від 3.04.97р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”.

2.2 Акцизний збір

Акцизний збір - один із непрямих податків, що включається до ціни товарів. Встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.[5]

Платниками акцизного збору є:

- суб`єкти підприємницької діяльності, а також їх філій, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів(послуг) на митній території України, у тому числі, з давальницької сировини;

- нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів(послуг) середньо або через їх постійні представництва, чи осіб, які прирівнюються до них згідно із законодавством;

- будь-які суб`єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

- фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять і пересилають підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного перевезення (пересилання) для таких фізичних осіб, які визначені митним законодавством;

- юридичні або фізичні особи, яку купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Об`єктом оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації підакцизних товарів. Для обчислення суми акцизного збору визначають оподаткований оборот, який є вартістю підакцизних товарів, що реалізуються. Акцизний збір обчислюється у твердих ставках євро з одиниці реалізованих (переданих, ввезених в Україну) товарів (продукції), а для імпортних товарів до оборотів, які визначаються виходячи з митної (закупівельної) вартості з урахуванням фактично сплачених сум митних зборів, ввізного мита та акцизного збору.[19]

На сьогодні перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору на такі товари визначено в чотирьох законах України, а саме: від 6.02.96р. “Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби”; від 7.05.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої”; від 24.05.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби”; від 11.07.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію) із змінами та доповненнями”. В останньому Законі налічується понад 30 найменувань підакцизних товарів згідно з кодами виробів за Гармонізованою системою опису та кодування товарів. При цьому значній кількості підакцизних товарів українського виробництва законодавством надано пільговий режим оподаткування акцизним збором, що негативно впливало на співробітництво з міжнародними організаціями, а державному бюджету, у свою чергу, бракувало відповідних сум акцизного збору.

Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок умовно процентна ставка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16,667% ПДВ). Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою(А - ставка акцизного збору): ВЦ=(С+П):(100-А) 100. Тверді ставки встановлені в ECU на одиницю товару чи певну величину його виміру.

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справляння податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період(декаду, місяць, а для алкогольних напоїв - щоденно).

2.3 Суть мита

Мито - це непрямий податок, який стягується з товарів (інших предметів), які переміщуються через митний кордон України, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом. Платниками мита є фізичні та юридичні особи, які здійснюють переміщення товарів через митний кордон. Об`єктом оподаткування виступає митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються:

- у процентах до митної вартості;

- у грошовому вимірі в ECU на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.

Процентні ставки встановлено на трьох рівнях: повні, пільгові, преференційні. Їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів. На схемі 2 приведено механізм нарахування та сплати мита.

2.4 Податок на прибуток підприємств

Цей податок здійснюється оподаткування юридичних осіб на основі Закону України від 22 травня 1997 р. “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно із Законом платниками податку є:

- резиденти - суб`єкти підприємницької діяльності, бюджетні установи, громадські організації та інші;

- нерезиденти - фізичні особи, юридичні особи, постійні представництва нерезидентів.

Об`єктом оподаткування є оподатковуваний прибуток. Згідно зі статтею 4 Закону: “... Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами”.

У статті 5 Закону дається визначення валових витрат: “Валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості (робіт, послуг), які були придбані (виготовлені) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, можна дати такий висновок, що оподатковуваний прибуток - це різниця між скоригованим доходом та сумою валових витрат і сумою амортизаційних відрахувань.

У статті 8 і 9 Закону приводиться визначення та розрахунок амортизації.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів - це поступове віднесення витрат на їх придбання, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених чинним законодавством. Амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті виготовленням таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів покращання основних фондів;

- покращання якості земель, не пов`язаних із будівництвом.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на:

- придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

- вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

- придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів. Призначених для подальшого продажу іншим особам;

- утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

На мою думку, особливістю є те, що амортизаційні відрахування цільового призначення не мають. Основні фонди діляться на три групи:

1. Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої. В тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування) - квартальна норма амортизації 1,25%.

2. Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації. Інше конторське (офісне) обладнання, устаткування, приладдя до них - квартальна норма амортизації 6,25%.

3.Будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2 - квартальна норма амортизації 3,75%.

Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу податок сплачується у вигляді авансованих платежів (до 25 числа кожного місяця), виходячи з фактично отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення кварталу складається перерозрахунок, виходячи з фактичного балансового прибутку, встановленого на основі бухгалтерського і податкового обліку. Сума плати за перерозрахунком вноситься в п`ятиденний термін після встановленого строку подання бухгалтерського звіту. Ставки податку на прибуток підприємств приведено в таблиці 1.

Таблиця 2.1 Ставки податку на прибуток підприємств

Розмір ставки податку	Вид прибутку, до якого застосовується ставка
3%	Валові прибутки від страхової діяльності (крім страхування життя).
6%	Прибутки, отримані страховиком у випадку довгострокового розірвання договору по страхуванню життя (не пов`язаного зі смертю застрахованої особи); прибутки нерезидентів, що виплачуються резидентами в якості оплати вартості фрахту транспортних засобів.
15%	Валові прибутки нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяльності Україні через постійне представництво, отримані з джерел на території України.
10%	Прибутки нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території України.
30%	Базова ставка податку.

