Грошово-кредитна система США

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

ПЛАН

ВСТУП 3

1. Еволюція грошово-кредитної системи США 5

2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин США 7

3. Інфраструктура грошово-кредитної системи США 12

4. Банківська система США 16

4.1 Загальна характеристика Федеральної резервної системи 16

4.2 Завдання Федеральної резервної системи 17

4.3 Роль Федеральної резервної системи в уряді 19

ВИСНОВКИ 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 24

ВСТУП

Специфічною рисою американської банківської системи була її роздробленість та відсутність центрального емісійного банку до початку XX ст. у 1863-1864 pp. було засновано систему національних банків, підпорядкованих Контролеру грошового обігу у Вашингтоні. Установлювався мінімальний розмір капіталу цих банків, їх періодична звітність перед федеральними органами, обов'язкове резервування. Розмір банкнотної емісії цих банків було поставлено у залежність від обсягу портфеля державних цінних паперів.

Створення національних банків не усунуло недоліків банківської системи США. Ця система була негнучкою. Вона виявилася нездатною реагувати на коливання попиту як сезонного, так і кризового характеру. Особливо це стало зрозумілим під час кризи 1907 p., яка ще раз підтвердила необхідність створення центральної емісійної резервної інституції. Але навіть у післякризо-вий період опозиція федеральному централізму була ще досить сильною. У 1908 р. було засновано Національну комісію з грошового обігу, результати діяльності якої матеріалізувалися у створенні Федеральної резервної системи (ФРС). За своєю структурою вона значно відрізнялася від центральних банків європейських країн.

ФРС - ядро кредитної системи країни. Вона створена згідно з Федеральним резервним актом у 1913 р. Головною метою її створення була необхідність у централізації банкнотної емісії в країні. Завдяки ФРС централізовано резерви комерційних банків на рахунках у центральних резервних банках, що підвищило ліквідність банківської системи, створено умови для поширення безготівкових рахунків, бо кожний федеральний резервний банк є розрахунковою палатою для комерційних банків свого округу, а міжокружний розрахунковий фонд, до якого входять 12 федеральних резервних банків, є вищою інстанцією з безготівкових розрахунків у масштабі всієї країни.

Федеральна резервна система США відповідальна за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи, бере участь у підтриманні та регулюванні платіжної системи країни.

1. Еволюція грошово-кредитної системи США

Важливу роль в еволюції і формуванні сучасної грошово-кредитної системи США відіграли два компоненти:

1. Металевий обіг на основі благородних металів (золотомонетний обіг як основа грошової системи проіснував у США майже півтора століття). Це менше, ніж у європейських країнах, оскільки власна грошова система в американській державі почала формуватися тільки наприкінці XVIІI ст.;

2. Кредитний обіг на базі банкнот федеральних резервних банків (діє досі). Роком народження американської національної валюти вважається 1785-й, коли рішенням Конгресу США національною грошовою одиницею було визначено долар США. А фактично національна система грошового обігу стала формуватися з 1792 p., після прийняття закону про карбування монет (згідно з яким у країні офіційно було введено біметалеву грошову систему валюти). Період біметалізму фактично закінчився у 1873 р. (згідно з рішенням уряду Сполучених Штатів про закінчення вільного карбування срібла). Поява банкнот у складі грошової системи США припадає на кінець XVTI1 ст. (період громадянської війни 1861 -- 1865 pp.). 1863 p. було прийнято федеральний закон про створення національної банківської системи (Федеральної резервної системи). Згідно з цим законом виключне право емісії банкнот надавалося федеральним резервним банкам.

