Фінансова санація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Форми фінансової санації підприємства

Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:

1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.

2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, через одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

* зменшення номінального капіталу підприємства;

* конверсія власності в борг;

* конверсія боргу у власність;

* пролонгація строків сплати заборгованості;

* добровільне зменшення заборгованості;

* самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких форм:

* альтернативна санація;

* зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчаста санація);

* безповоротна фінансова допомога власників;

* безповоротна фінансова допомога персоналу;

* емісія облігацій конверсійного займу;

* залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид санації підприємств - з допомогою державної фінансової підтримки.

Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття «чистої санації». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків.

2. Типи реакції підприємства на фінансову кризу

Є такі типи реакції п-ва на фінансову кризу:

захисна: передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів п-ва, обладнання, звільнення персоналу;

наступальна: передбачає активні дії - модернізація обладнання, введення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, пошук нових ринків збуту.

На практиці ці реакції комбіновані.

Внутрішніми джерелами фінансової стабілізації є: використання комбінованої тактики при проведенні санації стягнення дебіторської заборгованості.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: примусове стягнення через арбітражний суд факторинг (коли п-во уступає факторинговій компанії право на одержання грошових коштів згідно з платіжними документами в обмін на негайне одержання основних сум дебіторської заборгованості) облік векселів (операції комерційних банків з викупу векселів у п-в за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення.

Фінансове оздоровлення із залученням ресурсів власників п-ва (акціонери, пайовики)

Фінансування санації власниками п-ва може здійснюватись шляхом зменшення чи збільшення статутного фонду боржника (збільшення - це випуск додаткових акцій). Зменшення статутного фонду допускається тільки зі згоди кредиторів і проводиться наступними методами:

зменшення номінальної вартості акцій;

зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Законодавством встановлено, що п-во повинно покрити збитки акціонерів, пов'язані зі зменшенням статутного фонду, проте дуже часто найбільші акціонери, власники контрольних пакетів передають свої акції на ліквідацію безкоштовно, що і є їхнім внеском на фінансування санації.

Збільшення статутного фонду здійснюється такими методами: випуск нових акцій;

збільшення номінальної вартості акцій;

обмін облігацій на акції (т.з. конверсійні облігації). Конверсійні облігації - це метод залучення капіталу, пов'язаний із випуском п-вом іменних облігацій, які через певний час можна обміняти на звичайні акції п-ва. Облігації є менш ризиковими цінними паперами, ніж акції. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: 1) досягає відносної безпеки вкладень, бо облігації є менш ризикові, і, крім того, у разі банкрутства претензії власників облігацій задовольняються одночасно з іншими кредиторами; 2) інвестор досягає можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції.

Конверсійні облігації випускають великі п-ва терміном на 5-10 років.

Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватись через:

пролонгацію або реструктуризацію наявної заборгованості;

надання додаткових кредитних ресурсів;

повну або часткову відмову від своїх вимог.

Законодавство деяких країн передбачає можливість укладення мирової угоди - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних платежів або щодо зменшення сум боргів. Ця угода може укладатися на будь-якому етапі справи про банкрутство і набирає чинності тільки після її затвердження арбітражним судом.

3. Збільшення вхідних грошових потоків

Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

1) виручка від реалізації основної продукції;

2) надходження у вигляді інших операційних доходів;

3) доходи від інвестиційної діяльності;

4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5) кошти, залучені на умовах позики;

6) державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності третіх сторін: інвесторів (акціонерів, пайовиків), кредиторів, держави.

Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки.

Збільшення виручки від реалізації

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. Навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб'єкта господарювання. У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансове неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, рідко приносять відчутні результати в короткостроковому періоді, оскільки заходи щодо розширення ринків збуту продукції мають, як правило, стратегічний характер.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

o обсягу реалізованої продукції;

o ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу. У стратегічному плані менеджмент підприємства має прийняти рішення з трьох основних питань.

1. Яка номенклатура продукції та за якими цінами пропонуватиметься?

2. Якого обсягу реалізації за окремими періодами підприємство має намір досягти?

3. Якою частиною ринку необхідно заволодіти?

Відповіді на поставлені запитання залежать від підприємницької філософії суб'єкта господарювання, а також від того, як спрямована його діяльність - на задоволення певних потреб споживачів, на забезпечення зайнятості населення чи на максимізацію прибутковості.

Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації. Головним інструментом маркетингу є ціноутворення. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.

Основні санаційні заходи у сфері збуту:

o аналіз ринків та шляхів збуту готової продукції;

o перевірка порядку ціноутворення;

o підвищення якості обслуговування клієнтів та підвищення ефективності роботи з громадськістю;

o аналіз сервісних послуг;

o застосування гнучкої системи преміювання для продавців (реалізаторів);

o запровадження гнучкої системи знижок та використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

o здійснення рекламних акцій та акцій зі спеціального розпродажу, тощо.

4. Реструктуризація активів

фінансовий санація криза реструктуризація

Види санаційних заходів в рамках реструктуризації активів:

Мобілізація прихованих резервів.

Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, що не відбита в балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю.

Заходи з мобілізації прихованих резервів:

o реалізація окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

o індексація балансової вартості майнових об'єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється також структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»).

