Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

1. Соціально-економічна сутність монетарної (грошово-кредитної) політики

2. Розвиток попиту та пропозиції на гроші

2.1 Попит на гроші за умов перехідної економіки

2.2 Національний банк України та "незадоволений попит на гроші"

2.3 Парадокси економіки України, або принципові зауваження щодо сутності незадоволеного попиту на гроші

3. Пропозиція грошей та реальний попит на них

4. Фінанси підприємств

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Приложение

Вступ

Кінець XX-го сторіччя позначений унікальними політико-економічними зрушеннями. Започаткована Михайлом Горбачовим соціалістична "перестройка" при одночасному досить швидкому розвиткові гласності призвела до критичного переосмислення філософії свого власного буття сотнями мільйонів людей і не тільки в колишньому СРСР. Багато громадян інших країн світу також були вимушені змінити своє уявлення про життя населення 1/6 частини земної суші. Для країн, де "соціалізм переміг повністю та остаточно", цей перегляд життєвих цінностей виявився настільки глибоким і болісним, що, зрештою, призвів до розпаду "соціалістичного табору"¹ з притаманними йому механізмами міждержавного співробітництва. Не забарився відбутися і фактичний саморозпуск Радянського Союзу з ліквідацією тоталітарної системи управління суспільством, руйнуванням планово-розподільчої системи господарювання.

Надзвичайно симптоматичним, винятково показовим є той факт, що всі нові незалежні держави, які виникли на території колишнього СРСР, обрали шлях до ринку. Ми впевнені, що така одностайна відмова від вульгаризованої рівності людей на користь цивілізованої свободи є подією непересічного значення. Позаду залишилася епоха, в якій брак політичних та економічних свобод відкидав особистість у лещата зрівнялівки, природним результатом якої були низька продуктивність праці та прогресуюче відставання у рівні життя від країн із ринковою економікою. Попереду - устрій, в якому жорстка, але цивілізована конкуренція розкріпачених та освічених особистостей має стати рушієм суспільного розквіту.[17]

Незалежна Україна відроджується як демократична держава, для громадян якої неподільність і правова забезпеченість політичних та економічних свобод поступово стає фундаментом соціально-економічного добробуту. Важко йде повернення в річище загальнолюдських цінностей та надбань громадянського суспільства. Не менш важким є і спрямування до відкритої економіки з її ринковими принципами після багаторічної штучної ізоляції від досягнень світової теорії та практики господарювання. Низький життєвий рівень більшості наших співвітчизників, духовне спустошення значної частини суспільства є досить красномовним свідченням болючості проміжних результатів трансформації соціалістичної економіки - процесу, який невиправдано затягується в часі. [40]

1. Соціально-економічна сутність монетарної (грошово-кредитної) політики

Монетарна політика - це узгоджена діяльність органів державної влади щодо управління грішми, яка, використовуючи певні специфічні механізми роботи, спрямована на досягнення заздалегідь визначених макроекономічних цілей.

Слід зазначити, що трапляються аналогічні визначення монетарної політики. Наприклад, монетарна політика - це "...дії, за допомогою яких уряди намагаються впливати на макроекономічні умови збільшенням або зменшенням грошової маси". Відсутність тут вказівки на цілеспрямований характер цих дій не є істотною вадою, тому що будь-які дії людей, відповідно до людської природи, повинні мати мету.

Гроші. Далі домовимося про зміст терміна "гроші", оскільки існують досить значні розбіжності у наповненні цієї категорії економічним змістом. Ми не маємо на меті всебічне дослідження розвитку теорії грошей, оскільки така робота виходить за межі нашого дослідження. Однак визначення економічної та соціальної сутності монетарної політики неможливе без визначення позиції щодо трактування сутності грошей. Проаналізуємо, наприклад, такий вислів:

"Гроші - засіб оплати товарів і послуг, засіб вимірювання вартості та засіб збереження (нагромадження) вартості"².

Ми (в першому наближенні) не заперечуємо проти такого функціонального наповнення категорії "гроші". Але воно, як і багато інших, обходить увагою той незаперечний факт, що гроші, насамперед, не є якоюсь річчю, або сукупністю організаційно-технічних засобів та юридичних норм. Гроші - це історично визначений сектор економічних відносин між людьми як суб'єктами саме економічних відносин .

Історія розвитку грошей досить широко і різнобічно висвітлена, тому зупинимося лише на її переломних етапах, які мають принципове значення для з'ясування нашої позиції.

Еволюція форм вартості від простої через розгорнуту та, згодом, загальну призвела до виникнення грошової форми вартості. Ця теза загальновідома. Однак ми хочемо привернути увагу до такого положення - еволюція форм вартості була обумовлена розвитком обміну продуктами праці, товарами між суб'єктами економіки. Розвиток відносин суб'єктів економіки призвів до появи загального еквівалента - грошей. Гроші, як особливий товар, є продуктом розвитку обміну, розвитку відносин суб'єктів економіки. Саме тому ми підходимо до грошей, перш за все, як до системи відносин суб'єктів економіки, хоч вона не охоплює усього розмаїття економічних відносин. Отже, гроші - це втілення відносин суб'єктів економіки.

Досить тривалий час випуск паперових грошей та інших платіжних засобів був так чи інакше пов'язаний із золотом. Забезпечення грошей золотом було необхідною умовою проведення міжнародних розрахунків. Це певною мірою маскувало родову сутність походження грошей, як системи відносин суб'єктів економіки. Важко було відмовитися від уявлення: чим більше золота, тим потужніша у фінансовому розумінні країна. Хоча революції, розпади імперій доводили: є щось більш вагоме, ніж запаси дорогоцінного металу, а саме - відносини людей, відносини суб'єктів економічної діяльності, їхньої цивілізованості, розгалуженість і сталість цих відносин.

