Основною та найбільш розповсюдженою послугою кредитних спілок є позички. Вони складають значну частку активів будь-якої кредитної спілки. Це є закономірним, бо історично кредитування своїх членів було основним завданням спілок і ця функція залишилась домінуючою дотепер.

Кредитна спілка надає різні види кредитів за своїм цільовим призначенням, за терміном користування, з різними режимами сплати відсотків та основної суми кредиту, з різними рівнями забезпеченості.

Залежно від потреб своїх членів та кон'юнктурних умов, які склалися на ринку фінансових послуг, кожна кредитна спілка розробляє і дотримується своєї кредитної політики - засад і правил, які є основою при наданні кредитів і забезпеченні їх повернення. Важливим критерієм розробки і реалізації ефективної кредитної політики є визначення розміру відсоткової ставки за кредитом, термінів використання кредиту, забезпечення диверсифікації кредитного портфеля, дотримання процедури вивчення позичальника на предмет його платоспроможності та рівня забезпечення кредиту й багато іншого. Успіх чи провал багатьох фінансових установ, як свідчить досвід, значною мірою залежить саме від кредитної політики. Кредитна політика спілки спирається на необхідність забезпечення інтересів вкладників і позичальників з огляду на фінансову ситуацію в країні; її загальні принципи викладено у відповідних внутрішніх положеннях кредитної спілки (положенні про фінансові послуги та положенні про фінансове управління).

Кредитні спілки надають позики на найрізноманітніші потреби, які залежать від соціально - економічних умов країни, специфіки членства кредитної спілки та інших факторів (табл. 2.7).

фінансовий кредитний спілка портфель

Таблиця 2.2. Динаміка структури кредитного портфеля кредитних спілок України

Визначальною для аналізу є також структура кредитного портфеля за терміном кредитування та цілями. Поряд з термінами та сумами наданих кредитів цільове їх спрямування демонструє соціальні та економічні настрої в окремих регіонах та державі загалом. Переважна більшість кредитів є дрібними кредитами на споживчі цілі (купівлю предметів першої необхідності, лікування, оздоровлення, навчання тощо) - 53% загальної суми наданих кредитів; комерційні кредити та кредити на ведення фермерських господарств, що передбачають триваліший термін кредитування та більші суми кредиту, займають загалом 23%, кредити на придбання, ремонт та реконструкцію житла - 7% (низька частка кредитування житла свідчить не про низьку потребу в таких кредитах, а про нестачу довгих фінансових ресурсів та, відповідно, можливість надання довготермінового кредиту).

3. Розвиток фінансових інститутів на фінансовому ринку в Україні

Як відомо трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилось питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Однією з найболючіших проблем, перед необхідністю розв'язання якої стоїть сьогодні Україна, є проблема залучення коштів для її подальшого успішного розвитку. Одним із найбільш перспективних напрямків залучення фінансових ресурсів, та відповідно, розвитку визначеного сегменту фінансового ринку є позики на міжнародних ринках капіталу. [19, c. 30-33]

Інтерес іноземних інвесторів до українських казначейських векселів виник у 1996 р. і протягом певного періоду стабільно зростав. Як результат у перші сім місяців 1997 р. ринок казначейських векселів став основним джерелом фінансування бюджету. Протягом цього періоду резидентами та інвесторами-нерезидентами купувалося в середньому на 800 млн. грн. казначейських векселів на місяць. З часом, у зв'язку зі зростанням у світі недовіри до економік перехідного періоду, цей інструмент став менш привабливим для інвесторів, і вони почали залишати цей ринок або виявляли інтерес лише до операцій хеджування. Це спонукало Україну шукати виходи на міжнародні ринки капіталів.

Уперше Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів у серпні 1997 р., випустивши єврооблігації терміном на один рік загальною сумою 396 млн. дол. США під 12% річних. Незважаючи на нестабільність міжнародних ринків капіталу, Україні в жовтні 1997 р. знов вдалося залучити додатково 99 млн. дол. США за фідуціарною позикою під 10% річних, організованою через Chase Manhattan Bank. Додатково протягом цього року Україна отримала 310 млн. дол. у вигляді позики від міжнародних організацій. Залучених коштів практично вистачило для покриття виплат за іноземними борговими зобов'язаннями на суму 680 млн. дол. США. Нетто-показник фінансування за рахунок зовнішніх джерел становив у 1997 р. тільки 5% загального розміру дефіциту.

