Грошова система та її елементи в Україні

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний комітет статистики України

Державна академія статистики, обліку та аудиту

Полтавська філія

Кафедра фундаментальних економічних дисциплін

Реферат

з навчальної дисципліни: «Гроші і кредит»

на тему: «Грошова система та її елементи в Україні»

Виконала студентка

Група

Викладач

Полтава 2008

Зміст

1. Грошова система та її елементи

2. Становлення грошової системи України

2.1 Перший етап (1991-1994 роки)

2.2 Другий етап (1995-1998 роки)

2.3 Третій етап (1999 рік - сьогодні)

3. Грошове регулювання та контроль

Список використаних джерел інформації

1. Грошова система та її елементи

Грошова система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу.

Грошова система - грошовий обіг в країні, який історично склався і закріплений національним законодавством. Вона сформувалась в XVI-XVII ст. з появою і затвердженням капіталістичного виробництва, а також централізованої держави і національного ринку. По мірі розвитку товарно-грошових відносин і капіталістичного виробництва грошова система витримала значні зміни.

Розрізняють такі три форми грошових систем: національна, світова і регіональна(міжнаціональна). Як правило, їх межі збігаються з певним економічним простором і валютними ринками, що забезпечує двосторонню внутрішню єдність грошової системи і грошового ринку.

Національна грошова система - це державно правова форма організації валютних відносин країни, яка регламентована національним законодавством і становить частину грошово-кредитної системи держави, що обслуговує переважно зовнішньоекономічний оборот товарів, послуг і капіталів. Загальну схему структури і призначення національної грошової системи можна відобразити так:

Таблиця 1. - Національна грошова система

Елементи національної грошової системи:

Основними системоутворюючими елементами національної грошової системи є:

1) Національна валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер емісії. В Україні національною валютою з 1996 р. стала гривня.

2) Ступінь конвертованості національної валюти. Розрізняють вільно конвертовані валюти, частково конвертовані і неконвертовані. Українська гривня належить до числа частково конвертованих валют. Ратифікацією угоди про приєднання України до статті VIII статуту МВФ Верховна Рада узаконила вільну конвертованість гривні в іноземні валюти в операціях за поточними платежами.

3) Режим курсу національної валюти. Законодавче право визначати режим валютного курсу гривні покладено на НБУ та Кабінет Міністрів України. За роки незалежності режим валютного курсу поступово змінювався від жорстко зафіксованого показника до регульованого коливання в межах валютного коридору і, нарешті, до нинішнього плавання з 2000 р. під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку.

4) Режим використання іноземної валюти на національній території в загальноекономічному обороті. Цей режим, як правило, стосується запровадження певних обмежень і заборони окремих видів платежів. Заборона на використання чужоземної валюти у внутрішніх платежах в Україні введена лише у 1995 р. Водночас за деякими платежами її використання дозволене ще й зараз, в тому числі, надання інвалютних позичок комерційним банкам, оплата послуг міжнародних авіакомпаній, митниці та інших зовнішньоекономічних розрахунків.

5) Режим формування та використання державних золотовалютних резервів. Він встановлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися у двох аспектах:

а) як форма жорсткої прив'язки вартості національної валюти чи кошика валют. Тоді іноземна валюта на 100% стає забезпеченням наявної в обороті маси національних грошей за такого режиму здійснюється тільки шляхом купівлі цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення через її продаж. Курс національної валюти коливається разом із курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає певні свої функції як органу національної монетарної політики. Не випадково такий режим у світовій практиці відомий під назвою валютного бюро, органом якого стає центральний банк;

б) форма використання валютних запасів для підтримки рівноваги на національному валютному ринку і стабільності зовнішньої і внутрішньої вартості грошей. За такого режиму центральний банк країни зберігає функцію незалежного органу проведення національної монетарної політики та інші свої функції.

6) Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Наприклад, якщо економіка розбалансована, а національні гроші нестабільні, то в країні доцільно вводити певні заборони, обмеження, лімітування тощо. Зокрема, в Україні загострення економічної і фінансової кризи 90-х років супроводжувалося обмеженням на відкриття рахунків у іноземних банках для юридичних осіб і забороною переказування інвалюти на них: експортери були зобов'язані повністю чи частково продавати свою валютну виручку на валютній біржі. Діяли інші обмеження, але як тільки ситуація покращується, обмеження слабшають або і зовсім скасовуються.

7) Регламентація внутрішнього грошового ринку і ринку коштовних металів. Скажімо, нормативно-законодавчими актами України визначається:

а) порядок функціонування біржового і позабіржового (міжбанківського) валютного ринку;

б) НБУ здійснює ліцензування діяльності комерційних банків на право ведення валютних операцій, видає дозволи резидентам - юридичним особам на відкриття рахунків у іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну та визначає порядок її продажу на міжбанківському валютному ринку;

в) в 1994 р. в Україні не дозволялися операції з коштовними металами на ринку, регламентувався режим поточних і строкових вкладів у чужоземній валюті.

8) Регламентація міжнародних розрахунків і міжнародних кредитних відносин. Усі параметри визначаються нормативними актами України. Вони чітко визначають:

а) порядок, строки відкриття в банках України кореспондентських рахунків іноземних банків і навпаки;

б) порядок платежів за окремими видами комерційних угод та форм розрахунків;

в) порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

9) Визначення національних органів, на які покладено обов'язки розробки і реалізації валютної політики. Українським законодавством до числа таких органів віднесено: Кабінет Міністрів України, Адміністрація Президента, Верховна Рада, НБУ, Державна податкова адміністрація, Державний митний комітет та Міністерство зв'язку.

2. Становлення грошової системи України

Розвиток грошової системи України впродовж першого десятиріччя незалежності пройшов декілька етапів, як роки певної неврегульованості операцій на початку 90-х, так і роки значних потрясінь та девальвацій середини та кінця 90-х. В друге десятиріччя свого функціонування грошова система України входить зі стабільною валютою та ефективно функціонуючим грошовим ринком.

2.1 Перший етап (1991-1994 роки)

Процес формування в Україні власної грошової системи почав здійснюватися після проголошення незалежності у серпні 1991 р. та виходу рубльової зони у листопаді 1992 р. у складних соціально-економічних умовах. Вони характеризувались різким падіння обсягів виробництва, розривом господарських зв'язків між республіками колишнього СРСР та країнами колишньої РЕВ, гіперінфляцією, посиленням хаотичних процесів в економіці та суспільстві в цілому.

В 1993 р. з метою лібералізації грошового ринку було здійснено спробу встановлення ринкового (плаваючого) курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 р. і був спрямований на уникнення жорстких параметрів валютного ринку (досить високі податки на експортерів, вимоги обов'язкового здавання усієї валютної виручки). Поряд з існуванням плаваючого валютного курсу, який встановлювався на валютних аукціонах, НБУ визначав офіційні обмінні курси національної валюти, а на міжбанківському валютному ринку встановлювались обмінні курси для банківської системи. Таким чином, в Україні дотримувались системи множинних курсів, що привело до відпливу капіталу за межі України та бартеризації зовнішньої торгівлі.

Лібералізації валютного режиму шляхом запровадження внутрішньої конвертованості та плаваючого обмінного курсу перешкоджали:

- відсутність в Україні більш міцного економічного середовища та відповідної ринкової інфраструктури, за умови наявності якої стає можливою реалізація подібної моделі грошового режиму;

- наявність відчутного диспаритету у торговельних і платіжних відносинах, особливо з країнами СНД (асиметрія в цінах українського експорту та імпорту, погіршення умов торгівлі);

- розвиток інфляційних процесів в Україні, рівень яких сягнув у 1993 р. близько 10000%.

Для стримування інфляції НБУ здійснює жорстку фіксацію обмінного курсу національної валюти (карбованця) до долару США, німецької марки та російського рубля. Офіційний обмінний курс використовувався при обов'язковому продажу 50% валютних надходжень і періодично переглядався.