Особливо чітко сутність грошей як системи відносин проявилася після Другої світової війни. Напевно, це є наслідком дуже швидкої інтернаціоналізації національних економік унаслідок корінних змін в уявленні людей про повоєнний устрій та бурхливого розвитку засобів комунікації. Як відомо, в 1944 році у Бретон-Вудсі (США) на міжнародній фінансово-економічній конференції в основу валютно-кредитної системи був покладений принцип золотодевізного стандарту. Нагадаємо, що він базувався на золоті та двох резервних валютах - доларі (який відігравав провідну роль) й фунті стерлінгів. Встановлювалися :

* вільний обмін долара на золото;

* взаємна конвертованість валют розвинутих країн у золото через долар;

* майже фіксовані валютні курси (курси мали утримуватися у певних межах (+/- 1%);

* міждержавне регулювання валютно-кредитних відносин - для цього були створені МВФ та МБРР.

Долар США ствердився як ключова валюта, що тільки відображало об'єктивну економічну та політичну ситуацію першого повоєнного періоду¹. Тобто рішення, прийняті у Бретон-Вудсі відображали зміни у відносинах міжнародних суб'єктів економіки, зміни, які відбулися в результаті Другої світової війни. Домінуюча роль США у повоєнній світовій економіці знаходила своє підтвердження у домінуючій ролі долара.

Відбудова зруйнованої війною Західної Європи, швидкий розвиток економіки Японії та інших країн призвели до зменшення визначальної ролі США у регулюванні світових господарських зв'язків. Розвиток експорту призвів до нагромадження у цих країнах значних обсягів доларів. Тому цілком природні намагання країн Західної Європи та Японії через долар США поповнити свої запаси золота призвели до швидкого зменшення золотих резервів США. І вже в 1971 році Президент США Ніксон оголосив про припинення обміну долара на золото для офіційних монетарних органів країн. Тим самим було покладено край "останній формі конвертованості валют у золото". В 1976 році, в Кінгстоні (Ямайка), на засіданні Виконавчого комітету МВФ цей крок набув міжнародного визнання. Золото чи інша валюта перестали бути "загальним знаменником". Тобто зміни в обміні товарами та послугами, зміни у відносинах суб'єктів економіки призвели до змін у грошах, і "роль світових грошей як засобу обміну почали виконувати. ... взаємоконвертовані національні валюти, які виконують грошові функції за межами країн, що їх емітували".

З вищенаведеного можемо констатувати не тільки часову плинність форм грошей, хоча це є дуже важливим для підвищення ефективності не тільки монетарної політики, а й економіки у цілому. Для нашого дослідження істотно, що поява нових засобів платежу, нових форм грошей знаменує нову якість економічних відносин, їх все більшу і більшу глобалізацію. Тобто з огляду на це можна сказати, що монетарна політика - це політика розвитку економічних відносин у грошовому секторі.

Для поточної ситуації в Україні надзвичайно важливим є такий висновок: регулювання грошей - це, перш за все, регулювання певного, дуже важливого сектора суспільних відносин, відносин між людьми - економічними агентами. Такий суспільно-політичний аспект грошей чомусь досить часто не враховується навіть серйозними економістами. Багато хто вважає основною, родовою ознакою грошей те, що коротко визначається афористичним виразом: "Гроші - це те, що гроші продукує". Цього, як ми гадаємо, замало, адже гроші, крім того, опосередковують процес створення додаткової вартості, який є одним із результатів суспільного виробництва. І приріст, примноження реальних грошей має своїм економічним джерелом саме приріст реальної додаткової вартості. Такими майже аксіоматичними засадами успішно керуються всі впливові економічні школи протягом останніх двох сторіч. Однак складається враження, що протягом, принаймні, 1992-1993 років ця аксіома залишалася поза увагою українських політиків, які своїми рішеннями щодо емісійного кредитування економіки розкрутили гіперінфляційні процеси. Фактично тільки починаючи з другого кварталу 1996 року ця реалія була "взята на озброєння" у вищих ешелонах влади, хоча широко відоме і в ті часи кількісне рівняння обміну (M^dV=PQ) встановлює чітку аналітичну залежність маси грошей в обігу між виробленим валовим внутрішнім продуктом та грішми в обігу. Але в нашій державі і сьогодні є значна кількість "активістів від економіки", які, на щастя, поки що не заперечують використання, наприклад, геометрії Евкліда у будівництві, але знов і знов у своїй поточній практиці настирливо "винаходять" головні джерела приросту реальних грошей, пропагуючи здійснення "виховних" заходів щодо "непатріотичних" банкірів, підприємців, бізнесменів тощо. Тому звернемося ще раз до аксіом економіки.[3]

На перший погляд, примноження грошей у обігу дійсно часто виглядає проявом доброї (або злої) волі банків. Коли економічний агент (підприємець) отримує кредит у банку для фінансування своєї діяльності, то його абсолютно не цікавить походження грошей. І така "байдужість" є цілком нормальною. Ми також не будемо поки що зосереджуватися на питанні: "Звідки у банка гроші?". Звернемо увагу лише на такий момент - зрештою природним джерелом повернення кредиту та відсотків по ньому у виробників товарів та послуг може бути тільки перевищення валового доходу над поточними витратами або, простіше кажучи, прибуток. Тобто забезпечити повернення кредиту необхідно за рахунок створеної доданої вартості. Інакше позичальник буде змушений витратити на це амортизаційні відрахування, затримати виплату заробітної плати, призупинити податкові платежі і таке інше.

З іншого боку: що є одним з джерел приросту готівки поза банками? У виробничий сфері - заробітна плата та інші виплати, які зрештою стають реальністю лише за умов наявності відповідного обсягу створеної доданої вартості. За рахунок створеної доданої вартості примножуються головним чином і безготівкові депозити.

Випадки, коли це примноження відбувається за рахунок кредитів (внутрішніх чи зовнішніх) є лише проміжною ланкою у загальному ланцюгу парних актів товарно-грошового обміну, кінцевою подією яких є невідворотне погашення позичених грошей за рахунок насамперед створеної доданої вартості.

