Основи обліку в бюджетних установах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки та освіти України

Кафедра Облік та аудит

Контрольна робота

З дисципліни « Основи обліку в бюджетних та фінансових установах »

Варіант № 6.

Виконала: студентка

Факультету заочного відділення

Перевірив:________________

Гноєва Ірина Миколаївна

КРЕМЕНЧУК 2010

1. Класифікація доходів Державного і місцевого бюджетів

Бюджетна система - це заснована на економічних відносинах, врегульованих правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави.

Закон України «Про бюджетну систему України» визначає бюджетну класифікацію як єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівняльність бюджетних даних.

Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів і затверджується Верховною Радою України.

За допомогою бюджетної класифікації в фінансових, податкових органах, кредитних та бюджетних установах провадиться облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

Саме бюджетна класифікація допомагає проводити дійовий контроль за цільовим використанням бюджетних коштів.

Постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 року затверджена нова структура бюджетної класифікації України. В умовах проведення реформ в економіці та управлінні вона повинна забезпечити бюджетний облік і ефективність контролю за бюджетом з боку законодавчої та виконавчої влади.

Призначення бюджетної класифікації -- забезпечити співставлення показників бюджетів усіх рівнів, тобто державного бюджету і місцевих бюджетів. Вона використовується на всіх стадіях виконавчого процесу, а також при складанні органами виконавчої влади зведених (консолідованих) бюджетів.

Розділ 1. Бюджетної класифікації Доходи бюджету поділяються за кодами на розділи, параграфи та статті.

Розділи доходів - це податкові надходження та неподаткові доходи, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти, державні цільові фонди.

Доходи різних видів бюджетів можна класифікувати за різними ознаками: соціально-економічними, за порядком зарахування, юридичними формами.

За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на:

-доходи від господарської діяльності;

-від використання природних ресурсів;

-від зовнішньоекономічної діяльності;

-від банківської діяльності;

-від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

-державне мито;

-митні платежі;

-збори та інші неподаткові платежі;

-доходи від приватизації;

-доходи від громадян тощо.

Доходи ці різняться джерелами та соціально-економічною значимістю.

За порядком та умовами зарахування доходів у бюджеті вони поділяються на закріплені і регулюючі.

Закріплені -- це доходи, які постійнодіючими законодавчими актами віднесені у доходну частину певного рівня бюджетної системи повністю у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі (нормативі), що встановлюється на довгий строк.

Регулюючі доходи -- це доходи, надходження яких у нижчестоящі бюджети визначаються щорічно Верховною Радою України або представницьким органом місцевого самоврядування вищого рівня при затвердженні своїх актів про бюджет. Цим регулюючі доходи відрізняються від закріплених. Верховна Рада України щороку регулює в законі про Державний бюджет бюджети республіканський Автономної Республіки Крим, обласні та міські міст Києва та Севастополя. Наприклад, в 1997 році Верховна Рада України затвердила відрахування у вищеназвані бюджети по 50 % акцизного збору, що надходить на їх території, крім акцизного збору з ввезених на територію України підакцизних товарів, 100% прибуткового податку з населення, а нормативи відрахувань від податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування та плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності у диференційованих розмірах: для бюджетів Донецької, Запорізької, Полтавської, Харківської - по 80 %, Києва - 70 %, для решти -- по 100 %.

Крім відсоткових відрахувань від територіальних надходжень, як основного методу бюджетного регулювання, що застосовується в усіх, майже без винятку, країнах світу, в Україні застосовуються методи дотацій і субвенції.

Дотація, як дохід місцевих бюджетів, являє собою перерахування коштів з вищестоящого бюджету в нижчестоящий з метою його збалансування.

Дещо інакше з субвенціями як методом бюджетного регулювання.

Субвенція -- також вид грошової допомоги,але це часткова цільова допомога. Останню суму коштів, що не вистачає для фінансування якогось заходу органу місцевого самоврядування, він повинний профінансувати сам. Тому цей метод не дуже бажаний для органів місцевого самоврядування. До того ж, нецільове використання субвенційних коштів тягне за собою обов'язок їх повернення.

У сучасних умовах кожна ланка бюджетної системи може мати і позичені кошти. Стаття 70 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дозволяє радам або за їх рішенням іншим органам місцевого самоврядування відповідно до законодавства випускати місцеві позики, лотереї, цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити у банках.

