Інвестиції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Сутність іноземних інвестицій в економіці України

Розділ II. Інвестиційний клімат і його розвиток в Україні

Розділ III. Розробка і визначення інвестиційних пріорітетів Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

інвестиції капітал економіка

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень. Розвиток інвестиційної діяльності має бути спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєве нарощування обсягів іноземних інвестицій.

Досить важлива роль іноземних інвестицій для нашої країни, тому що створюються сприятливі умови на базі отриманих кредитів обновляти і розвивати всі необхідні галузі народного господарства, підвищити ефективність виробництва і випускати конкурентноздатні товари.

А це відіграє дуже важливу роль в економіці держави. Саме тому ця тема є актуальною.

РОЗДІЛ I. Сутність іноземних інвестицій в економіці України

В системі відтворення, відповідно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні, так і за її межами.

Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно - матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Одна частина інвестицій - це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина - це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав. Розглянемо безпосередньо структуру інвестицій та надалі дамо докладну характеристику кожного з елементів схеми:

Рис. 1.1 Функціонально-елементарний склад інвестицій

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопляється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

Згідно Закону України “Про режим іноземного інвестування” під іноземними інвестиціями розуміють усі “цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту”.

Іноземні інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в промисловість, сільське господарство, транспорт і інші галузі економіки: вивіз вітчизняного капіталу в інші країни. Експорт підприємницького капіталу здійснюється в основному шляхом створення монополіями філій або дочірніх підприємств за рубежем, у тому числі у формі спільних підприємств за участю національного капіталу. Сучасна світова економіка не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій. Багато країн світу активно інвестують свої засоби в економіку інших країн, одержуючи визначений доход і розвиваючи окремі галузі народного господарства цих країн.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:

- участь іноземних інвесторів в підприємствах України;

- створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

- придбання діючих підприємств;

- придбання рухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт і т.п.).

Досить важлива роль іноземних інвестицій для нашої країни, тому що створюються сприятливі умови на базі отриманих кредитів обновляти і розвивати всі необхідні галузі народного господарства, підвищити ефективність виробництва і випускати конкурентоздатні товари. Без інвестицій неможливе сучасне створення капіталу, забезпечення конкурентоздатності товаровиробників на зовнішніх і внутрішніх ринках. Процеси структурного і якісного відновлення світового товаровиробництва і ринкової інфраструктури відбуваються винятково шляхом і за рахунок інвестування. Чим інтенсивніше воно здійснюється, тим швидше відбувається відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення.

В даний час, як ніколи, багато країн світу поставлені перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційної діяльності на створення конкурентоздатних господарських систем, модернізацію і реконструкцію діючих структур, забезпечення диверсифікованості капіталу в напрямку соціально орієнтованих структурних перетворень.

Іноземні інвестиції стають одним з вирішальних факторів всієї економічної політики багатьох держав. Без них не удається швидко переборювати економічні кризи і виходити на рубежі економічного росту, забезпечувати приріст соціального ефекту, збалансованість макроструктури, підвищення оплати праці до рівня стимулювання його високої продуктивності і ринкової платоспроможності, що виступає могутнім каталізатором загальноекономічного підйому і прогресивних зрушень.

Іноземне інвестування відбувається при наявності двох головних факторів: спонукальних мотивів і регулювання. Кожен процес вкладення засобів здійснюється і розвивається в специфічних і багато в чому неповторних внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних і політичних умовах.

Іноземне інвестування супроводжується наростанням відкритості економіки країн для закордонних інвесторів. Закономірним фактором здійснення зовнішнього інвестування є економічна стабільність. Існує чіткий взаємозв'язок між економічним ростом і темпами надходження прямих іноземних інвестицій; деякі дослідники вважають ріст в економіці приймаючих країн вирішальним фактором для позитивної динаміки їхніх потоків.

В залежності від ступеню контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та “портфельні”.

Прямі інвестиції - основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження над закордонною компанією. За визначенням МФВ, прямі іноземні інвестиції є в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше чим 25% статутного капіталу акціонерного товариства. Прямі інвестиції поділяються на двох груп:

· трансконтинентальні капітальні вкладення, обумовлені можливими кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати грають тут невелику роль, головне - перебування на ринку. Різниця у витратах виробництва в порівнянні з материнською компанією є меншим чинником впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальної для визначення країни даного континенту, у якій необхідно створити нові виробничі потужності;

· транснаціональні вкладення - прямі інвестиції, часто в сусідній країні. Ціль цих вкладень - мінімізація витрат у порівнянні з материнською компанією.

Риси, характерні для прямих інвестицій:

1) при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, позбавляються можливості швидкого відходу з ринку;

2) великий ступінь ризику і велика сума, чим при портфельних інвестиціях;

3) більш високий термін капіталовкладень, вони більш кращі для країн-імпортерів іноземного капіталу.

Прямі закордонні інвестиції направляються в приймаючі країни двома шляхами:

· організація нових підприємств;

· скупка або поглинання вже існуючих компаній.