Протягом першої половини 1998 р. Україні вдалося залучити ще 1,1 млн. дол. США на міжнародних ринках капіталів. У лютому країна розмістила 3-річні єврооблігації на суму 750 млн. німецьких марок під 16% річних, у березні - 2-річні єврооблігації на суму 500 млн. екю під 14,75% річних, у квітні - другий транш лютневих єврооблігацій на 260 млн. німецьких марок із 3-річним строком погашення під 14,9% річних. Залучені кошти пішли на покриття платежів за зовнішніми борговими зобов'язаннями і забезпечили тимчасове полегшення бюджету в той час, коли надходження коштів від операцій з казначейськими векселями значно скоротилися. Упродовж 1998 р. операції на ринку казначейських векселів зменшилися удвоє. Місцеві банки та нерезиденти, занепокоєні нестабільністю фінансової позиції, неохоче купували казначейські векселі, і уряд був змушений перекласти фінансування бюджетного дефіциту та обслуговування державного боргу на НБУ. [23, c. 401]

Проте, слід відзначити, що вся діяльність України на міжнародних ринках капіталів спрямована на залучення зовнішніх фінансових позик, які використовуються здебільшого для забезпечення поточних потреб, тобто просто «проїдаються», збільшуючи обсяги заборгованостей і таким чином створюючи підґрунтя для виникнення в майбутньому перешкод економічному зростанню, замість сприяти орієнтованому на перспективу розвиткові економіки.

Україна поки що не може забезпечити надходження значних коштів від зовнішньоекономічної діяльності. Найреальнішими джерелами інвестування української економіки слід вважати кошти населення, прямі іноземні інвестиції та кредити міжнародних фінансових організацій, окремих держав та суб'єктів господарювання. Певною мірою тут можна розраховувати також на надходження від приватизаційної діяльності та на повернення коштів, що перебувають за кордоном, якщо для цього будуть створені певні умови.

Система ефективного нагляду за діяльністю фінансових установ повинна визначати:

· передумови, що визначають розподіл цілей, функцій і зобов'язань кожного учасника ринків фінансових послуг;

· ліцензування і структуру, які чітко окреслюють коло фінансових установ, охоплених наглядом, види їх діяльності, що потребують ліцензування, а також передбачають оцінки власності фінансової установи, ділових якостей його керівників, реальності операційних планів, системи внутрішнього контролю та прогноз фінансового стану установи на майбутнє;

· пруденційні вимоги і пруденційне регулювання, тобто вимоги щодо обов'язкової наявності мінімального капіталу, який би відповідав рівневі ризиків фінансової установи; ведення нею ефективної політики та оволодіння процедурами оцінки якості активів і забезпечення, а також резервів для відшкодування можливих втрат за кредитами та інвестиціями; лімітів для обмеження ризику; наявності адекватної системи внутрішнього контролю та аудиту;

· методики поточного регулювання, яка органічно поєднує дистанційний та інспекційний нагляд, і передбачає постійні контакти з керівництвом фінансової установи, створення ефективної системи збору, розгляду й аналізу пруденційних звітів та статистичних даних;

· вимоги щодо надання необхідної інформації, завдяки чому органи нагляду отримують правдиву звітність про фінансовий стан фінансової установи;

· повноваження, які дозволяють органам нагляду вживати адекватні виправні заходи щодо фінансової установи в разі порушення ним пруденційних вимог здійснення діяльності, чинного законодавства або створення ситуації, яка загрожує інтересам інвесторів та/або вкладників;

· міжнародні фінансові операції - нагляд за діяльністю фінансових установ за межами України та обмін інформацією із іноземними та міжнародними організаціями по регулюванню та нагляду за діяльністю фінансових установ. Виходячи з аналізу досвіду країн Центральної та Східної Європи та з урахуванням особливостей економіки України, за доцільне слід запропонувати два основних етапи цілеспрямованої державної політики формування дієздатного фондового ринку в Україні.