2. Розвиток попиту та пропозиції на гроші

2.1 Попит на гроші за умов пере жодної економіки

У переважній більшості сучасних національних економік проблема розвитку пропозиції грошей та попиту на гроші традиційно обіймає одну з ключових позицій, навіть загострюються під впливом процесів лібералізації всього суспільного життя (а не тільки економіки), під впливом процесів, які мають планетарний характер. Річ у тім, що скорочення прямого втручання держави у товарно-грошовий обмін, у обмін благами, яке спостерігається у більшості країн світу протягом десятків років, відповідно, змушує звертати все більше і більше уваги на розбудову середовища, яке б максимально сприяло активному розгортанню самостійної діяльності усіх виробників і споживачів валового продукту держави (економічних агентів суспільства). Приклад світових економічних лідерів, які переважно поділяють ліберальні ідеї, посилює увагу до проблеми регулювання грошей, бо вона є часткою більш загальної проблеми: проблеми розбудови та експлуатації ліберальних механізмів управління економікою. І більше того - ця проблема є досить важливим компонентом процесів становлення, укріплення і функціонування демократичних, самоврядно організованих та соціально орієнтованих суспільств.

Зрозуміло, що цей процес не є даниною моді, а має глибші причини. Адже за умов згортання кількості сигналів і команд із центральних органів влади щодо економічної діяльності та відповідного перенесення зусиль держави на використання непрямих засобів регулювання (під впливом лібералізації), ціни на товари і блага набувають ваги генеральних дороговказів для суб'єктів економіки. Вони стають вузловими інформаційними елементами всього простору економічних знань, опорами бізнесових рішень, опорами рішень щодо виробництва та споживання благ.

"Думається, що ціна будь-якого товару, будь-якого блага (яке споживається через відчуження від продуцента) у будь-яких типах економічних систем визначається співвідношенням попиту та пропозиції на нього. Співвідношення попиту та пропозиції, вважаємо, є фундаментальним чинником формування рівнів цін на будь-які блага.¹

Однак життя наводить тисячі прикладів активного втручання високорозвинутих держав у обмін благами, що дає потерпіла фіаско, що справило відповідний негативний вплив і на науковців, адже поразка була надзвичайно важкою. Про кризу політико-економічної еліти останніх років "перебудови" свідчать відчайдушні заклики фахівців щодо необхідності забезпечення дефіцитності рубля. Теоретична привабливість цих закликів не маскує їхнього популістського характеру. Адже забезпечити це в умовах існуючої системи було абсолютно неможливим, виходячи якщо не з економічних, то із суто політичних міркувань.[5]

Сьогодні в Україні у суспільній свідомості гривня є високодефіцитним ресурсом. Значну частку висловлювань досить впливових політиків, економістів, господарників з цього приводу об'єднує оцінка поточної ситуації як такої, в якій попит на гроші значно перевищує грошову пропозицію. І тому часто пропонуються різні заходи щодо "грошового підкріплення" економіки. Аналогічною є ситуація в Росії та інших країнах, які впроваджують антиінфляційну політику. Такі широко розповсюджені думки турбують нас не стільки як фахівців, скільки як громадян молодої демократичної держави, яка будує соціально орієнтовану економіку, базовану на самоврядуванні економічних агентів. Наша громадянська позиція ґрунтується і на тому, що держава повинна створити найкращі умови для збалансування попиту і пропозиції на всі суспільні продукти (в тому числі на гроші) на засадах самоврядування. Гроші, як вважається, пропонує держава, а попит формується економічними агентами. Забезпечення умов для найкращого задоволення потреб економічних агентів є, ще раз підкреслюємо, родовим елементом нашої громадянської позиції. Саме тому ми починаємо розгляд проблеми у цілому з аналізу теорії і практики формування попиту на гроші. Ми сподіваємося, що прискіпливий аналіз розвитку попиту на гроші дозволить значною мірою об'єктивізувати оцінку ситуації.

Останнім часом професійні економісти України отримали чудову нагоду доступу до найкращих і найсучасніших надбань світової економічної думки. Саме тому ми вважаємо за доцільне в цій роботі проводити лише стислий аналіз найвагоміших ідей і підходів саме у контексті дослідження.

Теорія попиту на гроші у своєму розвиткові пройшла досить довгий та складний шлях, віддзеркалений у різних моделях. Вивчення цієї проблеми і питання рівноваги попиту та пропозиції призвели, як вважається, до виникнення двох основних підходів і розробки відповідно двох основних груп принципово різних моделей: монетаристської та кейнсіанської.

Монетаристська теорія попиту на гроші грунтується на неокласичних підходах і тому успадкувала основні аксіоми кількісної теорії грошей (XVII сторіччя - сорокові роки XX сторіччя). В межах цієї теорії вважається: гроші відіграють важливу роль у розвиткові економіки і тому зміна їх кількості в обігу має вирішальний вплив на регулювання циклічних процесів розвитку ринкового господарства .

Основна аксіома: абсолютний рівень цін визначається пропозицією номінальних грошових залишків.

Аналітично у найбільш спрощеному вигляді ця залежність може бути описана відомим кембриджським рівнянням

M^d = kPQ,

де M^d - номінальний обсяг грошей; k - частка проіндек-сованого валового продукту, яка зберігається у висо-коліквідній (грошовій) формі. Кількісно - це пропорція між номінальним доходом і бажаними грошовими залишками (касовими залишками); Р - абсолютний рівень цін; Q - реальний обсяг виробництва. Прямо пропорційний вплив номінальної кількості грошей М на рівень цін Р є очевидним у межах цього підходу.¹

Широко відомим є обгрунтоване Ірвінгом Фішером ще одне кількісне рівняння обміну, яке по аксіоматиці вписується в монетаристський підхід до попиту на гроші:

M^dV = PQ,

де V - швидкість обігу грошей.

Як відомо, прихильники монетаристського підходу у формуванні попиту на гроші вважають, що в принципі вона є стабільною, або змінюється досить повільно. Принаймні, її флуктуації можна пояснити, обгрунтувати та прогнозувати. Хоча в житті існує досить багато факторів впливу, які часто відхиляють фактичні значення швидкості від трендових значень. Однак вони нібито не змінюють тенденцію і саме тому пропозиція грошей М є основним чинником динаміки фізичного обсягу виробництва Q та рівня цін Р. Можна також стверджувати, що саме істотне зростання швидкості обігу грошей щодо трендових значень, яке спостерігається в перехідних економіках, є ще одним доказом активної ролі цього параметра в макроеко-номічних процесах (закон проявляється через відхилення від нього).