“Портфельні інвестиції” - такі капітальні вкладення, частка яких в капіталі нижче межі, визначеній для прямих інвестиції. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи пр ерогативи інвестора отриманням частики прибутку (дивідендів).

У ряді випадків міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, через дві причини:

· через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;

· через наявність додаткових договірних зобов'язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми. Маються на увазі ліцензійні й угоди, контракти на маркетингові послуги і технічне обслуговування.

Підвищення ролі портфельних інвестицій в останнє десятиліття зв'язано з можливістю проведення спекулятивних операцій, нарощуванню масштабів яких сприяв ряд факторів: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допуск іноземних компаній на багатьох найбільших фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків з цінними паперами пенсійних фондів і інших ощадних установ.

По джерелах походження можна виділити наступні види іноземних інвестицій. Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно насамперед проводити розходження між державними і приватними інвестиціями.

Державні інвестиції (у міжнародній практиці називають ще офіційними) - це засобу з держбюджету, що направляються за рубіж або приймаються відтіля за рішенням або безпосередньо урядів, або міжурядових організацій. Це державні позики, позички, гранти (дарунки), допомога, міжнародне переміщення яких визначається міжурядовими угодами. Сюди ж відносяться кредити й інші засоби міжнародних організацій (приміром, кредити МВФ). У цьому випадку мова йде про відносини між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права. Можливі і діагональні відносини, коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі як такому.

Під приватними інвестиціями розуміються інвестиції, що надають приватні фірми, компанії або громадяни однієї країни відповідним суб'єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні і різноманітні, що нерідко відносини між державами тісно зв'язані з відносинами між приватними особами.

Можлива і більш складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов'язання держави-боржника по отриманим їм кредитам (наприклад, виплата відсотків) задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав приватного інвестора в країні боржника (наприклад, представлення прав на розробку власних ресурсів).

Дається в законодавчих актах і в міжнародних договорах перелік видів (форм) іноземних інвестицій звичайно є зразковим, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює усі види майнових цінностей, що іноземний інвестор вкладає на території приймаючої країни. У цей перелік входять:

· нерухоме і рухоме майно (будинку, спорудження, устаткування й інші матеріальні цінності) і відповідні майнові права, включаючи право застави;

· грошові кошти;

· акції, внески, облігації або будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі й у спільних; право вимоги по коштах, що вкладаються для створення економічних цінностей, або послугам, що мають економічну цінність;

· права на результати інтелектуальної діяльності, часто обумовлені як права на інтелектуальну (у тому числі і промислову) власність;

· права на здійснення господарської діяльності, надані на основі закону або договору, включаючи, зокрема, права на розвідку й експлуатацію природних ресурсів.

По термінах розміщення закордонні капіталовкладення поділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові.

До останнього відносять вкладення більш ніж на 15 років. У дану групу входять найбільш значимі капіталовкладення, тому що до довгострокового відносяться усі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій (переважно частки), а також позичковий капітал (державні і частки кредити).

По характері використання закордонні капіталовкладення бувають позичковими і підприємницькими.

Позичкові інвестиції означають надання засобів у борг заради одержання прибутку у формі відсотка. У цій сфері досить активно виступають капітали з державних і вкладення з приватних джерел.

Підприємницькі інвестиції прямо або побічно вкладаються у виробництво і зв'язані з одержанням того або іншого обсягу прав на одержання прибутку у формі дивіденду. Найчастіше мова йде тут про вкладення приватного капіталу.

Інші інвестиції - група інвестицій, у яку в основному входять міжнародні позики і банківські депозити.

Форми закордонних капіталовкладень у викладеній схемі усі рівнозначні. Тим часом не до кінця ясно, які форми інвестицій важливіше з погляду керування реальним виробництвом. В основі цих різночитань, що виходять на рівень законодавчих актів і урядових постанов, лежить, як правило, особистий або груповий інтерес відповідних фінансово-промислових кіл. Але усе більш визнається пріоритетне значення прямих інвестицій як найбільше вдало об'єднуючих національні (або державні) інтереси різних шарів суспільства. До того ж вони переважно зв'язані з конкретними міжнародними факторами, що оперують, фінансово-промисловими групами, тому вони більш керовані, їх правила використання більш певні, що особливо важливо з позицій забезпечення реальних конкурентних стандартів для національної економіки.

Таким чином, існують різні форми іноземних інвестицій. Перш, ніж вибрати ту або іншу форму вкладення капіталу, іноземні інвестори повинні бути упевнені в тім, що країна реципієнт має сприятливий інвестиційний клімат, що визначається рівнем політичної й економічної стабільності, інвестиційною політикою, стійкістю грошової одиниці й інших факторів.

Україна не має достатніх внутрішніх фінансових ресурсів для розв'язання економічних і соціальних проблем. Навіть за приблизними підрахунками наша економіка щорічно потребує майже 40 млрд. іноземних інвестицій.