Найбільше золотих монет у складі готівкового грошового обігу в США було перед громадянською війною: 1860 р. їх питома вага досягла майже половини готівкової грошової маси. Під час громадянської війни, коли вільний обмін паперових грошей на золото було скасовано й емісія незабезпечених паперових грошей різко зросла, населення почало зберігати золоті монети як скарби. В результаті цих змін до часів повоєнного відновлення економіки в 1870 р. питома вага золотих монет у готівковому грошовому обігу становила близько 10%. Максимальне збільшення питомої ваги золотих монет сталося 1900 p., коли їх грошовий обіг перевищив 29%. Після цього відбувалося тільки його зниження. Важливим кроком для зміцнення грошової системи США й упорядкування емісії грошей стало законодавче затвердження в 1900 р. золотого стандарту, який проіснував до 1934 р. Падіння ролі золотих монет у готівковому обігу до початку XX ст. -- об'єктивний процес, і пояснюється змінами у складі грошової системи під впливом розвитку економіки кращії. В цей період зростає кількість розрахунків через банки з використанням кредитних інструментів, водночас у складі готівкового монетного обігу збільшується частка банкнот. їх золоте забезпечення мало значний вплив на становлення й розвиток грошово-кредитної системи США наприкінці XIX -- початку XX ст.

Економіка Сполучених Штатів не зазнала руйнівного впливу Першої світової війни, тому державі вдалося зберегти золотий обіг довше за європейські країни. США були змушені відмовитися від золотого стандарту через економічну кризу 1929--1933 pp., і це призвело до радикальних змін в економіці та устрої грошово-кредитної системи країни. З-поміж багатьох заходів щодо перебудови грошово-кредитної системи США найважливішими стали відмова від золотомонетного обігу й наступна девальвація долара. У ході реформи грошової системи під час кризи державна влада США фактично провела націоналізацію монетарного золота.

Два прийнятих законодавчих акти зобов'язали банки і фірми продати наявне в них золото федеральним резервним банкам та казначейству за офіційним курсом. Було введено заборону на володіння монетарним золотом і операції з ним для приватних осіб, компаній і банків. Ці заходи дозволили запобігти спекуляції дорогоцінним металом в умовах нестабільності грошової системи після кризи. На початку 1934 р. проведено девальвацію долара США. І хоча офіційний золотий вміст було встановлено, обмін доларів на золото у внутрішньому обігу припинився і діяв тільки у сфері валютних розрахунків до 1971 р. Золотомонетний грошовий обіг став базою для сучасної грошово-кредитної системи.

2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин

банківський кредитний уряд федеральний

Створення системи сучасного державного регулювання грошово-кредитних відносин США започаткував закон про утворення Федеральної резервної системи (ФРС), прийнятий Конгресом США в 1913 р. Відтоді ФРС стала головним органом держави з проведення грошово-кредитної політики.

До складу Федеральної резервної системи входять Рада керуючих, федеральні резервні банки, Федеральний комітет відкритого ринку і Федеральна консультативна рада.

Головними функціями Федеральної резервної системи є:

1. Здійснення впливу на пропозицію грошей і кредиту;

2. Регулювання і нагляд за діяльністю фінансових інституцій;

3. Здійснення функцій банківського та фінансового представника держави.

За структурою та принципами управління ФРС суттєво відрізняється від центральних банків інших країн. Один із головних принципів, покладений в її основу при заснуванні, -- врахування інтересів місцевих банків щодо недопущення централізації управління грошово-кредитною системою країни. Відповідно до цього принципу відбувся і розподіл території США на 12 резервних округів, у кожному з яких було організовано федеральний резервний банк. Очолила цю систему Рада керуючих, що знаходиться у Вашингтоні. Це забезпечило єдність грошової системи держави та її ефективність.

Правовий статус ФРС обумовлений тим, що федеральні резервні банки тісно пов'язані з урядом США й усією системою державних установ. З іншого боку, федеральні резервні банки формально не є державними, тому що їхній капітал утворюється за рахунок внесків приватних комерційних банків, які стають членами ФРС.

Організаційна структура Федеральної резервної системи наведена на рис. 1.

Рис.1. Організаційна структура Федеральної резервної системи США

За організаційною структурою ФРС можна виділити п'ять основних ланок:

1. Рада керуючих. Вона координує і спрямовує діяльність ФРС.

