Державний бюджет - провідна ланка фінансової системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський Державний Економічний Університет

Кафедра фінансів

фінансовий бюджет пенсійний зайнятість

Курсова робота

з дисципліни "Фінанси" на тему:

"Державний бюджет - провідна ланка фінансової системи України"

Виконала

студентка 37 гр ФЕФ

Бондарчук Ю.М.

Науковий керівник

Хомутенко А.В.

Одеса

2008

План

Вступ

Розділ I: Фінансова система та бюджет

1.1 Поняття та структура фінансової системи

1.2 Бюджет держави

Розділ II: Теорія досліджень сутності та ролі бюджету

2.1 Доходи бюджету України за 2005-2007рр.

2.2 Видатки бюджету

Розділ III: Шляхи досягнення бюджетної системи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Тема моєї курсової роботи - "Державний бюджет - провідна ланка фінансової системи України". Я обрала до опрацювання цю тему, бо вважаю її важливою і потрібною для майбутньої професії.

Формування ринкової моделі економіки України потребує вдосконалення фінансового механізму в державі, і зокрема бюджетної системи як сукупності всіх бюджетів. Наша країна формує бюджет з урахуванням досвіду зарубіжних країн з розвиненою ринковою економікою, і з огляду на це економіст з фінансів як фахівець повинен розуміти об'єктивний характер розвитку бюджетного процесу, що втілюється в суб'єктивних діях держави - законах і політиці, спрямованих на досягнення конкретних цілей регулювання та зумовлених певними завданнями і особливостями розвитку країни. За допомогою державного бюджету здійснюється різнобічний регулюючий вплив на ринкові відносини та процес розширеного відтворення. Бюджетна система є тією організаційною основою, що уможливлює наукове обґрунтування раціональної й ефективної системи впливу фінансів на підвищення продуктивності суспільного виробництва.

Структура бюджетної системи та взаємозв'язок окремих бюджетів мають практичне значення і становлять основу для розробки фінансової політики держави і вдосконалення фінансового механізму, від рівня досконалості якого залежать темпи економічного та соціального розвитку, а також добробут громадян.

Розділ I: Фінансова система та бюджет

Фінансова система - це сукупність взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП за участю фінансових органів та інститутів, які керують грошовими потоками.

Фінансову систему можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за організаційною структурою.

Якщо за основу структуризації фінансів взяти суб'єкти фінансових відносин - державу, юридичних і фізичних осіб, то у фінансовій системі можна виділити такі складові:

- загальнодержавні фінанси;

- фінанси суб'єктів господарювання;

- фінанси домогосподарств (сімейні фінанси).

Якщо в основу структуризації фінансів покласти рівень економічної системи, то фінансова система за внутрішньою будовою може бути визначена як сукупність відносно відособлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи розподілу і перерозподілу ВВП.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин (рівень економічної системи). Розрізняють такі сфери:

- фінанси суб'єктів господарювання (рівень мікроекономіки);

- державні фінанси (рівень макроекономіки);

- міжнародні фінанси (рівень світового господарства);

- фінансовий ринок;

- страхування.

Останні (фінансовий ринок і страхування) є забезпечуючими сферами.

1.1 Поняття та структура фінансової системи

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у держави тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фонді тощо.

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них е загальна ознака -- це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на соціальні процеси в державі, а також на формування і використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих линок [6, c.30].

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи с самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного. Фінансова система -- це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб [3, c.27].

Фінансові системи мають певні характерні риси:

· кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

· кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

· між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

· фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

· залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки -- явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи -- динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді, У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює своє розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо. Якщо в середині XX століття більшість науковців поняття фінансової системи ототожнювали з поняттям державних фінансів, тобто різних видів бюджетів, то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси підприємницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджетні фонди.

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і окремих її ланок зокрема має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та поліпшення добробуту населення [6, c.31].

У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з фінансовим апаратом. Фінансовий апарат -- це частина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою,

У літературних джерелах, насамперед у періодиці, трапляються сурогатні визначення на кшталт -- фінансово-кредитна система, валютно-фінансова, грошово-фінансова тощо. Усе це результат поверхового розуміння складних явищ і процесів економічного життя. В економіці кожної держави самостійно існують фінансова, кредитна, грошова або валютна системи [6, c.32].