Для того щоб країни могли співпрацювати, залучати та отримувати іноземні інвестиції, відповідно мають бути організації які будуть слідкувати за законністю проведення тої чи іншої операції, та вирішувати питання у разі виникнення проблем. Отже, основними міжнародними держаними організаціями є :

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - підрозділ ООН, створений в 1945 році для сприяння валютному співробітництву та розширенню міжнародної торгівлі, стабілізації обмінних курсів валют та допомоги державам, які мали короткострокові проблеми в вирівнюванні своїх платіжних балансів, в підтримці обмінних курсів їх валют. Фонд допомагає своїм членам, виділяючи для них іноземну валюту, яку вони хочуть купити на еквівалентну суму своєї валюти. Країна-член повертає Фонду кошти, викуповуючи свою валюту за валюту, прийнятну для Фонду, звичайно на протязі 3-5 років.

Фонд фінансується за рахунок членських внесків своїх членів, розміри яких залежать від оцінки їх добробуту. Кількість голосів у кожної країни безпосередньо залежить від розміру її внесків. Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

МФВ є центральним регулюючим органом світової валютної системи. Він встановлює основні правила міждержавних відносин у валютній сфері. Основні завдання МВФ:

- забезпечення постійного механізму міжурядових консультацій і співробітництва у валютних питаннях;

- стабілізація валютних курсів;

- запобігання конкурентному знеціненню грошової одиниці;

- встановлення між країнами-членами багатосторонньої системи платежів за поточними операціями і усунення валютних обмежень з метою безперешкодного розвитку зовнішньоекономічного обміну;

- надання кредитів для врегулювання дефіцитів платіжних балансів;

- поновлення в деяких випадках міжнародної заборгованості випуском штучних резервних активів.

Світовий банк та МВФ -- це різні організації. Основна відмінність полягає у тому, що Банк є, перш за все, організацією розвитку, а МВФ -- кооперативною організацією, яка прагне підтримувати належну систему міждержавних платежів і розрахунків. Кожна з цих установ має свої цілі, власну структуру, отримує фінансування з різних джерел, надає допомогу різним категоріям країн-членів і намагається досягти своєї мети, використовуючи власні специфічні засоби

Завдання Світового банку, яке виражає його офіційна назва -- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) спеціалізоване агентство, створене в 1945 році і працююче в співробітництві з ООН з метою допомоги в фінансуванні повоєнного відновлення господарства та підвищенню рівня життя в країнах, що розвиваються шляхом надання позик урядам чи шляхом гарантій позик, які отримані із інших джерел. Банк надає позики на комерційній основі для спеціалізованих проектів чи для більш загальних цілей соціального розвитку. Засоби для позик мобілізуються на міжнародних грошових ринках. Банк разом зі своїми філіалами - Міжнародною асоціацією розвитку та Міжнародною фінансовою корпорацією часто називають Світовим Банком (Word Bank). Ним володіють уряди 151 країни. Ці країни також повинні бути членами Міжнародного валютного фонду.

Роль вільних економічних зон щодо залучення іноземних інвестицій.

Згідно законодавства України спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок використання та дії законодавства України.

Поняття вільної економічної зони (ВЕЗ) правова категорія та широко використовується інститутами Міжнародної Організації Праці, Центром ООН по транснаціональним корпораціям, Всесвітньою Асоціацією Вільних економічних зон, документами Євросоюзу.

Діяльність вільних економічних зон в Україні, процедуру їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але наріжним каменем цього процесу є “Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” (затверджена Постановою КМ від 14.03.94, №; 167).

ВЕЗ забезпечують належні правові та економічні умови для концентрованого залучення іноземних інвестицій, інтенсивного впровадження передових технологій, удосконалення галузевої структури виробництва й соціально-економічного розвитку територій, збільшення валютних надходжень, підготовки кваліфікованих кадрів тощо.

В Україні вільні економічні зони створюються для:

- залучення іноземних інвестицій та сприяння їм;

- активізація сумісно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарі та послуг;

- поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

- залучення та впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

- розвитку інфраструктури ринку;

- поліпшення використання природних та трудових ресурсів;

- прискорення соціально-економічного розвитку України.

В Україні залежності від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

- Зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного надходження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або їх відстроченням. Створюються ці зони за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти (“порто-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

- Комплексні виробничі зони - частина державної території, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв.

- Науково-технічні зони - ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

- Туристсько-рекреаційні зони - вільні-економічні зони, які створюються врегіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

- Банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

- Зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Найбільший інтерес викликають на сьогодні країни, що розвиваються. Тому що економіка більшості цих країн знаходиться в стані триваючого швидкого росту, а багато ринків, наприклад, фондові, не є високорозвиненими, то інвестиції будуть мати високу прибутковість.

РОЗДІЛ II. Інвестиційний клімат і його розвиток в Україні

Інвестиційний клімат держави - це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Інвестиційний клімат безпосередньо впливає на основні показники соціально-економічного розвитку країни. Позитивний інвестиційний клімат сприяє вирішенню соціальних проблем, забезпечує високий рівень зайнятості населення, дозволяє оновлювати виробництво, проводити модернізацію й нарощування основних фондів підприємств, впроваджувати новітні технології тощо. Отже, в даний час стабілізація інвестиційного клімату є найважливішим завданням для України.