За юридичними формами доходи бюджетів поділяються на податкові і неподаткові. Україна, як все цивілізоване суспільство, будує ринкову економіку, для якої властиві в бюджетах саме податкові доходи.

2. Суть, принципи і функції бюджетного обліку в Україні

Успішне виконання державного та місцевих бюджетів може бути забезпечене лише за чіткої організації бухгалтерського обліку, який в контексті виконання бюджету прийнято називати бюджетним обліком.

Бюджетний облік як складова єдиного економічного обліку є науково обґрунтованою системою спостереження, відображення, узагальнення та контролю за кількісними та якісними показниками виконання бюджету. Більшість важливих рішень, незалежно від їх суті, базуються на фінансових розрахунках. Облік забезпечує ці розрахунки потрібною інформацією та дає аналітичну орієнтацію щодо можливих чинників та наслідків розглядуваних альтернатив.

Метою бухгалтерського обліку виконання бюджетів є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої інформації про доходи, видатки, кредитування за вирахуванням погашення і фінансування бюджетів, а також підвищення результатів виконання бюджетів. Основним завданням бюджетного обліку і звітності є повне, своєчасне і достовірне відображення процесу виконання державного бюджету. Бюджетний облік необхідний для забезпечення зберігання бюджетних коштів через відображення всіх операцій щодо виконання бюджетів усіх рівнів у бухгалтерських документах, складання бухгалтерського балансу та звітності.

Сутність бюджетного обліку найбільш повно виявляється в його функціях. Це: спостереження, відображення, узагальнення, контроль виконання бюджетів усіх рівнів та забезпечення збереження коштів бюджету. Всі вони тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

Функція спостереження виконується в процесі створення й використання фінансових ресурсів держави - бюджету як за доходами, так і за видатками.

Функція відображення базується на тому, що всі операції, які здійснюються за рахунок бюджетних коштів, згідно з кошторисами доходів та видатків, віддзеркалюються у відповідних бухгалтерських документах.

Функція узагальнення здійснюється при проведенні всіх операцій по розрахунках, результатом яких є баланс доходів і видатків як бухгалтерський звіт.

Усі наведені функції забезпечують кількісний і якісний облік виконання бюджетів усіх рівнів, змін, внесених до них в процесі виконання, що дає змогу виявити відхилення від затверджених у бюджеті асигнувань і внести відповідні зміни до бюджету чи кошторису видатків. Таким чином через виконання зазначених функцій органи влади забезпечують управління бюджетами всіх рівнів відповідно до своїх повноважень.

Функція контролю полягає у здійсненні бюджетного обліку надходжень доходів за їх видами та обліку виконання видаткової частини бюджету по відповідних відомствах, установах і організаціях, які фінансуються з бюджету, тобто використання бюджету за призначанням, за цільовим використанням коштів згідно з розписом та бюджетною класифікацією.

У процесі контролю виявляються всі порушення бюджетного законодавства, невиконання вимог щодо використання бюджетних коштів. Таким чином, бухгалтерський облік виконання бюджету дає змогу запобігати крадіжкам, розтратам та іншим порушенням у виконанні бюджетів усіх рівнів.

Таким чином, бюджетний облік віддзеркалює виконання бюджету через облік доходів, видатків, ресурсів бюджету на рахунках, здійснення заходів, передбачених і затверджених у бюджеті, фондів, резервів, створюваних у процесі касового виконання бюджету і виконання кошторисів видатків бюджетних установ, що дає повну картину виконання бюджетів усіх рівнів. Виходячи з цього можна сказати, що предметом бюджетного обліку є бюджетний процес, який забезпечує розширене відтворення через розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту. Слід зазначити, що розподільчі відносини, що здійснюються через бюджет є одним із найскладніших етапів суспільного відтворення. Вони торкаються інтересів усіх членів суспільства. Тому всебічний, повний і детальний облік даних відносин має надзвичайно велике значення для суспільства загалом. Процес виконання бюджету пов'язаний із мобілізацією доходів і здійсненням видатків. Тому об'єктами бюджетного обліку є дохідна і видаткова частини бюджету, а також ресурси бюджету та інші заходи, що здійснюються з бюджету.

Ведення бюджетного обліку забезпечується системою методів. Методом бюджетного обліку є сукупність прийомів, які використовуються для одержання необхідних даних щодо виконання бюджету, використання коштів.

Основними серед них є:

- відображення усіх господарських операцій в первинних документах і реєстрах обліку та їхня оцінка;

- подвійний запис операцій і система рахунків;

- проведення періодичної та річної інвентаризації коштів на рахунках і в розрахунках, боргових, казначейських зобов'язань;

- узагальнення інформації у балансі.