Складається із семи членів, які призначаються президентом США строком на чотирнадцять років. Їхні кандидатури проходять обов'язкове погодження в Сенаті США. Один із членів Ради керуючих обирається її головою терміном на чотири роки. Основні функції Ради керуючих ФРС:

- встановлення передбачених законом у межах норм обов'язкових резервів, які банки-члени мають утримувати на рахунках у федератьних резервних банках;

- розгляд та затвердження облікових ставок, що встановлюються федеральними резервними банками;

- визначення розмірів маржі за банківськими позиками під біржові цінні папери;

- визначення політики щодо купівлі та продажу державних цінних паперів;

- здійснення нагляду за діяльністю федеральних резервних банків;

- нагляд за емісією та вилученням з обігу банкнот;

- регулювання відносин федеральних резервних банків з іноземними банками.

2. Федеральний комітет відкритого ринку. Це є найважливіший орган щодо грошово-кредитної політики ФРС. Його було засновано в 1936 р. при Раді керуючих. Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку відповідає за політику сприяння економічному зростанню, зайнятості населення, стабільності ціноутворення та сталості механізму міжнародної торгівлі й платежів. Його основною функцією є вплив на кон'юнктуру ринку через механізми фінансового та грошового ринків.

До складу комітету входить сім членів Ради керуючих та п'ять представників від федеральних резервних банків. Щороку звіт про діяльність комітету включається у загальний звіт Ради керуючих перед Конгресом США.

3. Федеральні резервні банки. Вони створені Конгресом США як функціональні органи централізованої банківської системи країни. Федеральні резервні банки здійснюють оперативний зв'язок з іншими комерційними банками. Кожен такий резервний банк очолюється правлінням із дев'яти директорів (шестеро обираються банками-членами округу, троє призначаються Радою керуючих, причому один із них стає головою правління).

До функцій федеральних резервних банків входять:

- емісія готівкових коштів (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети);

- зберігання обов'язкових резервів банків-членів ФРС;

- кредитування комерційних банків;

- фінансове обслуговування казначейства США.

Територія США поділена на 12 федеральних резервних округів. У головному місті кожного округу знаходиться федеральний резервний банк, який здійснює емісію банкнот та інші функції центрального банку для комерційних банків округу. Більшість федеральних резервних банків мають відділення.

4. Банки-члени ФРС. Приблизно 40% (майже 10 тис.) комерційних банків США є членами ФРС. Державні банки зобов'язані бути членами ФРС, банки штатів можуть приєднатися до неї, виконавши певні вимоги. Кожен банк-член ФРС зобов'язаний купувати державні цінні папери (на суму до 6% від власного сплаченого капіталу) в окружному резервному банку та прийняти умову обов'язкових перевірок їхніх операцій представниками ФРС.

5. Консультативні органи. До них належать Федеральна консультативна рада, Консультативна рада з питань стану споживачів та Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ. Федеральна консультативна рада проводить наради з Радою керуючих з економічних і банківських питань та дає рекомендації щодо діяльності ФРС. До складу ради входить дванадцять членів -- по одному від кожного резервного округу. Консультативна рада з питань становища споживачів консультує Раду керуючих із питань захисту інтересів споживачів. Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ надає інформацію та результати аналізу проблем ощадних установ. До складу ради входять представники ощадних банків, позиково-ощадних асоціацій, кредитних спілок.

До важелів впливу на грошово-кредитну політику ФРС належать: - регулювання облікової ставки -- ставки відсотків, що їх сплачують комерційні банки за позичені у федеральних резервних банків гроші;

- встановлення норми обов'язкового резервування -- відсоток депозитів, встановлений ФРС, які комерційні банки зобов'язані тримати готівкою у сховишах або на депозитних рахунках у федеральних резервних банках;

- операції на відкритому ринку (купівля-продаж державних цінних паперів).

3. Інфраструктура грошово-кредитної системи

Основу грошово-кредитної системи США становить Федеральна резервна система (ФРС), створена 1913 р. законом про Федеральну резервну систему. Федеральна резервна система відповідає за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи, підтримання й регулювання платіжної системи країни.

Загальна структура грошово-кредитної системи США представлена на рис. 2.

Рис.2. Загальна структура грошово-кредитної системи США

На першому рівні грошово-кредитної системи США знаходиться Федеральна резервна система. На другому рівні -- комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи.