Зрештою, коректно стверджувати, що неокласична теорія збалансування обсягів виробництва, грошового попиту та пропозиції може бути викладена системою з трьох рівнянь:

M^d = kPQ - рівняння номінальних залишків;

M^s =M^S' - пропозиція грошей дорівнює пропозиції грошей з боку уряду;

M^s = M^d - рівняння рівноваги пропозиції грошей та попиту на них.

Базуючись на неокласичній аксіоматиці, Мілтон Фрідмен² розширив теорію попиту на гроші кількома принципово важливими ідеями. Він, перш за все, визначає попит на гроші як результат порівняння суб'єктом економіки переваг, що він їх отримуватиме від зберігання грошей (з одного боку) та доходу по альтернативних активних операціях (з іншого). У новому формулюванні кількісної теорії грошей він дає, як ми вважаємо, всеосяжну характеристику проблеми. Він взагалі висловлює думку, що "кількісна теорія - це, перш за все, теорія попиту на гроші"². З цілої низки тез одна з них, на нашу думку, дозволяє отримати досить чітке уявлення про сутність цього підходу. Зокрема, він вказує:

"Для економічних одиниць, первісних власників багатства, гроші являють собою одну з форм володіння багатством. Для підприємств-виробників (фірм) гроші є капітальним благом, джерелом виробничих послуг, які, поєднуючись з іншими благами, створюють продукти, що продає фірма. Таким чином, теорія попиту на гроші є одним з розділів теорії капіталу (виділено нами - В.Ю. , В.Л.) і тому набуває, мабуть, невластиві їй самій риси, коли її об'єднують: з ціною кожної окремої форми капіталу, з пропозицією капіталу..., з попитом на капітал. . .".

Запропоновану Мілтоном Фрідменом функцію попиту на гроші в агрегованому вигляді можна, очевидно, записати так

M^d=f(P,B,E,p,w,W,u),

де Р - абсолютний рівень цін; B=f(r^b) - доход від облігацій, де r^b=r^e(t) - норма відсотка по облігаціях, t- час; E=f (r^e) - доход від акцій, де r^e=r^e(t) - ринкова норма доходу по акціях; p=p(t) - темп зростання цін. Його можна трактувати як ставку доходу від зберігання товарів як активів; w - "змінна, яку необхідно враховувати, як тільки ми приступаємо до розгляду людського багатства"; W=Y/r - повний (абсолютний) обсяг багатства, Y - потік доходів, г - "облікова ставка"; u - "змінні, які відображають вплив смаків та переваг економічних агентів на грошовий попит". Свої ідеї автор підняв до визначення оптимальної кількості грошей, для чого він формує гіпотетичне суспільство, в якому принципи, що відіграють центральну роль, є найчіткішими. Це суспільство є стаціонарним.

Оптимальна кількість грошей по Мілтону Фрідмену - це кількість грошей у реальному вимірі, яку він формулює з позиції первинного власника (підприємця або звичайного широкого споживача). Реальні гроші по Фрідмену - це гроші, які вимірюються масою товарів і послуг. Він вказує:

"Стало загальним твердження, що в теорії грошей нема нічого менш істотного, ніж їх кількість, виражена в доларах, фунтах або песо. Дійсно, якби одиницею рахування раптом став цент, то нам би довелося просто перемножити кількість грошей на сто, як і всі інші номінальні величини (ціни, активи, зобов'язання), але ніяких інших ефектів в економіці це не викликало би.

Зовсім іншою є кількість грошей в реальному вираженні, яка вимірюється масою товарів і послуг, які купуються за номінальну кількість грошей. Ця реальна кількість грошей справляє найсильніший вплив на ефективність економічного механізму, на оцінку; людьми їх багатства та на дійсну його величину.

2.2 Національний банк України та "незадоволений попит на гроші"

Протягом 1992-1996 pp. регулювання грошової пропозиції з боку Нацбанку характеризується відсутністю тривалих і жорстких обмежень (табл.2.15).

Такий висновок можна зробити на основі фактів:

* Нормативи резервування депозитів встановлювалися на невисоких рівнях, принаймні на рівнях, які не обмежували мультиплікування грошей до обсягів, які б "поглинули" дебіторську заборгованість. Або, інакше кажучи, виходячи з нормативів резервування, грошові мультиплікатори мали би формуватися на значно вищих рівнях. Тільки у 1993 році норматив резервування складав 25%. Йому відповідав максимально можливий рівень грошового мультиплікатора 4. Фактичне значення мультиплікатора встановилося лише у розмірі 1,79, тобто у 2,2 рази менше. Максимальне значення грошового мультиплікатора 2,11 спостерігається лише у 1994 році, тоді як, відповідно до нормативу резервування депозитів, воно мало можливість скластися на рівні 6,67, або у 3,2 рази більше. Обмеження обсягів кредитування ("кредитний коридор") встановлювалися лише протягом певного періоду в гіперінфляційно небезпечних ситуаціях . Тому невисокі фактичні значення грошових мультиплікаторів у порівнянні з нормативно можливими вказують на невикористання товаровиробниками потенціалу банківської системи щодо мультиплікування грошей. Це виглядає дивним за умов накопичення заборгованості , для погашення якої нібито необхідно було мати додаткові гроші. Якщо цією можливістю товаровиробники не скористалися, то значення показника "усього дебітори" є, знову звертаємо увагу, досить специфічним явищем. Це не той обсяг пропозиції товарів, робіт, послуг, на який вчасно не вдалося знайти гроші внаслідок надмірно жорсткої грошової політики. Просто її реалізація за гроші на умовах товаровиробників, які, зрештою, відобразилися в бухгалтерських балансах, не мала перспектив.

Таблиця 2.15 Використання монетарних інструментів для регулювання грошової пропозиції

Показник	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1996
Резервні гроші, млн. грн	__	--	18,1	301,2	1 528,2	3 557,1	4 974,9
Грошова маса МЗ, млн.грн	--	2,4	25,2	481,5	3 215,7	6 846,3	9 379,0
Грошовий мультиплікатор, факт., од.	--	--	1,39	1,79	2,11	1,96	1,88
Норматив резервування депозитів, %	--	--	13	25	15	15	15
Грошовий мультиплікатор, виходячи з нормативу резервування депозитів, од.	--	--	7,69	4,00	6,67	6,67	6,67
Ставка рефінансування на кінець періоду, %	--	--	80,0	240,0	252,0	110,0	40,0
Депозитна середньозважена ставка, %	--	--	--	148,6	208,6	70,3	33,6
Середньозважена ставка кредитування, %	--	--	--	184,3	250,3	122,7	79,9

* Облікова ставка Нацбанку (встановлена, середньозважена), а також ставки за прямими кредитами, на кредитних аукціонах, по ломбардних кредитах лише в 1996 році набули тривкого позитивного значення в реальному вимірі.