Первинною складовою облікової політики є принципи, які відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначаються як «базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку і звітності господарської діяльності» суб'єкта господарювання. Задекларована вітчизняна система принципів являє собою поєднання трьох груп фундаментальних уявлень про функціонування бухгалтерського обліку (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Система принципів бухгалтерського обліку України

- умови функціонування облікової системи, що визначаються «господарським оточенням» суб'єкта господарювання;

- рекомендації, що виступають надбудовою умов облікового процессу;

- обмеження щодо раніше наведених рекомендацій.

Принцип автономності полягає у відокремленості фінансових та матеріальних ресурсів установи чи організації як самостійної одиниці від аналогічних об'єктів власності керівників, працівників та інших організацій. Звідси випливає, що фінансово-майновий стан апарату керівництва установи не може змінюватись за рахунок несанкціонованих змін активів установи. Отож зазначений принцип не тільки є умовою бухгалтерського обліку, а й забезпечує дотримання фінансової дисципліни та збереження засобів господарювання.

Цей принцип частково підтверджено Бюджетним кодексом України. Відповідно до статті 52 зазначеного документа керівникам міністерств, відомств та установ, що є за термінологічним словником бюджетного процесу розпорядниками коштів, надано право розпоряджатися бюджетними асигнуваннями, виділеними на відповідні заходи установи, визначені кошторисом.

Зауважимо, що головні розпорядники коштів (далі -- ГРК) -- міністри і керівники інших центральних органів виконавчої влади, керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій, голови сільських та селищних рад -- отримують їх як на потреби зазначених установ, так і для переведення нижчим розпорядникам. Далі грошові потоки переміщуються від розпорядника коштів другого рівня (РК 2) (він, до речі, отримує кошти як на асигнування власної установи, так і для переведення підвідомчим) до розпорядника коштів третього рівня (РК 3) -- кінцевої ланки ланцюжка руху асигнувань.

Принцип безперервності (діяльності, що триває) випливає з реальності подальшої діяльності установи впродовж розумного періоду, якщо немає свідчень про протилежне, а також передумов для її ліквідації найближчим часом. Зважаючи на те, що право власності щодо активів бюджетних організацій в загальноекономічному розумінні цілковито належить державі в особі центральних органів влади, відповідно до розглядуваного принципу вважається, що зазначені головні розпорядники коштів не мають на меті ліквідувати установу чи організацію. Цей принцип є основою для включення до балансу статей необоротних активів та товарно-матеріальних цінностей за їхньою фактичною собівартістю, а не за ринковою ціною (під час реалізації) активів та зобов'язань чи залишковою вартістю необоротних активів (коли йдеться про безкоштовну передачу в межах міністерства, відомства, управління) у разі ліквідації. Цей принцип є умовою для відтворення принципу-рекомендації історичної собівартості.

Принцип періодичності передбачає, що господарська діяльність бюджетної установи чи організації умовно може бути поділена на періоди з метою складання фінансової звітності. Щодо бюджетних установ, як і інших суб'єктів господарювання, головним звітним періодом є календарний рік. Проміжні облікові періоди визначаються кварталами та місяцями.

Звітність за такими періодами складається наростаючим підсумком із початку звітного року у складі балансу та звіту про виконання кошторису доходів і видатків. Зазначений поділ на періоди потребує визначення механізму його реалізації на первинному та поточному етапах бухгалтерського обліку, а отже, і рекомендацій у вигляді принципу нарахування та відповідності доходів і видатків.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає, що національна грошова одиниця є головним вимірником у системі первинного та підсумкового обліку і єдиним на заключному етапі -- під час складання звітності. Звідси випливає, що саме національна грошова одиниця є відповідною базою для оцінювання й аналізу в бухгалтерському обліку. Якщо об'єкт не набув грошового вираження, його не можна включити до облікової сукупності. До того ж, і це випливає з попереднього, об'єктом бухгалтерського обліку стає вартісний, а не натуральний рух цінностей, що особливо важливо в обліку необоротних активів, запасів, матеріалів, медикаментів, продуктів харчування та інших товарно-матеріальних цінностей бюджетних організацій.