Комерційні банки відіграють особливу роль у грошово-кредитній системі США і поділяються на універсальні комерційні банки та спеціалізовані комерційні банки. Універсальні банки -- тип комерційних банків, які здійснюють усі види банківських операцій, включаючи кредитування приватних компаній, фізичних осіб, фермерів та держави, розміщують депозити, здійснюють розрахунково-касове обслуговування, міжнародні валютно-розрахункові операції, управління активами та інші послуги.

У структурі активів універсальних комерційних банків близько 20% припадає на долю дрібних і середніх комерційних банків регіонального і місцевого типів. До найпотужніших універсальних комерційних банків США належать, зокрема, "Сіті Корп.", "Бенк оф Америка", "Чейз Ман-хеттен Корп."

Спеціалізовані банки -- тип комерційних банків, які спеціалізуються на проведенні певних банківських операцій. Серед спеціалізованих комерційних банків Сполучених Штатів виділяються інвестиційні банки, котрі виникли в період громадянської війни (1861--1865 pp.) для розміщення облігацій федерального уряду, та Експортно-імпортний банк США.

Інвестиційні банки -- спеціалізовані комерційні банки, які здійснюють фінансування інвестицій приватних підприємств та держави. Окрім надання кредитів інвестиційні банки здійснюють купівлю-продаж цінних паперів, організують злиття компаній.

Експортно-імпортний банк США -- державний спеціалізований банк, створений у 1934 р. Банк є важливою ланкою державного регулювання економіки, зовнішньої торгівлі та міжнародних кредитних відносин. Діяльність банку регламентується окремим законом, прийнятим у 1945 р. Головним завданням банку є сприяння експорту американських товарів шляхом надання позик іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми позиками. Кредити іноземним компаніям та урядам, як правило, пов'язані з оплатою товарів найпотужніших американських компаній ("Дженерал Електрик", "Боїнг" та ін.). Ресурси банку складаються із власного капіталу, який належить міністерству фінансів, та позик казначейства.

Крім комерційних і спеціалізованих банків інфраструктура грошово-кредитної системи Сполучених Штатів включає й інші, небанківські, кредитно-фінансові інститути. Роль небанківських інститутів зростає і становить конкуренцію комерційним банкам, особливо у сфері довготермінового кредиту.

Федеральні кредитні установи -- Спеціалізовані державні кредитні установи, які діють у сфері сільського господарства, житлового будівництва, вищої освіти. їхні головні завдання -- підтримка стабільності головних ланок грошово-кредитної системи й доповнення приватного бізнесу.

Державну систему кредитування сільського господарства створено 1916 р. з ініціативи Конгресу США. Система кредитування складається з кооперативних банків, федерат ьних посередницьких кредитних банків і федеральних земельних банків, випускає цінні папери для акумуляції коштів під кредитування фермерських господарств.

До системи кредитування сільського господарства входить сім кооперативних банків, котрі забезпечують надання коштів 232 локальним асоціаціям позичальників. Крім того, існують два банки, створені спеціально для задоволення потреб сільськогосподарських кооперативів, систем електронного і телефонного зв'язку, водопостачання й каналізації. Ці банки фінансують також експорт сільськогосподарської продукції.

Державна система кредитування будівництва житла функціонує через три державні установи, які забезпечують коштами ринок заставних через продаж облігацій із використанням коштів на закупівлю заставних: Федеральну національну іпотечну асоціацію, Урядову національну асоціацію іпотечного кредиту, Федеральну компанію іпотечного кредиту житлового будівництва.

Державна система кредитування здобуття вищої освіти включає студентську асоціацію ринкових позик, яка забезпечує коштами здобуття вищої освіти через студентські позики, надані приватними фінансовими інститутами під гарантовану програму студентських позик. Пенсійні фонди виконують посередницькі функції і гарантують учасникам ше один вид захисту -- виплати доходу після виходу на пенсію. Розрізняються пенсійні фонди за формою організації та управління, за структурою активів. Пенсійна система забезпечується коштами за рахунок внесків і доходів від інвестування у цінні папери.