Аналогічно співвідносяться з інфляцією і процентні ставки по депозитах і кредитах комерційних банків. Інакше кажучи, тільки у 1996 році кредитні гроші мали "ціну", яка забезпечувала їх відтворення. В інші роки, протягом основної частини періоду, що розглядається, гроші мали "ціну", яка не забезпечувала навіть їхнього простого відтворення. Від цього страждали банки та власники депозитів. Але ж від цього, нібито, не повинні були страждати позичальники, користувачі грошей. Водночас динаміка дебіторської заборгованості вказує на те, що гроші, які "продавалися за ціною, нижчою від їхньої собівартості" не врятували товаровиробників від зростання боргів. Напрошується такий висновок: найімовірніше, саме негативні значення відсоткових ставок по кредитах стимулювали "втечу" економічних агентів від грошової до "безгрошової" форми розрахунків.

2.3 Парадокси економіки України, або принципові зауваження щодо сутності незадоволеного попиту на гроші

Ще одна група принципових зауважень. Вищенаведений феномен неймовірно швидкого зростання показника "усього дебітори" та його високе значення по відношенню до ВВП не призвели до колапсу економіки. Навіть більше - намітились певні позитивні зрушення. Такий висновок можна зробити, виходячи з аналізу наступних розрахунків(Додаток 1).

Ми звернули увагу на те, що за умов зниження реального ВВП частка кінцевих споживчих витрат домогосподарств у ВВП знизилася тільки в 1992 році. Надалі вона зростала досить високими темпами. Значення добутку від множення рівня реального ВВП на частку кінцевих споживчих витрат домогосподарств у ВВП дає їх рівень у цінах 1991 року, вважаючи, що в 1991 році він складав 52,10%. Візьмемо цей рівень за 100% і тоді побачимо, що зростання заборгованості не зупинило певного поліпшення реального кінцевого споживання домогосподарств. У 1996 році воно дещо виросло порівняно з попереднім 1995 роком склало 101,91%.[20]

Ця динаміка підтверджується і іншими статистичними даними. Непрямим, але досить надійним доказом наявності певних позитивних зрушень у життєвому рівні населення є динаміка витрат, які не _uмають безпосереднього зв'язку з тривіальним виживанням. Йдеться про те, що за 1995-1996 pp. вельми істотно збільшились кошти на руках у населення, які наші громадяни спрямовували на приріст заощаджень у банках і придбання іноземної валюти (табл.1 та діагр.1).

Разом ці витрати за 1996 рік виросли з темпом 170,8%, а темп інфляції, як відомо, був 139,7%. На купівлю іноземної валюти було витрачено 4,9 млрд.грн. Ці витрати виросли з темпом 246%. Вони виросли і по відношенню до ВВП (табл.2.18). У 1996 році ці витрати разом стосовно до ВВП зросли до 8,6% проти 8,2% у 1994 році та 7,7% у 1995. Водночас витрати на придбання іноземної валюти піднялися до 6,1% проти 1,3% у 1994 році та до 3,8% у 1995 році.

Діаграма 1

Таблиця. Приріст заощаджень у банках, готівки на руках у населення, придбання ним іноземної валюти відносно ВВП,%

Показник	1992	1993	1994	1995	1996
Всього	11,9	10,7	8,2	7,7	8,6
Втому числі
Приріст заощаджень і придбання цінних паперів	2,6	1,8	1,6	0,7	0,9
Зміна залишку наявних грошей (+, --)	+9,3	+7,8	+5,3	+3,2	+ 1,6
Придбання іноземної валюти	0,0	1,1	1,3	3,8	6,1

Тобто, починаючи принаймні з 1995-1996 pp., паралельно наростанню заборгованості в Україні розгорталися і оздоровчі процеси. На це, зокрема, вказує розвиток валютного ринку, стабілізація обмінних курсів (і безготівкових грошей і готівки) та фактичне зникнення "вуличного" валютного ринку. Зростання готівкових валютних оборотів у офіційному секторі економіки є досить сильним аргументом на користь стабілізації і зміцнення не тільки валютного ринку, але й споживчого ринку в цілому, хоча це не коригується з динамікою заборгованості .

Зростання показника "усього дебітори" супроводжувалося розширенням експорту та поліпшенням зовнішньоторговельного сальдо (табл.1). За 1994-1996 pp. експорт виріс із темпом 122,3%, імпорт - 119,2%, від'ємне сальдо скоротилося і склало 82,1% від рівня 1994 року. Покриття імпорту експортом виросло від 92,4% у 1994 році до 94,8%.

Таблиця. Зовнішньоторговельна діяльність та внутрішня заборгованість ("усього дебітори")

Показник	1994	1995	1996	1995/ /1994, %	1996/ /1995, %	1996/ /1994, %
Експорт товарів і послуг, млн. дол. США	16 641	17 090	20 346	102,7	119,1	122,3
Імпорт товарів і послуг, млн. дол. США	-18 007	-18 280	-21 468	101,5	117,4	119,2
Сальдо товарів і послуг, млн. дол. США	-1 366	-1 190	-1 122	87,1	94,3	82,1
Покриття імпорту експортом, %	92,4	93,5	94,8	101,2	101,4	102,6
Річний приріст показника "усього дебітори", млн. грн.	4 065	17 750	28 533	436,7	160,7	701,9

Позитивна динаміка експортно-імпортних відносин не узгоджується зі стрімким зростанням показника "усього дебітори", обсяги приросту якого зросли у 7 разів (701,9%).