До групи принципів-рекомендацій належить принцип історичної собівартості, відповідно до якого бюджетні установи відбивають свої активи за фактичною собівартістю. Дію зазначеного принципу закріплено кількома нормативними актами, згідно з якими необоротні активи та інші товарно-матеріальні цінності бюджетних організацій обліковуються за своєю первісною вартістю -- вартістю придбання, спорудження та виготовлення. До історичної собівартості не включаються видатки на транспортування, налагодження та пуск відповідно необоротних активів та інших товарно-матеріальних цінностей. Перелічені видатки, а також видатки з капітального ремонту, відносяться на фактичні видатки установи чи організації.

Як уже зазначалося, принцип собівартості має бути визнаний як єдино правильний. Це зумовлено такими причинами:

1) оцінка господарських засобів базується виключно на інформації, що її містять первинні документи, згідно з якими за відповідний об'єкт оцінювання було виплачено чи має бути оплачено певну суму коштів;

2) відповідно до балансового рівняння факти господарської діяльності мають бути зареєстровані в обліку в момент їх здійснення, а отже, за тією вартісною оцінкою, за якою вони реально відбуваються;

3) за умови безперервності діяльності установи чи організації активи використовуються в поточній діяльності і забезпечують нормальне функціонування суб'єкта господарювання. Тому потреби в їх реалізації немає і питання оцінювання за ринковою вартістю відпадає як недоречне.

Однак попри всі наведені аргументи на користь зазначеного принципу його дія на практиці в певний момент припиняється. Це явище в бухгалтерському обліку не лише бюджетних установ, а й в усій обліковій практиці України відоме як дооцінювання. Оскільки в основу розглядуваного принципу покладено припущення про відносну стабільність грошової одиниці, використовуваної в обліку, можна стверджувати, що значні її коливання ставлять під сумнів реалізацію принципу собівартості. Втім, штучне завищення первісної вартості як однієї сторони балансового рівняння -- активів, так і другої -- капіталу і зобов'язань, не тільки не поліпшує фінансового становища установ і організацій, але й призводить до деякої фальсифікації інформації про фінансовий стан установи.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат, по-перше, визначає момент здійснення трансакцій, а саме: доходи записуються тоді, коли вони нараховані, а не за умови наявності грошових коштів, а видатки -- тоді, коли вони сталися. При цьому грошові кошти можуть бути ще не сплачені. По-друге, цей принцип визначає вибір періоду для реєстрації видатків, тобто у звітному періоді відбиваються видатки, які сприяли отриманню доходів звітного періоду. Стосовно першої частини зазначимо, що методологічно облік видатків у бюджетних установах поділено на дві частини: облік касових видатків і облік фактичних видатків. Під касовими видатками розуміють вибірку грошових коштів із поточних, реєстраційних та спеціальних рахунків установи. Відповідно фактичні видатки визначають як дійсні видатки установи з виконання кошторису доходів і видатків, що підтверджені відповідними документами. Як бачимо, в основу описаних облікових категорій покладено відповідно касовий метод та метод нарахувань. Таке безпрецедентне поєднання протилежних методів пояснюється жорстким обмеженням у витрачанні коштів бюджетними установами, а звідси суцільним контролем на основі зіставлення касових і фактичних видатків. Часткова відповідність принципу нарахування спостерігається і в методиці обліку доходів: доходи за загальним фондом (раніше -- бюджетне фінансування) є реальними в момент отримання коштів на реєстраційні, поточні рахунки, тоді як доходами спеціального фонду (позабюджетні надходження) вважаються насамперед нараховані суми до отримання. Стосовно другої частини -- відповідності доходів та витрат -- слід зазначити, що рекомендації з розмежування та узгодження доходів і витрат враховані порядком складання кошторису доходів і видатків, а саме планом асигнувань, який є невід'ємною частиною кошторису. Проте поняття відповідності коректніше було б застосовувати виключно в частині спеціального фонду, тобто власних доходів бюджетних установ. Це пояснюється передусім послідовністю економічного зв'язку витрат і доходів, з одного боку, та видатків і доходів -- з іншого. Якщо, скажімо, витрати в частині надання платних послуг, виконання робіт тощо зумовлюють отримання доходів за спеціальним фондом, то здійснення видатків на загальну діяльність установи за рахунок бюджетних коштів не має на меті отримання доходів за загальним фондом, а навпаки: кошти бюджету виділяються для здійснення зазначених видатків. Втім, і в частині власних доходів існує певне узгодження, вірогідність якого визначається специфікою «виробничого». Як приклад проблематичності співвіднесення доходів та видатків наведемо діяльність вищих навчальних закладів з надання платних навчально-педагогічних послуг. У разі посеместрової авансової оплати за навчання доходи нараховуються на початку семестрового періоду, коли їх одержання є майже фактом, а ось видатки, які зумовлюють їх отримання, здійснюватимуться упродовж щонайменше двох кварталів.