Найважливішою системою пенсійного забезпечення є соціальне забезпечення держави -- страховий фонд для практично всіх пенсіонерів, зайнятих у приватному секторі. В 1974 р. Конгрес прийняв закон про гарантію прибутків працівникам, які вийшли на пенсію. Згідно з цим законом було створено Корпорацію з гарантування пенсійних виплат. Корпорація страхує пенсійні виплати сумою до 2250 доларів США на місяць кожній особі на випадок, якщо пенсійний фонд збанкрутує або не зможе виконати своїх зобов'язань. Пенсійні фонди Сполучених Штатів мають статус найбільшого інституційного інвестора у світі.

Страхові компанії спеціалізуються на страхуванні життя та майна і функціонують у фінансовому посередницькому бізнесі. В США налічується близько 2 тис. компаній зі страхування життя: і понад 3 тис. компаній зі страхування майна. До інших небанківських фінансово-кредитних інститутів належать інвестиційні компанії, кредитні спілки, позиково-ощадні асоціації та фінансові компанії. З розвитком фінансового законодавства США поступово поступово усунуті законодавчі розходження між типами небанківських кредитно-фінансових інститутів. Воші дістати можливість займатися операціями, які раніше вважалися прерогативою тільки комерційних банків. Це сприяло посиленню конкуренції на кредитному ринку Сполучених Штатів і впровадженню нових фінансових інструментів. Американські інституційні інвестори контролюють більшу частину активів фінансового ринку. Небанківські фінансово-кредитні установи управляють активами на понад 8 трлн. доларів США.

4. Банківська система США

4.1 Загальна характеристика Федеральної резервної системи

Банківська система США називається Федеральна резервна система. Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ і розміщення банківських установ.

Банківська система США сформувалася під впливом багато разів уточнюваного Закону про Федеральну резервну систему і прийнятого в 1980 році Закону про дерегулювання депозитних установі і монетарному контролі (DIDMCA).

На початку ХХ століття в США було не менше 5 тисяч емісійних (національних) банків, кожний з яких володів правом випускати в звернення банкноти на суму свого основного капіталу. При цьому кожний з національних банків був зобов'язаний приймати в сплату квитки всієї решти банків (не дивлячись на те, що вони не були законними платіжними засобами).

Сьогодні банківська система США складається з:

1. Федеральної резервної системи;

2. Комерційних банків;

3. Інвестиційних банків;

4. Ощадних банків;

5. Позиково-ощадних асоціацій.

Банки в США роздільного підпорядкування. Це означає, що для частини комерційних банків (національних банків) ліцензування, контроль, нагляд і регулювання їх діяльності здійснюється федеральним урядом, а для іншої частини - властями окремих штатів. З урахуванням регулювання всі американські банки можна розділити на чотири групи:

1. Національні банки;

2. Банки штатів - члени ФРС;

3. Банки - не члени ФРС, вхідні у Федеральну корпорацію страхування депозитів (ФКСД);

4. Банки - не члени ФРС, чиї внески не застраховані у ФКСД.

Національні банки підкоряються Контролеру грошового звернення (служба Міністерства фінансів) і потрапляють під дію всіх федеральних банківських законів, а також правил і інструкцій ФРС і ФКСД. Банки штатів - члени ФРС підкоряються законам і правилам того штату, де вони зареєстровані і здійснюють свої операції, і відповідним федеральним законам, оскільки вони є членами ФРС і ФКСД.

Банки - не члени ФРС з внесками, застрахованими у ФКСД, підкоряються законам відповідних штатів, а також правилам і інструкціям ФКСД. Банки - не члени ФРС з незастрахованими внесками потрапляють лише під дію законодавства штатів. При цьому банки визначають свою юрисдикцію, тобто вибирають підпорядкування федеральним властям або властям штатів. До цього слід додати, що в країні продовжують діяти декілька банків, що не підкоряються ні федеральним властям, ні властям штатів (вони називаються приватними).

4.2 Завдання Федеральної резервної системи

З самого початку діяльності Федеральної резервної системи її першочергові завдання співпали з напрямами національної економічної і фінансової політики. Зростання економіки, високий рівень зайнятості, стабільність купівельної спроможності долара і прийнятний баланс в операціях з іноземними державами були закріплені Конгресом в законі про зайнятість від 1946 року, а потім ви Законі про повну зайнятість і збалансоване зростання від 1978 року.