Інвестиційний клімат в Україні залишається несприятливим незважаючи на те, що владою давно вже задекларована інноваційно-інвестиційна модель розвитку. За оцінками Міністерства економіки, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки України становить від 140 до 200 млрд дол. США, а щорічна потреба - близько 20 млрд дол. США. Обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить 40-60 млрд дол. США. За оцінками експертів Всесвітнього банку, для досягнення рівня розвитку США Україні потрібно загалом 4 трлн. дол. США [12 с. 34]. Отже, фактичні обсяги інвестицій в Україну є мізерними в порівнянні з цими цифрами.

Між тим, попри суттєві зусилля у формуванні відповідних організаційно-економічних та правових засад зміцнення інвестиційного клімату, міжнародними експертами відзначається зниження інвестиційної привабливості України. Так, за версією Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82 країн. Попри прогнози цієї організації щодо певного зростання рейтингу протягом 2007-2011 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі суттєво відставатиме від ключових конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку.

Перебіг сучасних політичних процесів та практична реалізація встановлених цілей та пріоритетів поліпшення інвестиційного клімату в Україні, переважно негативно впливають на інвестиційний клімат й, зокрема, міжнародну інвестиційну привабливість України, підвищують ризики для інвесторів, зумовлюючи тим самим втрати в конкурентній боротьбі за світові інвестиційні ресурси. Приріст ПІІ в Україну в 2006 р. (без нерозподілених за видами економічної діяльності та надходжень від приватизації), за попередніми даними Держкомстату, склав 3966,5 млн дол.США, що в 2,1 разу більше остаточного показника 2005 р. Разом із тим, суттєвим проривом у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки таке надходження ПІІ назвати не можна, оскільки 64,3 % ПІІ надішли в фінансову діяльність, операції з нерухомістю та торгівлю, в той час як частка промисловості в ПІІ 2006 року (без надходжень від приватизації) зменшилася до 20,9 % проти 33,9 % рік тому.

Протягом останніх років Україна залучила прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в декілька разів менше, ніж інші країни Центральної та Східної Європи, а частка країни в світових потоках ПІІ залишається надзвичайно низькою у 2005 р. - 0,8 % і близько 0,4 % у 2006 р. У 2005 р. до країн Центральної та Східної Європи та СНД надійшло 74,3 млрд дол. ПІІ, в 2006 р. - 77,6 млрд дол., що складає близько 7-8 % загальносвітового рівня ПІІ, причому з них 60 % або 48,8 млрд дол. (в 2005 р.) залучили 5 країн (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія та Росія). Частка України в ПІІ, які надійшли в країни Центральної та Східної Європи та СНД, в 2005 р. становить близько 10 %, а в 2006 р. знизилась вдвічі до 5 % (високий показник 2005 р. був забезпечений насамперед купівлею «Криворіжсталі»).

При цьому надалі, за незмінних умов, немає підстав прогнозувати помітного збільшення припливу ПІІ в Україну. По-перше, традиційно значна частка ПІІ в країни регіону надходить в енергетичний сектор (який є найбільш інвестиційно привабливим в Азербайджані, Росії, Казахстані), в якому Україна об'єктивно не має значних переваг. По-друге, в Україні скорочуватиметься потенціал такого джерела залучення ПІІ як приватизація. Відтак потенційні обсяги ПІІ в Україну, за нашими оцінками знаходитимуться у найближчі 5 років на рівні 4-6 млрд дол. на рік, що не відповідає інвестиційним потребам національної економіки. Таким чином, Україна потребує нових механізмів залучення ПІІ та суттєвого поліпшення інвестиційного клімату.

Натомість в Україні дедалі більше дається взнаки нечіткість інвестиційної стратегії, а непрозорість процесу обговорення та формування інвестиційних та інноваційних пріоритетів розвитку національної економіки перешкоджає виробленню об'єктивних цілей та напрямків цієї політики, послаблює суспільну легітимність урядової політики у цій сфері. В суспільстві, а також серед економічної еліти, вже назріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження та механізмів реалізації декларованих в національному законодавстві норм забезпечення інвестиційного клімату Україна буде позбавлена гідних перспектив у міжнародному поділі праці.

Існуючі в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову складові.

Недостатній обсяг інвестицій в українську економіку обертається технологічним відставанням виробництва, зростаючою зношеністю основних фондів. В умовах збиткової діяльності і низької рентабельності промислової сфери, значного податкового тиску та відсутності впродовж багатьох років дієвої підтримки реального виробництва підприємства не здатні здійснити модернізацію та інноваційне оновлення основних фондів.

Створення сприятливого інвестиційного клімату залежить від дії низки факторів. Під фактором будь-якого процесу розуміють рушійну силу цього процесу. Отже, рушійні сили, які формують інвестиційний клімат в країні, можна назвати факторами інвестиційного клімату.