Як покаже нижченаведений аналіз (діагр.2.18), номінальний обсяг показника "усього дебітори" фактично є функцією часу. Принаймні, надзвичайно високе значення коефіцієнту детермінації R²=0,9922 для регресійного рівняння (в якому t - це номер місяця в періоді, виходячи з того, що грудень 1992 року має значення t=0)

Показник "усього дебітори" = 31,25t²-548,13t+1841,5 вказує на те, що, скоріш за все, саме часові процеси мають мало не визначальний вплив на розвиток показника "усього дебітори". Підкреслюємо - не інфляція, не динаміка грошової маси, не динаміка кредитування, а саме часові процеси.¹

Діаграма 2 Показник "усього дебітори" як функція часу.

Період: грудень 1992 - грудень 1996 pp.

Чиста заборгованість підприємств. Зробимо додаткову перевірку наших уявлень щодо заборгованості, розглянувши динаміку чистої заборгованості ("дебітори" мінус "кредитори"; діагр.2.19). Аналогічно показнику "усього дебітори" чиста заборгованість має часову динаміку зростання. Знову ж таки, часові процеси були визначальними для його формування. Тому наші висновки щодо показника "усього дебітори" можуть бути розповсюджені на заборгованість у цілому. Хочемо нагадати, що ми розглядали динаміку заборгованості через динаміку показника "усього дебітори", бо такий підхід зумовлений майже прямо пропорційною залежністю між показниками "усього кредитори" та "усього дебітори" .

Зазначене дозволяє нам зробити деякі узагальнюючі висновки :

* Динаміка зростання грошей в обігу не є генератором зростання заборгованості.

* Недовикористання можливостей мультиплікації грошової пропозиції (які надавалися чинними регуляторами грошового ринку) на тлі стрімкого накопичення заборгованості вказує на те, що ця вироблена та нереалізована продукція просто не мала платоспроможного споживача. В іншому разі, якщо ця продукція лише тимчасово не мала свого споживача, рівень показника "усього дебітори" мав би почати зниження. Йдеться не стільки про абсолютне зниження, скільки про відносне щодо грошової пропозиції, банківських кредитів економіці і, безумовно, ВВП.

Діаграма 3 Чиста заборгованість ("дебітори" мінус "кредитори") як функція часу. Період: грудень 1992 - грудень 1996 pp.

* Номінальні високі значення показника "усього дебітори" не є якимось еквівалентом незадоволеного попиту на гроші.

* Не виключено, що номінальні високі значення показника "усього дебітори" в основному відображають недостатню поінформованість виробників щодо стану ринків і перспектив продажу продукції.

* Можливо, що "усього дебітори" все більше і більше концентруються на певних виробничих ланцюжках у певних секторах економіки, не повністю відображаючи шляхи розвитку оздоровчих процесів.

* Не виключено, що частка обсягу показника "усього дебітори" штучно підтримується суб'єктами господарювання на певному рівні з метою уникнення виконання своїх фінансових зобов'язань.

3. Пропозиція грошей та реальний попит на них

Бурхливе зростання пропозиції грошей не прищепило любові і поваги до них. Більше того, бурхливе зростання пропозиції грошей сприяло зниженню попиту на них. Схоже, що друкуючи нові й нові гроші, наші урядовці "передали куті меду". Тобто ефект був протилежний: національних грошей почали позбавлятися.

Нагадаємо що, попит на гроші можна розглядати по трьох напрямах:

1. Попит на гроші для здійснення укладених угод -гроші, що обслуговують обмін "блага - товари". Цій складовій відповідає попит на реальні грошові запаси у найбільш ліквідній формі - агрегат М1г = М¹, який можна отримати шляхом дефлювання номінальних грошових запасів МІ на індекс інфляції (Міг = М1/Р).

2. Попит на гроші з боку активів М^а. Його можна розраховувати як різницю між "широкими грішми" МЗ та грішми для здійснення укладених угод, дефльовану на індекс інфляції М^а = (МЗ--М1)/Р.

З . Загальний попит на гроші M^d = М¹ + М^а = МЗ/Р.

Аналіз даних, наведених у таблиці 3.1, показує, що дуже швидке зростання грошової пропозиції призвело до зниження попиту на гроші, або, можна ще так сказати, не зберегло рівня реальних грошових запасів у суб'єктів економіки. Навіть більше - розгляд цих даних підштовхує на висунення такої, з першого погляду, абсурдної для багатьох наших фахівців, гіпотези: швидке зростання грошової пропозиції через зниження попиту на гроші (реальних грошових запасів) мало істотний (якщо не визначальний) вплив на зниження реального ВВП.¹

Так, за період з грудня 1991 року до грудня 1996 року попит на гроші для здійснення укладених угод М* = Міг (МІ, дефльований на індекс споживчих цін) знизився від 1,720 до 0,149 млрд.грн. - у 11,5 разів. Високими темпами (у 9,3 рази, від 0,660 до 0,071) впав і попит на гроші з боку активів М^а. Загальний попит на гроші M^d (загальні реальні грошові запаси МЗг) впав у 10,8 разів.

Спостерігається досить тісна негативна взаємозалежність між темпами зростання грошової пропозиції та попитом на гроші для здійснення укладених угод (табл.3.2).¹

Таблиця 3.1 Реальний ВВП та попит на гроші (реальні грошові запаси) на кінець року, млрд.грн.

		Попит на гроші	Загальний
Рік	Реальний ВВП, %	для здійснення укладених угод. Міг = М'	з боку активів, Ма=(МЗ-М1)/Р	попит на гроші
1991	100,00	1,720	0,660	2,380
1992	90,10	0,985	0,216	1,201
1993	77,31	0,159	0,065	0,224
1994	59,53	0,172	0,126	0,298
1995	52,50	0,154	0,071	0,225
1996	47,25	0,149	0,071	0,220

Таблиця 3.2 Пропозиція грошей та попит на гроші для здійснення укладених угод на кінець року

Рік	Пропозиція грошей N11, млн.грн.	Попит на гроші для здійснення укладених угод Міг = Mt (реальні грошові запаси), млрд. грн.	Приріст грошової пропозиції М1, %	Приріст/зниження (--) попиту на гроші для здійснення укладених угод (реальних грошових запасів) Міг, %
1991	1,72	1,720	0	0
1992	20,69	0,985	1 103	-43
1993	341,90	0,159	1 552	-84
1994	1 860,00	0,172	444	8
1995	4 681,90	0,154	152	-10
1996	6 316,00	0,149	35	-3