2.5 Прибутковий податок з громадян

Регулюється Декретом Кабміну України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 зі змінами та доповненнями та Інструкція Державної податкової інспекції “Про прибутковий податок з громадян” № 12 із змінами та доповненнями. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства - як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні. Об`єктом оподаткування виступає:

- у громадян, що постійно проживають в Україні - сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

-у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні - дохід, одержаний з джерел в Україні.[16]

Ставки прибуткового оподаткування громадян встановлені за прогресивною шкалою (станом на 1.01.99р.) (таблиця 2)

Таблиця 2.2 Ставки прибуткового оподаткування громадян

Неоподатковані мінімуми	Ставка податку в даному інтервалі
від 1 до5	10%
від 5 до 10	15%
від 10 до 60	20%
від 60 до 100	30%
понад 100	40%

Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи - щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи - при виплаті за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих. хто мав кілька джерел доходів - в податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) сплачується щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік)з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.

Треба відмітити. Що обов`язок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які виплачують доходи громадянам не за місцем основної роботи, надсилати не пізніше 30 днів після виплати податковому органові за місцем проживання таких громадян відомості про суму виплачених доходів і суму утриманого податку.[1]

На основі одержаної інформації податкові органи перевіряють отримані від громадян декларації і обчислення річної суми податку із сукупного оподатковуваного доходу, одержаного ними як за основним місцем роботи.

податок акцизний збір мито

2.6 Земельний податок

Платниками виступають юридичні та фізичні особи, яким земля надана у власність або у користування. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або у користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб`єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ 0,1;

- для багаторічних насаджень - 0,03%.

Слід зауважити, що ставки податку диференціюються залежно від призначення земель: сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. У свою чергу для земель сільськогосподарського призначення ставки податку диференціюються:

а) залежно від напрямів використання: рілля і багаторічні насадження; сінокоси в пасовища;

б) від родючості грунтів відповідно до земельного кадастру.

Для земель несільськогосподарського призначення:

а) від класу населеного пункту: залежно від чисельності жителів; залежно від коефіцієнта для міст державного і обласного підпорядкування;

б) від місця знаходження земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона, периферія).

Порядок обчислення і сплати. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і подають розрахунки в податкову інспекцію до 15 липня. Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними долями до 15 серпня і 15 листопада.

Грошова оцінка земельної ділянки провадиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.[17]

2.7 Податок на промисел

Установлено за право разової торгівлі (не більше як 4 рази протягом календарного року). Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо вони не зареєстровані як суб`єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів. Об`єктом оподаткування є сумарна вартість товару за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного проживання в Україні, - за місцем продажу товару. Не декларується продаж вирощеної в особистому підсобному господарстві продукції. Ставка податку на промисел встановлюється у розмірі 10% вказаної у декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох днів, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставка податку подвоюється. Податок на промисел сплачується у вигляді одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає. Мінімальний термін дії одноразового патенту - три, максимальний - сім днів. Податок на промисел зараховується до місцевих бюджеті за місцем придбання.

2.8 Місцеві податки й збори

Розвиток місцевого самоуправління не може не спиратися на фінансову базу, якою поряд з відрахуваннями від загальнодержавних податків у місцеві бюджети є визначене Кабінетом Міністрів України право органів місцевого самоврядування на встановлення місцевих податків та зборів. При цьому органам місцевого самоврядування визначено види цих податків і зборів, їхні граничні розміри, об`єкти оподаткування та джерела оплати. Причому органи місцевого самоврядування своїми рішеннями встановлюють ті чи інші податки, але можуть і не встановлювати. В таблиці 3 подається перелік місцевих податків та зборів в Україні.