І. Початковий етап

1. Етап має на меті забезпечити розвиток ліквідності організованого ринку насамперед за рахунок консолідації і зростання частки організованого ринку. Це має бути досягнуто шляхом запровадження жорсткіших норм щодо розкриття інформації при проходженні лістингу на біржах та в торговельних системах, більш жорстких норм щодо статутного фонду бірж, торгівців цінними паперами, реєстраторів, зберігачів, депозитаріїв, організаторів торгівлі інститутів спільного інвестування, управляючих активами. Також доцільно обмежити частку участі одних учасників в статутному капіталі інших (задля уникнення створення «кишенькових» компаній). Позитивним кроком у цьому напрямі є прийняття Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», що передбачає збільшення мінімального статутного фонду для професійних учасників фондового ринку.

2. Важливим засобом розвитку фондового ринку має стати проведення точкової приватизації через первинне публічне розміщення акцій на організованому ринку.

3. Протягом першого етапу має бути розпочато лібералізацію руху капіталу. Це вимагає вдосконалення системи банківського і фінансового нагляду, зміни монетарного режиму, лібералізації валютного ринку. Водночас лібералізація доступу іноземних інвесторів на вітчизняний ринок фінансових (банківських і страхових) послуг має відбуватися поступово, з паралельним застосуванням механізмів, що стимулюють капіталізацію української банківської сфери та зміцнюють її конкурентоспроможність.

4. Для успішності лібералізації необхідно здійснювати також і ряд супутніх заходів, перш за все:

- вдосконалення банківського і фінансового нагляду для моніторингу міжнародних трансакцій і використання складних фінансових інструментів, як наприклад, деривативи;

- повне застосування міжнародних стандартів обліку в фінансовому и корпоративному секторі;

- вдосконалення статистики платіжного балансу і системи відстеження зовнішньоекономічних фінансових потоків на макроекономічному рівні;

- повне використання стандартів інформаційної прозорості урядом і НБУ.

5. З метою забезпечення прозорості функціонування емітентів та ефективності корпоративного управління слід розробити та підготувати до прийняття закон «Про акціонерні товариства». Основними напрямками діяльності, що вимагають врегулювання таким законом, є:

- чітке визначення процедури скликання та проведення загальних зборів акціонерів

- забезпечення рівних прав існуючих акціонерів при проведенні додаткової емісії.

- надання рівного доступу всіх акціонерів до інформації щодо діяльності акціонерного товариства

ІІ. Етап розгортання реформи

Другий етап передбачає закріплення успіхів, досягнутих під час реалізації першого етапу, а також приведення нормативної бази та механізмів регулювання ринку фінансових послуг у відповідність до світових стандартів.

1. Надзивачайно важливим моментом є прийняття єдиного закону, який регулював би випуск та обіг усіх видів цінних паперів та питання професійної діяльності на ринку фінансових інструментів, депозитарного обслуговування, регулювання ринку фінансових інструментів. Головними завданнями цього закону є:

- врегулювання випуску та обігу похідних цінних паперів, які критично важливі для ефективного управління ризиками, що виникатимуть у процесі лібералізації руху капіталу та зміни монетарного режиму;

- розвиток ринку державних та муніципальних цінних паперів, що розширює можливості інвесторів для диверсифікації фінансових портфелів, сприяє розвитку приватних пенсійних фондів.

При цьому заходи щодо розвитку депозитарної системи мають передбачати:

- укрупнення та інтеграція зберігачів та реєстраторів;

- створення централізованої депозитарної системи учасниками ринку із обмеженою участю держави та врахуванням принципів функціонування депозитарних систем в ЄС;

- інтеграція національної депозитарної системи в міжнародні депозитарні структури.

2. Прозорість діяльності емітентів та інших учасників ринку, своєчасне та належне розкриття інформації є однією із базових умов зменшення несиметричності інформації, що притаманна усім фінансовим ринкам, підвищення стабільності останніх, захисту прав інвесторів та кредиторів. Відтак необхідним є забезпечення на законодавчому рівні жорстких стандартів розкриття інформації емітентами, фінансовими посередниками та регуляторами, запровадження міжнародних стандартів розкриття інформації: міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) та міжнародних стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO).