Найбільше зниження попиту на гроші (реальних грошових запасів) Міг припадає на 1992 - 1993 роки (-43% та -84%), протягом яких спостерігався сплескоподібний приріст грошової пропозиції МІ (1103% та 1552%). В 1995-1996 роках зниження попиту на гроші (реальних грошових запасів) не мало обвального характеру (падіння Міг дорівнювало -10% та -3%), бо темпи приросту грошової пропозиції уповільнилися, відповідно, до 152% та 35%. Тільки показники 1994 року відрізняються від загальної тенденції. Рег-ресійне рівняння, отримане за даними табл.3.2, показує, що майже 96% спостережень охоплюється цим рівнянням тому, що коефіцієнт детермінації R² = 0,9592. (діагр.3.1)

Діаграма 3.1 Приріст (зниження) попиту на гроші для здійснення укладених угод (реальних грошових запасів) Міг як функція приросту грошової пропозиції МІ

Як ми вважаємо, це спостереження має принциповий характер для розуміння макроекономічних процесів в Україні. Тобто ми отримали певне підтвердження зробленому припущенню, що надзвичайно бурхливе зростання грошової пропозиції зруйнувало реальні грошові запаси. Якщо воно знайде досить переконливе статистичне підтвердження, то це означатиме, що ми впритул підійшли до відповіді на два взаємопов'язаних питання:

Чому так гостро стоїть питання взаємних неплатежів?

Чому триває зниження реального ВВП?

Аналіз даних, наведених у таблиці 3.3, вказує на ще один неприємний результат бурхливого зростання грошової пропозиції. Йдеться про те, що зниження реальних грошових залишків посилило скорочення реального ВВП, а, можливо, й було, знову підкреслимо, головним чинником його зниження. Відповідь на можливу критику цієї думки ми дамо трохи пізніше.

Таблиця 3.3

Рік	Реальний ВВП %	Реальні грошові залишки (пропозиція грошей а кінець року, у реальному вимірі)млн.грн.
		Міг	МЗг
1991	100,00	1,720	2,380
1992	90,10	0,985	1,201
1993	77,31	0,159	0,224
1994	59,53	0,172	0,298
1995	52,50	0,154	0,225
1996	47,25	0,149	0,220

Регресійний аналіз даних цієї таблиці розкриває наявність тісного статистичного зв'язку між реальними грошовими залишками Міг та реальним ВВП. У цілому період з 1991 року до 1996 року може бути апроксимований рівнянням з коефіцієнтом детермінації R² = 0,7879 (ді-агр.3.2).

Діаграма 3.2 Реальний ВВП як функція попиту на гроші для здійснення укладених угод, Міг, на кінець року. Період: 1991-1996 pp.

4. Фінанси підприємств

Соціально-економічний розвиток ринкових відносин в Україні супроводжується якісними структурними зрушеннями у бік інтенсифікації виробництва, пошуку джерел його фінансування, підвищення його ефективності.

За цих умов важливим фактором подальшого розвитку будь-якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде в кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентноспроможність та фінансовий стан.[17]

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, покращення якості продукції. В умовах розвитку підприємницької діяльності створюються об'єктивні передумови реального втілення в життя зазначених факторів.

Головним складовим елементом виручки є виручка від реалізації, а саме та її частина, яка залишається після вирахування матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Тому найважливішим завданням кожного господарюючого суб'єкта є одержання максимального прибутку при найменших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії при витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання.¹

Виручка від реалізації продукції розраховується у діючих цінах. В умовах радикальної зміни управління економікою обсяг виручки від реалізації продукції перетворюється на важливий показник фінансово- господарської діяльності. Тому підприємство повинно бути зацікавленим не стільки у збільшенні кількісного обсягу продукції, що випускається, скільки у збільшенні обсягу ревізованої продукції (з врахуванням скорочення залишків нереалізованої продукції)

Це означає, що повинні вироблятися такі вироби та товари які відповідають вимогам споживачів та користуються більшим попитом. Для цього, в свою чергу, необхідно вивчати ринкові умови господарювання та можливості розміщення виробленої продукції на ринку шляхом розширення обсягів її реалізації. З розвитком підприємництва і підвищенням конкуренції зростає відповідальність підприємств за виконання прийнятих на себе зобов'язань. Таким чином, показник виручки від реалізації продукції відповідає вимогам комерційного розрахунку і, в свою чергу, сприяє розвитку підприємницької діяльності.

Своєчасне надходження виручки - важливий момент в господарській діяльності підприємства. По-перше, виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг є для підприємства основним регулярним джерелом надходження коштів. По-друге, процес кругообігу коштів підприємства завершується реалізацією продукції і надходженням виручки, що означає відшкодування витрачених на виробництво грошових коштів і створення необхідних умов для відновлення наступного кругообігу.[39]

Від надходження виручки залежить стійкість фінансового стану підприємства, стан його оборотних засобів, своєчасність розрахунків з бюджетом, позабюджетними фондами, банками, постачальниками підприємства. Несвоєчасне надходження виручки може призвести до затримки розрахунків, сплати штрафів, впровадження економічних санкцій, що в кінцевому підсумку означає не лише втрати прибутку, але й затримки в роботі.[8]

На розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) впливають наступні фактори (див. рис. 4.1).

Прямий вплив на розмір виручки здійснює обсяг (кількість) реалізованої продукції, який залежить від обсягу виробництва товарної продукції, та рівень відпускних цін, який залежить від якості і споживчих властивостей продукції.

В сучасних умовах за способом встановлення ціни поділяються на фіксовані, регульовані та вільні.

Фіксовані ціни встановлюються державою на продукцію Державних підприємств, деякі ресурси, соціально значимі товари, які монопольно виробляються державою (наприклад, газ).

Регульовані ціпи встановлюються шляхом регулювання рентабельності продукції (товарів, робіт, послуг) першої необхідності (наприклад, хліб).

