Особливості грошового обігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

П Л А Н

ВСТУП

I. Грошовий оборот і грошова маса.

1.1 Грошовий обіг

1.2елементи грошової системи

II. Грошовий обіг в Україні в період переходу до ринкової економіки

2.1 Грошова маса та її агрегати

2.2 Швидкість обігу грошей

2.3 Закон грошового обігу

III. Механізм регулювання грошового обігу

3.1 Типи грошових систем

3.2 Грошова реформа

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлені відсутністю адекватної, законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіскальну та грошово - кредитну політику держави.

Важливу роль у цьому процесі і відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб'єктів грошово-кредитного ринку.

Гроші відносяться до тих особливих категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб'єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує своїх потреби, тому грошова система і визначає взаємозв'язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв'язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно-грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово-кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Впровадження гривні - не плід фантазії чи наслідок дії окремих історичних постатей, а об'єктивна закономірність суспільного поступу.

Об'єктивна необхідність власних грошей диктується насамперед внутрішніми причинами, пов'язаними з потребами мати гроші як товар товарів і мірило суспільної вартості усіх виробів і послуг для забезпечення еквівалентного обміну. А, з іншого баку, національні гроші тісно переплітаються з політикою. Справді, щоб Україна успішно розвивала самодостатню економіку, яка у міжнародному поділі суспільної праці продукувала не напівфабрикати, а наукоємні види готової до суспільного вживання продукції, що виготовляється на основі замкнених технологічних циклів, конче потрібна власна валюта. Гроші визначають і сам характер влади та її інститути. Зокрема, якщо політична влада розраховує на ближчі цілі, то вона вдається до силових прийомів тиску.

А коли влада ставить перед собою стратегічні тривалі цілі, вона розраховує на національні гроші, але за умов їхньої високої купівельної сили. Така орієнтація обов'язкова для будь-якої влади. Та й сам простір поширення фактичної влади державних інститутів, визначається сферою обігу національної грошової одиниці, а не прикордонними ознаками, бо вони є атрибутами ближчої влади.

Метою роботи стане вивчення соціально економічних та організаційно-економічних відносин у сфері грошового обігу; оволодіння знаннями основоположних законів грошового обігу та практичними навиками використання закономірностей функціонування грошових систем.

Інформаційною базою слугуватимуть законодавчі акти, вітчизняні літературні джерела та періодичні видання.

1. Грошовий оборот і грошова маса

1.1 Грошовий обіг

грошовий обіг система

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг - це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економічної кризи, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.

Базова модель грошового обігу включає в себе:

1. ринки ресурсів і продуктів;

2. банки;

3. суб'єкти народногосподарського обігу - підприємства й населення.



Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за часовою стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти часової стрілки. В базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс - робоча сила).

Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому банки, зображені в центрі малюнка.

Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат - із другого, здійснюються одночасно. Будь - які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи.

Грошова система - це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.

Кожна розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з об'єктивних потреб забезпечення нормального товарне - грошового обігу і національно - історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.

1.2 Елементи грошової системи

Національна грошова система як правило включає такі основні структурні елементи:

1. грошову одиницю;

2. види державних грошових знаків;

3. масштаб цін;

4. валютний курс;

5. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

6. регламентацію безготівкового грошового обігу;

7. правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

8. державний орган, який здійснює грошово - кредитне й валютне регулювання.

Розгляньмо докладніше ці спільні елементи грошових систем.

1. Грошова одиниця - це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром: 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів, тощо.

Наявність авторитетної національної грошової одиниці та її частин в Україні є не лише ознакою її державності і реальної незалежності, а й становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції, проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в інших країнах світу, гривня виникла історично, але нині цілковито залежить від нинішнього стану економіки й держави, яка законодавче закріплює її функції. При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується лише тоді, коли вона одночасно виступає як капітал і я к валюта.

2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються, або випускаються лише в обмежених масштабах. Водночас у країнах, що розвиваються, у грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.

3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці.

В цих умовах, якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність між товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу.

Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

4. Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що визначається їх, купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально-політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів;

системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів, коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається.

Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і наслідок фіксованого курсу.