В науковій літературі приводяться різні види класифікацій факторів. Однією з таких, що заслуговує на увагу при виконанні економічного аналізу та фінансового аналізу, є класифікація факторів, викладена М.І.Яцківим. Він виділяє групи факторів за системою відповідних ознак, що "подаються ранжировано до їхнього значення"[28 с. 36]:

1) За економічним змістом (виробничі та соціально-економічні);

2) За ступенем впливу (основні і другорядні фактори);

3) За ступенем залучення резервів (інтенсивні та екстенсивні фактори);

4) За внутрішнім змістом (кількісні і якісні фактори);

5) За часом дії (постійні і тимчасові фактори);

6) За ступенем охоплення (загальні і специфічні фактори);

7) За характером дії (об`єктивні і суб`єктивні фактори);

8) За ступенем кількісного виміру впливу (фактори, що піддаються кількісній оцінці, і фактори, що не піддаються кількісній оцінці);

9) За способом визначення впливу (прямі і розрахункові фактори);

10) За об`єктами маркетингового середовища (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного порядку) .

На нашу думку, у нашому випадку ми повинні аналізувати фактори за об'єктами інвестиційного середовища (правове середовище, фінансова стабільність, економічні реформи, надмірне регулювання економіки, складні, плутані й високі податки, постійно змінювані правила гри, неможливість виконувати контракти та інші).

Правове середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату. З досвіду багатьох країн стало очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних технологій та сильного Національного банку недостатньо щоб гарантувати нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні суди. Повинні бути контракти, що мають правову силу. Повинні бути справедливі закони. Повинен бути захист прав власності. Повинні бути передбачувані правила та процедури. Країни, де законність не є основою життя, залишаються "країнами з великим потенціалом" і не більше. Сприяння розвиткові законності у цьому напрямку також є ключем до успішної боротьби з корупцією. Підприємці в усіх країнах мають труднощі з податками, митними процедурами, стандартами та іншими вимогами. Але привабливий інвестиційний клімат пропонує підприємцям певні права і гарантії: право на отримання попереднього повідомлення про запропоновані зміни у правилах, нормативах, стандартах та законах, що регулюють економічну і комерційну діяльність. Право публічних коментарів та відкритих дебатів. Право вимагати підзвітністності і подавати апеляції.

У цій сфері "ясність" є ключовим словом. Кожна країна створює власну правову систему, і всі вони досить складні. Але юрист зобов'язаний пояснити інвестору на простих прикладах ризики, з якими він зустрінеться. Якщо не вдасться, то це означатиме або помилку юриста, або недосконалість законів, які погано сформульовані через політичні компроміси чи брак часу.

Для інвестора важлива наявність:

цивільного, контрактного і корпоративного права як основи правил гри (в Україні особливо недосконале корпоративне право);

права власності на землю і нерухомість, оскільки ніхто не захоче вкладати інвестиції, якщо ці права можуть бути скасовані;

надійної системи земельної реєстрації;

права на використання землі як додаткового забезпечення (застави) під кредит, який надає банк або кредитор дебітору;

гарантії на випадок неспроможності дебітора, наприклад, щоб кредитор зміг за борги відсудити у дебітора приміщення у власність .

Однак іноземні інвестори визначають наявні перешкоди для інвестування в українську економіку, які формують несприятливий інвестиційний клімат та наведені на рис. 1.2: нестабільне та надмірне державне регулювання, нечітка правова система, мінливість економічного середовища, корупція, великий податковий тягар, проблеми щодо встановлення чітких прав власності, низький рівень доходів громадян, мінливість політичного середовища, відсутність матеріальної інфраструктури,проблеми виходу.

Створення клімату, сприятливого для розвитку бізнесу, та відповідного іміджу, посилення законності, збільшення прозорості - це вирішальні чинники для того, аби українці отримали більші економічні можливості. Існують також інші ключові завдання щодо реформ, над якими Україна повинна працювати.

Другим дуже важливим фактором формування сприятливого інвестиційного клімату є фінансова стабільність в країні. В України ще є час перевести свої державні фінанси на міцний фундамент і втримати свій борг у підконтрольних межах. Але час спливає швидко, а для завоювання довіри ринку потрібні реформи. Інакше наступна фінансова криза, спалахне вона в Азії, в Росії, чи ще будь-де, може поставити Україну вже не в скрутне, а в безвихідне становище: коли вона раптом з'ясує, що позичити грошей вона більше не може ніде - ні на внутрішніх, ні на зовнішніх ринках - і ні за яку ціну. Цей постійно присутній ризик підсилює нагальність реформ, з тим щоб Україна навела порядок у своєму економічному домі, понизила відсоткові ставки і змогла залучити такі потрібні інвестиції.[32 с. 96]

Зацікавленість в Україні з боку американських і з боку інших іноземних інвесторів - істотна, і причини цього зрозумілі:

Україна представляє собою ринок більш ніж п'ятдесяти мільйонів споживачів.

Україна займає стратегічне в економічному відношенні положення в Європі; звідси виробник може експортувати свою продукцію до Центральної Європи, Балкан, Росії, Кавказу й Центральної Азії.