3. Невід'ємною складовою другого етапу реформування фондового ринку України має стати цілеспрямоване формування мережі інституційних інвесторів. Недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди, страхові компанії традиційно є найактивнішими учасниками фондових ринків розвинутих країн. В Україні ці інститути поки що перебувають на початковому етапі свого розвитку і не мають значних ресурсів для інвестування в цінні папери. Розвиток інституційних інвесторів матиме позитивний вплив на економіку України через сприяння ефективнішому перерозподілу капіталу, розширення пропозиції інвестиційних ресурсів, посилення стимулів їх ефективного використання.

4. Мають набути розвитку заходи щодо лібералізації руху капіталів, розпочаті в рамках першого етапу та розраховані на здійснення протягом тривалого періоду.

Орієнтовно, реалізація двох вищенаведених етапів реформування фондового ринку потребуватиме 5-7 років. Після того, як більшість заходів, передбачених кожним з етапів, будуть реалізовані та будуть отримані певні результати, необхідно буде розробити нову стратегію розвитку фондового ринку, яка б враховувала існуючі напрацювання в даній сфері, та містила заходи, спрямовані на удосконалення фондового ринку. Оновлена стратегія повинна бути спрямована на практичну реалізацію фондовим ринком системних функцій, які належать йому в ринковій економіці. В її рамках мають відбутися завершення формування системи регулювання і нагляду, що відповідає Базельським принципам, інтеграція внутрішнього фондового ринку до європейського ринку, формування повнофункціональної багаторівневої системи пенсійного страхування тощо.

Оскільки низька якість інституцій (передусім державних) є головним чинником низької конкурентоспроможності банківського сектора України, то першочергове завдання - розвиток вітчизняних фінансових установ. Цей пріоритет доцільно реалізовувати переважно економічними заходами: забезпечувати сприятливі законодавчі умови для діяльності фінансових посередників шляхом удосконалення законодавчої бази, підвищувати прозорість діяльності банківських установ, створювати механізм рефінансування їхніх кредитних портфелів, використовувати нові механізми грошово-кредитного регулювання в діяльності центральних банків, підвищувати інноваційну складову ресурсного забезпечення банків. [32, c. 4-11]

Після тривалого періоду нестабільності фінансового ринку, спричиненого неліквідністю окремих фінансових інструментів і фінансово-кредитних установ у цілому, стала очевидною потреба в надійних оцінках і достовірному розкритті ризиків, пов'язаних зі структурованими кредитними продуктами й забалансовими активами. Достовірна оцінка стану фінансово-кредитних установ залежить, головним чином, від правильного застосування стандартів бухгалтерського обліку, які визначають фундаментальну структуру фінансової звітності. Виконання вимог стандартів бухгалтерського обліку й фінансової звітності є необхідною умовою для побудови прозорої та стабільної фінансової системи. Окрім того, аби досягти достатнього рівня прозорості, одночасно повинні виконуватися вимоги до розкриття, обліку й оцінки всіх або максимально можливої кількості ризиків. Поєднання цих елементів допоможе підтримувати на належному рівні ринкову довіру та дисципліну. Завданнями для НБУ та інших регулюючих органів за цих умов мають стати:

· розширення спектру й умов прийняття заставного забезпечення (розміщення застави в кількох центральних банках і, можливо, у різних валютах);

· стимулювання іноземних інвесторів до сприяння розвитку української економіки;

· збільшення кількості контрагентів, які мають право на одержання ліквідності в кризових ситуаціях;

· розробка заходів щодо мінімізації потенційних фінансових ризиків, привнесених у роботу банківської системи іноземним капіталом;

· розглядання термінів погашення наданої ліквідності для окремих груп фінансових установ;

· удосконалення координації діяльності органів нагляду за фінансовим сектором.