У 1993 р. активізувався грошовий ринок: в березні на щотижневих аукціонах по продажу доларів США приймають участь не 6, як на початку, а 40 банків; в квітні почали діяти щотижневі аукціони по продажу німецьких марок та російських рублів; в серпні замість аукціонів НБУ проводяться аукціони Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ), яка в листопаді закривається, а в лютому 1994 р. знову відкривається.

З січня 1994 р. фіксація курсу карбованця супроводжувалась новими більш жорсткими умовами використання валютної виручки: 40% надходжень іноземної валюти мали продаватись урядові за офіційним обмінним курсом (12610 крб. за 1 дол. США), 10% - НБУ за адміністративно визначеним курсом (25000 крб. за 1 дол. США). Решта 50% валютних надходжень могли зберігатись на валютних рахунках або продаватись НБУ за адміністративно визначеним курси.

В період з січня 1994 р. по серпень 1994 р. обмінний курс визначається як фіксовано регульований, щоб супроводжувався переважно адміністративними методами його визначення.

В 1994 та 1995 рр. девальвація вітчизняної валюти була стрімкою і відповідно складала 240% та 72.5%.

Загалом, перший етап характеризувався впровадження національної грошової одиниці, появою українського грошового ринку, становленням регулюючих органів та формуванням законодавчої бази функціонування ринку. Початок цього періоду відмічався значними темпами девальвації національної валюти та наступною фіксацією її курсу зі створенням подвійного ринку.

2.2 Другий етап (1995-1998 роки)

Новий етап в валютній системі України почався в 1995 р. Він характеризувався подальшою лібералізацією грошового ринку, встановленням єдиного обмінного курсу для готівкових і безготівкових розрахунків, підготовкою передумов для введення нової грошової одиниці - гривні. Офіційний курс карбованця визначався на підставі результатів торгів на УМВБ. Офіційний курс карбованця використовувався при здійсненні усіх безготівкових і готівкових операцій продажу та купівлі іноземної валюти.

В 1997 р. було досягнено фінансової стабільності національної валюти, яка знецінилась на 5.5%, що дало змогу в вересні здійснити грошову реформу. Карбованець замінено на гривню у співвідношенні 1 грн. = 100 тис. крб. і встановлено її офіційний обмінний курс.

В 1997 р. спостерігається продовження тенденції щодо стабільності гривні (втратила лише 0.3% своєї вартості). Головним джерелом стабільності курсу гривні стали періодичні валюти інтервенції НБУ в цілому за рахунок валютних резервів. Необхідність такої штучної підтримки стабільності гривні пояснювалась бажанням уряду одержати кредити від МВФ та Світового банку, що залежало від виконання деяких вимог МВФ до внутрішніх економічних показників. Валютні інтервенції з осені 1997 р. до початку 1998 р. обійшлись НБУ близько 650 млн. дол. США. НБУ встановлює перший валютний коридор з межами 1.7-1.9 грн. за дол. США.

Проте стабілізація ситуації на валютному ринку була тимчасовою. Наступний період позначився досить відчутною девальвацією курсу гривні в 1998 р. вона знецінилась на 80%, а в 1999 р. - на 52%. До головних причин падіння курсу гривні треба віднести: зовнішні борги держави, неспроможність НБУ ефективно використовувати весь інструментарій грошово-кредитної політики та політичні чинники.

З метою захисту своїх валютних резервів в цих складних умовах НБУ використовує плавну девальвацію. На 1998 р. переглядається валютний коридор (1.8-2.25 грн./дол. США), який однак в вересні 1998 р. знову змінюється (2.5-3.5 грн./дол. США). щоб удержати курс гривні в межах останнього валютного коридору, НБУ була проведена низка жорстких заходів:

- заборонено банкам мати відкриті валютні позиції у вільно конвертованій валюті і укладати ф'ючерсні контракти; здійснювати операції з твердою валютою на міжбанківському валютному ринку і концентрацію валютних торгів на Українській і Кримській валютних біржах; підприємствам-резидентам України здійснювати передплату за імпортними контрактами;

- запровадження обов'язкового продажу на УМВБ 75%, а потім і 50% валютної виручки підприємств;

- скорочення різниці між офіційним валютним курсом доларів США і курсом обмінних пунктів з 10% до 5% і запровадження більш жорстких правил купівлі іноземної валюти;

- обмеження попиту на долари для неторговельних операцій і суми, яку банки могли купити на УМВБ для продажу через свої обмінні пункти.