Україна має найродючіші сільськогосподарські землі у світі і багата на інші природні ресурси.

Україна володіє рядом вражаючих технологій.

Україна має добре освічені і кваліфіковані кадри.

Але, попри все це дійсний обсяг іноземних інвестицій в Україну є низьким. Це пов'язане з тим, що будь-якого конкретного року кількість іноземного капіталу, що його можливо вкласти в іноземні інвестиції, обмежена. У процесі гострого міжнародного змагання за інвестований долар не можна гаяти ні хвилини. Капітал вкладається туди, де умови інвестування прозорі й передбачувані, де інвестиції можуть принести гарний прибуток.

Україна є одним із претендентів у змаганні за цей капітал з іншими країнами Центральної Європи і Новими Незалежними Державами, де формується ринкова економіка, у змаганні з країнами Латинської Америки, де економіка перебуває у розвитку, а також у змаганні з країнами Південно-Східної Азії, чиї економічні системи зараз переживають труднощі; зрештою, у змаганні з усім світом.

Це змагання є жорстоким і безкомпромісним. Тут мало місця для сентиментів, для політики чи для геостратегічних міркувань. Рішення приймаються приватним сектором на основі підрахунку прибутків у світлі суворої економічної й комерційної дійсності.

Сумним, але незаперечним фактом є те, що Україна програє у цьому змаганні, причому програє значно. Іноземні інвестиції у Румунії приблизно в чотири рази вищі на душу населення, ніж в Україні. У Словаччині - в п'ять разів вищі. Американські іноземні інвестиції в Угорщині на душу населення вищі у дванадцять-вісімнадцять разів, ніж в Україні. [26, с.100]

Україна з 2006 по 2009 рр. має в цілому приблизно 16,9 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. Для країни такого розміру й такого багатого потенціалу, як Україна, це мізерна сума. Польща, з меншим населенням і ресурсами, які й близько не схожі на ресурси України, отримала 10 мільярдів доларів іноземних інвестицій тільки у 1998 році.

Багато потенційних інвесторів в Україну зацікавлені у великому ринку України, у її щедрих ресурсах, у її кваліфікованій робочій силі, проте не поспішають зробити рішучий крок. Потенційні американські інвестори побоюються таких негативних факторів формування інвестиційного клімату як надмірне регулювання; складні, плутані й високі податки; постійно змінювані правила гри; неможливість виконувати контракти. Все це створює несприятливе середовище для бізнесу й інвестицій. Українські підприємці називають той самий список негативних факторів.

Дійсно фіскальна структура є дуже важливим фактором хоча часто рівень оподаткування і не вважають найважливішим фактором. Такі країни, як Нідерланди, Швеція і Данія, відомі своїм високим рівнем оподаткування, проте вони не відчувають браку інвестицій. Найважливішими для інвестора є ясність, прозорість і передбачуваність. Неясні чи суперечливі закони спричиняють до конфліктів з податковими інспекторами. У гіршому випадку це призводить до корупції з боку податкового інспектора, компанії або з обох сторін разом. Але навіть без корупції непередбачено високі податки означають великий ризик, низькі прибутки і несприятливий інвестиційний клімат.

В той же час американські бізнесмени певні, що президент і його економічна команда висловлюють правильні думки про економічну реформу і бажання України приймати інвестиції.

Серед інших важливих факторів формування сприятливого інвестиційного клімату можна назвати наступні, котрі в своїх працях, визначають такі економісти: Грабенко О.В., Губський Б.В. [21 с.57]:

Вивіз грошей за кордон. Як вже зазначалося, курс валют один з основних економічних ризиків інвестора, який існує в усьому світі, за винятком єврозони. Між тим, Національний банк України, намагаючись захистити курс гривні, ввів значну кількість обмежень на переказ грошей за кордон та з-за кордону. Гірше те, що ці обмеження щодня змінюються і дуже часто повідомляються комерційним банкам факсом у короткий відрізок часу. Не треба доводити, як це підриває впевненість інвесторів і зменшує їх бажання щодо інвестування.

Трудове законодавство. Інвестор, який наймає новий штат, хоче знати принципи поведінки з працівниками у разі згортання бізнесу і обсягів своїх зобов'язань. Чи може він скоротити штат, чи повинен забезпечити людей робочими місцями до їх пенсійного віку? Чим важче звільнити людей з робочих місць, тим обережнішим буде інвестор при найманні працівників. Українське трудове законодавство зберігає комуністичні тенденції захисту прав працюючих, і, що дивно, дуже мало іноземних інвесторів висловлює скарги з цього приводу.

Непрозорість бізнесу. Дуже ненадійними є щорічні доповіді про баланс прибутків і витрат, що їх надають українські компанії (до того ж, їх важко одержати). Для запровадження у банках були створені західні облікові стандарти, але й досі вони залишаються невідомими багатьом бізнесменам. Звичайно, це стримує прагнення іноземних інвесторів співпрацювати з українськими компаніями. Більше того, в Україні чимало ділових операцій ґрунтується на особистих стосунках між керівництвом компаній і банків, які (операції) рідко бувають узаконеними.