Окрім того, для розвитку вітчизняних банківських установ та з метою забезпечення їх стабільності необхідно здійснювати централізацію фінансової інфраструктури навколо банківської системи, а саме: створювати сприятливі законодавчі умови для розвитку фінансових груп, до складу яких, крім банків, входитимуть інвестиційні фонди, страхові організації, система недержавного пенсійного забезпечення. [32, c. 4-11]

Другий напрям, який повинен сприяти підвищенню конкурентоспроможності й забезпеченню стабільності банківської системи, - це розвиток інноваційної діяльності в Україні. Проблеми інноваційного розвитку України були й залишаються топ-темою вітчизняної економічної думки. Дискусії із цього приводу на вщухають. Українську економіку у її наявному вигляді не можна вважати інноваційною. Системи, які забезпечують життєздатність інноваційної економіки, - продукування, комерціалізація, використання наукових знань та інновацій, підвищення рівня освіти та кваліфікації, управління й регулювання інноваційного розвитку - в Україні існують лише фрагментарно. Важливим кроком у цьому напрямі було б створення фінансово-інноваційних комплексів, до складу яких входили б недержавні пенсійні фонди (як акумулятори фінансових ресурсів), науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади та виробничі об'єднання. Для цього необхідно прийняти закон про фінансово-інноваційні комплекси, який передбачав би розробку відповідних механізмів фінансової підтримки таких організацій, надання пільг із оподаткування, відстрочення сплати податків до часу окупності проектів, державні гарантії щодо залучення інвестицій, кредитів. Крім того, у сфері законодавства необхідні такі кроки:

· розробка та реалізація системи заходів щодо першочергової державної фінансової підтримки науково-дослідних інститутів;

· запровадження системи оподаткування, яка буде сприятливою для фінансування процесу створення нових знань та їх реалізації на ринку інноваційних розробок;

· впровадження системи соціальної підтримки, націленої на духовний та професійний розвиток працівників, зайнятих у сферах інтелектуальних розробок;

· спрямування банківських установ на підтримку розвитку знаннєвої економіки, для чого необхідно переорієнтувати їх кредитно-інвестиційну діяльність із короткострокового кредитування підприємств добувної промисловості й торгівлі на підтримку наукомістких проектів.

Таким чином, необхідно привести у відповідність структуру й чисельність державних органів, що забезпечують ефективне співробітництво зі стратегічними партнерами України на міжнародному рівні, розробити й запровадити законодавчу базу щодо ефективного використання національних багатств, ресурсного потенціалу країни суб'єктами господарювання тощо.

Після визначення пріоритетів розвитку фінансової системи України та запропонування конкретних заходів щодо забезпечення стабільності банківських установ невід'ємним елементом є зазначення конкретних числових критеріїв та цілей, яких планується досягнути за певний період. Цей період, як свідчить світовий досвід, має бути не коротшим п'яти, але не довшим десяти років. [32, c. 4-11]

Враховуючи, що в Україні вільні кошти страховиків, в силу специфіки вітчизняного законодавства та інституційних особливостей страхового ринку, не в повній мірі трансформуються в інвестиційні ресурси, вирішення хронічних проблем лежить, в першу чергу, в правовій площині. Правове поле, в рамках якого функціонує страховий ринок потребує реформування і приведення його до європейських стандартів. Зокрема, в рамках реформування страхового ринку, підвищення рівня якості послуг на страховому ринку, а також підвищення його інвестиційного потенціалу доцільно реалізувати наступні заходи нормативно-правового, організаційно-методологічного та інформаційного характеру:

­ створення правових умов для повноцінного впровадження інвестиційного та пенсійного страхування;

­ впровадження міжнародних стандартів ведення бухгалтерського обліку і аналітики діяльності страхових компаній;

­ створення незалежного інституту експертизи договорів і страхових випадків, а також діючої системи контролю над фінансовим станом страхових компаній;

­ забезпечення формування інвестиційних інструментів для розміщення довгострокових страхових резервів;

­ удосконалення методології страхових і перестрахувальних операцій за участю страхових посередників;

­ впровадження нормативів достатності капіталу у спосіб, що утруднює псевдострахування;

­ розробка та реалізація заохочувальних заходів для страховиків, що добровільно дотримуються у своїй діяльності стандартів прозорості та підвищених вимог до платоспроможності і впровадженні міжнародних стандартів фінансової звітності;

­ розробка нормативно-правових актів, які б урегулювали порядок діяльності страхових агентів і консультантів та аварійних комісарів та запровадили їх реєстрацію;

­ забезпечити розроблення та впровадження додаткових актів законодавства, що сприятимуть запобіганню використання страхового ринку для проведення протиправних і сумнівних операцій та шахрайства, включаючи відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом.