НБУ здійснює тактику утримання стабільності валютного курсу. Замість систематичної виплати резервів він переходить до жорсткого адміністративного регулювання ринку.

Загалом, другий етап формування грошової системи України характеризувався лібералізацією проведення валютних операцій, стабілізацією інфляційних процесів національної грошової одиниці і, як наслідок, стабілізацію валютного курсу; значною ревальвацією реального курсу гривні впродовж 1996-1997 рр., яка створила підстави для девальвації гривні в 1998 р.; використанням НБУ ринкових інструментів регулювання валютного ринку. Кінець періоду характеризувався фінансовою кризою та значною девальвацією національної валюти, що висвітило приховані проблеми та недосконалість механізму функціонування грошового ринку.

2.3 Третій етап (1999 р. - сьогодні)

грошова система обмінний курс валюта

В 1999 р. НБУ продовжує політику валютного коридору і приймає рішення лібералізації валютного та міжбанківського ринків, оскільки це одна з головних умов поновлення програми фінансування МВФ. З цією метою він вжив низку заходів: купівлю валюти під погашення кредитів резидентів у вільно конвертованій; придбання валюти для некритичного імпорту; надання кредитів для купівлі валюти резидентами. Процес формування офіційного курсу гривні зазнав істотних змін. На УМВБ офіційний курс визначався шляхом встановлення фіксингу, на міжбанківському ринку - як середньозважена величина курсів комерційних банків за обсягами купівлі продажу валюти на кінець дня.

Лібералізація валютного ринку стимулювала низку позитивних тенденцій: стабілізувалися міжбанківській і офіційні обмінні курси; збільшилися загальні обсяги щоденних операцій на міжбанківському валютному ринку, поліпшилася збалансованість попиту і пропозиції на безготівковому ринку, а отже НБУ може стабільно викуповувати валюту, поповнюючи резерви. Крім цього, НБУ скасував ряд обмежень: відмовився від права регламентувати відхилення курсів угод на міжбанківському ринку від офіційного курсу; суб'єкти ринку, здійснюючи купівлю-продаж валюти, самостійно визначають розмір маржі між курсами та комісійними; відмінена заборона на відхилення курсів готівкового продажу від офіційного.

Проте девальваційні процеси були лише дещо затримані і із часом вони посилилися: в липні 1999 р. курс гривні знизився на 8.03%, в вересні - на 9.45%, в листопаді - на 5.61%. Курс вийшов за межі валютного коридору і НБУ довелося відмовитись від оголошення його меж. Проведення в грудні 1999 р. на міжбанківському ринку торгівельної сесії забезпечило стабілізацію курсу гривні.

Заявою уряду та НБУ від 22.02.2000 р. на Україні запроваджується режим плаваючого валютного курсу, який в більшій мірі відповідає стану інтеграції Україні у світову економіку, сприяє збалансованості попиту на іноземну валюту з її пропозицією, забезпечує компенсацію внутрішньої інфляції, підтримує конкурентоспроможність українських товарів, зберігання валютних резервів.

Протягом 2000 р. відбувалася або ревальвація гривні, або незначна її девальвація (знецінилася на 4.25%). Офіційний курс визначався на базі котирування п'яти-шести великих банків, завдяки чому не можна було вважати курс реальним, а процес його формування ринковим.

В 2001 р. НБУ продовжує політику плаваючого валютного курсу. Особливість курсової політики в цей період полягає в тому, що вона є одним з чинників стабільності національної валюти і проводиться в інтересах експортерів та імпортерів. Гривня стає стабільною валютою. На її стабільність впливають перш за все значні надходження валютної виручки від експортерів.