5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих потреб населення на основі так званого касового плану, а між підприємствами і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж видача кредитів здійснювалася лише на основі затвердженого урядом кредитного плану, а взаємне узгодження показників грошового обігу досягалося через систему вартісних балансів.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція держави і НБУ, яка реалізується через:

1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків;

2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

3) держава законодавче визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.

Цими та іншими нормативними актами визначено такі засади організації безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм власності забов'язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних банків і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; по-друге, платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання лише у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і способи розрахунків визначаються договорами та угодами між господарськими суб'єктами, але в межах чинного законодавства; по-п'яте, суб'єкти господарського життя можуть скористуватися правом вибору банків для відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два розрахункові рахунки у різних містах і банках. Для цього вони укладають з банками договори про розрахунково-касове обслуговування.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує такі функції:

- здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

- складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:

- надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;

- відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків - кореспондентів;

- купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті;

- зберігає, а також купує та продає монетарні коштовні метали, дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

- розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;

- проводить операції з резервними фондами грошових знаків.

8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає: забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні;

розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів. (4, стор. 30-33)

ІІ. Грошовий обіг в Україні в період переходу до ринкової економіки

Грошовий обіг -- це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості ( Товар - Гроші - Товар), гроші перебувають не тільки у постійному русі між трьома суб'єктами: фізичними особами, господарськими суб'єктами і органами державної влади, а й обслуговують, або кажуть, опосередковують суспільне виробництво у всіх його фазах:

Виробництво - Розподіл - Обмін - Споживання.

Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і виробництва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

- амортизація;

- заробітна плата;

- фонди обігу;

- податкові платежі;

- нагромадження;

Тому при визначенні поняття грошового обігу слід виходити з того факту, що він обслуговує процеси виробництва, розподілу, обігу і споживання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях.

Через те, що грошовий обіг насправді обслуговує всю пофазну структуру суспільного виробництва, він за характером руху грошових коштів поділяється на три сектори: фінанси, кредит і грошовий обіг. При цьому:

а) рух фінансів з усіма механізмами й інститутами цього сектора набуває поняття фінансової сфери і фінансового обігу;

б) кредит, виникнувши із нерівномірності відтворювального процесу, реалізації продукції та надходжень, становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, але на принципах строковості, поворотності і платності. Перерозподіл тимчасово надлишкових відносно поточного споживання грошових коштів одних суб'єктів для поповнення тимчасової нестачі їх у інших сформував кредитний сектор грошового обігу.

Використання грошових коштів, фінансів і кредиту, як важелів для піднесення ефективності економіки України - першочергове завдання на шляху подолання кризових явищ і піднесення добробуту населення. Узагальнюючи характеристику трьох секторів грошового обігу слід наголосити:

по-перше, фінанси, кредит і грошовий обіг, з одного боку, тісно взаємодіють і взаємопов'язані, мають однакову матеріальну базу - суспільне виробництво і доповнюють один одного у процесі забезпечення безкризового розширеного відтворення, а з іншого - становлять собою самостійні сфери суспільної діяльності зі своїми специфічним змістом, інститутами і особливостями механізму впливу на економіку;

по-друге, якщо грошовий обіг здійснюється у формі кола:

Г - Т - Г` і передбачає повернення їх до вихідного пункту, то гроші виконують функцію капіталу, а їх рух відбувається як рух самозростаючої вартості. Такий грошовий обіг здійснюється як рух капіталу. Іншу форму і функції виконує грошовий обіг, якщо у ньому здійснюється постійне віддалення грошей від пункту початку руху. Гроші тут діють як гроші, тобто вони в даному випадку обслуговують просте переміщення вартості між суб'єктами економічних відносин. Такий рух грошей називають грошовим обігом.

Всі суб'єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуговуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г-Т-Р, що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи після кожного кругообігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах. При цьому діє така закономірність: чим більшою є загальна грошова вартість валового внутрішнього продукту країни, тим більше потрібно грошей для укладання угод. Певну частину грошової маси нагромаджують також кредитні заклади, частину з них витрачають на придбання цінних паперів і утворення офіційних державних запасів.

2.1 Грошова маса та її агрегати

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуговують економічні зв'язки і належать фізичнім та юридичним особам і державі. Слід наголосити, що розвиток товарного обміну і платіжно-розрахункових відносин відобразились у постійних змінах складу і структури грошової маси.