2. Використання зворотного лізингу. У середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди на умовах лізингу підприємству значно невигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов'язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

У разі продажу основних фондів (деталей, агрегатів, демонтованого обладнання) такі операції підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума перевищення виручки від продажу окремих об'єктів основних фондів над їх балансовою вартістю включається до валових доходів підприємства, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу погашається за рахунок прибутку після оподаткування. Балансова (залишкова) вартість основних фондів - це різниця між їх початковою вартістю та нарахованою сумою зносу.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості - це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі.

Основні форми рефінансування дебіторської заборгованості:

1) Факторинг. Функції факторингу:

o фінансування та кредитування: підприємства поступаються правом на одержання грошових коштів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі);

o покриття ризику: ризик неповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;

o управління дебіторською заборгованістю: робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

2) Облік, або дисконтування векселів. Банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред'явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Держатель векселя достроково реалізує його банку, тобто комерційний кредит перетворюється на банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її заплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом.

3) Форфейтинг.

4) Комплекс процедур з примусового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до господарського суду.

Усі схарактеризовані вище санаційні заходи призводять до змін в окремих статтях активу балансу. Розглянуті далі дві групи заходів пов'язані здебільшого зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання (звіт5. Зменшення вихідних грошових потоків.

про прибутки і збитки).

Реструктуризація активів є дійовим інструментом проведення внутрішньої санації силами самого підприємства, без участі його кредиторів та зовнішніх санаторів. Не потребуючи значних фінансових ресурсів, організаційних та часових витрат, цей антикризовий захід дає можливість захистити підприємства від виникнення технічної неплатоспроможності, відстрочити виникнення ситуації банкрутства та отримати завдяки цьому додатковий час, необхідний для підготовки та проведення наступальних антикризових заходів.

Реструктуризація активів передбачає здійснення певної сукупності операцій з окремими видами активів підприємства, а саме:

продаж основних засобів підприємства та невстановленого обладнання (далі - позаоборотні матеріальні активи);

продаж або вихід з інвестиційних фінансових проектів (далі - позаоборотні фінансові активи);

продаж наднормативних товарних запасів (далі - матеріальні оборотні активи);

інкасація та рефінансування дебіторської заборгованості (далі - активи у розрахунках);

Сутність кожного етапу роботи полягає у зазначеному нижче.

1 етап. Поглиблений аналіз активів кризового підприємства.

У перебігу цього аналізу мають бути визначені елементи майнового комплексу підприємства, які можуть бути реалізовані для поповнення грошових коштів підприємства. При цьому необхідно враховувати, по-перше, їх ліквідність (можливість продажу, наявність попиту), по-друге, господарчу доцільність продажу (наслідки продажу для нормального продовження господарської діяльності). Залежно від ступеня загрози виникнення ситуації банкрутства необхідно знайти компроміс між названими факторами.

2 етап. Прогнозна оцінка обсягу грошових коштів, які можуть бути отримані за рахунок реструктуризації активів. На цьому етапі роботи визначається обсяг грошових коштів, які можуть бути вивільнені за рахунок продажу або інших операцій відчуження майнових цінностей (передача в оренду, рефінансування, конвертація в субститути грошей тощо). Доцільно підготувати варіантні розрахунки, оскільки ліквідаційна вартість майна залежить від терміновості продажу.

3 етап. Оцінка потреби підприємства в Іммобілізації коштів для виконання термінових зобов'язань. На цьому етапі роботи слід оцінити потребу підприємства в іммобілізації коштів для виконання зовнішніх термінових зобов'язань. З цією метою використовується інформація стосовно обсягу та графіка сплати боргових зобов'язань підприємства, термін сплати яких настав, або які є небезпечними для підприємства (зумовлюють ризик виникнення ситуації банкрутства), а також визначають обсяг грошових надходжень від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, що можуть бути спрямовані на їх погашення.

Потреба в іммобілізації грошових коштів з наявних активів при визнанні доцільності їх збереження у складі майнового комплексу підприємства оцінюється як залишкова величина. Також необхідно врахувати можливі зміни в базових графіках обслуговування зовнішніх зобов'язань за рахунок реалізації різноманітних форм реструктуризації пасивів підприємства. Результатом врахування усіх перелічених факторів має бути уточнений графік погашення термінових зовнішніх зобов'язань за рахунок іммобілізованих коштів.

4 етап. Розробка плану-графіка реалізації окремих елементів майнового комплексу підприємства. На цьому етапі роботи відповідно до розробленого уточненого графіка обслуговування зобов'язань необхідно повернутися до розроблених варіантів продажу окремих видів активів та вибрати остаточний варіант проведення реструктуризації. Він має забезпечувати отримання достатнього обсягу грошових коштів для своєчасного розрахунку по усіх зобов'язаннях підприємства, джерелом покриття яких визнані іммобілізаційні кошти.

Неможливість виконання даної вимоги (5 етап) (у зв'язку з неліквідністю або недостатністю майна) свідчить, що проведення реструктуризації активів не може розглядатися як єдиний напрям антикризових заходів (6 етап). Для виведення підприємства з кризового стану необхідні зовнішні джерела, які можуть бути отримані шляхом проведення реорганізації у формі злиття або приєднання, продажу підприємства в цілому або його частки іншому власникові, зовнішнього поповнення статутного капіталу підприємства тощо.

Размещено на Allbest.ru