Високий рівень злочинності. Злочинність загрожує безпеці, добробуту, здоров'ю і навіть життю людей. В економічному плані вона є серйозним фактором, який впливає на поведінку інвестора. Він вимушений турбуватися про охорону, оплату захисту тощо. Зрозуміло, що створення безпечного середовища для бізнесу є важливим завданням уряду.

Втручання уряду у справи бізнесу. Незважаючи на обіцянки розвивати ринкову економіку, український уряд постійно втручається у справи бізнесу. Це особливо помітно у банківській галузі, де здійснюється вплив на банки:

- щодо надання позик компаніям (особливо державним), які зазнали труднощів;

- щодо придбання в уряду облігацій позики при конвертації цих облігацій у довгострокові і менш прибуткові форми надання кредиту уряду.

Ключовими умовами, які можуть спонукати іноземного інвестора до діяльності в Україні, є:

рівноправність між місцевими та іноземними компаніями;

чесні умови конкуренції (однакове “поле для гри”);

антимонопольне (антитрастове) законодавство, гарантоване урядом і судом .

Основними негативними ознаками інвестиційного клімату в економіці України нині є:

- стагнація на ринку внутрішніх інвестицій;

- нестабільна законодавча база з питань іноземного інвестування;

- низький рівень розвитку інфраструктури інвестиційного ринку;

- погіршення платоспроможної здатності населення.

- інфляція, яка руйнівно діє на всі сторони господарського життя, особливо на галузі з сезонним характером виробництва і тривалим виробничим циклом, та являється перепоною стабілізації фінансового стану підприємств;

- спад виробництва, глибина якого залежить від масштабів наслідуваних деформацій в структурі економіки, обмеження попиту, що відбувається в процесі макроекономічної стабілізації, а також від довготривалості термінів, на протязі яких вони відбуваються;

- зниження накопичень інвестиційної активності, які втрачають зміст при високій інфляції. Накопиченні відновлюються після досягнення позитивної (по відношення до рівня інфляції) ставки банківського проценту. В інвестиції, перш за все виробничі)вони ефективно трансформуються тільки при досягненні сталої макроекономічної стабілізації;

- обмеження можливості держави регулювати господарські процеси, криміналізація їх помітної частини, яка особливо сильно проявляється там, де відсутні укорінені та загальнопризнані правові обмеження, відпрацьовані інструменти підтримки законності та правопорядку;

- диференціація доходів та матеріального забезпечення, соціальне розшарування, які посилюються частково внаслідок ліквідації зрівняльного розподілу, а в основному під впливом інфляції, яка завжди призводить до перерозподілу доході в сторону збитків менш заможнім прошаркам населення;

- зростання безробіття, що виникає в результаті спаду виробництва та структурних зрушень в економіці, необхідність перерозподілу значної частини робочої сили між галузями та регіонами;

- з особливою чутливістю постає проблема інвестицій на заміщення та відновлення виробничого апарату, на поповнення оборотних коштів.

Отже, очевидно, що інвестування (особливо за кордон) -- справа ризикована. Певні види ризику, властиві бізнесу (наприклад конкуренція), є здоровими, так як стимулюють нововведення, прогрес і процвітання. Інших видів ризику зусиллями уряду або інших організацій можна позбутися, забезпечивши сприятливіший інвестиційний клімат в Україні.

Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди на шляху іноземного інвестування. Це сприятиме розквіту України[45 с. 102].

Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і вторинні фактори:

співробітництво в якомога більшій кількості країн;

рівень конкуренції;

рівень ставок ввізного мита або транспортних витрат.

Однак за всіх умов вони не інвестуватимуть, якщо не очікуватимуть на прибуток, до того ж порівняно вищий, ніж у іншій країні. Навіщо компанії інвестувати в Україну, якщо вона здатна заробити більше, скажімо, у США, Німеччині або Польщі? Отже, Україна конкурує на ринку інвестицій з іншими світовими країнами. І навіть коли в Україні будуть створені добрі умови для інвестування, вони можуть виявитися не досить сприятливими порівняно з іншими країнами. І цей чинник потрібно брати до уваги.

Компанії, які планують інвестувати в Україну, розуміють, що інвестування -- це завжди дуже ризикований бізнес, і тому його слід правильно оцінити. Ризик, з яким стикаються компанії-інвестори, класифікують за трьома групами: комерційний; додатковий (в разі інвестування за кордон); зумовлений особливостями інвестиційного клімату у певній країні (зокрема в Україні).

На ступінь комерційного ризику впливають такі моменти:

попит на продукт;

платоспроможність покупців;

поведінка конкурентів;

можливість вивезення своєї продукції з України в інші держави.

Зазначені проблеми турбують будь-якого інвестора.