Категорія «грошова маса» нині відображає кількісну і структурну сторони. Кількісна сторона грошового обігу і у своїй сукупності охоплює:

по-перше, всю масу готівки і депозитні гроші коротко та довготермінового характеру;

по-друге, певний кількісний вираз;

по-третє, грошова маса має надзвичайно складну структуру і динаміку руху, тому на неї впливають два фактори кількість грошей і швидкість їх обігу.

Структурний аспект грошової маси можна аналізувати за такими напрямами:

а) за ступенем готовності окремих елементів до ліквідності, тобто до обіговості;

б) за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

в) за розміщенням грошової маси у суб'єктів грошового обігу;

г) за територіальним розміщенням.

Найскладнішим з цих аспектів є критерій структуризації грошової маси за ступенем ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату і за відповідний період фінансова статистика виділяє грошові агрегати М0, М1, М2, М3, М4. Розгляньмо їх детальніше.

Агрегат М0 - включає готівкові кошти, що перебувають в обігу у вигляді банкнот, металевих монет, казначейських квитків (у деяких країнах). Абсолютну більшість готівкової маси складають банкноти - безстрокові боргові зобов'язання, що забезпечені суспільною гарантією національного (центрального) банку. Нині банкноти фактично є національними грішми, обов'язковими для використання на всій території держави. Для їх виготовлення використовуються заходи захисту проти фальшування.

Металеві монети переважно складають незначну частину готівки (у розвинених країнах до 2-3 % грошової маси). Вони добре слугують для здійснення дрібних термінових угод. Як правило, монети карбують з дешевого металу, тому реальна вартість монети значно нижча, ніж її номінал. Це робить невигідним нагромадження монет для переплавки їх на зливки.

Казначейські (скарбничі) квитки - паперові гроші, емісію яких від імені уряду, здійснює державна скарбниця.

Агрегат М0 - найліквідніша частина грошової маси, але його питома вага у порівнянні з іншими агрегатами є незначною. Тому у провідних країнах світу самостійно не розглядається.

Агрегат М1 - складається з агрегату Мо (готівка банкнот, скарбничі квитки, розмінні монети) і коштів на поточних рахунках банків, які можуть використовуватися для здійснення платежів у безготівковій формі, шляхом їх

трансформації у готівкові грошові кошти і без переказу на інші рахунки. Для розрахунків за допомогою депозитних банківських вкладів (М1) їх власники виписують переважно платіжні доручення, чеки чи акредитиви. Відповідні платежі з депозитних рахунків (у нас їх ще називають вкладами строком «за вимогою») можна здійснювати також за допомогою електронних переказів. Якраз кошти агрегату М1 обслуговують операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного доходу, нагромадження і споживання.

У світовій практиці ці кошти ще називають трансакційними депозитами і відносять до них усі поточні вклади фізичних та юридичних осіб. Їх особливістю є те, що трансакційні депозити не приносять процентів, але дозволяють їх власникам скористатися ними як платіжним засобом у будь-який час. За своїм кількісним обсягом вони є найбільш поширеними.

Грошовий агрегат М1, загалом вживається для визначення грошової маси у вузькому значенні. Діє така закономірність: чим нижчою є частка грошей агрегату Мі, тим повнокровнішою і розвиненішою вважається грошова система країни.

Агрегат М2 -- обіймає усі компоненти М1, а також строкові і заощаджувальні депозити у комерційних банках та короткотермінові державні цінні папери. Останні не функціонують як засіб обігу, але здатні швидко і без втрат перетворитися на готівку або чекові рахунки.

Ощадні депозити у комерційних банках можна у будь-який час вилучити і перетворити у готівку. Доступ до строкових депозитів вкладник може отримати лише після збігу певного періоду часу, тому вони є менш ліквідними, ніж ощадні депозити.

Безчекові ощадні рахунки у комерційних банках можна легко і без фінансових ризиків перевести у грошово готівкову або чекову наявність і використати як засіб обігу. Тому вони слугують своєрідним резервом для

високоліквідних активів агрегату М1 і засобом нагромадження купівельної спроможності.

Агрегат Мз охоплює усі компоненти М2 плюс приватні депозитні ощадні сертифікати спеціалізованих кредитних закладів, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. До них належать комерційні векселі підприємств. Хоч вони і становлять собою вкладення у цінні папери, здійснені небанківською системою, але перебувають під її контролем. Та й перетворення векселя на засіб платежу вимагає, як правило, акценту банка, тобто гарантії його оплати на випадок неплатоспроможності емітента.

Приватні депозитні сертифікати, номіналом понад 100 тис. доларів, що належать до агрегату Мз, становлять собою значні довготермінові вклади підприємств. Це забезпечує їм достатню ліквідність і можливість конвертації у грошову форму вищого рангу. Крім цього, до Мз включають ще й інші види грошових активів, в тому числі і строкові угоди про зворотній викуп і позички у євродоларах та ін. Отже, агрегат Мз охоплює усю грошову масу: М1 + М2 + депозитні сертифікати та інші види грошових активів, які відображають довгострокові активи у цінних паперах і довгострокових позиках.

В окремих випадках банківська статистика виділяє ще й агрегат L, до складу якого входять грошовий агрегат М3 + банківські акцепти, скарбничі векселі, окремі види облігацій та деякі інші форми грошових активів, в т.ч. запас ощадних бон, комерційних паперів і банківських активів поза банківською системою.

Між агрегатами грошової маси потрібно підтримувати належну рівновагу. Практика регулювання грошового обігу свідчить, що необхідна рівновага грошової маси настає за таких умов:

по-перше, М2 повинен бути більшим М1;

по -друге, М2 + М3 також повинен бути більшим М1. Це означає, що грошовий капітал із готівкового обігу переміщується у безготівковий. Якщо вказані співвідношення між агрегатами у грошовому обігу порушуються, то це веде до браку грошових знаків, зростання цін та інших ускладнень. (3, стор.73-75).

2.2 Швидкість обігу та кількісна теорія грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І.Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

де V - швидкість обігу грошей;

P - середній рівень цін на товари та послуги;

Q - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;

М - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (P Q) й обернено пропорційно - з обсягом маси грошей, що є в обороті.

Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов'язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних трансакцій кожним суб'єктом грошового обороту.

Показник швидкості обігу грошей можна визначити і за іншими критеріями, зокрема за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного доходу; за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обороту; за частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Другий з них може визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на М. Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньому будуть враховані всі проміжні та нетоварні платежі (фіскально-біджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика загальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо. Третій показник може визначатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи - ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи - розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо.

Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надходження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємопов'язані показники з оберненою залежністю.

Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу , структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв'язків, збалансованістю ринку та ін.

Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямків сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передання грошей від платника до їх одержувача.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи уповільненням.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможність попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Тому спостереження й аналіз її показників є важливим для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту.

Швидкість обігу грошей - явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. (6, стор.84-88).

2.3 Закон грошового обігу

Як зазначалося вище, грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф=Мн, де Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо мф менше від Мн - їх нестача. Причому мова йде не про всю масу грошей, що обслуговують його частину - грошовий обіг.

Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси.

Якщо виходити з принципу монізму в трактування сутності грошей, єдності процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величини Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу - готівкову і безготівкову. Таке визначення набуває особливої актуальності за умов переходу до ринкової економіки, в межах якої вирішального значення набувають економічні методи регулювання грошового обороту як єдиного об'єкта.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

де Р Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період,

V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період. ( 6, стор. 88-89).

ІІІ. Механізм регулювання грошового обігу

3.1 Типи грошових систем

Історія людства знає три типи грошових систем - біметалізм, монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.

Біметалева система грошового обігу діє тоді, коли роль загального еквіваленту закріплена з двома шляхетними металами (переважно за золотом і сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їхній необмежений обіг. В цих умовах на ринку складається ціна товару, що виражається в золоті і сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у XVI-XVIII ст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.

Монометалізм - грошова система, у якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.

Система золотого монометалізму пройшла ряд еволюційних етапів.

На стадії золотомонетного обігу (середина XIX ст. - 1914 р.) в її основі знаходилися золоті монети. При цьому банкноти безперешкодно обмінювались на золото. Ця система не знала ні нестачі, ні надлишку грошей, але вона найдорожча грошова система, до того ж малорухома і негнучка.

Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального суспільства доби вільної конкуренції, сприяв розвитку виробництва, вдосконаленню кредитної системи, поширенню світової торгівлі і вивозу капіталу. Основними характерними рисами золотомонетного стандарту були його переваги:

1. у золотомонетній грошовій системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;

2. дозволено вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило на монетному дворі);

3. дозволявся вільний вивіз та ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;

4. неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало рівновагу між грошовою і товарною масами.

Таке функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках, які одночасно були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечував вільний обмін банкнот на золото, та резервом світових грошей. Проте зростання бюджетних дефіцитів і збільшення емісії паперових грошей в обігу привели в роки Першої світової війни до значного перевищення грошово-паперової маси в обігу над обсягами золотих запасів емісійних банків. Це привело до припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідації золотомонетного стандарту в країнах - учасниках війни. Під час грошових реформ 1929 - 1934 р. р. Були зроблені спроби відновити золотомонетний стандарт, але вже у двох обмежених формах - золото зливкового і золотодевізного стандартів.

Золото зливковий стандарт - це система, за якої золоті монети вилучаються з обігу і переплавляються на зливки золота, а обмін банкнот на золото відбувається шляхом продажу золотих зливків по фіксованій державній ціні, яка відповідає встановленому золотому вмісту паперових грошей.

На зміну системі золотого монометалізму у 70-х роках приходить система нерозмінних кредитних грошей (Ямайська грошова система), яка характеризується наступними рисами:

- остаточна демонетизація золота;

- відміна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);

- панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;

- посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;

- державне регулювання грошового обігу (2. стор. 51-63).

Сучасний грошовий обіг утворюється сукупністю грошових засобів, що виступають у двох формах: готівка (банкноти і розмінна монета) і безготівкові гроші (чекові рахунки, “електронні гроші”, кредитні картки). За обсягом в ринковій економіці готівка нині значно уступає безготівковим грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10-20 % усіх грошових засобів.

В різних країнах існують грошові системи з твердим забезпеченням грошей і вільного грошового обігу. Таке розмежування пов'язане з регулюванням дефіциту грошової маси в обігу. В системах з твердим забезпеченням існують норми покриття (забезпечення) грошей іноземною валютою та золотом. При цьому існує небезпека появи нестачі грошей в обігу (дефляції), якщо грошові ресурси не можуть зростати через нестачу запасу іноземних девіз в центральному банку. За вільного грошового обігу завжди є ймовірність надмірного зростання кількості грошей в обігу, що веде до інфляції, адже не існує законодавчих норм про покриття (забезпечення) грошей, що знаходяться в обігу.

Отже, в різних системах грошового обігу існувало, змінюючи один одного, кілька типів загального грошового еквівалента: товарний (товарні гроші), ваговий (металеві гроші), карбований (монетні гроші), емісійний (символічні гроші), депозитно-електронний (банківські депозити, ”електронні гроші”, кредитні картки).

В процесі зміни типів грошових систем золото втратило більшість грошових функцій, воно демонетизувалося. За приблизними оцінками, у стародавні і середні віки (1600 р.) на різні виплати було видобуто 13,3 тис. т золота, а з 1600 по 1990 роки - ще 106,2 тис. т. Сьогодні близько третини всього золота (38-39) тис. т) - тезаврована, тобто накопичена приватними особами, більше третини (40-42 тис. т) - використано в ювелірних, зубопротезних і промислово-технічних виробах, певна частина (9-13 тис. т) - знаходиться у похованнях, скарбах, руїнах стародавніх міст, в затонулих кораблях на дні морів і океанів.

Водночас, в сучасній економіці здійснює обіг велика різноманітність грошових засобів, що породжує проблему виміру грошової маси.

3.2 Грошова реформа

Політика фінансової стабілізації та запроваджена грошова реформа не можуть привести до корінних змін в економіці України, однак є їхньою об'єктивною умовою. Іншими складовими економічного зростання є: бюджетна реформа, реформа банківської системи, структурна перебудова економіки та приватизація, впровадження нової законодавчої бази й механізму її виконання, реформа соціальної сфери та низка інших.

Метою грошової реформи було розв'язання як суто технічних, так і загальноекономічних проблем.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас.

Держава спочатку створила умови для проведення нагромадження капіталу, потім зберегла капітал від гіперінфляції, а в результаті неконфіскаційної реформи деномінувала його на загальних підставах і цим зберегла та легалізувала.