Рис. 4.1. Фактори впливу на розмір виручки

монетарний гроші банк фінанси

Останні використовуються для окремих найбільш соціально значущих і дефіцитних товарів та послуг з метою стримування інфляційних процесів у народному господарстві та здійснення соціального захисту прав споживачів, а також для продукції підприємств-монополістів. Питома вага товарів, робіт і послуг, ціни і тарифи на які регулюються державою, є невеликою, основна ж маса товарів, робіт і послуг реалізується за вільними (договірним) цінами і тарифами.[17]

Регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється у різноманітних формах, основні з яких такі:

пряме затвердження повноважними органами виконавчої влади (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари та послуги; встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;

затвердження граничних рівнів рентабельності (питомої ваги прибутку в ціні, тарифі);

встановлення граничних рівнів торгових надбавок і постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

Вільні ціни встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі з врахуванням попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажного попиту і пропозиції.

Крім класифікації цін на фіксовані, регульовані та вільні, існує поділ цін на оптові та роздрібні. Оптові ціни це ціни, що встановлюються між підприємством-виробником продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та іншими підприємствами (споживачами продукції) або збутовими організаціями, оптовими і роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару і прибуток. Якщо реалізація продукції відбувається через збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства, до оптової ціни додаються постачальницько-збутові націнки і надбавки, що є джерелом покриття втрат, пов'язаних з організацією постачання і збуту продукції.[11]

Оптова ціна також може включати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції до споживача. В залежності від внесення або невнесення до оптової ціни транспортних втрат розрізняють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція призначення. Термін "фрапко" показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника при даній оптовій ціні.

Різновидом оптових ціп є розрахункові ціни. Вони можуть встановлюватися для групи підприємств однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення її реального рівня рентабельності (прибутковості). Справа в і ому, що в деяких галузях промисловості підприємства мають значну різницю у витратах на виробництво та інвестиціях відносно інших підприємств галузі з причин, незалежних від їх діяльності (гірничо-геологічні, природно-кліматичні, транспортні та інші умови). За допомогою розрахункових цін організовуються розрахунки всередині галузі між підприємствами і збутовими організаціями. Оптові ціни, за якими проводяться розрахунки між постачальниками та покупцями, включають в себе податок на додану вартість і (в окремих випадках, при реалізації високорентабельної продукції) акцизний збір.

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі і громадського харчування державної та інших форм власності, включаючи товари виробничо-технічного призначення (наприклад, цемент, інші будівельні матеріали, нафтопродукти, автомобілі тощо), які надходять в особисте користування громадян. Вони включають в себе, поряд з оптовою ціною, торгові надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі на організацію торгівлі.¹

На підприємстві виручка від реалізації продукції це важливий об'єкт планування. На плануванні величини виручки від реалізації базується все фінансове планування підприємства.

Планування виручки від реалізації необхідне для визначення валового доходу, прибутку, а також для складання оперативних, фінансових і касових планів. Правильне планування виручки від реалізації має велике значення для нормальної господарської діяльності підприємства. Якщо план реалізації є економічно обґрунтованим та успішно виконується, то підприємство має в своєму розпорядженні грошові кошти, що є достатніми для господарської діяльності. Несвоєчасне і неповне надходження виручки призводить до фінансових ускладнень та порушує нормальну діяльність підприємства.

Виручка від реалізації кожної номенклатури виробів визначається методом прямого рахунку за формулою:

В = Р* Ц,

де В - виручка,

Р - кількість реалізованих виробів (обсяг реалізації),

Ц - ціна реалізації кожного виробу.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на підставі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, в тому числі з врахуванням попиту і пропозиції.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, а саме: додаючи залишки виробів на початок періоду і віднімаючи залишки на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації розраховують з формули:

Р = 3, + Т-3₂,

де Р - обсяг реалізації у плановому періоді, З, залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду,

Т випуск товарної продукції в плановому періоді, З, - залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

При цьому розмір залишків нереалізованої продукції на початок року складається з готової продукції на складі підприємства, товарів відвантажених, товарів, неоплачених покупцями в строк, товарів на відповідальному зберіганні у покупців.[27]

Розмір нереалізованої продукції на кінець планового року визначається, виходячи з нормативних залишків готової продукції на складі підприємства і товарів відвантажених, строк оплати яких не настав, в межах нормативних строків документообігу. В результаті такої методики планування залишки нереалізованої продукції на початок планового року, як правило, завжди перевищують залишки на його кінець, а загальний плановий розмір реалізації перевищує плановий випуск товарної продукції. Однак на практиці в залишках нереалізованої продукції на кінець звітного року постійно містяться товари, не оплачені покупцями в строк, які знаходяться на відповідальному зберіганні по причинах, що не залежать від підприємства-поста-чальника. Це негативно впливає на виконання плану реалізації продукції. Тому доцільно до діючої методики визначення планового обсягу реалізованої продукції внести зміни. На кінець планового року залишки нереалізованої продукції слід визначати у наступному складі: готова продукція на складі підприємства; товари відвантажені, строк оплати яких не настав; товари, не сплачені покупцями в строк; товари, що знаходяться на відповідальному зберіганні у покупців. В сезонних галузях промисловості необхідно враховувати також планові понаднормативні запаси готової продукції на кінець року, що зазвичай покриваються короткостроковими кредитами.[31]

Розрахунок обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 Розрахунок виручки від реалізації продукції

Номенклатура	Кількість продукції, шт.	Повна собівартість, тис. грн.	Вартість у вільних відпускних цінах, тис. грн.	у тому числі	Вартість без акцизного збору і ПДВ, тис. грн.
				акцизний збір, тис. грн.	податок на додану вартість, тис. грн.
Основна продукція (товарний випуск)
А	72	576	760,3	--	126,7	633.6	+57.6
Б	12	180	225,2	--	37.5	187,7	+7.7
В	24	288	362,9	--	60.5	102.4	+ 14.4
Г	48	480	938,9	--	156.4	508.8	+28.8
Всього основної продукції		1524	2287,3	273,6	381.2	1632.5	+ 108,5 + 102
Всього реалізації основних видів продукції з врахуванням зміни її залишків		1614	2575,3	273,6	585,2	1716,5
Інші види продукції		252				324,0	+72
Загальний обсяг реалізації		1866				2040,5	+174,5

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту використовують укрупнений метод. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього залишки виробів на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю.[33]