Їхні функції різні, як різна також їхня структура і форми впливу на економічні й соціальні процеси. Водночас вони діють в одному економічному просторі, мають тісну взаємодію і взаємозалежність.

Фінансова система -- це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян [14, c.105].

Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України, її можна представити за схемою, яка наведена на рис. 1.1.



Рис. 1.1 Структура фінансової системи України

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту -- основного джерела фінансових ресурсів ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров'я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення та використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування [14, c.107].

У не фінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної ферми власності зростатиме.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднують у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет - це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим І місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет -- дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави [10, c.19].

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування. Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні, фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами і господарськими структурами, іноземними кредиторами, Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування [8, c.37].

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсі, основне призначення яких -- покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власної. Страхові фонди й резерви -- об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок -- ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок -- це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів -- це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень, фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави [6, c.33].

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю -- це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів Ця підсистема найбезпосередніше пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

1.2 Бюджет держави

Бюджет держави є досить складним і багатогранним явищем у суспільстві. Розкриваючи поняття "бюджет", доцільно розглянути такі його найважливіші характеристики:

- за сутністю економічної категорії;

- за правовим характером;

- за формою;

- за матеріальним змістом.

Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризуються тими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

v бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;

v за допомогою бюджету відбувається перерозподіл ВВП, рідше - національного багатства, між окремими галузями економіки, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

v пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

v сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у сфері державних фінансів, що зумовлене ключовим положенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Звідси можна зробити висновки про специфічне суспільне призначення бюджету - забезпечити розподіл і перерозподіл ВВП між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами називаються бюджетними. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою за виконання державою її функцій, таких як управління суспільством, оборона країни, економічна і соціальна.

Крім того, держава, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, здійснює підприємницьку діяльність і відповідно є одним із суб'єктів створення і перерозподілу ВВП. Як доводить світовий досвід, роль держави у розподільних процесах із розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому аспекті є найдосконалішим засобом для здіснення перерозподілу фінансових ресурсів, зокрема і національного багатства в цілому.

Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на всій території країни через маневрування у розподілі коштів, нівелюючи наслідки нерівномірного розміщення продуктивних сил та соціальні наслідки розшарування громадян за їх матеріальними статками.

Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджені в ньому. У безпосередньому зв'язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Відтак бюджет є могутнім інструментом державного управління.

Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів в руках у держави і їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб.

Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Бюджет в основному відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу ВВП на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. До таких благ належать оборона країни, національна безпека і правопорядок, благоустрій, освіта, охорона здоров'я, наука і культура тощо. Жодна інша ланка фінансової системи не здійснює такого різноманітного і багаторівневого перерозподілу коштів яку здійснює бюджет. Сфера дії розподільної функції бюджету визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.

Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків.

Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюджет об'єктивно - через формування і використання фонду грошових коштів держави - відображає економічні процеси, які відбуваються в структурних ланках економіки.

Правова характеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням. Бюджет виступає документом (фінансовим планом), в якому подається розпис доходів і видатків держави та органів місцевого самоврядування на бюджетний період. Державний бюджет України затверджується у формі закону. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він спрямовує фінансову діяльність держави, визначає її фінансові можливості та пріоритети. За матеріальним змістом бюджет - це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією. Бюджет як централізований грошовий фонд перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, яка реалізується через бюджетний механізм. Бюджетний механізм - це сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів. Через бюджетний механізм держава регулює економіку, стимулює виробничі та соціальні процеси. Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики. Тому перехід на ринкові відносини, зміни, які відбуваються в пріоритетах бюджетної політики, потребують радикальних змін і в бюджетному механізмі.

Розділ II: Теорія досліджень сутності та ролі бюджету

Основними елементами структури будь-якого бюджету, чи то державного, чи то місцевого, є дохідна і видаткова частини, і функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм - доходів і видатків.

2.1 Доходи бюджету України за 2005-2007рр.

Аналіз виконання доходної частини бюджетів останніх років переконливо свідчить про те, що прогнозування доходів бюджетів в Україні має досить невисокий рівень достовірності. Про це переконливо свідчить невиконання плану надходжень до загального фонду і перевиконання плану надходжень до спеціального фонду бюджету, так само, як і виконання більшості місцевих бюджетів і невиконання - державного. На нашу думку, останнє є одним з головних недоліків бюджетної політики нашої держави. З огляду на це найголовнішим завданням сьогодення в бюджетній сфері є створення науково-обґрунтованої методологічної бази прогнозування доходів та видатків бюджетів усіх рівнів. Вирішення цього завдання, на наше переконання, потребує всебічного аналізу зарубіжного досвіду у відповідній сфері. Водночас необхідно здійснювати перехід до використання виключно обґрунтованих прогнозів при розгляді та прийнятті проекту про державний бюджет на наступний рік, можливо навіть і на основі занижених прогнозів стосовно джерел наповнення його доходної частини. Лише за таких умов фінансування витратний статей відбуватиметься у повному обсязі, а "ручне" управління виконанням бюджету буде просто унеможливлено.

Розглянемо особливості формування доходної частини державного бюджету за період 2005-2007 рр. Так, в таблиці 2.1 наведені узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2005, 2006 та 2007 рік.

Таблиця 2.1 Узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів млрд. грн.

	2005 рік факт	2006 рік факт	2007 рік план
Доходи зведеного бюджету (без трансфертів)	75,3	82,6	110,5
Доходи загального фонду	58,3	65,7	83,9
Доходи спеціального фонду	17,0	16,9	26,6
Доходи державного бюджету (без трансфертів)	55,1	63,6	86,3
Доходи загального фонду	42,5	49,8	63,8
Доходи спеціального фонду	12,8	13,8	22,5

Складено за даними Міністерства фінансів України

Відповідно, темпи приросту доходних показників бюджету виглядають наступним чином (табл. 1.2).

Таблиця 2.2 Темпи приросту доходних показників бюджету

	2005, факт до факту 2002 року	2006, факт до факту 2005 року	2007, план до факту 2006 року
	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%
Доходи зведеного бюджету (без трансфертів)	13,3	21,5	7,3	27,8	27,9	33,8
Доходи загального фонду	10,2	21,2	7,4	12,7	18,2	27,7
Доходи спеціального фонду	3,1	22,3	-0,1	-0,6	9,7	57,4
Доходи державного бюджету (без трансфертів)	10,2	24,0	10,9	20,7	22,7	35,7
Доходи загального фонду	8,2	25,9	9,9	24,8	14,0	28,1
Доходи спеціального фонду	2,0	18,5	1,0	7,8	8,7	63,0

Складено за даними Міністерства фінансів України

Як видно з наведених даних, планується, що у 2007 році показники бюджетних надходжень суттєво перевищуватимуть відповідні показники, закладені у бюджеті 2006 року.

Проте для коректного співставлення темпів зростання показників доходної частини у 2006 та 2007 роках, їх слід попередньо відкоригувати на:

1. суму очікуваних (а не запланованих) у 2006 році надходжень до державного та зведеного бюджетів;

2. на суму заниження податкових надходжень у 2006 році через врахування суми реструктурованого бюджетного відшкодування з ПДВ із від'ємним знаком у доходах Державного бюджету на 2006 рік;

3. на суму взаємозаліку податкової заборгованості підприємств ЖКГ і ПЕК та комунальної заборгованості населення в рахунок погашення знецінених заощаджень, передбаченого у проекті Державного бюджету на 2007 рік.

У додатку №1 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" до доходів Державного бюджету віднесено "Погашення бюджетної заборгованості по невідшкодованим сумам податку на додану вартість з простроченим терміном повернення" (код 14080000) в обсязі - 1 926 млн. грн. Фактично, це є сума простроченої бюджетної заборгованості з ПДВ, реструктурована відповідно до вимог статті 12 Закону України від 27 листопада 2005 року №1344 "Про Державний бюджет України на 2006 рік". За своїм економічним змістом ця сума не є доходом бюджету, а її віднесення до доходної частини державного бюджету фактично призводить до її штучного заниження. Зокрема, це впливає на планові показники доходів зведеного та державного бюджетів, а також надходжень до загального фонду.

Це дозволило показник очікуваних надходжень до зведеного та державного бюджетів, а також податкових надходжень загального фонду збільшити у 2007 році на 1,9 млрд. грн.