На 2001 р. НБУ розробив ряд заходів, спрямованих на подальшу лібералізацію грошового ринку та посилення внутрішньої стабілізації гривні:

- сприяння процесу дедоларизації економіки шляхом зростання гривневих активів порівняно із вкладеннями в активи в іноземній валюті;

- стимулювання експорту і створення для імпортерів умов, які б сприяли випуску національних імпортозамінюючих товарів і розвитку відповідних виробництв;

- стимулювання надходжень й уповільнення відпливу з країни іноземної валюти;

- забезпечення ефективного функціонування національної грошової системи завдяки збалансованості платіжного балансу;

- створення умов для гармонізації інтересів імпортерів і експортерів;

- удосконалення структури внутрішнього грошового ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків, які є ефективними і зручними для учасників зовнішньоторговельних угод.

Із запровадженням нової європейської валюти євро Україна повинна в подальшому орієнтувати валютну політику на євро. Прив'язка курсу національної валюти до євро полегшила б вступ України до ЄВС. Курс гривні встановлювався б на основі розрахунку ВВП України за цінами, які визначалися б національній грошовій одиниці України та перераховувалися б у євро. Це сприятиме нарощуванню українського експорту в країни ЄС.

Загалом, цей етап характеризувався впровадженням нових правил функціонування ринку, які обмежили спекулятивні можливості банків та сприяли стабілізації ситуації на грошовому ринку України та лібералізували діяльність ринку. Також цей етап відмічається позитивними тенденціями розвитку ринку - зростанням обсягів ринку з 8063.78 млн. доларів США в 1999 р. до 13052.62 млн. доларів США 2001 р. та поступово ревальвацією національної валюти.

3. Грошове регулювання та контроль

Важливим елементом грошової політики є грошове регулювання, тобто регламентація державного режиму здійснення валютних операцій, міжнародних розрахунків, визначення загальних принципів грошового регулювання, повноважень державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ в регулюванні валютних операцій, прав і обов'язків суб'єктів грошових відносин, порядок здійснення грошового контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Грошове регулювання в Україні здійснюється на підставі законодавчих та нормативних актів. Головним з них є: Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93, Закон України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті» від 29.09.1994 р., №185/94. Також Національним банком України 6 травня 1998 р. №181 затверджено «Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій» згідно з яким ліцензуванню підлягають тридцять банківських операцій, так як для здійснення операцій в іноземній валюті комерційні банки повинні отримати відповідну ліцензію.

Уповноважені банки мають право здійснювати операції тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Операції, зазначені в ліцензії, здійснюються в межах та порядку, що визначені нормативними актами НБУ. Здійснення банківських операцій без ліцензії тягне за собою відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України та нормативних актів НБУ.

До учасників грошового регулювання відносять: Національний банк України, «уповноважений банк» (будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на територій України, що має ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів), різні кредитно-фінансові установи-нерезиденти, що одержали індивідуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на грошовому ринку України.

З метою забезпечення контролю за розрахунками за експортно-імпортними операціями, своєчасністю повернення резидентами України валютних цінностей та запобігання незаконному відпливу їх за межі України урядом розроблена низка заходів.

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна підлягають контролю.

Грошовий контроль - комплекс адміністративних заходів, які спрямовані на стримування вивезення і стимулювання повернення грошових коштів у країну. Грошовий контроль поширюється, як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частку. Він впливає на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів і є одним із невід'ємних елементів перехідної економіки. Грошовий контроль як інструмент стабілізації руху капіталів обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

Головним органом грошового контролю є НБУ. Він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення грошового контролю.

Крім НБУ функції у сфері грошового контролю здійснюють:

- уповноважені банки - контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки;

- Державна податкова інспекція - фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами;

- Міністерства зв'язку - контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України;

- Державний митний комітет - контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Органи, що здійснюють грошовий контроль мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню.

Список використаних джерел інформації

1. ЗУ «Про банки і банківську діяльність» // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності. - К., 1996. - Вип. 1.

2. ЗУ «Про НБУ» із внесеними змінами та доповненнями.

3. Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р.

4. Демківський А.В. Гроші та кредит. Навчальний посібник. - К.: Дакор, 2005. - 528 с.

5. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховніна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНСУ, 2001. - 602 с.

6. Гроші та кредит: Підручник / За ред.. проф. Б.С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510 с.

7. Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru