Інвестиції та їх форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інвестиції та їх форми

1. Економічна сутність інвестицій

На сучасному етапі структурних перетворень у країні інвестиції мають значний вплив як на ефективне функціонування економіки регіонів, так і економіки країни в цілому, оскільки інвестиції є матеріальною основою економічного зростання. Від уміння здійснювати інвестиції залежать розвиток власного виробництва, можливості вирішення соціальних та екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими професійно повинні володіти фахівці відповідного профілю, важко сподіватися на стабільний розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічного та соціального прогресу, аз ними і на гідне місце у світовому господарстві.

Крім того, рівень економічного розвитку країни характеризується обсягом і формами здійснюваних інвестицій.

Термін «інвестиції» походить від латинського «invest» (або «investio»), що означає «вкладати». В найбільш загальній формі інвестиції трактуються як вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. При цьому приріст капіталу обов'язково повинен містити компенсацію за відмову інвестора використовувати кошти в поточному періоді, премію за ризик, а також покривати можливі втрати від інфляції на період інвестування коштів.

Хоча окремі розробки теорії проводились ще до другої світової війни, вважається, що інвестування, як окрема наука сформувалась у першій половині 50х років, коли Марковиць сформулював теорію інвестиційного портфеля. До другої половини 50х теорія інвестування розвивалась у напрямку досліджень цінних паперів, ринку капіталу, моделей доходності і ризику тощо.

Згодом проводяться дослідження з торії структури капіталу, ціни інвестиційних ресурсів та розробки та вибору інвестиційної політики. У цьому напрямку працювали Модільяні та Міллер, які дослідили вартість фінансового ринку, та Шарп, який сформулював модель оцінки капітальних активів. Марковиць, Модільяні, Міллер та Шарп є лауреатами Нобелевської премії з економіки, що свідчить про важливість їх розробок для економіки.

Можна сказати, що «інвестиції» - відносно новий термін для вітчизняної економіки. В період централізованої планової економічної системи використовувалось поняття «капітальні вкладення» - витрати на відтворення основних фондів, яке здебільшого використовувалось у будівельному комплексі. У цей період капітальні вкладення (інвестиції) визначались як економічна категорія та як процес, пов'язаний з рухом грошових коштів.

Слід зауважити, що інвестиції можуть здійснюватись також і в оборотні активи, різноманітні фінансові інструменти (акції, облігації та ін.). Капіталовкладення є більш вузьким поняттям й можуть розглядатися як одна з форм інвестицій (реальні інвестиції), але не як їх аналог.

Зі здобуттям України незалежності та початком трансформації економіки дослідження теорії інвестицій та інвестиційних процесів в Україні набули розвитку. Більшість вітчизняних вчених спирається на світовий досвід інвестування та адаптує його до умов перехідної економіки України.

Характеризуючи економічну сутність інвестицій слід зазначити, що у сучасній літературі цей термін іноді трактується помилково чи занадто вузько.

Часта помилка, що зустрічається в літературі, - ідентифікація терміна «інвестиції» з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення засобів у відтворення основних фондів (устаткування, будинки, транспортні засоби). Разом з тим, інвестиції можуть здійснюватися і в оборотні активи, і в різні фінансові інструменти (акції, облігації), і в окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій, «ноу-хау»). Отже, капітальні вкладення є більш вузьким поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їхній аналог.

Іноді під інвестиціями розуміють будь-які вкладення грошових коштів, наприклад, придбання цінних паперів, землі, нерухомого майна та ін. Але такі вкладення не завжди є інвестиціями, оскільки не передбачають обов'язкового зростання або розширення матеріального багатства і не супроводжуються досягненням соціального ефекту. До них часто відносять т.зв. «споживчі інвестиції» (придбання авто, телевізорів, квартир і т.д.), що за своїм економічним змістом до інвестицій не відносяться - засоби на придбання цих товарів витрачаються в даному випадку на довгострокове споживання (якщо їхнє придбання не переслідує мети наступного перепродажу). Що стосується інвестування капіталу, воно може відбуватись не тільки у грошовій формі, але й у формі рухомого або нерухомого майна, різноманітних фінансових інструментів, нематеріальних активів.

Деякі автори вважають, що інвестиції, як правило, повинні мати довгостроковий характер. Певною мірою це стосується матеріальних інвестицій, однак фінансові інвестиції можуть мати й коротко строковий характер.

На думку деяких економістів, у законодавчій базі України не досить чітко сформульовано основні поняття, пов'язані з інвестиціями.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність»:

Інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті яких створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

1. Кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери.

2. Рухоме та нерухоме майно.

3. Майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності.

4. Сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації.

5. Права користування землею, водою. Ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Отже, згідно закону України «Про інвестиційну діяльність», термін «інвестиція» визначається як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або соціальний ефект. Можна погодитись з думкою М.Д. Білика, який відмічає, що інтелектуальні цінності, які вкладаються у підприємництво використовуються у вигляді нематеріальних цінностей, або майна у вигляді його активів. Виходячи з цього, термін «майнові цінності» і «інтелектуальні цінності» розрізнювати не має сенсу.

Крім того, метою інвестицій не завжди є отримання доходу або досягнення соціального ефекту. Інвестиції можуть бути спрямовані і на розвиток підприємства задля збільшення вартості вкладеного капіталу.

У. Шарп розглядає «інвестування» як розлуку з грошима сьогодні, щоб отримати більшу їх суму у майбутньому. Таке тлумачення враховує два фактори: час та ризик, але, як зазначалося вище, інвестиції можуть здійснюватися не лише в грошовій формі.

Більш точне визначення інвестицій запропоновано Л. Гітманом та М. Джонком у праці «основи інвестування»: інвестиція - це розміщення капіталу, який має забезпечити збереження або зростання капіталу.

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних економістів дозволив нам існуючі підходи до трактування терміну «інвестиції» звести у три групи:

- широке визначення, яке включає будь-які види активів та/або містять ілюстративний перелік категорій інвестицій за видами активів;

- аналогічний варіант, в якому перерахування категорій інвестицій здійснюється за категоріями оборудок;

- вузьке тлумачення інвестицій у загальному вигляді та за допомогою різноманітних обмежень звужує сферу їх діяльності або конкретно перераховує можливі категорії інвестицій за видами активів або оборудок.

На нашу думку, при визначенні терміну «інвестиції» слід скористатися першим підходом, оскільки дає змогу більш детально розкрити широту і повноту поняття.

Враховуючи наведене, ми пропонуємо викласти визначення терміну «інвестиції» у такій редакції: інвестиції - це вкладення усіх видів активів, зокрема рухомого і нерухомого майна та всіх інших майнових прав таких як іпотека, закладні; паї, акції та облігації компаній або участь у власності таких компаній; вимога виплати грошової суми або виконання договірних зобов'язань, які мають грошовий вираз; права інтелектуальної власності та інших цінностей з метою отримання поточного доходу, зростання вартості вкладеного капіталу, участі в управлінні об'єктом підприємницької діяльності або досягнення соціального ефекту.

Інвестиції мають фінансове та економічне призначення. За фінансовим призначенням інвестиції - це усі види активів, що залучаються в господарську діяльність з метою отримання доходу. Економічне призначення інвестицій можна сформулювати в такий спосіб: інвестиції - це відрахування на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також відрахування на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу.

Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є одержуваний від них прибуток. Процеси вкладання капіталу і одержання прибутку можуть відбуватися в різній тимчасовій послідовності:

- послідовно - інвестор отримує прибуток відразу після завершення інвестицій у повному обсязі;

- паралельно - одержання прибутку можливо ще до повного завершення процесу інвестування;

- інтервально - між періодом завершення інвестицій і періодом одержання прибутку проходить певний час (тривалість залежить від форм інвестування та особливостей інвестиційних проектів).

2. Класифікація інвестицій

Проведений аналіз літературних джерел та законодавчої бази України стосовно інвестицій дозволив виявити певні суперечності у класифікації їх форм та видів. Нами здійснена спроба розробити класифікацію в узагальненій формі (рисунок. 1), що може надати допомогу в управлінні інвестиціями на початковому етапі інвестування.

За об'єктом вкладення інвестиції поділяються на реальні та фінансові.

Як правило, реальні інвестиції носять характер довгострокових вкладень. Ця форма інвестування передбачає вкладення в основні фонді підприємства, в матеріальні та нематеріальні активи, які забезпечують приріст реального капіталу. Реальні інвестиції (в більшості випадків) являють собою вкладення у конкретний довгостроковий проект і, зазвичай пов'язані з придбанням реальних активів. Таким чином, реальні інвестиції спрямовані на збільшення засобів виробництва, матеріально-речових цінностей. В Україні ця форма інвестицій використовується досить часто.

В країнах з розвинутою економікою переважають фінансові інвестиції - вкладення в акції, облігації, векселі та інші цінні папери і фінансові інструменти. Фінансові інвестиції мають подвійний характер: з одного боку, інвестор може мати за мету отримання прибутку від операцій з цінними паперами або володіння ними, а з іншого - власник портфелю цінних паперів може здійснювати вплив на характер інвестицій у реальний сектор економіки. Тому фінансові інвестицій доцільно поділити на інвестиції з метою отримання спекулятивного прибутку шляхом купівлі-продажу цінних паперів та інвестиції, які перетворюються в грошовий та реальний капітал і трансформуються у реальні інвестиції. У фінансовому секторі за певних умов у великому обсязі можуть відбуватися спекулятивні операції, пов'язані винятково з коливанням цін на товари і цінні папери. Вони відіграють цілком іншу роль у здійсненні макроекономічного відтворення.



Рисунок 1. Схема класифікації інвестицій

З макроекономічних позицій стає очевидним і доцільним розмежування інвестицій, що авансуються у виробництво товарів і послуг (реальні інвестиції), від інвестицій, що спрямовуються на здійснення торгово-посередницьких і спекулятивних операцій фінансові інвестиції). Перші розширюють масштаби виробництва, збільшують обсяг виробленого валового національного продукту, забезпечують прискорення соціально-економічного розвитку. Інші, напроти, при інших умовах, якщо вони одержують простір для здійснення, звужують можливості для розвитку виробництва, викликають незбалансованість суспільного відтворення й у багатьох випадках економічну безпеку країни.

За ступенем самостійності здійснення інвестиції можуть бути прямими за умов вкладення капіталу безпосередньо інвестором, та непрямими за умов вкладення капіталу за допомогою та участю фінансових посередників. У першому випадку інвестор бере безпосередньо участь у інвестиційному процесі: у виборі об'єкту інвестування, підготовці інвестиційного проекту, його фінансуванні, впровадженні (здійсненні) та ін. При непрямому інвестуванні фінансові посередники (інвестиційні фонди, банки, компанії) акумулюють отримані від вкладників кошти, вкладають їх у інвестиційні проекти або цінні папери, управляють ними та розподіляють доходи між вкладниками.

За метою вкладення виділяють стратегічні та портфельні інвестиції. Стратегічними інвестиціями можна вважати, наприклад, вкладення в контрольний пакет акцій з метою стратегічного управління підприємством. Портфельні інвестиції здійснюються з метою отримання поточного доходу або зростання вкладеного капіталу в майбутньому. Портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в проекти, які пов'язані з формуванням портфелю цінних паперів чи придбання цінних паперів та інших активів. У такому випадку метою інвестора є формування та управління оптимальним інвестиційним портфелем, що здійснюється шляхом проведення операцій купівлі-продажу цінних паперів на фондовому рику.

Класифікаційна ознака «Форма надання інвестиційних ресурсів» згідно поділу капіталу на фізичний та грошовий передбачає розподіл інвестицій на реальні та грошові. Реальні ресурси містять: природні ресурси; трудові ресурси; матеріально-речові ресурси, які використовуються в економічному розвитку: будівлі, споруди, обладнання, устаткування, машини, транспортні засоби та інші; інформаційні ресурси: результати НДДКР, Know-how, технології, патенти та всі можливі накопичення корисної інформації тощо.

Грошові, в тому числі фінансові, інвестиційні ресурси - це грошові кошти, фінансові інструменти, що вже інвестовані або можуть бути інвестовані за певних умов. Грошові кошти перетворюються у фінансові ресурси за умов спрямування у фонди цільового призначення, які використовуються для інвестування в тому чи іншому вигляді.

Державні, приватні, власні (або внутрішні), іноземні та спільні інвестиції об'єднуються за ознакою «Джерела фінансування інвестиції». Державні інвестиції фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, позабюджетних фондів, державних пільгових кредитів, субсидій, грантів тощо.

Державне кредитування, як вид фінансування інвестицій набув поширення з 1992 року, державні довгострокові кредити надаються за рахунок децентралізованих ресурсів Національного банку через комерційні банки. Державний кредит використовується тільки для міністерств та відомств за рішенням Верховної Ради України, але через нестачу бюджетних коштів цей спосіб фінансування використовується у виняткових випадках.

У багатьох країнах світу застосовується державне кредитування приватних підприємств. Державні установи надають окремим фірмам прямі позики, встановлюють процентні ставки, строки виплат та механізм погашення. Залучення державного капіталу може здійснюватись також у вигляді його пайової участі у проекті. Як і приватні інвестори, уряд вимагає покриття своїх вкладень та відсотків по них.

Приватні інвестиції фінансуються за рахунок власних коштів підприємств або фізичної особи, отриманих кредитів. Приватні інвестиції також здійснюють й акціонерні страхові компанії, різноманітні інвестиційні та інші фонди. Крім традиційних, формами приватних інвестицій можуть виступати донорство або спонсорство.

Часто інвестиції фінансуються з декількох джерел. Наприклад, дотації (державне фінансування інвестицій) надаються для фінансування тільки частини проекту (до 50%), решта вартості проекту може фінансуватись з власних внутрішніх джерел підприємства. Фінансування інвестицій у такий спосіб називається змішаним.

За приналежністю інвестиційних ресурсів виділяють вітчизняні, іноземні та спільні інвестиції. Вітчизняні інвестиції здійснюються за рахунок внутрішньодержавних ресурсів, тобто за рахунок накопичених, створених у середині країни.

Коли фінансування інвестицій здійснюється за участю іноземного капіталу, мова іде про іноземні інвестиції. Зарубіжні інвестиції поповнюють обмежені внутрішні заощадження та забезпечують фінансування на рівнях підприємства, галузі та економіки в цілому.

Залучення іноземного капіталу здійснюється за лінією Світового банку реконструкції та розвитку, кредитних ліній урядів та комерційних банків. Найбільш поширеною формою спільного фінансування є створення спільних підприємств.

За регіональною ознакою групуються зовнішні інвестиції, тобто інвестиції за кордоном; міжрегіональні - розподіл інвестиційних ресурсів між регіонами певної країни; місцеві інвестиції - в межах окремого регіону.

За строком окупності інвестиції можна виділити трьох типів:

довгострокові - більше трьох років;

середньострокові-від одного до трьох років;

короткострокові - до одного року.

У міжнародній практиці визначаються дещо інші терміни освоєння інвестицій - короткострокові до 6 місяців, середньострокові від 6 місяців до 1,5 року і довгострокові понад 1,5 року. Такі розбіжності між визначенням строків полягають у значній різниці між станом розвитку економік, ринку інвестицій та іншими чинниками.

За ступенем ризику найчастіше інвестиції поділяють на ризикові та безризикові. Безризиковими вважаються короткострокові інвестиції у країни зі стабільною економікою. Однак ми вважаємо, що інвестор у будь-якому випадку наражається на певні ризики, хоча і незначні. Тому більш вдалою назвою таких інвестицій, на нашу думку, є «інвестиції з незначним рівнем ризику».

Ризикові інвестиції зумовлені різними чинниками, наприклад, форс-мажорними обставинами, макроекономічними, операційними (комерційними), політичними та ін.

В залежності від джерела фінансування виділяють інвестиції, які здійснюються за рахунок власних, запозичених або залучених коштів. До внутрішніх джерел відносять амортизаційні відрахування та прибуток.

Для визначення ролі інвестицій у розвитку економіки розглянемо два поняття: валові і чисті інвестиції

Валові - загальний обсяг засобів, що інвестуються, у визначеному періоді, які спрямовані на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст матеріально-технічних запасів.

Чисті - сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді.

Динаміка показника чисті інвестиції відбиває характер економічного розвитку країни:

І_чист ‹ 0 _чи І_вал ‹ В_аморт

означає зниження виробничого потенціалу і як наслідок - зменшення обсягу продукції, що випускається.

І_чист = 0 _чи І_вал =В_аморт

Означає відсутність економічного росту, тому що виробничий потенціал залишається незмінним.

І_чист › 0 _чи І_вал ›В_аморт

Економіка країни перебуває в стадії розвитку, тому що забезпечується відтворення виробничого потенціалу (держава з економікою, що розвивається).

Зростання чистих інвестицій викликає збільшення доходів. При цьому темпи росту суми доходів значно перевищують темпи росту обсягу чистих інвестицій.

Приклад.

При впровадженні нової технології на придбання сучасних видів устаткування було витрачено 100 млн. грн. що дозволило одержати відповідний доход працівникам машинобудування і будівельникам. Якщо вони половину доходу витратять на споживання, то виробники споживчих товарів одержать також 50 млн. грн. Якщо ж і вони половину свого доходу витратять на споживання, то інші виробники споживчих товарів одержать дохід у розмірі 25 млн. грн. Цей процес буде продовжуватися і далі. Таким чином кожна гривня інвестицій дозволить одержати 2-3 гривні доходу.

В економічній теорії процес зростання доходу в більшому обсязі, чим інвестиції в економіку, зветься «ефект мультиплікатора». Сам термін «мультиплікатор» характеризує чисельне значення коефіцієнта зростання доходу від росту обсягу чистих інвестицій.

Основними чинниками, що впливають на обсяг інвестицій, є:

інвестиція капітал приріст політика

3. Основні напрями інвестиційної політики в Україні

Стимулювання розвитку промисловості, нарощування випуску конкурентоспроможної продукції можливо за рахунок активізації інвестиційної діяльності, яка здійснюється за умови ринкової ініціативи товаровиробників та державної підтримки. На державному рівні формується стабільна законодавча атмосфера, сприятливий інвестиційний клімат, затверджуються різноманітні податкові, митні, кредитні пільги, визначаються пріоритетні напрями розвитку економіки як у країні в цілому, гак і по регіонах зокрема. Основною метою пріоритетів є ефективна інвестиційна політика, спрямована на формування прогресивної структури виробництва на всіх рівнях управління.

Особлива увага в умовах структурної перебудови приділяється регіональним процесам, які зумовлюють зміну всієї економічної ситуації в Україні. Державні реформаційні процеси не завжди адаптовані до регіональних особливостей, тому вступають з ними в протиріччя, які можна подолати за допомогою ефективної інвестиційної діяльності.

Незважаючи на зростання дефіциту фінансових ресурсів, проблема пошуку невикористаних резервів для розширення інвестиційної активності стає першочерговою. До початку ринкових перетворень найбільшим джерелом фінансування інвестицій був державний бюджет. Але в кінці 90-х років це джерело скоротилося до мінімуму і становить менше 10% ВВП.

На думку деяких авторів, активізація державної інвестиційної політики має проводитися з виділенням двох напрямів:

- інвестування тих сфер економіки, в які не вкладатимуть кошти приватні інвестори;

- інвестування трансформаційних змін ролі держави як комерційного інвестора.

Вони також вважають, що державні капітальні вкладення слід спрямовувати на реалізацію обмеженої кількості регіональних програм. Це твердження, на їхню думку, є виправданим, тому що формування фінансової бази інвестиційних процесів за рахунок суб'єктів господарювання дає відчутні позитивні результати як на державному, так і на регіональному рівнях.

Розвиток ринкових відносин змінив порядок інвестування, особливо на регіональному рівні. При розширенні прав регіонів в управлінні господарською діяльністю зростає роль місцевих бюджетів у вирішенні завдань довготермінового розвитку. Таким чином, ступінь оновлення основних засобів в областях певною мірою відрізняється. На жаль, ступінь використання амортизаційного фонду в інвестиційних процесах є незначним, саме тому необхідно розглянути інше джерело інвестування, таке, як прибуток. Проте, це джерело є нестійким та доволі обмеженим.

Негативним у діяльності підприємств є те, що кількість збиткових підприємств зросла, але офіційні дані про їх фінансове становище не відображають реальний стан справ. Значна кількість підприємств користується нетрадиційними для промисловості методами господарської діяльності, що приховує підсумки їхньої інвестиційної діяльності.

Пошук додаткових інвестиційних джерел пов'язаний з використанням потенціалу домашніх господарств. Світовий досвід свідчить про те, що нагромадження населення мають вплив на економічне зростання країни, коли вони складають не менше 12-14% валового внутрішнього продукту.

В умовах дефіциту фінансових ресурсів важливою залишається проблема залучення іноземних інвестицій в економіку регіону. Для визначення структурного складу та підвищення ефективності інвестиційного процесу з участю іноземних партнерів необхідно виконати реструктуризацію економіки з урахуванням моделі споживання, тобто потрібні додаткові вкладення в споживчий сектор і в виробництво побутової хімії, будівництво житла, у сільське господарство, виробництво екологічно чистих продовольчих товарів та ін.

Серед головних напрямів інвестиційної політики в Україні можна виділити наступні:

Зниження соціальної напруги, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери.

*Скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін.

*Скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів централізованого фінансування інвестиційної діяльності.

*Створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівельників у виконанні замовлень.

*Прискорення темпів розвитку промисловості групи Б.

*Перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення.

*Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визначають науково-технічний прогрес.

*Створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю.

*Розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва, розвиток медицини і фармацевтичної промисловості.

Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах формування ринкового механізму. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.

Умови розвитку ринкових відносин:

1) роздержавлення власності;

2) приватизація державної власності;

3) конституційний захист прав власності;

4) вільна конкуренція;

5) введення вільних ринкових цін;

6) відпрацювання механізму соціального захисту;

7) відміна всіх заходів, які стримують ринкову саморегуляцію;

8) розробка правової бази ринкової економіки;

9) підготовка фахівців-експертів і керівників усіх рангів, перекваліфікація кадрів на засадах роботи в умовах ринкової економіки.

Узагальнення

Ведуча роль інвестицій у національному і світовому виробництві визначається наступними причинами:

- інвестиції як елемент реального капіталу формують основу суспільного виробництва і створюють передумови для розширеного відтворення;

- інвестиційний механізм як інструмент реалізації інновацій забезпечує впровадження у виробництво новітніх досягнень НТП і є джерелом підвищення ефективності виробництва та економічного росту розвитку держави;

- інвестиції визначають основні макроекономічні пропорції національної економіки - співвідношення між нагромадженням і споживанням, між промисловістю і сферою послуг, між окремими галузями і секторами.

«Інвестиційний ринок»

1. Характеристика інвестиційного ринку.

Інвестиційний ринок у сучасній ринковій економіці є одним із найважливіших сегментів загального ринку. Це складний механізм, що складається з великої кількості виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних та інформаційних структур, що взаємодіють в інвестиційній сфері на основі розгалуженої системи норм інвестиційного бізнесу.

Інвестиційний ринок - це сукупність економічних відносин, які виникають між продавцями та покупцями інвестиційних товарів та послуг, а також об'єктів інвестування у всіх його формах.

Інвестиційний ринок розглядається як сукупність окремих ринків (об'єктів реального та фінансового інвестування), у складі якого відокремлюються: ринок прямих капітальних вкладень, ринок об'єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об'єктів реального інвестування, фондовий та грошовий ринки (рисунок 1).

Рисунок 1. - Структура інвестиційного ринку

Кожна держава як суб'єкт інвестиційної діяльності встановлює правові, економічні та соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави направлених на реалізацію інвестиційних програм з метою отримання доходу або прибутку.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні поряд із основними принципами зафіксовані в законі «Про інвестиційну діяльність». Вони наступні:

1. Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить діючому законодавству.

2. Добровільний характер інвестування.

3. Економічна захищеність інвестицій з боку держави.

4. Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності.

Суб'єкти інвестиційної діяльності реалізують свої економічні інтереси вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об'єктами.

Ринок реальних активів пропонує інвестиційні товари та послуги:

· нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок);

· обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи та послуги (підрядний ринок);

· нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, «ноу-хау», інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей).

На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці по найму.

Реальні активи можуть реалізовуватись на умовах «спот» (на протязі декількох днів) або по ф'ючерсним контрактам, тобто поставки товарів відбуваються після проходження певного періоду часу.

Ринок фінансових активів ділиться наступним чином:

- грошовий ринок (ринок цінних паперів, боргових свідоцтв зі строками погашення менше одного року);

- ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій);

- кредитний ринок (боргових зобов'язань по довгостроковим кредитам).

Ринок капіталів в свою чергу розділяється на первинний (первинне розміщення емітованих цінних паперів) і вторинний (торгівля між інвесторами раніше випущеними цінними паперами, що знаходяться в обігу).

Фондові біржі являються вторинними ринками капіталів, оскільки на них котуються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Компанія, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не приймає участі в операціях на вторинному ринку і не отримує доходу від таких продаж. Існують вторинні ринки для різних інших видів позик і фінансових активів.

Важливою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних об'єктів (товарів). Виробництво та рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа цих елементів надзвичайно широка. Основне завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів - це вільне від державного управління підприємництво, засноване на різних, переважно приватних, формах власності і вільному обміні товарами між виробниками та споживачами у відповідності із цінами попиту і пропозиції, то і кількість представників кожного елементу інвестиційної інфраструктури повинна бути значима. В протилежному випадку монополізація функцій того чи іншого елементу інвестиційної сфери призводить до зростання цін на інвестиційний товар і породжує інфляційні процеси.

Особливим є підрядний ринок, так як він формується в рамках певного регіону, оскільки ці об'єкти, як правило, прив'язані до місця їх споживання. Цей ринок виконує свої функції добре лише тоді, коли на роль підрядника претендує не одна фірма (монополіст), а обов'язково декілька фірм. Чим більше в регіоні фірм, які спеціалізуються на виробництві того чи іншого інвестиційного товару, тим вищий рівень конкуренції і нижча ціна реалізації.

Поява в останній час різноманітних фінансових посередників визначає існування інвестиційного комплексу, тобто системи підприємств та організацій, які виконують у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних фондів, достатніх для діяльності підприємств та організацій всіх галузей народного господарства. У склад інвестиційного комплексу входять:

1. Інвестори - вкладники капіталу.

2. Підрядні будівельні підприємства і фірми, незалежно від форм власності, субпідрядні спеціалізовані організації та будівельні кооперативи.

3. Проектні підприємства та архітектурні організації.

4. Промисловість будматеріалів, конструкцій та виробів.

5. Хімічна, металургійна, лісова, деревообробна промисловість в частині, пов'язаній із поставкою предметів для інвестиційного комплексу.

6. Машинобудівельні підприємства, продукція яких призначена для створення нерухомих основних фондів і для будівництва виробництва.

7. Агреговані виробничі управлінські структури.

8. Інвестиційні банки.

9. Ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу.

10. Органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі.

Ринок інвестицій (обмін інвестиціями) характеризується пропозицією інвестицій (капіталу) із боку інвесторів, що виступають у даному випадку як продавці, і попитом на інвестиції з боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців інвестицій (капіталу).

На практиці існує два види інвестиційного попиту: потенційний та конкретний.

Потенційний попит виникає при відсутності намірів юридичної або фізичної особи при наявності доходу (прибутку) направляти його на інвестування. Такий попит називається формальним та виступає як інвестиційний потенціал - джерело для майбутніх інвестицій.

Конкретний попит (пропозиція капіталу) - характеризується конкретною реалізацією намірів суб'єктів інвестиційної діяльності на ринку.

Необхідною умовою, властивою ринковим відносинам конкурентного типу, при відносно стабільному інвестиційному попиті є випереджаючий розвиток інвестиційної пропозиції.

Врівноваження інвестиційного попиту та пропозиції проходить через механізм ціноутворення, який виникає та діє тільки в умовах вільних конкурентних ринків, які передбачають організацію обміну товарами на основі врівноваженого попиту та пропозиції. Наприклад, інвестиційний попит на конкретний об'єкт вкладання перевищує пропозицію. В умовах конкурентного ринку це, у свою чергу, обумовить підвищення цін даного інвестиційного товару, а висока ринкова вартість інвестиційного товару є свідченням його привабливості з точки зору найбільшої віддачі інвестицій. З іншого боку, переливання капіталу (інвестицій) у певну «ефективну» точку інвестиційної сфери приведе у кінцевому підсумку до розширення даного інвестиційного товару і відповідного зниження його ціни.

Купівля-продаж капіталу на ринках інвестицій здійснюється виходячи з розрахунку отримання доходу у майбутньому, який перевищує рівень доходу на даний час. Тимчасово абстрагуючись від процесів перетворення інвестицій у продукт інвестиційної сфери, відносини, що виникають у результаті руху інвестиційного капіталу, можна записати формулою:

І (Іт, Іг, Імп) …Ді, (1)

де І (ІТ, ІГ ІМП) - інвестиції в товарній, грошовій формі або у формі майнових прав;

Ді - доход від інвестиційної діяльності.

У момент реалізації інвестицій (продажу інвестиційного капіталу) на ринку їм протистоїть ринок інвестиційних товарів або об'єктів інвестиційної діяльності. Ці товари неоднорідні і можуть існувати як у грошовій, так і в натурально-матеріальній формі. Основним фактором, який визначає масштаби функціонування інвестиційних товарів є їх сукупна пропозиція, яка породжує інвестиційний попит. Тобто виробництво інвестиційних товарів приносить доходи, які створюють попит відповідно до виробленої вартості. Однак тотожність інвестиційного попиту й пропозиції витримується лише у масштабах ринку в цілому. Індивідуальні (конкретні) попит та пропозиція можуть не збігатися. Диспропорції попиту та пропозиції регулюються ринком інвестиційних товарів через реакцію цін та надлишок або нестачу цього виду товару. Операції на ринках інвестиційних товарів можна записати у вигляді такою формули:

І (Іт, Іг, Імп) - ІТ … Ді (2)

де І (Іт, Іг, Імп) - інвестиції в товарній, грошовій формі або у формі майнових прав;

ІТ - інвестиційний товар;

Ді, - доход від інвестиційної діяльності.

Запропонована формула означає, що інвестування (вкладення) інвестицій (І (Іт, ІГ, ІМП) - ІТ) через певний період часу дає доход (Ді)

2. Інфраструктура інвестиційного ринку

Для ефективного функціонування інвестиційного ринку потрібна наявність розгалуженої інфраструктури (рисунок 2).

Рисунок 2 - Інфраструктура інвестиційного ринку

Інфраструктура інвестиційного ринку формує інформаційне та обслуговуюче середовище, яке дозволяє інвестору працювати з мінімальним ризиком. Інфраструктуру ринку інвестицій можна умовно поділити на регулюючу, функціональну та інформаційну складові.

Зокрема, регулююча складова інфраструктури здійснює впорядкування інвестиційних відносин шляхом установлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку, та яка включає в себе: державні органи регулювання ринку інвестицій (Кабінет Міністрів, НБУ, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет), які виконують на ринку законодавчі, ліцензійні та наглядові функції та процедури. Таким чином, її основою є законодавча база, яка регулює відносини суб'єктів підприємницької діяльності на інвестиційному ринку.

Функціональна складова інфраструктури інвестиційного ринку - це фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють спеціалізовану діяльність із:

* залучення тимчасово-вільних коштів на фінансування інвестиційних проектів;

* створення правових, економічних і організаційних умов для сталого розвитку приватного підприємництва;

* співробітництва з міжнародними, іноземними та українськими організаціями у питаннях розвитку підприємництва;

* забезпечення проведення техніко-економічних експертиз програм та проектів підприємницької діяльності та вирішення питання;

* консультаційної підтримки підприємців із юридичних питань, ведення бухгалтерської звітності, оподаткування та пошуку ефективних джерел фінансування;

* страхування проектних та кредитних ризиків;

* сприяння становлення ринкових відносин в Україні через створення, підтримку та розвиток малих та середніх приватних підприємств тощо.

Інформаційна складова інфраструктури інвестиційного ринку включає в себе ділові видання, Інтернет-сайти рейтингових систем привабливості підприємств тощо.

Головним завданням інвестиційної інфраструктури є обслуговування інвестиційного ринку, задоволення інвестиційного попиту. При цьому кількість представників кожного із складових елементів інфраструктури повинна бути значною, щоб не було монополізації функцій того чи іншого з елементів даної інфраструктури, бо це призведе до зростання цін на інвестиційні товари і як наслідок, - до зростання інфляції.

3. Кон'юнктура інвестиційного ринку

Кон'юнктура інвестиційного ринку - це форма виявлення на інвестиційному ринку в цілому, або на окремих його сегментах системи факторів (умов), які визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та конкуренції.

Для кон'юнктури інвестиційного ринку характерні 4 стадії:

1) Підйом кон'юнктури, який пов'язано з підвищенням активності ринкових процесів у зв'язку з пожвавленням економіки в цілому. Він характеризується ростом обсягів попиту на об'єкти інвестування, підвищенням рівня цін, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників.

2) Кон'юнктурний бум, який пов'язано з різким зростанням попиту на усі інвестиційні товари, які пропозиція не дивлячись на ріст, задовольнити не може. Одночасно ростуть ціни на усі об'єкти інвестування, підвищуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

3) Ослаблення кон'юнктури, яке пов'язане із зниженням інвестиційної активності у зв'язку із спадом в економіці в цілому, відносно повним насиченням попиту на об'єкти інвестування та деяким надлишком їх пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім і початок зниження рівня цін на більшість об'єктів інвестування. Відповідно понижаються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

4) Кон'юнктурний спад - це найбільш не сприятлива стадія на інвестиційному ринку з позицій інвестиційної активності. Вона характеризується найнижчим рівнем попиту та скороченням обсягів пропозиції об'єктів інвестування. На цій стадії кон'юнктури інвестиційного ринку суттєво знижуються ціни на об'єкти інвестування, а доходи інвесторів та інвестиційних посередників падають до самої низької позначки, а в ряді випадків інвестиційна діяльність є збитковою. Размещено на Allbest.ru