Заплановане зростання доходів спеціального фонду державного бюджету у 2007 році на 8,7 млрд. грн. або на 63,3% пояснюється тим, що до переліку джерел його формування додано "податкову заборгованість минулих років житлово-комунальних підприємств, НАК „Нафтогаз України" і підприємств паливно-енергетичного комплексу з податку на прибуток підприємств (крім підприємств комунальної власності), податку на додану вартість, збору за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту". В додатку №1 до проекту бюджету на 2007 рік передбачено зарахування 3,6 млрд. грн. ПДВ і 2,4 млрд. грн. податку на прибуток до спеціального фонду. У 2007 році також планується проведення взаємозаліку у розміру 6 млрд. грн.. на проведення погашення заборгованості по ЖКГ.

Для порівняння динаміки змін доходної частини бюджету у 2006 році та доходів, запланованих на 2007 рік, доцільно зменшити останні на 6 млрд. грн., тобто на суму запланованого взаємозаліку. В таблиці 2.3 представлені відкориговані показники доходної частини державного та зведеного бюджетів.

За таких умов частка перерозподілу ВВП через зведений бюджет у 2007 році становитиме не 28,5%, як зазначено в Пояснювальній записці до Державного бюджету на 2007 рік, а 27%, тобто на 1,5 відсоткового пункту менше. Дані Мінфіну України свідчать, що навіть після коригування темпи зростання показників бюджетних надходжень, закладених у бюджеті на 2007 рік, перевищують темпи зростання цих показників у 2006 році.

Таблиця 2.3 Відкориговані показники доходної частини державного та зведеного бюджетів млрд. грн.

	2005 рік, факт	2006 рік, факт з кориг.	2007 рік, план з кориг.
Доходи зведеного бюджету (без трансфертів)	75,3	84,5	104,5
Доходи загального фонду	58,3	67,6	83,9
Доходи спеціального фонду	17,0	16,9	20,6
Доходи державного бюджету (без трансфертів)	52,7	64,3	80,3
Доходи загального фонду	39,9	50,5	63,8
Доходи спеціального фонду	12,8	13,8	16,5

Складено за даними Міністерства фінансів України

Така тенденція відбувається на тлі зменшення темпів зростання номінального ВВП. Так, у 2005 році темпи зростання номінального ВВП становили 17,0% при зростанні доходів зведеного бюджету на 21,5%, а державного - на 24,0%; у 2006 році ВВП зріс на 25,9%, а зростання бюджетних доходів, навпаки, уповільнилося - до 9,2% зведеного і до 11,6% державного. На 2007 рік у бюджеті закладається стрімке зростання доходної частини як зведеного (23,7%) так і державного (24,9) бюджетів при уповільненні темпів приросту номінального ВВП.

Таким чином, у розрахунках, наведених у законі, не простежується взаємозалежність показників зростання (уповільнення) номінального ВВП та показників доходної частини державного та зведеного бюджетів.

В останні роки з'явилась позитивна тенденція до збільшення частки загального фонду і відповідного зменшення частки спеціального фонду як державного, так і зведеного бюджетів. Водночас, Закон України „Про Державний бюджет на 2007 рік" передбачає різке збільшення частки спеціального фонду як зведеного (з 20,0% у 2006 році до 24,1% або на 4,1 відсоткового пункту), так і державного бюджетів (з 21,5% до 26,1% або на 4,6 відсоткового пункту).

Як вже зазначалося раніше, основною причиною такого різкого збільшення частки спеціального фонду стало зарахування до нього податкової заборгованості минулих років з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість суб'єктів господарювання, основним видом діяльності яких є сільське господарство, мисливство та пов'язані з ним послуги; та житлово-комунальних підприємств, НАК „Нафтогаз України" і підприємств паливно-енергетичного комплексу, що є штучним завищенням доходів спеціального фонду на суму взаємозаліку, який пропонується здійснити.

Структура доходної частини державного бюджету згідно із законом про Державний бюджет на 2007 рік має суттєво змінитися в порівнянні з фактичним виконанням у 2006 році.

Так, на 4,6 відсоткового пункту планується збільшити частку податкових надходжень в структурі загальних надходжень Державного бюджету. Це має відбутися, згідно із розрахунками розробників проекту, завдяки збільшенню частки надходжень від податку на прибуток підприємств (1,8 відсотковий пункт) та податку на додану вартість (6,1 відсотковий пункт).