Основними негативами у розвитку кредитних спілок є: якість руху (наявність «сірого сектору», велика кількість «жевріючих» кредитних спілок, порушення кооперативних принципів у діяльності значної кількості кредитних спілок); ринкове позиціонування (структура кредитного портфеля, процентні ставки, політика формування та управління активами та пасивами, впровадження нових видів послуг та ринкових інструментів, наявність узгодженої довготермінової ринкової стратегії); системна завершеність (доступ до дешевих та довгих ресурсів, необхідне сервісне супроводження, наявність механізмів підтримання фінансової стабільності кредитних спілок та гарантування вкладів їх членів, ступінь системної інтеграції кредитних спілок в режимі саморегулювання). [19, c. 30-33]

Для комплексного вирішення питань, що гостро постали перед кредитними спілками необхідно:

- впровадити на державному та регіональному рівнях системи стабілізації та фінансового оздоровлення кредитних спілок;

- створити систему страхування / гарантування вкладів від фінансових ризиків;

- ініціювати створення бюро кредитних історій для формування єдиної бази позичальників, що дасть можливість знизити частку прострочених та неповернених позик;

- прискорити процес формування потужних асоціацій (ОАКС), діяльність яких сприятиме розробленню та запровадженню єдиних правил поведінки на ринку кооперативного кредитування, професійних і технологічних стандартів діяльності кредитних спілок, підняття іміджу та довіри до кредитних спілок;

- поставити одним з пріоритетних напрямів розвитку організаційної інтеграції формування єдиної саморегулівної організації кредитних спілок у формі всеукраїнської асоціації спілок;

- дозволити кредитним спілкам виконувати зобов'язання перед третіми особами не лише в межах наданого кредиту, а й в межах залучених коштів на вкладні рахунки членів, що розширить спектр фінансових послуг для членів спілки;

- відкрити доступ спілкам до операцій з іноземною валютою, що сприятиме нагромадженню додаткових активів;

- сприяти входженню спілок через асоціації та об'єднані кредитні спілки в платіжні системи. Таке членство принесе усім учасникам кредитного руху лише позитивні зміни у сфері надання фінансових послуг та зміцнення позицій спілок на ринку;

- сформувати установи сервісної інфраструктури, які повинні надавати послуги кредитним спілкам та об'єднаним кредитним спілкам у сфері навчання, консультаційного супроводження, інформаційних технологій, організації доступу до кредитних історій позичальників, мінімізації фінансових ризиків, аудиту, управління ліквідністю. [25, c. 3]

Висновки

В результаті теоретичного розвитку ринку фінансових послуг здійснені наступні висновки та пропозиції. Сучасні фінансові посередники розглядаються як спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів на основі дії принципу зв'язку в динаміці руху активів.

На сьогодні фінансовими посередниками виступають спеціалізовані інвестиційні компанії, банки, трастові компанії, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди та ін. Економічними функціями, притаманними фінансовим посередникам країн з розвиненою економікою є:

1. Мобілізація капіталу інвесторів

2. Диверсифікація капіталу та забезпечення інструментів для ефективного управління ризиками

3. Надання учасникам ринку інформації про ціни фінансових інструментів, що сприятиме більш ефективному розподілу ресурсів

4. Сприяння кращому корпоративному управлінню

5. Забезпечення ефективної системи розрахунків та клірингу

6. Зменшення проблеми несиметричності інформації між учасниками ринку

Як вже зазначалося вище, зараз ринок фінансових послуг України не виконує більшість із цих функцій. Окрім цього нерозвиненість українського фондового ринку створює ряд перешкод для проведення економічної політики і є фактором стримування подальшого економічного розвитку. Через практичну відсутність високоліквідних інструментів з низькими ризиками, суттєво обмежені наявні інструменти монетарної політики. Виходячи з досвіду країн, де ринок фінансових послуг успішно розвивається, уже в короткотерміновому періоді можна здійснити ряд заходів, що можуть дати поштовх до швидкого зростання фондового ринку. Такими є заходи, що спрямовані на підвищення ліквідності ринку і зростання пропозиції і попиту на ринку. Зокрема, проведення точкової приватизації через первинне розміщення великих пакетів акцій на організованому ринку, спрямування іпотечних сертифікатів на організований ринок, початок лібералізації руху капіталу.