Останній із принципів зазначеної групи -- принцип повноти висвітлення є рекомендувальним безпосередньо в частині фінансової звітності. Йдеться про інформаційну повноту стосовно фактичних та потенційних наслідків господарських операцій, тобто суцільне висвітлення господарської діяльності установ і організацій. Цей принцип реалізується:

1) у завершеності фінансової звітності бюджетних організацій;

2) у розшифруваннях до показників фінансової звітності.

Завершальними в системі принципів бухгалтерського обліку є принципи-обмеження, які є певними гарантами фінансової стійкості та раціоналізації процесу бухгалтерського обліку.

Принцип обачності (обережності) полягає в тому, що доходи враховуються тоді, коли можливість їх отримання стає досить реальною, а видатки -- тоді, коли можливість їх здійснення є досить імовірною подією. Це виявляється, зокрема, в тому, що фактичні, чи «нараховані», видатки мають випереджувальний характер щодо касових видатків за такими кодами економічної класифікації видатків бюджету, як 1110 «заробітна плата», 1120 «нарахування на заробітну плату», 1160 «оплата комунальних послуг та енергоносіїв», 1342 «стипендії». Ще одним проявом дії даного принципу в системі обліку бюджетних установ є те, що на фактичні видатки відноситься вартість придбаних бюджетними установами й організаціями необоротних активів. Отже, обережність дає змогу уникнути переоцінювання доходів та недооцінювання видатків. Завдяки цьому зменшується ризик управлінських рішень. Зауважимо, що принцип обережності доповнює принцип історичної собівартості, оскільки для його застосування необхідно зберегти в поточному бухгалтерському обліку оцінку майна за собівартістю.

Принцип превалювання сутності над формою означає, що в бухгалтерському обліку можна відкинути незначні обставини, неодмінно врахувавши все істотне. Поділ операцій на істотні і неістотні є суб'єктивним, проте до істотних відносять, як правило, операції, в результаті яких змінюється фінансове становище суб'єкта господарювання. Оскільки облік бюджетних установ є повністю регульованим з боку держави, вибір критерію визначення істотності є формальним і зводиться до додержання нормативів та обмежень, установлених відповідними інструктивними матеріалами. Прикладами врахування зазначеного принципу в обліковій методиці є такі:

1) нижня вартісна межа основних засобів -- 500 грн;

2) обмеження щодо нарахування зносу на необоротні активи -- зі списку об'єктів обліку, на які нараховується знос, вилучено такі порівняно малоцінні необоротні активи: сценічно-постановні засоби, білизна, постільні речі, одяг, взуття, фільмофонди, макети, моделі, наочні посібники та інші малоцінні необоротні матеріальні активи, бібліотечні фонди, термін використання яких не визначено (завдання ж установ полягає у продовженні його до максимально можливого), а також документації з типового проектування, доречність виключення якої не викликає сумніву. Принагідно зазначимо, що відсутність нарахування зносу на бібліотечні фонди, безумовно, пов'язана з іншим принципом-обмеженням, який використовується в міжнародній практиці -- принципом вартості (економічного зиску).

Важливим у методологічному плані є принцип постійності, сутність якого полягає в незмінності облікової політики, а отже, і принципів, методів та процедур, прийнятих методологією відбиття господарських операцій. Зміни можливі лише за умов, передбачених відповідними положеннями, що регулюють діяльність бюджетних установ, а їхній вплив на методику обліку має бути розкритий у відповідних розшифруваннях і поясненнях. Наочним прикладом таких змін є перехід бюджетних установ упродовж 2000 року до нового плану рахунків бухгалтерського обліку.

3. Порядок відкриття особових рахунків платників та організація їх ведення в податкових органах

бюджет облік україна

З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Особові рахунки платників відкриваються органом державної податкової служби щорічно за платниками, які:

перебувають на податковому обліку - з початку року на підставі списків, зазначених у пункті 1.6 цієї Інструкції;

взяті на податковий облік протягом поточного року - з моменту взяття на облік, на підставі доповнення до первинних списків платників;

своєчасно не взяті на податковий облік - з моменту нарахування або сплати платежу (залежно від того, яка з цих подій настала раніше); реорганізуються - з дати зміни організаційно-правового статусу або місця реєстрації платника податків.