В узагальненому вигляді ці дані представлені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Структура доходної частини Державного бюджету млрд. грн.

Джерело доходів	2006 рік - факт, %	2007 рік - план, %
Податкові надходження	70,6	75,2
Податок на прибуток підприємств	19,2	21,0
Збори за спеціальне використання природних ресурсів	1,4	1,2
Податок на додану вартість	30,3	36,4
Акцизний збір	10,3	8,6
Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції	7,5	6,7
Інші податки	1,9	1,3
Неподаткові надходження	27,8	23,5
Доходи від власності та підприємницької діяльності	10,5	7,2
Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу	2,0	1,5
Власні надходження бюджетних установ	8,4	7,5
Інші неподаткові надходження	6,9	7,3
Доходи від операцій з капіталом	1,1	0,8
Інші надходження	0,5	0,5
Разом доходів	100	100

Складено за даними Міністерства фінансів України

Частка податку на додану вартість, на думку розробників Держбюджету на 2007 рік, в 2007 році має зрости за рахунок як збільшення частки ПДВ внутрішнього (на 1,8 відсотковий пункт) і зовнішнього (на 1,9 відсотковий пункт), так і за рахунок скорочення з 16,5% до 14,0%, тобто на 2,5 відсоткового пункту бюджетного відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами. А це, у свою чергу, пов'язано із запланованим скороченням у 2007 в порівнянні з 2006 роком темпів приросту обсягів експортних операцій: у 2007 році експорт товарів та послуг має зрости на 8,7% проти 34,6% очікуваного росту у поточному році.

2.2 Видатки бюджету

Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Згідно статті 30 Бюджетного кодексу України: "Видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87".

Отже, слідуючи статті 87: "До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1. державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2. судову владу;

3. міжнародну діяльність;

4. фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5. національну оборону;

6. правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7. освіту:

а) загальну середню освіту:

- спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту;

г) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

8. охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки , що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високо спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів ВВВ, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, Затвердженим Кабінетом міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів ВВВ);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, заходи боротьби з епідеміями);

г) інші програми і галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9. соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні спеціальні пенсійні програми;

б) державні програми соціальної допомоги;

в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10. культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заклади);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

г) державну архівну справу;

11. державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12. фізичну культуру і спорт:

а)державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного та міжнародного значення;

б)державні програми з інвалідного спорту та реабілітації;

в)державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

13. державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14. програми реєстрації пам'яток архітектури державного значення;

15. державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16. державні інвестиційні проекти;

17. державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха ;

18. створення та поповнення державних запасів та резервів;

19. обслуговування державного боргу;

20. проведення виборів та референдумів;

21. інші програми, які мають виключно державне значення.

Державні видатки - це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, установ і організацій. Видатки державного бюджету є лише частиною державних видатків.

Отже доходи і видатки бюджету - це об'єктивні категорії, які мають своє специфічне суспільне призначення: доходи слугують фінансовою базою діяльності держави, а видатки задовольняють загальнодержавні потреби.

Як економічна категорія доходи бюджету виражають економічні відносини, що виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням грошові кошти, які мобілізуються в бюджет.

Головним матеріальним джерелом формування державних фондів є національний дохід, який створюється працею громадян у виробничій сфері. Формою прояву цих доходів виступають податки.

Тобто доходи бюджетів утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановленим законодавством України.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств усіх форм власності і підпорядкування (крім комунальних) у розмірах, визначених Законом про Державний бюджет України на наступний рік; надходжень від зовнішньоекономічної діяльності, доходів від приватизації державного майна та від його реалізації, кредитної плати за оренду майна цільових майнових комплексів загальнодержавної власності; внесків до Пенсійного фонду, фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; внесків до державного фонду сприяння зайнятості населення та інших фондів, передбачених законодавством України; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над видатками Національного банку України; повернутих державних коштів (відсотків по державних позиках і кредитах та повернутих позик); плати за спеціальне використання природних ресурсів та інших доходів.

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави. Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна - їх величину.

З метою з'ясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Одна із найважливіших ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави.