Грошову реформу в Україні, з метою впровадження гривні, визначили нормативно-правові акти направлені на стабілізацію грошового ринку, створення необхідних умов напередодні реформ.

Якщо судити зі змісту нормативно-правових актів,(Указ Президента, відповідні постанови КМ та Національного банку), то від 1 до 16 вересня !((: року в Україні було проведено грошову реформу. Проте, слід нагадати, що 7 листопада 1992 року було прийнято Указ Президента “Про реформу грошової системи України”, яким у сферу безготівкового обігу запроваджувався купоно-карбованець замість рубля та започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише продовженням процесу реформування грошової системи, що розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти купоно-карбованців багаторазового використання. І хоча цей захід не називався на той час грошовою реформою, за своєю сутністю це був перший крок на шляху реформування попередньої грошової системи та розбудови нової.

Грошова реформа в Україні проводилась з 2 по 16 вересня 1996 року, згідно з Указом Президента України.

За даними НБУ емісія карбованцевої готівки на 2 вересня 1996 року становила 338,1 трлн. крб., із них 19,1 трлн. крб. знаходилася у касах банків, а 319,0 трлн. крб. в обігу.

За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х наступних днів (протягом 17 вересня банки приймали від суб'єктів господарювання всіх форм власності залишки кас у карбованцях, отриманих від реалізації товарів та надання платних послуг населенню за карбованці 16 вересня). Крім того, 18 вересня продовжувалася здача в банки карбованців підприємствами зв'язку та пунктами обміну, банківською системою було вилучено карбованців у резервні фонди Нацбанку України з погашенням емісії на загальну суму 327,9 трлн. крб. (97 % емітованої до реформи готівки), в тому числі з обігу - 309,5 трлн. крб. (97 %) та з кас банків 18,4 трлн. крб. (96,3 %).

Поряд з обміном карбованців на гривні вилучення з готівкового обігу карбованців здійснюється також іншими шляхами, а саме: використання їх населенням за купівлю товарів, сплату послуг (69,7 трлн. крб.) та внесення на вклади в банки ( три мільйони карбованців), надходження заактованих залишків кас підприємств (3,2 трлн. крб.), від підприємств зв'язку (3,1 трлн. крб.) та інші надходження, платежі, включаючи комунальні.

Починаючи з 17 вересня 1996 року функціонування в готівковому обігу карбованців припинено і єдиним засобом платежу на території України є гривня та її розмінна монета - копійка.

Установами Ощадного банку України та інших комерційних банків, які залучають кошти населення, були перераховані в установленому порядку всі вклади населення за станом на 2 вересня 1996 року з відповідними записами в особових рахунках вкладників. Перерахування вкладів здійснювалося без будь-яких обмежень у співвідношенні 1 00 000 крб. за 1 гривню.

За період проведення реформи з 2 до 16 вересня 1996 року НБУ здійснив випуск у готівковий обіг 3132,5 млн. грн. Випуск гривні в обіг здійснювався шляхом обміну на карбованці, видачі коштів на оплату праці, закупку сільськогосподарських продуктів та з вкладів населення, підкріплення відділень зв'язку, інших видач.

Загальний обсяг фальшивих карбованців, виявлених банками за станом на 1 листопада 1996 року, становить 7,5 млрд. крб.

Однак проведення грошової реформи має й інший соціальний бік. Сама реформа стала невід'ємною складовою ринкових перетворень в економіці: становлення приватних форм власності; лібералізація цін; послаблення державного втручання в підприємницьку діяльність; зовнішньоекономічні зв'язки; валютні операції господарських суб'єктів. Зазначені умови дали можливість окремим господарським суб'єктам і фізичним особам не тільки зберегти, а навіть нагромадили величезні капітали на спекулятивних, бартерних і валютних операціях. Усі ці операції, як правило, проводилися під гаслом ринкових реформ і носили напівзаконний чи незаконний характер. Створення сприятливих умов для згаданих процесів свідчить про безпосередній зв'язок цієї групи населення зі структурами влади. Держава спочатку створила умови для проведення нагромадженя капіталу, потім зберегла капітал від гіперінфляції, а в результаті неконфіскаційної реформи деномінувала його на загальних підставах і цим зберегла та легалізувала. (5, стор. 72-88).

Чим би не викликалася необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золото-валютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо. (7, стор. 236-239).

Висновки

Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості, гроші перебувають у постійному русі і опосередковують суспільне виробництво у всіх його фазах:

виробництво - розподіл - обмін - споживання.

Грошовий обіг ділиться на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового обігу; сферу готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки у банках.

Всі суб'єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуговуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г - Т - Р, що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи кожного кругообігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах. При цьому діє така закономірність: чим більшою є загальна грошова вартість валового внутрішнього продукту країни, тим більше потрібно грошей для укладання угод. Певну частину грошової маси нагромаджують також кредитні заклади, частину з них витрачають на придбання цінних паперів і утворення офіційних державних запасів.

Кількість грошей повинна бути достатньою для нормального ходу кругообігу продуктів і доходів. Як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми й ускладнення для здійснення грошового обігу.

Забезпечення кількісної відповідності між потоком грошової маси і зустрічним потоком товарної маси дає можливість підтримувати тверду купівельну спроможність грошей.

Інституцією, яка здійснює грошове - кредитне регулювання в Україні, є НБУ - незалежний фінансове - економічний орган, який не підпорядкований ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Постанови, положення та інші нормативні акти щодо регулювання грошового готівкового і безготівкового обігу приймає і затверджує Правління НБУ. Рішення Правління НБУ не потребують окремого затвердження в органах державної влади. НБУ координує діяльність банківської системи України в цілому.

Формування сучасного механізму забезпечення сталості грошей в Україні має спиратись на сильну виконавчу владу, що користувалася б загальною підтримкою населення І проводила б енергійні широкі радикальні економічні перетворення на всіх рівнях і стадіях суспільного відтворення.

Досягнення сталості грошей, стабільності економіки і фінансів включає об'єктивні економічні, соціальне - політичні та фінансові мотиви. Економічні мотиви стабілізації економіки та впровадження власної національної валюти в Україні зумовлені багатими природними ресурсами, сучасними виробничими потужностями та наявністю висококваліфікованої робочої сили, яка за умов належного стимулювання і науково обгрунтованого управління, здатна забезпечити ощадливість та схильність до витонченої, скрупульозно виконуваної роботи.

Авторитетна і стабільна гривна неодмінно приведе економіку України до збалансованого народногосподарського комплексу галузей і виробництв соціального спрямування, розвиток яких забезпечуватиме піднесення купівельної сили гривні та її ролі як вартісного законного платіжного та обігового засобу.

У формуванні в Україні ефективної і стимулюючої грошової системи потрібна не лише злагоджена і цілеспрямована взаємодія усіх ланок господарсько-управлінського механізму а й:

- глибокі знання, вміння і навички формування сучасних паперово-кредитних грошових систем і подолання інфляційних загроз;

- належне розуміння переваг досягнення конвертованості гривні;

- втілення у життя антизатратного і антиінфляційного механізму економічного зростання;

- аналіз форм і методів успішних грошових реформ і його використання в процесі наступного вдосконалення грошового обігу.

Слід створити таку грошово-кредитну систему, яка б застерігала від помилкових дій у сфері регулювання грошового обігу на основі гривні. При цьому історичний досвід грошового обігу в Україні і нинішнє державотворення мають прискорити остаточний вибір способу суспільного поступу і допомогти нашому суспільству остаточно обрати такий суспільно-політичний лад, у якому взаємодія суб'єктів господарського життя спиратиметься на засади добросовісної конкуренції, а гривня - на повну потужність свого невичерпаного потенціалу запрацює на економіку і добробут громадян.

Використана література

1. Гальчинський А. “Теорія грошей”, - Київ; “Основи”, 1998 р.

2. Лемківський А.В. “Гроші та грошовий обіг” навчально-методичний посібник, Київ; “ГРОТ”, 1999 р.

3. Ковальчук В. “Загальна теорія економіки”, Тернопіль, 1999 р.

4. Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”, навчальний посібник 3-є видання, Київ, товариство “Знання”, 2001 р.

5. Лютий І.О. “Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки”, Київ, “Атіка”, 2000 р.

6. Савчук М.І. Гроші та кредит, Київ, 2002 р.

Размещено на Allbest.ru