Картки особових рахунків відкриваються структурним підрозділом органу державної податкової служби (який, у межах своїх функціональних обов'язків, повинен відкрити особові рахунки) не пізніше першого робочого дня, наступного за днем одержання від структурних підрозділів органу державної податкової служби з обліку платників списків платників.

Номерами карток особових рахунків є:

номери особових рахунків юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідають ідентифікаційним кодам і які присвоюються платникам згідно з Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 N 118 ( 118-96-п );

номери особових рахунків фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідають ідентифікаційним номерам і присвоюються платникам згідно з Законом України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" ( 320/94-ВР );

номери особових рахунків підприємств, що проводять спільну підприємницьку діяльність і яким відкривають особові рахунки за додатковою ознакою, що відповідає реєстраційним (обліковим) номерам Тимчасового реєстру ДПА України.

Кожна картка особового рахунку має безпосередній вихід на Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб, який є автоматизованою системою збору, накопичення та обробки даних про платників податків та включає дані інших реєстрів, а саме: реєстру платників ПДВ, реєстру неприбуткових організацій і установ, реєстру платників податків постійних представництв нерезидентів в Україні, реєстру договорів про спільну діяльність, реєстру великих платників податків. Зазначене дозволяє групувати облікові показники за всіма наведеними ознаками.

При відкритті особових рахунків платників кожному з них присвоюється порядковий номер, що діє протягом поточного року. Порядкові номери не пов'язані з реквізитами особових рахунків платників і присвоюються в залежності від черговості відкриття цих рахунків. Вони використовуються для визначення кількості відкритих особових рахунків платників та відповідності відкриття рахунків списку платників. 3.6. Форма особових рахунків визначається порядком, що встановлюється для обліку платежів на підставі порядків адміністрування (справляння) такого платежу і є обов'язковою при відтворенні особового рахунку на екрані або його друкуванні засобами відповідного програмного забезпечення.

Відповідно до умов надходження платежів, функціонують такі форми особових рахунків платників:

Форми карток особових рахунків мають лицьовий та зворотний боки. На лицьовому боці картки відображаються умови справляння платежу та дані про платника податків (у тому числі терміни подання розрахунків та терміни сплати, вид бюджету, код бюджетної класифікації ( v0265201-97 ), а також інформація про податкові зобов'язання, нараховані за результатами документальних перевірок.

Зворотній бік картки відображає стан розрахунків платників з бюджетом (суми нарахованого та сплаченого платежу, пені, штрафних (фінансових) санкцій, плати за кредит, суми податкового боргу та надміру сплачені) та інше.

Усі вартісні операції в особових рахунках платників здійснюються в гривнях та копійках у відповідності до норм розрахунків, що діють в установах банків України та затверджені положеннями про ведення бухгалтерського обліку.

У випадках, коли платник переходить на облік з одного органу державної податкової служби до іншого, новий особовий рахунок не відкривається. Облік надходження платежів ведеться у особовому рахунку, що переданий з органу державної податкової служби за попереднім місцем реєстрації платника. У тому числі не відкривається особовий рахунок платника і при переведенні платників у категорію великих платників податків.

Відомості про наявність особових рахунків платників, за якими не відображено з початку року операції з нарахування та сплати платежів, щомісяця в автоматичному режимі готуються та передаються до структурних підрозділів, що проводять роботу з платником, для виявлення причин відсутності розрахунків платників з бюджетом.

4. За вихідними даними до завдання класифікувати види надходжень до бюджету відносно основних складових бюджетної класифікації доходів з визначенням кодів. Результати оформити у вигляді таблиці.

5.Відобразити бухгалтерські проводки зі списання доходів загального фонду місцевого бюджету на результат виконання бюджету.

Д-т К-т

312 361 На поточний рахунок для переведення підвідомчим установам надійшли асигнування з місцевого бюджету.

361 702 Виник дохід загального фонду від асигнувань з місцевого бюджету.

702 431 Дохід загального фонду списаний на результат виконання кошторису за загальним фондом.

Використана література

1.БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ. ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства фінансів України від 27 грудня 2001 р. N 604

2.План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ. Затверджений Наказом Головного управління Державного казначейства України від 10 грудня 1999 року № 114.

3.Інструкція про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів. - від 18 жовтня 2001 р.

4.Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» липня 1999 року N 996-XIV.

5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону від 22 травня 1997 р. (зі змінами та доповненнями).

Размещено на Allbest.ru