Одночасно потрібно готувати рішення для прийняття у середньостроковій перспективі, що зменшать більш системні перешкоди і забезпечать захист прав акціонерів, принципи і стандарти розкриття інформації емітентами. Довгостроковими заходами вдосконалення ситуації на ринку фінансових послуг є створення системи регулювання і нагляду, що відповідає Базельським принципам, інтеграція внутрішнього фондового ринку до європейського ринку, наявність повно функціонуючої реформованої пенсійної системи.

В умовах розвитку фінансової кризи на сучасному етапі ринок фінансових послуг як ніякий інший відчуває занепад, що викликаний всіма наслідками кризи: зростанням курсу валюти, падінням обсягів промислового виробництва, купівельної спроможності, відсутністю вільних інвестиційних ресурсів і т.д. Для подолання наслідків фінансової кризи та її припинення в Україні потрібно кардинально змінити поточну фінансову політику, знайти джерела додаткових валютних ресурсів, сформулювати антикризові напрямки використання бюджетних коштів, лібералізувати валютне регулювання і скоротити дефіцит платіжного балансу держави, підвищити ліквідність внутрішнього кредитного ринку. Для цього потрібні спільні зусилля усіх вищих органів влади.

Список літератури

1. Закон України «Про кредитні спілки» №1096-IV від 10 липня 2003 р. // Баланс. - 2003. - №7. - c. 12-27.

2. Закон України «Про Національний банк України» (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України за станом на 10 січня 2002 року №2922-ІІІ).

3. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року №1560-XІІ. В редакції Закону №762-ІV від 15.05.2003, ВВР, 2003, №30, ст. 247

4. Закон України «Про банки та банківську діяльність»: науково-практичний коментар/ Під заг. ред. Стельмаха В.С. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - 520 с.

5. Закон України «Про лізинг» (із змінами, внесеними Законом України від 14 січня 1999 року №394-XIV).

6. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні затверджена Постановою Національного Банку України №368 від 28.08.2001.

7. Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік. Схвалені Рішенням Ради НБУ від 17.09.2003 року №21.

8. Про пенсійний фонд України: Положення КМУ від 31 серпня 2005 р.

9. www.dfp.gov.ua. - офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

10. Аналіз діяльності комерційного банку. / За ред. Ф.Ф. Бутинця та ін. - Житомир: ПП «Рута», 2001

11. Барановський О. Банківська система України: сьогодні і завтра. // Дзеркало тижня. -2003. - №14 (439).

12. Вісник Пенсійного фонду України №12 (42) 2005 р.

13. Гавриленко О.Ю. Проблемні питання функціонування кредитних спілок в Україні. // Вісник економічної науки України. 2006 №2

14. Геєць В.М. Іноземний капітал у банківський системі України / В.М. Геєць // Дзеркало тижня. - 2006. - №26 (605).

15. Гроші та кредит: Підручник/ Під заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 581 с.

16. Динаміка фінансового стану банків на 1 січня 2009-го року. // Вісник НБУ. - 2009. - №2. - С. 44-45

17. Долішній М. Проблеми та перспективи підтримки банками розвитку економіки регіонів / М. Долішній, О. Другов // Економіка України. - 2005. - №9. - С. 4-11.

18. Економіка виробничого підприємництва. Навчальний посібник./ За ред. Й.М. Петровича. 3-тє вид., випр. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. - 405 с.

19. Економіка України - 2007. - №9.

20. Економіка України - 2007. - №11.

21. Капроні Р. Кисіль С. Лізинг в Україні. Проект з розвитку лізингу в Україні. МФК, 2001 р.

22. Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. Вид. 2-ге, доп. і перероб. - К.:КНЕУ, 2001. - 636 с.

Размещено на Allbest.ru