Таблиця 2.3 Перелік місцевих податків і зборів в Україні

№ п/п	Перелік зборів і податків	Характеристика зборів і податків
1	Готельний збір	Платниками є особи, які проживають у готелях. Ставка - до 20% добової вартості найманого житла. Г.з. стягується і перераховується до бюджету місцевого самоврядування адміністрацією готелю.
2	Збір за парковку автомобілів	Платниками збору є юридичні особи й громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка - до 3% мінімальної зарплати у спеціально обладнаних місцях, до 1% у відведених місцях.
3	Ринковий збір	Платниками є фізичні і юридичні особи, які реалізують сільськогосподарську й промислову продукцію та інші товари. Ставка - до 20% мінімальної зарплати для громадян; до 3 мінімальних зарплат для юридичних осіб.
4	Збір на видачу ордера за квартиру	Сплачується за послуги, пов`язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири. Ставка - до 30% мінімальної зарплати.
5	Збір з власників собак	Стягується з власників собак та ставка становить до 10% мінімальної зарплати щорічно.
6	Курортний збір	Платниками збору є громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Ставка - до 10% мінімальної зарплати.
7	Збір за участь у бігах на іподромі	Стягується з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. Ставка - до 3 мінімальних зарплат за кожного коня.
8	Збір за виграш на бігах	Стягується адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Ставка - до 6% суми виграшу.
9	Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі	Стягується у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Ставка - до 5% надбавки до плати за участь у грі.
10	Податок з реклами	Об`єкт оподаткування - вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Ставка - до 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами; до 0,5% за розміщення реклами на тривалий час.
11	Збір за право використання місцевої символіки	Стягується з юридичних осіб та громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Ставка - до 0,1% вартості виробленої продукції для юридичних осіб, що використовують символіку; до 5 мінімальних зарплат з громадян-підприємців.
12	Збір за право проведення кіно - і телезйомок	Вносять комерційні кіно - і телеорганізації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції тощо). Ставка - не більше суми фактичних витрат місцевої влади.
13	Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей	Платники збору - юридичні особи й громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Об`єктом оподаткування є вартість заявлених до місцевих аукціонів чи конкурсного розпродажу товарів, яку встановлюють, виходячи з їх початкової ціни або суми. На яку випускається лотерея. Ставка - не більше 0,1% вартості майна, що виставляється до продажу.
14	Комунальний податок	Платники - юридичні особи, крім бюджетних установ, організацій планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Ставка - до 10% річного фонду оплати праці, обчислених, виходячи з мінімального розміру зарплати.
15	Збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон	Платники - юридичні особи і громадяни України. Ставка -до 0,5 мінімальної зарплати для громадян та юридичних осіб України; від 5 до 50$ для іноземних громадян і юридичних осіб.
16	Збір за видачу дозволу на розміщення об`єктів торгівлі	Справляється уповноваженими на це організаціями з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари. Ставка - до 20 мінімальних зарплат для постійних місць торгівлі; до 1 мінімальної зарплати за одноразову торгівлю.

Таким чином, головною ознакою нині діючої податкової системи України є те, що в ній, як і раніше, платежі підприємств переважають над надходженнями від населення. На мою думку, незалежно від схем оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів до доходної частини бюджету і те, що податкова система України базується на двох головних податках - ПДВ та на доход (прибуток) підприємств.

3. Податкова політика держави

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. Ключовим питанням податкової політики України в сучасних умовах є формування податкової системи, орієнтованої на економічне зростання. Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн показують, що економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає ринковий механізм. З точки зору впливу на економічне зростання, важливими є такі характеристики податкової системи:

- загальний рівень оподаткування (для його оцінки звичайно використовується показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований як відношення (%) суми податків, обов`язкових платежів у бюджет і внесків по обов`язковому соціальному страхуванню до ВВП країни);

- нейтральність оподаткування з точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки.

Податкову політику розглядають у широкому і вузькому планах. У широкому плані вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних (податків) і тимчасових (позик) джерел. Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати політику широкого використання позик неможливо. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому полягає в тому, що позики треба повертати, а повертати їх можна тільки за рахунок додаткових надходжень тих же податків. Отже, державні позики - це не що інше, як відкладені на майбутнє податки.

Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності, особливо пріоритетних напрямів виробництва.[20]

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків. При переході до ринкової економіки мають змінюватись як податкова система, так і методи розрахунків та сплати податків. При цьому не варто кидатися від однієї крайності до іншої. Не можна накладати податкову систему країн з розвинутою ринковою економікою на нашу дійсність. У цьому зв'язку необхідно проаналізувати формування доходів бюджету та запровадження нової податкової системи.

Введення нових податків, навіть державних, не стимулює діяльності підприємств жодної форми власності. Податковий тиск веде до згортання виробництва і призводить зрештою до значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Для податкової політики нашої держави поки що характерне те, що:

по-перше, нові податки ніде на підприємствах, у районах або містах не апробуються;

по-друге, не відпрацьовуються ставки оподаткування, а тому Верховна Рада України змушена знову й знову змінювати їх;

по-третє, в нашу економічну систему з домінуючою державною монополією на виробництво і предмети споживання кавалерийськими методами впроваджується податкова система розвинутих ринкових країн. Це свідчить про спадкоємність принципів і методів управління, про примат політики нової законодавчої влади над економікою, але необхідно бачити корені суспільного розвитку не в політиці, а в економіці та фінансах, тобто необхідна економічна політика. Тільки у цьому разі економічна політика стає двигуном прогресу, виступає одночасно формою використання об'єктивних економічних законів і формою вирішення суперечностей в економіці.

3.1 Реформування податкової політики в Україні

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі цього можна досягти стабілізації і збалансованості як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництва державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам. По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Підходи до реформування податкової системи різні. Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші - зовсім змінити модель податків.

Реформування податкової системи необхідно проводити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку - необхідно полегшити податковий тиск.

Передбачається впровадити стимулюючу систему податків: при зростанні обсягів та рентабельності виробництва норматив сплати податків зменшується, що стимулює виробника до збільшення виробництва продукції.

Метою реформування податкової політики України є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки і насамперед матеріального виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного розвитку держави. Виходячи з цього, можна сказати, що податкова система повинна забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу.

Перебудова податкової системи провадиться із врахування потреб, які забезпечили б формування місцевих бюджетів. Причому нормативи і порядок зарахування податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів бюджетної системи регулюються законодавством України.