Функції держави	Видатки бюджету
Управлінська	Державне управління
	Судова влада і прокуратура
	Правоохоронні органи і служба безпеки
	Фінансові і митні органи
	Міжнародні відносини
Оборонна	Національна оборона (фінансування витрат Міністерства оборони, національної гвардії, Прикордонних військ, Штабу цивільної оборони та ін.)
Соціальна	Соціальний захист і соціальне забезпечення населення
	Соціальна сфера (освіта, культура, мистецтво, охорона здоров'я, фізкультура та спорт, молодіжні програми та ін.)
Економічна	Економічна діяльність держави
	Фундаментальні наукові дослідження

Соціально-економічний розвиток України останніми роками кардинально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави. Майже 65-70% бюджетних коштів спрямовувались у галузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка зорієнтована безпосередньо на забезпечення благ людини, не має свого фінансового втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту економічної функції.

У зв'язку з переходом економіки України на ринкові засади господарювання у бюджеті держави з'явились нові напрямки спрямування коштів централізованого фонду, яких не було за умов командно-адміністративної системи. Так, низку видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та економічні фонди у державному бюджеті України та місцевих бюджетах. Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних коштів, а саме - соціальний захист населення, надання бюджетних позик, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна діяльність, національна оборона, обслуговування зовнішнього державного боргу, національна космічна програма тощо.

Серед майже сорока джерел наповнення загального фонду державного бюджету податок на доходи фізичних осіб є одним із основних. Особливість цього податку полягає у тому, що його платниками стали і військовослужбовці - особи рядового і начальницького складу (у тому числі відряджені до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, податкової міліції. Отже, кожен, хто працює чи служить у збройних силах, є платником податку, бере участь у формуванні державного бюджету.

Розділ III: Шляхи досягнення бюджетної системи

Процес бюджетоутворення в Україні характеризується численними різноаспектними негативними моментами, що значно знижує рівень бюджетної безпеки держави.

Забезпечення бюджетної безпеки, тобто попередження і подолання бюджетної кризи та усунення фінансових наслідків в подальшому є центральним тактичним завданням бюджетної політики.

Бюджетна політика являє собою комплекс юридичних, економічних та організаційних заходів зі складання бюджетів, регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом й організації бюджетного контролю.

З позицій бюджетної безпеки пріоритетними напрямками бюджетної політики слід вважати:

1. Пошук нових джерел збільшення бюджетних доходів.

2. Мінімізацію бюджетного дефіциту.

3. Удосконалення бюджетної системи і діючої правової бази країни.

4. Оптимізацію масштабів бюджетного фінансування.

5. Нормалізацію процесу розробки і процедури розгляду й затвердження бюджету.

6. Однозначне визначення характеру бюджетної класифікації.

7. Формування достатніх бюджетних резервів.

8. Якісне покращення бюджетного обліку.

9. Підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

10. Завершення переходу на касову систему використання бюджетів усіх рівнів через Казначейство.

Шляхи досягнення бюджетної безпеки в Україні:

§ розширення доходної частини бюджетів за рахунок збільшення прямих та скорочення непрямих податків;

§ удосконалювання бюджетної системи країни і діючої правової бази;

§ нормалізація процесу розробки та процедури розгляду і затвердження бюджету;

§ здійснення заходів з економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків, удосконалювання форм і методів їх здійснення;

§ оптимізація масштабів державного фінансування;

§ здійснення заходів зі скорочення бюджетних дотацій та субсидій, перехід до надання фінансової допомоги безпосередньо споживачам;

§ раціоналізація мережі науково-дослідних та соціально-культурних установ, які утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;

§ визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, спрямованих на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, що в умовах ринку не можуть забезпечити розширене виробництво;

§ відносне скорочення бюджетних видатків на оборону і управління завдяки втіленню принципу розумної чисельності та структури Збройних сил, а також раціональної побудови та використання апарату державних владних структур;

§ однозначне визначення характеру бюджетної класифікації;

§ формування достатніх бюджетних резервів;

§ якісне покращення бюджетного обліку;

§ завершення переходу на виконання бюджету через систему Державної скарбниці й організації завдяки цьому повного контролю за тими, хто отримує кошти;

§ підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Протягом останніх років Україна неминуче наближалась до фінансової кризи. Спад промислового виробництва, що продовжувався, різке скорочення платоспроможного попиту підприємств і населення, звуження грошової маси призвели до різкого зниження рівня життя населення. Фінансова політика в ці роки дала ряд негативних результатів.