З роками були прийняті поправки до акту про Федеральну резервну систему. Ключові поправки були прийняті Актом про банківську справу від 1935 року, в 1970 році були внесені поправки до Акту про банківські холдингові компанії, до Акту про міжнародну банківську справу від 1978 року, до Акту від 1978 року про повну зайнятість і збалансоване зростання і до Акту від 1980 року про відміну втручання держави в справи депозитарних установ і про валютний контроль.

Федеральна резервна система вносить свій внесок в досягнення нацією економічних і фінансових цілей, впливаючи на фінанси і кредит в економіці. Як центральний банк країни вона на довгостроковій основі забезпечує таке зростання економіки в межах її можливостей, гарантуючи при цьому розумну стабільність цін. Якщо говорити стисло, то Федеральна резервна система прагне проводити свою політику так, щоб боротися з дефляційними і інфляційними процесами у міру їх появи. І як кредитор останньої інстанції в критичній ситуації вона несе відповідальність за використання інструментів своєї політики в цілях запобігання національній кризі ліквідності і фінансової паніки.

Оскільки міцна фінансова структура є важливою складовою частиною ефективної кредитно-грошової політики і економіки, що росте і процвітаючої, Федеральній резервній системі була довірена безліч контрольних і регулюючих функцій. Наприклад, вона несе відповідальність за кількість кредиту, використовувану для покупки або продажу цінних паперів, регулює зарубіжну діяльність всіх банків США і діяльність іноземних банків. Стежить за виконанням законів, регулюючих діяльність банківських холдингових компаній, контролює банки, зареєстровані на рівні штатів і що є членами ФРС, встановлює правила захисту інтересів споживачів (інформування і чесне відношення до ним в певних кредитних операціях).

Більшість країн сьогодні мають центральні банки, функції яких в цілому схожі з функціями Федеральної резервної системи. Так, Банк Англії існує з кінця 17 сторіччя, Банк Франції був організований Наполеоном 1 в 1800 році, Банк Канади почав свою діяльність в 1935 році. Кожний з них проводить свою національну і фінансову політику, хоча, звичайно залежно від історичних, економічних і політичних обставин, їх специфічні обов'язки можуть відрізнятися один від одного, рівно як і їх роль і ступінь незалежності усередині уряду.

4.3 Роль Федеральної резервної системи в уряді

Відомо, що США мають незалежний центральний банк. Це вірно в тому сенсі, що рішення Федеральної резервної системи не підлягають ратифікації з боку президента або з боку будь-якого працівника з відділу уряду. Але ФРС несе відповідальність перед Конгресом, а, отже, і всім народом за свою політику. Всі призначення в раду керівників ФРС, включаючи і призначення голови і віце-голови з числа членів Ради, здійснюються президента з відома Сенату. Через ці обставини і враховуючи, що ФРС діє в рамках загальних цілей економічної і фінансової політики, що проводиться урядом, було б точніше охарактеризувати цю Систему як "незалежну усередині уряду".

ФРС підтримує постійні контакти з іншими групами усередині уряду, що визначають політику. Повноправним представником ФРС є голова Ради керівників. Він виступає перед відповідними комітетами Конгресу із звітами про політику ФРС, про точку зору Системи на стан економіки, фінансів і з інших питань. По Акту про повну зайнятість і збалансоване зростання від 1978 року двічі в рік він представляє сенатському Комітету з банківської справи, житлових питань і міського господарства, а також комітету палати представників у банківських справах, фінансах і питаннях міського господарства мети Системи у фінансовій і кредитно-грошовій політиці, прогнози щодо економічної діяльності, аналіз взаємозв'язку між грошово-кредитними і економічними цілями і політикою адміністрації і Конгресу. Час від часу голова періодично зустрічається з президентом США, проводить регулярні наради з міністром фінансів і головою Ради економічних консультантів. Голову часто запрошують попрацювати в загальноурядових органів, таких як Комітет з відміни втручання держави в справи депозитарних установ

Окрім діяльності усередині країни, голова Ради керівників є членом Національної дорадчої ради з міжнародних грошових і фінансових проблем при уряді США, куди входять керівники інших відповідних агентств США, голова є також заступником представника США в Міжнародному валютному фонді. Як член делегації США на важливих міжнародних конференціях голова представляє точку зору центрального банку з питань міжнародної фінансової і економічної політики.

Інші члени Ради керівників також беруть участь в дискусіях на урядовому рівні при обговоренні широкого спектру питань внутрішньої і зовнішньої політики, починаючи від реформи міжнародної валютної системи і кінчаючи проблемам оновлення фінансового законодавства США. Члени Ради часто виступають перед Конгресом з ряду питань, що стосуються Федеральної резервної системи. Член Ради, призначений головою, працює у Федеральній раді з перевірки фінансових установ, де представлені також Федеральна корпорація по страхуванню депозитів, Федеральне правління банків по кредитуванню житлового будівництва, апарат контролера грошового звернення і Національна адміністрація кредитних союзів. Конгрес покладає на цю групу розробку єдиних правил ревізії всіх установ, що приймають внески. Регулярно члени Ради зустрічаються з членами ради економічних консультантів. Звичайно раз на тиждень проводиться обід, на якому присутні представники Міністерства фінансів, а також по можливості і голова або віце-голова Ради керівників і ще один член Ради, рівно як і заступник міністра фінансів з проблем грошового звернення, відповідальні працівники обох установ.

Персонал Ради підтримує тісний зв'язок з своїми колегами в уряді. Вони мають часті неофіційні зустрічі із службовцями таких установ, як Рада економічних консультантів, Міністерство фінансів, Установа з управління, бюджету і економічних проблем, Апарат контролера грошового звернення, Федеральна корпорація по страхуванню депозитів, Правління Федеральних банків по кредитуванню житлового будівництва, Національна адміністрація кредитних союзів.

ВИСНОВКИ

Таким чином, можна зробити висновок, що основу грошово-кредитної системи США становить Федеральна резервна система (ФРС), створена 1913 р. законом про Федеральну резервну систему. Федеральна резервна система відповідає за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи, підтримання й регулювання платіжної системи країни. Вона знаходиться на першому рівні грошово - кредитної системи США. На другому рівні -- комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи. Комерційні банки відіграють особливу роль у грошово-кредитній системі США і поділяються на універсальні комерційні банки та спеціалізовані комерційні банки.

Універсальні банки -- тип комерційних банків, які здійснюють усі види банківських операцій, включаючи кредитування приватних компаній, фізичних осіб, фермерів та держави, розміщують депозити, здійснюють розрахунково-касове обслуговування, міжнародні валютно-розрахункові операції, управління активами та інші послуги. До найпотужніших універсальних комерційних банків США належать, зокрема, "Сіті Корп.", "Бенк оф Америка", "Чейз Ман-хеттен Корп."

Спеціалізовані банки -- тип комерційних банків, які спеціалізуються на проведенні певних банківських операцій. Серед спеціалізованих комерційних банків Сполучених Штатів виділяються інвестиційні банки, котрі виникли в період громадянської війни (1861--1865 pp.) для розміщення облігацій федерального уряду, та Експортно-імпортний банк США.

Крім комерційних і спеціалізованих банків інфраструктура грошово-кредитної системи Сполучених Штатів включає й інші, небанківські, кредитно-фінансові інститути, такі як Федеральні кредитні установи, страхові компанії, інвестиційні компанії, кредитні спілки, позиково-ощадні асоціації та фінансові компанії.

Американські інституційні інвестори контролюють більшу частину активів фінансового ринку. Небанківські фінансово-кредитні установи управляють активами на понад 8 трлн. доларів США.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бобраков Ю.И. США: центральный банк и экономика. - М.: Наука, 1998. - 256 с.

2. Деятельность банков: современный опыт США / Сост. Е.С. Дзасаров. - М.: Айси - банк, 1992. - 186 с.

3. Іванов В.М., Софіщенко І.Я. Грошово - кредитні системи зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 195 с.

4. Миловидов В.Д. Современное банковское дело: опыт США. - М.: Анки, 1993. - 204 с.

5. Шамова І.В. Грошово - кредитні системи зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 195 с.

Размещено на Allbest.ru