Спеціальні, додаткові ризики, що виникають при інвестуванні в іноземну країну, дуже важко оцінити, але їх обов'язково слід враховувати. Йдеться, наприклад, про відмінності менталітету і культури різних країн. Злиття нідерландських і бельгійських банків виявилося неможливим саме через відмінність менталітету і культури голландців та бельгійців, незважаючи на те, що банківські справи обидві країни вели голландською мовою. У більшості випадків мовна проблема є додатковим ускладненням.

Специфічною економічною проблемою інвестування за кордон є ризик, пов'язаний з коливанням курсів валют. Наприклад, компанія інвестує в доларах, гульденах або євро, а прибутки з українських інвестицій отримуватиме в гривнях. Але виникає питання: якою буде різниця у курсі гривні до основних валют на той момент, коли інвестор захоче отримати хоча б дивіденди? Заходом певного запобігання ризику коливання курсу валют стало введення євро в країнах Європейського Союзу. Однак в усіх інших країнах цей вид ризику залишається: в одних більший, в інших менший.

Інвестори зважають і на ризик, пов'язаний із інвестиційним кліматом, тобто регулятивною структурою і бізнес-кліматом у країні. В цьому аспекті Україна програє країнам Західної Європи, США, Канаді, меншою мірою країнам Центральної Європи. Саме у цій сфері український уряд і парламент мають поліпшити становище, бо нестабільність правової структури, непередбачуваність податкового тягаря -- це чинники високого ризику для інвестора, які не сприяють інвестуванню у нашу країну.

Економічні реформи - третій вагомий фактор формування сприятливого економічного середовища. Нелегко провести економічні реформи і досягти оздоровлення. Адже одна з ключових вимог відновлення економіки - це інвестиції. Тобто, з однієї сторони економічні реформи - запорука пом'якшення умов інвестування клімату, з другої, - економічні реформи вимагають інвестицій.

Однією із основних складових формування сприятливого інвестиційного клімату є забезпечення доступності кредитів для позичальників шляхом зниження їх вартості. Цього можна досягнути шляхом перегляду існуючої системи резервування коштів комерційних бланків у напрямі зниження норми резервування. При цьому важливо створити стимулюючу систему обов'язкового резервування для банків, що активно займаються інвестиційним кредитуванням. В Україні норми резервування в середньому становлять 6-8 відсотків залучених коштів і не враховують індивідуальних показників, діяльності банків: якості кредитного портфеля, напрямів кредитних вкладень.

Необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб дати їм гроші на здійснення інвестицій. Приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових інвестицій.

Не менш важливим є й забезпечення реального дотримання міжнародних договорів і виконання рішень іноземних арбітражів. Міжнародна інвестиційна спільнота має бути впевнена в тому, що будь-які угоди відповідають прийнятим міжнародним нормам і правилам, мають силу в Україні.

Слід зазначити, що українське законодавство нестабільне, складне для розуміння та непрозоре, що сприяє його довільній інтерпретації та створює передумови для бюрократії та корупції. Проте розглянемо напрямки державного регулювання іноземного інвестування на рис.2.2.

Потребує перегляду і удосконалення фіскальна політика держави. Довгострокові цілі із залучення зовнішніх інвестицій потребують постійних зусиль із формування привабливого іміджу країни. Необхідно сформулювати й широко висвітлювати державну політику та готовність уряду вживати радикальних заходів, орієнтованих на ринкову економіку; публічно підтримувати інвестиційну діяльність [34 с.16].

В Україні є чітко поставлена система державного регулювання, проте не дивлячись на ніби досконалість даного плану регулювання, існує безліч проблем та протиріч у регулювання даною сферою економіки.

Можливості вітчизняного інвестування стримує жорсткий порядок оподаткування довготермінових інвестиційних проектів, який передбачає сплату банком-інвестором податку в процесі інвестування, коли проект ще не дає віддачі, а тільки витрати. Така практика штучно завищує вартість проекту і знижує його ефективність.

Отже, не зважаючи на незначне пожвавлення інвестиційної діяльності, інвестиційний клімат залишається несприятливим через політичну та економічну нестабільність, криміногенну ситуацію в державі, недосконалу податкову систему, відсутність належних гарантій інвесторам, корупцію, низький рівень використання новітніх технологій та конкурентоспроможності вітчизняних товарів, який відвертає увагу іноземних інвесторів і значно перевищує значимість багатих природних ресурсів, науково-технологічного потенціалу, кваліфікованої і відносно дешевої робочої сили та інших факторів в очах іноземних інвесторів, які перш за все керуються власними інтересами і ставлять собі за мету отримати максимальний прибуток. Тому Україна має зробити все можливе для того, щоб покращити своє загальне становище і зайняти гідне місце розвиненої європейської держави на ряду з провідними країнами світу. Основним завданням регулювання інвестиційної діяльності має стати:

· створення сприятливого інвестиційного середовища шляхом стимулювання національних інвесторів здійснювати інвестиції;

· концентрація грошових потоків на пріоритетних напрямах розвитку економіки;

· акумуляція достатнього обсягу фінансових ресурсів у провідних банках країни; забезпечення доступності кредитів для позичальників шляхом зниження їх вартості;