Для створення надійної фінансової системи потрібно:

1. У фінансовій політиці держави центральне місце повинні займати питання, пов'язані зі створенням умов для зростання економіки.

2. У сучасних умовах одним із головних елементів нової стратегії фінансової політики повинен стати економічно обґрунтований вибір пріоритетних галузей народного господарства.

3. Успіх фінансової політики залежить від підвищення якості планування , роль якого в останні роки безпідставно знижено.

4. Міністерствам фінансів та економіки України переглянути і оцінити систему формування державного і місцевих бюджетів з метою розширення повноважень регіональних органів влади у використанні бюджетних надходжень до місцевих бюджетів.

5. У сфері наукових та науково-дослідних установ посилити увагу до фундаментальних досліджень.

Нереально складений бюджет неможливо виконати, при неналежному виконанні бюджету, фактичні дані, покладені в основу бюджетного прогнозування, не дозволять правильно оцінити стан економіки та соціальної сфери і скласти реальний бюджет, який непотрібно буде повторно переставляти, а в процесі виконання повертатись до розгляду і затвердженню поправок і доповнень, і найголовніше - неналежне виконання призводить до значних фінансових втрат.

Процес прийняття Державного бюджету України і місцевих бюджетів свідчить про відсутність єдиного державного підходу до формування доходної частини бюджетів і недосконалість наявної державної концепції бюджетних доходів у цілому.

Збільшення доходної бази Державного бюджету можливо лише за умови успішного функціонування виробництва в країні, що буде забезпечувати фінансово-економічну основу бюджетів. Тому потрібна чітко визначена стратегія розвитку реального сектора економіки.

Удосконалювання держпідходу до складання бюджету повинно базуватись на реальному аналізі можливостей країни щодо витрачання коштів в окремих сферах забезпечення державними послугами. Це дасть можливість розпоряджатись бюджетними асигнуваннями на реальному рівні й установлювати пріоритети для цих видатків під час підготовки бюджету.

Нереальні зобов'язання, що включені до бюджету, нівелюють його роль як інструменту досягнення економічних пріоритетів Уряду, інструменту адміністративного контролю.

Удосконалення бюджетного процесу потребує реформування податкової системи. Зменшивши податкове навантаження на економіку, з одного боку, необхідно посилити контроль за правильністю витрачання коштів, з іншого - бюджет може стати ефективним механізмом узгодженості державних потреб з можливостями мобілізації доходів.

У ході бюджетного процесу Уряду слід діяти у напрямку забезпечення ресурсами державних пріоритетів і найбільш необхідних з конкуруючих між собою запитів.

У середньостроковій перспективі вирішення проблем складання бюджету повинно спиратись на податково-бюджетну консолідацію, забезпечення слабких місць податкового адміністрування, укріплення системи управління державними видатками.

Для розв'язання цих завдань слід докласти зусиль в трьох взаємопов'язаних сферах:

- формуванні доходів;

- складанні бюджету;

- контролі за державними видатками.

Основою фінансової стабілізації в нашій країні повинно стати здійснення цілісної системи заходів зі зниження невиробничих видатків бюджету, жорсткої бюджетної політики.

Для збалансування бюджету пріоритетними завданнями бюджетної політики повинні стати:

- соціальна спрямованість бюджету - збільшення видатків на соціальний захист населення, на освіту, охорону здоров'я;

- виключно грошова форма всіх надходжень до бюджету;

- скорочення економічно неефективних пільг і субсидій підприємствам, заборона списання недоїмки по податках і зборах до бюджету і відстрочках їх уплати;

- здійснення переходу до адресної соціальної підтримки незахищених верств населення, скорочення підтримки збиткових підприємств;

- проведення реформи між бюджетних відносин з чітким розмежуванням видатків між бюджетами різних рівнів і забезпеченням місцевих бюджетів достатніми ресурсами для виконання їх функцій;

- забезпечення надходжень до бюджету від приватизації державного майна;

- зниження податкового тиску на підприємства, зниження ставок деяких податків, передбачених податковим Кодексом;

- мінімізація (до рівня соціально-необхідних) податкових пільг;